Правовий захист банківської таємниці

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

з дисципліни «Банківське право»

на тему:

«Правова охорона банківської таємниці»

План

Вступ

Поняття та природа банківської таємниці

Суб'єктний склад правовідносин, пов’язаних з банківською таємницею

Підстави та порядок розкриття банківської таємниці

Правова охорона банківської таємниці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Інститут банківської таємниці є обов’язковим атрибутом правової системи будь-якої економічно розвинутої країни. Наявність його є не тільки обов’язковою державною гарантією забезпечення свободи та недоторканості особистого життя громадян, проголошеної як конституціями більшості демократичних країн світу, так і міжнародними договорами та Конвенціями. Державне забезпечення інформації режимом банківської таємниці в Україні є одним із необхідних атрибутів для забезпечення колективних економічних інтересів осіб, що провадять діяльність у сфері бізнесу через правовий інститут юридичних осіб.

Незважаючи на, здавалось би, суворий захист банківської таємниці, в ряді випадків банки допускають до банківської таємниці сторонніх осіб. Мова йде про фізичних осіб та організацій, які надають окремі послуги банкам та отримують доступ до інформації, яка становить банківську таємницю, хоча, на таких осіб покладено обов’язок зберігати конфіденційність даних і не використовувати їх в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Державні органи, звертаючись з письмовою вимогою до банку про надання відомостей, які становлять банківську таємницю, із різних причин не надають банку інформації, яка дає можливість чітко визначити наявність підстав для розкриття банківської інформації. Це також призводить до великої кількості випадків необгрунтованого розкриття банками банківської таємниці. Ситуація ускладнюється численними постійними змінами до законодавства, які розширюють доступ правоохоронних та контролюючих структур до банківської таємниці.

1. Поняття та правова природа банківської таємниці

Поняття «банківська таємниця» є одним із основних понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності.

Банківська таємниця (bank secrecy) — інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Правовідносини, пов’язані з банківською таємницею регулюються Конституцією України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про інформацію», Цивільним кодексом України, а також Постановами Правління Національного банку України «Про затвердження правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», «Про затвердження Правил з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи», «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)», рішеннями Конституційного суду України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

Відповідно до частини другої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до складу банківської таємниці законодавцем віднесено окремі відомості, які стосуються важливих складових діяльності банку і розголошення яких може завдати банку значної шкоди. Однак, норми цієї статті, слід розглядати як такі, які конкретизують обсяг інформації, яка становить банківську таємницю, але не обмежують її обсягу визначеного Цивільним кодексом України.

Отже, банківською таємницею, зокрема, є:

відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

фінансово-економічний стан клієнтів;

системи охорони банку та клієнтів;

інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

коди, що використовуються банками для захисту інформації.

У частині третій вищезазначеної статті наголошується на тому, що інформація про банки чи клієнтів, яка збирається під час проведення банківського нагляду є банківською таємницею. Так, під банківським наглядом розуміють систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення, дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяє зробити висновок, що банківською таємницею є також інформація про банки та клієнтів, яку Національний банк України отримує від банків під час виконання своїх функцій з банківського нагляду та валютного контролю. На користь такого висновку свідчать положення частини шостої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої на службовців Національного банку України та уповноважених ними осіб не поширюються будь-які обмеження щодо отримання інформації, яка становить банківську таємницю, при здійсненні ними функцій банківського нагляду або валютного контролю.

При цьому, слід мати на увазі, що інформація, яка становить банківську таємницю, може отримуватися Національним банком України від банків під час перевірки їх діяльності, а також в порядку виїзного нагляду.

Визначені положення не поширюються на узагальнену за банками інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік такої інформації встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд, однак така інформація не може стосуватися клієнтів банку.

Відповідно до положень частини першої статті 1076 Цивільного кодексу України та норм статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна зробити висновок про те, що будь які відомості, що стосуються клієнта та його операцій, якими володіє банк, становлять банківську таємницю.

Єдиним винятком, виходячи з положень листа Національного банку України від 19 квітня 2005 р. № 48−012/275−3973, є відомості щодо діяльності клієнта, які є державною таємницею. В такому випадку, відомості, які є банківською таємницею, набувають статусу державної таємниці.

Нагадаємо, що до державної таємниці відноситься інформація, що охоплює зведення в сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національної безпеки України і яка визнана державною таємницею і підлягають охороні державою.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що визначення банківської таємниці, яке міститься в частині першій статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має пріоритетне значення перед переліком інформації, що міститься в частині другій цієї ж статті, яка носить роз’яснювальний характер.

2. Суб'єктний склад правовідносин, пов’язаних з банківською таємницею

Для повної характеристики банківської таємниці, слід визначити перелік суб'єктів, що мають право знайомитись з банківською таємницею, вимагати її або одержувати у інший спосіб відповідно до чинного законодавства.

Стаття 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплює перелік суб'єктів, які мають право ознайомитись з певним обсягом інформації щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. Такими суб'єктами є:

власник інформації, що належить до банківської таємниці, та треті особи з письмового дозволу власника такої інформації;

суд;

органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України;

органи Державної податкової служби України;

центральний орган виконавчої влади із спеціальним сатусом з питань фінансового моніторингу;

органи державної виконавчої служби;

особи, зазначені власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку;

державні нотаріальні контори або приватні нотаріуси, іноземні консульські установи по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів);

службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю;

інші банки (крім банку, на який покладено відповідальність за збереження банківської таємниці);

Міністерство фінансів України.

Отже, коло суб'єктів, які мають право безпосередньо вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, обмежено законодавством, що свідчить про те, що інші фізичні і юридичні особи, у тому числі і державні органи, мають право отримати відповідну інформацію виключно за рішенням суду.

3. Підстави та порядок розкриття банківської таємниці

При дослідженні порядку розкриття інформації, що містить банківську таємницю, необхідно визначити в яких межах і при яких умовах і порядку зазначені вище суб'єкти мають право отримувати інформацію, що містить банківську таємницю.

Відповідно статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

центральному органу виконавчої влади із спеціальним сатусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій пов’язаних із фінансовими операціями що стали об'єктом фінансового моніторингу, згідно з законодавством щодо запобігання і протидії легалізації доходів одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму, а також учасників зазначених операцій;

органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Обсяг інформації, яка підлягає розкриттю, може бути необмежений або обмежений. Необмежена інформація — це будь-які відомості, що становлять банківську таємницю. Необмежену за обсягом інформацію банк має право надати за письмовим вимогою або рішенням суду, а також службовцям Національного банку України або уповноваженим ним особам. Обмежену інформацію банк надає зазначеним у законі органам державної влади з урахуванням виконуваних ними функцій з питань, зазначених у законі, стосовно чітко визначених суб'єктів, а саме: конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Так, дозвіл власника інформації - це викладена в письмовій формі згода клієнта банку щодо повідомлення банком інформації стосовно нього третім особам.

Законодавством не встановлено обов’язкових вимог до письмового запиту або письмового дозволу клієнта про розкриття інформації, що становить банківську таємницю. У зв’язку з цим, такі вимоги можуть встановлюватися банком на рівні внутрішніх правових актів банку або безпосередньо при встановленні відносин з клієнтом у відповідному договорі або договорі про надання банківських послуг.

Крім того, в окремій угоді або у договорі про надання певних банківських послуг можуть бути визначені випадки, за якими банк матиме право на розкриття інформації, що становить банківську таємницю клієнта третім особам (наприклад довіреній особі, подружжю, іншим близьким родичам клієнта тощо).

З відсутності погоджень між банком та клієнтом умов стосовно оформлення письмового запиту щодо надання банком клієнту інформації, яка становить банківську таємницю, або письмового дозволу клієнта щодо розкриття такої інформації третім особам, такий запит (дозвіл) складається в довільній письмовій формі.

При цьому, в письмовому дозволі має бути зазначено особу (осіб), якій (яким) банк має розкривати інформацію, яка становить банківську таємницю клієнта, форму та обсяги надання такої інформації.

Запит та/або дозвіл на розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, яка надається фізичною особою, має містити підпис цієї особи та дату його складання. Підпис підлягає обов’язковому посвідченню керівником банку чи уповноваженою ним особою та скріплюється печаткою банку або засвідчується нотаріально.

Запит та/або дозвіл на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, який надається юридичною особою, повинен бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи та містити дату та номер вихідної кореспонденції клієнта.

Саме на суд як орган державної влади, що розглядає справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, покладено обов’язок у кожному конкретному випадку оцінити нагальну суспільну потребу в розкритті такої інформації.

Справи про розкриття банками інформації, яка становить банківську таємницю розглядаються в порядку окремого провадження суддею одноособово без проведення попереднього судового засідання. Оскільки розгляд справ окремого провадження зазначеної категорії за правилами господарської юрисдикції у відповідному Господарському процесуальному кодексі України не передбачено, то такі справи не залежно від суб'єктного складу підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (зокрема глава 12 Цивільного процесуального кодексу України), проте суди при цьому нерідко допускаються помилки.

Вимоги до запиту державного органу, який є підставою для надання банком інформації, віднесеної Законом до банківської таємниці, викладені в частині другій статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

містити передбачені цим законом підстави для отримання цієї інформації;

містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Отже, запит державного органу в обов’язковому порядку повинен бути оформлений на бланку цього органу встановленої форми за підписом керівника (в тому числі особи, яка тимчасово виконує його обов’язки), скріпленого гербовою печаткою. Оскільки запити, які надходять до банків в електронній формі, а також ті, які підписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить банківську таємницю.

Підсумовуючи наведене, варто наголосити, що в процесі здіснення правоохоронної та конрольної діяльності органів держави виникає низка обставин, за яких законодавець передбачив порядок розкриття банківської таємниці. Детальне ознайомлення з цим питанням дало змогу сформулювати повне уявлення про багатоаспектний зміст категорії «банківська таємниця».

4. Правова охорона банківської таємниці

Банки становлять важливий і впливовий сектор бізнесу. Більшість фізичних осіб і організацій користується їх послугами або як вкладники, або як позичальники. Вони відіграють визначальну роль у підтримці довіри до грошової системи, тісно пов’язані з регулюючими органами та урядом.

Проблема необхідності збереження банківської таємниці є чи не найактуальнішою в контексті узгодження інтересів держави, банків і їхніх клієнтів. Внаслідок зростання рівня злочинності держава, в особі відповідних державних органів, прагне якомога ефективнішого і глибшого контролю за банківськими операціями з метою запобігання та виявлення порушень у цій сфері. Банки та їх клієнти, в свою чергу, не бажають розголошувати зміст проведених ними банківських операцій, оскільки це може завдати матеріальної або й моральної шкоди.

Особливості захисту інформації в системах, які забезпечують банківську діяльність, встановлюються Національним банком України. Так, відповідно до частини пятої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до компетенції Національного банку України віднесено видання нормативно-правових актів з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, а також надання роз’яснень щодо застосування таких актів. Положення цієї статті безпосередньо випливають з функцій Національного банку, визначених статті 7 Закону України «Про Національний банк України».

З метою забезпечення збереження банківської таємниці, частиною першою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплений перелік заходів організаційно-правового характеру, які є обов’язковими для впровадження банками.

Зокрема, банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком та клієнтом.

Захист банківської таємниці може опиратися і на норми трудового законодавства України, зокрема, і на ті положення, що передбачають встановлення трудових відносин на основі контрактів. Нормативними актами, що регулюють встановлення трудових відносин працівника та адміністрації на контрактній основі, є Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування застосування контрактної форми договору» від 19. 03. 1994 р. № 170 та Наказ Міністерства праці України від 15. 04. 1994 р. № 23, яким затверджено Типову форму контракту.

У процесі своєї діяльності банки досить часто залучають фізичних та юридичних осіб, які можуть надавати консультаційні, юридичні, бухгалтерські, аудиторські тощо послуги, в результаті чого таким особам може стати відомою інформація, що становить банківську таємницю. Тому з метою охорони прав та інтересів клієнтів банку, а також самого банку законодавець в частині третій статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановив, що приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

З метою забезпечення зберігання та захисту банківської таємниці банки зобов’язані розробляти внутрішні нормативно-правові акти, які б визначили конкретні умови реалізації відповідних заходів, щодо охорони інформації, яка становить банківську таємницю в межах конкретного банку. У першу чергу це стосується організації спеціального порядку ведення діловодства з документами, які становлять банківську таємницю, зокрема визначити: порядок реєстрації вихідних документів, роботи з документами, що містять банківську таємницю, відправлення та зберігання документів, які містять банківську таємницю, а також особливості роботи з електронними документами, які містять банківську таємницю.

Під час опрацювання вихідних документів виконавець документа, з урахуванням вимог статті 1076 Цивільного кодексу України та статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає потребу проставляння на ньому грифа «Банківська таємниця». Під час роботи з такими документами працівники банку мають забезпечити їх зберігання у сейфах або шафах, які надійно замикаються і до яких не мають доступу треті особи. правовий захист банківська таємниця

Гриф «Банківська таємниця» проставляється в правому верхньому куті першого аркуша документа. Однак, він не проставляється на тих документах, які банки надають клієнтам — власникам інформації, що містить банківську таємницю.

Реєстрація вихідних документів, що містять банківську таємницю, здійснюється в день підписання у спеціальному журналі обліку вихідних документів, що містять банківську таємницю, окремо від реєстрації інших вихідних документів.

Банки зобов’язані під час відправлення (передавання) інформації, що містить банківську таємницю, забезпечити її гарантовану доставку та конфіденційність. Забороняється відправлення документів з грифом «Банківська таємниця» з використанням каналів зв’язку, що не забезпечують захист інформації.

Технічний захист інформації - діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та доступності інформації.

Постановою Правіння Національного банку України «Про затвердження Правил з технічного захисту інформації для приміщень банків, у яких обробляються електронні банківські документи» від 04 липня 2007 р. N 243 встановлюють вимоги до приміщень з обмеженим доступом. Крім того, під приміщеннями з обмеженим доступом розуміється приміщення, у яких розташовані робочі місця з комп’ютерною технікою, обробляються електронні банківські документи, що містять відомості з грифом «Банківська таємниця», та інша електронна інформація, доступ до якої обмежений банком.

Такі приміщення визначаються внутрішніми документами банку з урахуванням особливостей організації робіт з електронними банківськими документами та із зазначенням прізвищ, імен та по батькові відповідальних працівників банку. Вони не можуть бути прохідними та мають розташовуватися таким чином, щоб унеможливити перебування інших осіб без супроводу відповідальних працівників банку.

Приміщення з обмеженим доступом слід обладнувати дверима з кодовим механічним замком або системою розмежування доступу та механічним замком, охоронною сигналізацією, виведеною на пост власної служби охорони банку та/або суб'єкта охорони банку.

Екрани дисплеїв комп’ютерів у таких приміщеннях слід розміщувати таким чином, щоб унеможливити ознайомлення з інформацією, яка виводиться на них, іншими особами (у тому числі крізь вікна, скляні огорожі тощо).

Під час роботи з документами, що містять банківську таємницю, на електронних носіях банки мають забезпечити дотримання таких вимог:

позначка грифа «Банківська таємниця» до інформації та даних в електронному вигляді, що мають визначений формат і обробляються автоматизованими системами, а також до лістингів програмних модулів не додається. Для текстових повідомлень, які створюються, обробляються, передаються та зберігаються в електронному вигляді, наявність позначки грифа «Банківська таємниця» є обов’язковою;

автоматизовані системи, які обробляють інформацію, що містить банківську таємницю, мають створюватися банками таким чином, щоб обмежити доступ користувачів лише в межах, що необхідні для виконання їх службових обов’язків.

Автоматизовані системи оброблення інформації повинні мати вбудовану систему захисту інформації, яку неможливо відключити або здійснити оброблення інформації, минаючи її.

Автоматизовані системи оброблення інформації, що містить банківську таємницю, які працюють у режимі реального часу (оп-1іпе), повинні мати таку архітектуру, за якої користувачі не мають прямого доступу до конфіденційних даних у базі даних і можуть отримувати доступ лише через сервер застосувань, що здійснює сувору автентифікацію запитів.

Автоматизовані системи повинні здійснювати обов’язкову реєстрацію всіх спроб доступу та інших критичних подій у системі в захищеному від модифікації електронному журналі;

приймання та реєстрація інформації визначеного формату, що містить банківську таємницю, в електронному вигляді технологічними АРМ автоматизованих систем здійснюється згідно з технологічними схемами проходження інформації безпосередньо на відповідних робочих місцях з використанням вбудованої в ці технологічні АРМ системи захисту інформації;

передавання інформації, яка містить банківську таємницю, електронною поштою або в режимі оп-1іпе здійснюється лише в захищеному (зашифрованому) вигляді з контролем цілісності та з обов’язковим наданням підтвердження про її надходження з електронним підписом отримувача з використанням засобів захисту;

роздрукування документів з грифом «Банківська таємниця» у технологічних АРМ здійснюється згідно з технологічними схемами роботи відповідних АРМ банку. На роздрукованих документах проставляється гриф «Банківська таємниця» і вони обліковуються згідно з вимогами щодо обліку паперових документів.

У разі відправлення даних на електронному носії додається супровідний лист у письмовій формі з грифом «Банківська таємниця», у якому зазначаються дані про вміст носія. Отримання інформації з баз даних технологічних АРМ нештатними засобами забороняється. Програмні модулі передаються і обліковуються на електронних носіях інформації з обов’язковим супровідним листом з грифом «Банківська таємниця».

Формування архівів в електронному вигляді здійснюється згідно з технологічними схемами оброблення документів, а також вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. Архіви зберігаються на серверах або зовнішніх носіях у захищеному вигляді із забезпеченням контролю цілісності інформації під час роботи з архівними документами.

Деякими іншими нормативними актами зобов’язання банку по збереженню банківської таємниці дещо розширюються. Так, Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» передбачає, що електронні документи, що містять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці під час їх передавання засобами телекомунікаційного зв’язку повинні бути зашифровані згідно з вимогами відповідної платіжної системи, а за їх відсутності - відповідно до законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Захист інформації забезпечується суб'єктами переказу грошей шляхом обов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з:

законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх правових актів суб'єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил;

заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб'єкта переказу;

технологічних та програмно апаратних засобів криптографічного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі.

Водночас, відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Правил Національної системи масових електронних платежів» від 10 грудня 2004 р. N 620 для членів та учасників НСМЕП встановлюються особливі правила інформаційної безпеки, включаючи вимоги до приміщень, криптографічний захист інформації та ін.

Питання захисту інформації в НСМЕП розглядаються на всіх етапах розроблення, впровадження та експлуатації програмно-технічного забезпечення НСМЕП і включають чіткий розподіл відповідальності на кожному етапі підготовки, оброблення та виконання електронних банківських документів на всіх рівнях.

З метою підвищення надійності комерційних банків, зміцнення довіри до банків та банківської системи, зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні клієнтів, Національним банком України було прийнято рішення про створення за участю комерційних банків єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками. Постановою Правління Національного банку України «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)» від 27. 06. 2001 р. № 245.

Відповідно до зазначеної Постанови Єдина інформаційна система «Реєстр позичальників» (далі - ЄІС «Реєстр позичальників») створюється і функціонує на добровільних (договірних) засадах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб у комерційних банках України внаслідок неповної інформації про клієнта. ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість за кредитами (з урахуванням прострочених нарахованих доходів) у національній та іноземній валютах у сумі, що в гривневому еквіваленті перевищує 10 000 гривень, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.

Слід наголосити, що інформація, що зберігається в ЄІС «Реєстр позичальників», становить банківську таємницю. Тому, Національний банк України та банки-учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація.

Доступ до ЄІС «Реєстр позичальників» можуть мати керівник банку (філії) та уповноважені ним особи, а також працівники структурних підрозділів Національного банку України, яким відповідний структурний підрозділ банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.

Згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Під збитками, слід розуміти, по-перше, витрати, які особа здійснила або мусить здійснити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та, по-друге, доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Висновки

Нормативне визначення поняття банківської таємниці міститься в Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Банківська таємниця визначається як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківська таємниця передбачає визначення законом обмеженого кола осіб та встановлення процедури збереження, використання та захисту відомостей, інформації та спеціальних технічних засобів.

Законодавством закріплено вичерпний перелік суб'єктів, які мають право на ознайомлення з банківською таємницею.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» встановлює порядок та вичерпний перелік обставин за яких банківська таємниця може бути розкрита

Поняття «банківська таємниця» — є одним із основних понять банківського законодавства зарубіжних країн. Це пояснюється насамперед тим, що банки як носії фінансової інформації традиційно перебувають у центрі уваги державних органів, які завжди прагнули мати доступ до банківської інформації, а останнім часом тиск на цей інститут посилився через проголошення провідними країнами світу боротьби з міжнародним тероризмом, легалізацією злочинних доходів отриманих злочинним шляхом тощо.

Постійні зміни, що вносяться до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів створюють умови за яких нормальна робота з документами досить ускладнюється, і як результат, інколи призводить до витоку банківської таємниці.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003р. (зі змінами і доповненнями).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від від 07. 12. 2000р. (зі змінами і доповненнями).

Закон України «Про інформацію» від 02. 10. 1992р. (зі змінами і доповненнями).

Закон України «Про Національний банк України» від 20. 05. 1999р. (зі змінами і доповненнями)

Закон України «Про державну таємницю» від 21. 01. 1994р. (зі змінами і доповненнями)

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25. 03. 1992р. (зі змінами і доповненнями).

Лист Національного банку України від 06. 04. 2009 р. N 18−31 Щодо отримання банками послуг від третіх осіб з повернення проблемної заборгованості.

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28 серпня 2001р. № 369

Судова практика розгляду справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних і фізичних осіб // Вісник Верховного суду України. — № 10. — 2010. — С. 14−25

Судова практика розгляду справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних і фізичних осіб // Вісник Верховного суду України. — № 10. — 2010. — С. 14−25.

Гетьманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та законодавстві зарубіжних країн: дис. канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / Гетьманцев Данило Олександрович. — К., 2009. — 206 с.

Гловюк І. Дозвіл суду на здійснення процесуальних дій пов’язаних з інформацією, яка містить банківську таємницю / І. Гловюк // Юридична Україна. — 2011. — № 10. — С. 71-Шаповалова А. Правові проблеми банківської таємниці / А. Шаповалова // Право України. — 2007. — № 2. — С. 102−105.

Даниленко С. А. Понятие банковской тайньї / С. А. Даниленко // Деньги и кредит. — 2010. — № 7. — С. 62−65.

Стрельбицька Л. Правові засади захисту банківської та комерційної таємниці / Л. Стрельбицька // Юридична Україна. — 2009. — № 4. — С. 64−69.

Тимофеев Є. І., Чубар Т. М. Особливості розкриття банківської таємниці в процесі ліквідації банку / Є. І. Тимофеев, Т. М. Чубар // Санація та банкрутство. — 2011. — № 2. — С. 118−121.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой