Підземні ходи Полтавщини

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Краеведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Кафедра видобування нафти і газу та геотехніки

Реферат на тему

Підземні ходи Полтавщини

Виконав студент

групи 204-Б

Ржаних Є. О

Керівник Зоценко М. Л.

Полтава 2010р.

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про підземні ходи України

2. Історичні відомості про підземні ходи Полтавщини

3. Сучасна інформація про підземні ходи Полтави

підземний споруда ход полтавщина

Вступ

Підземні ходи — одна з найцікавіших та найпотаємніших пам’яток, залишених нам пращурами у спадок. У давні часи вони були побудовані майже в кожному феодальному замку чи фортеці. Про це свідчать залишки знайдені в багатьох регіонах та містах України — у Тернополі, Черкасах, Києві, Володимирі-Волинському, Прилуках, Полтаві, Житомирі, на Поділлі та Буковині. Ходи були дуже розгалуженими і часто з'єднували найважливіші об'єкти тогочасних міст. В епоху частих війн підземні ходи відігравали важливе оборонне значення. В період облоги вони були єдиною ниткою, що зв’язувала місто з зовнішнім світом. Ними можна було вийти з з обложеної фортеці, а також доправити туди необхідні речі провіант та інше. Також їх використовували як сховища для людей та продуктів чи домашнього скарбу під час обстрілів ворога.

Багато залишків підземних ходів знайдено в місцях де раніше були монастирі та церкви. Такі ходи мали велику протяжність і з'єднували собою декілька монастирів, що давало можливість таємно та без перешкод потрапити з одного до іншого.

В різні часи багато дослідників намагалися розгадати таємниці цих витворів людських рук. Для їх вивчення було проведено безліч досліджень пов’язаних з їх виникненням та структурою.

Отже, підземні ходи — це, так би мовити, матеріалізована історія нашого краю. Це унікальні пам’ятки, дослідження яких дає змогу глибше зрозуміти складні процеси, що відбувалися на теренах нашого краю.

1. Загальні відомості про підземні ходи України

Важко знайти у створеному людиною матеріальному середовищі об'єкти, які б були оповиті такою кількістю численних легенд та таємниць, як підземні ходи та споруди минулого. Письмових свідчень про такі споруди ви не знайдете ні в архівах ні в історичних джерелах. Тільки інформація випадкових очевидців натякає на загадкові підземні об'єкти, і її іноді важко відділити від легенд і байок. Та ще численні факти осідання землі, просадки фундаментів, які час від часу виникають там, де як кажуть «ніби нічого ніколи не було», промовисто вказують на загадкові підземні об'єкти.

Здавна архітектуру підземних споруд називають тератектурою, бо вона є прямим продовженням наземної архітектури. Будівництво підземних споруд було у всі часи ознакою високої будівельної майстерності і вимагало знання спеціальних технологій.

В 50 — х роках XX ст. з’явився новий термін — спелеологія. Це захоплююча мішанка туризму та науки, яка вивчає пустоти штучного походження. В самому широкому розумінні слова спелеологія — це наука про штучні підземні споруди. З однієї сторони спелеологія тісно пов’язана із спелеологією, і тому прийнято вважати спелеологію розділом наукової спелеології. З іншого боку, спелеологію можна розглядати як розділ археології.

Підземні споруди минулого ділились на два типи:

а) Підземелля — які є крупними об'єктами, що включають в себе підземні ходи (як правило декілька), іноді некрополі, колодязі, сховища, схованки і будувались в військових цілях, і іноді в громадських (для зберігання цінностей, церковних реліквій, товарів), використовувались як в’язниці.

б) Підземні ходи — які є окремо проритими під землею тунелями між двома або декількома пунктами з певною метою.

в) Катакомби — це підземні приміщення природного походження, або створені руками людей, які використовувалися в давнину для проведення релігійних обрядів та захоронення.

Спочатку катакомбами називалися підземні погребальні галереї під церквою Святого Себастьяна в Римі. Саме походження слова катакомби спірне і точно не встановлене, але відомо, що вперше воно стало використовуватися у зв’язку з цим місцем поховання.

Сьогодні слово означає будь-які підземні ходи, лабіринти, приміщення під землею, головним чином у містах.

В Україні і в Росії катакомбами також називається мережа покинутих печер і тунелів. Ці катакомби утворися на місці колишніх каменярень. Найбільш відомі розташовані в Криму та на чорноморському узбережжі Одеські катакомби, Аджимушкайські каменярні та Миколаївські катакомби. У давнину катакомби використовувалися для проведення релігійних обрядів і поховання померлих. Пізніше вони використовувалися партизанами під час Великої Вітчизняної війни. Аджимушкайські каменярні вміщували в себе близько 10 тисяч бійців і біженців. Багато з них померли і були поховані там же. Сьогодні на тому місці встановлені пам’ятники і музеї (тепер це територія міста Керч).

Також з часів Київської Русі збереглися схожі з катакомбами споруди у Києво-Печерській Лаврі. Лаврські печери — це пам’ятки підземної архітектури, археології, історії і культури нашого народу. Сьогодні - це складна система пов’язаних між собою підземних ходів, що з'єднують між собою печерні приміщення. Лаврські печери рукотворні. Вони викопані у високих дніпровських пагорбах на глибині від 5 до 15 метрів від поверхні в шарі слабозцементованого піщаника. Печерних комплексів два — Ближні та Дальні печери, загальна довжина їх складає понад 800 метрів. Назви «Ближні» і «Дальні» печери дістали через їх віддаленість від головного храму монастиря — Успенського собору. Печери розташовані на двох сусідніх пагорбах, між якими пролягає глибокий яр, де знаходяться славнозвісні колодязі преподобних Антонія та Феодосія.

Одними з найцікавіших підземних ходів України є львівські підземелля. Тихі, спокійні, темні, містичні, безлюдні. Там, на рівень нижче від бруківки, є безліч тунелів та ходів, зроблених людьми для пересування ще у минулих століттях. Сотні львів'ян рятували своє життя у підземеллях Львова під час воєн. Сюди спускались монахи для усамітнення, спілкування з Богом або, щоб під час облоги, таємно виходити підземними лабіринтами за мури міста. Окрім того, із львівськими підземеллями пов’язані безліч легенд та оповідок, часто по-дитячому фантастичних, нереальних та містичних.

Загалом, до підземель Львова зараховують підвальні частини костелу ордену єзуїтів, Аптеки-музею, монастиря бернардинців, Преображенської церкви, підземні ходи та сполучення між ними, мури львівської каналізації, а також тунелі біля Високого Замку та Лисої гори. Проте, усіх повних історичних відомостей про підземелля Львова, мабуть, не знає ніхто, адже точні плани карт доступні лише Службі Безпеки України.

Взагалі підземні ходи та печери є незмінним атрибутом багатьох старовинних міст та сіл України. Вони ще й до нашого часу залишаються належним чином недослідженими, а тому завжди викликали інтерес небайдужих до історії людей.

2. Історичні відомості про підземні ходи Полтавщини

Недослідженими залишаються також і полтавські підземелля, хоч наприкінці XIX -- на початку XX ст. знаходилися окремі вчені, ентузіасти-дослідники, які прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук.

Більш-менш детальну розповідь про підземелля старої Полтави та відомості про їх стан на початку нашого століття дав, посилаючись на дослідження любителя, збирача старожитностей і нумізматики І. А. Зарецького, дореволюційний історик В. О. Бучневич. У своїй книзі «Записки о Полтаве и ее памятниках» (Полтава, 1902) він одним з перших пролив світло на це питання, зазначивши, що за його часів щороку, коли земля, зігріта весняним сонцем, остаточно відтавала, на вулицях Полтави то тут, то там утворювалися провали у вигляді чималих колодязів. Бучневич описав окремі досліджені на той час ділянки провалів підземель.

Про полтавські підземелля, не вдаючись до їх детального аналізу, говорить інший полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка. Причому, він згадує не лише підземні спорудження Полтави, але й стародавні печери, підземні ходи деяких інших населених пунктів: м-ка Великих Будищ Зіньківського повіту (нині село Диканського району), м-ка Говтви Кобеляцького повіту (нині село Козельщинського району), в урочищі «Турівщина», біля села Вергуни Хорольського повіту (нині село Клепачівської сільради Хорольського району), поблизу м. Глинська Роменського повіту (нині Сумської обл.), у м. Ромнах та ін.

Л. В. Падалка сам безпосередньо спостерігав полтавські підземелля, частково збирав відомості за спогадами старожилів міста. Він зробив висновок, що якщо судити по кількості й частоті провалів, найбільше їх проходить у межах «Старого міста» -- Полтави -- фортеці XVII--XVIII ст. Але в значній кількості спостерігалися провали та виявлялися підземні ходи і в тій частині Полтави, яка становила у згаданий період її «форштадт», або передмістя. З цього Л. В. Падалка робив висновок, що древнє місто Полтава, яке існувало до розорення його татарами в XV--XVI ст., займало значно більшу територію ніж те, яке відроджене було в XVII ст.

І в форштадті, як твердить Л. В. Падалка, за останні 25 -- 30 років, тобто з 70-х років XIX ст., провали особливо часто траплялися по Іванівській (нині Гоголя) вулиці, під якою, вірогідно, проходило кілька підземних ходів. Не раз були на цій вулиці провали навпроти колишнього магазину Пащенка-Тряпкіпа (вірогідно, на розі вул. Гоголя й Леніна) та навпроти єврейської синагоги (нині концертний зал філармонії). До території форштадта, поблизу місця, де проходили мури фортеці, відноситься і провал, який трапився влітку 1903 року по вулиці Олександрійській (нині вул. Жовтнева), біля приміщення Державного банку.

Глибина підземних ходів, прокладених у материковій лесовій породі, за вимірами Л. В. Падалки та його сучасників, досягала 6-- 8 метрів.

Випадки провалів і виявлення підземель у межах Старого міста та форштадта підтверджують і нинішні полтавські старожили. Так, А. В. Даценко, який до 30-х років мешкав на колишній вулиці Срітенській (Комсомольській), розповів, що й на початку 20-х років на окремих подвір'ях сучасних вулиць Комсомольської та Паризької Комуни, зокрема навпроти будинку № 15 по вулиці. Комсомольській, можна було бачити величезні провали, від яких йшли підземні ходи.

Цікаві відомості про місця, пов’язані з полтавськими підземеллями в Старому місті (в межах фортеці), допомогла з’ясувати старожилка Полтави Н. А. Андрєєва. Батько її чоловіка -- С. Д. Андрєєв, який з 1902 року працював дільничним техніком при технічному бюро Полтавського губернського земства, придбав у березні 1917 року ділянку землі по Спаській вулиці (нині вул. Дзержинського, №№ 4 -- 6), щоб збудувати тут для своєї сім'ї будинок. Спочатку, ще живучи тут на правах квартиранта, він, перш ніж приступити до будівництва, вирішив посадити сад з боку вулиці Дворянської (нині вул. Паризької Комуни), але через кілька років дерева почали засихати. Як будівельник, він зрозумів, що таке могло трапитися через наявність на цій території підземних ходів, і спорудження будинку на них обійшлося б дуже дорого. Н. А. Андрєєва розповіла також про те, як у двадцяті роки вона разом зі своїми друзями -- хлопцями та дівчатами спускалася у підземелля, щ вели з-під Успенського собору на Соборній (нині Червона) площі в напрямку Спаської церкви та в інші сторони.

Тож звернемося до історичних джерел. Як свідчили актові книги Полтавського полкового суду, 1684 року в Полтаві було п’ять дерев’яних церков, дата заснування яких не відома. Це -- соборна Успенська та парафіяльні -- Воскресенська, Миколаївська, Преображенська і Срітенська. Всі вони, за винятком Преображенської (останньої споруди), знаходилися на тих самих місцях, де пізніше, у XVIII ст., були споруджені однойменні, винятково багаті в архітектурному відношенні, кам’яні церкви, які проіснували до 30-х років нашого століття. Усі вони, очевидно, були зв’язані між собою підземними ходами, що починалися від церковних та деяких інших старовинних споруд, і розгалужувалися звідси кількома ходами.

На колишній Соборній (нині Червоній) площі, на Івановій горі, підземні ходи від собору вели в трьох напрямках: до старовинного укріплення, де в 1909 році з нагоди 200-річчя Полтавської битви було споруджено Білу альтанку; до нинішньої садиби-музею І. П. Котляревського та до Спаської церкви, на місці якої до 1704 року знаходилася стара Преображенська дерев’яна церква, що згоріла того року. Від останньої, крім ходу до собору, були ходи до мурів фортеці, до нинішньої території вулиці Паризької Комуни, до Срітенської церкви (по території сучасного Сонячного парку) та в напрямку нинішнього Петровського парку на площі Леніна.

Через низинну частину міста від старої Полтави (Старого міста) ходи вели в бік іншої гори, що дістала назву Монастирської. Тут у 1650 році за ініціативою і сприянням сподвижника Богдана Хмельницького -- полтавського полковника Мартина Пушкаря Ігумен Лубенського монастиря Калістрат з дозволу і при підтримці тодішнього київського митрополита Сильвестра Косова спорудив Полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Під цією пам’яткою, що була свідком багатьох історичних подій, також існують підземелля. З-під монастирського Воздвиженського собору підземні ходи вели у напрямку селища Червоний шлях (нині Ленінський район м. Полтави) та до старої частини міста на Івановій горі.

Одне з розгалужень підземних ходів йшло від Спаської церкви. Під час майже тримісячної облоги Полтави військом Карла XII Спаська церква, яка могла вмістити 150 чоловік, була не тільки місцем відправлення культових потреб, молебнів за перемогу над ворогом, а й надійним місцем схованки під час обстрілів міста шведами. Таким чином, збудована на початку XVIII століття як тимчасова, Спаська церква стала знаменитою історичною пам’яткою. Коли після повернення І. Світайла із заслання знову розпочалися роботи по спорудженню великої Преображенської церкви, Спаську, яка стала святинею для всіх полтавців, вирішено було зберегти, а Преображенську поставити поряд, стіна біля стіни, з окремим входом. Тому їх часто називали «придільними», а Спаську дехто помилково вважав «приділом» Преображенської церкви. Обидві збудовані з дерева церкви, простоявши до початку XIX ст., прийшли в жалюгідний стан. У зв’язку з цим Преображенську вирішено було розібрати, а Спаську -- єдиного свідка й ровесника Полтавської битви -- зберегти, як цінну пам’ятку історії. З цією метою її «одягли» в кам’яний футляр, споруджений за проектом академіка архітектури А. А. Тона, який тоді працював у Харкові, і відкрили вже відремонтованою 1845 року. На решту зібраних коштів у 1847 році спорудили поряд з нею нову цегляну дзвіницю, а в 1849. році, до 140-річчя Полтавської битви, встановили на місці відпочинку Петра І замість цегляного пам’ятника новий, спроектований архітектором О. П. Брюловим, братом відомого художника К. П. Брюлова.

Під час закладання фундаменту для кам’яного футляра Спаської церкви в 40-х роках XIX ст. були виявлені поховання 135-річної давності та підземні ходи, які вели в бік стародавніх укріплень. Однак поглибленого їх дослідження тоді не провели.

Частину підземель поблизу Спаської церкви вперше більш-менш детально дослідив полтавський археолог-любитель І. А. Зарецький. Перейнявши від свого батька велику любов до вивчення старожитностей та нумізматики, він чимало зробив у цьому напрямі.

Працюючи в Полтаві, Зарецький ще у 80-і роки минулого століття користувався будь-якою нагодою, щоб досліджувати полтавські підземелля. Так, під час спорудження будинку на Олександрівській вулиці (нині Жовтнева), поблизу Спаської церкви, йому вдалося заглянути в одне з них. Коли тут копали фундамент для будинку, траплялися провали. При бурінні ґрунту бурав у кількох місцях дуже легко падав униз. При дальших розкопках робітники знайшли підземелля, причому заглиблювалися вони від поверхні понад 7 метрів. На такій самій глибині було й дно більшості інших підземних ходів, обстежених Зарецьким. Він встановив, що, коли дно підземних ходів лежить майже на однаковій глибині, то розміри та розташування їх досить різноманітні. Всі вони мали напівкругле склепіння, висота якого коливалася від 1,5 до 4, а ширина від 2,5 до 8 аршинів. Низькі підземні ходи були викопані в твердій жовтій глині, а більш високі й широкі! зміцнювалися цеглою або дерев’яними підпорами у вигляді склепіння. Такі опори встановлювалися на відстані кількох сажнів одна від одної. Все це надавало підземним ходам великої міцності. Дерев’яні склепіння влаштовувалися на товстих дубових балках з дубових брусків і дощок. Це дубове кріплення підземель настільки добре збереглося до кінця XIX ст., що, за свідченням дослідника, його можна було використовувати для будь-яких будівель. На цеглі не було ніяких позначок, однак вважають, що вона виготовлена не раніше XVII ст.

Підземні споруди розташовувалися то рядами, то пересікалися між собою чи розходилися кількома рукавами. Початок і кінець ходів виявити Зарецькому не вдалося, вони тягнулися іноді приблизно на 427 м. Пробратися в них далі як 6 було неможливо. Заважали обвали та задушливе повітря, в якому гасла свічка.

Інтенсивне вивчення полтавських підземель проводилося місцевими дослідниками в 90-і роки XIX ст. в основному в зв’язку із забудовою Полтави, зведенням різного роду великих кам’яних будівель у Старому місті та в форштадті. Так, у 1891 році під час спорудження будинку купця С. Чоботарьова на Петровській площі (нині пл. Леніна), недалеко від рогу Олександрійської вулиці (тепер вул. Жовтнева), також було виявлено підземелля. Тут підземні ходи були подібні до тих, що й поблизу Спаської церкви. Вони розгалужувалися в кількох напрямах, один мав дерев’яне склепіння. Всередині глиняні підземелля були такі чисті, ніби їх щойно викопали. І в них знайшли уламки посуду, виготовленого не раніше XVII ст.

3. Сучасна інформація про підземні ходи Полтави

І в наш час щовесни в центрі міста трапляються провали. Ями засипають, аби будинки не йшли під землю. Років 10 тому дім № 1 на Капельгородського почав провалюватись. Тоді солдати оточили небезпечну територію та допомагали мешканцям рятувати збіжжя та документи через вікна.

У 2008 році під час риття котловану для спорудження адміністративного будинку поруч з Полтавським краєзнавчим музеєм було виявлено провал підземного ходу. Проявився він після великої зливи у південно-західній частині котловану. Як з’ясувалося, підземний хід був влаштований у материковому суглинку, потужність якого від поверхні дна котловану до галереї досягала 1,00 м. Хід не мав штучних конструктивних підсилень у вигляді цегляних чи дерев’яних зводів. Ширина самого ходу становила близько 2,00 м, глибина від рівня виявлення -- приблизно 4,00 м.

У березні 2010 року у центральній частині міста Полтави відразу у двох місцях відкрились підземні тунелі, утворивши величезні діри в ґрунті. Одна яма в діаметрі більше двох метрів і глибиною більше п’яти з’явилась прямо перед будинком у приватному секторі, інша, жертвою якої стала місцева журналістка, утворилась на узбіччі дороги.

На ранок сім'я на вулиці Кричевського побачила за 40 -- 50 сантиметрів перед порогом величезну діру.

Власник будинку розповідає, що асфальт провалився разом із ґрунтом і якби це сталось удень, то хтось би родини чи сусідів міг опинитись в ямі. Брили асфальту та землі перебили водяні труби, кілька сімей залишились без води. У ямі струменіла маленькою цівкою вода з труб.

Власник будинку спускався в діру, адже переживав, чи пов’язана відсутність води в будинках із утворенням провалля у дворі і побачив, що далі йшли два підземні ходи, які висотою сягали аж до фундаменту будинку.

Отже, що ми знаємо про полтавські підземелля? З відомих досліджень минулого століття, свідчень старожилів та випадків провалювання асфальту і верхніх шарів ґрунту, які траплялися вже в повоєнні десятиліття та наш час, можна зробити висновок, що в Полтаві було кілька входів до підземель, які знаходилися під старовинними церквами та деякими іншими давніми спорудами. Від кожного з цих основних входів вело по кілька підземних розгалужень, які йшли далі в різні боки -- до інших церков, до центру міста, до річки. Значна мережа підземель була й у форштадті. Підземні ходи розташовувалися на глибині приблизно від 6 до 12 метрів від поверхні землі і висота їх сягала зросту людини. Місцями вони мали слухові вікна у вигляді круглих отворів, які виконували роль своєрідної вентиляції. Ходи сполучалися між собою отворами, проробленими у земляних простінках, крізь які вільно могла пролізти доросла людина. Це підтверджує думку про те, що підземелля служили сховищами для людей та продуктів чи домашнього скарбу на випадок нападу ворога.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой