Политическая культура казачества

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Юридические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УДК 323. 21(477)
I. О. Полщук, доктор пол^ичних наук, професор
ПОЛ1ТИЧНА КУЛЬТУРА КОЗАЧЧИНИ
Розкрито процес формування политично! культури козаччини у контекст7? сторичного державотворення. В1дзначено, що основт ознаки козацьког полтично! культури у тт чи ШшШ форм1 були успадковат украгнським народом та справляють певний вплив на сучасний пол1тичний процес в Украгм.
Ключовi слова: пол1тична культура, козаччина, Украгна, нащональна ментальшсть.
Актуальтсть проблеми. За умов вщродження i поступового становлення основних державно-правових шститупв Украши зростае штерес до поглибленого вивчення процеав державотворення i правотворення на Украшських землях у минулому. Одним iз подiбних процеав було виникнення i функщонування звичаевого права. Серед джерел права на Украшських землях у ХVI-ХVШ стол^тях норми звичаевого права ввдгравали помiтну роль. Вони виникали та формувалися в переб^у еволюцп господарсько-побутових вiдносин людей i спиралися на загальноприйнятi «давш» норми поведiнки, виробленi за рiзноманiтних обставин.
Аналiз останнгх до^джень i публЫацш. Серед науковщв, що вивчали та вивчають проблеми козацько'-1 пол^ично'-1'- культури, слщ назвати В. Бебика, О. Апанович, М. Грушевського, Д. I. Дорошенка, М. Дьяконова, В. Липинського, С. Рудницького, М. Коркунова, М. Слабченка, Б. Вшенського, I. Розенфельда, С. Юшкова, А. Яковлева, В. Серпевича та ш. В дослщженнях цих учених висв^люються рiзноманiтнi аспекти феномену козаччини та п юторичного значення для теперiшнього украшства.
© Полщук I. О., 2014
Мета статп полягае у тому, аби показати формування козацько'-1'- пол^ично'-1'- культуризь призму тогочасного державотворчого процесу.
Виклад основного матерiалу. Вщтворення украшсько'-1'- нащонально'-1'- державностi у серединi Х^ ст. безпосередньо пов'-язано з розвитком пасюнарно'-1'- (висловлюючись термiнологiею Л. Гумшьова) верстви тогочасного украшського суспiльства, якою був козацький прошарок. Майже два стшття украшсько'-1'- юторп проходять тд знаком козацького домiнування.
Першi звютки власне про украшських козакiв належать до 1470-х роюв [1, с. 153]. Спочатку козацтво не виступае як певний сощальний стан, а е у бшьшосп вшадюв тимчасовим господарсько-промисловим заняттям переважно молодого украшського населення у «дикому полЬ» широких надднiпрянських степових просторах, якi унаслiдок монголо-татарського нашестя опинилися незаселеними.
Протягом XVi ст. iз козакувавших повiльно утворюеться козацький стан.
Д. Дорошенко висловлював цiкавi спостереження щодо полiтикокультурних особливостей перших козаюв: «Життя серед невпинно'-1'- небезпеки, пiд загрозою щоденно'-1 зустрiчi з ворогом, гартувало вдачу, утворювало вiдважнi, упертi, витривалi характери. Вертаючись на зиму до сво'-1'-х домiвок i приносячи многоцiнну добичу, зароблену працею сво'-1'-х рук, або ж вщняту вiд ворога, цi люди приносили з собою вшьний дух стетв, дух протесту проти всякого примусу, дух & quot-сваволi й непослушенства& quot-, як казалося тодi. В очах мирного мешканця внутрiшнiх провiнцiй щ люди виглядали скорiш як своевшьш розбишаки, нiж звичайнi звiролови й риболови. 1х боялися й стереглися» [2, с. 153].
Геополiтичне межове напруження, передуам постiйна загроза смерт^ випадковiсть, терпiння в життi призводять у кшцевому результатi до формування двох iнодi протилежно
налаштованих ментальних типiв: активного авантюрно-козацького, уособленням якого е, за висловом В. Тертички, «козакнетяга» та «чужий-чужаниця» — традицшний селянський тип потаемного самозагибленого пасивного юнування. численне зростання та оргашзацшне оформлення козацтва забезпечують утворення активно! пасюнарно! сили, здатно! повести за собою представниюв пасивного типу i врештi-решт створити власну нацюнальну державу.
З iм'-ям першого, по-справжньому популярного ватажка князя Дмитра Байди-Вишневецького прийнято пов'-язувати виникнення у 1550-х роках Запорiзькоi Оч^ деревляно! укршлено! фортещ на островi Хортиця за порогами Дншра. Козаки створюють досить ч^ку адмiнiстративну та вiйськову органiзацiю, що будувалася на стародавнiх полiтико-ментальних традищях. Органом адмiнiстративного управлiння виступае козацький юш на чолi з кошовим отаманом. Як i кошовий отаман, полковники, осавули, писар^ суддi обиралися на загальнш радi. Згодом вища адмiнiстративна влада i водночас вшськове командування зосереджуються у руках гетьмана Запорiзькоi Сiчi. Д. Дорошенко так писав про характер процесу козацького самоврядування: «Тут, за порогами, козаки тдпорядковувалися лише свош старшинi, яку самi з-помiж себе вибирали. Вiчна небезпека й суворе життя виробляли у низових козакiв своерiдний аскетичний погляд на життя, презирство до його втсх та розкошiв. Тут, далеко вщ усього шляхетського, сложилося козацьке братство, де вс були рiвнi, i ватажок, надiлений диктаторською владою, носив одежу, однакову з кожним шшим…» [2, с. 155−156].
Невдовзi Польсько-Литовський уряд був змушений конституювати козацьку верству як вiйськових захисниюв пiвденних кордонiв Речi Посполито!, приймаючи на службу козакiв та звшьняючи 1'-х з-пiд влади будь-яких мюцевих можновладцiв. Вiдтак, козаки одержують локальну автоном^ та легiтимацiю власних владних шституцш. Як зазначав М. Грушевський, «вони вже й до цього вельми неохоче та слабко тдкорялися всшяким владам- тепер вилучення реестрових козаюв давало вiдоме юридичне виправдання намаганням козацтва до повно! незалежносп вiд уаляко! урядово! чи пансько! влади» [1, с. 158]. У цей момент формуються певнi анархшш настанови козацько! ментальностi, адже, як слушно зауважував той самий М. Грушевський, «утворюеться переконання, що усякий козак за родом сво'-1'-х занять вшьний вiд всiляких влад» [1, с. 159]. Разом з тим закршлюеться уявлення про козацьке братерство, про козацьку спшьноту як втшення антишляхетських порядкiв, об'-еднання рiвноправних членiв, що функщонуе на демократичних засадах, тобто кристалiзуються егалiтаристськi i народоправчi настанови поличного менталiтету козацтва.
Козацький спосiб життя, пов'-язаний з постшною небезпекою, приваблював найактивнiшi елементи поневоленого украшського суспшьства. «Була небезпека, але й була воля, i за нею йшов украшський нарiд в небезпечне пограниччя», — писав академiк С. Л. Рудницький [3, с. 61].
Наприкшщ XVi ст. запорожцi остаточно утворили свш уряд на чолi з гетьманом, свое звичаеве право, свш суд i намагаються з 1591 р. поширити козацький устрш i владу на всю Украшу. Пюля 60^чно'-1 жорстоко! боротьби вони досягають ще! мети пiд керiвництвом гетьмана Богдана Хмельницького.
Лептимащя розгалужено! системи козацько-украшсько'-1 державностi вщбуваеться з укладанням гетьманом Хмельницьким з Рiччю Посполитою Зборовського (1649 р.) та Бшоцерювського (1651 р.) договорiв. Згiдно з цими угодами повноваження оргашв публiчноi влади закрiплювалися за органами управлшня реестровим козацтвом. Система цих оргашв складалася iз трьох рiвнiв: генерального, полкового та сотенного.
Генеральний уряд е вищим ешелоном влади, повноваження якого поширювалися на всю територ^ вшьно'-1 Украши. Понад генеральним урядом стояв взiрець традицшно'-1 для украшства демократично! шституцп (у певному сенсi аналог колишнiх племiнних зборiв та вiча) — вiйськова рада — збори всього вшська. Ё скликали для вирiшення найважливiших
питань сощальнопол^ичного життя, ведення вiйни, виборiв генерального уряду. Але поточне управлшня здiйснював генеральний уряд у складi гетьмана та його найближчих помiчникiв — ради генерально! старшини.
Гетьман був правителем, офшшним головою Укра! ни, що надiлявся широкими державними повноваженнями для виконання полiтичних, вiйськових, фшансових та судових функцiй. Зборiвська угода мютить офiцiйне визнання з боку польського короля гетьмана Хмельницького як правителя Украши.
Отож, важливо наголосити на тому, що, виступаючи де-факто цшком суверенним правителем, гетьман Хмельницький де-юре залишався васалом польського короля. Це вельми значний момент з огляду на лопку розгортання подальших подш.
Генеральш старшини, виступаючи в ролi своерщних козацьких мшс^в, керували окремими галузями управлшня. Рада генерально! старшини мала такий склад: генеральний обозний — перший державець шсля гетьмана- генеральний осавул та хорунжий, що керували вшськовими справами- генеральний бунчужний, який був головним охоронцем знаюв пдносп гетьмана i вшськових з'-еднань, а також виконував окремi гетьмансью доручення- генеральний писар, котрий вщав зовшшньопол^ичними стосунками i якому була тдпорядкована канцелярiя- генеральний суддя (спочатку один, а згодом — двое), який очолював вищий судовий орган — апеляцшну iнстанцiю для полкових та сотенних судiв. Генеральний уряд виступае головним розпорядним, виконавчим та судовим органом козацько-укра!нсько! держави.
На мiсцях функцiю поточного управлшня здшснювали полковi та сотенш уряди. Полковий уряд складався з полковника i полково! ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада первюно мала велику вагу. В разi необхщносп вона могла перешкодити свавшлю полковника i в крайньому випадку усунути його. Сотенний уряд було репрезентовано сотником та його помiчниками.
У мютах правили виборш мiськi старшини, а в селах — сшьсью отамани. У великих упрившейованих мiстах, що мали засади самоврядування на базi магдебурзького права, влада належала мапстрам. У дрiбних упривiлейованих мiстах правили отамани з виборними вщ мюького населення.
Звертае на себе увагу той факт, що ус щаблi державно! влади та мiсцевого самоврядування, ус урядовцi та чиновники були виборними i завжди повиннi були тримати вщповщальшсть перед сво! м електоратом. З другого боку, вельми показовим свщченням глибокого вкоршення демократично! домшанти у полiтичнiй ментальностi укра! нства козацько! доби е загальний доступ до формування того чи шшого рiвня влади. Як слушно зауважуе В. Бебик, «простий люд Укра! ни мав виборчi права i певний досвщ участi у безпосереднiй демократи, тобто в полчищ» [4].
У той же час загальний аналiз державно! системи Гетьманщини, а головне процедури формування центральних оргашв влади виявляе певнi риси недовершеностi державного будiвництва, якi породжують суперечностi усерединi козацько-укра!нсько! державно! оргашзаци. Йдеться про недолши, на якi звертав увагу ще М. Грушевський: «Будучи за своею сутнютю вiйськовим, тобто обiймаючи собою лише один вшськовий, козацький стан, фактично гетьманське правлшня перетворилося у загальнодержавне i намагаеться зберегти за собою це значення. Гетьман розглядае себе як голову держави i розглядаеться як такий укра! нським населенням… Мiж тим як вшськова рада представляла тшьки козацький стан ^ власне, не могла дати голосу у питаннях, що заторкують iншi стани» [1, с. 199]. Крiм того, науковець вказував на розвиток суперечносп мiж олiгархiчними прагненнями генерально! старшини та загальнодемократичними тенденцiями козацького демосу, яка так вдало використовуватиметься у здшсненш iмперськоi полiтики московським самодержавством.
Отже, ми шдшшли до поди, котра мала непереачне, а багато в чому виршальне значення у пол^ичнш долi укра! нства на бшьш як 300-рiчний iсторичний строк, а саме до укладення гетьманом Хмельницьким угоди про протекторат з росшським урядом у 1654 р.
Сучасш представники втизняного iсторичного iстеблiшменту переконливо доводять, що головною мотивацiею великого гетьмана укласти згаданий договiр виступало прагнення здобути необхщш гаранта збереження державного суверенiтету. Адже у 1648−1654 рр. Укра'-на була васальною державою щодо Речi Посполито'-1, з якою знаходилася у перманентному протистоянш, намагаючись здобути повну державну незалежшсть. Зпдно з тогочасними мiжнародно-правовими нормами васальш держави виступали як рiвноправнi суб'-екти мiжнародних стосункiв, але '-хня правосуб'-ектшсть не мала мiцного захисту, i тому протегування яко'-сь велико'-'- кра'-ни надавало впевненостi у власних силах та було запорукою збереження уае'-'- повноти автономп. Тому Хмельницький, виступаючи на Переяславськш радi у 1654 р., запропонував козацькш громадi зробити вибiр сюзерена з формально рiвних кандидатур: турецького султана, кримського хана, польського короля та царя православно'-'- Росп.
Прiоритет було надано останньому з декшькох причин. Основна полягае у спшьнш релiгiйнiй традици, адже у т1 часи релiгiйний чинник часто-густо виступав складовим елементом нацюнально'- свщомосп. Тогочасна Росiйська iмперiя уявляла з себе найпотужшшу крашу Свропи, яка цiлком була здатна в очах козаюв гарантувати 1'-хнш самостшний розвиток. Становище васала спорщнено'-'- у релшйному, iсторичному, культурному планах мшно'- Росп убачалося найбiльш прийнятним у вах сенсах.
В юторюграфп юнують рiзнi оцiнки державно-правових вiдносин мiж Укра'-ною та Росiею пiсля укладення договору у 1654 р. Найбшьш поширеним i, на наш погляд, влучним е визначення Украши як держави-васала Росп. Под16но'-1 думки додержувалися М. Грушевський, М. Коркунов, М. Слабченко, Б. Вшенський, С. Юшков, А. Яковлев та ш
Вiдомi й iншi оцiнювання: це вшськовий союз на кшталт тих, яю Укра'-на укладала з турецьким султаном та кримським ханом (В. Липинський), особиста ушя (В. Серпевич), реальна ушя (М. Дьяконов), шкорпоращя (I. Розенфельд).
Погляд на Переяславську угоду 1654 р. як на возз'-еднання Украши з Роаею, першоавторство якого приписують П. Кушшу або М. Максимовичу, знайшов якнайбшьше поширення у радянсью часи. Проте сьогодш ця думка переконливо спростовуеться низкою аргумешив, головними з яких е повна вщсутшсть використання в уах документах, котр1 стосуються вщомо'- подii термша «возз'-еднання», а також реальний рiвень автоном11 Укра1ни пiсля прийняття протекторату росшського царя. Переважна бiльшiсть дослщниюв, якi аналiзували правний стан Украши тсля 1654 р. (Грушевський, Дьяконов, Коркунов, Лащенко, Мякотiн, Липинський, Попов, Максимейко та ш), одностайно визначають п суверенною державою. Щоправда, з бiгом часу обсяг суверенiтету поступово зменшувався.
Уже з перших же кроюв украшсько-росшського спiлкування та взаемодп наочно виступають рiзнi полiтико-ментальнi настанови спорщнених етносiв. «Непорозумiння виникли на перших же порах, коли конституцшш звички украшського населення зiштовхнулися з самодержавними принципами Москви», — писав Грушевський 1 продовжував: «Коли козацька старшина приносила за бажанням московського уряду присягу на в! ршсть царев!, вона вимагала, аби царсью посли теж присягнулися вщ! меш царя у виконанш прийнятих '-м на себе зобов'-язань вщносно Укра1ни. На це послщувала вiдмова: посли заявили, що царь, як самодержець, не пов'-язуе себе присягою вщносно сво'-х тдданих. Ця заява привела старшину у повне недоумшня, тому що зовам суперечила 1'-хшм поняттям про державнi (конституц1йн1) стосунки» [1, с. 188].
Хмельницький дуже швидко вщчув у сутносп протилежну полiтикоментальну налаштовашсть нового сюзерена i став шукати нових союзник1 В, нов1 пол1тичн1 комбшацп, в яких в1н м1г би розраховувати на тдтримку i проти Польщ1, i проти Москви. Вш поновлюе союз з Туреччиною (1655 р.), пот1м — з Кримським ханством- наприкшщ 1656 р. укладае союз з1 Швецiею. Але вщчайдушш тактичнi маневри видатного полiтика припинила його раптова загадкова смерть у 1657 р.
Пол1тику дистанщювання в1д Москви проводить перший наступник Хмельницького на гетьманськш посадi колишн1й генеральний писар Iван Виговський. Головним пол1тичним досягненням нового гетьмана стае укладання славнозвюного Гадяцького трактату у вересш 1658 р. Гадяцька угода про ушю Укра'-ни з Польщею та Литвою, котр1й не судилося бути втшеною у життя, мае, проте, велике значення як юторичний документ, що вiдбивае рiвень пол1тично'-'- культури тогочасного козацтва, його пол^ико-ментальш орiентири та геополiтичнi прюритети. Сам факт появи Гадяцького договору виступае найкращим контраргументом, який переконливо спростовуе радянську щеологему про споконв1чш мри укра'-нщв про возз'-еднання з Роаею. Отже, дещо докладнiше про сутшсть ще'- угоди.
Гадяцький догов1р передбачав перебудову польсько'- Речi Посполито'- у федерацiю трьох суверенних держав — Польщ1, Литви та Укра'-ни, яка фiгуруе у текстi документа тд назвою Великого Князiвства Руського, що, на думку I. Лисяк-Рудницького, е «вершком укра'-нського козацького юторичного легiтимiзму» [5, с. 522]. I дшсно, використання назви, тотожно'- колишнш Ки'-вськш Рус1, вказуе на юнування у пол1тичн1й св1домост1 козацтва уявлень про спадкоемнють '-хньо'- держави щодо Ки'-всько'- Рус1.
Перший пункт договору проголошував Велике Княз1вство Руське в межах Ки'-вського, чернiгiвського та Брацлавського воеводств вшьною державою, яка вступае у федеративний зв'-язок з Польщею i Литвою та бере участь в обранш спшьного для уах трьох кра'-н короля.
Другий роздш Гадяцько'- угоди становить особливий штерес, оск1льки стосуеться внутр1шнього устрою Великого Князiвства Руського. Найвища законодавча влада мала належати Нацюнальним зборам депута^в в1д ус1х земель кра'-ни. Вища виконавча влада зосереджувалася у руках гетьмана, який мусив обиратися на все життя вама суспшьними верствами та представниками мют Укра'-ни i затвержуватися королем. Важливо звернути увагу на сощальне розширення гетьманського електорату, що якнайкраще засвщчуе поступовий характер розвитку пол1тично'-'- культури козацтва. Якщо рашше утвердився суто козацький порядок обрання гетьмана, у той час як влада останнього поширювалася, будучи загальнодержавною, на вс1 сощальш верстви, то тепер ця суперечшсть пол1тично'-'- системи долалася за рахунок залучення до електорально'- процедури представниюв шших сусп1льних прошаркiв. Кр1м того, у другому роздш цього документа мютиться положення про заснування для Великого Князiвства Руського власно'- найвищо'- судово'- iнстанцii — Судового трибуналу, дшоводство якого мало здiйснюватися тогочасною укра'-нською мовою. На завершення набору ознак суверенно'-'- держави передбачалося утворення власного скарбу — фшансово'- системи, а також власно'- армп.
Третiй роздш Гадяцького трактату присвячувався релшйним справам. Вш передбачав скасування Берестейсько'- церковно'- ун1'- 1596 р. в уах трьох союзних державах. Православна вiра мала бути зрiвняна у правах 1з римокатолицькою i, як наслщок, у сп1льному сенатi мусили дютати м1сця православний митрополит i епископ.
Весняне 1659 р. вшськове вторгнення з боку Москви, а також змова з боку старшини призвели до вщставки Виговського з посади гетьмана, а отже, i до позбавлення Гадяцько'- угоди будь-яко'-'- юридично'-'- сили.
С багато тдстав уважати, що невдача гетьмана Виговського з втшенням у життя Гадяцько'- програми виступае з огляду на подальший розвиток подш своерщним поворотним пунктом в юторп укра'-нського державотворення, адже з цього моменту велика частина Укра'-ни остаточно тдпадае п1д руйшвний вплив зовс1м 1нших полiтико-ментальних традицш, як1, безумовно, негативно позначилися на природнш еволюцii пол1тично'- ментальностi укра'-нства.
Гетьманування сина Богдана Хмельницького — Юр1я (1659−1663 рр.), якого обрали вщразу ж п1сля вiдставки Виговського, в укра'-нськш iсторiографii прийнято вважати початком занепаду козацько-укра'-нсько'- держави. 1660 р. вщбувся самоподiл Укра'-ни на дв1 частини з р1зними геопол^ичними орiентацiями — проро^йське Лiвобережжя та пропольське Правобережжя. У кожнш частиш обирали свого власного гетьмана та свш
влаотий ге^ральний уряд, якi вiдтeпeр фактично виступають y ролi здeбiльшого марш^та^^ в рyкax Mоcкви та Варшави. Ця cyмнa cторiнкa нащонально& quot-1 ютори мae нeпeрeciчнe знaчeння y пол^ичнш долi украшства, aджe caмe з цього момeнтy зaпочaтковyeтьcя грунт для yтворeння icтотниx мeнтaльниx вiдмiнноcтeй y рiзниx гiлок украш^кою eтноcy — галицько'-1, яка пiдпaдae пiд довготривалий польский вплив, та надд^^ян^^, яка опиняeтьcя на щe довший строк тд роciйcьким впливом.
У даний терюд ютори, який в юторюграфи одeржaв влучну назву «Руша», нaйвирaзнiшe виявляютьcя, за виcловом Дорошeнкa, «нaйгiршi — тeмнi боки yкрaiнcькоi нащонально'-х вдачЬ» [2, c. 148].
Якнaйкрaщe нeгaтивнi влacтивоcтi нaцiонaльного мeнтaлiтeтy проступають у повeдiнцi тогочacноi yкрaiнcькоi пол^ично!'- eлiти, якою одноcтaйно ввaжaeтьcя козацька старшина. За нeвeликоi кiлькоcтi винятюв, украшаю провiдники поголовно влаштовують вeльми кориcнi для ceбe опeрaцii обмшу зaгaльнонaцiонaльниx iнтeрeciв на дворянcькi чи шляxeтcькi привши, зeмeльнi мaeтки, cyмлiнно виcлyговyючиcь пeрeд iнозeмною владою. Доволi чiтко виявляютьcя тaкi aнтипaтичнi риот, як eгоцeнтризм, aмбiтнicть, нexтyвaння нащональними iнтeрecaми, нeбaжaння та нecпроможнicть до конcолiдaцii, зрадництво щодо влacниx лiдeрiв, пiдлaбyзництво до iнозeмноi влади та ш Таку риcy, як доноотцтво, нaвiть законодавчо зaкрiплeно у 19 статп Глyxiвcького договору 1669 р., 12 статп Пeрeяcлaвcького договору 1674 р., 10 статп Коломацького договору 1687 р. Ц cтaттi згaдaниx договорiв, якi зaключaлиcя кожного разу мiж Украиною i моcковcьким урядом при обранш нового гeтьмaнa, пeрeдбaчaли обов'-язок cтaршини повiдомляти caмодeржaвного cюзeрeнa про бyдь-якi ceпaрaтиcтcькi намагання гетьмашв.
Узaгaлi-то трeбa звeрнyти увагу на cвоeрiднe cтaвлeння козацтва до вла^ик лiдeрiв. Iнодi cтaвлeння до cвоix, обрaниx aвторитeтiв виглядae щонaймeншe дивовижно, aлe згодом прямyeш до виотовку, що подiбнe cтaвлeння до полiтичниx лiдeрiв e нe cтiльки дивовижним, жшьки типовим. В. Бeбик у статп «Пcиxологiя украш^кою дeмокрaтизмy» опиcye ритуал обрання гeтьмaнa: «Оcобa, обрана на козацький уряд, муотла двiчi вiдмовлятиcя вiд виявлeноi чecтi i погоджyвaлacя лишe втрeтe пicля зaпрошeння з тривалими умовляннями, ритуальною лайкою i погрозами. Цeрeмонiя виборiв зaкiнчyвaлacя тим, що cтaрi козаки клали на голову обраного жмeнi зeмлi. Цeй cимвол означав, що обраний e олугою товaриcтвa, якe наставило його cвоiм володaрeм» [4].
На наш погляд, така цeрeмонiя e отмволом бiльш глибоким, отмволом eгaлiтaриcтcького нeгaтивiзмy укршнщв у cтaвлeннi до влacниx лiдeрiв. В. Яшв виcловлюe цiкaвe cпоcтeрeжeння, якe, на нашу думку, якраз i вiдбивae cyiracib мотивацп згаданого ритуалу: «…Уcпix iншого — cyciдa, товариша, знайомого — м cповнюe нac радютю, aлe рaдшe зaздрicтю, i звщти бажання знeцiнити чyжe доcягнeння, звщти критикaнcтво, якe доxодить до нeшляxeтного cтягaння вниз, & quot-зрiвняловки"- на найнижчого, отого отпання cмiття на голову новообраного кошового. I тут новe джeрeло нашо& quot-1 нeоxоти визнати чужу за^угу, а вcлiд за тим гадпорядкуваттоя iншiй шдивщуальноеп» [6, c. 23]. Продовжуючи ^ зayвaжeння, трeбa зазначити, що yявлeння про козаць^ брaтeрcтво формye як пiдcyмок ошбливу приxильнicть доei рiвноcтi, яка у cвою чeргy e yоcоблeнням i пeвниx aнaрxiйниx нacтaнов козацько1 мeнтaльноcтi. «Коли вei мають панувати рiвнicть та eлeкцiя, то чому да можу я бути гетьманом чи полковником i чому маюyxara нaкaзiв iншиx?» — влучно вiдбивae xaрaктeр козацького ми^^ння В. Потульницький [7, c. 148]. Вш вкaзye на мeнтaльнy даршопричину колонiaльного понeволeння украшства: «В Укршш cвободy розyмiли як рiвнicть. Пол^ична iдeя визволeння була виcловлeнa вшальному eгaлiтaризмi: '-^з xолопa i бeз пана& quot-. Щоб позбyтиcя cвоei аристократи, укршдаький народ готовий був тeрпiти дecпотизм моcковcького царя, бо пeрeд ним yci були рiвнi в брaтcтвi» [7, c. 147].
Висновки. Навт побiжний aнaлiз cyчacного полiтичного процecy в Укршш cвiдчить про тe, що бaзовi xaрaктeриcтики козацько1 пол^ично& quot-1 культури у давнш формi були
успадковаш нашим народом та справляють певний вплив на сучасний пол^ичний процес в Укрш'-ш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. — 2-е изд. — Киев: Лыбидь, 1991. — 400 с.
2. Дорошенко Д. I. Нарис юторн Украши: в 2 т. Т. I / Д. I. Дорошенко. — К.: Глобус, 1992. — 238 с.
3. Рудницький С. Л. чому ми хочемо самостшно! Украши / С. Л. Рудницький. — Льв1в: Свщ 1994. — 416 с.
4. Бебик В. Психолопя украшського демократизму / В. Бебик // Украша молода. — 1992. — 18 лют.
5. Лисяк-Рудницький I. Роля Украши в нов^нш юторн / I. Лисяк-Рудницький // 1стор1я фшософн Украши: хрестомат1я. — К.: Либщь, 1993. — С. 521−541.
6. Яшв В. Украшська вдача i наш виховний щеал / В. Яшв // Л1топис червоно! калини. — 1992. — № 6−7. — С. 6−8, 21−23.
7. Потульницький В. А. Теорiя украшсько! пол^ологн: курс лекцш / В. А. Потульницький. — К.: Либщь, 1993. — 192 с.
ПОЛИТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА КАЗАЧЕСТВА
Полищук И. А.
Раскрыт процесс формирования политической культуры казачества в контексте исторического государственного строительства. Отмечено, что основные признаки казацкой политической культуры в той или иной форме были унаследованы украинским народом и оказывают определенное влияние на современный политический процесс в Украине.
Ключевые слова: политическая культура, казачество, Украина, национальная ментальность.
ThE POLITICAL CULTURE OF ThE COSSACKS
Polishchuk I. А.
It reveals the process offorming a political culture of the Cossacks in the context of the historical state. It is noted that the basic features of the Cossack political culture in one form or another have been inherited by the Ukrainian people and have some influence on the current political process in Ukraine. Key words: political culture, Cossacks, Ukraine, national mentality.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой