Поведінка працівників міліції в екстремальних умовах

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Україна як незалежна, суверенна держава прикладає зусилля для розбудови правового, демократичного суспільства, створення ринкової економіки і входження до європейської та світової спільноти. Перехідний період у житті держави потребує наукового обґрунтування стратегії і тактики вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, створення ґрунтовної економічної, правової, соціальної, ідеологічної і моральної бази й на цій основі активної протидії злочинності, тому що стан злочинності є найбільш характерним показником правопорядку в державі, захищеності життя і здоров’я, честі і гідності, прав і свобод людини.

Значне зростання кількості техногенних катастроф, надзвичайних ситуацій природного характеру, соціально-політичних подій (проведення масових заходів, вчинення групових порушень громадського порядку та масових безладів), військових негараздів та проявів тероризму викликає необхідність посилення протидії загибелі, травматизму, професійним захворюванням в підрозділах системи МВС України, пов’язаних з виконанням службових обов’язків, кількісні показники яких помітно зростають. Враховуючи вищевказане, особливого значення набуває правове забезпечення системи професійної підготовки працівників ОВС, зокрема, до дій в екстремальних умовах. У випадках несподіваної появи психологічної та фізичної небезпек брак знань у правоохоронців перетворюється у невиконання важливих завдань і, як наслідок, — травмування, поранення чи навіть загибель. Системний підхід до вирішення питання щодо вдосконалення системи професійної підготовки працівників міліції передбачає комплексне вивчення усіх видів професійної підготовки на різних етапах і в різних ситуаціях. Організаційні засади діяльності, в першу чергу, залежать від нормативних актів, якими встановлюється порядок та правила службової діяльності, і які забезпечують внутрішньо-організаційну діяльність.

1. Поведінка працівників міліції в екстремальних умовах

Професійна діяльність працівників міліції часто здійснюється в складних умовах, пов’язаних із затриманням злочинців, застосуванням зброї, забезпеченням громадського порядку під час масових заходів та надзвичайних ситуацій.

Органи внутрішніх справ України здійснюють адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу й охоронну функції. опередити негативний вплив, зменшити ступінь ризику можна різними шляхами: удосконалювати законодавчу базу, посилювати соціальний захист працівників міліції, підвищувати матеріальне та технічне забезпечення тощо.

Однак перелічені способи потребують великих коштів, витрат часу, а головне — Міністерство внутрішніх справ України не може безпосередньо керувати розв’язанням цих питань одночасно і ефективно. Найбільш доцільним є зменшення рівня травматизму в цілому, використовуючи комплексно всі засоби МВС. Цього можна досягти шляхом підвищення ступеня професійної підготовки працівників міліції.

Системний підхід по вдосконаленню методів професійної підготовки в діяльності міліції дає можливість створити ефективну систему, яка відповідає загальнодержавним вимогам до діяльності органів внутрішніх справ, а у підсумку надає найбільш суттєву віддачу — кваліфікованого, послідовно діючого, з аналітичним складом розуму фахівця-правоохоронця.

Правоохоронна діяльність характеризується необхідністю протидіяти злочинності в різних її формах, тривалим впливом стресогенних факторів, наявністю постійної загрози для життя та здоров’я, високою ймовірністю загибелі та травмування персоналу, а тому вимагає високого рівня професійної підготовленості працівників до дій у складних та екстремальних обставинах.

Ю.С. Шойгу визначає екстремальну ситуацію як таку, що раптово виникає і загрожує або суб'єктивно сприймається людиною як загрозлива для життя, здоров’я, благополуччя або особистісної цілісності.

О.В. Тімченко [4] виділяє такі загальні види екстремальних ситуацій у службовій діяльності працівників ОВС:

1) безпосередня протидія злочину, контакт з особою, що підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення;

2) протидія груповим протиправним проявам, масовим порушенням громадського порядку;

3) безпосереднє спілкування з громадянами в ході здійснення слідчооперативних заходів, охорони громадського порядку;

4) тривалі та інтенсивні фізичні і психічні навантаження;

5) ситуації, що виникають унаслідок надзвичайних подій природного та техногенного характеру.

Поведінка в екстремальній ситуації визначається рівнем фізичної або спеціальної (тактичної) підготовки, індивідуально-психологічними особливостями працівника та особливостями психічного відображення об'єктивних чинників оточення, які наявні в конкретній ситуації діяльності.

Можна представити екстремальну ситуацію як складний, комплексний подразник, який викликає в основному два рівні реакцій:

а) пристосувальні, які актуалізують автоматичні реакції (типи навичок, автоматизмів, рефлексів);

б) реакції, які активізують складні інтелектуальні функції, що формують стратегію поведінки і забезпечують процес розподілу уваги між контролем за поточним станом ситуації і створенням нових, адекватних до умов ситуації плану і способів дій.

2. Тактичні дії працівників міліції та типові недоліки, допущені при виникненні екстремальних умов

Здебільшого екстремальні ситуації виникають при припиненні хуліганства чи інших правопорушень, які виникають на вулицях або в громадських місцях, розгляді побутових конфліктів, припиненні майнових злочинів, зокрема крадіжок із полів та городів, доставлянні правопорушника до органу внутрішніх справ, складанні документів у його присутності. Аналіз цих ситуацій засвідчив переважну стереотипність дій правопорушників.

Так, при припиненні хуліганства правопорушники діяли за схемою, яка щоразу, як правило, повторювалась. Те саме відбувалось і при з’ясуванні побутових конфліктів, конвоюванні тощо. Звичайно мали місце певні відмінності, але на загальну лінію поводження вони суттєво не впливали. Окреслене дозволило на підставі узагальнень виробити деякі рекомендації щодо обрання тактичних дій в екстремальних ситуаціях.

Останніми роками поширились екстремальні ситуації, що виникають при розгляді побутових конфліктів. Розглянемо найтиповіші серед інших.

Дільничний інспектор або інший працівник міліції прибуває на місце конфлікту, що виник між родичами, сусідами чи іншими громадянами, у момент його суттєвого загострення: озброївшись сокирою, лопатою чи іншим предметом, яким можна нанести тілесні ушкодження, одна сторона погрожує іншій вбити або покалічити, здійснюючи дії у цьому напрямі. При появі працівника міліції агресивність із жертви переноситься на представника органів внутрішніх справ. У цьому випадку відсутні і раптовість, і прихованість нападу.

Все, що відбувається, працівник міліції бачить і одразу сплановує свої, а якщо в нього є помічники, то і їхні дії. У разі, коли правопорушник нападає на працівника міліції, останній, застосовуючи фізичну силу з одночасним використанням спецзасобів чи вогнепальної зброї (за потреби), повинен захищатись і нейтралізувати нападника або припинити його агресивність. Усі ці дії, по-перше, потребують від нього хорошої фізичної підготовки, навичок застосування спеціальних прийомів самооборони, правильного обрання моменту початку дій, умінь користування спецзасобами, зброєю, по-друге, наявності беззаперечних підстав щодо їхнього застосування. Та, як правило, за ситуації, що склалася, працівник міліції завищує свої можливості, внаслідок чого йому не вдається само убезпечитися, обеззброїти правопорушника та позбавити його сприятливих умов для нападу. Зав’язується боротьба, в процесі якої працівник міліції хоча і досягає мети, але часто отримує тілесні ушкодження.

При прийнятті працівником міліції рішення припинити агресивність правопорушника застосуванням спецзасобу «Терен», він здебільшого не враховує особливостей цього газу, а саме сльозогінної дії, відтак останній від його струменя може прикритися рукою і ривком наблизитися до представника правоохоронних органів та зав’язати з ним рукопашний бій. У разі застосування сльозогінних засобів, потрібно зважати на розміри приміщення, в якому перебуває працівник міліції, а на відкритій місцевості -напрямок вітру, можливість вжиття правопорушником заходів для захисту, а якщо використовується спецзасіб «Терен», то і ступінь алкогольного сп’яніння чи наркотичного збудження правопорушника.

Раптовість нападу правопорушниками досягалась через те, що міліціонер: професійний підготовка міліція екстремальний

— не очікував агресивності з їхнього боку;

— не виявляв належної пильності за їх поведінкою;

— підійшов до правопорушників чи дозволив їм підійти на відстань, що уможливлювала завдання удару руками, ногами, головою чи будь-якими предметами;

— мав необережність стояти до правопорушників спиною;

— не визначив при спільних діях з іншими працівниками міліції чи представником громадськості ролі кожного з правопорушників і не передбачив страхування один одного.

Схеми дій правопорушників, які нападають на працівників міліції, повторюються, що дозволяє виробити деякі типові правила поведінки працівника міліції, додержання яких унеможливлюватиме напад правопорушника, тобто виключатиме його чи в крайньому разі ускладнюватиме:

— не підходити надто близько до правопорушника, залишатися на відстані, достатній для вчасного реагування щодо спроби раптового нападу;

— не дозволяти сторонній особі, більше того, правопорушнику перебувати позаду Вас;

— стежити за правопорушником і під час складання протоколу або читання документа, що посвідчує його особу;

— не застосовувати спецзасіб «Терен» проти осіб, які перебувають у стані сильного алкогольного сп’яніння або наркотичного збудження, оскільки його ефективність у цьому разі низька;

— пам'ятати, що в одязі правопорушника можуть міститись ніж, лезо, інші предмети, які він може застосувати проти Вас;

— не тримати на поверхні робочих столів предметів, якими правопорушник може скористатись при нападі на Вас;

— розподілити обов’язки під час дій у парі (втрьох), визначити порядок спільних дій, обов’язково передбачити страхування один одного від імовірного нападу;

— чітко знати порядок застосування зброї та спеціальних засобів і впевнено користуватися ними у встановлених законом випадках.

Майстри рукопашного бою рекомендують ряд заповідей, котрі не можна порушувати при веденні двобою, якщо без нього не можливо обійтися в ситуації, яка виникла:

1. Потрібно уникати таких негативних психологічних факторів, як розгубленість і паніка. Перед суперником потрібно тримати себе спокійно, швидко зорінтувавшись на самооборону.

2. Уникайте поворотів до суперника повними грудьми. При обороні потрібно, по можливості, зменьшити поверхню вашого тіла відкриту для ударів. Стійте до суперника боком.

3. Намагайтесь не діяти одночасно обома руками. У бою надзвичайно важливо приховувати (захищати) свої вразливі точки. Тому не слід нападати одразу обома руками, забуваючи про захист або захищатися, забуваючи про напад, що в однаковій мірі дає шанс супернику.

4. Уникайте доводити будь-який рух до крайності, до втрати рівноваги, завжди слід залишати собі можливість маневру. Будь-яке зусилля не повинно бути безоглядним, воно має бути вчасно припинено, щоб не розкритися і не дати супернику можливості контратакувати.

5. Уникайте одноманітності в прийомах. Протиставте силі нападника спритність, рішучість і хитрість. Потрібно використовувати свої сильні сторони, ввести нападника в оману, свої переваги спрямувати проти його недоліків.

6. Удари ногами наносьте раптово, несподівано для нападника, поза полем його зору. Необхідно використовувати такі переваги ударів ногами, як можливість наносити приховано від уваги суперника та їх велику силу.

7. Остерігайтесь недооцінки суперника. Завжди вважайте його небезпечним! Пам’ятайте, що навіть слабкий з першого погляду суперник може володіти хоч одним невідомим для вас прийомом. Разом з тим, не переоцінюйте суперника і не бійтесь його. Будь-який, навіть найсильніший суперник, має свої слабкі місця.

8. Великою помилкою вважається передбачення закінчення бою. Ви не повинні думати хто переможе, і ваша зброя спрацює в потрібну хвилину.

9. Бийте сильно, точно, не проводьте жодного прийому навмання. Стратегія серйозного бою заключається не у тому, щоб причинити нападнику біль, а знешкодити.

Якщо він небезпечний і рішучий, біль тільки спровокує його.

10. Знешкодивши нападника, не розхолоджуйтесь, будьте готовими до різних несподіванок. Під час затримання не забувайте обшукати нападника. Можливо в нього є зброя, хоча в ході двобою він її не застосовував. В разі надання першої медичної допомоги особі, яка отримала ушкодження, дотримуйтесь необхідної обережності щодо неочікуваного нападу.

До можливих стресогенних чинників, на подолання яких у працівника МНС України спрямоване формування емоційного компонента психологічної готовності, ми відносимо:

1. Блокування багатьох звичних і природних потреб особи через специфіку діяльності.

2. Фізичні, інформаційні й емоційні навантаження.

3. Ситуації невизначеності.

4. Змінену аферентацію як різку зміну набору подразників, що іють на органи відчуттів і психіку людини раніше, або їх відсутність, а також достатньо тривала одноманітність.

6. Слабкі професійні знання, навиків і уміння, що обмежує можливість одержувати повною мірою задоволення від виконуваної діяльності.

3. Психологічна підготовка до дій в екстремальних умовах

Структура психологічної готовності розглядається як сукупність мотиваційного (потреба успішно виконати поставлене завдання, інтерес до діяльності, прагнення досягти успіху і показати себе з кращого боку), пізнавального (розуміння обов’язків, завдання, оцінки її значущості, знання засобів досягнення мети, представлення імовірнісних змін обстановки), емоційного (відчуття відповідальності, упевненість в успіху, натхнення) та вольового (управління собою і мобілізація сил, зосередження на завданні, подолання сумнівів) компонентів.

Проблеми психологічної готовності знайшли своє відображення і одержали подальшого розвитку в теорії і практиці психологічної підготовки до проходження військової служби, перш за все втих галузях психологічних знань, які вивчають діяльність людини в особливих, напружених умовах.

Під психологічною готовністю розуміється стан, що передує певним діям, при якому можливості людини, що концентруються у неї, досягають вищого ступеня, а також набір професійно важливих особистісних якостей, знань, умінь та навичок, що сприяють досягненню такого стану і загалом успішному проходженню служби.

Психологічна готовність до діяльності виявляється перед виконанням, в ході роботи і при завершенні завдань, має складну динамічну структуру, що включає сукупність емоційних, вольових, мотиваційних, інтелектуальних, операціональних процесів, властивостей, станів психіки людини в їх співвідношенні із зовнішніми ситуаційними умовами і майбутніми завданнями.

У функціонально-системному відношенні психологічна готовність визначає, перш за все, цільові, тимчасові, ресурсні, операційно-інструментальні, продуктивні параметри діяльності працівника ОВС України.

В рамках ситуації психологічна готовність як інтегральний системний параметр психіки правоохоронця характеризує функціональні особливості активації, доцільності і спрямованості діяльності, ефективності її реалізації, регульованості і стійкості до подразників чинників, а також відновлюваності системи професійно важливих якостей працівників для його подальших дій.

Узагальнюючи дані з аналізу особливостей діяльності працівників ОВС України при виконанні завдань в екстремальних умовах, потрібно відмітити те, що дана ситуація вимагає від них наступного:

— сформованості у працівників ОВС України реального уявлення майбутніх службових дій в екстремальних ситуаціях, здатності реально сприймати майбутню загрозу при виконанні своїх професійних обов’язків;

— здатності до достатньо високого ступеня адаптованості працівників ОВС до службової діяльності в екстремальних ситуаціях;

— адаптованості до службового колективу та адаптованості довиконання завдань — до мети, умов, інформації, способів та засобів дій;

— високого ступеня психологічної стійкості;

— переваги позитивних психологічних станів у всього особового складу ОВС. Здійснення професійної діяльності в цих умовах вимагає від офіцерів граничної зібраності, мобілізованості, пильності, уваги, активної мисленнєвої роботи, упевненості в успіху, стану емоційно-вольової стійкості, готовності до активної діяльності, а також специфічних професійних знань, навичок і вмінь.

Враховуючи специфіку професійної діяльності прцівників ОВС України, необхідно відмітити, що структура психологічної готовності являє собою вияв сукупності взаємопов'язаних компонентів, а саме мотиваційних, вольових, регуляторних (емоційного), когнітивних та типологічних сторін психіки працівників з їх співвідношенням із зовнішніми умовами та тими завданнями, котрі покладені на них при виконанні своїх обов’язків.

У структурі психологічної готовності до діяльності емоційний компонент у різний час визначали його, використовуючи такі поняття, як: «емоційне збудження», «емоційна стійкість», «відчуття відповідальності», «упевненість в успіху», «натхнення», «самоконтроль». Емоційний компонент психологічної готовності до діяльності тісно пов’язаний з іншими її структурними елементами, сприяє створенню оптимального напруження, загальної активації організму на майбутню діяльність, спонукає, скеровує і регулює її, забезпечує емоційну стабільність, стійкість до зовнішніх стресогенних чинників.

Виявляється у двох формах: тривалій (як емоційна стійкість і емоційне напруження) і тимчасовій (емоційне напруження виступає елементом психічного стану).

Емоційна стійкість як елемент тривалої форми емоційного компонента психологічної готовності є особистісною межею, що забезпечує емоційну стабільність, виражається у несприйнятливості до негативних стресогенних чинників і здатності контролювати астенічні емоції, знижувати емоційну напруженість.

Емоційне напруження — характеристика тимчасової форми емоційного компоненту психологічної готовності, що відображає збудження, необхідне для оптимального виконання майбутнього завдання і таке надає позитивного мобілізуючого ефекту на виконання діяльності.

Формування емоційного компонента психологічної готовності до діяльності пов’язане із проблемою адаптації, достатньо глибоко розробляються питання взаємозв'язку психологічної готовності до діяльності й адаптації.

Емоційний компонент психологічної готовності працівників ОВС України пов’язаний з їхньою ефективною адаптацією до діяльності в екстремальних ситуаціях. Їх співвідношення розкривається в силу екстремальності характеру служби за допомогою психологічних категорій «стрес», «фрустрація», «тривога» та їх емоційних складових.

До можливих стресогенних чинників, на подолання яких у працівника ОВС України спрямоване формування емоційного компонента психологічної готовності, ми відносимо:

1. Блокування багатьох звичних і природних потреб особи через специфіку діяльності.

2. Фізичні, інформаційні й емоційні навантаження.

4. Ситуації невизначеності.

5. Змінену аферентацію як різку зміну набору подразників, що діють на органи відчуттів і психіку людини раніше, або їх відсутність, а також достатньо тривала одноманітність.

6. Слабкі професійні знання, навиків і уміння, що обмежує можливість одержувати повною мірою задоволення від виконуваної діяльності.

Висновок

Різноманітний характер діяльності підрозділів органів внутрішніх справ в умовах ускладнення оперативної обстановки під час охорони громадського порядку, специфіка виконуваних ними різнопланових завдань потребують належного рівня професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах та налагодженого механізму їх взаємодії як невід'ємної складової всього процесу управління ОВС. Чим досконалішими є диспозиції норм права та порядок їх застосування, тим з більшою результативністю функціонують усі ланки правоохоронної системи. Система професійної підготовки повинна бути спрямована на посилення правових відносин (міліціонер — громадянин, міліціонер — правопорушник, міліціонер — злочинець і т.п.), норм права відносно небезпек, засобів ураження, спеціальних засобів тощо і, у підсумку, вдосконалення правового регулювання у сфері правоохоронної діяльності в різних умовах, особливо тих, що стосуються умов несення служби.

При ускладненні оперативної обстановки регулююча та організуюча роль нормативних документів ще більше зростає, оскільки без чіткого правового регулювання значно збільшується ступінь ризику при прийнятті управлінських рішень, значення яких за таких умов є досить високим.

Органи внутрішніх справ наполегливо працюють над створенням сприятливих правових умов для працівників, діяльність яких пов’язана з виконанням своїх службових обов’язків в екстремальних умовах.

До організаційних заходів діяльності міліції відносяться, перш за все, заходи по підвищенню професійної підготовки на різних етапах, зокрема, первинна підготовка, перепідготовка, стажування, підвищення кваліфікації, інструктажі, вивчення документів, досвіду, навчання особового складу безпечним діям при виконанні службових обов’язків.

Одним з ефективних методів діяльності міліції щодо забезпечення правопорядку є метод переконання у спілкуванні з населенням та окремими громадянами. В практичній діяльності міліції цей метод реалізується у різних формах, до яких належить і поширення та популяризація передового досвіду в боротьбі з порушеннями громадського порядку тощо.

Правові основи управління силами і засобами, організацією професійної підготовки органів внутрішніх справ являють собою складну систему правових документів законодавчого характеру, підзаконних актів органів державної влади, відомчих нормативних актів, які безпосередньо регламентують діяльність підрозділів органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки.

Список використаної літератури

1. Методи психологічного впливу на емоційну сферу правопорушника при проведенні переговорів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Кос-тюка АПН України. — 2000. — Т. ІІ, ч. 4. — С. 146−151.

2. Психологічні особливості професійного спілкування працівників правоохоронних органів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — 2000. — Т. ІІ, ч. 5. — С. 159−161.

3. Деякі аспекти професійної діяльності працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Кос-тюка АПН України. — 2002. — Т. IV, ч. 1. — С. 71−77.

4. Переговори зі злочинцями як напрям правоохоронної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. — 1999. — № 3 — С. 171−174.

5. Проблема духовності і культура в професійному спілкуванні працівників правоохоронних органів // Науковий збірник НДІ «Проблеми людини». — 1999. — Т. 14. — С. 226−233.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой