Правовий статус суддів України

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції

1.1 Поняття і природа судової влади

1.2 Судова система України

1.3 Правовий статус суддів України

Розділ 2. Здійснення правосуддя і загальні засади конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції

2.1 Основні засади здійснення правосуддя

2.2 Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та представникам народу, які у визначених законом випадках залучаються до здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, вони виконують свої обов’язки на професійній основі. Судді незалежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність. Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов’язкові для виконання тими суб'єктами, до яких вони звернені. Невиконання вимог та рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.

Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єдиний правовий статус, який закріплено у відповідних нормативно-правових актах. В юридичній літературі правовий статус суддів часто ототожнюють з їх правовим становищем. Зазвичай під правовим статусом суддів розуміють порядок набуття статусу, сукупність їх прав та обов’язків, вимоги, що ставляться до суддів, правові гарантії, які дозволяють суддям здійснювати свої повноваження згідно з законом, порядок притягнення суддів до юридичної відповідальності та звільнення з посади.

Основні засади правового статусу суддів визначені в Законі України «Про статус суддів». Окремі його положення деталізуються в статтях 126−130 Конституції України, Законі «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», розділі З Закону України «Про судоустрій України», главах З, 4 Закону України «Про Конституційний Суд України», процесуальних кодексах та інших нормативно-правових актах.

Мета дослідження полягає у визначенні поняття і структури конституційно-правового статусу суддів в Україні, юридичних властивостей основних елементів конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції та формуванні нової концепції конституційно-правового статусу суддів України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

узагальнити чинне законодавство про статус суддів судів загальної юрисдикції та здійснити порівняльно-правовий аналіз;

розкрити структуру конституційно-правового статусу суддів та визначити її основні складові елементи;

охарактеризувати правосуб'єктність, права та обов’язки суддів судів загальної юрисдикції;

встановити систему та зміст принципів діяльності суддів;

здійснити класифікацію гарантій діяльності суддів судів загальної юрисдикції.

Об'єктом дослідження є конституційно-правові засади судоустрою і судочинства в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції в Україні та юридичні властивості його складових елементів.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження комплексно було використано принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходив із принципів єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретної істини. Методологічну основу дослідження становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Діалектичний метод наукового пізнання дає змогу розглянути конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції у розвитку й зв’язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції становлення, розвитку та вдосконалення суддів судів загальної юрисдикції як основного елемента національної системи судів загальної юрисдикції.

Використання методів аналізу і синтезу уможливив аналіз ознак статусу суддів судів загальної юрисдикції як самостійного статусу у системі суддів судів загальної юрисдикції, дослідження його місця у цій системі, вияв спільних й відмінних рис цього статусу з іншими статусами. Соціальний метод знайшов своє застосування при аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників суспільних процесів, що зумовили виникнення, еволюцію та конституційне закріплення статусу суддів судів загальної юрисдикції, а також при аналізі сучасного стану розвитку законодавства про статус суддів судів загальної юрисдикції. Формально-логічний метод використовувався для визначення основних понять, правових основ вирішення юридичних колізій конституційного та законодавчого регулювання конституційно-правових відносин, у межах яких реалізуються та забезпечуються права та обов’язки суддів судів загальної юрисдикції. Структурно-функціональний метод — під час дослідження складових елементів конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. Порівняльно-правовий метод — при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції

1.1 Поняття і природа судової влади

В умовах становлення України як демократичної, правової, соціальної держави суттєво зростає роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено згідно з Конституцією України стаття в.: Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. На суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не вправі брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її кримінальному покаранню. Суди здійснюють захист гарантованих Конституцією кожному прав і свобод Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. На підвищення ролі судів спрямоване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 р. закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади — законодавчої і виконавчої (ст. 6). У ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судової влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Згідно зі ст. 5 Закону «Про судоустрій України» правосуддя в нашій державі здійснюється виключно судами. Відповідно делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави [10, 440].

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. З урахуванням цього у ст. 124 Конституції, в ч. З ст. 5 Закону «Про судоустрій України» встановлюється, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Порядок обрання народних засідателів, формування суду присяжних, їх повноваження і порядок діяльності та категорії справ, у розгляді яких вони будуть брати участь, мають визначатися чинним законодавством. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадським обов’язком.

Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом «Про судоустрій України». Символами судової влади є державні символи України —

Державний Герб України та Державний Прапор України, порядок використання яких встановлюється законом відповідно до вимог ст. 20 Конституції України [1].

Демократизм держави визначається її можливістю всім суб'єктам права забезпечити право на судовий захист. їм гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Судову систему України утворюють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. При цьому перші складають єдину систему судів, а Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи. Відповідно ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України. Суттєве значення має закріплене в частині п’ятій ст. 125 Конституції України положення, що не допускається створення надзвичайних та особливих судів. Це важливо для забезпечення законності в державі, захисту прав кожної особи.

Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливо це має суттєве значення в сфері правосуддя. Виходячи з цього у Законі «Про судоустрій України» встановлюється, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Це положення поширюється на іноземців, осіб без громадянства.

Функції судової влади спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина. Однією з гарантій прав особи є її право на правову допомогу при вирішенні справ у судах. Відповідно до закону кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи.

У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно (частина перша ст. 59 Конституції). Це конституційне положення має суттєве значення для забезпечення правової допомоги кожному незалежно від матеріального стану особи.

Демократичні засади правосуддя в Україні проявляються й у мові судочинства. Згідно з законом судочинство проводиться державною мовою, тобто українською. У випадках і порядку, визначених законом, можливе застосування у судочинстві інших мов. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. При цьому у випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Суд є державним органом. Тому судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень зумовлює передбачену законом відповідальність. Обов’язковість судових рішень встановлена п. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з погляду авторитету судової влади, так і забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Принципове значення має положення про те, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Це досить важливо з погляду реалізації суб'єктами права своїх прав і законних інтересів.

Закон передбачає колегіальний або одноособовий порядок розгляду судових справ. Так, справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. У випадках, коли суддя розглядає справу одноособове, він діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіальне у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Такий суддівський склад суду спрямований на об'єктивний розгляд справ, які оскаржуються особами, що не згодні з рішенням суду першої інстанції. Це має суттєве значення для забезпечення законності судових рішень.

Важливою ознакою судової влади є процесуальний порядок діяльності судових органів. Цей порядок визначає процесуальний закон, який чітко регулює процедуру судочинства та прийняття судом рішень по конкретних справах. Процесуальний порядок діяльності суддів дає можливість об'єктивно розглянути справу, винести справедливе рішення, забезпечити права учасників судового процесу. Процесуальний порядок покликаний забезпечити законність діяльності суду, обґрунтованість і справедливість судових рішень, охорону прав осіб, чиї інтереси були порушені, В.Я. Тацій і Ю. М. Грошевий наголошують, що «процесуальний порядок, регулюючи правила судової процедури, являє собою значну соціальну цінність» [12, 287].

Сучасне конституційно-правове регулювання судової влади виходить із принципу самостійності і незалежності судів. Закон «Про судоустрій України» встановлює, що суди здійснюють правосуддя і є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються тільки закону (п. 1 ст. 14). Це випливає із частини першої ст. 129 Конституції, яка встановлює, що «судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону».

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом «Про судоустрій України» та іншими законами. При цьому органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Встановлено, ш;о втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду, суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і мають наслідком відповідальність, передбачену законом.

1.2 Судова система України

Судова система — це сукупність діючих в Україні судів, що функціонують на єдиних конституційних засадах.

Створення надзвичайних та особливих судів згідно з частиною п’ятою ст. 125 Конституції забороняється. Система судів загальної юрисдикції в нашій державі будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно з законом діють апеляційні та місцеві суди. Так, відповідно до Закону «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди. Апеляційний суд України; Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють на основі Конституції і законів України правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими в Україні є господарські, адміністративні та інші суди, які визначені як спеціалізовані суди. Закон «Про судоустрій України» не дає виключного переліку спеціалізованих судів [10, 444].

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах та міжрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. До місцевих господарських судів належать господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцеві суди в судовій системі України займають особливе місце, оскільки вони вирішують основну кількість судових справ. У них широка компетенція. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. При цьому місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди згідно із Законом «Про судоустрій України» розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, що віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають місцеві справи, що пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Але вони не можуть розглядати справи адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Процесуальним законом визначається підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду.

Згідно із Законом «Про судоустрій України» [3] у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України. Встановлено, що у разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються згідно з указом Президента України в апеляційних округах. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстрокове, голова суду та його заступники. В апеляційних судах утворюються судові палати. Причому у складі загального апеляційного суду утворюється судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. У складі Апеляційного суду України є: судова палата у цивільних справах; судова палата у кримінальних справах; військова судова палата.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; розглядають у першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів). Вони також ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику, надають місцевим судам методичну допомогу у застосуванні законодавства, здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Апеляційний суд України розглядає справи, які віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія відповідно до вимог Закону «Про судоустрій України», яка розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду, затверджує персональний склад судових палат, заслуховує інформацію голів судових палат щодо діяльності судових палат, розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації, розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду та виробляє пропозиції щодо його поліпшення, розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду та підвищення їх кваліфікації, заслуховує інформацію голів місцевих судів щодо організації діяльності цих судів, надає методичну допомогу місцевим судам з метою забезпечення правильного застосування ними законодавства тощо.

Касаційний суд України діє у складі суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. У його складі діють: судова палата у цивільних справах; судова палата у кримінальних справах; військова судова палата.

До його повноважень належать: розгляд у касаційному порядку справ, віднесених до його підсудності; ведення і аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики; надання методичної допомоги у застосуванні законодавства судами нижчого рівня; здійснення інших повноважень, передбачених законом. У Касаційному суді України для вирішення організаційних питань діє президія, до якої входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний та персональний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Повноваження президії визначається в ст. З О Закону «Про судоустрій України».

В Україні діють також вищі спеціалізовані суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, визначеному Законом «Про судоустрій України». Інших вищих судів поки що немає. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. У цих судах можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ. У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань діє президія, а для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів — пленум вищого спеціалізованого суду. Ці суди мають друковані органи. Вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику, надає методичну допомогу судам нижчого рівня, здійснює інші повноваження, передбачені законом. Розгляд у вищому спеціалізованому суді здійснюється тільки колегіальне [10, 447].

При цих судах можуть утворюватися науково-консультативні структури. У Законі «Про судоустрій України» (ст. 45) встановлюється, що науково-консультативна рада при вищому спеціалізованому суді створюється з метою опрацювання питань, пов’язаних з роз’ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів та з інших питань, пов’язаних з необхідністю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду. В офіційному друкованому органі вищого спеціалізованого суду публікуються матеріали судової практики, рішення з організаційних питань цього суду, інші матеріали.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції згідно з частиною другою ст. 125 Конституції України [1] є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України очолює голова Верховного Суду України. До складу Суду входять судді Верховного Суду України, обрані безстрокове, кількість яких встановлюється Указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду, погодженим з Радою суддів України. У складі Верховного Суду діють: судова палата у цивільних справах; судова палата у кримінальних справах; судова палата у господарських справах; судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду діє Військова судова колегія [10, 448].

Верховний Суд України має значні повноваження. Він розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, які розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку. У випадках, передбачених законодавством. Верховний Суд розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами. Він дає роз’яснення з питань застосування законодавства. Це робиться на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Верховний Суд у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення пленуму вищого спеціалізованого суду, що підкреслює його провідну роль у системі судів загальної юрисдикції. Ця його діяльність спрямована на забезпечення законності в роботі спеціалізованих судів. Верховний Суд дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину. Це повноваження передбачено частиною шостою ст. 111 Конституції України [1]. Він також надає за зверненням Верховної Ради письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, що передбачено ст. 110 Конституції України. Верховний Суд України має право звертатися до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів. Це повноваження Верховного Суду випливає із ст. 150 Конституції України, Верховний Суд веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться з практикою застосування законодавства, що має суттєве значення для забезпечення законності при розгляді судами різних категорій справ. Він також у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України, Верховний Суд представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав, виконуючи при цьому представницькі функції.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду діє Президія Верховного Суду у складі Голови, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму та суддів, кількісний склад яких визначається Пленумом Суду. Пленум Верховного Суду є колегіальним органом. Він обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верховного Суду, утворює судові палати Верховного Суду, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників, визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду та обирає їх, призначає секретаря Пленуму Верховного Суду, дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, приймає рішення про звернення до Конституційного Суду з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів. Відповідно до Конституції України Пленум схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду. Пленум приймає з розглянутих питань постанови, які публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду.

При Верховному Суді діє Науково-консультативна рада, яка утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму щодо роз’яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Верховний Суд має офіційний друкований орган -«Вісник Верховного Суду України».

1.3 Правовий статус суддів України

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша ст. 127 Конституції України [1]). Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді. Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями займають штатну суддівську посаду в одному із судів, передбачених Законом «Про судоустрій України» [6]. Згідно з частиною третьою ст. 127 Конституції на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше 10 років та володіє державною мовою.

Крім зазначених вимог, до судів є й додаткові вимоги. В частині п’ятій ст. 127 Конституції встановлюється, що додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо статі, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Так, суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді такого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший ЗО років, який проживає в Україні не менше 10 років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років.

Згідно з частиною четвертою ст. 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Конституцією встановлено, що судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга ст. 127). На посаду професійного судді не можуть бути рекомендовані громадяни, які: судом визнані обмежено дієздатними або недієздатними; мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; щодо яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи непогашену судимість.

Вимоги до професійного судді, порядок захисту професійних інтересів суддів, умови і порядок забезпечення їх соціального захисту визначається законами «Про судоустрій України» та «Про статус суддів». При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їх прав. Судді обіймають посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду та суддів, які призначаються на посаду судді вперше (частина четверта ст. 126 Конституції). Перше призначення на посаду професійного судді терміном на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції України. Усі інші судді безстрокове обираються Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду). Голова Верховного Суду України, як уже зазначалося, призначається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції). Судді, призначеному на посаду, видається посвідчення встановленого зразка.

Згідно з Конституцією України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею -65 років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті (ст. 126).

Для того щоб суддя міг неупереджено вирішувати справи, він повинен мати відповідні гарантії своєї діяльності. Гарантії самостійності і незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною будь-яким суб'єктам права втручатися у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Принципове значення має положення, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів. Суттєвою гарантією незалежності суддів є їх недоторканність, яка гарантується Конституцією України, Законом «Про статус суддів» та іншими законами. Суттєве значення має положення, що на народних засідателів і присяжних на час виконання ними в суді обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосудця, поширюються гарантії недоторканності суддів. Це сприяє їм неупереджено виконувати суддівські обов’язки. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Згідно з п. 1 ст. 72 Закону «Про судоустрій України» народні засідателі при вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і постановленням судового рішення, мають такі самі права, як і професійний суддя. їм, як і присяжним, на час виконання обов’язків у суді виплачується винагорода, виходячи з розміру їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше, ніж посадовий оклад судді відповідного суду. їм також відшкодовуються витрати на проїзд І наймання житла, а також виплачуються добові. Звільнення народного засідателя чи присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, а також з мотивів виконання обов’язків народного засідателя або присяжного визнається грубим порушенням законодавства про працю та зумовлює відповідальність винних осіб, передбачену законом.

Закріплений у Конституції України і законах правовий статус професійного судді відповідного рівня і спеціалізації надає їм можливість ефективно реалізувати свої функції.

Таким чином, правовий статус судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій надаються відповідні правові можливості для ефективного здійснення професійної діяльності.

Службові права за змістом поділяються на ті:

а) що вказують на винятковість конституційно-правового статусу суддів;

б) що сприяють безпосередньому виконанню службових функцій;

в) що містять можливість використовувати додаткові соціальні привілеї. Визначено, що службові обов’язки суддів судів загальної юрисдикції - це нормативно визначені вид і міра необхідної поведінки представника судової влади.

За змістом службові права суддів судів загальної юрисдикції можна умовно поділити на три категорії:

а) права, що забезпечують особливий конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне конституційно-правове становище судді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. Ці права характеризують статус судді в його статичному вигляді. Серед широкого кола службових прав суддів цієї групи варто особливо виділити право на повагу професійної честі і гідності судді; право судді на особисту і майнову недоторканність; право на стабільність трудової зайнятості; право на кар'єру; право на відставку;

б) права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків.

Ця група прав пов’язана зі здійсненням суддею своїх повноважень і характеризує його статус у динамічному аспекті. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи службових прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності; інші права, передбачені національним законодавством;

в) права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права і основні свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів. За правовою природою їх слід віднести до норм-гарантій, які вказують на підвищений державний захист суддів, що, безперечно, пов’язано з особливою соціальною роллю цих осіб у державі. До цієї групи службових прав суддів можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшення житлових умов; право на пільги з житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; інші права, передбачені національним законодавством.

Неслужбові ролі судді нічим не відрізняються від соціальних ролей будь-якого іншого члена соціуму. Саме на цих позиціях функціонує громадянське суспільство, одним із принципів якого виступає відносна автономність держави від суспільства як органічної цілісності (соціального організму), хоча суб'єктами відносин, існуючих в кожному з них, є ті ж самі індивіди, групи, об'єднання тощо. Іншими словами, суддя є суб'єктом загальних правовідносин, котрі можуть виникати між ним і державою, іншими суб'єктами на основі норм національного (Конституція і закони України) і міжнародного (Загальна декларація прав людини. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і т.д.) права. Адже, незважаючи на обіймання посади носія судової влади, людина продовжує нести загальні (конституційні) обов’язки та інші обов’язки, що випливають, наприклад, із шлюбних, цивільних, майнових правовідносин, або може займати будь-які інші соціальні позиції як повноправний громадянин, член суспільства. Адже зрозуміло, що цілком відокремити суддю від його справ, не пов’язаних із суддівськими функціями, не є ні можливим, ні розумним. Суддя не повинен бути ізольований від суспільства, в якому він живе. Проте слід визнати, що неслужбові ролі судді тісно пов’язані зі службовими -- вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі обмеження свободи поведінки їх носія. Такі обмеження свідчать про зменшення обсягу правових можливостей, а отже, і прав судді, що здійснюється за допомогою встановлення певних заборон, обов’язків, відповідальності, котрі зводять різноманітність у його поведінці до певного «граничного» стану.

Розділ 2. Здійснення правосуддя і загальні засади Конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції

2.1 Основні засади правосуддя

Принципи правосуддя — це закріплені в Конституції України і законах основоположні правові ідеї, які визначають організацію і діяльність судової влади.

Згідно зі ст. 129 Конституції України [1] основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду. Також встановлюється, що законом можуть бути визначені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Конституційні принципи правосуддя опосередковуються у галузевому законодавстві, насамперед у законах «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про прокуратуру», в Кримінально-процесуальному кодексі України.

При аналізі принципів правосуддя обов’язково слід враховувати принципи конституційного ладу України. Це, по-перше, положення ст. З Конституції, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. По-друге, це положення ст. 8 Конституції, що Основний Закон має найвищу юридичну силу в правовій системі України; що норми Конституції є нормами прямої дії; що закони та інші правові акти, які приймаються в Україні, не повинні суперечити Конституції України, По-третє, це положення ст. 9 Конституції, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. По-четверте, це положення ст. 10 Конституції, що державною мовою в Україні є українська. Але в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. По-п'яте, положення ст. 19 Конституції, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. По-шосте, положення ст. 24 Конституції, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом і що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за іншими ознаками [10, 454].

Ці принципи конституційного ладу України визначають основи діяльності державних органів, і насамперед органів суду. Дія принципів правосуддя неоднаково проявляється у різноманітних видах правосуддя (конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального судочинства).

Основоположним принципом правосуддя є принцип законності. Це універсальний правовий принцип, який знайшов втілення в Конституції України (статті 8, 19), у поточному законодавстві. Конституція містить ряд норм, спрямованих на забезпечення законності у сфері судочинства і правосуддя (статті 29, 30, 31). Принцип законності правосуддя означає насамперед, що суди діють, як це визначено ст. 19 Конституції, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вони діють, на основі матеріальних і процесуальних норм. У Цивільно-процесуальному, в Кримінально-процесуальному кодексах, в інших кодексах України чітко регламентується провадження допустимих з погляду закону процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.

Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом безпосередньо випливає із універсального принципу конституційного ладу, закріпленого в статтях 21 і 24 Основного Закону України. Він пов’язаний з принципом законності і спрямований на забезпечення прав людини і громадянина в сфері судочинства. Суть його полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, за іншими ознаками. Цей принцип знайшов чітке закріплення щодо судочинства в ст. 7 Закону «Про судоустрій України». Рівність перед законом полягає в однаковому застосуванні положень, встановлених законодавством, стосовно всіх громадян. Конституційне законодавство України містить положення, яким передбачається особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів України, суддів, прокурорських працівників і деяких інших посадових осіб. Так, згідно з частиною третьою ст. 80 Конституції України народні депутати України не можуть без згоди Верховної Ради України притягуватись до кримінальної відповідальності, бути затримані чи заарештовані. Згідно з частиною третьою ст. 126 Конституції України суддя не може бути без згоди парламенту України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Ці конституційні положення спрямовані не на встановлення привілеїв для тих чи інших посадових осіб, а для гарантування успішного здійснення ними своїх повноважень (депутатських, суддівських тощо). При притягненні цих осіб до відповідальності вони наділені встановленими в законодавстві процесуальними правами. Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом діє у всіх видах правосуддя (конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному).

Принцип забезпечення доведеності вини як конституційний принцип правосуддя, закріплений у ст. 129 Конституції України, означає, що рішення або вирок суду повинен базуватися не на припущеннях, а на ґрунтовній доказовій базі. Судове слідство спрямоване на виявлення всіх обставин справи, щоб прийняти справедливе рішення. Цей принцип тісно пов’язаний з принципом презумпції невинуватості, закріпленим у частині першій ст. 62 Конституції, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. З презумпцією невинуватості пов’язано багато положень кримінально-процесуального кодексу, зокрема: заборона суду, прокурору, слідчому, особі, яка проводить дізнання, перекладати обов’язки у доказуванні на обвинуваченого; покладання на державні органи, що здійснюють провадження у справі, обов’язків всебічно, повно й об'єктивно досліджувати обставини кримінальної справи; забезпечення обвинуваченому і підозрюваному права на захист; встановлення положення, що визнання обвинувачуваним своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення за умови підтвердження такого визнання сукупністю наявних доказів у справах; закріплення у законі неприпустимості винесення судом обвинувального вироку на підставі припущень.

Особливе значення мають положення Конституції України про те, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (частина друга ст. 62); усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя ст. 62).

Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, закріплений у ст. 129 Основного Закону, тісно пов’язаний з таким конституційним принципом правосуддя, як рівність сторін учасників судочинства. Сутність принципу змагальності полягає в тому, що для здійснення правосуддя в кримінальних справах судовий розгляд побудований таким чином, що функцію обвинувачення здійснює одна сторона (прокурор, громадський обвинувач), а функцію захисту — з іншої сторони здійснює захисник, підсудний, законний представник підсудного. Змагальність судового розгляду забезпечує сторонам можливість належної реалізації ними своїх процесуальних прав, пошуку істини в судовому процесі. Сторони процесу мають право представляти докази, які свідчать про правильність їх позиції.

Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, встановлений у ст. 129 Конституції України, означає, що на прокурора покладена функція обвинувачення. Згідно з п. 1 ст. 121 Основного Закону на прокуратуру покладена функція підтримання державного обвинувачення в суді.

Підтримуючи в суді державне обвинувачення, прокурор користується рівними правами з іншими учасниками судового процесу. Причому функція обвинувачення виконується прокурором протягом усього розгляду справи. Прокурор бере активну участь у судовому процесі, у дослідженні доказів, висловлює свою позицію щодо застосування кримінального закону та міри покарання. Його взаємовідносини з судом базуються на основі додержання конституційних принципів змагальності процесу, рівності прав сторін, незалежності суддів, підкоренні їх тільки закону.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами як конституційний принцип правосуддя, закріплений у ст. 129 Основного Закону України, є суттєвою характеристикою демократизму організації і функціонування судових органів. Згідно з Законом «Про судоустрій України» судовий процес має бути гласним. А це означає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, які присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові помітки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом. За рішенням суду розгляд справи може бути проведений у закритому судовому засіданні. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом. Демократизму взаємовідносин громадян і судових органів слугує положення частини першої ст. 9 Закону «Про судоустрій України», що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, встановлений у ст. 129 Конституції України, має суттєве значення для забезпечення законності судових рішень, прав суб'єктів судового процесу, справедливості. Законом «Про судоустрій України» врегульована система і структура апеляційних та касаційного судів, порядок їх формування, повноваження.

Принцип обов’язковості рішень суду, закріплений у ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства. Він підкреслює державний характер судової влади, Гї роль і місце в державному механізмі, авторитет суду. Конституція встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (частина п’ята ст. 124). Цій нормі відповідає ст. 403 Кримінально-процесуального кодексу України, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, які набрали законної сили, є обов’язковими для усіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України [10, 458.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой