Побудова моделі розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Інвестиційні проекти як об'єкт розподілу ресурсів
  • 1.1 Місце інвестиційної діяльності в загальній діяльності підприємства
  • 1.2 Сучасні методи та моделі оцінки та розподілу інвестиційних ресурсів
  • 1.3 Ризикованість як невід'ємний компонент розподілу інвестиційних ресурсів
  • 2. Аналіз фінансово-виробничої діяльності та інвестиційних ресурсів підприємства
  • 2.1 Загальна характеристика підприємства
  • 2.2 Аналіз фінансового стану підприємства
  • 2.4 Дослідження фінансової стійкості підприємства
  • 3. Модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту
  • 3.1 Загальна модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту
  • 3.2 Характеристика інвестиційних проектів, для яких вирішується задача розподілу ресурсів
  • 3.3 Дослідження ефективності розподілу інвестиційних ресурсів
  • 4. Охорона праці і навколишнього середовища
  • 4.1 Загальні питання охорони праці
  • 4.2 Управління охороною праці на підприємстві
  • 4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів
  • 4.4 Промислова санітарія
  • 4.5 Електробезпека
  • 4.6 Пожежна безпека
  • 4.7 Охорона навколишнього середовища
  • Висновок
  • Список джерел інформації

Вступ

В умовах зародження структурної перебудови економіки України дуже гостро встала проблема значних інвестицій для розширення і відтворення основних фондів і виробничих потужностей підприємства, розвитку економіки і значного підвищення її ефективності.

В Україні на сучасному етапі розвитку економіки необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльності є відродження фінансово-кредитного і інвестиційного ринків. Економічного зростання й активності інвестиційної діяльності можна досягти тільки шляхом створення ринку капіталів.

Інвестиційна діяльність у тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення неможливо без аналізу наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов`язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, однак у цілому їх можна підрозділити на три види: відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Задача ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, зв’язаних з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, присутність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків і ін.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли існує ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, ґрунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути небагато, а імовірність того, що якийсь один проект буде переважати над іншими за всіма критеріями, як правило, значно менше одиниці.

Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунків, які можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Імовірно, управління все-таки в більшому ступені є мистецтвом, чим наукою. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.

Тому метою роботи є побудова моделі розподілу інвестиційних ресурсів підприємства. Побудована модель допоможе інвестору у ефективному виборі вкладення грошових коштів.

В процесі досягнення поставленої мети розв`язувались такі задачі:

1) визначення інвестиційної діяльності в системі управління підприємством;

2) проблема оцінювання ефективності інвестиційних проектів;

3) аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

4) вибір найбільш прибуткового інвестиційного проекту;

5) комплексний аналіз ефективності обраного інвестиційного проекту.

модель розподіл інвестиційний ресурс

1. Інвестиційні проекти як об'єкт розподілу ресурсів

1.1 Місце інвестиційної діяльності в загальній діяльності підприємства

Закон України «Про інвестиційну діяльність» [1] визначає інвестиції як усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в суб'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме і нерухоме майно;

майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

права користування землею, водою, природними ресурсами;

сукупність технічних і економічних знань у формі документації, досвіду, необхідного для організації виробництва товарів, але не запатентованих.

Існує багато визначень інвестиційної діяльності [12]. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, що вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій чи інший майновій формі) з метою одержання прибутку.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення і вкладає свої власні, позичені або притягнуті кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні і юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачаються інвестиції, і яке використовується для одержання прибутку: основні й оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Різноманіття форм і видів інвестицій, здійснюваних підприємством, вимагає їхньої класифікації. Інвестиції підприємства класифікуються таким чином.

По об'єктам вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства.

Реальні інвестиційні проекти характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства чи поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином, у цінні папери з метою одержання доходу.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

За формою відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) підрозділяються на такі види:

у нове будівництво — створення нових підприємств на нових місцях за новими проектами;

на розширення виробництва — введення в експлуатацію нових основних фондів, що подібні діючим, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

на реконструкцію — комплектування діючих виробництв новою технологією і технікою по нових комплексних проектах;

на технічне переустаткування — для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого устаткування на нове.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане посередниками.

По періоду інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства складають його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій.

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення засобів у такі об'єкти інвестування, по яким відсутній реальний ризик втрати капіталу чи очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахованої реальної суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик по яким значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньоринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти чи інструменти інвестування, по яких очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

По формах власності інвестованого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По регіональній приналежності виділяють національні (внутрішні) і іноземні інвестиції.

Національні чи внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами в об'єкти інвестування даного середовища.

Процес здійснення інвестицій становить інвестиційну діяльність підприємства, що є одним з важливих об'єктів фінансового керування.

Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними особливостями.

Вона є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення росту його операційної діяльності.

Обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним вимірником темпів економічного його розвитку. Для характеристики цих обсягів використовуються два показники:

1) сума валових інвестицій;

2) сума чистих інвестицій підприємства. Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестованих засобів у визначеному періоді, спрямованих на розширення відновлення виробничих основних фондів, придбання нематеріальних активів, приріст запасів сировини та інших товарно-матеріальних цінностей. Чисті інвестиції є сумою валових інвестицій, зменшеної на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді:

ЧИ = ВИ — АТ, (1. 1)

де ЧИ — сума чистих інвестицій підприємства у визначеному періоді;

ВИ — сума валових інвестицій розглянутому періоді;

АТ — сума амортизаційних відрахувань у розглянутому періоді.

Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативну величину (тобто обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження його виробничого потенціалу й економічної бази формування прибутку. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту підприємства і бази зростання його прибутку, тому що його продуктивний потенціал залишається при цьому незмінним. І, нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину, це означає, що забезпечується розширене відтворення необоротних операційних активів підприємства і зростання економічної бази формування його прибутку.

Інвестиційній діяльності підприємства властиві свої специфічні види ризиків, поєднувані поняттям «інвестиційний ризик». Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це зумовлено тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу має більшу імовірність виникнення, ніж у процесі операційної діяльності.

Інвестиційний прибуток підприємства в процесі його інвестиційної діяльності формується зі значним «лагом запізнювання». Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів і одержанням інвестиційного прибутку звичайно проходить досить великий період часу, що визначає довгостроковий характер цих витрат.

У процесі інвестиційної діяльності грошові потоки істотно розрізняються в окремі періоди по своїй спрямованості.

Управління інвестиційною діяльністю має декілька типових функцій, що визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 1.1 показаний зв’язок функцій інвестиційної діяльності.

Інвестиційна стратегія зв’язана з діючим положенням підприємства, його діючою технологією, технологічною і фінансовою базою, здійснюваної фінансово-господарською діяльністю.

Рисунок 1.1 — Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційною стратегією вважають систему обраних довгострокових цілей і шляхів їхнього досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. З урахуванням цієї мети формується зміст інвестиційної політики підприємства.

Інвестиційна політика є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи.

Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку. Розробка цих напрямків покликана вирішувати наступні задачі: визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність); визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

Дослідження й аналіз умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому й у розрізі окремих форм інвестування («інвестиційний клімат»); аналізуються поточна кон’юнктура інвестиційного ринку і фактори, які її визначають; прогнозується найближча кон’юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, зв’язаних з діяльністю підприємства.

Пошук окремих об'єктів інвестування й оцінка їхньої відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найбільше повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (її галузевій і регіональній диверсифікованості); розглядаються можливості й умови придбання окремих активів (техніки, технологій і т.п.) для відновлення складу діючих видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їхньої економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ефективності (прибутковості). За інших рівних умов відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, що забезпечують найбільшу ефективність.

Забезпечення мінімізації рівня ризиків, зв’язаних з інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу ідентифіковані й оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих об'єктів інвестування за рівнем їхніх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, що за інших рівних умов забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність варто передбачати, що в силу істотних змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон’юнктури інвестиційного ринку чи стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана прибутковість, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості для підприємства. Це потребує ухвалення рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм (шляхом продажу окремих об'єктів інвестування) і реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об'єкту інвестування треба оцінити ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих реальних інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ліквідності. За інших рівних умов відбираються для реалізації ті з них, що мають найбільший потенційний рівень ліквідності.

Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їхніх джерел. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачених обсягах (по окремих етапах її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи із ситуації на ринку капіталу (чи на ринку грошей) визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів.

Формування й оцінка інвестиційного портфеля підприємства. З урахуванням можливого залучення обсягу інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційної привабливості окремих об'єктів інвестування виробляється формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (портфеля реальних чи фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи його формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів, а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюється в цілому за рівнем прибутковості, ризику і ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства розглядається як сукупність інвестиційних програм, реалізованих у майбутньому періоді.

Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше, виходячи з наступних міркувань: насамперед, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у виді прибутку й амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема по тим реальним інвестиційним проектам, що фінансуються з залученням позикових коштів).

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне керування цим процесом: прийняття рішень у відношенні забезпечення ресурсами, їхнього раціонального використання, а також техніки і технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату. У процесі управління інвестиційною діяльністю необхідно виділити наступні етапи: підготовчий; реалізації проекту; експлуатації об'єкта інвестицій. Останній можна розділити на етап повернення інвестиційних коштів (повної їхньої окупності) і етап одержання економічного ефекту від реалізації проекту. Повний перелік функцій інвестиційного управління приведено на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 — Технологія управління інвестиційною діяльністю

1.2 Сучасні методи та моделі оцінки та розподілу інвестиційних ресурсів

У системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш відповідальних етапів. Від того, наскільки об'єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатково генеруємий потік прибутку підприємства в майбутньому періоді. Ця об'єктивність і всебічність оцінки ефективності інвестиційних проектів значною мірою визначається використанням сучасних методів її проведення [15]. Розглянемо базові принципи і методичні підходи, використовувані в сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні з таких принципів полягають у наступному:

1 Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншої. Це загальний принцип формування системи оціночних показників ефективності, відповідно до якого результати будь-якої діяльності повинні бути зіставлені з витратами (застосованими ресурсами) на її здійснення. Стосовно до інвестиційної діяльності він реалізується шляхом зіставлення прямого і зворотного потоків інвестованого капіталу.

2 Оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність використовуваних ресурсів, зв’язаних з реалізацією проекту. У процесі оцінки повинні бути враховані всі прямі і непрямі витрати коштів (власних і позикових), матеріальних і нематеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів. Як показує сучасна практика в більшості випадків оцінка обсягу інвестиційних витрат не відображає непрямі витрати, зв’язані з підготовкою проекту до реалізації, формуванням необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, контролем за реалізацією проекту і т.п. Це не дозволяє здійснювати порівняльну оцінку ефективності інвестиційних проектів.

3 Оцінка повернення інвестованого капіталу здійснюється на основі показника «чистого грошового потоку» [net cash flow]. Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку й амортизаційних відрахувань у процесі реалізації інвестиційного проекту. При проведенні різних видів оцінки цей показник може розглядатися як середньорічний, так і диференційований по окремих періодах реалізації інвестиційного проекту.

4 У процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку обов’язково приводяться до дійсної вартості. На перший погляд здається, що інвестиційні витрати стосовно чистого грошового потоку завжди виражені в дійсній вартості, тому що значно передують йому. У реальній практиці це не так — процес інвестування в більшості випадків здійснюється не одномоментно, а проходить ряд етапів. Тому, за винятком першого етапу, усі наступні суми інвестиційних витрат приводяться до дійсної вартості (з диференціацією кожного наступного етапу інвестування). Так само приводиться до дійсної вартості і сума чистого грошового потоку (по окремих етапах його формування).

5 Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до дійсної вартості диференційований для різних інвестиційних проектів. У процесі такої диференціації враховують рівень ризику, ліквідності та інші індивідуальні характеристики реального інвестиційного проекту. Вищевикладені принципи дозволяють згрупувати методи оцінки ефективності реальних інвестицій (табл. 1. 1).

Таблиця 1.1 — Методи інвестиційних розрахунків і узагальнюючі показники

Методи

Узагальнюючі

показники

Динамічні

Статичні

Абсолютні:

метод чистої приведеної вартості

Інтегральний економічний ефект

Річний економічний ефект

Річний економічний ефект

Відносні:

метод рентабельності

Внутрішній коефіцієнт ефективності

Розрахункова рентабельність

Часові:

метод ліквідності

Період повернення капіталовкладень

Період повернення капіталовкладень

По виду узагальнюючого показника методи інвестиційних розрахунків поділяються на:

абсолютні, у яких як узагальнюючі показники використовуються абсолютні значення різниці капіталовкладень і поточних витрат по реалізації проекту і грошової оцінки його результатів;

відносні, у яких узагальнюючі показники визначаються як відношення вартісної оцінки результатів і сукупних витрат; часові, у яких оцінюється період повернення (строк окупності) інвестицій.

По ознаці врахування в інвестиційних розрахунках фактора часу методи поділяються на:

динамічні, у яких усі грошові надходження і платежі дисконтуються на момент часу ухвалення рішення про інвестування капіталу;

статичні, котрі є окремим випадком динамічних і можуть використовуватися за умови сталості в часі грошових потоків.

В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежать оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники відносяться до різних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянності. Ця проблема зважується по-різному в залежності від існуючих об'єктивних і суб'єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і генеруємих надходжень, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

Розглянемо основні використовувані методи оцінки ефективності інвестиційних проектів [16].

Метод чистої приведеної вартості. Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, які генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно, виходячи зі щорічного відсотка повернення, що він хоче чи може одержати на інвестований ним капітал.

Якщо робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні доходи в розмірі P1, P2,., Рn, то загальна накопичена величина дисконтованих доходів (PV) і чистий приведений дохід (NPV) відповідно розраховуються за формулами:

, (1. 2)

. (1. 3)

Якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти;

NPV < 0, то проект варто відкинути;

NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні доходів по роках необхідно, по можливості, враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування чи вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується таким чином:

, (1. 4)

де i — прогнозований середній рівень інфляції.

Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у часовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і дозволяє використовувати його як основний при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Недоліком даного методу є те, що значення чистого приведеного доходу виступає абсолютним показником і не враховує обсяг вкладених коштів.

Метод внутрішньої ставки доходу. Під нормою рентабельності інвестиції (IRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:

IRR = r, при якому NPV = f ® = 0.

Зміст розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення IRR показує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. Як плату за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати «ціною» авансованого капіталу (CC). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність, і розраховується по формулі зваженої середньої арифметичної.

Економічний зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (чи ціни джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник IRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв’язок між ними такий.

якщо IRR > CC, то проект варто прийняти;

якщо IRR < CC, то проект варто відкинути;

якщо IRR = CC, то проект ні прибутковий, ані збитковий.

При розрахунку внутрішньої ставки доходу застосовується метод послідовних ітерацій. Для цього вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1< r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1, r2) функція NPV=f ® змінювала своє значення з «+» на «-» чи з «-» на «+». Далі застосовується формула:

, (1. 5)

Де r1 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r1) >0 (f (r1) < 0);

r2 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r2) <О (f (r2) > 0).

Найкраща апроксимація досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 — найближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з «+» на «-»):

r1 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке мінімізує позитивне значення показника NPV, тобто f (r1) =minr{f ® > 0};

r2 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке максимізує негативне значення показника NPV, тобто f (r2) =maxr{f ® < 0}.

Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r1 і r2 аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з «-» на «+».

Метод періоду окупності. Цей метод — один з найпростіших і широко розповсюджений у світовій аналітичній практиці, не передбачає часову упорядкованість грошових надходжень [12]. Алгоритм розрахунку строку окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника PP має вид:

PP = n, при якому. (1. 6)

Деякі фахівці при розрахунку показника PP рекомендують враховувати часовий аспект [16]. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику «ціна» авансованого капіталу. Очевидно, що строк окупності збільшується.

Показник строку окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, разом з тим він має ряд недоліків, які необхідно враховувати в аналізі. По-перше, він не враховує вплив доходів останніх періодів. По-друге, оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не розрізняє проекти з однаковою сумою кумулятивних доходів, але різним розподілом її по роках.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку строку окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства більше стурбовано розв’язанням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту — головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також використовується у ситуації, коли інвестиції зв’язані з високим ступенем ризику, тому чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей чи видів діяльності, яким притаманна велика імовірність досить швидких технологічних змін.

Метод індексу прибутковості. Цей метод є по суті наслідком методу чистої приведеної вартості. Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі [16]:

. (1. 7)

Очевидно, що якщо Р1 > 1, то проект варто прийняти; якщо Р1 < 1, то проект варто відкинути; якщо Р1 = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV. Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції. Цей метод має дві характерні риси: по-перше, він не припускає дисконтування показників доходу; по-друге, дохід характеризується показником чистого прибутку PN. Алгоритм розрахунку винятково простий, що і визначає широке використання цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується діленням середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках) [41]. Середня величина інвестиції знаходиться діленням вихідної суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової чи ліквідаційної вартості (RV), то її оцінка повинна бути виключена:

. (1. 8)

Даний показник порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, що розраховується діленням загального чистого прибутку підприємства на загальну суму засобів, авансованих у його діяльність.

Метод, заснований на коефіцієнті ефективності інвестиції, також має ряд істотних недоліків, обумовлених в основному тим, що він не враховує часову складову грошових потоків. Зокрема, метод не робить розрізнення між проектами з однаковою сумою середньорічного прибутку, але з сумою прибутку, що варіює, по роках, а також між проектами, що мають однаковий середньорічний прибуток, але генерують його протягом різної кількості років.

Усі розглянуті показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і дозволяють оцінити цю ефективність з різних боків. Тому при оцінці ефективності реальних інвестиційних проектів підприємства їх варто розглядати в комплексі.

1.3 Ризикованість як невід'ємний компонент розподілу інвестиційних ресурсів

Поряд з оцінкою інвестиційних проектів за критерієм ефективності здійснюється їхня оцінка за рівнем інвестиційного ризику і рівнем ліквідності. Мірою ризику є очікуваний рівень варіабельності показника чистого грошового потоку чи інвестиційного прибутку по проекту (розраховується за допомогою середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації), а мірою ліквідності - період інвестування до початку експлуатації проекту.

У сучасних умовах стану економіки України особливої важливості набуває проблема оцінки ризику капітальних вкладень. Традиційний підхід до оцінки доцільності інвестицій, заснований на оцінці економічної ефективності для детермінованих умов, не може бути достатнім для прийняття рішень. Власнику коштів необхідно знати не тільки рівень прибутковості, але і ступінь ризику. Розглянемо підходи, що найчастіше зустрічаються у світовій практиці для оцінки ризиків інвестиційних проектів [17].

Аналіз чутливості інвестиційного проекту.

Суть аналізу складається у визначенні чутливості результуючого показника (прибутку, рентабельності і т.п.) до змін критичних змінних. Критичними є змінні, які домінують у формуванні припливів і відтоків. Звичайно критичні змінні змінюються на кілька відсотків вище і нижче від очікуваного значення. Той проект, результати якого сильніше реагують на подібні зміни змінних, і є більш ризиковим. Серед критичних змінних можуть бути: ціна на продукцію, витрати на її виробництво, ставка позичкового відсотка, податкові ставки й ін.

Недоліки методу: ризик проекту залежить не тільки від чутливості його результатів до змін критичних змінних, але і від інтервалу можливих значень цих величин, що характеризується їх імовірними розподілами; аналіз чутливості не дає можливості оцінити імовірність відхилень результатів проекту від очікуваних значень.

Аналіз беззбитковості інвестиційного проекту.

Ступінь стійкості проекту стосовно можливих змін умов інвестування може бути охарактеризована показниками граничного рівня обсягів виробництва, цін виробленої продукції та інших параметрів. Граничним є значення параметра проекту для деякого року його реалізації, при якому чистий прибуток цього року стає нульовим.

Одним з найбільш важливих показників цього типу є точка беззбитковості, що характеризує обсяг продажів, при якому виручка від реалізації продукції збігається з витратами виробництва. Визначається вона таким чином:

, (1. 9)

де BEP — точка беззбитковості,

TFC — постійні витрати,

Р — ціна,

VC — перемінні витрати на одиницю продукції.

Для підтвердження працездатності проекту необхідно, щоб значення точки беззбитковості було менше значень максимально можливих обсягів виробництва і продажів. Чим далі від них (у відсотковому вираженні) значення точки беззбитковості, тим стійкіше проект.

Головні недоліки методу зв’язані з тим, що при проведенні аналізу використовуються припущення, що не завжди витримуються на практиці:

a) ціна не залежить від обсягів виробництва;

b) постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва;

c) перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва;

d) обсяг виробництва дорівнює обсягу продажів.

Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів.

Такий вид аналізу застосовується при відсутності можливості кількісно виразити ризик, зв’язаний з проектом, а також при відсутності інформації, необхідної для оцінки за допомогою інших методів. Тоді складається перелік ризиків, зв’язаних із проектом і представлених як незалежні друг від друга події. Для кожного окремого ризику в залежності від його значущості встановлюють значення вагових коефіцієнтів, сума яких дорівнює одиниці. Потім експерти оцінюють у балах кожен вид ризику.

Потім дається інтегральна оцінка ризику шляхом зважування оцінок по кожному простому ризику на його питому вагу у всій їх сукупності. Таким чином, одержують можливість порівнювати різні проекти по показнику інтегрального ризику.

Серед відомих методик експертних оцінок ступеня ризику можна назвати: методику агенції «Юніверс»; методику, закладену в пакеті програм по оцінки інвестиційних проектів PROJECT EXPERT (автор А. Ідрисов) та ін.

Недоліки методу полягають у тому, що, по-перше, даний підхід дозволяє одержати відносну оцінку ризику для різних проектів, але не дає представлення про абсолютну величину можливого збитку при реалізації кожного з проектів і імовірності одержання цього збитку; по-друге, в основі лежать суб'єктивні оцінки експертів, що залежать від їхнього відношення до ризику.

Використання імовірних характеристик для оцінки ризиків. Існує кілька підходів до оцінки ризику інвестицій, що використовують імовірнісні характеристики. Ці підходи розглядають дохід як очікувану величину, а мірою ризику стає його дисперсія, чи середньоквадратичне відхилення. Відносною мірою ризику проекту, необхідною для порівняння його з іншими проектами, є коефіцієнт варіації. Розглянемо різні методики, що використовують подібне уявленні про ризик проектів [18]. Серед них: аналіз сценаріїв, побудова дерева рішень, моделювання за допомогою метода Монте-Карло (імітаційне моделювання) і аналітичне моделювання.

Аналіз сценаріїв — це методика аналізу ризику, що розглядає як чутливість реагування результатів проекту до змін критичних перемінних, так і можливий інтервал зміни цих результатів. При цьому підбирається найгірше сполучення обставин (низька ціна реалізації, низький обсяг продажів, високі змінні витрати і т.д.), а також середнє чи «найбільше імовірне» і «найкраще» сполучення обставин. Для кожного варіанта розраховується показник NPV і задаються імовірності здійснення кожного з трьох сценаріїв. Потім розраховуються очікуване значення NPV, його середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Недоліки методу: імовірність одночасного сполучення «найгірших» обставин, як правило, досить мала; складним є визначення значень імовірностей здійснення даних сценаріїв.

Метод побудови дерева рішень.

Даний метод розглядає не три варіанти розвитку інвестиційного процесу, як в аналізі сценаріїв, а більше. Метод використовують, коли потрібно прийняти кілька рішень в умовах невизначеності і кожне рішення залежить від результату попереднього. «Гілки» дерева позначають можливі альтернативні рішення, що можуть бути прийняті, і можливі наслідки, що виникають у результаті цих рішень. Кожній гілці дерева відповідає своя імовірність, тому, рухаючись уздовж гілок, можна за допомогою основних правил розрахунку імовірностей оцінити імовірність усіх варіантів. Після цього для кожної гілки обчислюються значення показників ефективності (NPV та ін.), визначаються найбільш ймовірні їхні значення і дисперсія.

Недоліки методу пов’язані з необхідністю багатоваріантних розрахунків: необхідність у розробці, власне кажучи, усіх можливих альтернатив розвитку для великих проектів може істотно підвищити трудомісткість розрахунків; оцінити імовірності всіх можливих варіантів розвитку проекту досить складно, і суб'єктивне відношення експертів буде завжди присутнє у таких оцінках.

Імітаційне моделювання (метод Монте-Карло).

Цей метод вимагає програмної реалізації через високу обчислювальну трудомісткість. Для кожного фактора задається його імовірний розподіл. Випадковим чином згенеровані значення цих факторів, наприклад ціни реалізації, обсягів продажів і т.д., з'єднуються, і розраховується узагальнюючий показник ефективності проекту — NPV чи ін. Цей процес повторюється багато разів (1000 і більш) — і одержують набір значень NPV, по якому визначаються медіана, середнє значення і стандартне відхилення NPV. Середнє значення використовується як очікуване значення NPV, а стандартне відхилення (чи коефіцієнт варіації) — як міра ризику проекту. У результаті імітаційного моделювання інвестор одержує інформацію про імовірний розподіл NPV і має можливість визначити імовірність того, що інвестиції обіцяють дохід більший чи менший, ніж деяка сума.

Недоліки методу Монте-Карло: неможливість здійснити облік залежності факторів, що входять у модель; у результаті припущення про незалежність факторів одержують занижену оцінку ступеня ризику інвестиційного проекту; висока обчислювальна трудомісткість.

Іншим способом визначення імовірних характеристик ризику проекту, що враховує всі можливі комбінації значень критичних перемінних, є аналітичне моделювання, в основі якого лежить модель формування, наприклад, чистої приведеної вартості. Задаються основні імовірнісні характеристики складових чинників моделі (очікуване значення і стандартне відхилення). Потім шляхом математичних обчислень можна одержати очікувані значення і стандартні відхилення спочатку грошових потоків, а потім — і показників ефективності проекту в цілому.

Недоліки методу: невідомим залишається характер розподілу показників ефективності; висока трудомісткість розрахунків. Узагальнюючи вищевикладені підходи до оцінки інвестиційних ризиків, слід зазначити, що, незважаючи на те, що усі вони мають свої недоліки, кожний з них має право на існування. Західними фірмами, як правило, для підвищення надійності результатів застосовується відразу декілька методів аналізу ризику. Що ж стосується вибору кращих з них, то для різних умов більш придатними можуть виявитися різні методи. Наприклад, аналіз беззбитковості в силу його простоти доцільно проводити на початкових стадіях проектування. Це ж можна сказати і щодо аналізу чутливості. Він дозволить виділити параметри, зміна яких найбільше істотно позначається на результатах, а також розробити заходи щодо запобігання несприятливих змін. Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів застосується в тих випадках, коли у інвестора відсутня необхідна інформація для проведення аналізу іншими методами.

Примітно, що у світовій практиці найбільш поширеним методом врахування ризику є введення ризикової надбавки в значення ставки дисконтування, яка використовується у моделі оцінки капітальних активів (САРМ). Однак в Україні використання САРМ практично неможливо через відсутність необхідної для розрахунків інформації. Крім того, модель САРМ враховує тільки систематичний ризик, що для багатьох західних компаній цілком достатньо, через те, що вони володіють добре диверсифікованими інвестиційними портфелями. А для підприємств України характерний відносно високий рівень спеціалізації, тому несистематичний ризик не усунутий і потрібна його оцінка.

2. Аналіз фінансово-виробничої діяльності та інвестиційних ресурсів підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

ТОВ «МегаТоп» є спеціалізованим підприємством з виробництва спеціальних видів взуття. Виробництво зазначеного взуття складається з 2-х пошивних цехів і 2-х підготовчих цехів — закрійного і штампувального. У невеликих кількостях виробляється хромове взуття в експериментальному цеху.

Обслуговують основне виробництво допоміжні структури: хімічний цех, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельна ділянка, цех електроустаткування, паросилове господарство та ін. ТОВ «МегаТоп» є продовжувачем фабрики з виробництва спеціальних видів взуття.

Загальні відомості про засоби виробництва підприємства, працівників і адміністрацію представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 — Засоби виробництва підприємства, відомості про працівників

Власність:

Колективна

Активи:

Приблизно 5 млн. гривень

Працівники:

415 чоловік (335 робітників, 38 керівників, 35 фахівців, 5 службовців,

2 працівники невиробничої сфери)

Керівник:

Лихолет Валентин Олександрович

Засоби виробництва:

2 швейно-пошивні цехи (цех № 1, цех № 2), 1 закрійний цех, 1 штампувальний цех, 1 цех малих серій (для пошиття модельного взуття), 1 ремонтно-механічний цех, котельня, ел. цех, їдальня.

15 видів автомобільної техніки, з них: 2 трактора, 1 фургон, тягач, автокран, напівпричіп, причіп, 2 вантажні машини, 3 легкові машини.

Адміністрація:

Усі фінансові операції, маркетинг і збут, юридичні функції є централізованими. Ремонтні роботи для устаткування фабрики забезпечуються також підрозділом, розташованим на території фабрики.

Організаційна структура підприємства має наступний вигляд (рис. 2. 1).

Рисунок 2.1 — Структура підприємства

Асортимент продукції, що випускається, представлений у табл. 2.2.

Значний вплив на обсяг випуску продукції, а також зниження собівартості, ціну і конкурентоздатність робить сформований ринок сировини і матеріалів в Україні і країнах СНД.

Таблиця 2.2 — Асортимент продукції, що випускається

Продукція

Опис і пояснення

Напівчоботи чоловічі

2 види (залежно від верха взуття)

Чоботи чоловічі

4 види (для ливарів, лісорубів, залежно від верха взуття)

Напівчоботи чоловічі «ОМОН»

3 види (залежно від верха взуття й утеплювачів)

Черевики чоловічі

Різних розмірів

Туфлі жіночі

Різних розмірів

Панталети жіночі

Різних розмірів

Основний обсяг сировини фабрика завозить з Росії за бартерним договором. На українському ринку фабрика працює в основному по бартерних договорах. Положення по закупівлі сировини і матеріалів останнім часом ускладнилося тим, що окремі види сировини і матеріалів продаються тільки за «живі» гроші.

На фабриці збутом продукції займаються недавно створений відділ маркетингу і збуту, фірмовий магазин, служба постачання. Відділ маркетингу і збуту крім збуту продукції займається рекламою продукції, готує і розсилає покупцям прайс-листи, а також займається збором інформації про стан ринку взуття.

Фабрика експлуатує тільки взуттєве виробництво, що розташовується в Донецькій області. Фабрика обмінює по бартеру близько 80% сировини і матеріалів у підприємства, розташованого в Росії (юхта ялова, картон, воротки гвинтові, підлоги гвинтові, тканина х/б, підошва ф. 5А, каблуки ф. 5Л, клей взуттєвий КР 16−20, нитки 200ЛХ) на спеціальне взуття визначених моделей. Близько 70% готової продукції партіями відправляються постачальнику чи його філії в Криму і Дніпропетровську. Інша продукція залишається в розпорядженні фабрики в рахунок виробничих витрат. Фабрика на 80% працює за рахунок постачань сировини і матеріалів одного російського постачальника. Іншу продукцію випускають із сировини і матеріалів, що поставляються з підприємств України. Основними вітчизняними постачальниками є підприємства, розташовані в Києві, Сімферополі, Одесі, Миколаєві, Луцьку, Чернігові, Донецьку, Северодонецьку, Херсоні, Стаханові, Харкові, Горлівці, Луганську.

Матеріали для верха взуття зі складу надходять у закрійний цех, у якому їх розрубують і обробляють, доводячи до ДСТУу і проводячи таврування. Далі крій верха надходить у комору закрійного цеху, де комплектується по партіях, після чого матеріали на цій стадії обробки в коморі швейно-пошивного цеху комплектуються по розмірах і партіям надходять на швейний конвейєр. Тут здійснюється зборка заготівлі верха взуття, що після надходить у комору затяжної ділянки. У свою чергу, матеріали для низу взуття зі складу надходять у штампувальний цех і тут розрубуються на деталі низу взуття. Потім вироблені деталі низу взуття, надійшовши на ділянку обробки деталі низу, проходить підготовку деталі низу, що полягає в склеюванні й інших технічних операціях підготовки. На наступному етапі напівфабрикат деталі низу надходить у комору затяжної ділянки, де і відбувається повна зборка і сушіння взуття, що надходить на склад готової продукції.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой