Основні методологічні засади правової онтології

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЮРИДИЧЕСКИЕ ЗАПИСКИ. 2014. № 1.
ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ ПРАВА
УДК 340 12
А.М. Бернюков* ОСНОВНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОЇ ОНТОЛОГІЇ
Бернюков А. Н. Основные методологические принципы правовой онтологии. — Статья.
В данной статье подвергается анализу методология правовой онтологии в свете развития западноевропейской философско-теоретической мысли Согласно этому автором рассматриваются основные онтологические принципы, понятия и категории теории бытия юридических явлений Взгляд на этот важный и актуальный вопрос с точки зрения нового мышления — методологически обоснованный и заслуживает широкое научное внимание.
Ключевые слова: право, бытие права, правовая реальность, философия права, правовая онтология.
Bernyukov A.N. Basic methodological principles of legal ontology. — Article
In this article the methodology of legal ontology in the light of development of the West European philosophical and theoretical thought is exposed to the analysis According to it the author considers the basic ontologic principles, concepts and categories of the theory of being of legal phenomena The view of this important and topical issue from the point of view of new thinking is methodologically reasonable and also deserves broad scientific attention
Keywords: law, being of law, legal reality, legal philosophy, legal ontology.
Бернюков А. М. Основні методологічні засади правової онтології. — Стаття
В даній статті піддається аналізу методологія правової онтології в світлі розвитку західноєвропейської філософсько-теоретичної думки Відповідно автором розглядаються основні онтологічні принципи, поняття та категорії теорії буття юридичних явищ Погляд на це важливе та актуальне питання для сьогодення під кутом зору нового мислення — є методологічно обґрунтованим та заслуговує на широку наукову увагу
Ключові слова: право, буття права, правова реальність, філософія права, правова онтологія.
Як усім відомо, важливим видом ius та форми його існування у вигляді
існуючого буття є соціальна реальність, що правової реальності. Детальне визначен-
охоплює всі сфери людського існування, ня методологічних основ осмислення цьо-
При цьому однією із найбільш необхідних го виду онтології дасть нам розуміння
умов суспільного життя виступає право як технології дослідження її об'-єкту,
система норм, що врегульовує відносини Зрозуміло, що найперша пробле-
між людьми Зміст та форма цих керівних ма правової онтології проявляється в
правил, їх реалізація складає особливу тому, яку саме частину буття займає ius, і
соціальну матерію — правову реальність. чим воно є у своїй структурі. Правильне
Очевидно, що особливості правової розуміння сутності цього поняття — це го-
реальності формують і спеціальний ловний елемент юридичного пазлу, золо-
онтологічний підхід до її дослідження тий ключ і універсальний засіб в пізнанні
Будучи частиною суспільної дійсності, усієї реальності, створюваної даним яви-
вона має бути предметом відповідної щем та усіх її елементів.
регіональної соціальної онтології. Цей Розглядаючи існуючі на сьогоднішній
спеціальний філософсько-юридичний на- день методології в осмисленні онтологічної
прямок здійснює дослідження буття природи ius, їх можна класифікувати за
* Бернюков Анатолій Миколайович — доцент кафедри правознавства Хмельницького інституту соціальних технології ВМУРОЛ «Україна», кандидат юридичних наук, м. Хмельницький, Україна.
часом виникнення на: 1) юснатуралізм- 2) юрпозитивізм- 3) «третій шлях» А. Кауфмана- 4) інтегративна юриспруденція. Якщо перший підхід визнає лише належну частину правової реальності, то другий — тільки її сущий компонент. Свого часу було багато сказано та написано про ці дві позиції, тож, більш детально зупинимось на решті
Відомий дослідник Кауфман на початку другої половини ХХ ст. запропонував свій альтернативний онтологічний метод, що своїм корінням все-таки більше тяжіє до гносеології. При цьому слід зазначити, що його новаторські ідеї, свого часу, найшли значну підтримки та отримали багато прихильників. Базуючись на розширеному релятивізмі юридичної герменевтики, що значною мірою перетворюється в реалізм, цей німецький вчений уникає полеміки між першими двома концепціями та вказує, що необхідне для застосування право при вирішенні юридичного спору, слід шукати в історичній ситуації (традиції) суб'-єкта-інтерпретатора.
Питання про їш для Кауфмана завжди відкрите: для нього будь-яке правове вирішення завжди полягає у справедливому розв’язку. Останнє, на його думку, визначається конкретним буттям, безпосередньо «тут і зараз», тобто є історичним. Справу розв’язує реальна жива людина, перебуваючи у відповідному часі, при цьому її абсолютна суб'єктивність зв’язана сформованими в суспільстві ідеалами про справедливе. Остаточно не заперечуючи позитивне та юснатуральне право, Кауфман, зважаючи на постійне відставання від бігу реальності першого та важкодоступність другого, між тим пропонує третій шлях -користуватися при вирішенні конкретного юридичного спору вимогами тієї історичної традиції, в якій перебуває інтерпретатор.
«Третій шлях» Кауфмана є певною мірою виявом «реалізму» та продовженням традицій «історичної школи», оскільки для цього визначного німецького теоретика і практика жодного онтологічного
їш як міцної опори (ні у вигляді норми позитивної, ані юснатуральної, в силу їх абстрактності) не існує. Для нього право народжує лише конкретна життєва ситуація, яка потребує юридичного розв’язання, і вона ж, по-суті, диктує свій розв’язок, проявляючись в суб'єктивності інтерпретатора, обмеженого рамками історичної, а отже, мінливої справедливості. За таких обставин, як бачимо, помилка Кауфмана полягала в абсолютизації релятивізму, оскільки в класичній тріадній юридично-гносеологічній схемі «норма -суб'єкт — факт», ним фактично виключався перший елемент. Тим самим, через заперечення стійких правоонтоорієнтирів з відсиланням лише на мінливу, розмиту історичну справедливість створювалися умови для анархічного свавілля суб'єктивності, а отже, хаосу та вакханалії в цілому Таким чином, будучи правий у тому, що позитивна норма повністю не зв’язує інтерпретатора, він помилявся у тому, що для суб'єкта не є абсолютним орієнтиром їш паШгаїе. Питання ж про те, що не всі адекватно розуміють останнє, то вже проблема іншої площини — епістемологічної
Усунути усі суперечності перших двох концепцій мала й інтегративна юриспруденція, народжена на заході в 70-х роках минулого століття, з метою реалізувати на практиці ідею конвергенції позитивного та природного права Зрозуміло, що не можна сказати, що подібні думки не висувались раніше. Разом з тим саме в інтегративній юриспруденції вони оформились, системно впорядкувавшись, у цілісну теорію.
Інтегративісти спрямовують свій пошук на віднаходженні так званої «золотої середини» між «першим» та «другим» шляхами через відсікання в ручному режимі їх крайніх позицій, у простому сумуванні, звичайній переплавці, з тим щоб таким чином вийти на одну інтегральну, компактну, консолідовану і «компромісну» позицію. По-суті, вони запропонували взяти праву «ногу» від одного, а ліву від
іншого. При цьому, однак, не береться до уваги те, що мутант, створений в результаті цих експериментів, на практиці виявляється нежиттєздатним, оскільки між юснатуралізмом та юспозитивізмом, в їх атракції, існує лише «нульова» точка, і гіпостазування їх кордонів у той чи інший бік виявляється онтологічною нездійсненністю Обидві вони є в своїй невід'ємності частиною одного механізму, а саме — правової реальності.
Правильно зосереджуючись на моментах спільності юснатуралізму та юрпозитивізму, інтегративна теорія разом з тим їх суміщає, «накладає» одне на одне, якби відбираючи вершки, а все решту викидаючи, тим самим складаючи правову реальність навпіл, укорочуючи її довжину вдвічі з одночасним урізанням в об'ємі. Цього, зрозуміло, робити непотрібно, оскільки за рахунок такої технології проблема із досягнення всеосяжності не вирішується,
і, врешті, результат отримується той же, з аналогічним ефектом, що і у перших двох теорій
Разом з тим слід визнати, що першопо-чатковий задум інтегративістів був більш ніж корисним для юриспруденції. Він полягав у формі запрошення до діалогу «за круглим столом» двох здавна ворогуючих правових таборів з метою допомогти їм почути один іншого, прийти до злагодженого консенсусу, зняти вічно існуюче між ними протистояння з подальшим примиренням своїх позицій. Тому, як відомо, в чорнових планах розробників теорії «інтегральної юриспруденції» було стати своєрідним буфером. Дійсно, для того щоб система злагоджена працювала, не було втрат при передачі належного в суще, її потрібно було густо змастити в місці найбільшого опору, де зміст отримує свою форму, тобто в момент переходу їш паШгаІе в позитивовану норму Але інтегративісти на цьому, як ми знаємо, не зупинилися та вирішили взяти на себе роль правового творця Отже, далі -більше
Роль «медіатора», специфічного дипломата та голуба миру інтегративістів вже більше не влаштовувала Одного дня прокинувшись, вони чітко усвідомили та остаточно вирішили для себе, що, мовляв, модератор — це відтепер вже не їх рівень і вони визріли для значно більш «серйозного» та амбіційного проекту Таким чином, взявшись спочатку з благим настроєм примирити юснатуралізм та юрпозитивізм, аби вони «потиснули» зрештою один одному руки, інтегративізм потім пішов значно далі. Відштовхуючись від точки «золотого січення» правової реальності, він вирішив сам змайструвати їш, взявшись за цю справу з великою енергійністю та ентузіазмом: «Іван Васильович змінює професію». Вагомим аргументом обґрунтування для цього став демагогічно висунутий тезис про необхідність створення єдиного центру управління юридичними процесами для подолання хаосу та невизначеності Причому інтегративісти грізно застерігали, що інакше нам ніколи, аж ніяк, не просунутись вперед у нашому правовому розвитку, відповідно, віщуючи великі лиха та неприємності в разі незроблення цього. Хоча, хто і як позбавляє обов’язкової сили юснатуралізм та юрпозитивізм, дана теорія, зрозуміло, замовчувала, хоча подібне уточнення могло б послужити фактично єдиною теоретичною та практичною основою цієї хиткої конструкції Тому, насправді, вона виявилась не опорою, а фантомом, що, одразу, як ми тільки-но на нього оперлися, — рухнув подібно будинку на піску Подальший історичний перебіг подій це яскраво підтвердив
Попри це, слід визнати, що на певний момент юридичному інтегративізму навіть вдалося очолити філософсько-правовий пілотон, ставши своєрідним орієнтувальним моветомним метрономом, в рамках прогресуючого постмодернізму, для решти Він одразу став помітною фігурою на теоретичному полі, постійно перебуваючи «на видноті» лідером чарту
Але досить швидко прийшло усвідомлення того, що ми його явно переоцінили, взяті на себе ним зобов’язання виявилися для нього непідймною ношею, а тому інтегративізм був змушений скинути її Замовлена ним для взяття висота була нереальною, і він прогнозовано у плані масштабного юридичного створення через поєднання зазнавав невдачі, розчинившись в небутті Юридичним мастодонтом він так і не став Стрибнути вище своєї голови не зумів, як він і не тужився.
Виконуючи поставлене перед собою завдання, інтегративістська концепція руками своїх розробників, перш за все, намагалася, з одного боку, ніби поглинути, «зняти» в більш широкому вченні догматизм позитивізму Таким чином, привид, що довгий час вештався у деяких головах, в особі цієї теорії взяв зброю у свої руки, але цей похід квазіюридичного Бонапарта прогнозовано зазнав невдачі. Адже, з іншої сторони — у вирішально-кульмінаційний момент, інтегративізм вже сам виступив як догмат антипозитивізму. По-суті, це виявилось незрозумілою (але від цього не менш драматичною) зустріччю метафізичного та раціонального на темі права, поставши перед нами як факт у вигляді відомого «їсти подано» — «розпишіться та отримуйте!». Нічого серйозного, окрім постійного бігу від юснатуралізму до юрпозитивізму та навпаки, інтегративізм не запропонував.
Показово-симптоматичним в цьому плані є те, що інтегративістські автори в пошуках оптимальних елементів «розібраних» ними до основи юснатуралізму та юрпозитивізму з метою використання цих «запчастин» для побудови на їх базі своєї однієї колосальної універсальної конструкції були змушені увійти у доволі обкатану колію відповідного одіозного, тотальноцензурного фільтрування «матеріалу» у форматі жорсткого «контролю» з подальшим масовим «забраковуванням» В результаті, підмінюючи істинну сутність їш на штучне утворення, ця теорія, по-суті, безпідставно
взялася вирішувати за нього, що йому більше пасуватиме в онтологічному плані. В такому розумінні усі структури правової реальності довільно пересувалися якби невидимою рукою за вказівкою позакадрово-го режисера через один мах його чарівної конвергентної палички В результаті ж на практиці, окрім ефекту юридичного хаосу, більше нічого не створювалося. Таким чином, розглядувана концепція, намагаючись зняти одні протиріччя, в той же час неминуче породжувала інші в їх більш кількісному порядку
Отже, за інтегративного підходу також не відбувається ніякого просування вперед, а щедро видані йому свого часу аванси не окупилися та не виправдали великих надій, сподівань і очікувань, покладених на нього. А цар-то, як виявляється, несправжній! Зрозуміло, що нічого корисного, ніяких позитивних наслідків, окрім створення додаткових проблем, такі погляди, в разі настійливого наполягання на них, не приносять науці і не можуть ніколи цього зробити, окрім нанесення їй шкоди
Будь-які фальсифікати права є глибоко порочні та неприйнятні для нас. Висуваючи в якості «нового слова» та фундаментального наукового «прориву» настільки категоричні твердження про необхідність «злиття» юрпозитивізму з юснатуралізмом через їх своєрідне «схрещення», інтегративісти підкреслюють, що це зовсім не наївність з їхнього боку, а цілковита реальність. Насправді ж, подібний умовний, малоаргу-ментований камуфляж все далі зіштовхує нас з правильного шляху, уводячи по-сусанівськи в далеку оману щодо справжності ш, і, таким чином, збиваючи з основної просіки у глухий ліс, в якому відчувається приреченість до небезпечного постійного блукання Нічим іншим, окрім цього, та гучними кампаніями, які в результаті закінчилися не менш великим пшиком, нині інтегративна юриспруденція і не запам'-яталася.
Прагнучи реанімувати застиглу в другій половині ХХ ст. у стопорі юри-
дичну науку, що явно відставала від суспільного розвитку, не встигаючи за бурхливим змінами в історичному русі соціуму, розробники даної концепції намагались, не в останню чергу, й «струснути» правознавство Оглядаючись назад у часі, слід визнати, що певною мірою, тим не менш, їм вдалося розбити цей «штиль» та вчинити «бурю», щоправда, як виявилось, «в стакані» В якості дефрибілятора вони свідомо обрали ідею інтеграції в юриспруденції, яка червоною лінію пройшла крізь всю їхню концепцію, і стала в дійсності нездійсненною фантазією та грою уяви. Звабивши на початку власного становлення багатьох дослідників своїми популістським та відверто спекулятивними лозунгами, цей підхід фактично відпрацював свій ресурс та нині закономірним чином вже канув в історію Посіявши зерна юридичного інте-гративізму, постійно турбуючись про їх ріст, багато хто сподівався отримати солодкі юридичні плоди Насправді ж, вигоди в результаті не було ніякої - виріс черговий пирій, який тільки й робив, що забирав поживні соки в більш цінних «сортів». Його хрестовий похід за великим звитягами на ниві вирішення усіх юридичних проблем закінчився безславно На своєму прикладі він вкотре наочно ілюструє нам усю марність та непотрібність подібного роду теорій Запропоноване ним хардо-трешове «гармонійне» поєднання юрпозитивізму з юснатуралізмом не вийшло, і не могло цього статися в принципі, оскільки це нікому не під силу Зібрати усе юридичне різноцвіття докупи і на його основі зробити відповідний медовий нектар- методом селекції «на колінах», з різношерстих порід вивести одну досконалу, знищивши при цьому усе «стадо» для своїх експериментів та дослідів, — у цьому плані інтегративізм явно «переборщив» та «зарвався», при цьому створений ним своєрідний легівський конструктор права «очумілі вправні руки або зроби сам» виявився нікому не
потрібний. Він не спростував нездійснений характер подібного роду ідей. Між сущим та належним постійно існує категорично нездоланна діалектична напруга, і в цьому — задум світового деміурга, одна із визначальних основ нашого буття
Таким чином, дана теорія зайняла почесне місце в ряду таких же самих як і вона псевдоевристичних, безпорадних, неспроможних та недієздатних «пусту-шок», мильних бульбашок, що лопнули від першого-ліпшого випробування практикою. Відтак, ставши черговим утопічним проектом, яких так багато знала наша історія Ейфорична радість швидко пройшла, настало протверезіння, що принесло важкий «похмільний» синдром Захват та захоплення інтегративізмом сьогодні обернулися великим розчаруванням Він виявився стороннім та чужорідним тілом в теоретико-правовому тілі. Більше він вже не вражає, а навпаки, його рецидиви, які подекуди ще тривають, викликають глибоку стурбованість та загальне занепокоєння. В зв’язку з цим актуальність та популярність інтегративної теорії в західних країнах нині значною мірою вичерпались. Разом
з тим в Україні відголоски подібних ідей запізнілим холостим «пострілом» були підтримані, зокрема Цимбалюком М М та певною мірою Максимовим С І у їх докторських дисертаціях (Цимбалюк М М Онтологічні онови теорії правосвідомості: Дис. … на здобуття наук, ступеню доктора юрид. наук: спец. 12. 00. 12. «Філософія права» / Київський національний університет внутрішніх справ. — К., 2009. — Максимов С .И. Правовая реальность как предмет философского осмысления: Дис. … д-ра юрид. наук: 12 00 12 / Национальная юридическая академия им. Я. Мудрого. — Х., 2002.).
В цілому ж кожна із цих чотирьох теорій не є абсолютно неправильною, але неповною, — ними висмикується лише «одна» із частин правової реальності, залишаючи інші поза увагою Тут же прин-
ципово необхідний розгорнутий аналіз І в цьому вони усі програють, значно поступа-ючись комплексній юридичній концепції Дослідницьке «покривало» не слід тягнути в один бік, тим самим «розкриваючи» інші правові сегменти, а його треба «розправити» для того, щоб покрити усю цю структуру. Дослідні сили варто не розпорошувати чи сконцентровувати в одному місці, а раціонально розподіляти, відповідно до того, як це вимагає кінцева мета повноцінного юридичного дослідження На сьогоднішній день існує ряд проблем, пов’язаних з праворозумінням, які вимагають свого невідкладного, перш за все, системного методологічного вирішення При цьому інтегративістський підхід та численні його різновиди до проблеми занадто спрощені: необгрунтовано завищена кількісна оцінка і упущена змістовна сторона питання Причини невдач інших трьох напрямків додатково криються в невиправдано вузькому трактуванні змісту поняття їш. Воно безпідставно поширюється лише на один бік права, і за рамками аналізу таким чином залишається інший. Висновки про те, наскільки розкрите дане поняття, можна зробити лише на базуючись на більш широкому і глибокому аналізі Причому достовірні умовиводи неможливо засновувати без додаткових досліджень і більш якісного та детального дослідження
Необхідно враховувати також й інші важливі аспекти, які часом мають вирішальне значення Одна справа говорити про всеосяжність, інша — реально здійснити це на практиці, «без втрат» для дослідження правової реальності Саме тому отримані висновки вищевказаних теорій носять суперечливий і відкрито помилковий характер, що може призвести до викривлених уявлень про їш, а часом нанести і різного роду шкідливі результати У таких випадках прихильники цих концепцій, замість того аби розібратися в собі більш якісно, зробити «виважен-
ня» своїх власних ідей, на яких вони наполягають та відстоюють, встають на позиції конфронтаційного взаємознищення «невірних», що явно суперечить конструктивного науково-правовому діалогу, принципово заважаючи його проведенню.
Якісний аналіз дозволяє виявляти і говорити про інші аспекти допущеного подібними авторами браку у висвітленні правових явищ. Тому, хоча й по-різному, повинні оцінюватися ситуації, пов'-язані з проявами ї^, але це повинно здійснюватися в єдиному, взаємопов'язаному методологічному циклі Таким чином, достовірність подібних теорій не може визнаватися вичерпною, оскільки ними свідомо змінюється сам підхід до оцінки правильності вирішення справ в юридичній сфері. Говорячи про правову реальність, не можна виходити лише з поширеності її проявів у сущому чи належному, наукова ефективність в такому разі знижується в результаті створення відповідних невиправданих стереотипів. Без належних підстав такими дослідниками усвідомлено спотворюється сам предмет Сьогодні слід зосередитися на принципово новій, повноцінній юридичній методології
Отже, з усією очевидністю стає зрозумілим, що потрібне глобальне, всео-хоплююче мислення при вирішенні питання про зміст їш. Лише «п'-ятий» шлях, як комплексний підхід за принципом «кесарю — кесареве», поєднуючи онтологію та гносеологію правової реальності, вказує нам: при пізнанні ідеальної частини їй адекватним герменевтико-епістемологічним засобом є ірраціоналізм, при осягненні ж позитивної - раціоналізм Причому важливу роль в безпосередньому застосуванні норми, здійснює й кореляція «історичної традиції» інтерпретатора
Таким чином, саме комплексний підхід досягає мети «великого» узгодження, поставленого інтегративізмом, але при цьому уникаючи недоліків останньо-
го: кожна з двох класичних методології працює на своїй звичній ділянці роботи, в моменті ж їх пересікання — «включається» і «третій шлях». Не можна вважати запропонований нами «п'ятий шлях» і моделлю в розумінні класичних структуралістів, оскільки їх концепція, будучи одним із рецидивів позитивізму, визнає побудову пізнавальних конфігурацій лише на раціональній платформі Тому в цьому плані комплексний підхід є своєрідним прогресивним онтологічним системно-методологічним фундаментом, з відповідно сильною метафізичною складовою, в її гносеологічній трансформації, релевантно механізму існування буття через пізнання, у якому ми сьогодні і, повсякчас, усі перебуваємо
Отже, комплексність правової реальності вимагає застосування відповідного системно-розгорнутого аналізу. Очевидно, що усе це вимагає додаткових пояснень, тому далі спробуємо більш детально обґрунтувати нашу позицію.
Питання про сутність и завжди було в центрі уваги як звичайних людей, так і усіх юристів Це обумовлено тим, що кожний із нас, як член суспільства, постійно перебуває в правовій реальності: ми щоденно, так чи інакше, стикаємося із її проявами. Відсутність же цієї частини існуючої дійсності породжує хаос у поведінці людських індивідів, і зрештою, до самознищення суспільства
Як відомо, історично перше ius (у формі звичаєвих приписів) виникло з появою людського суспільства як засіб забезпечення його функціонування та захист від аномії. Саме людина в якості духовної істоти є його творцем в матеріальному світі: не буде соціуму, не стане і правої реальності в нашому бутті. Разом з тим це явище, як і будь-яка інша форма буття, повинно мати й ідеальну частину
В матеріальному світі розглядуване нами явище представлене позитивними нормами: законами, численними
підзаконними актами, судовими прецедентами, звичаєві приписи, — усе це є ніщо інше, як наші гносеологічні уявленнями про його ідеальну (правильну та дійсну) сутність, тобто про так зване и паШгаїе. Саме у встановленні максимальної відповідності цих зовнішніх об'єктивованих форм глибинному (початково-незмінному) змісту і полягає зміст нашого суб'єктивного право-творення. Інакше кажучи, и існує для нас буттєво в постійному гносеологічному пізнанні його універсальних основ
Метафізична частина права (будучи суб'єктивно незалежною) існує на постійній основі в Абсолютній ідеальності (як позабуттєвій формі) При цьому до появи у нашому світі, людський дух був там таким же мешканцем. Щоправда, якщо правова метафізичність характеризується статичністю, пасивністю, відсутністю наділення здатності до формування буттєвих змістів, виступаючи як закінчений сформований зміст, то душа — це активний та динамічний творець. Прийшовши із належного в суще, вона здійснила вторгнення в існуючий світ, одночасно почавши до-монтовувати його ідеальну частину При цьому важливим моментом даного процесу стало формування позитивного права шляхом відображення її метафізичної частини в матеріальному бутті через такий гносеологічний посередник, як суб'єктивне людське мислення. Останнє ж, як було нами визначено, є унікальною властивістю духу за допомогою інформаційних процедур створювати змісти ідеальної сфери Таким чином, почалось своєрідне прилаштування ius паШгаІе до нашого буття.
Як бачимо, в контексті юридичної онтології важливою сутнісною основою права виступає постійна взаємодія його природної та позитивної частин, причому об'єктивована норма повинна виводиться з універсальних основ, а не навпаки За таких обставин зовнішня форма існування буття ius несе в собі важливі риси людської суб'єктивності, оскільки суща його складо-
ва з’являється саме через інтерпретування відповідної ідеї світу належного Інакше кажучи, позитивна норма — це партикулярний погляд соціуму на природне право.
Принципова прив’язка відображеного ius у сущому до його оригіналу в належному полягає в тому, що якщо в процесі творення позитивованих норм відкинути орієнтування на ці універсальні образи, то в такому разі законодавець бере за дороговкази вже апріорі буттєво-неправильні вказівники, як правило волюнтаристські, що завжди створює грунт для тоталітаризму, а відповідно, влади неправа. Так, якщо взяти класичний приклад велосипеду, то останній можна побудувати з круглими колесами, суворо дотримуючись його ідеальної моделі, або ж — з трикутними, якщо це робити на власний розсуд.
Важливо також зазначити, що шб паШгаїе, як ідея, проживає в одній із духом системі координат, але за своєю сутнісною природою є онтично нейтральне Разом з тим чітке дотримання його норм — це вимушений захід, оскільки лише таким чином може вижити людське суспільство, сформувавши правильну та адекватну структуру зовнішньої частини правової реальності
Внаслідок вище вказаного питання про змістовну природу правового буття не обмежується дослідженням лише законів, а життєво-необхідно розширяється за рахунок необхідності аналізу сутності шб паШгаїе, та гносеологічного моменту (з аксіоантропологічним змістом) переходу відповідного змісту у форму Не менш важливим пунктом юридичної онтології виступає і практична реалізація цієї ідеї світу належного, тобто її дія в суспільстві та ступінь дотримання, що, як відомо, обумовлюється властивостями людської свідомості (у вигляді суб'єктивної апостеріорності)
Таким чином, підсумовуючи усе сказане нами, варто зазначити, що прояв належного (ідеального) права в соціумі у вигляді синергетичної моделі динамічно існуючих юридичних явищ, що постає у формі функціонування буття шб у суспільстві в якості феномену «правова реальність», -відповідно, складає центральну частину предмету розглядуваної нами онтології.
Отже, правова онтологія — це наука про буття шб, його внутрішній зміст та форму існування в суспільстві у вигляді окремої реальності як сукупності функціонування відповідних феноменів в соціумі. При цьому, розкриваючи основну сутність юридичних явищ, вона має допомагати індивіду краще орієнтуватися під час реалізації норм як складному гносеологічному процесі Дана обставина виявляється вкрай важливою для усіх нас без винятку, адже перед будь-якою нашою дією, відповідно сукупного сенсу правового життя, його попередньо завжди доводиться з’ясовувати. І краще це робити адекватними методиками
Список літератури
1. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. / А. А. Козловський. — Чернівці: «Рута», 1999. — 295 с.
2. Козюбра М. Праворозуміння: поняття, види та рівні М Козюбра // Право України. — 2010. — № 4. — С. 10−21.
3. Мадіссон В. Онтологія приватного права / В Мадіссон // Право України -2001 — № 1 — С 29−34
4 Максимов С И Правовая реальность как предмет философского осмысления: Дис. д-ра юрид наук: 12 00 12 / Национальная юридическая академия им Я Мудрого. — Х., 2002. — 434 с.
5. Цимбалюк М. Правова реальність та онтологія праворозуміння / М Цимбалюк // Право України. — 2007. — № 12. — С. 22−26.
?? ?

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой