Исторические взгляды М. Грушевского.
Проблема в Украинской историографии ХХ века

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История. Исторические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

5. Friesen O. Runbrynet fran Timans i Roma / O. Friesen // Gotlandskt Arkiv. — Visby.
— 1941. — № 13. — S. 7−14.
6. Wimmer L. De tyske Runemindesmrker / L. Wimmer // Aarboger. II R. kke. — 1894.
— № 9. — S. 1−82.
7. Troeng J. A Semilic origin of some runes. An influential foreign presence in Denmark c. AD 200 / J. Troeng // Fornvannen: Journal of Swedish Antiquarian Research. -Stockholm, 2003. — № 98. — Р. 289−305.
8. Looijenga Tineke Texts & amp- contexts of the oldest Runic inscriptions / by Tineke Looijenga. — Inscriptions, Runic. 2. Runes — History. I. Title: Texts and contexts of the oldest Runic inscriptions. — Brill, Leiden, Boston, 2003. — 429 p.
9. Norges runetidskrifter / Utg. ved G. Storm. — Oslo: Norsk. 2007. — 885 p.- Fornvannen. Journal of Swedish Antiquarian Research. — 1906−2012. — Доступний з: & lt-http://fornvannen. se/fornvannen. html>-.
10. Kristel Zilmer Records and representations of Baltic Traffic in the Viking Age and the Early Middle Ages in Early Nordic sources/ Kristel Zilmer. — dissertationes philologiae Scandinavicae Tartuensis. — Tartu university: Рress, 2005. — 401 p.
Стаття надшшла до редакцп 28. 02. 2013.
A. Kurzenkova
INTERPRETATION OF THEORIES OF THE ORIGION OF THE SCANDINAVIAN
RUNES
We study the leading theory of the origin of the Scandinavian runes. Attempts have been made to derive it from the Latin, North Italian and from letters of the Nabatean variety of the Aramaic alphabets. The main focus is on the analysis of the provisions concerning the origin and development of the runic alphabet in the writings of the East and Nordic scientists.
Key words: the Scandinavian runes, the Elder Futhark, the Germans, the theory of the origin of runes, runolog.
УДК 930. 1(477)"-19'-Трушевський
Н. I. Романцова
1СТОРИЧН1 ПОГЛЯДИ М. ГРУШЕВСЬКОГО.
ПРОБЛЕМА В УКРАШСЬКШ 1СТОРЮГРАФП ХХ СТ.
У cmammi розглянуто питания щодо анал1зу украгнськими вченими ХХ ст. iсторичних поглядiв М. Грушевського. Висвтлюються концептуальш аспекти та iсторiографiчнi ощнки науковог дiяльностi видатного вченого. Уроботi показано стан висвтлення ще'-г проблеми в украгнських iсторiографiчних до^дженнях. Зроблено висновок про те, що науковий доробок М. Грушевського потребуе бшьш ретельного подальшого вивчення.
Ключовi слова: wторичш погляди, наукова концепщя, народницький напрямок, iсторiографiчний аналiз, украгнськ науковщ, вчеш дiаспори, радянськ wторики.
Питання щодо юторичних поглядiв М. Грушевського не раз було предметом дослщження украшських юториюв ХХ ст. Тому е потреба характеризувати iсторiографiчнi оцшки дослщниюв щодо формування наукових поглядiв юторика, який надав поштовх подальшому розвитку украшсько'-1 юторично! науки. Це питання гостро дискутувалося юторюграфами ХХ ст. Зовам протилежш погляди висловлювали радянсью науковщ та дослщники украшсько'-! дiаспори.
Н. Полонська-Василенко, характеризуючи радянську iсторичну концепщю, пiдкреслила негативне iдеологiчне сприйняття М. Грушевського iсториками СРСР, якi твердили, що вiн «заклятий ворог украшського й руського народу, буржуазний нащоналют» [27, с. 51].
Л. Винар вказав на «iсторюграфiчну критику юторичних дослiджень М. Грушевського як „останнього могiкана“ народницького iсторiографiчного напряму» iсториками-ревiзiонiстами" (Д. Дорошенком, I. Кревецьким та Б. Крупницьким). Назваш вченi, на думку дослщника, стверджували, що народницька концепщя Михайла Сергiйовича антидержавна, через що вш недооцiнював деяких юторичних дiячiв [6, с. 102−103].
A. Жуковський звернув увагу на дослщницький штерес Л. Винара як засновника грушевськознавства: «Саме доба Грушевського стопъ у центрi його iсторiографiчних дослщжень» [13, с. 29]. I. Гирич тдкреслив, що «Л. Винар пропонував юторюграфш М. Грушевського розглядати як промiжний етап мiж суто народницькою iсторiографieю В. Антоновича i його школи i державницькою iсторiографieю В. Липинського та його послiдовникiв, окресливши цю школу таким термiном як неонародництво» [8, с. 122].
С. Скельчик, аналiзуючи розвиток юторично'-1 науки в радянський перюд, з'-ясував, що щеолопчне переродження сталiнiзму у самовизначеного спадкоемця Росшсько'-1 iмперii: «передбачало реабiлiтацiю доробку визначних дореволющйних росiйських i украшських iнтелектуалiв». Тому «пiд час вшни почали повертати Михайлу Грушевському роль патрiарха украшсько'-1 юторюграфп, хоча в тридцятих роках його засудили як буржуазного нащоналюта i навiть «фашиста» [13, с. 87].
Загалом, iсторiографiчнi аспекти питання щодо висвiтлення украшськими iсториками ХХ ст. наукових поглядiв М. Грушевського не дослiджувалися належно. Метою статп е аналiз стану вивчення в украшськш юторюграфп ХХ ст. питань формування юторичних поглядiв Михайла Грушевського.
Творче надбання вченого визначаеться його науковою концепцiею. 1сторичш погляди М. Грушевського знайшли вщображення в його основних працях: «Iсторiя Украши-Руси», «Очерк истории украинского народа», «1люстрована iсторiя Украши», засадничiй теоретичнш статтi «Звичайна схема «русско!» юторп й справа рацiонального укладу юторп схiдного слов'-янства», iнших роботах. У них вщзначаються iсторiософськi та суспшьно-пол^ичш позицп вченого, його методологiчнi тдходи.
Вивчаючи творчу спадщину М. Грушевського, дослщники висвiтлювали питання становлення його наукових поглядiв. У мiжвоенний перюд на це звернули увагу захщноукрашсью юторики I. Кревецький, В. Герасимчук, I. Крип'-якевич, близький до них щеолопчно дослщник з украшсько'-1 дiаспори Д. Дорошенко, а також радянськi науковщ. Вченi розглядали цю проблему не лише з наукових позищй, але також й щеолопзовано. Особливо це вщчуваеться в працях радянських авторiв.
Учень М. Грушевського I. Кревецький, характеризуючи стару i нову украшську iсторiографiю, наводить приклад Михайла Сергшовича i його «ставлення до вторичного факту як украшського iсторика ХЕХ — поч. ХХ вв.» [19, с. 163]. Розкриваючи особливостi украшсько'-1 юторюграфп, I. Кревецький наголошував, що вона за М. Грушевським: «з особливою увагою та симпатiею спинялись на … виступах народних мас» [20, с. 164].
B. Герасимчук, аналiзуючи погляди М. Грушевського-юторика, широко розглянув чинники, яю визначали його наукову концепщю. зазначив, що головною його заслугою був висунутий: «на перший плян щейний чинник духово-культурного поглиблення нашого народнього ества через тднесення наукою нащонально'-1 свщомости i нащонально'-1 культури». Дослiдник висловив думку, що Михайло Сергшович «не тiльки найсильнiше зi всiх дотеперiшнiх iсторикiв повязав невиразну, слабим пульсом бючу тепершшсть з перерваними й забутими та великими традищями минувшини, але також
новi змагання Наддншрянсько! i Галицько'-1 Укра'-ни звiв в одно русло». 1сторик також наголошував, що М. Грушевський, «…скршлюючи патрiотизм, еднав перетятi кордоном частини в один живий оргашзм» [6, с. 2].
В. Герасимчук звернув увагу на те, що його вчитель при написанш наукових праць користувався «генетично-емтричним» методом. На думку львiвського юторика, М. Грушевський, «свою синтезу вш будуе з ряду численних посередшх елементiв», враховуючи природш, духовнi, суспiльно-полiтичнi, економiчнi чинники [7 с. 11].
I. Крип'-якевич, характеризуючи юторичш погляди М. Грушевського, вщзначав 1'-х нацiональну спрямованiсть, iнтерес вченого до вивчення укра'-шсько! юторп, прагнення вчителя тзнати iсторiю укра'-шського народу, впевнешсть у його живучостi i вiдродженнi, незважаючи на колишнiй занепад [22, с. 19]. 1сторик наголошував, що Михайло Сергiйович, на противагу росшськш iсторичнiй концепцп, вважав Кшвський княжий перiод укра'-нським [22, с. 20].
Серед представниюв укра'-шсько! дiаспори Д. Дорошенко одним з перших вщзначив впровадження М. Грушевським ново'-1 схеми «юторп укра'-шського народу на цшм просторi його iсторичного життя на заселенiй ним територп, як один суцшьний, нерозривний процес» [11, с. 187].
У першому виданш «Большой советской энциклопедии» 1930 р. було зазначено, що М. Грушевський «ставить сво'-1'-м завданням обгрунтування самостшносп укра'-шського народу i оргашчно'-! неперервносп його розвитку» [9, ст. 674].
Укра'-нський iсторик-правник, науковий спiвробiтник ВУАН В. Новицький у статтi, опублiкованiй наприкшщ 20-х рокiв, до початку бшьшовицьких iдеологiчних нападiв, стверджував, що М. Грушевський здшснив «великий перегляд» питання про давньоукра'-нську державнiсть, яке «дуже широко обговорювали представники декiлькох наукових поколшь», бо воно «природньо займае визначне мюце в нашiй юторюграфп». На переконання дослiдника, Михайло Сергшович «призвiв у наш час майже до загального визнання оргашчно вщокремленого укра'-шського нацiонального iсторичного процесу» [25, с. 3].
Цшаву iсторiографiчну ощнку наукових поглядiв М. Грушевського дав Д. Багалш, який визнавав запропоновану тим схему юторп Укра'-ни. Харювський iсторик пiдкреслював, що Михайло Сергшович «виставив гасло укра'-шсько'-! нацiональности з п правом на свою ютор^ рiдною мовою». За словами авторитетного юторюграфа, М. Грушевський «в основу ще'-1 укра'-шсько'-! юторп поклав трiяду, що нагадуе гегелiянську — теза, антитеза й синтеза — утворення укра'-шсько'-! нащональности, 11 занепад (денацiоналiзацiя) i вiдродження» [1, с. 87].
Пюля утвердження в Укршш тотал^арного режиму радянськi iсторики на початку 30-х роюв ХХ ст. змушеш були перейти в оцiнцi юторичних поглядiв М. Грушевського вiд науково'-1 аргументацп до iдеологiзованих штампiв, як не мали нiчого спiльного з наукою. Хоча протягом 30-х роюв ця щеолопзована критика iсторика була дещо «м'-якою». С. 1ваницький звинувачував М. Грушевського в тому, що той «тшьки використовуе для пол^ично'-! боротьби об'-ективш iсторичнi факти, висновки з них, — не бшьше» [16, с. 115].
М. Петровський характеризував М. Грушевського як: «найкрупшшого з представниюв укра'-шсько'-! буржуазно-нащоналютично'-! юторюграфп» [27, с. 241]. Радянський юторик, аналiзуючи пращ Михайла Сергшовича, пiдкреслив, що вш «поширив, поглибив погляди свого вчителя» [29, с. 8].
Пiзнiше, коли починався новий, бшьш потужний наступ сталшських iдеологiв на М. Грушевського та його школу, у «Довщщ директора 1нституту юторп партп при ЦК компартп Укра'-ни Ф. Ф Сневича «Про недолши в роботi 1нституту юторп Укра'-ни Академп наук УРСР», яка була тдготовлена в травнi 1944 р., зазначалося, що критика «контрреволюцшно! концепцп групи Грушевського … була дуже слабою» [10, с. 124].
У статп директора Iнституту юторп Украши Академп наук УРСР О. Касименка «Розробка i висвiтлення основних етатв юторп Украши» була зроблена спроба «виправити» цю «похибку». Ця робота ряснша iдеологiчними нападами на адресу М. Грушевського. Автор звинувачував його в тому, що юторик як прихильник «буржуазно-нацюналютично! схеми юторп Украши» у сво'-1'-х працях «робив непдш спроби, всупереч дiйснiй юторп, iзолювати iсторiю украшського народу вiд юторп росiйського» та протиставляв «1'-х один одному». У зв'-язку з цим наголошувалося, що Михайло Сергшович «на догоду пол^ичним намiрам реакцiйного табору» фальсифшував iсторичну науку [18, с. 64]. Наголошувалося, що «буржуазно-нацюналютичш концепцп Грушевського ввiбрали все найреакцшшше в щеологл загниваючого капiталiзму» [18, с. 72].
Надалi украшсью радянсью iсторики не обминали можливостей приклегги iдеологiчнi ярлики на працi М. Грушевського, на його юторичш погляди. Автори щеолопчно «вичищено!», дозволено! сталшською цензурою «Истории Украинской ССР» стверджували, що М. Грушевський, як «типовий представник буржуазно-нацюналютично! юторюграфп, … свiдомо перекручував украшськуторш, … проповiдував шовiнiзм та нацюнальну виключнiсть, … заперечував глибокi юторичш зв'-язки братерських росiйського та украшського народiв», а отже, вiн, на думку радянських iсторикiв, свiдомо проповщував «найбiльш реакцiйнi погляди» [16, с. 772].
М. Рубач в статп, надрукованш в «Радянськiй енциклопедп юторп Украши», намагався надати критицi М. Грушевського науковий вигляд. Вш наголошував, що «наукове значення праць Грушевського обмежене тенденцшшстю у доборi й узагальненш фактiв, нацiоналiстичною iнтерпретацiею джерел». Найбiльшою ж свiтоглядною хибою Михайла Сергшовича, на думку радянського юторика, було те, що вiн «вороже ставився до марксизму», а також, «пропагуючи нацiоналiстичну теорiю «единого потоку», … зображав украшську нацiю безкласовою, безбуржуазною» [33, с. 484]. Проте в дшсносп, науки в цих щеолопчних викладках не було.
В. Легкий у монографп, присвяченш конкретнш iсторичнiй проблемi, зазначав, що «порочна концепщя Грушевського з питань юторп визвольно'-1 вiйни зайняла прiоритетне положення в украшськш буржуазнiй нацiоналiстичнiй юторюграфп i знайшла свое вiдображення у вах роботах його послiдовникiв» [22, с. 7].
^ та iншi радянськi iдеологiчнi напади на творчють М. Грушевського спотворювали його дшсш iсторичнi погляди. 1х так звана критика була надуманою.
Украшська дiаспорна iсторична наука намагалася зберегти та розвивати нацюнальш надбання науково'-1 творчосп М. Грушевського. Крiм того ем^рантсью науковцi вiдстоювали його вiд брудних звинувачень, яю не мають шчого спiльного з наукою.
Д. Дорошенко i О. Оглоблин в «Енциклопедii Укра'-1'-нознавства» зауважили, що, працюючи в Галичиш, «в австрiйських конституцiйних умовах, в науково-органiзацiйних рамках НТШ» М. Грушевський реалiзував сво'-1 iсторичнi погляди i «спромiгся розв'-язати основне завдання украшсько'-1 iсторiографii — дати синтезу украшсько'-1 iсторичного процесу» [12, с. 402]. При цьому юторики дiаспори вважали, наукова творчiсть Михайла Сергшовича була «найвищим досягненням народницько'-1 юторюграфп» [12, с. 403].
О. Оглоблин в ем^антський перiод свое'-1 науково'-1 дiяльностi велику увагу придiляв аналiзу iсторичноi спадщини М. Грушевського. Дiаспорний iсторик вважав, що основу юторичних поглядiв Михайла Сергiйовича становила його схема юторп УкраТни, «яка, по сут^ була блискучим науковим обгрунтуванням традицiйноi схеми iсторii Схiдноi Свропи» [26, с. 18].
О. Оглоблин констатував, що схема М. Грушевського «не зважаючи на ва пiзнiшi змши та варiацii i на всяю манiпуляцii офiцiйноi советсько! науки протягом кшькох
десяташть, майже до останньо'-! вiйни юнувала й панувала в украшськш советськш юторюграфп» [26, с. 18]. Дiаспорний iсторик пiдкреслив, що «головна щея Грушевського — iдея народностi, ця щея походить вщ Костомарова, менше — вщ Драгоманова, i найменше — вщ Антоновича» [27, с. 57].
Н. Полонська-Василенко вважала, що всупереч пашвному становищу народницького напряму, головним представником якого був М. Грушевський, поволi почав виявлятися в украшськш юторюграфп iнший напрям — державницький. Вш значною мiрою, на думку дослщнищ, «вирiс на грунтi схеми М. Грушевського, на блискучо доведеному факт тяглост iсторичного процесу вщ Княжо'-1 доби до ХХ сторiччя» [27, с. 75].
Цю думку розвивае також Л. Винар. Вш вщкидае критичнi звинувачення на адресу М. Грушевського «як «останнього могiкана» народницького iсторiографiчного напряму», iсторикiв-державникiв (Д. Дорошенка, I. Кревецького, Б. Крупницького), як вважали, що юторик вiдстоюючи народницьку концепщю займав антидержавницьку позицiю. На захист М. Грушевського засновник грушевськознавства констатував, що «юторики-державники прийняли схему Грушевського як нащональну схему украТнсько! юторюграфп. … Отже «державницька школа» виросла з юторично'-! школи Грушевського» [6, с. 102].
Л. Винар пiдкреслив, що в укра'-Гнський юторюграфп народницька концепцiя, прихильником яко'-1 був М. Грушевський, домiнувала приблизно до вибуху Першо'-1 св^ово'-! вшни [4, с. 498]. Науковець з'-ясував, що «з часом Грушевський значно поширив сво'-1 iсторiографiчнi концепцп i перейшов певну iсторiографiчну еволюцiю, так само як i методологiчну» [6, с. 100].
В шшш пращ Л. Винар визначив: «Побiч ще'-1 примату народу, iдея украТнсько! державности становить другу головну iсторiографiчну та iсторiософiчну концепцiю в творчости юторика. Ця концепцiя Грушевського пов'-язана з федералютичною формою украТнсько! державности, яка була притаманна «Старш Укршш — козацько-гетьманськш державi (державнi концепцп Б. Хмельницького, I. Виговського, П. Дорошенка, I. Мазепи та ш. гетьмашв)» [3, с. 29].
Таким чином, iсторiографiчний аналiз питання, яке висвiтлювалося в статп, надав можливiсть з'-ясувати розвиток украТнсько! iсторiографii та роль М. Грушевського в п становленнi як юторика-фшософа на соцiологiчному грунтi. Першими аналiзували iсторiографiчнi працi М. Грушевського його учш та сучасники В. Герасимчук, I. Кревецький, С. Тваницький, В. Новицький, що свщчило про штерес цих iсторикiв до його науковох дiяльностi.
Радянська iсторiографiя була суперечливою в ощнщ М. Грушевського, значною мiрою характеризувала його творчють негативно, оскiльки вiн звинувачувався у застосуванш теорй безкласовостi, вважався представником «збанкрутiлоi буржуазно-нацiоналiстичноi iсторiографii», юторику дорiкалося iгнорування джерел, здобуткiв сучасноi науки, фальсифiкацii подiй визвольно!'- вшни та Переяславськоi ради 1654 року. Але з шшого боку попри негативне сприйняття iсторичних праць М. Грушевського все ж зазначалося про вплив його творчосп не тшьки на украТнську, але також на росшську i польську iсторичну науку (О. Касименко, В. Легкий, М. Петровський, М. Рубач).
Тсторики дiаспори Д. Дорошенко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, Л. Винар, проаналiзувавши наукову iсторiографiчну спадщину М. Грушевського, зазначили: 1) юторичш твори М. Грушевського стали найвищим досягненням народницько'-Т юторюграфп- 2) вплив засновника юторично'-Т схеми та його методологи вторичного дослiдження на створення державницького напряму в украТнсько! юторюграфп- 3) захист та вщстоювання схеми М. Грушевського вiд нападiв радянських iсторикiв.
Анал^ичш опрацювання дослiдникiв виявили не тшьки особливий внесок видатного вченого в юторичш дослщження, але й розумшня нових завдань сучасностi i нових викликiв часу, якi вимагаються вщ сучасно'-1 украшсько!'- юторично!'- науки.
Список використано1 л1тератури
1. Багалiй Д. Г. Нарис юторп Укра'-ни на соцiально-економiчному грунтi. — Х.: Держ. Видав. Укра'-ни, 1928. — Т.1. Гсторiографiчний вступ i доба натурального господарства. — 245 с.
2. Винар Л. Вступ до науки грушевськознавство / Л. Винар // Укра'-нський юторик.
— 1996. — № ¼. — С. 17−78.
3. Винар Л. Значення Михайла Грушевського в украшськш i свiтовiй юторп / Л. Винар // Укра'-нський юторик. — 1991 — 1992. — № ¼. — С. 13−53.
4. Винар Л. Михайло Грушевський i державницький напрям украшсько!'- юторюграфп / Л. Винар // Козацька Укра'-на: Вибраш працi. — К. — Львiв — Нью-Йорк — Париж, 2003. — С. 498−515.
5. Винар Л. Михайло Грушевський — юторик Укра'-ни / Л. Винар // Михайло Грушевський: зб. наук. пр. i матерiалiв Мiжнар. ювшейно!'- конф., присвячено'-1 125-й рiчницi вiд дня народження Михайла Грушевського. — Львiв: НТШ, 1994. — С. 13−32.
6. Винар Л. Найвидатшший юторик Укра'-ни Михайло Грушевський (1866−1934). У 50^ття смерти. — [Мюнхен]: Сучасшсть, 1985. — 120 с.
7. Герасимчук В. Михайло Грушевський як юторюграф Укра'-ни / В. Герасимчук.
— Львiв, 1922. — 26 с.
8. Гирич Г. Професор Любомир Винар i сучасне грушевськознавство / Г. Гирич // Винар Л. Грушевськознавство: Генеза i ют. Розвиток. — К., 1999. — С. 119−126.
9. Грушевский (Грушевський) Михаил Сергеевич // Большая советская энциклопедия / под ред. В. Куйбышева. — М.: Сов. энцикл., 1930. — Т. 19. — Ст. 673−676.
10. Довщка директора Гнституту юторп партп при ЦК компартп Укра'-ни Ф. Ф. Сневича «Про недолши в робот Гнституту юторп Укра'-ни Академп наук УРСР» // У лещатах тотал^аризму: Перше двадцятирiччя Гнституту юторп Укра'-ни (19 361 956 рр.): зб. докумешив i матерiалiв: у 2 ч. — К.: Гн-т юторп Укра'-ни НАН Укра'-ни, 1996. — Ч. Г (1936−1944 рр.). — С. 122 — 135.
11. Дорошенко Д. Огляд украшсько!'- юторюграфп. Державна школа: Гст^я. Пол^олопя. Право / Д. Дорошенко. — К.: Украшознавство, 1996. — 256 с.
12. Дорошенко Д. Михайло Грушевський / Д. Дорошенко, О. Оглоблин // Енциклопедiя украшознавства. Загальна частина. — Перевидання в Укрш'-ш. — К, 1995.
— С. 402−403.
13. Дорошенко Д. Державницький напрям / Д. Дорошенко, О. Оглоблин // Енциклопедiя украшознавства. Загальна частина. — Перевидання в Укрш'-ш. — К, 1995.
— С. 403−404.
14. Скельчик С. Iмперiя пам'-ять Росшсько-украшсью стосунки в радянськш юторичнш уявi: наук. вид. / С. Скельчик. — К.: Критика, 2008. — 303 с.
15. Жуковський А. Любомир Винар: життя, дiяльнiсть i творчють / А. Жуковський // На службi Клю: зб. наук. пр. на пошану Любомира Винара, з нагоди 50^ття його науково!'- дiяльностi. — К. — Нью-Йорк — Париж — Львiв, 2000. — С. 15−41.
16. История Украинской ССР / редкол. А. К. Касименко и др. — К.: АН УССР, 1953. — Т. 1. — 838 с.
17. Гваницький С. Повернута в минуле аграрна полггика лiберальноi буржуазп (З приводу праць акад. М. П. Василенка з юторп кршаччини на Укрш'-ш) / С. Гваницький // Укра'-на. — 1932. — № ½. — С. 11−166.
18. Касименко О. К. Розробка й висв^лення основних етатв юторп Украши / О. К. Касименко // Наук. зап. 1н-ту кторп Украши. — К.: Вид-во АН УРСР, 1950. — Т. 3.
— С. 63−77.
19. Кревецький I. Наукова хрошка. Украшська iсторiографiя на переломi / I. Кревецький // ЗНТШ. — Львiв. — 1924. — Т. 134/135. — С. 161−184.
20. Крип'-якевич I. Михайло Грушевський. Життя i дiяльнiсть / I. Крип'-якевич. -Львiв, 1935. — 28 с.
21. Легкий В. Крестьянство Украины в начальный период Освободительной войны 1648 — 1654 годов / В. Легкий. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. — 176с.
22. Новицький В. Державне минуле Украши як предмет науки / В. Новицький // Украша / тд ред. М. Грушевського. — 1929. — Кн. 36. — С. 3−17.
23. Оглоблин О. Думки про сучасну украшську советську юторюграф^ / О. Оглоблин. — Нью-Йорк: Оргашзащя чотирьох свобщ Украши, 1963. — 87 с.
24. Оглоблин О. Михайло Грушевський i украшське нащональне вщродження / О. Оглоблин // Студп з юторп Украши: ст. i джерельш матерiали. — Нью-Йорк — К. — Торонто, 1995. — 495с.
25. Окиншевич Л. Нащонально-демократична концепщя юторп права Украши в працях акад. М. Грушевського / Л. Окиншевич // Украша. — 1932. — № ½. — С. 93−109.
26. Петровський М. Нариси з юторп Украши / М. Петровський. — К.: Видав. АН УРСР, 1940. — Вип.4. — 268с.
27. Полонська-Василенко Н. Двi концепцп юторп Украши i Росп / Н. Полонська-Василенко. — Мюнхен, 1964. — 52 с.
28. Полонська-Василенко Н. Украшська iсторiографiя / Н. Полонська-Василенко.
— Мюнхен, 1971. — 81 с.
29. Рубач М. А. Грушевський Михайло Сергшович / М. А. Рубач // Радянська енциклопедiя юторп Украши. — К.: Гол. ред. Укр. радян. енцикл., 1969. — Т. 1. — С. 483 484.
Стаття надшшла до редакцп 10. 04. 2013. N. Romantsova
HISTORICAL VIEWS OF M. HRUSHEVSKY. THE PROBLEM OF UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY OF THE 20TH CENTURY
The article examines the Ukrainian researchers'- analysis of the historical views of M. Hrushevsky. It deals with conceptual aspects and historiographical reviews of the scientist'-s works. The article dwells upon the status of this problem in the Ukrainian historiographical research works. The author summarizes that the scientific heritage of M. Hrushevsky requires a more thorough further examination.
Keywords: historical views, scientific concept, ethnic focus, historiographical analysis, Ukrainian researchers, scientific diasporas, Soviet historians.
УДК 303. 446. 4(477. 6)
В. I. Шабельшков
ПРОБЛЕМИ ICTOPII ДОНЕЦЬКО-КРИВОР1ЗЬКО1 РЕСПУБЛ1КИ: 1СТОР1ОГРАФ1ЧНИЙ АСПЕКТ
У cmammi розглядаються основт проблеми наукового вивчення iстори Донецько-Кривор1зько1 республти, утвореног на початку 1918 р. Розвиток icторюграфи з вказаног теми анал1зуеться шляхом об'-ективного погляду на стан гг осмислення в

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой