Модели взаимодействия аномального явления и общества в их историческом развитии

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Юридические науки


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УДК 140. 8:316. 3
О. В. Попович, кандидат педагопчних наук, доцент
МОДЕЛ1 ВЗАСМОДП АНОМАЛЬНОГО ЯВИщА ТА СУСП1ЛЬСТВА В IX 1СТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ
Проанал1зовано явище людськог аномалИ як сощального институту, за принципами якого вибудовуеться струнка модель, що фтсуе взаемод1ю «аномального явища» та сустльства на вах етапах? сторичного розвитку людства.
Ключовi слова: аномалгя, аномальне явище, людина з особливими потребами, компенсацгя, сустльство, глобал1зац1я.
Актуальтсть проблеми. Сьогодш вщбуваеться сегментащя аномального явища у рiзних наукових дискурсах, i його рецепщя в фшософських студiях мае надати можливють якщо не сприйняття, то принаймi наближення до цшсного бачення, оскшьки сучасне бачення культури е розумшням 11 цiлiсностi, засновано1 на широкому мiждисциплiнарному пiдходi до 11 вивчення. Саме тому iнтеграцiя поняття аномалп до фiлософського дискурсу сприяе гумашзацп тих соцiокультурних практик, яю е основою самовдосконалення 1 саморозвитку шдивща.
Аналiз останнгх джерел i публЫацш свщчить про те, що проблема аномалш найбiльше розроблена в психологи i психiатрГi при вивченш психiчних хвороб. В юторп психiатрп склалися мiнiмум три головнi тдходи до розгляду психiчних хвороб: бюлопчний (фiзiологiчний) — соцiальний та психотерапевтичний (клЫчний психотерапевтичний напрям: Ф. Александер, О. Бергштейн, С. Гроф, Б. Д. Карвасарський, С. Кречмер, А. Кронфельд, О. Ранк, Ж. -М. Шарко, Л. Шерток та ш.). Хоча кожен з них е однобiчним 1 недостатшм для аналiзу i корекцп психiчних розладiв, проте 1хня присутшсть в дiагностичнiй та лiкувальнiй практищ спричинена складнiстю самого феномену психопатологи.
Важливий внесок у розробку питання аномально! особистосп та вщповщних процесiв 11 сощашзацп зробили представники психоаналiзу, зокрема, П. Бруно, З. Фрейд, А. Фрейд, К. Хорш, К. Г. Юнг та ш. Не можна також недоощнювати й здобутки представниюв когштивно! психологи (Е. Зандлер, Х. Мак-Дауголл, К. Рщлер, Т. Шибуташ, М. Шеллер), 1 напрацювання лшгвютично'-1 естетикопсихолопчно'-1 гiлки (В. Брендаль, Л. Ельмелер, Ф. Де Соссюр).
Упродовж XX ст. питання, пов'-язаш з осмисленням специфши формування почуттевост в аномальнiй особистостi як результату роботи компенсацп, перiодично з'-являлися в науковш лiтературi. Низку щкавих конкретних спроб щодо розв'-язання ще'-1 проблеми зробили А. Адлер, Л. Виготський, О. Залкшд,
© Попович О. В., 2014
О. Зiмкiна, Е. 1льенков, Т. Лiппс, О. Литвак, О. Мещеряков, О. Рюле, В. Штерн, О. Щербина та ш.
Отже, аналiз ступеня науково'-1 розробленостi проблеми показав, що при дослщженш феномену аномалп потрiбно вийти за рамки природничих i медичних наук i наблизитися до цшсного бачення аномального явища в сощокультурному простора Для цього ставимо за мету статп — виявити моделi взаемодп аномального явища та сустльства в iсторичному розвитку людства. Для досягнення ще'-1 мети перш за все з'-ясуемо значення термша «аномалiя» i подамо той змiст, у якому будемо його використовувати в цш науковш розвщщ.
Виклад основного Mamepiavy. У Словнику ошв шшомовного походження (1979 р.) термш «аномалiя» тлумачиться так (грец. anomalio — вщхилення вiд норми, загально! 3aKOHOMIpHOCTI) — неправильнiсть (одиниця розвитку), а в англомовному словнику — аномалiя, за етимолопею, слово, яке фшсуе те, що суперечить установленому порядку речей [10].
Аналiз джерел з означено! тематики доводить, що це поняття е вiдображенням сощально! дiйсностi i складним для дефшщп у психологiчнiй площинi. З клшчно! точки зору аномалiя не означае душевш, психiчнi чи психiатричнi вщхилення, тобто вона не е ментальною хворобою. В такому разi аномалiя означае певну нетиповiсть для певно! спiльноти або виняток iз загальних уявлень, якi вiдповiдають визначенiй у певнш спiльноти нормi. Наприклад, представники певних африканських племен мають по шють пальцiв на кожнiй рущ. Як це квалiфiкувати — як вщхилення чи вдосконалене пристосування? На нашу думку, слщ уважати, що людська аномалiя являе собою психiчну, анатомiчну, фiзiологiчну чи ментальну вщмшшсть iндивiда, яка вiдрiзняе його вщ загальноприйнятних в данiй спiльнотi уявлень про норму.
У теоретичних джерелах фшософп культури та культурологи зафшсовано поняття «аномалiя в розвитку культури». Воно вживаеться для позначення певних невщповщностей у розвитку культури стосовно напрацьованих норм для виявлення причин, масштабiв, характеру вщхилень вiд юнуючих закономiрностей.
Слiд зауважити, що людська аномалiя як явище з вщповщними виявами i функцiями вивчаеться бюлопею, фiзiологiею, фiлософською антропологiею, анормальною психолопею, корекцiйною педагогiкою, але поки що не набуло грунтовного опрацювання в фшософп. При цьому вважаеться, що «пришестя аномали» в гуманiстицi було тдготовлене «бунтом природи в людиш», процесами широкого поширення антирацiоналiстичних щей та педагопчно зорiентованих психопрактик i найвибуховшим, на наш погляд, вщчуттям особиспсно! вiдчуженостi вiд соцiуму, каношзованого постмодернiстською «фiлософiею», що задекларовувала бшарну опозицiю «герой — юродивий».
Але в узагальненому й об'-ективному тлумаченш людська аномалiя — це сощальний iнститут, за принципами якого вибудовуеться струнка модель, що фшсуе взаемовщносини «аномального явища» та суспiльства на вах етапах iсторичного розвитку людства. Щодо виникнення першог моделг, як видаеться, треба визначити и як «модель варварського ставлення до носив аномали». В процес еволюцп аномальш особи не допускалися до рiзних людських спiльнот з метою iзоляцii «антипатичних» iндивiдiв, попередження спарювання з ними усередиш групи, i ситуащя могла доходити навiть до фiзичного переслiдування або смерти
Дослiдження культурного феномену «людська аномалiя» передбачае необхщшсть його осмислення за допомогою первинно! форми релш! — анiмiзму. Серед нагальних проблем аналiзу доiсторичного перюду особливе мiсце посiдае питання про зв'-язок ашмютичного свiтосприйняття первiсноi людини з рiзними станами i процесами, що безпосередньо стосуються феномену людсько! аномали. У зв'-язку з цим постае низка дихотомш: захворювання — здоров'-я, норма — патолопя, дефект — норма.
Важливе мюце в контексп обрано! теми посiдають концептуальш розробки Г. Спенсера, який вважав, що, осмислюючи термш «божевшля», нам необхщно виявити, як дика людина ставилася до явища непритомносп. Про цей стан Спенсер у «Синтетичнш фшософп» [5] зазначав, що юнувало уявлення про душу в прим^ивно! людини, а саме: якщо пщ час сну людину перенести з мюця на мюце, то !! душа залишиться там, де людина заснула. Спенсер стверджував, що непритомний стан теж навивав вiру прим^ивно! людини у незримого двiйника, який то залишае тiло, то повертаеться в нього. У монографп Леманна «1люстрована iсторiя забобонiв i чаклунства. Вщ давнини до наших дшв», що вийшла друком у Киевi 1900 р., йдеться про те, що людство завжди вiрило в мапю, ритуали яко! дають можливють пiзнати те, що лежить за межами повсякденного досвщу, та впливати на
психiчний стан людини i матерiальний свгг для вирiшення рiзноманiтних практичних завдань: лшування хвороб, збiльшення тривалостi життя [1, с. 246].
У багатьох культурах, як стверджував Г. Померанц у робот «Вихщ з трансу» (1990 р.), «…примггивш люди збер^али головну умову культури дiалогу мiфопоетичного, танцювального, святкового (компенсацiйного характеру), дшового, рацiонального мислення (поведiнка), дiалогу будшв i свят. Тому всi племшш культури сутнiсно цiльнi культури, на них лежить вщбиток духу» [7, с. 461−462]. Виникае певний зв'-язок мiж розумiнням примiтивною людиною свого тша i того, що вщбуваеться з ним у подальшому житл, а також у життi колективу, в якому вона юнуе, якщо всiх 1х роздiляе хвороба.
До появи слова, як стверджуе украшський фшософ В. Косяк, пiдrрунтям, що формуе свщомють, була ритмопластика — мова тша, а давш релш'-1 — це «релirii тша», в яких духовне ще, напевно, не розпочало усвщомлюватися в його вщноснш автономностi, оскiльки воно, вочевидь, ще не сформувалося й онтолопчно. С маса пережитюв язичницьких культiв у Старому Заповт. Вiруючi через споживання умовного тiла Бога сповнюються його духовносп [3, с. 140]. Можна припустити, зазначае Косяк, що «тшесний» анiмiзм — найперша форма первiсноi релт:!. Тодi як С. Токарев твердить, що «…в тш первiсноi людини нiбито живе друге & quot-Я"-, п двiйник, 11 душа, якi можуть залишати тiло та повертатися в нього. До ще! ще! дикуни приходять вiд спостережень сну, хвороби, непритомносп, смерть.» [6, с. 101].
На стадп дикунства людство увiрувало в те, що будь-яка неповнощншсть в людинi несе загрозу 11 юнуванню, i тому необхщно знищити того чи iншого ноая аномалп. Зокрема, рiд обережно ставився до життя та здоров'-я правителя Бога-людини, оскшьки вiд цього залежав добробут уах спiвплемiнникiв. Дж. Фрезер у робот «Золота гiлка» (1900 р.) вщзначав, що «ще на початку Х1Х столiття звичай племеш буньоро в Центральнiй Африцi вимагав, аби вождь вдався до самогубства в разi серйозно'-]. '- хвороби» [8, с. 53−56].
Друга модель — модель «непотрiбностi суспшьству» с^ичи^но! характерними особливостями стародав^о'-]. '- людини, яка сприймала реальне оточення як «свгг всеохоплюючо'-]. '- единотiлесностi». Загальновiдомо, що для греюв-язичниюв боги Олiмпу — це духовно-тшесш iстоти- боги всiх мiфологiй завжди схож на людей- мiфи репрезентують «опис» зовнiшностi й характеру кожного бога. Так, Гефест — бог-коваль — кривий на обидвi ноги, невисокого зросту, навт потворний, одначе з мщними руками, широкими грудьми, м'-язистою шиею, розумний i кмггливий. Отже, потворнiсть Гефеста лише позiрна, оскiльки вiн надiлений красою штелекту, що й приваблювало Афродiту — все шби як у людей.
Що стосуеться уявлень про норму, то ще в давнину до розряду агент1 В i носпв зло'-1, руйшвно! сили — чаклунiв суспiльство нерщко зараховувало тих, хто чимось вiдрiзнявся зовнi вiд середньостатистичноi норми — калш, карликiв, просто неповноцiнних людей. У неусвщомленому неприйняттi суспiльством людсько'-1 аномалii, у цьому побоюваннi щодо них приховувалося, вочевидь, iнстинктивне бюлопчне неприйняття нормальними анормальних. Соцiум шстинктивно вороже ставився до неповноцiнних людей. Це вщзначав ще Платон у дiалозi «Держава»: «Хто в належний людиш термш не спроможний жити, того, вважав Асклепш, не треба лшувати, тому що така людина некорисна i для себе, i для суспiльства» [4, с. 175]. Бшьш категоричним виявився Арiстотель — на його думку, потрiбен закон: жодного калши вирощувати не слщ.
Так само i Плутарх зазначав: коли дитина була анемiчною або потворною, п вiдправляли до Апофетiв (урвище на Тiагетi), позаяк вважали, що це життя не по^бне ш самiй дитинi, нi держав^ якщо вже вiд початку людиш вщмовлено в здоров'-1 та силь Такi радикальнi погляди давнiх фiлософiв мали на увазi й естетичну домшанту, тому стали пiдrрунтям громадського закону грецького полюу i жорстоко'-1 настанови в приватному та штимному життi вiдмовляти в допомозi неповнощнним людям. Принагiдно, слiд пригадати
зафшсований в юторичних джерелах закон царя давньо'-1'- Спарти Лiкурга, що рекомендував знищувати немовлят з фiзичними вадами.
Ще до появи еллшсько'-1'- медицини, псиачно хворим людям допомога не надавалася взагалц пiзнiше, в часи греко-римсько'-1'- медицини, з'-являються першi спроби надання допомоги таким людям i здшснюються першi кроки щодо розумшня психiчних розладiв (учення Гiппократа про конститущю i темперамент, iстерiю, взаемозв'-язок душi i тiла в розвитку захворювання). cоцiум iнстинктивно ворожо ставиться до людей з тими чи шшими вщхиленнями, i з глибини столт у суспiльнiй свiдомостi побутуе погляд про «непотрiбнiсть» для держави i народу ущербних людей (у вiдривi вiд усвщомлення родинних та особистюних трагедiй).
Для глибшого розумшня гостроти проблеми ствюнування беззахисних калш та сильного своею множиннiстю суспшьства звернiмося до третьог, так званоЧ «cepeOHboeiHHOi», Moaeni, що стосуеться взаемовщносин суспшьства й аномалш в часи Середньовiччя. Нам вбачаеться, що для ща моделi спiльноти типовим видаеться той факт, що для бшьшосп представникам ще'-1 епохи були характерними уявлення про повновладдя Сатани над людським тшом. 1снували також переконання, що Диявол може мордувати тшо хворобами, аби довести душу до вщчаю.
У середньовiчнiй Gвропi лшування душевнохворих було передано головним чином до рук духовенства. G приклади, що в середньовiчному перiодi до псиачно хворих ставилися з особливою повагою. Показовим е те, що саме в XVi ст. Свята Тереза Авшьська (15 151 582), захищаючи вiд ш^зицп черниць з прогресуючою iстерiею, доводила, що ii пвдотчш не одержимi, а швидше «шбито хворi» (comas enfermas). Зрозумiло, що вона не мала на уваз1 тшесний недуг, у вислiв «шбито» вона вкладала припущення, що «свщомють може хвором так само, як може хвор^и тiло» [2, с. 92].
Своервдна модель соцiально-емотивного ланцюжка «хвора людина — сустльство — церква» побутувала у XVI-XVIII ст., згадку про яку знаходимо в драмi В. Шекстра «Король Лiр» [9], де читаемо: «Крашою блукають потворнi Томи з Бедлами. Погрозами, прокляттями, мольбою собi випрошують на харчування» (акт II, сцена 3). Вщомо, що в 1547 р. монастир Свято'-1 Марп Вiфлеемськоi в Лондон був перетворений Генрiхом VIIi на притулок «Бедлам», який уславився сво'-1'-ми злиденними умовами утримання. Схожi притулки iснували ще в деяких крашах: у Францii — Шаратон (1641) — богема юродивих- у Вщш — Вежа Лунатикiв (1784), яких показували, як тварин у зоопарку.
Йоганн Вейер, шмецький фшософ i письменник, який писав тд латинським iм'-ям 1оаннус Вiерус, займався вивченням проблеми «людсько! аномалii» i 1563 р. випустив книгу «Хитрють демошв», яка спростовувала «Молот вщьом — керiвництво для мисливцiв на вщьом» (1486 р.). Вейер дшшов висновку про те, що значна кшьюсть нещасних в'-язнiв, яких тддавали тортурам i навiть спалювали шби за чаклунство, насправдi були хвор1 душею чи тiлом. Однак за життя цi його думки не визнавались, а пращ були заборонеш церквою аж до ХХ ст.
Проведений нами аналiз джерельно'-1 бази з означено'-1 тематики доводить, що перюд Середньовiччя охарактеризувався упередженим ставленням до людей, хворих на псиачш розлади: вщ перших крокiв з оргашзацп суспiльного презирства до знищення хворих на вогнищах iнквiзицii. Вважаемо, що цш моделi були притаманш особлива жорстокiсть i безкарнiсть, причетшсть до ii демонстративностi релiгiйних страхiв i пристрастей, а також наявнють конфлiкту iнтересiв мiж силами духовенства i цившзацп вiдносно носiiв аномали.
Ми дiйшли до узагальнення, що четверта модель з'-явилась як наслщок «гумашстично'-1'- еволюцii»: для осiб з вадами створювалися притулки, 1'-м дозволяли жити з жебракування. На диво живучою виявилася ця система «реабштацп», що збершаеться й донинi, жахливо контрастуючи з досягненнями НТП та загальним рiвнем культури буття. Показово, що у XVIII — на початку XIX ст. Ф. Пшель та Дж. Коноллi проголосили принципи ненасильства
щодо душевнохворих, а кардинальна змша взаемин мiж суспiльством i людиною з вадами втшилась у «модель ненасильства до носив аномалИ».
Наш аналiз показав, що в аграрних суспшьних формацiях аномалiя (iнвалiднiсть) розглядалася в контекст економiчноi утил^аризацп особистостi, 11 сощально1 корисностi, застосовувався критерiй — вправний або поганий хлiбороб, роб^ник, во1н тощо. З принизливою для цих людей вщвертютю аналогiчний образ швалща репродукуеться i в шдус^альному суспiльствi, де особистiсть взагалi тлумачиться передуам як виробник матерiальних та шших благ. У цiй ситуацп встановлюеться п'-ята, «економгчна модель аномалИ», яка демонструе нову форму вщносин мiж людиною з вадою та суспшьством. Це модель функцюнально1 обмеженосп, що вбачае нiбито неповноцiннiсть i неспроможнiсть особистост виконувати тi чи iншi функцп, очiкуванi соцiумом. Цей перюд в юторп людства було зафшсовано як доба нозолопчно1 психiатрii Е. Крепелiна. Характерною ознакою ще1 моделi був факт уведення нозолопчно1 класифшацп психiчних вiдхилень, що було зумовлене тдвищеною нервознiстю в розширених колах суспiльства, яка все помггшше виходила за межi спецiальних медичних закладiв i поширювалася в людському побут та громадському життi.
На сьогодш вiдомо, що третина нездорових людей на планет — це пащенти з психiчними захворюваннями. Така сумна статистика вказуе на необхщшсть з огляду на предмет нашого дослщження зупинитися на деяких аспектах психiатричних хвороб, з-помiж яких найпоширешшими е такi види: ендогеннi псиачш хвороби нез'-ясованого походження (шизофренiя, епшепая та манiакально-депресивний синдром тощо) — екзогенш психiчнi розлади (iнфекцiйнi, травматичнi, соматогенш) — психогеннi (реактивнi психози, неврози) — патолопя психiчного розвитку (психопатп, ол^офренп).
Насамперед слщ зауважити, що етiологiчними причинами психiчних захворювань виступають як ендогенш фактори (частiше за все спадкова схильшсть, генетична аномалiя, конституцiональна неповнощншсть), так i екзогеннi (iнфекцii, штоксикаци, черепно-мозковi травми, психотравми, важкi стреси, надмiрнi нервовi навантаження тощо). Це дае тдстави вважати, що в суспшьсга, динамiка якого визначаеться контекстом глобалiзацii, iснуе певне протистояння мiж репресивно-наглядальними медичними клiнiками та гумашстичною, екзистенцiйною медициною, заснованою на принципах гумашстичного пiклування про особу iз особливими потребами. Першi застосовують адмшютративну модель аномальност1, коли iнвалiднiсть сприймаеться як особиста патолопя людини, ва п проблеми — як наслiдок цiеi патологii. Пiдходи такого роду та вщповщна соцiальна полiтика в науковш лiтературi позначають термiном desabilism (швалщизм, за аналогiею з расизмом). Ця шоста модель вiдносин «сустльство — гнвалгд» не виключае дискримшаци людей з особливими потребами, ставлення до них з боку сощуму як до неповнощнних члешв суспшьства, що мають примiтивнi, а не особлив1 потреби.
У цiлому ми подшяемо точку зору американського антрополога Л. Уайта [11], який диференщюе культуру на явища, котрi у свою чергу подшяються на: а) дп та вчинки (поведiнковi схеми) — б) iдеi (вiрування, знання, переконання) — в) почуття (настанови, цiннiснi орiентацii). Така схема була використана тд час розгляду явища людсько'-1 аномалii. При цьому в рiзнi iсторичнi перюди ставлення людсько'-1 спiльноти до носпв аномалi1 позицiонуеться у виглядi певних поведiнкових схем або дiй, яю утворюють першу складову явища аномалп.
Аналiзуючи те, як визначалося ставлення до носпв аномалш або до хворих в епохи раншх вiрувань чи в iнших формах релЫ1, наприклад, у християнствi, можна встановити, що це не що шше, як «ще1 (вiрування, знання)» — i це друга складова соцюкультурного явища людсько1 аномалii.
На наше переконання, е тдстави говорити про третю складову — «почуття (установки, цiннiснi орiентащi)», коли розглядаються пiдходи оцiнювання стосовно носпв аномалш в рiзнi iсторичнi часи, у рiзних кранах, рiзних релiгiях.
Висновки. В юторичному розвитку людства ставлення суспшьства до носпв аномалп проходить свою еволющю через моделi взаемодп суспiльства й аномального явища. У первюному суспiльствi виникае iсторично перша «модель варварського ставлення до носпв аномалп». В перiод Античност юнувала «модель непотрiбностi суспшьству». Третя, так звана середньовiчна, модель — це «модель упередженого ставлення до людей з аномалiями». четверта модель з'-явилась як наслщок «гумашстично'-1 еволюцп» i вилилась у «модель ненасильства до носпв аномалп». П'-ята модель — це «економiчна модель аномалп», яка демонструе нову форму вщносин мiж людиною з вадою та суспшьством. Це модель функщонально'-1 обмеженосп, що вбачае неповноцiннiсть i неспроможнiсть особистост виконувати тi чи iншi функцп, очiкуванi соцiумом. У сучасному суспшьста, динамiка якого визначаеться контекстом глобалiзацii, iснуе певне протистояння мiж репресивно-наглядальними медичними клшшами та гуманiстичною, екзистенцшною медициною, заснованою на принципах гумашстичного пiклування про особу iз особливими потребами. Ця шоста модель вщносин «репреая — гуманiзм» у системi суспiльство — iнвалiд не виключае дискримшацп людей з особливими потребами, а навпаки, вщбуваеться ставлення до них з боку сощуму як до неповнощнних членiв суспiльства, що мають примггивш, а не особливi потреби. Отже, можна констатувати неоднозначне ставлення суспшьства до аномалп, яке формувалося юторично, знещнюючи сутнiсть европейського гумашзму впродовж столiть.
До перспективи подальших наукових дослiджень у заданому напрямi можна вiднести аналiз механiзмiв компенсацп, що призводять до реалiзацii креативного потенцiалу аномально'-1 особистостi в умовах глобалiзацii.
Л1ТЕРАТУРА
1. 1люстрована 1стор1я забобошв i чаклунства. Вщ давнини до наших дшв / уклад. А. Леман. — К.: Либщь, 1991. — 671 с.
2. Карсон Р. Анормальная психология / Р. Карсон, Дж. Батчер, С. Минека. — 11-е изд. — СПб.: Питер, 2004. — 1167 с.
3. Косяк В. А. Эпистемология человеческой телесности / В. А. Косяк. — Сумы: Унив. кн., 2002. -362 с.
4. Платон. Тимей / Платон // Собр. соч.: в 3 т. — М.: Мысль, 1971. — Т. 3, ч. 1. -С. 455−542.
5. Спенсер Г. Синтетическая философия: пер. с англ. / Г. Спенсер. — М.: Иностр. лит., 1977. — 791 с.
6. Токарев С. А. Ранние формы религии / С. А. Токарев. — М.: Политиздат, 1990. — 622 с.
7. Философия культуры. Становление и развитие / под ред. М. С. Кагана, Ю. В. Перова, В. В. Прозерского, Э. П. Юровской. — СПб.: Лань, 1998. — 448 с.
8. Фрезер Д. Д. Золотая ветвь: исследование магии и религии / Д. Д. Фрезер — пер. с англ. М. К. Рыклина. — М.: Политиздат, 1986. — 703 с. — (Б-ка атеист. лит.).
9. Шекстр, В. Король Л1р / Вшьям Шекстр — [пер. Максима Рильського] // Твори: в 6 т. Т. 5. — К.: Дшпро, 1986. — С. 235−343.
10. the Penguin EnGLish Dictionary, new, fully updated third edition. — Penguin Books, 2007. — 1498 p.
11. White, Leslie. the concept of cultural systems: a Key to understanding tribes and nations / Leslie White. — new York: columbia university Press, 1975. — 192 p.
МОДЕЛИ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ АНОМАЛЬНОГО ЯВЛЕНИЯ И ОБщЕСТВА
В ИХ ИСТОРИЧЕСКОМ РАЗВИТИИ
Попович Е. В.
Проанализировано явление человеческой аномалии как социального института, по принципам которого выстраивается стройная модель, фиксирующая взаимодействие «аномального явления» и общества на всех этапах исторического развития человечества.
Ключевые слова: аномалия, аномальное явление, человек с особыми потребностями, компенсация, общество, глобализация.
MODELS OF INTERACTION OF ANOMALOUS PhENOMENA AND SOCIETY IN ThEIR hISTORICAL DEVELOPMENT
Popovych O. V.
Analyzed the phenomenon of human anomalies as a social institution, which is built on the principles of harmonous model that captures the interaction of «anomalous phenomena» and society at all stages of the historical development of mankind.
Key words: anomaly, abnormal phenomenon, people with special needs, compensation, society, globalization.

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой