Правовий режим використання і відновлення та захист вод України

Курсова робота на тему:

" Правовий режим використання і відновлення та захист вод України"

План

Вступ Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду Висновки Додатки

Вступ

Актуальність теми. Вода — один із найважливіших ресурсів нашої планети. Чільне місце водних ресурсів обумовлено унікальними властивостями води як складової природного середовища.

Розвиток водного господарства України потребує з огляду на високий рівень економічного освоєння її території і зміни водно-економічних умов науково обгрунтованого підходу до раціонального використання цього важливого природного ресурсу. Україна недостатньо і нерівномірно забезпечена водними ресурсами, і проблема водозабезпечення населення вже у найближчій перспективі стоятиме дуже гостро.

Крім того, розвиток чорної та кольорової металургії, енергетики і нафтової промисловості, хімізація сільського господарства, широке застосування хімічних мийних засобів і препаратів призводять до забруднення водних ресурсів. Невиконання планів будівництва очисних споруд і водоохоронних об'єктів погіршує водно-екологічні умови.

Ці фактори стають постійними, а тому виникає нагальна потреба в оптимізації використання та охорони водних ресурсів нашої держави, а також удосконалення структури моніторингу екологічного стану водного фонду України.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є проблемне розкриття правового режиму використання і відновлення та захисту вод України. Для досягнення поставленої у роботі мети необхідно вирішити наступні завдання:

— реконструювати особливості законодавчого регулювання використання водних ресурсів в Україні;

оцінити роль і значення підземних та наземних вод у соціальному і економічному розвитку України;

обгрунтувати перспективи водозабору і раціонального використання водних ресурсів;

розробити механізм економічного стимулювання раціонального водокористування.

Об'єктом дослідження є водні ресурси України та правовий режим використання, відновлення та захисту вод.

Предметом дослідження виступають суспільні екологічні відносини, що виникають у процесі використання та охорони вод України.

Практичне значення результатів роботи полягає в об'єктивному висвітленні особливостей та проблем використання та правової охорони водних ресурсів на території України та в наведенні шляхів підвищення ефективності використання та охорони вод.

Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникала вода, і життя припинялося на величезних просторах нашої планети. Організм тварин і людей в основному складається з води. Так, кількість води в організмі риб досягає 80 відсотків, зем-новодних — 60—65 відсотків. Тіло дорослої людини вміщує понад 65 відсотків води, у дітей її ще більше. В рослинах міс-титься 40—98 відсотків води.

Добова потреба дорослої людини у воді складає 2,5−3 л. Ця потреба задовольняється водою, що надходить з харчами і тією рідиною, яку людина випиває. При великих фізичних навантаженнях і в спекотливу погоду потреба у воді зростає.

Організм людини дуже чутливий до втрати вологи. Втрата 10 відсотків вологи від маси тіла призводить до загрозливих змін в організмі людини, а при втраті 15—25 відсотків може настати смерть.

Людина використовує воду для багатьох потреб: купання, прання білизни, миття посуду, прибирання житла, поливу зе-лених насаджень тощо. Як відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер, інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії, місця масового відпочинку людей.

Стрімко зростає споживання води для потреб промисло-вості і сільського господарства. Підраховано, наприклад, що для виробництва однієї банки овочевих консервів витрачаєть-ся 40 л води, кілограма паперу — 100 л, кілограма шерстяної тканини — 600 л, тонни сухого цементу — 4500 л, тонни ста-лі — 20 000 л.

Багато води споживає сільське господарство. На вирощу-вання одного кілограма пшениці витрачається в середньому 750 кг води. Гектар, зайнятий кукурудзою, витрачає 3200 т води, гектар капусти — 8000 т.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 відсотків земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважну більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 відсотка всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 відсотка складають прісні води, з яких 1,6 відсотка зако-вані в льодовиках. Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 відсоток прісних вод.

Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. За-гальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд м³. Запаси водних ресурсів на душу на-селення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. м³, у ма-ловодний рік — 1 тис. м.³, у Донецькій, Луганській, Харків-ській областях та в Криму — 0,24—0,50 тис. м³. У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менші, ніж у Російській Федерації.

Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших зав-дань сучасності.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До нього належать:

а) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка-нали; інші водні об'єкти;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море.

Усі водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержав-ного і місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодер-жавного значення належать:

а) внутрішні морські води та територіальне море;

б) підземні води, які є джерелом централізованого водо-постачання;

в) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як од-нієї області, а також усі їх притоки;

г) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

а) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів за-гальнодержавного значення;

б) підземні води, які не можуть бути джерелом централь-ного постачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місце-ві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (вод-ними об'єктами) можуть надаватися відповідним органом дер-жавної виконавчої влади. Використання вод в Україні здійснюється з метою задо-волення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільсько-господарських, транспортних та інших державних і громад-ських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здій-снюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами. У процесі водоко-ристування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні — це ті, що мають власні водозабірні споруди і від-повідне обладнання для забору води. Вторинні водокористу-вачі не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скида-ють стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Водне законодавство закріплює права та обов’язки водо-користувачів. Вони мають право:

здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;

користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;

користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, про-мислових та інших потреб;

вимагати від власника водного об'єкта або водопровід-ної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

— споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські

об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

передавати у користування воду іншим споживачам за плату та на визначених умовах;

здійснювати інші функції щодо водокористування та ко-ристування водними об'єктами в порядку, встановленому за-конодавством. Права водокористувачів охороняються зако-ном. У випадку їх порушення вони підлягають поновленню.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших дер-жавних інтересах. При цьому пріоритетність надається вико-ристанню вод для питних і побутових потреб населення.

Обмеження може настати в разі маловоддя, загрози ви-никнення епідемій та епізоотій, а також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання сти-хійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водо-користування, або тих, що користуються водними об'єктами, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеці-альне водокористування або надав водний об'єкт у користу-вання.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об'єкт у користування. Право загального водокористування може бути обмежене районною і міською Радами народних депутатів.

Водокористувачі зобов’язані:

економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;

користуватися водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;

дотримуватися встановлених нормативів граничнодо-пустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

— здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами;

не допускати порушення прав, наданих іншим водоко-ристувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єк-там та об'єктам навколишнього природного середовища;

утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зво-ротних і забруднюючих речовин:

здійснювати технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення ски-дання забруднених стічних вод;

здійснювати спеціальне водокористування лише за на-явності дозволу;

своєчасно сплачувати за спеціальне водокористування та інші платежі відповідно до законодавства;

— виконувати інші обов’язки щодо використовування і охорони вод і відтворення водних ресурсів згідно з законо-давством.

Водне законодавство передбачає такі види водокористу-вання:

а) загальне;

б) спеціальне;

в) користування водами для потреб гідроенергетики, вод-ного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір во-ди з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони здоров’я громадян, навколишнього при-родного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні та міські Ради народних депутатів за подан-ням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду вста-новлюють місця, де забороняється купання, плавання на чов-нах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Про введені обмеження місцеві Ради народних депутатів зобов’язані повідомляти населення.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Під такими спорудами розумі-ють греблі, насосні станції, пристані, шлюзи тощо.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних по-треб населення, а також для господарсько-побутових, ліку-вальних, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і гро-мадських потреб.

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спе-ціального переліку із зазначенням запасів вод та їх лікуваль-них властивостей, а також інших сприятливих для лікування та профілактики умов, і затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров’я України, Комітету України з питань геології та використання надр і Державного комітету водного господарство України.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до ка-тегорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особли-вості спеціального водокористування та користування водни-ми об'єктами для потреб галузей економіки, зокрема: сільсь-кого і лісового господарства; промислових і гідротехнічних по-треб; водного транспорту; рибного і мисливського господар-ства; протипожежних потреб.

Як відомо, використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших поверх-невих і підземних об'єктів. Це призводить не тільки до змен-шення водовмісту об'єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди. Водопостачання ускладнюється ще й тим, що водні об'єк-ти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами. У цих умовах дуже важливо усунути такі негативні явища, забезпечити бережливе, найбільш раціональне використову-вання водних ресурсів, посилити їх охорону.

Увага до посилення охорони вод зростає також у зв’язку з їх шкідливими діями. Такими діями є:

— наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

— заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої по-дачі води під час зрошення,

— витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

— за-бруднення земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консер-вації;

— ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Існують різні засоби охорони вод: гідромеліоративні, лісо-меліоративні, агротехнічні, санітарні та ін. Серед них особливе місце належить правовим засобам. Наше законодавство покликане активно сприяти як раціональному, науково об-грунтованому використанню вод, так і їх охороні.

Основним законодавчим актом, який регламентує поря-док використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодек-су записано: «Завданням водного законодавства є регулю-вання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичер-пання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслід-ків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористу-вання».

З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В Ко-дексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значення для пра-вового регулювання водних відносин у майбутньому. Він зак-лав основи для вдосконалення правового регулювання вод-них відносин як того вимагає життя.

Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпе-чення раціонального використання і охорони вод. Зокрема, «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості води», яка була затверджена по-становою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., «Концепція охорони та відтворення навколишнього природно-го середовища Азовського і Чорного морів», затверджена по-становою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р., та деякі інші правові акти.

Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення рибних запа-сів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існу-вання диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очи-щення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму.

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, вна-слідок чого вода стає непридатною для використання за при-значенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчи-няються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:

законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;

контроль за використанням і охороною вод та відтво-ренням водних ресурсів;

державний облік вод;

економіко-правове регулювання раціонального вико-ристання і охорони вод;

стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;

заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин законодавчо закріплена у Вод-ному кодексі України.

До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:

а) законодавче регулювання водних відносин та визна-чення основних напрямів державної політики в галузі раціо-нального використання та охорони водних ресурсів;

б) розпорядження водним фондом України;

в) затвердження державних, міждержавних програм вико-ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

г) встановлення правового режиму використання і охоро-ни вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водоко-ристування;

є) визначення повноважень місцевих Рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо використан-ня і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулю-вання водних відносин.

У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, сіль-ських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна реалізація цього права є гарантією раціонального викорис-тання вод, їх охорони та відтворення водних ресурсів.

До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:

а) реалізація державної політики з питань використання і охорони вод;

б) здійснення державного контролю за використанням і охороною вод;

в) визначення пріоритетів водокористування;

г) забезпечення розробки державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод, затвер-дження регіональних програм;

д) визначення порядку діяльності органів державної вико-навчої влади в галузі використання і охорони вод, координа-ція їх діяльності;

є) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог держав-ного законодавства;

є) вирішення інших питань у галузі використання і охоро-ни вод та відтворення водних ресурсів.

Спеціально уповноваженими органами державної вико-навчої влади в галузі використання і охорони вод та відтво-рення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет водного господарства України, Комітет України з питань геології та використання надр, їхні органи на місцях та інші державні органи. Зокрема, до компетенції Державного комітету водного господарства віднесено розробку та участь у реалізації державних, міждер-жавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх між-басейного перерозподілу; здійснення заходів щодо екологічно-го оздоровлення поверхневих вод та нагляду за ними; здій-снення контролю за дотриманням режимів роботи водосхо-вищ та водогосподарських систем тощо.

До відання Комітету України з питань геології та викорис-тання надр належить: ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру; ведення державного моніторингу підземних вод; погодження дозволів на право виконання про-ектних та будівельних робіт, пов’язаних з видобуванням під-земних вод та ін.

Важливою правовою формою охорони вод є контроль за їх використанням і охороною та відтворенням водних ресур-сів. Контроль полягає в забезпеченні додержання всіма юри-дичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Є два види контролю: державний і громадський.

Держав-ний контроль за використанням і охороною вод здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціальними вповноваженими державними органами.

Громадський контроль за використанням і охороною вод здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначається положенням, що затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу, інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється їх державний моні-торинг, який є складовою частиною державної системи моні-торингу навколишнього природного середовища України.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 липня 1996 р. затвердив «Порядок здійснення державного моніто-рингу вод», який встановлює основні вимоги до організації державного моніторингу вод, взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, до забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для прийняття рішень, пов’яза-них із станом водного фонду України.

Суб'єкти державного моніторингу вод постійно удоскона-люють його здійснення з метою забезпечення повноти, віро-гідності та своєчасності офіційної інформації про стан вод, ан-тропогенної дії на них, а також про вплив цього стану на еко-системи і здоров’я населення.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщен-ня, проектування нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов’язаних з використанням вод, проводиться їх екологічна експертиза, яка сприяє раціональ-ному використанню і охороні вод.

Однією з правових форм охорони поверхневих та підзем-них вод є їх державний облік, який здійснюється шляхом про-ведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостере-жень за кількісними і якісними їхніми характеристиками згід-но з програмою, що затверджується цим Комітетом за по-годженням з Міністерством екології та природних ресурсів України і Державним комітетом водного господарства України.

Завданням державного обліку вод є встановлення відо-мостей про їх кількість і якість, а також даних про водоко-ристування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розроблюються заходи щодо її раціо-нального використання, охорони відтворення водних ресурсів.

Складовою частиною обліку вод є державний облік водо-користування, що здійснюється з метою систематизації даних про забір, використання та скидання зворотних вод і забруд-нюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачан-ня та їх потужність, а також діючих систем очищення вод та їх ефективність тощо. Облік та аналіз стану водокористування проводиться шляхом подання водокористувачами відповідних звітів до державних органів водного господарства за встанов-леною формою.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів скла-дається Державний водний кадастр. Він ведеться Державним комітетом водного господарства України, Комітетом України з питань геології та використання надр та Комітетом України з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабі-нетом Міністрів України.

Охорону вод забезпечує також економно-правове регулю-вання раціонального їх використання, до якого слід віднести:

а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за забір води та скид забруднюючих речовин;

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та ін-ших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвід-ходних, енергоі ресурсозберігаючих технологій, вжиття від-повідно до законодавства інших заходів, що зменшують нега-тивний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, запо-діяних водним об'єктам у разі порушення вимог законо-давства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з ме-тою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і поря-док стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов’я-зану з необхідністю басейнового регулювання водних ресур-сів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від під-топлення територій).

Платежі не звільняють підприємства, установи і організа-ції від плати за спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення захо-дів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтри-мання водних об'єктів у належному стані, а також на вико-нання робіт, пов’язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці захо-ди здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітар-но-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандар-тизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забрудню-ючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за від-сутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює об-лік забору і скидання води;

зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів — до вжиття передбачених проектами заходів, що за-побігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підзем-них вод скиданням із зрошувальних систем;

осушувальних систем — до повної готовності водо-приймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон сані-тарної охорони водозаборів;

гідротехнічних споруд — до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затвердже-них проектів;

— експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спря-мованих на охорону вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льо-дового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміт-тям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактив-них та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення вод-ним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.

Водокористувачі зобов’язані вживати заходи щодо запобі-гання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, по-вторного і послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично-допустимих концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;

г) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запо-бігання скидання стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Пра-вила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», що затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попере-дження та усунення забруднення поверхневих водних об'єк-тів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов’язкові для виконання всі-ма підприємствами, установами, організаціями та громадяна-ми, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'-єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена во-доохоронним зонам та зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприят-ливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднен-ня, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пести-цидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониз-зя, кар'єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ді-лянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверх-невих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збере-ження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва бе-реги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га — 25 м;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та-кож ставків площею понад З га — 50 м;.

для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох гео-графічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км². До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км². До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км².

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, міні-мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у поряд-ку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затвердже-ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів при-бережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залу-ження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гід-рометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогиль-ників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може ви-користовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лі-кувально-оздоровчих закладів, з обов’язковим централізова-ним водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибереж-них захисних смуг, а також за додержанням режиму викорис-тання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охоро-ни водних об'єктів у районах забору води для централізова-ного водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлю-ють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охоро-ни навколишнього природного середовища, водного господар-ства та геології.

Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установ-лює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітар-ної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений по-становою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. «Про пра-вовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів».

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні під-земних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повин-ні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною во-дою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і за-бруднення.

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначе-них Державною комісією України по запасах корисних копа-лин, а також у разі забруднення підземних вод встановлю-ються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями держав-них органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:

— залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

— будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земля-них валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

— спорудження дренажу;

— закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов’язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням під-приємств, установ, організацій зобов’язані вжити невідклад-них заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настан-ня — вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покли-кана відіграти «Національна програма екологічного оздоров-лення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середо-вища, використання природних ресурсів та забезпечення еко-логічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програ-ми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно без-печних умов життєдіяльності населення і господарської діяль-ності та захисту водних ресурсів від забруднення та висна-ження.

Дніпро — головна водна артерія України, значення якої у становленні та розвитку суспільного виробництва, забезпе-ченні потреб населення і для природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км²) та четвертою за довжиною (2200 км). Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних ресурсів Ук-раїни.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах сво-го басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і півден-ного сходу України. Каналами Дніпро—Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5—6 км³ стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 ве-ликих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підпри-ємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних госпо-дарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електро-станції.

Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом деся-тиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. Надмірне антропогенне (обумовлене ді-яльністю людини) навантаження, посилене наслідками Чорно-бильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кри-зовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра.

У більшості економічних районів у межах басейну Дніпра склалася передкризова та кризова водогосподарська та гідро-екологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніп-ра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.

Це змусило приступити до розробки і прийняття «Націо-нальної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води». Виконання завдань Про-грами має бути важливою складовою формування та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку.

Складність структури Програми, масштаби завдань, що мають вирішуватися, довгостроковий характер передбачува-них інвестиційних циклів зумовлюють тривалий період її реа-лізації (орієнтовно до 2010 р.).

Дійові водоохоронні заходи передбачає «Концепція охоро-ни та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів». Стан Азовського і Чорного мо-рів вкрай незадовільний. Обсяги скидання забруднюючих ре-човин тільки з території України щорічно досягають 340 — 390 тис. т. Рівень забруднення морської води в окремих ак-ваторіях прибережної смуги перевищує гранично допустимі концентрації нафтопродуктів у два-сім разів, фосфору — у десять разів, а також інших речовин.

За останні десять років внаслідок забруднення морів та привнесення нових видів рослин і тварин, небезпечних для місцевої флори то фауни, обсяги вилову риби в Азовському та Чорному морях зменшилися у п’ять разів.

Метою Концепції є охорона та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів, що за-безпечуються правовими, фінансовими, організаційними, нау-ково-методичними, інформаційно-освітніми засобами.

Реалізація Концепції дасть змогу:

а) значно зменшити антропогенний вплив на морські еко-системи, насамперед на прибережні води;

б) досягти допустимого рівня мікробіологічного забруднен-ня прибережних вод морів та забезпечити санітарно-гігієнічні умови, безпечні для життя і здоров’я населення;

в) припинити деградацію морських екосистем, створити умови для відновлення їх самовідтворювальної здатності та зростання ресурсного потенціалу;

г) забезпечити збалансованість процесів використання і відтворення морських природних ресурсів;

д) створити умови для збереження рідких та тих, що пе-ребувають під загрозою знищення, видів рослин і тварин.

Удосконалення діючих і запровадження нових організацій-но-правових форм охорони вод посилює їх охорону, але не вирішує проблеми повністю. Порушення норм водного законодавства ще мають місце. Боротьба з таким злом має здійснюватися за допомогою заходів юридичної відповідаль-ності.

Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Відповідальність передбачається за такі порушення водно-го законодавства:

самовільне захоплення водних об'єктів;

забруднення та засмічення водних об'єктів;

порушення режиму господарської діяльності у водоохо-ронних зонах та на землях водного фонду;

руйнування русел річок, струмків та водотоків або по-рушення природних умов поверхневого стоку при будівництві і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних ко-мунікацій;

введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної по-тужності;

недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування;

самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівницт-во ставків, дамб, каналів, свердловин);

порушення правил ведення державного обліку вод або перекручення чи внесення недостовірних відомостей в доку-менти державної статистичної звітності;

пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушення правил експлуатації та вста-новлених режимів їх роботи;

незаконне створення систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або злива в ка-налізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

використання земель водного фонду не за призначенням;

неповідомлення (приховування) відомостей про ава-рійні ситуації на водних об'єктах;

відмова від надання (приховування) проектної доку-ментації та висновків щодо якості проектів підприємств, спо-руд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а та-кож актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлу-атацію;

порушення правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може встановлюватися відпові-дальність й за інші правопорушення щодо використання і охо-рони вод та відтворення водних ресурсів.

Порушення водного законодавства тягне за собою дис-циплінарну, адміністративну, цивільно-правову або криміналь-ну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні пору-шення водного законодавства адміністрацією за місцем робо-ти або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:

а) порушення правил охорони водних ресурсів — забруд-нення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища; введення в експлуатацію під-приємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і при-строїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 59 Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення);

б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внут-рішніх морських вод від забруднення і засмічення: забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх мор-ських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по-рушенням встановлених правил; проведення навантажувальних та розвантажувальних ро-біт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного сере-довища, якщо одержання такого дозволу передбачено зако-нодавством України; неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здій-снення такого скидання (ст. 59 КпАП);

в) порушення правил водокористування — забір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добу-тої або підведеної з водних об'єктів), порушення правил ве-дення первинного обігу кількості вод, що забираються з вод-них об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 КпАП);

г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, по-рушення правил їх експлуатації (ст. 61 КпАП);

д) невиконання обов’язків по реєстрації в суднових доку-ментах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами — не-виконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним за-конодавством обов’язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речо-вини понад установлені норми, внесення зазначеними особа-ми до суднових документів неправильних записів про ці опе-рації або незаконне відмовлення пред’явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 КпАП).

Адміністративні штрафи за зазначені правопорушення накладаються згідно зі ст. 239 КпАП органами по регулюван-ню використання і охорони вод системи Державного комітету водного господарства України, органами системи Комітету України з питань геології та використання надр.

Громадяни і службові особи, винні в порушеннях водного законодавства, несуть адміністративну відповідальність, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідаль-ності за чинним законодавством.

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі норм цивільного пра-ва, зокрема статей 203, 440, 441 і 453 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу збитки водокористу-вачів складають їх витрати на відновлення попереднього ста-ну водного об'єкта, вартості знищеного або пошкодженого майна, не одержаних доходів, які вони могли одержати, якби не було порушень водного законодавства.

Відшкодування збитків передбачає і водне законодавство. У ст. 111 Водного кодексу України записано: «Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’я-зані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України».

Відшкодування збитків регулюється також постановою Ка-бінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчис-лення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів те-риторіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р.

Розмір відшкодування збитків обчислюється посадовими особами Міністерства охорони навколишнього природного се-редовища та ядерної безпеки.

У разі відмови від добровільного відшкодування збитків стягнення їх сум проводиться у судовому порядку за позова-ми органів згаданого міністерства.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства, не звільняє винних від плати за спе-ціальне водокористування, а також від необхідності здійснен-ня заходів щодо ліквідації заподіяних шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до інших видів юридичної відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок по-рушення водного законодавства.

Посадові особи та інші працівники, з вини яких підприєм-ства, організації і установи зробили витрати, пов’язані з від-шкодуванням збитків, несуть матеріальну відповідальність у встановленому порядку. Тобто вступає в дію право зворотної вимоги, право регресу до винної особи.

Обов’язок відшкодувати збитки, завдані у зв’язку з пору-шенням водного законодавства, може серйозно вплинути на підприємства, установи, організації та громадян, щодо упо-рядкування їхньої діяльності з метою забезпечення раціо-нального використання і охорони вод.

У випадку самовільного захоплення водних об'єктів остан-ні повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, зроблених за час незаконного користування.