Податкові ризики

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

1. Управління податковими ризиками

2. Порушення (ухилення) від уплати податків та їх наслідки

3. Метод зменшення податкових зобов’язань та платежів як ступінь знижування податкового ризику

4. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Управління податковими ризиками

Директори по оподатковуванню відповідають за прогнозування й ефективну координацію керування податковими ризиками, що, природно, підвищує вплив директорів по оподатковуванню на прийняття важливих ділових рішень.

Керування податковими ризиками невіддільно від загального керування бізнесами-ризиками. В ідеалі директора по оподатковуванню повинні брати участь у реалізації загальної стратегії компанії по керуванню ризиками. Директори по оподатковуванню повинні мати ресурси, необхідні їм для розробки й впровадження комплексних систем і процесів керування податковими ризиками. Уже сьогодні очевидно, що деяким компаніям удалося просунутися далі, ніж іншим, на шляху вживання реальних заходів для досягнення цієї мети.

Зміни повноважень директорів по оподатковуванню перебувають у безпосередньому зв’язку з подіями, які відбуваються в міжнародному масштабі: посилення уваги до податкових аспектів діяльності компаній з боку регулюючих, законодавчих і податкових органів і ЗМІ; підвищення зацікавленості в податковій політиці компаній з боку акціонерів, комітетів з аудиту й керівництва; а також загальний акцент на прозорість і розкриття інформації, які самі по собі є прямим слідством прийняття таких документів, як закон Сарбейнса-Оксли в США й Директива № 8 у Європейському союзі.

Директори по оподатковуванню й іншим податковим фахівцям займаються пошуком рішень, адекватних сформованій обстановці. Вони зобов’язані впроваджувати системи й процедури, що забезпечують наявність повної інформації про податкові ризики компанії в різних країнах світу, і вживати ефективних заходів по керуванню цими ризиками. Традиційний фокус ділової практики — податкова оптимізація за рахунок структурування угод — уже не дозволяє ефективно вирішувати питання розвитку бізнесу. Всі ці технології, схеми й менталітет застарівають досить швидко у зв’язку зі швидко мінливою політикою фіскальних органів по цьому питанню й змінами в законодавстві для компаній, які планують первинне розміщення акцій. Сучасна тенденція в питаннях керування податковими ризиками укладається у вибудовуванні податкових процедур для підвищення відкритості й прозорості компанії по всіх аспектах: звітності, форми й структури угод і власності, історії бізнесу, і т.д.

У ході керування податковими ризиками директорам по оподатковуванню доводиться знаходити баланс між рішенням своїх традиційних завдань (керування витратами й підвищення вартості бізнесу) і новими аспектами керування ризиками. Їм доводиться приділяти особливу увагу фінансової діяльності й корпоративному керуванню в рамках компанії в цілому, не упускаючи при цьому з виду конкретні операції, пов’язані з обліком, звітністю, системою внутрішнього контролю, а також структуруванням податкової діяльності.

Крім цього, керування податковими ризиками вимагає ретельного контролю сформованої за останнім часом тісного взаємозв'язку між податковою діяльністю й репутацією компанії. Цей фактор ставить перед податковими директорами ще одне важливе завдання — змінити підхід і менталітет керівництва компаній до рішення питань оподатковування. У мову звітності, ділових переговорів і споровши з податковими органами входить таке поняття, як «сумлінність платника податків», і на цей факт потрібно особливо звернути увагу тим компаніям, які планують вихід на міжнародні фінансові ринки й повинні представити звітність, який можуть довіряти інвестори.

Директори по оподатковуванню зобов’язані бути в курсі постійних змін національної й міжнародної законодавчо-нормативної бази. Приклади містять у собі потенційний вплив на фінансову звітність змін у податковому обліку, необхідних відповідно до положень стандарту фінансового обліку, а також введення Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО) і їх податкової складової, МСБО № 12.

Виконання нових завдань, з погляду директорів по оподатковуванню, ускладнюється тим, що, незважаючи на збільшення обсягу обов’язків, кадрові, бюджетні й інші ресурси компаній найчастіше залишаються без зміни.

Очевидно, що керування податковими ризиками повинне здійснюватися в рамках процесу, що відповідає загальній філософії керування ризиками й корпоративним керуванням у компанії й підтримує її реалізацію. Податковим підрозділам необхідно бути повністю інтегрованими в процес керування всіма бізнесами-ризиками компанії. Крім директора по оподатковуванню, участь у контролі над податковими операціями компанії повинні приймати фахівці податкового відділу, вище керівництво, рада директорів і власники компаній.

Ґрунтуючись на світовому досвіді, я б хотів підкреслити важливість таких ключових елементів керування податковими ризиками, як інформованість й оптимізація; оцінка й керування; обмін інформацією й звітність.

Реагуючи на зміни, що відбуваються у світі, більшість корпорацій вважає ефективне керування податковими ризиками однієї зі своїх першочергових завдань. Змінюються традиційні пріоритети податкових підрозділів. Тепер ці підрозділи стають частиною загального підходу компанії до керування ризиками. Керування податковими ризиками має для компаній настільки важливе значення, що йому приділяється все більша увага в оцінці ефективності діяльності директорів по оподатковуванню в порівнянні із традиційними параметрами. 3. 3- 5]

2. Порушення (ухилення) від сплати податків та їх наслідки

Дедалі більшого значення в українському економічному просторі набуває проблема ухилення від сплати податків. Останнім часом це навіть стало нормою поведінки багатьох суб'єктів господарської діяльності. Адже, в підсумку, вони отримують кошти для ведення бізнесу і неформального вирішення нагальних виробничих і соціальних проблем у специфічних для України умовах нерозвинутості демократичних інститутів і розквіту корупції. Разом з тим це приводить до розвитку ряду негативних тенденцій в економіці і соціальній сфері: порушення правил чесної конкуренції, росту корупції, недостатнього фінансування суспільного сектору господарства, відтоку капіталів за кордон тощо. Президент, парламент, уряд і регіональні органи влади постійно підкреслюють необхідність боротьби з цим явищем, розробляють заходи, спрямовані на зменшення його масштабів, які, однак, не завжди приводять до належних результатів.

Уникнення податків та ухилення від їх сплати притаманні будь-якому суспільству. Причиною цього є очевидний вплив податків на доходи і витрати платників при недостатньому усвідомленні ними вигід від споживання суспільних благ, що фінансуються за рахунок податкових платежів. Це означає, що витоки зазначеного суспільного явища необхідно шукати в суспільній природі податків, які за своєю сутністю є еквівалентними платежами громадян в обмін на суспільні блага, що надає їм держава, виконуючи свої функції (наслідком усвідомлення сутності податків стало визначення принципу еквівалентності як одного з основних наукових принципів оподаткування), а за формою прояву — відносинами привласнення державою частини індивідуальних та корпоративних доходів, відчужених і вилучених у платників на основі примусу, що в правових державах здійснюється на підставі закону.

В державах з розвинутими демократичними інститутами, надійними механізмами зворотного зв’язку між органами представницької демократії, що ухвалюють податкові закони, та виборцями — платниками податків, а також надійними системами контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів, що сприяють досягненню еквівалентності податкових платежів і суспільних благ, необхідність сплачувати податки все більше набуває усвідомленого характеру, а відносини приневолення до їх сплати трансформуються у відносини, в які все більша частина платників вступає з власної волі, у відносини вільного вибору. Натомість в державах, які лише будують демократичні інститути і в яких обмін податків є далеким від еквівалентного, форма прояву податків не лише маскує їх сутність, а й ототожнюється з нею. Отже, в суспільній свідомості податкові платежі ототожнюються з платежами, які і запроваджуються без згоди більшості платників (оскільки парламент не репрезентує інтереси всіх груп виборців), і сплачуються в примусовому порядку. Це стає підґрунтям для антифіскальної поведінки платників, породжуючи бажання зменшити податкові зобов’язання або взагалі ухилитися від їх виконання. І чим менш досконалими є демократичні інститути в державі, тим більш масовою стає така поведінка.

Що ж необхідно розуміти під уникненням податків та ухиленням від їх сплати? В Оксфордському толковому словнику уникнення податків розглядається як таке що є наслідком мінімізації податкових зобов’язань законним шляхом з використанням податкових лазівок. На відміну від нього, ухилення трактується як приховування податкової бази і/або надання в податкові органи завідомо хибної інформації.

Такої ж думки дотримується і Дж. Стігліц, який під уникненням податків розуміє використання певних положень податкового законодавства, які дозволяють відійти від їх сплати, а під ухиленням — незаконний відхід від сплати податків.

Цікаво, що в Український економічній енциклопедії не дається визначення «уникнення від сплати податків». А ось під ухиленням від сплати податків, згідно з вищезазначеним джерелом, слід розуміти сукупність легальних і незаконних способів приховування доходів від оподаткування. Тобто в Українській економічний енциклопедії вищезазначені терміни не розмежовуються.

Причин, що підштовхують підприємців до ухилення від сплати податків, досить багато:

моральні (морально-психологічні): політичні; екологічні; техніко-юридичні. Моральні (морально-психологічні) причини в основному криються у відсутності спільності й неупередженості податкового закону, що викликає у платників податків неповагу до нього й, як наслідок, тягне до його руйнування.

Політичні причини підштовхують платника податків до відхилення сплати податків тоді, коли податки починають використовуватися державою не тільки для покриття своїх видатків, тобто забезпечення свого функціонування, а ще і як інструмент соціальної й економічної політики. Це проявляється у тому, що держава підвищує податки на деякі галузі виробництва з метою зменшити питому вагу даних галузей економіки й знижує податки для інших галузей, більш перспективних або слаборозвинених і більш корисних для їхнього найшвидшого розвитку. У такій ситуації підприємства тих галузей, податки для яких підвищені, намагаються ухилитися від сплати податків з метою збереження підприємства й галузі в цілому на колишньому рівні.

Економічні причини, що викликають прагнення платника податків від сплати податків, можна розділити на два види:

податки, які залежать від фінансового стану платника (збиток, банкрутство підприємства);

причини, породжені загальною економічною кон’юнктурою (економічні кризи в державі). Техніко-юридичні причини викликані недосконалістю юридичної техніки податкового законодавства й криються в складності податкової системи, що перешкоджає ефективності податкового контролю й створює платникові податків можливості для уникнення сплати податків.

У разі ухилення від сплати податків платник податку може бути притягнутий до відповідальності в таких випадках:

1) ухилення від сплати податку, іншого обов’язкового платежу.

Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов’язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

2) заниження об'єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов’язкового платежу;

4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов’язкових платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов’язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо.

З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний Закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства —

«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.

До фінансових санкцій належать:

пеня;

штрафи;

примусове стягнення.

Пеня — плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України.

«Установити з 10 серпня 2005 року розмір облікової ставки на рівні 9,5% річних»

(Постанова НБУ від 9 серпня 2005 року № 275).

Штрафна санкція (штраф) — плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ -17 грн.);

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб — 30 НМДГ;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10% суми податкового зобов’язання за кожний місяць затримки, але не більше 50% та не менше 10 НМДГ;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків — 5% від суми недоплати, але не більше 25% такої суми та не менше 10 НМДГ;

5) коли платника податків засуджено за вчинення злочину (кваліфікується за ст. 212 КК України) — 50% від суми недоплати, але не менше 100 НМДГ;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання:

— при затримці до 30 днів, після граничного строку — 10% такої суми;

— при затримці до 90 календарних днів — 20% такої суми;

— при затримці, що є більшою 90 календарних днів — 50% такої суми;

7) коли платник податків відчужив активи, що перебувають у податковій заставі - додатково штраф у розмірі 100% суми податкового боргу.

Примусове стягнення — звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків.

Відповідно до ст. 3 вищезгаданого Закону Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов’язань виключно за рішенням суду (господарського суду).

В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу.

Посадові особи підприємств, суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності у відповідності до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Адміністративна відповідальність - це засоби адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника.

Адміністративні санкції застосовуються, якщо є:

1) відсутність тяжких правових наслідків;

2) застосування щодо менш тяжких податкових правопорушень (проступків);

3) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.

Адміністративний штраф відповідно до ст. 27 КУпАП є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених зазначеним Кодексом та іншими законами України.

Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням (ст. 164 КУпАП).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними, міськими судами (суддями);

4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій.

У відповідності до ст. 234 КУпАП органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (ст. 1641 КУпАП), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КУпАП).

На підставі акта перевірки для ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення складається протокол про адміністративне правопорушення. Протокол підписують працівник податкового органу, який його складає, та порушник.

Протокол протягом 15 днів з моменту надходження розглядається керівником податкового органу.

За результатами розгляду виносять постанову про накладення адміністративного штрафу або про припинення справи (ст. 284 КУпАП).

Розмір адміністративного штрафу коливається:

за перше порушення накладається штраф у сумі до 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів);

повторне протягом року — до 340 грн. (від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів).

За ухилення від сплати податків, інших обов’язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального Кодексу України (КК) «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

В ч. 4 ст. 212 КК вказується:

Предметом злочину є податки, збори, інші обов’язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. Вичерпний перелік таких обов’язкових платежів передбачений Законом України «Про систему оподаткування» (ст. 14 і 15).

Під значним розміром прихованих від держави податків, зборів, інших обов’язкових платежів розуміють суму платежу, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений чинним законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

Суб'єктами злочину можуть бути:

1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі.

В ч. 4 ст. 212 КК вказується:

особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). 1. 1−9]

3. Метод зменшення податкових зобов’язань та платежів як ступінь знижування податкового ризику

Управління підприємством — комплексний і складний процес, суть якого зводиться до пошуку й прийняття найбільш ефективних і доцільних рішень і їхнього практичного здійснення. Метою керівника підприємства в більшості випадків є одержання найбільшого прибутку. При цьому прагнення покористуватися лежить у самій суті підприємницької діяльності поза залежністю від того, якими способами підприємство досягає цього — розширенням свого бізнесу (знаходження нових ринків збуту, збільшення обсягу продажів — екстенсивний шлях) або підвищенням його ефективності (скорочення видатків, збільшення продуктивності праці, скорочення кількості працівників — інтенсивний шлях). Результативність діяльності підприємства може підвищуватися як збільшенням темпів зростання прибутку в порівнянні з темпами росту витрат, так і зниженням суми витрат. А в категорію витрат, як відомо, входять податки й інші обов’язкові платежі.

Податкове планування — це оптимізація (мінімізація) сум податків, зборів, а також сум податкових платежів у плановому періоді, використовуючи всі можливі податкові пільги, передбачені законодавством з метою зменшення податкового тиску на підприємство. Мінімізація податків це соціальне явище. З одного боку, — це прагнення платника податків уникнути податку, а з іншого боку — прагнення держави не допустити скорочення надходжень податкових сум у скарбницю. Мінімізація податків — це процес, обов’язковими учасниками якого є платник податків і держава із властивими їй специфічними цілями, обумовленими інтересами, потребами й завданнями кожної із сторін. Таким чином, податкова мінімізація в загальному значенні слова — це ті або інші цілеспрямовані дії платника податків, які дозволяють останньому уникнути або деякою мірою зменшити його обов’язкові виплати в бюджет у вигляді податків, зборів, мит і інших платежів.

Ці дії характеризуються обов’язковими ознаками:

це активні вольові й усвідомлені дії;

ці дії, прямо спрямовані на зниження сум податків.

Існує два способи мінімізації податкових платежів: легальне відхилення від сплати й нелегальне.

Способи зменшення податків — це безпосередні методи й дії платника податків за податковою мінімізацією. Всі способи можна підрозділити на дві самостійні категорії:

перша категорія — спосіб податкової мінімізації. — друга категорія — спосіб податкової оптимізації. Способи зменшення податкових платежів представлені схематично (рис. 1)

Податкова оптимізація — це зменшення розміру податкових зобов’язань за допомогою цілеспрямованих правомірних дій платника податків, що включають повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень і інших законних прийомів і способів. У цьому випадку проблему «як не платити податки» давно необхідно перевести в іншу площину — «як податки не переплачувати і як не платити штрафи». Інакше кажучи, це організація діяльності підприємця з податкового планування, за якого податкові платежі зводяться до мінімуму на законних підставах, без порушенім норм податкового й карного законодавств. У цьому випадку певний економічний ефект у вигляді зменшення податкових платежів досягається шляхом кваліфікованої організації справ про обчислення й сплату податків, що виключає або знижує випадки необґрунтованої переплати.

Рис. 1. Засоби зменшення податкових платежів

На думку російських учених не можна будувати метод податкової оптимізації на використанні зарубіжного досвіду податкового планування й винятково на проблемах законодавства: Формування облікової політики підприємства варто розглядати як один із елементів податкової оптимізації. Кваліфіковане опрацювання наказу про облікову політику дозволить підприємству вибрати оптимальний варіант обліку й з погляду оподаткування, тобто максимально об'єднати бухгалтерський і податковий облік, а виторг від реалізації з метою оподаткування визначати тільки «по оплаті». Реалізація комерційних планів будь-якого господарюючого суб'єкта неможлива без здійснення угод і висновку договорів. Договір — це та форма, у якій втілюються всі задуми й розрахунки бізнесмена. Як правило, об'єкт оподаткування виникає з угод платника податків на підставі договору. Оптимізація договору — один з основних інструментів оптимізації оподаткування. Підприємець вправі самостійно вибрати кожен із припустимих варіантів при укладанні договору (угоди), беручи до уваги ефективність операції як у чисто економічному плані, так і з точки зору оподаткування. На цьому базується метод заміни відносин, тобто операція, що передбачає обтяжливе оподаткування, заміняється на операцію, що дозволяє досягти тієї ж або максимально близької мети, і при цьому застосувати більше пільговий порядок оподаткування. Метод поділу відносин базується на методі заміни не всієї господарської операції, а її частини, або розділити господарську операцію на частини. Метод поділу застосовується, як правило, у випадках, коли повна заміна не дозволяє досягти результату, максимально близького до мети первісної операції.

Застосовуючи метод відстрочки податкового платежу, використовуючи при цьому елементи інших методів (заміни, поділу, офшору й т.п.). підприємство має можливість перенести момент виникнення оподаткування (відповідно й сплати податків) на наступний податковий період. У сучасних економічних умовах і при значних розмірах податкових платежів відстрочка сплати податків у бюджет дозволяє, насамперед, заощаджувати оборотні кошти, а в деяких випадках — уникнути нарахування пені.

Метод прямого скорочення об'єкта оподаткування є найбільш радикальним способом не платити податки. Цей метод має на меті позбутися від ряду оподатковуваних операцій або оподатковуваного майна й при цьому не вплинути негативно на господарську діяльність підприємця. Метод офшору розглядає термін «офшор» значно ширше. У звичайному розумінні «офшор» — це держава або інша юридично відособлена територія, що залучає під свою податкову юрисдикцію підприємців зарубіжних країн за допомогою встановлення максимально можливих податкових пільг. Під методом офшора розуміється сукупність методів, що використовують у своїй основі перенесення об'єкта оподаткування під юрисдикцію більш м’якого режиму оподаткування.

Грамотне застосування максимального спектра пільг, передбачених діючим податковим законодавством, — один з найефективніших методів податкової оптимізації. Таким чином, всі перераховані вище методи зменшення податкових платежів відіграють важливу роль у податковому плануванні діяльності підприємства при податковій оптимізації. 2. 300−304]

4. Практичне завдання

1) З яких позицій може бути розглянуто індикатори експортних операцій:

а) як зовнішньоекономічна операція та значні умови її виконання;

б) як товар в якості експорту;

в) право на здійснення операції;

Відповідь: а

2) Існують два варіанти вкладення капіталу в проект, які пов’язані з ризиком. Визначити, який з проектів є найбільш прибутковим, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в проект № 1 отримання прибутку у сумі 15 тис. грн. має імовірність 0,64; у проекті № 2 отримання прибутку у сумі 20 тис. грн. можлива імовірність 0,36.

Рішення

1) 15 * 0,64= 9,6

2) 20 * 0,36= 7,2

Відповідь: Перший проект є найбільш прибутковим.

3) Ризики в податковому плануванні являють собою можливість надходження у процесі або в результаті реалізації заходів податкового планування будь-яких подій, які мають позитивні наслідки для платника податку. Вірна відповідь?

Відповідь: Ні

4) Чи існує ризик у поданому переліку операції:

а) підприємство, що є фінансовою структурою, проводить операції з цінними паперами;

б) підприємство несвоєчасно погашає векселі;

в) підприємство має зафіксовані контракти з фіктивними структурами, по яких є рішення Господарського суду;

г) підприємство прострочило або частково внесло платіж;

д) на запит податкової служби підприємство не відповідає;

Відповідь: Так

Список використаної літератури

1) В. Вишневський В., А. Вєткін. Ухилення від сплати податків: моделювання вибору та дій економічного суб'єкта // Економіка України. — 2004 — № 1 — 9, 15 с.

2) Калінеску Т., В. Основи оподаткування: навчальний посібник. Луганськ СНУ ім. Даля 2007 416с

3) Журнал «Економіка Росії: ХХ століття» № 18

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой