Правознавство

Тип работы:
Курс лекций
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

Правознавство

Конспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та заочної форм навчання

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

Луцьк 2008

УДК 34 (07)

ББК 67я7

З — 51

Правознавство. Конспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та заочної форм навчання, Земко Алла Михайлівна. — Луцьк: ЛНТУ, 2008. — 204 с.

Посібник містить конспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та заочної форми навчання, короткий словник юридичних термінів. Видання також містить питання до екзамену та список рекомендованої літератури.

Укладач

Земко Алла Михайлівна,

к. ю. н., доцент

Рецензент:

Степко Іван Палладійович,

старший викладач кафедри

філософії ЛНТУ

Відповідальний за випуск:

Ситник Олександр Іванович,

завідувач кафедри філософії

ЛНТУ

Затверджено науково-методичною радою ЛНТУ, протокол № ___ від «___» ____________ 2008 р.

Рекомендовано до друку радою ННВ інституту управління та бізнесу ЛНТУ, протокол № 1 від 28 червня 2008 р.

Затверджено на засіданні кафедри філософії ЛНТУ, протокол № 1 від

27 серпня 2008 р.

ЗМІСТ

ЛЕКЦІЯ 1. Основи державного (конституційного) права України

1.1. Загальна характеристика держави. Державний суверенітет. Поняття і риси правової держави

1.2. Форми держави

1.3. Загальна характеристика права. Поняття норм права. Джерела права. Нормативно-правовий акт і його види

1.4. Система права. Предмет і метод правового регулювання

1.5. Державне право України. Апарат держави як система

державних органів

1.6. Верховна Рада України — орган законодавчої влади в Україні. Статус народного депутата України

1.7. Правове положення Президента України та Кабінету Міністрів України

1.8. Органи місцевого самоврядування в Україні

ЛЕКЦІЯ 2. Адміністративне право України

2.1. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини

2.2. Державне управління. Суб'єкти адміністративного права

2.3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи

2.4. Суть і види адміністративних стягнень

2.5. Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності

2.6. Органи, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

ЛЕКЦІЯ 3. Цивільне право (загальна частина)

3.1. Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання

3.2. Зміст цивільно-правових відносин. Правосуб'єктність сторін

3.3. Поняття і види угод (правочинів)

3.4. Форми угод (правочинів

3.5. Поняття та строки позовної давності

3.6. Право власності

3.7. Захист права власності. Поняття індикаційного та негаторного позовів

ЛЕКЦІЯ 4. Цивільне право (друга частина). Зобов’язальне право. Спадкове право

4.1. Поняття зобов’язального права. Суб'єкти зобов’язань. Способи забезпечення виконання зобов’язань

4.2. Цивільно-правовий договір

4.3. Система та види цивільно-правових договорів

4.4. Недоговірні зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

4.5. Поняття та підстави спадкоємства. Час і місце відкриття спадщини

4.6. Поняття та порядок спадкування за законом

4.7. Поняття та порядок спадкування за заповітом

ЛЕКЦІЯ 5. Трудове право (перша частина)

5.1. Поняття трудового права. Трудові правовідносини. Суб'єкти трудових правовідносин

5.2. Поняття, види та порядок укладання трудового договору. Контракт як особлива форма трудового договору

5.3. Випробування при прийнятті на роботу

5.4. Підстави припинення трудового договору. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника

5.5. Підстави та порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

5.6. Поняття, види та тривалість робочого часу. Нічні та надурочні роботи

5.7. Правове регулювання часу відпочинку: перерви, вихідні, святкові, неробочі дні, поняття, види та тривалість відпусток

ЛЕКЦІЯ 6. Трудове право (друга частина)

6.1. Правове регулювання оплати праці

6.2. Матеріальна відповідальність працівників

6.3. Трудова дисципліна, порядок застосування заохочень і стягнень

6.4. Особливості правового регулювання праці жінок і праці молоді

6.5. Розгляд трудових спорів комісією по трудових спорах

6.6. Розгляд трудових спорів судами

6.7. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників. Переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працюючих

ЛЕКЦІЯ 7. Кримінальне право України

7.1. Поняття кримінального права. Предмет і метод правового регулювання. Дія кримінального закону в часі і просторі

7.2. Поняття, ознаки і елементи злочину

7.3. Обставини, що виключають злочинну діяльність

7.4. Поняття і види стадій вчинення навмисного злочину

7.5. Поняття і форми співучасті. Види співучасників

7.6. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність за вчинення злочину

7.7. Поняття і мета покарань. Система і види покарань за кримінальним законодавством

ЛЕКЦІЯ 8. Сімейне право України

8.1. Сімейне право. Загальні положення про шлюб і сім'ю

8.2. Порядок укладання та розірвання шлюбу

8.3. Права і обов’язки подружжя, дітей та інших членів сім'ї

8.4. Позбавлення батьківських прав

8.5. Шлюбний договір

8.6. Аліментні обов’язки батьків і дітей

8.7. Влаштування дітей сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування

ЛЕКЦІЯ 9. Земельне право. Житлове право

9.1. Загальна характеристика земельного права. Земельний кодекс України

9.2. Види земель та їх правовий режим

9.3. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

9.4. Форми власності на землю. Право користування землею

9.5. Оренда землі. Охорона земель

9.6. Вирішення земельних спорів

9.7. Житлове право України: загальна характеристика. Житловий кодекс України

9.8. Право громадян на житло і форми його реалізації

9.9. Приватизація державного житлового фонду

ЛЕКЦІЯ 1. ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО (КОНСТИТУЦІЙНОГО) ПРАВА УКРАЇНИ

1.1. Загальна характеристика держави. Державний суверенітет. Поняття і риси правової держави

Держава і право виникли на певній стадії розвитку людського суспільства. Традиційною концепцією виникнення держави і права є так звана класова, або соціально-економічна. Її суть полягає у тому, що держава і право виникли одночасно і головною причиною їх виникнення була поява класів і непримирима боротьба між ними. Вдосконалювались засоби праці, збільшувалась кількість продукції, виникли три великі суспільні поділи праці:

· відділення скотарства від землеробства;

· поява ремесла;

· відокремлення торгівлі від виробництва і поява класу купців.

Це призвело до появи надлишкового продукту, приватної власності на засоби виробництва і як наслідок — майнової нерівності та можливості експлуатувати чужу працю, утворення класів з протилежними інтересами і непримирима боротьба між ними. Суспільна влада первісного суспільства стала неспроможною управляти ним за наявності класових суперечностей. Для стримування класової боротьби виникла держава, яка спеціальними засобами управління і примусу покликана була забезпечувати інтереси економічно панівного класу.

Держава — це політико-територіальна організація соціально-неоднорідного суспільства, яка має спеціальний апарат управління і примусу, надає своїм рішенням загальнообов’язкової сили і є засобом управління справами цього суспільства.

Роль держави в організації суспільства та здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, базовим елементом політичної системи. Тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, неподільною в межах її території, виступає офіційним представником усього населення чи його більшості. Тільки держава уособлює суверенітет народу та нації, здатна реалізувати права нації на самовизначення. На державу покладена охорона прав людини і громадянина, задоволення загально соціальних і загальнолюдських потреб. З метою ефективного управління суспільством держава видає загальнообов’язкові для усіх правила поведінки у вигляді юридичних форм, а також індивідуально-юридичні приписи, необхідні для регулювання прав та обов’язків конкретних осіб у певних життєвих ситуаціях.

Ознаки держави:

· наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою та необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це.

Суверенітет — це верховенство державної влади над усіма іншими владами, що існують у суспільстві, а також незалежність державної влади як всередині держави, так і за її межами.

· монополія на встановлення правопорядку і підтримання його силою.

Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу. Держава — політична організація, покликана охороняти встановлений порядок у суспільстві;

· територія.

Держава нерозривно пов’язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов’язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори, посольства, консульства держави за її кордоном та інші об'єкти;

· наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення країни;

· апарат держави — специфічний апарат, наділений владними повноваженнями — система органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, контроль, регулювання);

· наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи, яка закріплює встановлені та санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя;

· населення. Держава поширює свою юрисдикцію на усіх людей, які перебувають в межах країни.

В Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року записано, що Україна є демократична держава, державний механізм якої функціонує за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Україна має своє громадянство, де всі рівні перед законом. Її територія є недоторканою і неподільною. Як суб'єкт міжнародного права Україна має економічну самостійність і виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, виступає офіційним представником усього суспільства і вирішує загальносуспільні справи.

Суверенні права держави:

· право встановлювати закони;

· право встановлювати податки;

· право суду і помилування;

· право мати власну грошову одиницю;

· право оголошувати війну та укладати мир.

Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Компоненти і принципи правової держави:

1. Верховенство закону і права.

2. Право розуміння (визнання прав і свобод людини як природні і невідчужувані).

3. Визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність.

4. Вимога правового закону (закон повинен виходити від права).

5. Правова форма взаємовідносин між особою і державою, їх взаємна відповідальність.

6. Вимога правової організації влади (право оскаржити в суді будь-яке незаконне рішення будь-якого державного органу).

7. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

8. Пов’язання всіх державних органів законом і правом.

9. Принцип для громадян — «дозволено все, що законом не заборонено», для держави та її органів — «дозволено те, що законом встановлено».

10. Вимога правових форм економічних відносин.

11. Загальність судового захисту, незалежність та авторитет судової влади.

1.2. Форми держави

Устрій держави характеризують її форми. В них втілюється організація верховної влади, структура та порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб та громадян. У форми держави виділено:

· Форма державного правління.

· Форма державного устрою.

· Державний (політичний) режим.

Форма державного правління відображає, як побудовані та утворюються органи державної влади.

Виділяють такі форми державного правління, як монархія та республіка.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково належить одноосібному главі держави і, як правило, передається у спадок.

Форми монархії:

· Абсолютна — вся влада належить главі держави;

· Обмежена (конституційна) — повноваження глави держави обмежені.

Республіка — це форма державного правління, у якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається на певний строк.

Види республіки:

· Парламентська республіка характеризується тим, що верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити уряду недовіру, яка, як правило, тягне його відставку. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

· Президентська республіка — президент обирається народом, є главою держави, очолює гілку виконавчої влади, формує уряд. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Зміна президента тягне відставку уряду.

· Змішана республіка (парламентсько-президентська або президентсько-парламентська) — президент пропонує склад уряду, який має затверджуватись парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем'єр-міністр.

Форма державного устрою — відображає адміністративно — територіальний устрій держави, співвідношення центральних і місцевих органів державної влади.

У форми державного устрою виділено:

· Унітарна держава — це держава, складові якої не мають суверенітету та інших ознак державності; існує єдина система централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на територію країни; існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція.

· Федерація — це союзна держава, яка складається з утворень (суб'єктів федерації), які мають певні ознаки державності: систему органів, законодавство, право виходу з федерації тощо.

· Конфедерація — союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети.

· Імперія — це примусово утворена, як правило, через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існувала така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державний (політичний) режим — система способів та методів здійснення державної влади.

Державні режими поділяють на:

· Демократичний — характеризується децентралізацією влади, можливістю громадян брати участь у формуванні органів державної влади.

· Антидемократичний (авторитарний, тоталітарний) — характеризується зосередженням влади в руках однієї особи або групи осіб або повним контролем держави над усіма сферами, звуження або й ліквідація окремих прав і свобод людини і громадянина тощо.

1.3. Загальна характеристика права. Поняття норм права. Джерела права. Нормативно-правовий акт і його види

Право виникло з виникненням держави. Існування суспільства неможливе без встановлення певних правил поведінки, соціальних норм, таких, як норми моралі, звички, норми громадських організацій тощо.

Право — це сукупність встановлених державою загальнообов’язкових норм (правил поведінки), котрі виражають волю народу держави і гарантовані державою, встановлюють загальні правила поведінки, закріплюють права та обов’язки учасників суспільних відносин.

Право сприяє упорядкованості суспільних відносин, організації в сфері

господарського, соціально-культурного і політичного життя суспільства.

Право має ряд обов’язкових ознак:

· Встановлюється або санкціонується державою.

· Має відповідати ідеалам справедливості і свободи.

· Складається з норм, тобто правил поведінки загального характеру.

· Право — це норми загальнообов’язкового характеру.

· Право — це система норм, що зв’язані між собою, утворюючи інститути та галузі права.

· Право — гарантоване державою.

Право складається з норм.

Норма права — це загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється державою і охороняється методами державного примусу.

Ознаки норми права:

· Норма права — це загальне правило поведінки.

· Норми права нерозривно пов’язані з державою.

· Норма права — основний регулятор суспільних відносин.

· Норми права чітко визначають права і обов’язки суб'єкта.

· Норми права у випадку їх невиконання підтримуються методами державного примусу.

Зв’язок норм права з державою полягає у тому, що:

· вони виражають волю держави;

· закріплюються державою в нормативно-правових актах;

· це державні владні веління;

· охороняються державним примусом.

Норма права має таку структуру:

· Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови і обставини, за яких ця норма буде здійснюватись.

· Диспозиція — частина норми, в якій міститься саме правило поведінки, права чи обов’язки суб'єктів.

· Санкція — частина норми, яка містить заходи державного примусу, що застосовуються у випадку порушення диспозиції.

Зв’язок права з державою визначається певними формами — джерелами права.

Джерела права — це офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, які виходять від держави і яким держава надає загальнообов’язкового юридичного значення.

Види джерел права:

· Правовий звичай — історично складені звичаї та традиції, яким держава надала загальнообов’язкового значення і дотримання якого гарантувала державним примусом (стародавні, середньовічні, релігійно — традиційні правові системи).

· Правовий прецедент — судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надала загальнообов’язкового юридичного значення і таке рішення є зразком для вирішення аналогічних справ (англо-саксонська правова система).

· Нормативно-правовий договір — добровільно узгоджені декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою (міжнародно-правові угоди, колективні договори).

· Нормативно-правовий акт — офіційний документ компетентних органів держави, який складається з юридичних норм, виходить від строго певних правотворчих органів, має встановлену форму, реквізити, порядок вступу в силу і сферу дії.

Нормативно-правовий акт є на сьогодні основним джерелом права практично в усіх правових системах. Чільне місце в системі нормативно-правових актів посідає закон.

Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради) або безпосередньо самого народу (референдум), що встановлює основні, первинні юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Закони складають юридичну базу для правотворчої діяльності державних органів влади і управління. Всі ці органи видають підзаконні акти.

Підзаконний акт — нормативно-правовий акт органів державної влади і управління, який приймається на основі закону, для його виконання, повинен відповідати вимогам закону і не може йому суперечити.

До підзаконних актів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, інструкції та нормативні накази міністерств і відомств, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти органів місцевого самоврядування, нормативні накази та інструкції адміністрацій підприємств, установ, організацій.

1.4. Система права. Предмет і метод правового регулювання

Щоб зрозуміти природу права і його значення в громадянському суспільстві необхідно розглянути його внутрішню структуру, що складає систему права.

Система права — це структура права, створена зв’язком норм, інститутів, галузей, розділів, що забезпечує цілісність і регулятивні властивості права.

Найбільшим підрозділом системи права є галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.

Галузі права:

· Державне (конституційне).

· Адміністративне.

· Трудове.

· Цивільне.

· Кримінальне.

· Сімейне.

· Земельне.

· Аграрне.

· Екологічне тощо.

Інститут права — це частина галузі права, що складається з норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин (інститут дарування в цивільному праві, інститут притягнення до кримінальної відповідальності в кримінальному праві та ін).

Основним критерієм розмежування права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, що регулюються правом. Наприклад предметом регулювання цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини; трудового права — трудові відносини працівників і ін.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів регулювання людської діяльності.

В системі права використовують два головних методи правового регулювання:

· Імперативний.

· Диспозитивний.

Імперативний (владний) метод — передбачає правове положення суб'єктів, побудоване на субординації, підпорядкованості; точні приписи підвладному суб'єкту та штрафні каральні санкції (адміністративне право, кримінальне, фінансове, виправно-трудове).

Диспозитивний метод — передбачає рівноправність сторін — суб'єктів правовідносин, юридичним фактом, як правило, виступає договір, в якому суб'єкти самі встановлюють взаємні права і обов’язки, за порушення яких наступають майнові поновлювальні санкції (цивільне, сімейне, трудове право).

1.5 Державне право України. Апарат держави як система державних органів

Державне (конституційне) право — це галузь права, сукупність правових норм, котрі виражають і закріплюють основи суспільного устрою і політики держави, основні права, свободи і обов’язки громадян, функції, організацію, принципи діяльності вищих органів державної влади та управління, Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів і органів місцевого самоврядування, організацію і принципи діяльності органів правопорядку, судової системи, прокуратури.

Предметом регулювання державного права є суспільні відносини, котрі регулюються вказаними нормами. Коло цих відносин в загальному вигляді визначене Конституцією України. До них відносяться:

· Відносини, що визначають правовий статус людини і громадянина (конституційні права, свободи, обов’язки, гарантії їх дотримання).

· Відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов’язані з державно-територіальним устроєм України.

· Відносини щодо організації та діяльності державного апарату України.

· Відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

· Відносини політичного характеру (форма правління, форма державного устрою тощо).

· Найважливіші економічні відносини (наприклад, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту).

Суб'єктами (учасниками) таких суспільних відносин є український народ, органи влади і управління, громадяни, громадські організації.

Об'єктами державно-правових відносин є дії майнового і немайнового характеру, які виступають в різних правових формах. Як правило, вони виражають основи державного і суспільного устрою, а конкретизують ці відносини інші галузі права. Все це обумовлює тісний зв’язок державно-правових відносин з іншими відносинами по предмету правового регулювання. Місце державного права в системі права України основоположне для всіх галузей права. Наприклад, в нормах державного права закріплене загальне право власності, тоді як у нормах цивільного права ці правові відносини детально регламентуються.

Поміж джерел конституційного права України провідна роль відводиться Конституції України. Будучи нормативно-правовим актом, Конституція закріплює організацію і діяльність органів, що здійснюють публічну владу на підставі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та громадянами.

Важливе місце поміж джерел конституційного права посідають акти всеукраїнського референдуму. Їх юридична природа обумовлюється засадою конституційного ладу, що народ є носієм державного суверенітету, а, отже виступає як єдине джерело державної влади в Україні.

Важливим інститутом державного права є система державних органів — державний апарат, через який здійснюється державна влада, функції держави. До державних органів належать відповідні установи, організації (міністерства); одноособові представники держави (Президент); вищі та місцеві органи влади; виконавчі органи; судові органи, органи прокуратури.

Самостійне місце в системі державних органів займають Збройні Сили, Національна гвардія, органи СБУ, органи попереднього розслідування, виправні установи. Спільним для усіх державних органів є наявність державно-владних повноважень, обсяг і характер яких залежить від цілей та завдань кожного з них і визначаються відповідними законодавчими актами.

Найбільш об'ємне місце в системі державних органів займають органи державної влади та управління.

Відповідно до Конституції вся влада в Україні належить народові, який здійснює її безпосередньо (через референдум) або через систему державних органів та органів місцевого самоврядування.

Система органів державної влади України побудована за принципом розподілу влади на:

· Законодавчу.

· Виконавчу.

· Судову.

Кожен із цих видів влади характеризується своїм об'єктом компетенції; порядком формування; організаційними і правовими формами діяльності.

Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України.

Органами виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

До органів судової влади відносяться суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України, який є главою держави, виступає від її імені, бере участь у формуванні інших гілок влади і взаємодіє з ними. Ці повноваження Президента України є необхідним елементом «системи стримувань і противаг», яка забезпечує необхідний баланс гілок влади і передбачає відповідні контрольні повноваження і по відношенню до Президента України з боку Верховної Ради України.

1.6. Верховна Рада України — орган законодавчої влади в Україні. Статус народного депутата України

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Лише вона має повноваження приймати закони, які є актами найвищої юридичної сили. Верховна рада складається з однієї палати, її конституційний склад — 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу, текст якої визначений Конституцією України. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, суть якої полягає в тому, що, по-перше, народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп; по-друге, народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

· складення повноважень за його особистою заявою;

· набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

· визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

· припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

· якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

· невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

· його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України — в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України — з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Строк повноважень Верховної Ради становить п’ять років. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України працює сесійно і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції;

2) призначення Всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конституцією;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією України;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12−1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією України та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до Конституції України;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

1.7. Правове положення Президента України та Кабінету Міністрів України

Президент України є главою держави і виступає від її імені, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина і обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає Всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; 11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України 31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой