Поєднання реалістичних та імпресіоністичних способів відображення дійсності в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana»

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1
• ПОНЯТТЯ РЕАЛІЗМУ ТА ІМПРЕСІОНІЗМУ
• 1.1 Реалізм
• 1.2 Імпресіонізм
• РОЗДІЛ ІІ
• ПОЄДНАННЯ РЕАЛІСТИЧНИХ ТА ІМПРЕСІОНІСТИЧНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ В ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКО «FATA MORGANA»
• 2.1 Реалістичне відображення дійсності в повісті «Fata morgana»
• 2.2 Імпресіонізм у повісті М. Коцюбинського «Fata morgana»
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• М.М. Коцюбинський — один із найвідоміших українських прозаїків, якого непокоїла доля українського народу і який вірив у доцільність об'єднання селян у боротьбі за краще життя. Його світогляд формувався на європейській літературі, що позначилося у його прагненні підняти українську літературу на рівень європейської. М. Коцюбинський у автобіографічному листі для видавництва «Вік» пише: «На вироблення мого літературного смаку мали вплив найбільше письменники європейські (Золя, Стріндберг, Арне Гарбора, Кнут Гамсун, ін.)» [25, c. 92]. Почавши свою літературну творчість в реалістично-побутовому стилі, Коцюбинський швидко відійшов від цього і створив свої мовні прийоми, побудовані на синтезі народної мови і мови фольклору, породжені новими соціально-економічними умовами.
• М. Коцюбинський як письменник формувався на українській літературі під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького, його цікавить загальне враження, проникнення у внутрішній світ героя, психологія вчинків, а не зайві подробиці. У повісті «Fata morgana» письменник органічно поєднав риси реалістичного та імпресіоністського відображення дійсності.
• Реалізм та імпресіонізм у творчості М. М. Коцюбинського досліджується у працях багатьох дослідників, зокрема, П. Паволка «М. Коцюбинський і народна творчість», І. Лютого «До ранньої творчості Коцюбинського», О. С. Шева «Fata morgana», П. П. Хропко «До питання про прийоми типізації в повісті «Fata morgana», К. П. Дорошенко «Мова і стиль повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського». Також тема реалізму згадується у працях Л. Іванова, Г. Лагвина, М. Скиба, А. Мовчун, М. Грицюта та ін. Однак особливості поєднання реалістичних та імпресіоністичних способів відображення дійсності в повісті «Fata morgana"потребує детальнішого вивчення. Цим і зумовлена актуальність теми курсової роботи: «Поєднання реалістичних та імпресіоністичних способів відображення дійсності в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana».
• Мета дослідження — з’ясувати реалістичні та імпресіоністичні способи відображення дійсності та особливості їх поєднання у повісті «Fata morgana».

Завдання дослідження:

· провести бібліографічну роботу щодо виявлення критичних відгуків про особливості реалізму та імпресіонізму у творчості М. М. Коцюбинського.

· виявити сутність понять «реалізм» та «імпресіонізм»

· історичні події початку XX століттята їх відображення у повісті «Fata morgana».

· реалізм та імпресіонізм, їхнє поєднання в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana».

Об'єктом дослідження є повість М. М. Коцюбинського «Fata morgana».

Предметом дослідження — поєднання реалістичних та імпресіоністичних способів відображення дійсності в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana».

Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано такі методи дослідження: описовий, аналіз і синтез.

коцюбинський fata morgana

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ РЕАЛІЗМУ ТА ІМПРЕСІОНІЗМУ

1.1 Реалізм Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні[32, c.348].

В епоху середньовіччя реалізмом називали один із напрямів середньовічної філософії, який приписував абстрактним поняттям реальне існування. У XVIII ст. під реалізмом розуміли тип мислення і поведінки (практичний), який відрізняється від типу мрійника, «ідеаліста». Реалістами називали людей, які ставили перед собою таку мету, яку можна було досягти [32, c. 348].

Новаторство реалізму —у структурі характеру, його розвитку, у зв’язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів — багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, які мотивують їх вчинки. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, але й здатність піднятися над обставинами, протистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострими суперечностями, конфліктами. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об'єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина — істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу і місця, в розумінні історії як процесу якісних змін, які характеризують національно-історичну своєрідність того чи іншого етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємозв'язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Вчинки героя випливають із особливостей характеру і психології, а характер і психологія зумовлені життєвими обставинами і соціальним середовищем. Зміна обставин життя позначається на долі героїв. Герої роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?"Панаса Мирного та Івана Білика, повісті «Борислав сміється» І. Франка соціально й історично конкретні [32, c. 348−349].

Визначальні риси реалізму:

· раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

· правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

· принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

· характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

· конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

· чітка структура;

· превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

· розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

В тій чи іншій мірі будь-яка художня література має елементи реалізму, так як дійсність, світ суспільних відносин, є її єдиним матеріалом. Літературний образ, цілком відірваний від дійсності, неймовірний, а образ, що спотворює дійсність далі певних меж, позбавлений будь-якої дієвості. Неминучі елементи відображення дійсності можуть бути підпорядковані іншому завданню і так стилізовані відповідно до цих завдань, що твір втрачає всякий реалістичний характер. Реалістичними можна назвати тільки такі твори, в яких наголос на зображення дійсності є переважним. Цей наголос може бути стихійним або свідомим[15, c. 64−65].

В українській літературі реалізм утвердився в першій половині XIX ст., цей реалізм має назву просвітительський. «Уперше в українській літературі просвітительська ідеологія у сфері художнього функціонування з’являється, — відзначає М. Яценко, — в середині XVIII ст. у творчості Г. Сковороди. Проте вона, з одного боку, існує в певному симбіозі з філософсько-етичними вченнями античності (Сократ, Епікур, Сенека, Горацій) і переходить у царину філософської стики, де головне місце займають ідеї самопізнання та морального самовдосконалення особистості, а з іншого — виступає загалом ще не в просвітительській художній структурі, а в межах старої книжно-богословської традиції і бароко». У творчості І. Котляревського поєдналися риси класицизму, просвітительського реалізму й сентименталізму. У творчості Г. Квітки-Основ'яненка (в бурлескно-травестійних віршах, одах, поемах, байках) просвітительський реалізм поєднується з класицизмом [32, c. 352−353].

У просвітительському реалізмі важливе місце займало соціальне середовище. Але соціальний детермінізм був для персонажів, за словами М. Яценка, «ще не усвідомленим явищем». «Суспільне середовище виступає як світ ще не розкритих закономірностей; самі персонажі — скоріше об'єкти, що діють на рівні емпіричних відносин, а не суб'єкти дії, які перетворюють себе й світ. Звідси — тенденція витіснення соціального конфлікту в морально-етичну сферу, яку Шефтсбері вважав незалежною від соціальних умов». Орієнтація на виховне начало забезпечила провідне місце у літературі просвітительського реалізму міщанські драми, комедії, трагедії, роману виховання, сатиричним жанрам [32, c. 353].

Реалізм XX століття — відкрита художня система, яка взаємодіє з іншими напрямами, зокрема з модернізмом, перейнявши від нього такі особливості, як потік свідомості, колаж, монтаж, асоціативність, «телеграфний стиль"[32, c. 355].

1.2 Імпресіонізм

Імпресіонізм (франц. impressionnisme, від impression — враження) — напрям у мистецтві й літературі, що виник у кінці XIX ст. і прагнув відтворити найтонші суб'єктивні відчуття й переживання художника, письменника, скороминучі враження тощо. Найвизначніші представники класичного імпресіонізму — К. Моне, Е. Мане, К. Піссаро, А. Сіслей, О. Ренуар, Е. Дега та ін. — збагатили живопис умінням передавати мінливі стани природи, найтонші відтінки світла й забарвлення предметів; Імпресіонізм. характеризується підвищеною увагою до безпосередньої передачі відчуттів та викликаних ними емоцій [30, c. 21−22].

В українській літературі з кінця ХІХ ст. відбувається активне освоєння художнього досвіду західноєвропейських літератур, прагнення до розширення «розумового виднокругу». Поряд з оновленням традиційної реалістичної об'єктивної оповіді, активізацією психологічного аналізу, посиленням суб'єктивно — ліричних форм художнього вираження, що характеризують творчість, насамперед, письменників старшого покоління (І. Нечуй-Левицький, І.Франко, І. Карпенко-Карий, М. Старицький, П. Грабовський та ін), в літературі спостерігається виразне послаблення епічного начала, відхід від детального змалювання побуту, прагнення до сконцентрованості змісту, створення узагальнюючих моделей людських відносин, де важлива роль належить художній умовності, фольклорно-міфологічній фантастиці. Ці тенденції вже перестають відповідати класичним настановам реалізму, його орієнтації на предметно-аналітичне відображення дійсності у формах самого життя. У міфі література шукає витоки, глибинну суть буття та людської природи, тих вічних начал, які дають можливість краще зрозуміти суспільно-історичні процеси, досягти високого ступеня і масштабності художнього узагальнення. Зростає увага до філософсько-етичної проблематики, психологізму, як у творенні індивідуальних характерів, так і дослідженні масової психології [23, c. 298].

Це виявилося у різноманітті художніх напрямів в українській літературі 70−90-х роківХІХ ст., коли продовжували існувати романтичний тип творчості (Я. ІЦоголев), просвітительський реалізм (І. Нечуй-Левицький), традиції натурально-фізіологічного нарису, що йшли ще від Є.Гребінки (Ганна Барвінок, М. Кононенко). Героїчний пафос ряду реалістичних творів органічно включав елементи романтизму, зокрема художню умовність, алегоризм. Водночас у творчості І. Франка та нової хвилі молодих письменників (Леся Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський) зароджувалися ті риси, які в своїй тенденції провіщали художнє оновлення літератури ХХ ст. При цьому слід ураховувати, що внутрішня національно-історична детермінованість стильових напрямів не виключає їх прямого чи опосередкованого зв’язку з характерними й для інших літератур «стилями епохи». У цьому відношенні, скажімо, реалізм Франка мав багато спільного з реалізмом Бальзака, натуралізмом Золя, зокрема в тому, що письменники не тільки послуговувалися даними науки, а й самі постачали для наукових досліджень емпіричний матеріал та синтезовані характеристики — дані про соціальні явища й процеси епохи [23, c. 299]

Письменники-імпресіоністи орієнтувалися насамперед на здобуток імпресіоністів-живописців, які використовували яскраві плями, мазки, напівтони, нечіткі контури, композиційні фрагменти, «змазаність», для того щоб підкреслити ефемерність враження від дійсності.

Імпресіоністи виступали проти натуралізму, але не заперечували натури як об'єкта зображення. Вони відтворювали світу русі, враховуючи, що кожне явище відкривається очам щораз новими гранями. Імпресіоністи вважали, що твори повинні виникати без попереднього осмислення чи задуму, ніби інстинктивно, бо не можна охопити широку панораму подій, об'єктивна істина людині недоступна. Треба малювати тільки те, що бачиш, звідси ідея спостереження на природі. Н. Калиниченко писала, що українські письменники вважали імпресіонізм протестом проти застиглих штампів. Вони шукали нові форми і засоби, звертаючись безпосередньо до життя, прагнули змалювати не предмет, а враження від нього [32, c. 366].

Нове світовідчуття вимагало і нових мовно-стилістичних засобів, яскравих троп, в ускладнених асоціаціях, посиленої емоційності, використання безсполучникових речень та інверсій. У творах письменників-реалістів домінувало раціональне начало, типізація життя людини і суспільства, в імпресіоністів переважало почуттєве, інтуїтивне. Предметом художнього дослідження імпресіоністів стає індивідуальне та індивідуалістичне, вони зосереджують увагу на проблемі самотності, протиставленні людини і світу.

У творах імпресіоністів змінюється концепція людини. «Пошук єдності й гармонії зі світом, — відзначає Ю. Кузнецов, — стає далекою мрією (це ріднить імпресіонізм з романтизмом і неоромантизмом). Натомість у літературу входить герой стражденний і бунтівний, з рефлексіями і комплексами, втомлений і водночас агресивний. Творам, що написані в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума, лірична сугестивність, яка справляє особливий вплив на читачів, тонкий естетизм…"[32, c. 368].

Імпресіоністичний спосіб відображення дійсності можна спостерігати у творчості Михайла Коцюбинського. Недарма український письменник називає свої новели акварелями, образками, етюдами. М. Коцюбинський відзначав, що його цікавить думка про зображення світу природи за допомогою «кольорового лексикону». «Загальна кольорова стихія», вважав він, сприяє «утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії». На допомогу слову завжди приходять фарби.

Образи творів М. Коцюбинського пластичні та «зримі» завдяки тому, що письменник намагається відтворити дійсність шляхом якнайживішого використання всіляких відчуттєвих вражень. Так, у своєму нарисі «На крилах пісні» він зазначав, що звуки пісні, які торкалися його вуха, лягали перед ним барвами, малювали йому з дивною яскравістю цілі образи. Загалом характерною рисою творчості Коцюбинського, за словами Євгена Федоренка, є «тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність та плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз», — тобто риси, притаманні імпресіонізму. «Письменникова імпресіоністична вишуканість, — стверджує Є. Федоренко, — виявляється в тонкості психологічного прозирання в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самого зображення».

Характерною рисою імпресіонізму, на відміну від реалізму, є творення образу не докладним описом, а декількома рисами, «мазками»; зацікавлення суб'єктивним враженням, переживаннями персонажа тощо. Новелу Михайла Коцюбинського «На камені» можна назвати класичним зразком імпресіонізму в українській літературі. У ній зміна кольору моря («ясна блакить» — хвилі спіненого моря, що ставали, «мов брили зеленуватого скла» — «ніжна блакитна хвиля, чиста й тепла, як перса дівчини», вливалась у «радісний усміх моря») виступає як супровідна мелодія трагічної історії двох закоханих. Коцюбинський назвав свій твір «аквареллю», підкресливши його подібність до малярських творів [27, с. 663].

В Україні визначальними рисам імпресіонізму були:

· зображується не сам предмет, а враження від нього, тобто імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;

· відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;

· часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

· герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

· найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

· Імпресіоністична образність, що покликана знаходити й фіксувати мікродинаміку внутрішнього душевного світу, використовується письменниками, які належать до різних напрямів. Вона є ознакою творчості неоромантиків (Дж. Конрад, Р. Л. Стівенсон), натуралістів (Г. Мопассан, брати Е. і Ж. Гонкури), реалістів (І. Бунін, М. Коцюбинський).

Техніка імпресіонізму широко використовується також у модерністському романі XX століття.

Висновок до розділу 1

Реалізм займає визначну роль у розвитку літератури як європейської, так і української. Письменники-реалісти всебічно охоплюють життя людини і суспільства, побутові, родинні відносини. Їх творчість відзначається гуманізмом і народністю.

Реалізм проникає у такі жанри: суспільно-політичну, елегійну лірику, сатиру. Урізноманітнилася проза, з’явилися соціально-побутові, етнографічно-побутові, психологічно-побутові оповідання, соціально-психологічна новела, соціально-побутова, історична повість, соціально-психологічний роман, роман-хроніка, збагачується проблематика літератури. Окрім селянської, письменники порушують теми духовенства, міщанства, інтелігенції.

Імпресіонізм — мистецький напрям, що виник у Франції. Для імпресіоністів джерелом кольору є сонячне світло, а свою палітру вони намагалися звести до чистих тонів веселки. Імпресіонізм в літературі відходить від дійсності, але не намагається відтворити її об'єктивно, а хоче передавати її діяння на душу. Імпресіонізм — шукання вражень-імпресій, антиінтелектуальне наставляння письменника.

Імпресіонізм часто сполучається з іншими напрямами, наприклад, символізмом, романтизмом, неокласицизмом, реалізмом.

РОЗДІЛ ІІ

ПОЄДНАННЯ РЕАЛІСТИЧНИХ ТА ІМПРЕСІОНІСТИЧНИХ СПОСОБІВ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ В ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКО «FATA MORGANA»

2.1 Реалістичне відображення дійсності в повісті «Fata morgana»

М. Коцюбинський у своїх творах вирішує соціальні проблеми сучасного йому життя, глибоко і повно відображує дійсність, письменник створює «типові характери в типових обставинах».

М Коцюбинський рішуче виступає проти будь-яких спроб принизити завдання мистецтва, позбавити його громадського змісту, правдивості і життєвості.

У його творчості наявні виразні паростки нового методу зображення діяльності - соціалістичного реалізму; тому ми з повним правом можемо назвати його одним із зачинателів соціалістичного реалізму на Україні [18, c. 5−7].

Письменник-реаліст матеріалістично вирішував питання про відношення мистецтва до дійсності. Одстоюючи реалізм, правдиве відтворення в мистецтві об'єктивної дійсності, Коцюбинський визнає лише типізацію явищ життя, а не просте фотографування, копію з натури.

В одному з своїх листів письменник зазначає, що життя дає йому багатий матеріал для художніх творів, але він відбирає найцікавіше, найтиповіше, те, що має громадський інтерес [28, c. 249].

«Fata morgana» — повість Михайла Коцюбинського, присвячена темі змін в українському селі на початку XX століття та революції 1905;1907. Повість має підзаголовок «З сільських настроїв».

Перша частина «Fata morgana» — твір цілком завершений. Але художня «завершеність» твору — річ певною мірою умовна. У першій частині повісті лишилися «обрубані кінці». Перша частина — це лише пролог майбутньої битви, тут тільки плануються конфлікти і учасники боротьби. Її герої живуть у передчутті і очікуванні змін. Нехай вона закінчується сумною картиною осіннього дощу, краплям якого подібні і розтрачені у «бруді дні життя, молоді надії». Але ростуть нові сили, які зроблять ще свою справу. Може зійде насіння, посіяне Гущею, ще повернеться він додому після нового арешту. Не забуде Гафійка того, що прочитала в принесених з міста книжках… 14, c. 124].

По-справжньому дія повісті розгорнеться в другій її частині, написаної через сім років, коли саме життя дало письменникові необхідний матеріал для більш повного розкриття створених їм типових характерів і ситуацій[14, c. 124].

М. Коцюбинський уважно вивчав дійсність, виїжджав на села, зокрема на Волинь, розмовляв з селянами, розпитував учасників революційних подій. Дуже прислужилася його робота в Чернігівському земстві, де він завідував відділом сільськогосподарської статистики. З матеріалів земської статистики М. Коцюбинський почерпнув дуже цінні відомості про становище українського села [18, c. 168−169].

Велика робота, проведена письменником, допомогла йому створити правдиву, глибоко реалістичну картину селянського життя напередодні і в роки революції 1905;1907 рр., вловити і художньо виразити настрої та прагнення різних прошарків селянства, показати його боротьбу за «землю і волю». Ось чому повість мала підзаголовок «З сільських настроїв» [18, c. 169].

Та для справжнього майстра не досить було тільки правдиво і реалістично відтворити життя. М. Коцюбинський зумів розібратися у складних соціальних питаннях тогочасної дійсності, побачити справжню розстановку класових сил на селі, зрозуміти визначальні тенденції розвитку подій, їх справжню суть і зобразити дійсність не лише такою, як вона є, а і в її розвитку. Письменник зумів побачити нові явища на селі, викликані до життя революцією 1905 р., довести в художніх образах, що лише збройною боротьбою на чолі з робітничим класом можуть селяни здобути землю і волю [18, c. 170].

У першій частині «Fata morgana», що написана в січні 1903 р., побачимо село перед революцією 1905 р. Це були роки, коли бурхливий розвиток капіталізму позначився не тільки в місті, а й на селі «…Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику"[21, c. 8]. З одного боку, виділяється куркулівська верхівка, сільська буржуазія, з другого — більшість селян розорюється, поповняючи ряди сільської бідноти, пролетарів та напівпролетарів. Вони задихаються від безземелля, потрапляють у залежність до поміщиків та куркулів «…чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш! Та! велике щастя — латочка землі!..» [21, c. 8].

У повісті чітко й яскраво показано тяжке, злиденне життя українського селянства 90-х років ХІХ ст. Землі мало, роботи немає, холод, голод, злидні"Село, хлібороби, земля… Яке все бідне, злиденне…"[21, c. 45].

Друга частина «Fata morgana» була закінчена у березні 1910 року. Настали роки реакції, які змогли призупинити, але не змогли ліквідувати діяльність і боротьбу робітників, трудящих селян і передової інтелігенції проти царизму. Наближався період нового революційного підйому, зріли ті суспільні сили, які знову повинні піти на штурм всього старого суспільно-політичного ладу [14, c. 124].

Коцюбинський, який у 1903 році відклав на майбутнє продовження своєї селянської епопеї, був тепер художником ще більш зрілим, ще більш далекоглядним.

У другій частині повісті письменник створив колективний портрет сільської маси у всій її соціальної диференційованості, у всьому різноманітті народжуваних нею типічних характерів. Трудовому селянству М. Коцюбинський протиставляє куркулів. Куркульську ідеологію, психологію та мораль письменник зумів передати в образах Підпари, Скоробагатька. В Підпари є наймичка та два наймити, яких він жорстоко експлуатує, ненавидить, як і всіх бідних. У нього в душі нічого доброго не залишилось, жадоба все витіснила: «Він сам робив за двох. Коли наймити їли, голодні, багато, він бурчав жінці: «як їсть, то впріє, а як робить, то змерзне… Стук-грюк, аби з рук…» [21, c. 63].

Описуючи зіткнення селянської маси з поміщиком — власником економії, зіткнення, в якому знайшли вираження основні нагальні інтереси і потреби селян у період буржуазно-демократичної революції, М. Коцюбинський побачив також і всю гостроту классового конфлікту між трудящими селянами і кулаками, вже готовими боротися з сільською біднотою всіма методами, аж до підтримки «каральних експедицій» і фізичної розправи з учасниками руху «ім'ям царя і вітчизни"[14, c. 125−126].

У другій частині повісті весь розвиток сюжету побудований саме на дозріванні (а потім і вибуху) цих двох конфліктів: конфлікту між усім селянством і поміщиками-землевласниками, з одного боку, конфлікту між трудящими селянами і сільською буржуазією, що стає по суті на бік поміщиків, — з іншого[14, c. 126].

Слід зазначити, що Коцюбинський не тільки використовував документи про судові процес, — він користувався й іншими джерелами: розповідями учасників революційного руху і т. д. Він не просто «списував», а підбирав найбільш типове, характерне, що відповідало його ідейно-політичним переконанням[34, c. 68].

З акту обвинувачення селян с. Локнистого за розгром маєтку Надії та Марії Капцевих М. Коцюбинський зібрав багатий матеріал для змалювання у повісті «Fata morgana» картини демонстрації селян на чолі з Марком і Прокопом з червоними прапорами, відбирання поміщицької економії та спільного господарювання в ній: «…Гуща спинив, витяг з кишені папір і почав розгортати… Нарешті він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати. Всі уже знали той приговор, але тепер він здався новим, поважним, наче те слово, що читають у церкві. Так, так. Уже знали, що від сьогодні земля не панська, а людська, що народ одбирає її назад, у свою власність» [21, c. 97−98].

Коцюбинський у повісті «Fata morgana» показав збирання селян до сходів, які з червоними прапорами приходять до подвір'я поміщицького маєтку і, викликавши управителя Яна (пан до того втік), читають про перехід економії в розпорядження народу: «Народ поволі стягався. Он показався Семен Мажуга на чолі цілої юрми. Панас Кандзюба теж вів хазяїв. Майдан виповнявся і починав шуміти… Можна було рушати. Але не рушали. Тільки коли прапор хитнувся і тихо поплив у повітрі, зрушились з місця і тихо пішли… Народ ввіллявся через ворота у двір, наче вода крізь шийку пляшки. На стаєннім порозі з’явився хурман…"[21, c. 97].

М. Коцюбинськийвідтворює селянські виступи, зв’язок пролетарської боротьби з революційним селянським рухом, зображує нових людей на селі - революціонерів: робітника Марка Гущу, Гафійку, Прокопа Кандзюбу та інших. Письменник надав твору глибокого оптимістичного звучання.

2.2 Імпресіонізм у повісті М. Коцюбинського «Fata morgana»

Питання про стиль і метод, що лежать в основі повісті Fata morgana, актуальні вже більше півстоліття. У 20 — 30-х почали активно говорити про імпресіонізм творів М. Коцюбинського, протиставляючи його реалізмові, що зумовило зворотну реакцію, у 40-х рр. критика доводить реалістичний характер творів повністю заперечуючи імпресіонізм.

Деякі критики вважали, що визначає стиль і метод М. Коцюбинського лише реалізм, інші, навпаки, відносили твори до модернізму. У статті 1928 року Ю. Савченко визначав М. Коцюбинського як письменника-модерніста. У творчості письменника об'єктивне зображення соціальних процесів не є істотним.

З часом М. Коцюбинський виробляв власну стильову манеру. Поетика прози письменника розвивається в двох напрямках. З одного боку, він продовжує використовувати традиційний сюжет, а з другого — вдається до більш складних форм художньої умовності, зокрема до розкриття характеру через внутрішні душевні процеси[22, c. 147]. Однією з особливостей творчості автора було заглиблення у душу людини, у її внутрішній світ, розкриття характеру в процесі змін, руху. Письменник звертає більшу увагу на людську психологію.

Імпресіоністична структурність творів М. Коцюбинського — це насамперед нові засади його поетики: відхід від традиційного сюжету, зосередженість на переважно на внутрішньому морально-етичному конфлікті, широке використання символіки кольорів і т. д. 22, c. 151].

Реальне відображення об'єктивного світу, об'єктивних виявів людини так само важливе, як і реальне, основане на спостереженнях, зображення психічного світу. Обидві ці форми доповнюють одна одну, але в кожному окремому випадку переважає одна з них[22, c. 150−151].

Повість «Fata morgana» цілком належить до нової імпресіоністичної тенденції. Фата-моргана (англ. Fata Morgana, італ. fata Morgana — фея Морґана, за переказами, живе на морському дні і обманює мандрівників примарними баченнями) — складне оптичне явище в атмосфері, складене з декількох форм міражів. Пов’язане з аномальною рефракцією сонячних променів, внаслідок чого у повітрі з’являються зображення наземних предметів, що знаходяться за горизонтом. Частіше всього спостерігаються в степах, пустелях, на морі.

Через явище фата-моргана, міраж — автор намагається показати примарність надій селянства на землю, ліквідацію соціальної нерівності, волю, сподівань на краще майбутнє.

Підзаголовок «З сільських настроїв» характерний для імпресіоністичного письма. Ці настрої були спричинені подіями 1905 — 1907 років, що спочатку давали надії на краще життя, породжуючи рожеві мрії, які насправді були лише ілюзіями, маревом. Власне «марево» є у кожного з головних героїв, яке виникло давно через постійні злидні і тривожить нещасні душі.

Саме таке «марево» у Андрія Волика, який не просто мріє про сахарню, — вона ввижається йому. На початку твору він навіть чує «гомін» неіснуючих машин: «Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі» [21, c. 7]. Це вже не мрія, а марення, галюцинації. Згодом Андрій побачив свою мрію на власні очі, коли відбудували гуральню і вона запрацювала (хоч і ненадовго), це зображується за допомогою імпресіоністичних деталей: «…Він бачив уже валку саней з колодами, брусами, повні лубки червоної цегли, немов миски ягід, волохатих коней, закутаних у власну пару…"[21, c. 43].

Імпресіоністичні «мазки» є і в образах Гафійки, Марка Гущі, Прокопа Кандзюби, Хоми Гудзя, — усі вони зображені мов на картинах художників, де душа «говорить» до читача. Весь твір — це майже суцільне «марення» його героїв, «потік свідомості» започаткований Андрієм Воликом на початку твору. Цим «маревом» просякнуті й соціальні мотиви [16, c. 5].

Імпресіоністичними засобами письменник відтворює і «масові» сцени: «…свити злились в одну суцільну лаву…», «Ноги шаруділи в болоті, немов шептали раки в мішку…», «Народ ввіллявся через ворота у двір, наче вода крізь шийку пляшки».

Сцени бунту змальовано великою кількістю імпресіоністичних засобів, вони настільки виразні, що читач ніби відчуває їх фізично: «…не встигла ранішня тиша ковтнути ще тупіт кінських копит, як знадвору влітає в хату приглушений гомін і тільки високий жіночий голос ріже його, як поломінь дим» [21, c. 70].

Важливим для імпресіонізму М. Коцюбинського, як і для імпресіонізму взагалі, є опис не стільки дійових героїв на фоні природи, — скільки передача своїх вражень від її споглядання — зорових, звукових, нюхових і т, д. Український новеліст тут виявляє себе неабияким майстром. Проте слід зазначити, що імпресіоністична техніка не є для М. Коцюбинського самоціллю. Як правило, враження, які він передає, належать не автору, а герою і слугують для правдивого розкриття його переживань, свтовітовідчуття [22, c. 149].

Особливо виразно імпресіонізм відбився в пейзажах. Природні явища персоніфіковані, завдяки чому М. Коцюбинському вдасться розгорнути пейзаж у цілу метафору, у яскравий символічний образ художнього простору, який узагальнює ідею твору. Імпресіоністичний стиль повісті підкреслюється змалюванням картин природи через призму сприйняття героїв [13, c. 5].

«Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускаються на землю мокрі коси. Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться…

Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим…" [21, c. 38].

М. Коцюбинський передає пейзаж у русі, мінливості вражень. Подається розпливчаста, «змазана» картина природи, часто видніється вона крізь хмари куряви, тумани, дощ. Кольори — різні, виразні. «З цим безконечним рухом, з цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули в болоті дні життя, молоді сили, молоді надії» [21, c. 38].

Ми можемо говорити про чітко виражену імпресіоністичну техніку автора. «Сонце сідало червоно. Вікна горіли, як печі, стіни халуп стали рожевими, по білих сорочках розлилось червоне світло. Здалеку йшла на село хмара куряви. Вона все наближалась, росла, здіймалась до неба, врешті, сонце пірнуло в неї і розсипалось рожевою млою"[21, c. 18].

Пейзажі створюються начебто деталями — мазками. Описи природи подаються як враження персонажів [13, c. 5].

Висновок до розділу 2

Боротьба М. Коцюбинського за реалізм в українській літературі була разом із тим боротьбою за служіння мистецтва інтересам народу, за його суспільну функцію. Його стилю притаманна єдність ліризму і психологічного аналізу, що дозволяє автору стисло, але емоційно впливово і художньо переконливо змалювати соціальні процеси.

«Fata morgana» — твір виняткової художньої цінності, одна з перлин класичної літератури, де поєднується реальне та імпресіоністичне відображення дійсності. М. Коцюбинський використовує імпресіонізм, щоб підкреслити і всебічно показати революційний рух на селі, причини, які його зумовили, та наслідки для українського села. За допомогою імпресіонізму письменник виділити значення природи, землі, людської волі та зміни тогочасного суспільства.

ВИСНОВКИ Творчість М. Коцюбинського займає одне з найвизначніших місць в українській літературі. Письменник виступає як прихильник реалістичного мистецтва в кінці 80-х — на початку 90-х років ХІХ ст. Він стає продовжувачем традицій Т. Шевченка, Панаса Мирного, Марка Вовчка. М. Коцюбинський відображає істотні риси сучасної йому дійсності: життя трудового селянства, класову розгалуженість села, соціальний гніт у містах і селах.

У творах М Коцюбинського все описано реалістично, якщо не забувати того факту, що певним етапом розвитку реалізму наприкінці ХІХ — початку ХХ століття був саме імпресіонізм.

Імпресіонізм у творчості М. Коцюбинського розвивався близько до реалістичних типів художнього мислення.

У своїй повісті «Fata morgana» М. Коцюбинський відтворює почуття і переживання своїх сільських героїв, настрої протесту, що виразилося в революції 1905 — 1907 рр. Основна думка твору: конфлікт людини зі світом, який відбився у душах героїв. З одного боку, це жорстока реальність з її злиднями, нескінченними голодними днями, трагедіями. А з іншого, примарний світ мрій, надій на щастя — фати моргани. В основі сюжету повісті - драма настроїв персонажів, яка залежить від землі: земля живе в кожному, вона є для нього другим повітрям, яке керує його поведінкою і вчинками. Вона і є образом народу, головним героєм твору.

М. Коцюбинський не робить заявок про настрій своїх героїв, але відбиває його найрізноманітнішими художніми засобами. В цьому й виявляється одна із сильних сторін його реалізму.

У повісті всі значні події в часі відзначаються відповідно до обрядових свят українського народу. Письменник постійно звертається до фольклорних джерел, для нього вірною оцінкою людини, явища чи події була та, яку давав народ. М. Коцюбинський майстерно відтворює всі зміни в психології, поведінці, і навіть, зовнішності героїв, пов’язані з новими подіями в суспільному житті.

М. Коцюбинський, виходячи з певних ідейно-естетичних настанов, надав своїй повісті похмурого настроєвого відтінку, поєднуючи імпресіоністичну манеру відтворення складних психологічних процесів, що відбуваються в людській душі, і реального світу, в якому вона живе. Ментальність українського народу розкриває через побутову звичаєвість українського села, віковічні традиції його життя, істинно народне ставлення до землі, яку народ опоетизовував.

М. Коцюбинський один із перших в українській літературі, хто так майстерно використовував нові на той час імпресіоністичні засоби художнього відображення дійсності, його імпресіонізм є кроком у поглиблення художнього психологізму в українській літературі початку XX століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арешнеков Ю. О. Художньо-виражальні функції метафори в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana» / Ю. О. Арешников // Українська мова і література в школі. — 1987. — № 3. — С. 37 — 40.

2. Білецький С. І. Герої нової епохи. [Про повість М. Коцюбинського «Fata morgana"] / С. І. Білецький // Українська мова і література в школі. — 1963. — № 3. — С. 9 — 17.

3. Вікіпедія — вільна енциклопедія. Реалізм [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Реалізм.htm. — Назва з екрану.

4. Вікіпедія — вільна енциклопедія. Фата моргана [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Фата_моргана.htm. — Назва з екрану.

5. Віртуальний підручник з української літератури «Еврика!». Імпресіонізм [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://eureka.ucoz.ua/blog/2009;04−05−123.htm. — Назва з екрану.

6. Гаврилишин Н. М., Імпресіонізм в українській літературі / Н. М. Гаврилишин, В. М. Никоряк / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2010/Philologia/73 761.doc.htm. — Назва з екрану.

7. Грицюта М. С. «Fata morgana» М. Коцюбинського і народна поетична творчість / М. С. Грицюта // Література в школі. — 1957. — № 2. — С. 18 — 27.

8. Грицюта М. С. Михайло Коцюбинський: літературний портрет / М. С. Грицюта. — К.: Художліт, 1961. — 118 с.

9. Грицюта М. С. М. Коцюбинський і народна творчість / М. С. Грицюта. — К., 1958. — 55 с.

10. Дорошенко К. П. Мова і стиль повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського / К. П. Дорошенко // Наукові записки. Мовознавство: збірник / АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. — Київ: АН УРСР, 1949. — Т. VIІІ. — С. 108−109.

11. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / [гол. ред. В. Кубійович]. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954 — 1989. — Т. 3: Наукове товариство ім. Шевченка. — 1959. — 401 с.

12. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / [гол. ред. В. Кубійович]. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954 — 1989. — Т. 4: Наукове товариство ім. Шевченка. — 1962. — 467 с.

13. Завісляк А. Імпресіонізм у творчості М. Коцюбинського [Текст]: Матеріали до уроків з літератури (10-й кл.) / Завісляк А. // газ. Укр. мова та література. — 2000. № 2. — С.3 — 4.

14. Иванов А. Михаил Коцюбинский Критико-биографический очерк / А. Иванов. — М.: Гос. изд-во худож. лит-ры, 1956. — 181 с.

15. Литературная энциклопедия: [в 11 т]. -М.: Худож. лит., —Т. 11, 1939. — 824 с.

16. Логвин Г. М. Коцюбинський та імпресіонізм [Текст] / Г. Логвин // Дивослово. — 1996. — № 10. — С. 17 — 20.

17. Логвин Г. Ще раз про імпресіонізм у Коцюбинського [Текст]: («На камені», «Fata morgana») / Г. Логвин // Дивослово. — 1999. — № 4. — С.3 — 5.

18. Калениченко Н. Л. Великий сонцепоклонник. Життя і творчість Михайла Коцюбинського / Н. Л. Калениченко. — К.: Дніпро, 1967. — 249 с.

19. Колесник П. Й. Коцюбинський — художник слова / П. Й. Колесник. — К., 1964. — 534 с.

20. Костенко М. О. Художня майстерність М. М. Коцюбинського вид. 2-ге доп. / М. О. Костенко.- К.: Радянська школа, 1969. — 174 с.

21. Коцюбинський М. М. Фата Моргана / М. М. Коцюбинський. — К.: Дніпро, 1977. — 135 с.

22. Кузнецов Ю. Б. Слідами феї Моргани / Ю. Б. Кузнецов, П. І. Орлик // Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі. К.: Рад. Школа, 1990. — 208с.

23. Культурологія / [Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.]; за ред. Т. Б. Гриценко. — [2-ге вид.]. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 392 с.

24. Матеріали до вивченняісторії української літератури: В 5 т.: Посібник для філологічних факультетів університетів і педагогічних інститутів/ за ред. О.І.Білецький та ін. — К.: Рад. Школа, 1962. — С.92−94.

25. Міщенко Д. М. Розвиток реалізму у творчості М. Коцюбинського / Д. Міщенко. — К.: Держлітвидав України, 1957. — 177 с.

26. Мовчун А. Елементи народознавства в повісті Михайла Коцюбинського «Fata morgana» [Текст] / А. Мовчун // Дивослово. — 1996. — № 3. — С. 24 — 25.

27. Новий довідник: Українська мова, українська література [Текст] / [уклад.: М. Радишевська та ін.]. — К.: Казка, 2011. — 863 с.

28. Партолін, М. П. Світогляд М. М. Кюцюбинського [Текст] / М. П. Партолін. — Х.: Видавництво державного університету ім. О. М. Горького. — 1965. — 307 с.

29. Пільгук І. Михайло Коцюбинський / І. Пільгук. — К., 1950

30. Словник української мови: [в 11 т.]. — К.: Наукова думка, 1973 — Т. 4, 1973. — 840 c.

31. Ткачук М. Життєствердження: Відгомін революції 1905 — 1907 рр. у повісті «Fata morgana» М. М. Коцюбинського / М Ткачук // Вітчизна. — 1985. — № 7. — С. 169 — 174.

32. Ференц Н. С. Основи літературознавства: підручник / Н. С. Ференц. — К.: Знання, 2011. — 431 с.

33. Хропко, П. П. До питання про прийоми типізації в повісті «Fata morgana» М. М. Коцюбинського [Текст] / П. П. Хропко. — К.: [б. в.]. — 1958. — 23 с.

34. Шева. О.С. «Fata morgana» М. М. Коцюбинського. Джерела та творча історія повісті / О. С. Шева. — Київ: Держлітвидав, 1956. — 115 с.