Підприємства та організації: стратегія, організація та ефективність

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

1. Визначення, цілі та напрями підприємства

2. Правові основи функціонування підприємства

3. Класифікація і структура підприємств

4. Об'єднання підприємств (організацій)

5. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

6. Підприємництво як сучасна форма господарювання

7. Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки у підприємницької діяльності

8. Міжнародна підприємницька діяльність

Перелік використаної літератури

1. Визначення, цілі та напрями підприємства

підприємство організація ринковий підприємницький

Суспільство влаштоване так, що його життєдіяльність і рівень забезпеченості потреб визначає суспільнокорисна праця. Проблеми, що постають перед людьми, зумовлюють необхідність об'єднання їх у відповідні колективи, організації, щоб спільними зусиллями долати труднощі і створювати певні блага як для самої людини, так і суспільства в цілому. За метою і характером діяльності всі організації поділяються на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави.

Організації, що займаються підприємницькою діяльністю, називають підприємствами.

«Підприємство»: це «самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має усталену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, товарний знак.

Підприємство як виробнича спеціалізована одиниця має своє внутрішнє середовище — це люди, засоби виробництва, інформація, гроші.

У процесі взаємодії компонентів внутрішнього середовища підприємство одержує готову продукцію (виконання робіт, надання послуг).

Зовнішнє середовище безпосередньо визначає ефективність роботи підприємств і охоплює такі складові, як споживачі продукції, постачальник виробничих компонентів, державні органи і населення.

Основною метою діяльності підприємства є задоволення потреб населення в продукції, яку виробляє це підприємство. Найважливіші цілі виробничого підприємства:

одержання прибутку;

забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом;

своєчасна виплата заробітної плати;

створення робочих місць;

охорона довкілля;

створення для працівників належних і безпечних умов праці;

створення можливостей для професійного зростання.

Головні напрямки діяльності підприємства залежать від багатьох факторів життєдіяльності людини. Кожне підприємство -- це складна виробничо-економічна система певної сфери господарювання. До основних напрямів діяльності підприємства відносяться такі напрями:

маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг);

виробничий (обгрунтування обсягу випуску продукції відповідно до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо);

післяпродажний сервіс (організація гарантійного ремонту, сервісного обслуговування клієнтів);

інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка виробництва);

економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовніш-ньоекономічна діяльність, фінансування);

соціальний (управління персоналом -- професійна підготовка кадрів, створення належних умов праці та відпочинку працівників).

2. Правові основи функціонування підприємства

Основою функціонування будь-якого підприємства є пакет документів, передбачений законодавчими актами Верховної Ради України та уряду, що регламентують діяльність підприємств у межах держави, виходячи із необхідних потреб життя і розвитку суспільства.

Кожне підприємство може розвиватися і функціонувати тільки на правових: основах, гарантованні й забезпеченні державою ефективності його діяльності та сприянні нормальному розвитку суспільства. Діяльність підприємств, у свою чергу має сприяти підвищенню рівня життя людей, їхньому духовному розвитку.

Серед пакета юридичних і законодавчих актів визначальними є Закон України «Про підприємства» від 27 березня 1991 року та статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює трудові відносини колективу з адміністрацією підприємства.

Статут підприємства -- це зібрання певних правил і обов’язків, якими регулюються його відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджує власник майна за участю трудового колективу. У статуті містяться такі основні відомості:

найменування власника підприємства;

місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства;

органи управління, порядок їх формування;

повноваження трудового колективу і його виборних органів;

порядок утворення майна підприємства;

умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Колективний договір -- це угода між трудовим колективом та ад-

міністрацією (власником) підприємства, яка регулює їх виробничі, економічні й трудові відносини. Колективний договір щороку пере-глядається і в разі потреби оновлюється.

3. Класифікація і структура підприємств

Класифікаційні ознаки підприємств

Класифікаційна ознака

Види підприємств

Мета і характер діяльності Форма власності Належність капіталу Правовий статус

Галузево-функціональний вид

діяльності

Потужність виробничого потенціалу

(чисельність працівників)

Територіальне підпорядкування

Структура виробництва

Комерційні та некомерційні

Державні, приватні, колективні, комунальні

Національні, іноземні, змішані

Одноосібні, кооперативе, орендні,

господарські товариства

Промислові, сільськогосподарські, будівельні,

транспорти, торговельні, банківські, страхові

Великі, середні, малі

Головні, дочірні, асоційовані, філії Вузькопрофільні, багатопрофільні, комбіновані

За формою власності майна підприємства поділяють на:

— приватні підприємства;

— колективні підприємства;

-- державні підприємства;

-- спільні підприємства.

За належністю капіталу серед підприємств виокремлюють:

-- національні;

-- закордонні;

-- змішані.

Характеризуючи види підприємств за правовим статусом і формою господарювання в ринкових умовах, слід зазначити, що всі вони мають важливе значення для економічного розвитку країни.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно реєструється як самостійне або як філіал іншого підприємства.

Колективне підприємство -- це добровільне об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.

Орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаємовигідних умовах тимчасове (на визначений термін) володіння і користування майном, яке передається орендатору для здійснення підприємницької діяльності.

Господарські товариства -- це певні об'єднання підприємців залежно від характеру виробничої діяльності та можливої їх інтеграції чи їхнього капіталу і ступеня відповідальності за зобов’язаннями.

Товариство з повною відповідальністю -- товариство, всі учасники якого несуть спільну відповідальність за зобов’язаннями усім своїм майном.

Товариства з обмеженою відповідальністю -- підприємницька структура, учасники якої несуть відповідальність в межах їх статутних вкладів у діяльність заснованого товариства.

Командитні товариства -- вид господарського товариства, до якого поряд з членами з повною відповідальністю включають одного і більше учасників, відповідальність яких обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Акціонерні товариства -- найбільш поширена форма товариств. Головним атрибутом таких товариств є акції -- цінні папери без встановленого терміну обігу, які свідчать про пайову участь в статутному фонді товариства. Акціонерні товариства є двох видів: відкриті й закриті.

Відкриті -- коли акції розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах.

Закриті -- коли акції розповсюджуються лише між засновниками товариства.

Залежно від обсягу капіталу, правового статусу та ступеня підпорядкованості підприємства, що перебувають під впливом головного, можна поділити на дочірні, асоційовані та філіали.

За розміром підприємства і чисельністю працівників підприємства поділяються на малі, середні та великі.

Малі підприємства складають основу малого бізнесу. До них належать господарюючі суб'єкти з чисельністю працівників: у галузях промисловості та будівництва -- до 200 осіб; у сільському господарстві -- до 60 осіб; в інших галузях виробничої сфери -- до 50 осіб; в галузі науки та наукового обслуговування -- до 100 осіб; в галузях невиробничої сфери -- до 25 осіб; в роздрібній торгівлі й побутовому обслуговуванні -- до 15 осіб.

До середніх підприємств (фірм) належать виробничі колективи з чисельністю працівників до 500 осіб. Чисельність працівників на великих підприємствах становить більше 500 осіб.

4. Об'єднання підприємств (організацій)

З метою координації діяльності, захисту спільних комерційних інтересів ї підвищення ефективності капіталу підприємств на основі угоди (договору) можуть створюватись різні об'єднання в формі: асоціацій, консорціумів, концернів, корпорацій, фінансово промислових груп, холдингових компаній тощо.

Основними завданнями інтеграційних господарських утворень є:

-- підвищення ефективності роботи в результаті об'єднання зусиль учасників, а також розвиток внутрішньої кооперації наукових, проектних, будівельних і інших організацій в єдиний господарський комплекс;

-- завоювання ринку збуту товарів і утримання на ньому;

— закріплення постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих деталей, вузлів і інших ресурсів;

-- прискорення технічного розвитку виробництва.

До головних принципів створення таких формувань належать:

-- добровільність об'єднання;

-- рівноправність партнерів в структурі об'єднання;

-- свобода вибору організаційних форм об'єднання;

-- самостійність учасників;

— відповідальність кожного партнера при вступі в об'єднання тільки за взятими зобов’язаннями.

5. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Економічні реформи незалежно від їх назв, характеру, напрямків -- це завжди реформи виробничої сфери. Якщо вони не торкаються безпосередньо виробництва, то наслідки змін мало відчутні.

Реформи мають сприяти діяльності товаровиробника незалежно від форм власності, збільшенню виробництва ліквідних товарів, які користуються підвищеним попитом у товароспоживача.

Товарообмін між окремими виробниками товарів -- основна форма розвитку сучасної економіки, яка базується на принципах суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва.

Товарне виробництво, таким чином, охоплює такі економічні категорії: виробництво товарів; спеціалізація товаровиробників; кооперування виробництва; обмін товарами (купівля-продаж) між товаровиробниками; кінцеве споживання товарів.

Останні дві категорії утворюють ринок товарів. Підприємство пов’язане з ринком як зі сферою збуту продукції і матеріально-технічного забезпечення сировиною, матеріалами, обладнанням та іншими складовими виробничої діяльності. Отже, ринок -- це сфера товарообміну, функціонування підприємств і організацій.

У поняття ринок вкладають спосіб, місце (середовище) і засоби товарообміну. Зміст і форми ринку в сучасній економіці надзвичайно різноманітні.

Сьогодні великі торгові процеси здійснюються переважно заочно з допомогою засобів зв’язку, при відсутності самого товару, через посередників і довірених осіб. Це характерно, насамперед, для гуртової торгівлі. У кращому випадку покупця знайомлять зі зразком товару, а частіше з описом в його паспорті, де зазначаються: характеристика виробу і його ціна; спосіб доставки товару покупцю; зобов’язання гарантійного обслуговування товару після продажу з боку продавця (складної побутової техніки, автомобілів тощо).

В умовах неринкового товарообміну сучасна економіка функціонувати не може. Пошук ринків, укладення і забезпечення виконання договорів з партнерами -- прямий обов’язок керівника підприємства.

Ринок -- об'єктивно необхідна умова обміну товарами і функціонування будь-якого сучасного підприємства. Він підпорядкований законам виробництва, які безпосередньо пов’язані з законами суспільства і природи.

Як сфера товарообігу ринок базується на двох головних функціях -- продаж і купівля товару. Він остаточно сформувався з появою грошей. Таким чином, його виникнення зумовлене не ідеологією і політикою, а наявністю таких компонентів, як товар, гроші, продавець і покупець.

З погляду товаровиробника і підприємницької діяльності в цілому розрізняють такі типи ринків:

-- ринки продажу;

-- ринки закупівель;

-- фінансові ринки.

Найважливішою характеристикою ринку є його стабільність, тобто відповідність між пропозицією і попитом. Основне правило, яке регулює ринкові відносини, -- безперервне прагнення до рівноваги, яка досягається шляхом подолання періодів перевиробництва і періодів дефіциту товарної маси.

Наступна важлива характеристика ринку -- динаміка, що проявляється в його зростанні, стагнації (застої) і скороченні. Нормальний стан ринку -- зростання обсягу торгівлі. Воно сприяє зростанню виробництва, покращенню якісних і економічних показників роботи підприємства. Ринок великою мірою регулює виробництво товарів, їх асортимент, кількісні та якісні показники, ціну, сервісне обслуговування товару.

Отже, ринок -- це наслідок суспільного поділу праці, тобто виготовлення продукції з метою обміну на гроші. Сучасна економіка будь-якої країни не може функціонувати не опираючись на основні компоненти ринку. В першу чергу виробничі підрозділи мають володіти всією інформацією, на основі якої будуються ринкові взаємовідносини.

6. Підприємництво як сучасна форма господарювання

Підприємництво в сучасних ринкових умовах господарювання — невід'ємна частина господарської діяльності керівників і спеціалістів підприємств, комерційних і фінансових організацій.

Головне завдання будь-якого підприємця — отримати оптимальний дохід від вкладеної праці й капіталу. А головний зміст підприємництва в сфері виробництва полягає в пошуках і знаходженні шляхів формування попиту на продукцію і задоволення потреб на неї шляхом виготовлення її і продажу у вигляді товару незалежно від того чи підприємець сам організує виробництво цих товарів, чи виступає посередником між виробником і споживачем. Таким чином, підприємець не обов’язково має бути власником підприємства. Разом з цим головне, що відрізняє підприємницьку діяльність від інших некомерційних видів діяльності - це прибуток, отриманий як різниця доходу і понесених затрат підприємця.

Основні складові підприємницької діяльності:

творча -- генерування й активне використання новаторських ідей, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;

ресурсна -- формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

організаиійно-супровідна -- практична організація маркетингу виробництва, продажу, реклами тощо.

7. Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки у підприємницької діяльності

Специфіка діяльності підприємництва регламентується договірною системою. Всі підприємницькі організації, які мають право фізичної чи юридичної особи, в основному працюють на договірній основі (контракт, угода).

Підприємницькі взаємозв'язки є вирішальною основою успішної та ефективної співпраці підприємців у різноманітних сферах їх діяльності. Основні напрямки співпраці партнерів — це сфера виробництва, товарообміну, торгівлі і фінансових відносин. Основою співпраці є укладення угоди. На кожну із сторін покладаються певні (визначені угодою) права та обов’язки, тобто сторони добровільно беруть на себе зобов’язання (просунути на ринок товар, заплатити за його постачання), невиконання яких зумовлює необхідність застосування до винуватця штрафних санкцій на користь іншої сторони.

Сфери діяльності обумовлюють формування партнерських зв’язків. Вони, головним чином, встановлюються з метою розширення діяльності підприємців, отримання ними прибутку, задоволення їхніх власних потреб, а також потреб населення.

Партнерські зв’язки будуються виключно на добровільних засадах, рівноправності партнерів, незачипання інтересів один одного і будь-яких інших підприємницьких організаційних структур.

8. Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність (бізнес) — діяльність, що передбачає науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб'єктів двох або більше країн. Це співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Яке базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов’язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

За галузево технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий.

Перелік використаної літератури

1. Манів З. О., Луцький І. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. — К.: Знання, 2004. — 580 с. — (Вища освіта XXI століття).

2. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємство: стратегія, організація, ефективність: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2004.

3. Макаровська Т. П., Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб.

для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2004. — 304 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой