Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-правове регулювання автотранспортних перевезень

1.1 Поняття та види автотранспортних перевезень

1.2 Суб'єкти автотранспортних перевезень

1.3 Законодавчі засади перевезень автомобільним транспортом

Розділ 2. Особливості організації та легітимації автотранспортних перевезень в Україні

2.1 Особливості державного регулювання перевезень в національному сполучені

2.2 Ліцензування та сертифікація автоперевезень

2.3 Особливості державного регулювання перевезень в міжнародному сполучені

Розділ 3. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання

3.1 Поняття договору перевезень вантажів автомобільним транспортом

3.2 Права і обовязки перевізника та відправника за договором перевезення вантажів

3.3 Особливості здійснення міжнародних перевезень

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.

Транспорт -- одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.

Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

Транспорт повинен сприяти якнайшвидшій інтеграції України в загальноєвропейську економічну систему, що потребує створення залізничних та автомобільних шляхів з центральних частин Західної Європи -- у країни СНД, з півночі Західної Європи -- у країни Близького Сходу.

Внутрішні та міжнародні автомобільні перевезення вантажів — один з основних видів діяльності ТОВ «РУМТРАНСАВТО». На сьогодні компанією напрацьовано значний досвід у галузі, вже зараз автомобілі з логотипом «РУМТРАНСАВТО» курсують дорогами України, Східної, Західної Європи, країн Бенілюксу та СНД.

Вже сьогодні автомобільний парк «РУМТРАНСАВТО» може претендувати на унікальність в межах України, адже комплектується виключно новими автопоїздами кращих виробників. Технічній справності та безпеці автопоїздів приділяється максимум уваги. Комфортні умови для праці та відпочинку водіїв, що їх забезпечують новітні моделі авто, допомагають безпечніше та оперативніше здійснювати перевезення.

З міркувань ефективності бізнесу та його соціальної відповідальності автопарк ТОВ «РУМТРАНСАВТО» комплектується авто, що відповідають стандартам Євро-4.

Компанія постійно працює над поповненням рухомого складу, з часом «РУМТРАНСАВТО» матиме найбільший автопарк на теренах України. Злагоджена робота команди та достатня кількість техніки дозволяють й дозволятимуть перевозити вантажі в терміни, що відповідають вимогам клієнтів. Чітке дотримання інтересів клієнтів для компанії є основним законом в бізнесі. Вже сьогодні «РУМТРАНСАВТО» входить у п’ятірку найбільших міжнародних перевізників в Україні за кількістю рухомого складу.

Чесність, відповідальність, надійність, відкритість — ось основні принципи, на які опираються в «РУМТРАНСАВТО», будуючи взаємовідносини з партнерами по бізнесу. Співпрацюючи з виробниками та постачальниками техніки компанія довіряє тим, чиї продукція та репутація перевірені часом. Сьогодні серед партнерів «РУМТРАНСАВТО» у галузі автомобільних вантажних перевезень — такі компанії як МАN, Scania та інші. Використання в автомобільних вантажних перевезеннях надійної техніки так само важливе, як і в пасажирських перевезеннях. Завдяки новітній техніці МАN, Scania компанія досягає більшого економічного ефекту та успішно виконує договірні зобов’язання перед клієнтами. До вибору ділових партнерів у ТОВ «РУМТРАНСАВТО» підходять з особливою ретельністю. Адже з їх допомогою розвивається компанія, вони є невід'ємною частиною її успіху і майбутніх досягнень.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення автомобільним транспортом.

Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:

§ визначити поняття та види автотранспортних перевезень;

§ визначення системи нормативно-правових актів, що регулюють перевезення автомобільним транспортом;

§ визначення особливостей організації та легітимації автотранспортних перевезень в Україні

§ визначення змісту договорів перевезення автомобільним транспортом;

§ дослідження порядку укладання та оформлення таких договорів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при організації та здійсненні перевезень автомобільним транспортом.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та практика їх застосування в практичній діяльності РУМТРАНСАВТО", а також інші джерела за допомогою яких було здійснено комплексне дослідження правової природи та змісту договору перевезення автомобільним транспортом.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-логічного та структурно-аналітичного методів було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту, визначені прогалини його правового регулювання; на основі порівняльно-правового були проаналізовані основні підходи до визначення особливостей правового регулювання договору перевезення вантажів та визначені напрями вдосконалення його регламентації.

Структура дипломної робот. Дипломна робота складається з трьох розділів, дев’яти підрозділів, вступу, висновків та списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Теоретично-правове регулювання автотранспортних перевезень

1.1 Поняття та види автотранспортних перевезень

Роль і значення транспорту визначені статтею 1 Закону України «Про транспорт"[9], в якій зазначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення й суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває в тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом; зв’язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. В кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад працівників і т. ін.

Автомобільний транспорт — галузь, яка покликана задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших послугах автомобільного транспорту і включає суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, які забезпечують перевезення пасажирів, вантажів, експедиційне і технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності, пов’язані із своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях[38];

Автомобіль — колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

Перевізник — суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює автомобільні перевезення пасажирів чи вантажів на комерційній основі.

Термін «автомобільні перевезення» означає будь-яке переміщення дорогами, що відкриті для загального користування, навантаженого чи не навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, який використовується для перевезення пасажирів або вантажів[42].

Основним законом, який визначає види й організацію автоперевезень, є Закон Про автомобільний транспорт. Згідно із ним автотранспортні послуги поділяються на:

§ пасажирські;

§ вантажні;

§ вантажно-пасажирські.

Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяються на автобусні і таксі.

Автобус — транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев’ять з місцем водія включно.

Автобусні перевезення — це переміщення людей і багажу за допомогою автомобільного транспортного засобу, у якому кількість посадкових місць більше дев’яти (враховуючи місце водія).

Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов’язковим наданням їм місць для сидіння і з висадкою і посадкою пасажирів за їхньою вимогою. Незважаючи на те, що в назві присутнє слово «таксі», перевезення пасажирів маршрутними таксі відносяться до автобусних перевезень. Визначальним фактором у даному випадку є кількість місць для сидіння (дев'ять і більше) і те, що перевезення здійснюються за заздалегідь наміченими маршрутами і не в індивідуальному порядку.

Автобусні перевезення пасажирів здійснюються у двох режимах:

1. Звичайному — рух за маршрутом здійснюється з усіма зупинками, передбаченими розкладом;

2. Експрес — рух за маршрутом здійснюється зі скороченням кількості зупинок і часу перевезення.

Перевезення таксі - це перевезення пасажирів і їхнього багажу в індивідуальному порядку на легковому автомобілі, число місць для сидіння в якому менше дев’яти.

Вантажний автомобіль — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу чи уповноважених ними осіб.

Вантажно-пасажирські перевезення — це перевезення пасажирів з вантажем вантажно-пасажирськими автомобілями.

За місцем надання автопослуги можна розділити на:

§ внутрішні;

§ міжнародні[46].

Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на:

§ міські - за маршрутами у межах території населеного пункту;

§ приміські - за маршрутами довжиною до 50 кілометрів, не залежно від адміністративно-територіального поділу маршрутів;

§ міжміські (усередині області і міжобласні) — маршрути, довжина яких перевищує 50 кілометрів.

Необхідно виділити перевезення, які здійснюються на замовлення, і туристичні.

Перевезення на замовлення — це перевезення на погоджених перевізником і замовником умовах за визначеним сторонами договору маршрутом.

Туристичні перевезення — це нерегулярні перевезення пасажирів за заздалегідь визначеними маршрутами з туристичною метою.

Пасажирському перевізнику, який здійснює туристичні перевезення чи перевезення пасажирів за замовленням, забороняється здійснювати посадку пасажирів у пунктах, установлених для посадки пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення і призначення, один із яких чи обоє розташовані за межами території України.

Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (Міністерством транспорту). У той же час правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України затверджені Постановою № 176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту». 14]

Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту (Мінтранс), що у межах своїх повноважень:

§ організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

§ бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

§ забезпечує видачу документів, які дозволяють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, тощо.

Отже, транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої інфраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у перевезеннях суспільного виробництва держави, а також її населення.

Розвиток народного господарства та життя людей взагалі не можливо уявити без засобів переміщення. Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, пов’язаних із переміщення товару або людини в просторі.

1.2 Суб'єкти автотранспортних перевезень

Суб'єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус має дві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг (регулюється Законом України «Про автомобільний транспорт», Закон № 2344-III від 05. 04. 01 року)[7], а інша -- із участю в дорожньому русі (регулюється Законом України «Про дорожній рух», Закон № 3353-XII від 30. 06. 93 року)[6].

Автомобільне підприємство є основною, первинною ланкою системи автомобільного транспорту України. Таке підприємство являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять (або можуть входити) автотранспортні, авторемонтні та інші внутрішні підрозділи, названі виробничими одиницями. Використовуючи закріплене за ним майно або майно, яке є в нього за правом власності, автомобільне підприємство силами трудового колективу під керівництвом спеціально уповноважених на те осіб (дирекція) або власників виконує виробничо-господарську діяльність (перевезення, надання інших транспортних послуг) відповідно до державних програм розвитку дорожнього руху й на основі ліцензії і сертифікату на здійснення діяльності, пов’язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів/пасажирів та іншими видами діяльності[46].

У процесі своєї діяльності автомобільне підприємство несе обов’язки і користується правами, закріпленими в чинних нормативно-правових актах. Щоб мати змогу самостійно брати участь у транспортних та інших правових відносинах, автомобільне підприємство наділяється правами юридичної особи. Слід також зазначити, що автотранспортні підприємства як юридична особа, володіють цивільною правоздатністю, під якою розуміється їх здатність мати цивільні права й нести обов’язки

Правоздатність автомобільного підприємства, як і будь-якої юридичної особи, є спеціальною. Це означає, що вони можуть користуватися своїми правами й нести обов’язки, вступати в правовідносини з іншими підприємствами, організаціями й фізичними особами тільки відповідно до встановлених цілей своєї діяльності. Здійснення будь-яких угод, договорів чи інших дій, які заходять за межі спеціальної правоздатності автомобільних підприємств є незаконними[39].

Права автомобільних підприємств:

§ надання за договорами іншим підприємствам і організаціям автобусів для перевезення робочих до місць роботи і навпаки, з оплатою за діючими тарифами;

§ організація супроводження й зберігання пошти на шляху прямування;

§ здійснення транспортно-експедиційного обслуговування й надання послуг в цій галузі;

§ надання претензій і позовів.

Обов’язки автомобільних підприємств:

§ наявність ліцензії (сертифіката) на виконання певного виду діяльності;

§ розгляд претензій і несення матеріальної відповідальності;

§ перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, гарантуючи безпеку пасажирів, необхідні умови, культурне обслуговування й своєчасність;

§ доставления вантажів у встановлені терміни;

§ при перевезеннях автомобільними дорогами суворо дотримуватися вимог Правил дорожнього руху і Правил користування й охорони автомобільних доріг і дорожніх споруд.

Як уже було зазначено, основним напрямком діяльності автомобільних підприємств є здійснення ними автомобільних перевезень

Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні також забезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів. Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконання водіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку, а також виконання водіями вимог законодавства.

Статус національного автомобільного перевізника надається підприємництву автомобільного транспорту Кабінетом Міністрів за поданням Мінтрансу. Цей статус надається підприємству за умов:

підприємство є юридичною особою, а основним видом його господарської діяльності є автомобільні перевезення;

не менш як 50 відсотків рухомого складу підприємства складають автомобілі, що відповідають міжнародним технічним вимогам;

підприємство здатне забезпечити управління транспортними засобами на міжнародних автомагістралях висококваліфікованими водіями, а прибутки такого підприємства від перевезень у міжнародному сполученні повинні бути не менше 70 відсотків за останні два роки.

Національний автомобільний перевізник, відповідно до Положення, зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання державного замовлення, державного контракту і окремих урядових завдань на автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.

1.3 Законодавчі засади перевезень автомобільним транспортом

На сучасному етапі розвитку економічної і правової системи України роль транспорту займає все більше значення, оскільки без стабільного функціонування елементів єдиної транспортної системи країни неможливий сам процес виробництва. На сьогоднішній день не існує жодної сфери суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов’язана з процесом перевезення.

У забезпеченні високої якості та культури обслуговування одержувачів транспортних послуг значна роль належить правовому регулюванню діяльності транспортного комплексу.

Правове регулювання діяльності транспорту має максимально сприяти перетворенню його в передову галузь суспільного виробництва, розвитку народного господарства, посиленню відповідальності за виконання договірних зобов’язань, забезпеченню схоронності вантажів, які перевозяться, безпеки руху і ліквідації аварійності, додержанню строків доставки вантажів, вдосконаленню договірних відносин щодо перевезень, суворому дотриманню договірної дисципліни, поліпшенню експлуатаційної роботи на підприємствах транспорту.

Слід, однак, зазначити, що правова база, котра регулює перевезення вантажів залізничним, водним, авіаційним та автомобільним транспортом була прийнята в 60−70 роках. Щоправда, за останній час можна спостерігати значну активність в ліквідації відставання правової організації перевезень, розвитку нормотворчої діяльності стосовно транспорту.

В даний час правове регулювання перевезень дещо змінилось, що пов’язано, передусім, з прийняттям нових нормативно-правових актів, в першу чергу Цивільного та Господарських кодексів України. Разом із тим, правові нормі, які регулюють взаємовідносини між сторонами у транспортній сфері, є досить стабільними і незмінними протягом багатьох років, але наряду з цим існують спірні висловлювання відомих науковців щодо деяких аспектів транспортного законодавства. Необхідно зазначити, що транспортно-правові норми являють собою сукупність законодавчих і підзаконних (відомчих) нормативно-правових актів і складають достатньо великий обсяг.

Законодавство про автомобільний транспорт складається з Кодексу автомобильного транспорту України, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в «та інших нормативно-правових актів України.

Закони, що видаються в порядку поточного законодавства, регулюють різні сторони транспортних суспільних відносин. Базовим виступає Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (в ред. від 27. 04. 2007р)[9] Він визначає правові, економічні, організаційні й соціальні основи діяльності транспорту. Разом з тим видається і на цей час є чинними ціла низка законів, що регулюють відносини у конкретних транспортних підгалузях. Це Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 p (В ред. від 16. 11. 2008р)[6]., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища.

Засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт"[7], що був прийнятий ВР України 5 квітня 2001 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, належать до автомобільного транспорту загального користування. Автомобільні ж транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносять до відомчого автомобільного транспорту. В свою чергу, автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними для власних потреб, належать до індивідуального автомобільного транспорту.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:

§ формування ринку послуг;

§ контроль за виконанням законодавства на автомобільному транспорті;

§ нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту;

§ ліцензування діяльності перевізників;

§ стандартизація і сертифікація; організація та контроль автомобільних перевезень;

§ тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;

§ державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування;

§ захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту тощо.

Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс України.

До сфери його управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації автомобільного транспорту. Основні завдання, функції та права органів управління автомобільним транспортом передбачені в Положенні про Державну адміністрацію автомобільного транспорту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від від 3 вересня 2008 р., а також у Статуті автомобільного транспорту України.

Статут визначає права і відповідальність автотранспортних підприємств і організацій, що знаходяться на території України, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються автомобільним транспортом.

Цим Статутом також регламентуються порядок складання і виконання плану автомобільних перевезень в України, основні умови перевезень автомобільним транспортом вантажів, пасажирів, багажу і пошти, а також взаємини автотранспортних підприємств і організацій, що знаходяться на території України, з підприємствами і організаціями інших видів транспорту в частині здійснення автомобільних перевезень.

На підставі цього Статуту Міністерство транспорту та зв’язку України затверджує Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які розробляються за участю зацікавлених міністерств і відомств та містять у собі умови перевезень окремих видів вантажів, виконання комерційних операцій, транспортно-експедиційного обслуговування підприємств і організацій; особливі умови перевезення автомобільним транспортом вантажів підприємств, організацій і установ окремих галузей народного господарства.

З метою більш повного задоволення потреб населення у перевезеннях, обмеження монополізму на ринку пасажирських автотранспортних послуг, розвитку конкуренції між перевізниками усіх форм власності постановою Кабінету Міністрів 03. 12. 2008 № 1081 було затверджено «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування». Відповідно до Порядку юридичні чи фізичні особи, які мають ліцензію на право виконання пасажирських перевезень, у т. ч. міжнародних, можуть взяти участь у конкурсі. Переможці конкурсу забезпечують виконання необхідних обсягів та якість перевезень пасажирів на постійних автобусних маршрутах. Конкурс щодо міжнародних перевізників готує замовнику Мінтранс.

Важливим джерелом транспортного права є Цивільний кодекс України, в якому розкрито зміст договору перевезень та відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору перевезень і в разі втрати, нестачі або пошкодження багажу, а також за заподіяння ушкодження його здоров’я або смерті пасажира.

Перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні[32], що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, в яких визначаються права, обов’язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників

Натомість Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог під час вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності"[11] вказує на необхідність отримання суб'єктами підприємницької діяльності ліцензії на здійснення міжнародних, в т. ч. автомобільних, перевезень. Метою ліцензування є, зокрема, дотримання правил руху та екологічних вимог під час експлуатації автомобільного транспорту. Згадуваною Інструкцією Міністерства транспорту України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом» N 6/18 від 16. 01. 2001 (в ред. від 18. 12. 2003) встановлено, зокрема, порядок видачі суб'єктам підприємництва згаданих ліцензій. Наявність ліцензійної картки вимагається й Правилами дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 р. N 1306.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджені Кабінетом Міністрів України (Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування і Наказом Про Порядок і умови організації перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом"[23] від 21. 01. 98 р. № 21 (в ред від 12. 08. 2005). При наданні послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом необхідно мати наступні документи:

для перевізника — ліцензію, договір із замовником на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автотранспорту на законних підставах;

для водія автотранспортного засобу — посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, шляховий лист, схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, завірену керівником автотранспортного підприємства (крім міських перевезень), дозвіл замовника на перевезення.

Якщо міжнародним договором України з питань автомобільного транспорту, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми ніж ті, що визначені нормативно-правовими актами України, застосовуються положення міжнародного договору.

З приводу міжнародних автомобільних перевезень існує найменша кількість міжнародних угод. Річ у тому, що дорожні перевезення не викликали таких гострих питань про відповідальність, як водні.

По-перше, дуже часто автомобілі належали вантажовідправникам.

По-друге, нещасні випадки при дорожніх перевезеннях не призводять до таких великих матеріальних втрат, як при водних.

По-третє, при дорожніх перевезеннях ризик нещасних випадків менший, ніж при морських.

При розробці законодавства про торгівлю різних країн часто використовуються типові правила, розроблені міжнародними неурядовими організаціями. Для автомобільних і залізничних перевезень велике значення має проект правил про відповідальність операторів транспортних терміналів, розроблений в ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, які містять правила про автомобільні перевезення, варто згадати Конвенцію 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів, сьогодні вона діє у редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції мають риси наступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 вересня 1949 p. Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів була прийнята з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується:

По-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо.

По-друге, до будь-якого сплатного договору перевезення вантажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу значиться у різних державах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції.

По-третє, до перевезень вантажів державами, оптовими установами й організаціями, а також до випадків, транспортний засіб з вантажем (без його вивантаження) та частину шляху морем, залізницею, внутрішнім вод-повітряним шляхом. Якщо втрата чи пошкодження або прострочення доставки мали місце під час перевезення видами транспорту й не були викликані дією діяльністю авто перевізника, його відповідальність регламентують норми зазначеної Конвенції

Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.

Для України також чинними є наступні законодавчі акти ЄС:

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p. ;

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня 1979 p. ;

§ Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 p., схвалена Україною 9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня 1983 p. ;

§ Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалений Україною 15 березня 1984 p., чинний з 9 травня 1985 p.

З багатьма державами Європейського Союзу Україна уклала двосторонні договори. Одним з документів, що дає право виїзду на територію європейських країн, є страховий поліс «Зелена карта».

Це документ, що підтверджує страхування громадянської відповідальності власника (водія) транспортного засобу перед третіми особами, у випадку нанесення збитків при керуванні транспортним засобом на території країни, що входить в систему «Зелена карта». Це означає, що у випадку дорожньо-транспортної пригоди за кордоном, з вини прибувшого водія кому-небудь нанесені збитки, вони будуть відшкодовані тією страховою компанією, що видала винуватцю аварії поліс «Зелена карта».

Система автострахування «Зелена карта» забезпечує захист інтересів в першу чергу тих осіб, яким були нанесені збитки прибувшим з-за кордону транспортним засобом.

В умовах проведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сфері транспортної діяльності. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економіку будь-якої держави неможливо уявити без послуг, пов’язаних із перевезенням як вантажу, так пасажирів, їх багажу, вантажобагажу, пошти різними видами транспорту. Перевезення, а також інші відносини у сфері транспортної діяльності опосередковують транспортні договори, які є різними за правовою природою та змістом і регулюються ЦК України й спеціальними нормативно-правовими актами, що відображають специфіку різних видів транспорту. У зв’язку з цим правове регулювання перевезень є однією з найважливіших категорій у цивільному законодавстві України, без з’ясування сутності та природи якої складно зрозуміти особливості певних видів транспортних договорів, порядок їх укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, які виникають у зв’язку зі здійсненням перевезень. Незважаючи на достатньо активний процес кодифікації цивільного законодавства України, регулювання відносин перевезення залишається складним питанням внаслідок наявності значної кількості законодавчих актів, що стосуються зазначеної сфери.

Розділ ІІ. Особливості організації та легітимації автотранспортних перевезень в Україні

2.1 Особливості державного регулювання перевезень в національному сполучені

Ринок забезпечує найбільш ефективне регулювання економічних процесів, зорієнтованих на задоволення потреб людини. Це у повній мірі відноситься до транспортної системи, яка є базовою галуззю економіки та покликана задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. 23]

Функціонування автомобільного транспорту в ринкових умовах має ряд позитивних наслідків, головним з яких є зацікавленість суб'єктів господарювання, в отриманні прибутку та подальшому розвитку виробництва, яка за умови конкуренції позитивно впливає на розвиток транспортної мережі, ціноутворення, якість транспортних послуг тощо.

З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.

В юридичній літературі форма управління розглядається як зовнішній вияв конкретних дій для реалізації поставлених завдань і як спосіб вирішення органічно пов’язаної зі змістом (розкривається у функціях і компетенції) діяльності суб'єктів управління; як той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту управлінської діяльності. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що «форма» в усіх випадках виступає як зовнішній вияв певного змісту діяльності. Ці властивості притаманні і сфері управління транспортом.

Дійсно, управління транспортом -- це цілеспрямована діяльність відповідних органів з виконання завдань і функцій у межах компетенції, визначеної нормативними актами. Але сам процес діяльності з виконання завдань і функцій реалізується у відповідних формах. Якщо функції розкривають (вказують) основні напрями діяльності і цілеспрямованого впливу на об'єкти управління транспортом, то форми управління вказують на шляхи здійснення такого впливу: як і якими шляхами можливе досягнення виконання поставлених завдань.

Форми управлінської діяльності залежать від характеру відносин у сфері управління та обсягу і змісту компетенції органу управління. У цьому зв’язку кожен орган чи посадова особа (суб'єкт) управління транспортом наділені відповідною компетенцією, яка дає змогу вибирати варіанти поведінки залежно від конкретних ситуацій, зробити зовнішній вияв певного змісту конкретних дій, тобто визначити зміст управлінської діяльності в тій чи іншій формі. Прикладом таких дій можуть бути: видання акта управління, проведення наради, призначення ревізії, здійснення контролю та інші форми управлінської діяльності, які складають своєрідне системне утворення. Ці дії, як правило, передбачені та до певної міри регламентовані нормами права, які містяться найчастіше у положеннях про органи управління транспортом, статутах, настановах, посадових інструкціях, правилах та інших нормативних актах.

Вивчення нормативних актів, якими закріплюється правовий статус і компетенція органів управління транспортом, аналіз їх повноважень стосовно ступеня правової регламентації і порядку використання управлінських форм показують, що вона неоднакова.

Форми, пов’язані з реалізацією нормотворчих, право установчих і правозастосовчих функцій, регламентовані повніше (більш жорстко), ніж функції з економічно-організаційних та матеріально-технічних заходів. Ця діяльність пов’язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою виникнення, зміни або припинення транспортних відносин і потребує чіткого юридичного вираження та регламентовану процедуру здійснення. Такі форми управлінської діяльності в юридичній літературі прийнято називати правовими формами, головною особливістю яких є юридичне воле виявлення суб'єкта управління, притаманне державному управлінню, а саме: односторонньо владне, офіційне рішення управлінського характеру.

Органу управління надається можливість розвитку ініціативи і самостійного вибору управлінських форм. Такі форми не порушують, не змінюють і не припиняють транспортних правовідносин. В юридичній літературі їх прийнято називати не правовими формами.

Нагадаємо, що неправові форми, як і правові форми, пов’язані з компетенцією органу управління транспортом, їх здійснення базується на правовій основі і вони можуть виникати внаслідок розвитку правових форм.

В юридичній управлінській літературі загальновизнаної класифікації немає, але найбільш поширеними є два варіанти: 1) залежно від юридичних наслідків; 2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосування. Ці положення повною мірою стосується управління і в сфері транспорту.

Отже, залежно від юридичних наслідків форми управління транспортом можна поділити на правові і неправові, визначення характеристика яких наведена вище.

За ступенем правової регламентації процесу їх застосування можна виділити такі форми:

1) видання провідних актів управління транспортом і застосування норм транспортного права;

укладення договорів;

здійснення організаційних заходів;

здійснення матеріально-технічних операцій.

До речі, як зазначають С. Т. Гончарук та інші науковці, можлива й така класифікація, а саме: Правові форми управління -- це видання правових актів управління, інші юридичне значущі дії та укладення адміністративно-правових договорів. Неправові форми управління -- це здійснення матеріально-технічних операцій і організаційних заходів.

Аналіз діяльності транспорту показує, що виконання завдань і функцій, покладених на транспорт, може здійснюватися в будь-якій із зазначених нами форм, поняття, зміст і юридичне значення яких ми розглянемо.

Видання правових актів управління транспортом є особливою формою діяльності органів управління транспортом, спрямованою на виконання законів шляхом встановлення додаткових положень (норм права) підзаконного характеру, що, власне, передбачається самими законами. У законах України «Про автомобільний транспорт» (ст. 7), «Про залізничний транспорт» (ст. 3) і Кодексі торговельного мореплавства України (ст. 3), Повітряному кодексі України (ст. 7) встановлюється, що нормативні документи, які визначають правила, порядок і умови перевезення вантажів, пасажирів, пошти й багажу, користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину шляхів одного виду транспорту іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на транспорті України, є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Ці положення продубльовані Статутом залізниць України, в Положеннях про Міністерство транспорту України, про Державну адміністрацію залізничного транспорту України та державні департаменти інших видів транспорту.

Прийняття нормативних документів (актів) здійснюється зазначеними органами відповідно до їх компетенції. Наприклад, Правила перевезення вантажу, пасажирів, багажу і пошти, Технічні умови навантаження і кріплення вантажів затверджуються Мінтрансом України, а правила пожежної безпеки, санітарні норми та правила, правила безпеки громадян на транспорті, інструкції по перевезенню окремих видів вантажів, інструкції про порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру та інші документи можуть затверджуватися наказами посадових осіб, відповідних адміністрацій, департаментів транспорту і навіть їх структурними підрозділами (залізницею, пароплавством, портом та ін.).

За допомогою такої нормотворчості конкретизуються і деталізуються загальні норми законів. Зазвичай їх зміст не змінюється, але забезпечуються умови реалізації вимог закону. Такі акти встановлюють конкретні умови, правила і порядок перевезення, права і обов’язки вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, пасажира, інших учасників транспортного процесу, їх відповідальність. У таких нормативних актах часто містяться обмеження і заборони, обумовлені специфікою вантажу, що перевозиться, його характеристикою (великовагові, громіздкі, довговимірні, кількаярусні вантажі, вибухові, легкозаймисті, радіоактивні, отруйні, сильнодіючі хімічні речовини І матеріали), перевезення яких визначається відповідними Інструкціями, правилами з застосуванням обмежень завантаження, складування або зовсім забороною перевезення тим чи іншим видом транспорту.

Прийняття нормативних актів це не тільки виконавчо-розпорядча діяльність, а й діяльність, яка виступає як регулятор транспортних правовідносин, дозволяє органам (суб'єктам) управління транспортом активно впливати на процес перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти і, врешті-решт, впливати на своєчасне, якісне виконання цивільно-правового договору перевезення.

Діяльність органів управління транспортом не обмежується прийняттям нормативних актів. Орган управління, його посадова особа обов’язково викорчовують правозастосовчу форму реалізації норм права.

Застосування норм транспортного права (видання індивідуальних актів, управлінське розпорядництво) як складова правової форми управління характеризується виданням відповідного індивідуального акта. Саме за допомогою таких, актів закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин. Вони відіграють роль юридичних актів, з якими пов’язується виникнення, зміна або припинення транспортних відносин. Наприклад, наказ начальника залізниці або уповноваженої ним посадової особи про завантаження вагонів понад план або поза планом та забезпечення їх перевезення.

Індивідуальні акти -- це акти правозастосовчі, звернені до конкретних осіб, мають разове застосування і властивістю їх є те, що вони не містять норми права, а спрямовані на реалізацію конкретних юридичних повелінь повноважних суб'єктів (органів) управління транспортом.

Як прийняття нормативних актів, так і видання індивідуальних актів в юридичній управлінській літературі прийнято називати правовими актами управління, вони мають такі характерні властивості:

а) виражають собою юридичний варіант управлінського рішення, основну правову форму волевиявлення суб'єктів управлінської діяльності;

б) видаються тільки повноважним суб'єктом в межах його компетенції;

в) є підзаконними, носять офіційний характер, визначають правила належної поведінки у сфері діяльності;

г) спричинюють юридичні наслідки -- встановлюють, змінюють чи відміняють певні норми права; або слугують юридичним фактом, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини;

ґ) є юридичним різновидом службових документів, які постійно використовуються в управлінській діяльності, прийняті у визначених законом формах і порядку та належним чином оформлені.

Отже, правовий акт управління стосовно транспортного права -- це засноване на законодавстві юридично-владне волевиявлення повноважного суб'єкта управління, що спрямоване на встановлення транспортних норм права або породжує, змінює чи припиняє конкретні правові відносини з метою реалізації задач і функцій транспортної діяльності. Таким чином, форма управлінської діяльності певною мірою дає змогу виокремити транспортне право в окрему специфічну (комплексну) галузь права. [36]

З метою більш повного задоволення потреб населення у перевезеннях, обмеження монополізму на ринку пасажирських автотранспортних послуг, розвитку конкуренції між перевізниками усіх форм власності постановою Кабінету Міністрів 2 листопада 1996 p. було затверджено «Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом».

Відповідно до Порядку юридичні чи фізичні особи, які мають ліцензію на право виконання пасажирських перевезень, у т. ч. міжнародних, можуть взяти участь у конкурсі. Переможці конкурсу забезпечують виконання необхідних обсягів та якість перевезень пасажирів на постійних автобусних маршрутах. Конкурс щодо міжнародних перевізників готує замовнику Мінтранс. Він може передати свої функції іншій організації з видачею їй Свідоцтва на право проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом. З переможцем конкурсу укладається договір відповідно до Типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, який є додатком до вказаного Порядку.

В договорі зазначають сторони, предмет домовленості, права та обов’язки замовника й перевізника, юридичні адреси сторін. Якщо автотранспортні послуги здійснюються автобусами, то однією з умов договору є обов’язок перевізника виконувати затверджений замовником розклад руху автобусів з регулярністю не нижче 97 відсотків на міжнародних рейсах. У разі невиконання зазначеної умови замовник зменшує дотацію перевізнику за кожний відсоток зниження регулярності руху на певну кількість відсотків, встановлену домовленістю сторін.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані:

забезпечувати формування автобусної маршрутної мережі загального користування й мережі таксомоторних стоянок та розробляти перспективи їх розвитку;

організовувати утримання в належному стані проїзної частини автомобільних доріг та під'їздів (на міських автобусних маршрутах загального користування) і в разі завдання матеріальних збитків автомобільному перевізнику, що обслуговує автобусний маршрут загального користування, унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дороги чи під'їзду компенсувати йому збитки;

забезпечувати облаштування необхідною інфраструктурою автобусних маршрутів загального користування, а саме — автопавільйонами, інформаційним забезпеченням пасажирів і підтримувати її в належному технічному та санітарному стані;

забезпечувати розроблення паспортів автобусних маршрутів загального користування з визначенням необхідної кількості автобусів, їх пасажиромісткості, класу, технічних та екологічних показників, розкладу руху. Порядок розроблення та затвердження паспорта маршруту визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту;

проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

забезпечувати укладання договору на автобусних маршрутах загального користування із автомобільним перевізником — переможцем конкурсу на міських, приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), чи надання дозволу на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), та забезпечувати контроль за виконанням ним умов договору чи дозволу;

забезпечувати безпечне і якісне обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів. 50]

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Таким чином, під державним управлінням розуміється організаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує на основі і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави.

2.2 Ліцензування та сертифікація автоперевезень

З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.

Вперше державне ліцензування підприємницької діяльності було законодавчо введено в 1991 році - із прийняттям Закону України «Про підприємництво». В цьому законі передбачалося ліцензування всього 12 видів підприємницької діяльності. Далі сфера ліцензування складалася хаотично і мала єдину тенденцію — постійно розширюватися. Так тривало практично до 1997 року. У результаті тоді підлягати обмеженню стали вже 212 видів підприємництва та майже 1500 видів робіт, тобто буквально все було заліцензовано[46]

Всі без винятку органи виконавчої влади безупинно намагалися вводити ліцензування все нових видів діяльності і робіт. І тільки наприкінці 1997 року було прийнято закон про скасування ліцензування великої кількості видів підприємницької діяльності і всіх видів робіт підприємництва. Відтоді ліцензуванню стало підлягати тільки 42 їх види.

Низка відомчих актів щодо підготовки документів для видачі ліцензії, та ліцензійних карток, порядок подання даних про видані ліцензії до Єдиного ліцензійного реєстру України та Методика здійснення контролю за додержанням Ліцензійних умов забезпечила єдиний методологічний підхід до ліцензування автоперевізної діяльності.

Ліцензування — це необхідна умова здійснення певних видів підприємницької діяльності, передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що означає необхідність одержання ліцензії у встановленому законодавством порядку. З моменту одержання ліцензії підприємцю надається право здійснювати відповідний вид діяльності, що він може реалізовувати протягом терміну дії ліцензії, після закінчення якого це право припиняється[20]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой