Правова статистика

КонтрольнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

В процесі проведення кримінологічних досліджень виникає питання, яким методам віддати перевагу, щоб одержати якнайповнішу і достовірнішу інформацію. Звичайно при цьому використовується комплекс методів. Важливо з урахуванням достоїнства і недоліків кожного вирішити, які з них найбільш відповідають характеру, обставинам і умовам передбачуваних досліджень. Потрібно запам’ятати, що не існує якогось… Читати ще >

Правова статистика (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст

1. Методологія науки кримінології

2. Класифікація детермінантів злочинності

3. Інформаційне та організаційне забезпечення попередження злочинів

4. Поняття, цілі і напрями кримінологічних досліджень

5. Види прогнозування кримінології

Список використаної літератури

1. Методологія науки кримінології

Під методом науки кримінології розуміється сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких розкриваються закономірності, зміст і форми явищ, що входять в предмет кримінології. Таким чином, метод кримінології тісно пов’язаний з її предметом і їх потрібно розглядати в діалектичному взаємозв'язку.

Проблеми, що вивчаються кримінологією, можуть бути глибоко і достатньо повно досліджені тільки на основі діалектики — загального методу пізнання. Використання основних філософських законів і категорій, таких як пізнаваність соціальних явищ, єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості в якість, причини і наслідки і т.п., дозволяє глибше проникнути в сутність явищ, що вивчаються кримінологією.

Системний підхід припускає вивчення об'єкту, кримінології, як цілісної єдності з пізнанням ступеня і характеру взаємозв'язку елементів (підсистем), що входять в системну освіту. Найважливіше призначення цього підходу полягає в тому, що його використання дозволяє виявити якісні стійкі сторони інтегральної освіти, а не просто зафіксувати механічну сукупність складових його компонентів. Гідністю даного підходу є і те, що він дозволяє використовувати загальний метод як відправну точку наукового пізнання, а загальнонаукові і частково наукові методи — як способи рішення конкретних дослідницьких задач.

У необхідних випадках системний метод може бути доповнений комплексним підходом до дослідження проблем, кримінологій.

Комплексність і системність, як методологічні принципи соціального дослідження, хоч і взаємозв'язані, але не тотожні. Системний підхід нейтральний по відношенню до ідеології і тому без яких-небудь якісних змін може використовуватися наукою. Комплексний підхід відображає соціально значущу спрямованість пізнання. Він покликаний забезпечити вивчення і осмислення соціальної дійсності не з формальної або технічної сторони, а з сторони змістовної, якісної, ідеологічної.

Крім загального методу пізнання, в кримінології широко використовуються загальнонаукові, частково наукові методи і спеціальні методики кримінологій.

Загальнонаукові методи включають формальну логіку, тобто аналіз і синтез, індукцію, дедукцію, узагальнення, абстрагування, висунення гіпотез і ін.

Аналіз і синтез — процеси практичного або уявного розкладання цілого на частини і возз'єднання цілого з частин. Шляхом синтезу досліджуване явище відтворюється в мисленні як якесь ціле у всьому різноманітті його зв’язків і частин. Індукція — це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. В даний час під дедукцією розуміється доказ або виведення слідства з посилок, що здійснюється на основі законів логіки і носить достовірний характер. У кримінології, широко застосовується такий науковий метод, як узагальнення, під яким розуміється віддзеркалення і формулювання закономірностей, які лежать в основі явища, що вивчається.

У ряді загальнонаукових методів важливе місце належить абстрагуванню, під яким розуміється процес уявного виділення одних властивостей і зв’язків явища, що вивчається, і відвернення їх від різних побічних явищ. Необхідним моментом наукового знання кримінології є висунення гіпотез. Саме поняття гіпотеза означає, що ще не доведене теоретичне положення засноване на припущенні. Висунення, обґрунтування і доказ гіпотези є необхідним елементом всякого наукового знання, у тому числі і кримінології.

Вбираючи в себе весь арсенал засобів пізнання соціальної дійсності, кримінологія використовує і застосовує в своїх цілях різні частковонаукові методи, зокрема такі соціологічні методи, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання і аналіз документів.

Спостереження полягає в безпосередньому сприйнятті самим дослідником фактів, що стосуються об'єкту кримінології, що вивчається, і поставлених дослідницьких завдань. Важливим методом пізнання є опитування. Воно здійснюється у формі двох основних різновидів: анкетування і інтерв'ювання.

Анкетне опитування — найбільш зручний спосіб отримання потрібної інформації кримінології. Інтерв'ювання проводиться у формі бесіди з опитуваним, в ході якої з’ясовуються і фіксуються факти, що цікавлять дослідника, і оцінки опитуваного. Серед різноманітних прийомів отримання інформації, важливе місце займає аналіз документів.

До частково наукових методів слід віднести логіко-математичні, такі, що включають моделювання, аналіз, чинника, а також методи кримінальної статистики.

До спеціальних методів дослідження відносяться вже відомі в соціології і психології методи і методики, такі, як використання статистичних даних про злочинність і судимість, спеціальне і психологічне дослідження особи злочинця, його тестування, вивчення різних категорій кримінальних справ з подальшою статистичною обробкою матеріалів, вивчення громадської думки різних соціальних спільнот і груп про злочинність, її причини і заходи боротьби з нею, проведення досліджень, кримінологій, за спеціальними програмами, а також комплексних досліджень кримінологій.

2. Класифікація детермінантів злочинності

Причини та умови злочинності об'єднуються деякими вченими родовим поняттям криміногенні детермінанти і являють собою сукупність соціально-негативних економічних, ідеологічних, соціально-психологічних, організаційно-управлінських явищ, які породжують (причини) та обумовлюють (умови) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності у їх багатоманітності вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих груп злочинності, конкретного злочину. Таким чином, детермінація причинності злочинності - це в цілому процес народження злочинності в суспільстві (соціальна детермінація) та виділення у даному процесі похідних, причинних залежностей (причинність).

Тож серед основних причин та умов насильницької злочинності проти життя та здоров’я особи можна виділити такі:

1. Докорінна переоцінка колишніх цінностей і моральних принципів, все більше визнання масовою свідомістю влади грошей, матеріального фактору як єдиної цінності; знецінювання людського життя, якщо воно не підкріплено високими матеріальними показниками; культ жорстокості;

2. Правовий нігілізм, зневажливе ставлення до діяльності правоохоронних органів, вплив кримінальної субкультури;

3. Криміногенний вплив негативних умов у мікросередовищі (тривалий і цілеспрямований вплив на молодь з боку деморалізованих, часто судимих осіб, лідерів з антисуспільною спрямованістю); сімейне криміногенне неблагополуччя, що характеризується проявами агресивності;

4. Безробіття, алкоголізм, наркоманія, культ розпусти;

5. Несприятливі житлові умови: зростання цін на житло, що унеможливлює придбання власного житла (криміногенні конфлікти, а згодом і злочини проти життя і здоров’я, нерідко виникають між мешканцями комунальних квартир, розлученими, проте, проживаючими на одній житловій площі членами подружжя). Зрештою, велика кількість вбивств здійснюється з метою заволодіння чужим житлом, наприклад, пенсіонерів, про яких нема кому попіклуватись;

6. Зневажливе ставлення правоохоронних органів до фактів знущання над тваринами, нівелювання того факту, що майже всі маніяки та серійні вбивці починали свою «діяльність» саме з знущання над тваринами. За роки існування в Кримінальному кодексі України статті 299 «Жорстоке поводження з тваринами», незважаючи на величезну кількість фактів скоєння даного злочину, зареєстровані лічені з них;

7. Неналежне реагування органів внутрішніх справ на факти погроз вбивством, переслідування жертви, а також підготовку до вчинення злочину;

8. Зрештою, високий рівень озброєності населення, що зумовлена неналежною роботою правоохоронних органів з виявлення фактів незаконного виготовлення, зберігання і носіння холодної і вогнепальної зброї.

Даний перелік не слід вважати закритим, адже окрім наведених причин та умов насильницької злочинності існує безліч інших не менш важливих, не менш фатальних, проте врахування навіть частини з них в організації профілактичної роботи сприятиме покращенню боротьби з насильницькою злочинністю.

В основі злочинної поведінки лежать певні спонукальні мотиви. У науці виділяють такі їх види:

1) суспільно-політичні: управління державою, участь у політичному житті;

2) соціально-економічні:

— задоволення абсолютних, тобто найнеобхідніших, життєво важливих потреб;

— задоволення «відносних потреб», що виникають в умовах соціально-економічної диференціації населення та порівняння людьми свого становища зі становищем оточуючих;

— досягнення свого ідеалу — деякого матеріального стандарту чи соціального статусу, на які зорієнтована дана особа;

3) насильницько-егоїстичні (агресивні у фізичному та психологічних планах):

— абсолютизація ідеї самоствердження, реалізація у будь-яких формах потреб та інтересів, що вже в особи є;

— самоствердження у тих формах, які можливі для особи в конкретних ситуаціях (фізична розправа з особою, яка образила тощо);

4) легковажно-безвідповідальні:

— відсутність потреби та зацікавленості звіряти свої вчинки з існуючими нормами поведінки, законом;

— вибірковий характер загально слухняної поведінки (наприклад, лише в умовах суворого зовнішнього контролю або у спілкуванні з тими, хто має реальну владу).

3. Інформаційне та організаційне забезпечення попередження злочинів

Попередження (профілактика) злочинності - це система державних та суспільних заходів, які направлені на усунення або нейтралізацію, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єктах та по інших параметрах.

Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.

Отож, для того, щоб протистояти злочинності, державі необхідно вжити заходів для підняття правосвідомості і правової культури громадян. Формування державної правосвідомості загалом тісно пов’язане з подоланням вузько зрозумілих, національних і регіональних інтересів. В центрі усієї політики державі необхідно ставити громадян як духовно вільних, творчих особистостей, які потребують допомоги і захисту з боку держави.

Проблему організації попередження злочинності передбачається розв’язувати шляхом поетапної реалізації комплексу правових, організаційних, економічних, соціальних, інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, що її породжують.

Необхідно реалізувати заходи щодо: удосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та профілактики злочинності шляхом внесення змін до чинних та прийняття нових нормативно-правових актів; оптимізації структури органів, установ та організацій, які займаються профілактикою злочинності, у тому числі створення в разі потреби нових підрозділів; створення інформаційно-аналітичної бази профілактичної діяльності; розроблення нових форм та методів профілактики злочинності і запровадження їх у практику; вдосконалення системи ресоціалізації раніше судимих осіб; ефективного здійснення захисту законних інтересів неповнолітніх, у тому числі захисту від жорстокого поводження, експлуатації та насильства; боротьби з використанням дитячої праці, ліквідації торгівлі дітьми та їх сексуальної експлуатації, інших форм насильства над дітьми; підвищення рівня контролю за дотриманням закону під час провадження господарської діяльності, набуття та реалізації майнових прав; удосконалення профілактики та оперативно-розшукового забезпечення протидії організованій злочинності та корупції; реалізації комплексу заходів, спрямованих на викоренення причин і створення умов для ліквідації тіньового сектору економіки; впровадження чітких правових норм для захисту прав інтелектуальної власності з одночасним удосконаленням на міжнародному рівні механізму захисту прав інтелектуальної власності суб'єктів господарювання України; запровадження інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних програм профілактичного спрямування; підвищення рівня фахової підготовки посадових осіб, на яких законодавством покладено реалізацію заходів щодо попередження злочинності.

4. Поняття, цілі і напрями кримінологічних досліджень Кримінологічні дослідження в Україні здійснюються співробітниками наукових установ та юридичних вищих учбових закладів.

Визначення предмета кримінологічних досліджень, до теперішнього часу, не є однозначно сформованим і перебуває у стадії становлення. Існуючі в кримінологічній літературі різні погляди вчених щодо його визначення, що коливаються від: а) абстрактного, зміст якого становить сфера суспільних відносин, що виникає у зв’язку з існуванням злочинності — відносно масового соціального явища класового суспільства; б) загального, що включає саме явище (злочинність) в єдності і різноманітності його суті, а також ті чинники, що безпосередньо з ним пов’язані; до в) конкретного переліку елементів (об'єктів), що належать до предмета кримінологічних досліджень: злочинність, причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів, особа злочинця (особа, яка вчинила злочин), розроблення заходів, спрямованих на боротьбу із злочинністю (багато хто з кримінологів включають до предмета лише такий напрям боротьби, як профілактика злочинності), прогнозування злочинності, поведінка жертви (віктимологічний напрям) тощо.

Залежно від змісту, що вкладається у предмет науки, залежить вибір і застосування методів наукових досліджень. Цим пояснюється тісний взаємозв'язок предмета і метода.

Завданням кримінологічних досліджень є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів, розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій. Вимагає подальшого розвитку кримінологічна теорія попередження злочинів, визначення правових основ цієї діяльності, кола суб'єктів та їх класифікації, дослідження рівнів попереджувальної діяльності, поглиблення наукового аналізу арсеналу соціальних, економічних, організаційних, управлінських, політичних, правових, психологічних та інших засобів попередження злочинів.

До найзагальніших об'єктів кримінологічних досліджень належать злочинність, особа злочинця, причини й умови вчинення злочинів, заходи, які вживають державні та громадські органи щодо запобігання злочинам.

До суб'єктів кримінологічного дослідження належать науковці й практичні працівники правоохоронних та інших органів, установ і організацій, що здійснюють кримінологічні дослідження.

Наукове дослідження у кримінології виконує чотири основні функції: описову; пояснювальну; прогностичну; регулятивну.

Основними методами кримінологічного дослідження є:

1. Метод суцільного та вибіркового дослідження.

2. Соціологічні методи кримінологічного дослідження: опитування; спостереження; експеримент; метод експертних оцінок; документальний метод; метод контрольної групи.

3. Психологічні методи кримінологічного дослідження.

4. Статистичний метод у кримінології.

Отже, основне завдання кримінологічного дослідження полягає в отриманні репрезентативного (представницького) за обсягом, глибокого за інформаційним змістом матеріалу, який ґрунтується не лише на фіксації кримінологічно значущих ознак, а й на виявленні глибоких системних зв’язків між ними.

5. Види прогнозування кримінології

кримінологія злочинність прогнозування Кримінологічний прогноз злочинності - це ймовірнісне судження про майбутній стан (рівні, структурі) злочинності, її детермінанти і можливості профілактики через визначений період часу, що включає якісну і кількісну оцінки передбачуваних змін і вказування їх термінів.

Процес кримінологічного прогнозування по своїй суті повинен бути безупинним, потребуючим постійного систематичного уточнення в міру нагромадження нових даних. Тобто прагнення до закінчених, що не потребують в уточненні, прогнозів може привести до ненадійних результатів чи навіть до помилкових висновків.

Цілі кримінологічного прогнозування формулюються в такий спосіб:

— загальна мета — установлення найбільш загальних показників, що характеризують розвиток (зміна) злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій і закономірностей і відшукання способів зміни цих тенденцій і закономірностей у потрібному напрямку.

Загальна мета визначає основні цілі прогнозування:

— забезпечення всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

— прийняття триваючих управлінських рішень;

— вироблення загальної концепції боротьби зі злочинністю;

— вибір оптимального шляху удосконалювання діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

— установлення можливих змін у стані, рівні, структурі і динаміку злочинності в майбутньому;

— визначення можливостей появи нових видів злочинів і «відмирання» наявних у сьогоденні, а також причин і умов, здатних уплинути на це;

— установлення можливої появи нових категорій злочинців.

У залежності від цілей прогнозування, об'єкта дослідження і термінів прогнозування визначаються і задачі прогнозування. Основними задачами є:

— одержання інформації про досліджуване майбутнє;

— відповідна обробка цієї інформації;

— узагальнення всіх показників «майбутньої» злочинності; а саме основне завдання полягає в тім, щоб на основі виявлених показників визначити в прогнозованому періоді найбільш важливі й ефективні шляхи (засобу і міри) боротьби зі злочинністю.

Кримінологічне прогнозування в широкому змісті класифікується на два види:

— прогнозування науки кримінології (прогнозування кримінологічних досліджень, визначення переспектив розвитку, конкретних напрямків науки);

— прогнозування злочинності (первинної і рецидивний).

Будь-яке прогнозування проводиться з метою складання прогнозу на той чи інший конкретний термін. Тобто за часом прогнози поділяються на:

— короткострокові (від одного до 2-х років) — обслуговують поточні задачі боротьби зі злочинністю. Як правило, ці прогнози досить достовірні;

— середньострокові (від 3-х до 5-ти років) — дозволяють враховувати можливий вплив на злочинність і її зміну явищ макросоціального рівня; використовувати антикримінальний потенціал цих явищ і процесів; вчасно розробити адекватні заходи для чи нейтралізації ослабленню можливих криміногенних наслідків, підготувати відповідні людські, матеріальні й інші ресурси і т.д.

— довгострокові (до 10-ти — 15-ти років) при існуючих методиках можуть давати лише деякі загальні оцінки можливих тенденцій злочинності.

Список використаної літератури

1. Белоглазов В. А. Методы и методики криминологического прогнозирования. — К., 2001. — 325 с.

2. Долгова А. И. Криминология. — М., 1999. — 254 с.

3. Ковалев М. И. Причины преступности в обществе с позиций криминологии. — М., 2004. — 164 с.

4. Ковалев М. Я. Криминология и уголовная политика. — М., 2002. — 345 с.

5. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. — М., 2003. — 216 с.

6. Кузнецова Г. М. Криминология. — М., 2004. — 566 с.

7. Кулик О. Г. Курс кримінології: Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 352 с.

8. Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні. — Харків, 2008. — 446 с.

9. Малко В. Д. Криминология. — М., 2006. — 528 с.

10. Минин А. Я. Криминология. — М., 2004. — 192 с.

11. Михайлов П. П. Курс современной криминологии: Предмет. Методология. Преступность и её причины. Преступник. — М., 2001. — 235 с.

12. Сахаров А. Б. О личности преступника и причинах преступности. — М, 2001. — 277 с.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою