Підвідомчість справ господарським судам

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Поняття та види підвідомчості справ господарським судам.

2. Поняття, значення та види підсудності справ господарським судам.

3. Види територіальної підсудності.

4. Передача справ з одного господарського суду до іншого.

Вступ

Система господарських судів України встановлена Законом «Про судоустрій і статус суддів» (2010). Господарське судочинство ґрунтується на дотриманні встановлених законами правил судочинства, які вміщені в Господарському процесуальному кодексі України та інших законах. Господарські суди застосовують Конституцію України, Закони України, загальновизнані норми міжнародного права та міжнародних договорів.

Єдину систему господарських судів України становить Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди. Місцевими господарськими судами відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів» є: господарський суд Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Особливе місце у судово-господарській системі займає Вищий господарський суд України, який є вищим судовим органом господарських судів України. Вищий господарський суд України діє у складі колегій суддів, в його складі утворюються Президія, як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України, та Пленум Вищого господарського суду України.

Вищий господарський суд України у визначених законом формах:

здійснює нагляд за діяльністю апеляційних господарських судів та місцевих господарських судів і дає роз’яснення з питань судової практики;

розглядає у касаційному порядку справи;

забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;

веде і аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення господарських справ;

забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, а також здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Місцеві господарські суди вирішують спори, віднесені до їх компетенції; переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ними рішення; ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських правовідносин; вносять пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів, а також здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, які утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з обов’язковим визначенням території, на яку поширюються повноваження цих судів та їх місцезнаходження. Указами Президента України від 11 липня 2001 р., 30 травня 2002 р. та 25 червня 2003 р. в Україні утворено 11 апеляційних господарських судів.

Апеляційні господарські суди мають відповідні повноваження: переглядають в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюється його повноваження; переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ним постанови; проводять роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин; подають пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів, надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим господарським судам та виконують інші повноваження, передбачені законодавством.

Інститут підвідомчості, за загальним правилом, використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежовувати їх від справ, віднесених до ведення інших судових органів.

1. Поняття та види підвідомчості справ господарським судам

Підвідомчість-- це визначена законом сукупність повноважень господарських судів стосовно розгляду справ, які належать до їхньої компетенції.

При визначенні підвідомчості господарських спорів господарським судом беруться до уваги такі правові ознаки:

1) характер правовідносин, що є предметом спору;

2) склад учасників спору (суб'єктний склад);

3) територіальне розміщення учасників спору.

Господарським судам підвідомчі майнові та немайнові господарські спори. Найбільша кількість спорів виникає у процесі виконання договорів. Значна питома вага припадає на вирішення справ у спорах, що пов’язані з укладанням, зміною чи розірванням господарських договорів, і на справи про визнання господарюючих суб'єктів банкрутами. Господарським судам також доводиться розглядати заяви про визнання недійсними актів державних та інших органів нормативного (обов'язкового для невизначеного кола осіб) чи ненормативного (обов'язкового тільки для однієї організації або громадянина-підприємця) характеру з господарських правовідносин, якщо ними порушуються суб'єктивні права та інтереси осіб. Прикладом таких актів можуть бути рішення податкової державної інспекції або органу з контролю за цінами про стягнення в дохід бюджету відповідних сум штрафів чи інших санкцій, або акти органів господарських товариств, громадських організацій, які, відповідно до закону чи установчих документів, мають обов’язковий характер.

Господарським судам підвідомчі ще й справи про:

-- відмову або ухилення виконавчих органів у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;

-- захист права власності за допомогою позовів про витребування власником речей з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) і про усунення будь-яких порушень прав власника, хоча ці порушення не були пов’язані з утратою володіння (негаторний позов), і про визнання права власності на відповідне майно;

-- примушення укласти договір купівлі-продажу майна приватизованих підприємств та врегулювання розбіжностей при укладанні такого договору між юридичними особами;

-- врегулювання розбіжностей при укладанні та виконанні кредитних договорів між організаціями;

-- вирішення розбіжностей при визначенні договірної ціни об'єктів будівництва за договором підряду на капітальне будівництво;

-- відмову фермерам у вимозі щодо надання земельної ділянки після створення фермерського господарства та вирішення питань, пов’язаних із припиненням такого господарства, вилученням (викупом) для державних і громадських потреб земель у зазначеного господарства;

-- відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які псують ділову репутацію підприємств чи організацій, якщо орган масової інформації, який їх поширив, не надав позивачеві відомостей про автора й, отже, всю вину за поширення відомостей взяв на себе, та за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у суді загальної юрисдикції або органом масової інформації на вимогу заявника;

-- відмову підприємства від акцепту платіжної вимоги служби зайнятості про сплату штрафу за неприйняття на роботу працівника всупереч вимогам Закону України «Про зайнятість населення».

Господарським судам підвідомчі ще окремі категорії справ за заявами прокурорів. Так, господарському суду підвідомчі справи за заявами прокурорів та їх заступників про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування і державних адміністрацій з господарських правовідносин, якщо такі акти не відповідають законодавству й порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, і якщо відповідну заяву подано в інтересах держави в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», органам прокуратури надано право звертатися до господарського суду із заявами про припинення екологічно небезпечної діяльності суб'єктів господарювання.

Господарським судам не підвідомчі:

-- спори, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

-- спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи, відповідно до законодавства, не можуть бути встановлені за угодою сторін;

-- інші спори, вирішення яких, відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод, віднесено до відання інших органів.

До компетенції загального суду (а не господарського суду) віднесено вирішення спорів про:

-- відмову місцевої ради надати громадянинові земельну ділянку для ведення фермерського господарства (до його створення);

-- припинення випуску друкованого засобу масової інформації, вилучення накладу чи окремої його частини, оскарження відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення його випуску, зміну засновника (складу засновників), оскарження відмови в публікації спростування інформації або порушення порядку його публікації;

-- припинення діяльності релігійної організації та скарги на рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями та майном.

До компетенції загального суду також віднесено вирішення спорів іноземних інвесторів з державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями та інвесторів держав -- учасниць Угоди про співпрацю в інвестиційній діяльності, підписаної Україною 24 грудня 1993 р. у Ашхабаді, і підприємств з інвестиціями цієї Угоди з державними органами, юридичними чи фізичними особами, а також між інвесторами та підприємствами, в які здійснено інвестиції.

У випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спору визначена нечітко, господарський суд бере до уваги суб'єктний склад учасників спору. Якщо в законі підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено про вирішення спору в судовому порядку, господарський суд виходить зі суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені ГПК України. Однак при об'єднанні кількох пов’язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші -- господарському суду, всі вимоги підлягають розгляду в суді.

Підвідомчий господарському суду спір, окрім спорів про визнання недійсними актів державних та інших органів, а також спорів, що виникають при укладанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, може бути переданий на розгляд третейського суду (арбітражу).

Третейський суд -- недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. 1, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Третейським суддею є фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому ними порядку.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, за винятком справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб і деяких інших.

В Україні можуть утворюватися та функціонувати постійно діючі третейські суди для вирішення конкретного спору. Рішення третейського суду приймається після дослідження всіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Лише в окремих випадках, передбачених названим Законом, воно може бути оскаржене стороною до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Стаття 12 ГПК містить невичерпний перелік спорів, не підвідомчих господарським судами, а саме:

-- спори що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

-- спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

-- інші спори, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Аналіз характеру спірних відносин, підвідомчих господарському суду, дозволяє зробити висновки про те, що господарському суду підвідомчі спори, що випливають з господарських (господарська, підприємницька діяльність) та адміністративних (управління господарською та підприємницькою діяльністю) відносин, а також справи про банкрутство.

Питання про підвідомчість справи вирішує суддя господарського суду одноособово, спираючись на дані, які містяться в поданій позовній заяві. При цьому суддя не повинен керуватися думкою позивача, а перевіряє її правильність сам. Якщо справа не підвідомча господарському суду, суддя виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК). Коли вказані в позові дані не дозволяють вирішити питання про підвідомчість, суддя приймає позовну заяву, порушує провадження і, залежно від обставин, які виявились у судовому засіданні, або вирішує справу по суті, або ухвалою припиняє провадження по справі (ст. 80 ГПК). Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) і про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК) можуть бути оскаржені. Ухвала про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК) не може бути оскарженою, але сторони мають право клопотати в судовому засіданні про розгляд питання про підвідомчі справи господарському суду.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами (за письмовою угодою) на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Слід мати на увазі, що справи про банкрутство підвідомчі лише господарським судам і не можуть розглядатися третейськими судами. До того ж сторони не можуть передавати на вирішення третейського суду спори, які виникають у сфері державного управління господарською (підприємницькою) діяльністю. Зокрема, справи за заявами органів Антимонопольного комітету не можуть розглядатися третейським судом. Сторони можуть укласти угоду про передачу спорів до третейського суду, які виникнуть у майбутньому, а також можуть звернутися до третейського суду з конкретної справи -- як до початку судового провадження, так і в будь-якій стадії господарського процесу, -- але до прийняття рішення у цій справі. В останньому випадку господарський суд припиняє провадження у справі.

У широкому розумінні підвідомчість виступає як передумова права на подання позову в господарський суд.

У юридичній літературі немає загальноприйнятого визначення поняття підвідомчості господарських справ. Висловлені з цього приводу думки зводяться в основному до того, що під підвідомчістю розуміється компетенція певних органів або коло справ, віднесених до неї. Інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених до відання арбітражного суду. Для розмежування справ, що належать до відання того чи іншого арбітражного суду, застосовується термін «підсудність справ».

Підвідомчість господарських справ розмежовується за двома ознаками:

а) суб'єктною залежно від суб'єктів спору;

б) предметною залежно від предмета спору. Загальне правило суб'єктної підвідомчості господарських справ полягає в тому, що господарські справи у спорах між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами підвідомчі арбітражному суду. Отже, господарські справи у спорах, де хоч би однією стороною є громадянин як фізична особа (не підприємець), розглядають загальні суди. Стосовно предметної підвідомчості, яка охоплює такі поняття, як предмет та характер спору, діє таке саме правило: господарські справи у спорах, що виникають між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами, підвідомчі арбітражному суду. Але з цього правила є два винятки:

1) спори між організаціями, які випливають з договорів на перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні, розглядають загальні суди;

2) деякі категорії спорів віднесено до відання інших органів (їх розглядають в адміністративному порядку). Це, зокрема:

— спори, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

— спори про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за згодою сторін;

— інші спори, вирішення яких віднесено законодавством, України та міждержавними договорами й угодами до відання інших органів.

Підвідомчість господарських справ арбітражному суду визначається, в першу чергу, законами України «Про арбітражний суд» (ст. 1), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (статті 38 і 39) та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 5), а також Арбітражним процесуальним кодексом України (статті 12−17).

Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) арбітражному суду підвідомчі:

— справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні і розірванні господарських договорів. У науці арбітражного процесу ці спори умовно іменуються переддоговірними;

— справи у спорах, що виникають при виконанні договорів. Такі спори можуть виникати з приводу неналежного виконання зобов’язань і стосуватися як виконання зобов’язання у натурі, так і застосування до порушника передбачених законом чи договором майнових санкцій (штрафів та відшкодування збитків);

— справи у спорах, що виникають з інших підстав (наприклад, про відшкодування збитків, завданих підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів тощо). Спори, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, також умовно називаються майновими;

— справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві (наприклад, видання акта, що не відповідає компетенції органу або вимогам законодавства, або виникнення у зв’язку з цим спірних питань — ст. 27 Закону України «Про підприємства в Україні»);

— справи про банкрутство. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, АПК, іншими законодавчими актами України.

Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулює Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

— справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Розмежування компетенції арбітражних судів щодо розгляду зазначених вище господарських справ здійснюється за двома ознаками: родовою (тобто за родом справи) і територіальною (за місцезнаходженням сторін). У зв’язку з цим розрізняють родову підсудність, за допомогою якої розмежовують компетенцію арбітражних судів «по вертикалі», і територіальну підсудність, яка використовується для розмежування компетенції між арбітражними судами одного рівня — «по горизонталі».

2. Поняття, значення та види підсудності справ господарським судам

підвідомчість справа господарський суд

Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи -- підсудність поділяється на родову і територіальну.

Підсудність розглядається у взаємозв'язку з підвідомчістю. Якщо підвідомчість пов’язується з повноваженнями господарського суду вирішувати в принципі сукупність справ, що, відповідно до закону, віднесені до його компетенції, то підсудність розмежовує компетенцію між окремими ланками системи господарських судів стосовно розгляду і вирішення підвідомчих господарському суду конкретних категорій справ. Стисло підсудність прийнято називати як розмежування компетенції щодо розгляду справ між окремими господарськими судами.

Певні спори розглядаються господарськими судами за місцем розміщення сторони, яка зобов’язана за договором виконати роботу щодо надання послуг, інші -- за місцем розміщення відповідача або майна, що підлягає витребуванню, чи органу транспорту у справах, що випливають із договору перевезень. Підсудність також визначається з огляду на суб'єктний склад учасників господарського спору, якими можуть бути вищі чи центральні органи влади. Розрізняють територіальну і виключну підсудність.

Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня. Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням:

-- сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними;

-- відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів.

Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається з урахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу.

Правила альтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Підсудність по зв’язку справ має місце у випадку їх тісних зв’язків, наявність яких дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов’язаний спір. Зустрічний позов подається за місцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами -- позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).

Виключна підсудність -- це встановлена підсудність певної категорії справ точно визначеному господарському суду, що виключає можливість розгляду їх у будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.

Перелік справ, на які поширюються правила виключної підсудності, у статті 16 ГПК є вичерпним:

-- справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

-- справи у спорах про право власності на майно або витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

-- справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

3. Види територіальної підсудності

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої--третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті справи зі спорів, зокрема про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, наприклад: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

У зв’язку з цим виникає питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 26 березня 2002 р. № 01−8/350 «Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду» у випадку, коли договором, який є предметом спору, передбачено відповідні обов’язки обох сторін, то територіальна підсудність у таких випадках має визначатися згідно з ч. З ст. 15 цього Кодексу, і розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Частиною 2 коментованої статті передбачено, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. У цьому випадку йдеться про загальну територіальну підсудність, що формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Відповідно до цього правила господарський позов подається до суду за місцем перебування (місцезнаходженням) відповідача. Загальна територіальна підсудність встановлена в інтересах відповідача, якому зручніше підготуватись до захисту за місцем свого перебування.

Частиною 3 коментованої статті визначено, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Крім того коментованою статтею встановлено, що справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Отже, встановлена альтернативна підсудність, або підсудність за вибором позивача. Вона означає, що позивачу надається можливість вибору господарського суду, до якого може бути подано позов.

4. Відповідно до чинного законодавства, зокрема законів України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Згідно зі ст. 28 цього Кодексу представниками сторін у судовому процесі можуть бути інші, крім їх керівників або заступників керівників, уповноважені особи.

Загальна територіальна підсудність визначається місцем розміщення відповідача на момент пред’явлення позову. Конкретні правила про територіальну підсудність справ господарському суду сформульовані в ст. 15, а про виключну підсудність -- у ст. 16 ГПК.

Відповідно до ст. 15 ГПК, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцем розміщення сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцем розміщення відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцем розміщення одного з відповідачів за вибором позивача.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцем розміщення боржника.

Згідно зі ст. 16, справи, віднесені до підсудності господарського суду у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких один із відповідачів -- орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцем розміщення цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцем розміщення майна.

Справи у спорах, в яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва. Усі інші справи, підвідомчі господарським судам, розглядають місцеві господарські суди у першій інстанції.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи щодо здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке саме право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

Згідно з роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 28 липня 1994 р. № 02−5/492 «Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб» підсудність справи визначається відповідно до розділу III цього Кодексу за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (ч. 4 коментованої статті).

У такому ж порядку визначається підсудність справи, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо позов поданий до юридичної особи у господарський суд за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної особи повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. У разі відсутності таких повноважень, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю у господарський суд за місцезнаходженням юридичної особи.

Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

Відповідно до роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарським судам слід враховувати, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов’язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю у господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

Справи про банкрутство відповідно до ч. 6 коментованої статті, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство порушуються виключно щодо юридичних осіб, а не їх відособлених підрозділів (філій, представництв,).

Згідно з ч. 6 коментованої статті справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника, тобто юридичної особи, а не її відособленого підрозділу (філії, представництва, відділення).

У разі непідвідомчості справи про банкрутство юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності цьому господарському суду він надсилає матеріали справи за встановленою підвідомчістю відповідно до вимог ст. 17 ГПК України.

4. Передача справ з одного господарського суду до іншого

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, повинна бути розглянута ним по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, до якого надійшли позовні матеріали або в провадженні якого ця справа знаходиться, господарське процесуальне законодавство встановлює правила передачі матеріалів справ з одного господарського суду до іншого (ст. 17 ГПК).

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження за додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті й у тому випадку, коли в процесі розгляду вона стала підсудною іншому господарському суду.

У випадку, коли після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого вона відноситься, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Однак передача матеріалів за встановленою підсудністю не допускає можливості передачі матеріалів за підвідомчістю, тобто передачу матеріалів з господарського суду до загального суду чи іншого органу. В таких випадках господарський суд або відмовляє у прийнятті позовної заяви (п. 1 ст. 62 ГПК), або припиняє провадження у справі (п. 1 ст. 80 ГПК).

Встановлено строк, протягом якого у випадку, якщо справа не підсудна цьому господарському суду, матеріали мають бути передані до іншого господарського суду. Цей строк становить п’ять днів.

Згідно з роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. № 01−6/438 «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» у випадках непідсудності справи даному господарському суду або зміни підсудності справи у процесі її розгляду, господарський суд повинен надіслати позовні матеріали за встановленою підсудністю. За цих обставин перебіг строку позовної давності переривається поданням позову до господарського суду, який надсилає позовні матеріали за встановленою підсудністю.

Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, має бути розглянута ним по суті і в тому випадку, коли у процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу у господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Нормативні акти та література

1. Господарський процесуальний кодекс України.

2. ЗУ «Про господарські суди» N 1143-XII (1143−12) від 04. 06. 91, ВВР.

3. Закон України «Про третейські суди» від 11. 05. 2004 № 1701-IV.

4. Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 17 лютого 1994 р.

5. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 08 лютого 1996 р.

6. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 21 вересня 1993 р. з наступними змінами.

7. Луспеник Д. Спорная юрисдикция // Юридическая практика. — № 3. — 16. 01. 2007.

8. Федоренко О. Куда пойти, куда «податься»? Тихое противостояние, или двойная подведомственность // Юридическая практика. — № 1. — 02. 01. 2007.

9. Насадюк А. Проверка? Сначала в суд // Юридическая практика. — № 48. — 28. 11. 2006.

10. О разграничении подведомственности между админ и хозсудами // Юридическая практика. — № 43. — 24. 10. 2006.

11. Корбут В. Устанавливаем подведомственность // Юридическая практика. — № 31. — 01. 08. 2006.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой