Лізосомні хвороби

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

19. Трезубов В. Н. Ортопедическая стоматология / В. Н. Трезубов, М. З. Штейнгарт, Л. М. Мишнев // - Санкт- Петербург. Спец. лит.- 2001. — С. 270−310.
20. Терешина Т. П. Влияние остаточного мономера акриловых зубных протезов на функциональную активность слюнных желез (экспериментальное исследование) / Т. П. Терешина, Р. И. Бабий // Вестник стоматологии. — 2005. — № 4. — С. 47−51.
21. Чулак Л. Д. Розробка технологи виготовлення та кгашчне застосування бюлопчно шертних зубних протезiв: Автореф. Дис. д-ра мед. наук: 14. 01. 21. / Л. Д. Чулак // - К., — 1997. — 34 с.
22. Якименко Д. О. Особливост профшактики i лжування протезних стомати™ у хворих з метаболiчним синдромом: автореф. Дис. на здобуття наук. Ступеня канд. мед. наук: спец. 14. 01. 22 «стоматолопя» / Д. О. Якименко // - Одеса, — 2012. 20 с.
23. Blasiak J. Perspectives on the use of melatonin to reduce cytotoxic and genotoxic effects of methacrylate-based dental materials / J. Blasiak, J. Kasznicki, J. Drzewoski |et al.] // Journal of Pineal Research. — 2011.- Vol. 51, №. 2. — Р. 157−162.
24. Jung Y.J. Effect of collagenase and esterase on resin-dentin interface: a comparative study between a total-etch adhesive and a self-etch adhesive / Y.J. Jung, H.K. Hyun, Y.J. Kimt al.] // American Journal of Dentistry — 2009. — Vol. 22, № 5. — Р. 295−298.
25. Poplawski T. Genotoxicity of urethane dimethacrylate, a tooth restoration component / T. Poplawski, K. Loba, E. Pawlowska |et al.] // Toxicology in Vitro. — 2010. — Vol. 24, № 3. — Р. 854−862.
26. Ship J.A. Xerostomia and the geriatic patent / J.A. Ship, S.R. Pillemer, B.J. Baum // J. Am. Geriatr. Soc. -2002.- Vol. 50, № 3. -Р. 535−543.
27. Schweikl H. Genetic and cellular toxicology of dental resin monomers / H. Schweikl, G. Spagnuolo, G. Schmalz // Journal of Dental Research. — 2006. — Vol. 85, № 10. — Р. 870−877.
28. Vasudeva А. Monomer systems for dental composites and their future: a review / А. Vasudeva // Journal of the California Dental Association. — 2009, Vol. 37, № 6. — Р. 389−398.
ВЛИЯНИЕ МЕТАКРИЛАТА НА ФУНКЦИЮ СЛЮННЫХ ЖЕЛЕЗ
Сенчакович Ю. В., Ерошенко Г. А., Казакова К. С., Билаш С. М.
Увеличение средней продолжительности жизни людей, патология твердых тканей зубов, и, особенно тканей пародонта, приводит к прогрессирующей потере зубов, в связи с чем, увеличивается потребность в зубных протезах. Акриловые пластмассы, которые сейчас применяются как базисные материалы, нельзя считать индифферентными для тканей полости рта, в том числе для слизистой оболочки. Влияние метарилата на функцию слюнных желез является многофакторным. По данным литературы, это приводит в первую очередь к резкому снижению уровня секреции. Следствием чего является нарушение гомеостаза ротовой полости, снижение защитной функции слизистой оболочки полости рта и снижение качества жевательной функции.
Ключевые слова: метакрилат, зубные протезы, слюнные железы.
Стаття надшшла 14. 01. 2014 р.
EFFECT OF METHACRYLATE ON SALIVARY GLAND FUNCTION Senchakovych J.V., Yeroshenko G.A., Kazakova K.S., Bilash S.M.
The increase in average life expectancy, the pathology of dental hard tissues, and especially of periodontal tissue, leading to progressive loss of teeth, and therefore increases the need for dentures. Acrylic plastic that is now used as a base material, can not be indifferent to oral tissues, in particular for the mucosa. Effect of metharylate on function of the salivary glands is multifactorial. According to the literature data, it leads first to a acute decrease of secretion. Resulting in disturbances of homeostasis of the oral cavity, reducing the protective function of the oral mucosa and lower quality of masticatory function.
Key words: methacrylate, dentures, salivary
glands.
УДК 573. 311+616−021
Л1ЗОСОМН1 ХВОРОБИ
Вроджеш метаболiчнi порушення проявляються фiзiологiчними дисфункщями ^або) дефектами штелекту. Окремi спадюда порушення трапляються досить рщко, загалом вони мають значний вплив на штелектуальний i психiчний розвиток дитини. Високий рiвень ознайомленост лiкарiв з щею групою захворювань та рання дiагностика деяких спадкових хвороб обмшу речовин, може кардинально вплинути на переб^ хвороби та! х прогноз. Все це визначае науковий i кйшчний штерес до дано! проблеми, особливо на сучасному етат розвитку науки, коли з'-явилися новi технологи лжування багатьох вщомих метаболiчних захворювань.
Ключов! слова: л1зосома, пдрол1тичш фермента, метабол1чш хвороби.
До вивчення, особливу увагу привертають органели загального призначення — л1зосоми, вони вщграють важливу роль у розвитку цшого ряду кттинних патологш. Було неодноразово показано, що у багатьох випадках велика кшьюсть л1зосом призводить до пошкодження, падшня життездатност або, навпаки, може бути пов'-язано з розвитком репарацшних процешв на кттинному р! вш [1, 18].
© Шепiтько В.1., Борута Н. В., Срошенко Г. А., 2014
Термш '-^зосома& quot-, що означае лiтичнi частинки, був введений в 1955 р. бельгшським цитологом Крюпаном де Дювом, лiзосома — одномембранна секреторна вакуоль, що виконуе функцiю внутршньокттинного розщеплення макромолекул, вони надзвичайно рiзноманiтнi за формою i розмiром. Лiзосоми мiстять бшьше 40 рiзних кислих гiдролаз, зокрема протеази, нуклеази, лiпази, фосфолiпази, фосфатази, сульфатази, як краще всього працюють при кислих значеннях рН (рН5). [2] Оптимум рН для цих ферменпв лежить у межах 4,5−5, саме така кислотшсть пiдтримуеться всередиш лiзосом. Умовно видiляють 4 основш види лiзосом: — первиннi та вторинш лiзосоми, аутофагосоми i залишковi тiльця [3, 18].
Лiзосомнi хвороби або лiзосомнi хвороби накопичення (ЛХН) — це важю спадковi захворювання, якi виникають внаслiдок зниження специфiчних ферментiв лiзосом, вони вiдiграли виршальну роль у розкриттi механiзму сортування лiзосомних гiдролаз [4, 21]. Ц хвороби обумовленi генетичними порушеннями, в результат яких одна або кшька лiзосомних гiдролаз виявляються дефектними. Ферменти беруть участь у певному етат обмшу компонентiв бiлкiв, вуглеводiв та лшщв. У результатi недостатностi ферменпв (активнiсть лiзосомних ферментiв не перевищуе 10−20% вiд норми) спостерiгаеться накопичення субстрату (хвороби накопичення -тизауринози), нерозщеплений субстрат тако! гiдролази накопичуеться в лiзосомах, що й обумовлюе патологiю [5, 18]. При цьому, порушуеться функцiя клiтин рiзних тканин оргашзму, i, як результат, появляються клiнiчнi симптоми тяжкого прогресуючого захворювання з ураженням багатьох органiв та систем. Зазвичай таю хвороби викликаються мутащею в структурному генi, що кодуе окрему пдролазу. Бiльшiсть гешв при ЛХН уже iдентифiкованi i вiдома! х локалiзацiя [6, 19, 28].
Пом^ити патологiю, при лiзосомних хворобах, можна на основi клшши: для хворих характерна зовнiшнiсть з грубими рисами обличчя, наявнi рiзнi неврологiчнi порушення, скелетнi аномалп, патолопя зору та слуху, рiзнi ступеш розумово! вiдсталостi. Захворювання може супроводжуватися вiд перiоду новонародженостi до зршого вiку. Вирiзняють раннi та шзш форми захворювання [7, 21].
Досить ч^ко виражений клiнiчний полiморфiзм лiзосомних хвороб накопичення. Однак, незважаючи на це, юнують характернi ознаки для всих захворювань цього класу, а саме: -полюистемшсть, тобто залучення в патологiчний процес багатьох оргашв i тканин- - виникнення i прогресування захворювання пiсля деякого перюду нормального розвитку. У бiльшостi, щ хвороби призводять до ранньо! швалшизацп та передчасно! смертi. Лише деяю форми хвороб характеризуються близькою до норми тривалютю життя. Тип успадкування аутосомно-рецесивний (АР), рiдше рецесивний, зчеплений з Х- хромосомою [8, 18, 39].
Вщомо бшьше 40 лiзосомних хвороб, частота патологш 1: 5000. Щорiчно в США народжуеться близько 200 000 дтей з ЛХ. В Укра! ш ферментативнi дослiдження ЛХ проводяться з 1995 р. i на сьогодш нараховують визначення активностi 18 лiзосомних ферментiв, що дозволяе верифiкувати 25 захворювань [9].
Класифшашя лiзосомних хвороб:
— мукополiсахаридози (синдроми: Гурлера, Шейе, Хантера, Сан-Фiлiппо, Морото-Ламi, Слав) —
— сфшголшщози (синдроми: Тея-Сакса, №мана-Пша, Крабе, Фарбера, Шiндлера, ОМ 1, ОМ 2, метахроматична лейкодистрофiя) —
— муколшщози (глшопротешози хвороба Вольмана, церо! дний лiпофусциноз (iдiопатiя Куфса), муколiпiдози 1−3 тишв) —
— глiколiпiдози (синдром Гоше, Фабр^.
Мукополiсахаридози — хвороби накопичення, в результат нестачi лiзосомальних ферменпв змiнюеться катаболiзм глiкозамiноглiканiв та настае! х накопичення в лiзосомах, що викликае грубу кл^инну патологiю та характерну ктшчну картину. Захворювання успадковуваеться за АР типом, за винятком синдрому Гантера (рецесивний, зчеплений з Х-хромосомою). За наявним ферментативним дефектом вирiзняють 14 титв та шдтишв мукополiсахаридозiв. Зазвичай захворювання проявляються у вщ 1−6 мiсяцiв [10]. Виникае i поступово розвиваеться розумова вщсталють, фiзична неповноцiннiсть, якi часто призводять до смерть Основш симптоми захворювання: затримка психiчного розвитку, невролопчш порушення, шдвищешсть сухожилкових рефлексiв, судоми, атакуя, дефекти зору (помутнiння рогiвки, катаракта та ш.), порушення слуху, кiстковi деформацil, вади серця, гепатоспленомегалiя. Клшчна картина захворювань досить рiзноманiтна i включае ураження сполучно! тканини, яю в одних випадках бiльш виражеш в скелетi чи його частинах, в шших — в ураженш серця чи рогово! оболонки очей. Бiохiмiчним маркером хвороб накопичення е гшерсекрещя i/чи внутрiшньоклiтинне накопичення глшозамшоглшашв [11, 21,35].
Для синдрому Гурлера характерне ранне помутншня рогово! оболонки, карликовють, гiпертрихоз, скiфоцефалiя, макроцефатя, розумова вiдсталiсть, грубi риси обличчя, втрата слуху, гепатоспленомегалiя, кiли (гриж^, викривлення колiнних суглобiв, брахiдактилiя, кiгтеподiбна кисть, розширення дiафiзiв [12].
Для синдрому Хантера характернi карликовiсть, розумова вщсталють, гепатоспленомегалiя, кардiопатiя, вiдсутнiсть помутншня ропвки, атиповий пiгментний ретинiт, набряк диска зорового нерва, збшьшене турецьке сiдла, дзьобоподiбнi тiла поперекових хребшв [13,15].
Для синдрому Санфiлiппо (А, В, С) характерна помiрна карликовють, гшертрихоз, середньо! важкостi ураження скелета, ущiльнення кiсток склепiння черепа, помiрне огрубiння рис обличчя, вщсутшсть помутнiння рогiвки, зниження слуху, незначна гепатомегалiя, двоопуклi тiла поперекових хребшв, розумова вщсталють [18].
Проявами синдрому Моркю е карликовiсть, ущiльнення кюток склепiння черепа, помутнiння рогiвки, втрата слуху, помiрна гепатомегалiя, гiпоплазiя зубовидного вщростка, пiдвивих шийних хребцiв, цервшальна мiелопатiя, кiльоподiбна деформацiя грудини, загальна слабкють м'-язiв, дисплазiя стегон, збережений штелект [21].
Синдром Шейе клшша така ж як i при синдромi Гурлера, але наявна тугорухливють суглобiв, аортальна регургiтацiя, але штелект нормальний. Деякi дослiдники вважають його синдромом Гурлера [16].
Синдром Марото-Ламi — симптоматика, як при синдромi Гурлера, але штелект нормальний
[17,18].
Синдром Слая — грубi риси обличчя, рiзний стушнь помутнiння ропвки, зниження слуху, гепатомегалiя та спленомегалiя, деформацiя грудно! клiтки, Х-подiбна деформашя нiг, збережений iнтелект [18].
Синдром дi Ферранте — низькорослiсть, розумова вщсталють, гiрсутизм, грубе волосся, гепатомегалiя, помiрний множинний дизостоз, гiпоплазiя зубовидного вщростка [15,18].
Хвороба Нiмана-Пiка (сфшголшщоз) — характеризуеться накопиченням у кттинах ретиколоендотелiю фосфолiпiду — сфiнгомiелiну. Це вщбуваеться в результатi порушення ферментно! активностi сфiнгомiелiнiнази. Тип успадкування — аутосомно-рецесивний. Частота захворювання 1: 10 000. Видшяють 4 варiанти захворювання (А, В, С, Д). При варiантi А, В наявний дефщит ферменту сфiгмомiелiнiнази, при С та Д — активнють нормальна. Сфiгмолiпiдоз зустрiчаеться лише в ранньому дитячому вщ i характеризуеться злоякiсним перебiгом [35,40]. Початок захворювання супроводжуеться вiдмовою вiд 1ж1, зригуванням, блюванням. Прогресуе затримка психомоторного розвитку, гепатоспленомегалiя. Згодом формуються спастичний тетрапарез, глухота та слiпота. Шюра набувае коричневого вiдтiнку. На яснах та язиц часто можна побачити характерш чорнильно-синi плями. Спостершаеться збiльшення лiмфатичних вузлiв, судоми не характерна На очному виявляеться вишнево-червона пляма (як i при хворобi Тея-Сакса). Варiант -А! — це класична форма захворювання з важкими ураження ЦНС, вираженою спленомегалiею. Для форми — В! характерна бшьш шзня манiфестацiя (2−6 рокiв), вщсутнють невролопчно! симптоматики та хронiчний перебш захворювання. Для варiанта — С! характерна варiабельнiсть перебiгу, у 40 вщсотюв — вiдмiчаеться пролонгована жовтяниця, яка зникае в 2−4 мюяш життя, гепатоспленомегалiя. Тип -Д! подiбний до -С!, але часто спостершаються судоми. Дiагноз визначаеться на основi клiнiки та виявлення в пунктатах кiсткового мозку та селезшки клiтин Нiмана-Пiка. Клiтини мають значний розмiр, при фшсацп спиртом мають шнистий вигляд. Ферментна дiагностика метаболiчного блоку можлива в екстрактах культури шкiрних фiбробластiв чи в лейкоцитах перифершно! кровi пiсля! х обробки ультразвуком [20,21,35].
Хвороба Тея-Сакса (шфантильний ганглюзидоз) — в основi лежить порушення обмiну ганглiозидiв, яке супроводжуеться! х вiдкладенням у сiрiй речовиш мозку (перевищуе норму в 100 300 разiв), в печiнцi i селезiнцi. При хворобi Тея — Сакса вiдмiчаеться дефiцит гексозамiнiдази А. Частота захворювання 1: 250 000. Тип успадкування аутосомно-рецесивний, локалiзацiя гена в 15-й хромосома При народженш та в першi 3−4 мiсяцi дiти не вiдрiзняються вiд здорових дiтей. Захворювання розвиваеться поступово: дитина стае менш активною, втрачае набутi навички та зацшавлешсть до iграшок, перестае вшзнавати матiр, плач стае слабким та протяжним. Рано з'-являються розлади зору: порушення фшсацп, слiдкування за предметами. Швидко розвиваеться слшота, часто одночасно розвиваеться i глухота. Психiчнi розлади прогресують i настае деградацiя штелекту до стадil iдiотil. Розвиваеться гшотошя, дитина не може тримати голову, виникае паралiч кiнцiвок. Часто виникають типовi судоми з опiстотонусом, яю провокуються мiнiмальними зовнiшнiми подразниками. Розвиваються псевдобульбарш паралiчi (розлади ковтання, насильний
см1х та плач). Д1ти швидко худнуть { через 1−1,5 року настае смерть. Д1агноз визначаеться на основ1 клшши, визначення активносп гексозамшщази, А в лейкоцитах, в тканинних гомогенатах та культур1 ф1бробласпв, типових змш на очному дш (атроф1я дисюв зорового нерва 1 вишнево-червона пляма в макулярнш дшянщ [21,35,40].
Хвороба Краббе. Аутосомно — рецесивний тип успадкування. Класичний шфантильний тип, машфестуе в 3−6 мю. тдвищеною збудливютю 1 пперчутливютю до зовшшшх подразниюв. Швидко прогресуе затримка психомоторного розвитку, глухота, судоми, периферична нейропапя. Ппертонус м'-яз1 В кшщвок { пперрефлекс1я змшюються млявютю 1 гшотошею. Вс щ форми характеризуються психомоторним регресом, прогресуючо! атакшею, втратою зору [22,27,32].
Лшогранулематоз Фарбера — рщюсне спадкове захворювання. С вщомосп всього про 30 хворих. Лшогранулематоз обумовлений вщсутшстю л1зосомного ферменту церамщази, який пдрол1зуе жирну кислоту. Аутосомно-рецесивний тип успадкування. Церамщ накопичуеться в шдшюрних вузлах, нирках, де його вмют в 10 раз1 В перевищуе норму, та печшщ, де концентращя перевищена в 60 раз1 В. При пстолопчному дослщжент в шдшюрних вузлах визначаеться, забарвлений реактивом Шиффа, жиророзчинний матер1ал [21].
Важюсть перебпу хвороби вардае вщ легкого ступеня до важкого, характерне швидке прогресування: хвороба проявляеться на третьому — четвертому мюящ життя. Симптомами е: -хворобливе припухання суглоб1 В, зокрема м1жфалангових, гомшковостопних, променезап'-ясткових, колшних, лштьових- - спостерпаеться утворення шдшюрних м'-яких вузлиюв в област уражених суглоб1 В. Щдшюрт вузлики збшьшуються в розм1рах, локал1зуються також в мюцях тиску — на потилищ, в попереково- крижовш обласп, на кон'-юнктив1, вушнш раковиш, в област шздр1 В, рота. Вщзначаеться хриплють, яка може прогресувати аж до афонп, порушення ковтання { дихання (обумовлено наявшстю гранульом в обласп язичка 1 горташ). Д1ти важко 1 шумно дихають, характерна гшертроф1я. Постшними симптомами е затримка психомоторного розвитку, псих1чт розлади, ураження периферичних нерв1 В [23].
Хвороба Шшдлера — це рщюсне генетичне метабол1чне порушення, що характеризуеться дефщитом л1зосомальних ферменпв К-ацетил-альфа-В-галактозамшщази. Порушення вщноситься до групи захворювань, вщомих як л1зосомт розлади. У ос1б з хворобою Ш1ндлера, дефщит К-ацетил-альфа-Б — галактозамшщази, призводить до накопичення деяких складних сполук в багатьох тканинах оргашзму. 1снують дв1 форми хвороби Шшдлера, хвороба I типу, розвиваеться ще в дитинствь Д1ти приблизно до 1 року починають втрачати рашше набуп навички. Додатков1 невролопчш { нервово- м'-язов1 симптоми можуть стати очевидними, в тому числ1 зменшення м'-язового тонусу (гшотошя) { слабюсть- мимовшьш, швидк рухи зшиць очей (шстагм), порушення зору, а також ешзоди неконтрольовано! електрично! активност головного мозку. При прогресуванш хвороби, у д1тей, як правило, визначаються обмеження рух1 В певних м'-яз1 В, виникае важка розумова вщсталють, порушення слуху та зору, а також вщсутшсть реакцп на стимули з навколишнього середовища [27, 32]. Хвороба Ш1ндлера типу II, е дорослою формою цього розладу, при цш м'-якш форм1 захворювання симптоми можуть включати появу плям на шюр1, постшне розширення кровоносних судин, що викликае почервоншня шюри на пошкоджених дшянках. Обидв1 форми хвороби Шшдлера успадковуються за аутосомно -рецесивним ознакамим [25].
Ганглюзщози От I типу (нейровюцеральний лшщозу, хвороба Нормана-Ландшга). В основ1 патогенезу захворювання лежить дефщит л1зосомного ферменту кисло! р-галактозидази (вс1х трьох И? зоферменпв — А, В { С), який в норм! вщщеплюеться в термшальну галактозу вщ ганглюзищв От { вщ кератансульфаив. При дефщип ферменту, щ речовини не катабол1зуються { накопичуються внутршньокттинно. Захворювання проявляеться незабаром шсля народження загально! м'-язово! гшотошею, вщставанням ф1зичного 1 психомоторного розвитку. З'-являються набряк { гротескшсть рис обличчя, як при синдром1 Гурлер або гшотиреоз1, з западшня кореня носа, макроглос1ею. Ясна гшертрофоваш, кист рук коротк { товст1. На 2-му швр1чч1 життя Збшьшуеться печ1нка 1 у 80% хворих визначаеться спленомегатя. При офтальмоскошчному досл1дженн1 в 50% випадк1 В виявляеться симптом «вишнево! к1сточки» на очному дш. Виразн1сть зазначених симптом1 В поступово наростае. На початку 2-го року життя з'-являються { швидко прогресують симптоми: тдвищуеться реакщя на звук, порушуеться ковтання, нав1ть до необхщносп харчування через зонд, з'-являються тошко-тошчш судоми [27]. При досл1дженн1 формених елемент1 В кров1 виявляються вакуол1зування л1мфоцит1 В. В к1стковому мозку присутн1 вакуол1зованн1 г1ст1оцити. У сечовому осад1 — одноядерш п1нист1 кл1тини. У бюптатах печ1нки — вияляються вакуол1зован1 купферов1 кл1тини, в
нирках — вакуолiзацiя кштин клубочкового ештелда (ураження нирок характерно тiльки для ще! форми лiпiдозу), вакуолiзованi шкiрнi фiбробласти [26].
Ганглiозiдози Gm II типу (Хвороба ДеррП. Захворювання успадковуеться за аутосомно-рецесивним типом. В основi патогенезу ганглiозiдози Gm II типу, так само, як i при I тиш, лежить дефiцит кисло! галактозидази. На 1-му роцi життя дитина розвиваеться нормально, проте у не! може бути тдвищена реакщя на звук та iншi подразники. Захворювання проявляеться на 2-му рощ життя синдромом прогресуючого ураження мозку, вщставанням психомоторного розвитку, м'-язовою гшотошею, судомами, атаксiею. Зазначенi порушення швидко прогресують, наростае атаксiя, може розвиватися амавроз. Хворий перестае реагувати на навколишне середовище [21,27,32].
Метахроматична лейкодистрофiя. Аутосомно-рецесивний тип успадкування. Мутантний фермент — аршсульфатаза А. Розрiзняються природжений тип — манiфестуе з народження слабкiстю, судомами, цiанозом- пiзнiй — шфантильний тип, найбiльш поширений, машфестуе на 2 -му роцi життя, характеризуется млявiстю i гiпотонiею м'-язiв нiг або всих кiнцiвок. Далi прогресуе затримка розвитку, атаксiя, слабюсть, атрофiя зорових нервiв. Спостерiгаеться психомоторний регрес з втратою мови, прогресуючий спастичний тетрапарез. Ювенiльний тип машфестуе у вщ 4−12 рокiв шдвищеною сонливiстю, слабкiстю, розладами поведiнки i пiзнавальних функцiй. Наростае психомоторний i мовний регрес, прогресуе атрофiя зорових нервiв. Дорослий тип манiфестуе в пубертатний перiод, або пiзнiше, розладом емоцiйних i iнтелектуальних функцiй: апатичшстю, емоцiйною лабiльнiстю, порушенням здатностi до навчання або виконання професшно! роботи. Далi швидко наростае атаксiя, атрофiя зорових нервiв, з'-являються шизофренп, подiбнi психози або депресiя, iнодi, хрошчний алкоголiзм, прогресуе спастичний тетрапарез [28,40].
Муколшщози — ця група системних захворювань характеризуеться накопиченням мукополiсахаридiв, а також лшщв (сфiнголiпiдiв, глiколiпiдiв) в вюцеральних i мезенимальних клiтинах. Штди накопичуються також у клiтинах нервово! системи. Клiнiчно муколiпiдози схожi з мукополюахаридозом, !м властивi деякi риси ганглюзщози (амавротично! щютп) — вакуолiзацiя лейкоцитiв, клiтин кiсткового мозку та шших органiв, симптом «вишнево! юсточки» на очному днi i метахроматичною дегенерацiею периферичних нервiв [21,29].
Хвороба Вольмана (хвороба накопичення ефiрiв холестерину — ХНЕХ) — аутосомно -рецесивний тип успадкування, швидко прогресуюча хвороба, призводить до летального результату, причина захворювання — повна вщсутшсть активносп кисло! лiзосомно!'- лшази. Хвороба Вольман манiфестуе в першi тижнi життя блювотою, здуттям живота, прогресуючою гепатоспленомегалiею. Приеднуеться прогресуюча анемiя, тромбоцитопенiя, акантоцитоз, кальцифiкацiя i гiперплазiя наднирникiв, виражена затримка раннього розвитку. ХНЕХ, бшьш легка форма хвороби, машфестуе в широкому вшовому дiапазонi (вiд 1 мiс. до 23 роюв) гепатомегалiею, яка зазвичай прогресуе i веде до фiброзу печшки. Iншi симптоми менш постiйнi, i включають спленомегалiю, гiпер- бета-лшопроте!немда i передчасний атеросклероз, рiдше — варикозне розширення вен стравоходу [30].
Трансплантащя стовбурових клiтин пуповинно! кров^ виявилася дiевим способом у вщновленш рiвня кисло! лiзосомно! лiпази при хворобi Вольман, а на раншх стадiях захворювання — i повшстю вилiкуватися вiд цiе! хвороби. 1зра! льсью вченi — Stein J., Zion Garty B., Dror Y., Fenig E., Zeigler M., Yaniv I., повiдомили про випадок лiкування вщ хвороби Вольман, на яку страждае дитина, за допомогою трансплантацi! стовбурових кттин з неспорiднено!, невiдповiдно! за HLA — типу пуповинно! кровь Джерелом стовбурових кл^ин для трансплантацп, була спецiально обрана саме пуповинна кров, зважаючи таких переваг цього джерела, як негайна доступшсть матерiалу i мiнiмальна ймовiрнiсть розвитку синдрому «трансплантат проти хазя! на «. Пiсля трансплантацi!, в органiзмi хворого вщновився нормальний рiвень кисло! лiзосомно! лiпази, перш нiж хвороба встигла призвести до незворотних пошкоджень оргашв. Пiсля операцi! хворий живий i мае нормальний рiвень кисло! лшази в кл^инах периферiйно! кровi [31]. Наскшьки вiдомо, це перший випадок лшування хворого, який страждае хворобою Вольман.
Изня форма iдiопатi! Куфса (церо!длшофусциноз дорослих) проявляеться у вщ 15−20 рокiв. Спостерiгаеться повiльне прогресування оргашчно! деменцi! Змiни з боку органу зору не властив^ проте в окремих випадках виявляють ретишт. У термiнальних стадiях захворювання характерш епiлептичнi напади, паралiчi, нерухомiсть [16].
Муколшщози I типу. Тип успадкування — аутосомно-рецесивний. Патогенез муколiпiдозiв I типу не встановлено. Передбачаеться, що шдвищення акпвнють ряду лiзосомних гщролаз в мiжклiтиннiй рiдинi цих хворих, свiдчить про структурний дефект лiзосом, що знижуе мiцнiсть комплексу структурних елементiв i ферментiв, i призводить до порушення катаболiзму лiпiдiв i мукополiсахаридiв. Захворювання проявляеться у 2-му пiврiччi життя уповiльненням моторного
розвитку [40]. Гриж^ гепато-i спленомегатя зустр1чаються постшно. Ф1зичний розвиток до 10 роюв нормальний, але потiм сповiльнюeться. Рухливють суглобiв спочатку пiдвищена, а шсля 4 рокiв стае дещо обмеженою. Вiдзначаеться затримка псих1чного розвитку, однак д^и зазвичай вмiють ходити, грати, говорити окремi слова, деякi можуть вщвщувати спецiальну школу. У хворих спостертаються прогресуючi неврологiчнi порушення у виглядi м'-язово! гiпотрофii, гiпотонii, локомоторно! атаксн. Можуть вiдзначатися симптоми «вишнево! юсточки» на очному днi i помутнiння рогiвки. Рентгенологiчна картина скелетних порушень вiдповiдае легкому множинному дiзостозi, як при синдромi Санфiлiппо. Лiмфоцити периферiйноi кровi вакуолiзованi. В юстковому мозку зустрiчаються особливi клiтини з грубими вакуолями та гранулами [21,33].
Муколшщози II типу (Хвороба I-клггин — inclusion cell disease). Захворювання успадковуеться за аутосомно-рецесивним типом. Клшчно захворювання схоже з мукополюахаридозом I типу -синдром Гурлера, але в^^зняеться ще бiльш злояюсним перебiгом. У таких хворих в лiзосомах фiбробластiв вiдсутнi майже вс гiдролiтичнi ферменти, а вiдповiднi нерозщеплеш субстрати накопичуються в клiтинах у виглядi великих включень. I-клiтинна хвороба обумовлена рецесивною мутацiею единого гена, тобто вона проявляеться тшьки у людей, яю отримали дефектнi копн гена вiд обох батькiв. При вивченш I-клiтинноi хвороби виявилося, що в лiзосомах всi гiдролази вщсутш, але в кровi вони виявляються. З цього випливае, що структурш гени, що кодують ix, не пошкоджеш. Аномалiя в даному випадку викликана порушеннями процесу сортування в апарап Гольджi, в результатi чого пдролази замiсть того, щоб вступати до лiзосоми, секретуються. Хворi — низькоросл^ розумово вiдсталi, характерне потовщення ясен, надлишкова щiльнiсть шкiри, постшний нежить, частi респiраторнi iнфекцii, хриплють голосу, грижi. За допомогою щiлинноi лампи в рогiвцi можна виявити специфiчну грануляцiю, хоча iстинного помутншня немае. Данi рентгенологiчного дослiдження юсток вiдповiдають таким, як при синдромi Гурлера [21,34].
Глiколiпiдози — спадковi порушення обмiну лiпiдiв. Глiколiпiдози успадкуються за аутосомно-рецесивному типу, за виключенням синдрому Фабрi, де дефект пов'-язаний з Х-хромосомою. Глiколiпiди — лшощи, якi е
сполуками церамщу i галактози та мають нейроамшову кислоту i гексозамiн. Глiколiпiдози даться на цереброзидози (синдроми Гоше, Крабе), сульфатидози, церамiдолiгозидози, ганглiозидоз (синдром Тея-Сакса) [10,16].
Хвороба Гоше — в основi захворювання лежить втрата активносп ферменту глюкоцереброзидази, що призводить до накопичення в клiтинаx ретикулоендотелiальноi системи глюкоцереброзиду. Це одне з найбшьш вщомих лiзосомниx захворювань. Шлях передачi -аутосомно-рецесивний. В основi — вроджений дефект ферменту бета-глюкоцереброзидази, в результат чого глюкоцереброзид (мембранний жир) накопичуеться в макрофагах (так зваш клiтини Гоше). Основними клiнiчними симптомами захворювання е схильшсть до носових кровотеч, шюрш геморагiчнi висипи, вiдмiчаеться вiдставання у фiзичному розвитку, зросп, iнфантилiзм, запiзнiлi менструацн. Характерним е збшьшення печiнки та селезiнки, яю займають майже увесь живiт. Виникають болi в трубчастих кiсткаx, яю посилюються при рухах. Важливим симптомом, який зус^чаеться в половини хворих, е своерщне плямисте забарвлення рук, обличчя. Майже у вшх хворих наявна анемiя, лейкопенiя, тромбоцитопенiя. Вид^ють три типи хвороби: — хрошчний (тип 1), при якому вщсутш ураження нервово1'- системи (хвороба дорослих), розвиваеться у дiтей бiльш старшого вшу- - дитячий або шфантильний тип (тип 2) з вираженими розладами нервово1'- системи, яю трактуються клшщистами, як гостре невропатичне захворювання, розвиваеться у вщ близько 6 мюящв- - пiдлiтковий або тдгострий тип (тип 3), за тяжюстю е промiжним, наявна спленомегалiя, неврологiчнi вщхилення [21, 36, 40].
Характернi змши гiстиоцитiв, якi зустрiчаються у великш кiлькостi в селезiнцi, лiмфатичниx вузлах, юстковому мозку. Виявлення ix в юстковому пунктатi (клiтини Гоше) е одним iз дiагностичниx тестiв. В останш роки впроваджено визначення активност ферменту глюкоцереброзидази (в лейкоцитах, у печшщ, селезшщ, фiбробластаx шкiри). У хворих у сироватщ кровi в 5−50 раз шдвищений рiвень кисло1'- фосфатази.
До недавнього часу медицина пропонувала тiльки симптоматичнi методи лшування хвороби Гоше. Сдиним способом полегшити таю важю прояви гiперспленiзма, як анемiя i тромбоцитопенiя, було видалення селезiнки. Проведення спленектомй'-, у цих пащенпв, дозволяло досягти тимчасового полегшення. Однак накопичення нерозщеплених глюкоцеребризидiв в органiзмi не припинялося, i основне навантаження при вiдсутностi селезiнки лягало на юсткову тканину. Таким чином, ця операцiя призводила до прискорення деструктивних змiн в кiстковiй система
Хвороба Фабрь Х-зчеплений рецесивний тип успадкування. Класичний тип захворювання, в дитячому або юнацькому вщ^ представлений перюдичними кризами важких болiв в кшщвках. Ангюкератома, гшопдроз, характерним помутнiнням рогiвки i катарактою. Прогресування судинно! патологii виявляеться також нирковою недостатнiстю, рiдше — iшемieю i iнфарктами серця. Ураження оргашв зору: помутнiння рогiвки у виглядi завиткiв або пальцевого узору, спрямованого вiд центру до перифери, виявляються щiлинною лампою. Манiфестацiя у гетерозиготних жiнок найчастiше представлена дистрофiею рогiвки, рiдше — ангiокератома, ще рщше — акропарестезii (болi в кiнцiвках) [21,37].
Морфологiчнi дослщження лiзосомних хвороб накопичення, спрямованi на виявлення специфiчних патологiчних метаболiтiв у тканинах i рщинах органiзму (наприклад, глiкозамiноглiканiв), визначення активностi ферментiв, дослщження мiченого радiоiзотопами субстрату в фiбробластах шкiри, а також молекулярно- генетична дiагностика, що дозволяе виявити мутаци у вiдповiдних генах. Для пренатальноi дiагностики використовують культуру клiтин амнiотичноi рiдини, яку одержують при амнюцеш^ [14,38].
Терапiя, лiзосомних хвороб накопичення, направлена на запобшання внутрiшньоклiтинного накопичення неметаболiзуючих специфiчних для цих захворюваннь лiпiдiв, мукополiсахаридiв та iнших макромолекул. Якщо накопичення вже вiдбулося, щеальна стратегiя лiкування може включати знищення цих сполук, введенням очищенноi форми втраченого ферменту. Ферментозамiсна терапiя дае можливють пацiентам жити нормальним життям [23,24].
Лiзосоми, виконуючи травну, захисну та видшьну функцii, вiдiграють дуже важливу роль в клiтинах оргашзму. Порушення, якi виникають в органiзмi при нестачi тих чи шших пдрол^ичних ферментiв проявляються iстотним зниженням ферментативно1'- активностi, i е результатом мутаци структурного гена. Варiабельнiсть кшьюсп ферментiв та ix розподiлу в тканинах вщграють велику роль в резистентност до рiзноманiтниx агентiв середовища та збудникiв хвороб. Тому без вивчення лiзосом та ix фермеипв надасть можливiсть лiкувати спадковi хвороби, попереджувати захворювання.
1. Алтухов Ю. П. Генетические процессы в популяциях / Ю. П. Алтухов. — М. :Наука, — 1989.
2. Албертс Б. Молекулярная биология клетки: В 3 т. / Б. Албертс, Д. Брей, Дж. Льюис [и др.]. — М.: Мир, — 1994.
3. Асанов А. Ю. Основы генетики и наследственные нарушения развития у детей / А. Ю. Асанов, Н. С. Демикова, С. А. Морозов // - М., — 2003.
4. Бочков Н. П. Медицинская генетика / Н. П. Бочков, А. Ф. Захаров, В.И. 1ванов. — М. Медицина. -1984.
5. Бочков Н. П. Профилактика наследственных болезней/ Н. П. Бочков. — М.: ВОНЦ, — 1987.
6. Бочков Н. П. Наследственность человека и мутагены внешней среды / Н. П. Бочков, А. Н. Чеботарев. — М.: Медицина — 1989.
7. Баев А. А. Программа & quot-Геном человека& quot-, ее возникновение, содержание и развитие. Итоги науки и техники / А. А. Баев. -ВИНИТИ. Сер. Геном человека. — 1990.
8. Буж1евська Т.1. Основи медично! генетики / Т.1. Буж1евська. — Ки! в: «Здоров'-я», — 2001. — 135 с.
9. Бочков Н. П. Клиническая генетика / Н. П. Бочков. — М., — 2002.
10. Барашнев Ю. И. Наследственные болезни обмена веществ / Ю. И. Барашнев, Ю. Е. Вельтищев. — Ленинград: Медицына, -1978. -319 с.
11. Барашнев Ю. И. Диагностика и лечение врожденных и наследственных заболеваний у детей» / Ю. И. Барашнев, В. А. Бахарев, П. В. Новиков. — М., «Триада-Х», — 2004.
12. Ворсанова С. Г. Хромосомные аномалии и синдромы при нервно-психических нарушениях / С. Г. Ворсанова, Ю. Б. Юров, Е. Я. Гречанина. — Харьков, — 1998.
13. Гречанина Е. Я. Наследственные нарушения метаболизма / Е. Я. Гречанина, А. Л. Добродецкая, А. П. Степанец [и др.] // -Харюв. Ультразвукова перинатальна д1агностика. — 2003. — № 16. — С. 3 — 41.
14. Гречанша О. Я. Оргашзацшш принципи масових скринуючих програм / О. Я. Гречанша, Р. О. Мойсеенко, О. П. Здибська [та ш.] // Ультразвукова перинатальна д1агностика. Харюв. -2005.
15. Горовенко Н. Г. Лизосомные болезни: у пациентов появилась надежда / Н. Г. Горовенко // МА. — № 3. — 2006. — С. 1−4.
16. Гречанша О. Я. Медична генетика: Пщручник / О. Я. Гречанша, Р. В. Богатирьова, О. П. Волосовець // - Ки! в: Медицина, -2007. — 536 с.
17. Гречанина Е. Я. «Молекулярная медицина: реальность и персективы» / Е. Я. Гречанина.- Харьков, — 2007. — 120 с.
18. Дингл Дж. Лизосомы. Методы исследования / Дж. Дингл. — Мир.: Москва — 1980, 334 с.
19. Дубинин Н. П. Некоторые проблемы современной генетики / Н. П. Дубинин. — М.: Наука, — 1994, 366с.
20. Запорожан В. М. Спадков1 захворювання 1 природжеш вади розвитку в перинатолопчнш практищ / В. М. Запорожан, А. М. Сердюк, Ю.1. Бажора [та ш.] // К.: Здоров'-я, — 1997. — 356 с.
21. Каллахан Дж. В. Лизосомы и лизосомные болезни / Дж. В. Каллахан, Дж. А. Лоуден. — М. :Медицина, — 1984, 448 с.
22. Каминская Э. А. Общая генетика / Э. А. Каминская. — М.: Наука, — 1992. — 345 с.
23. Козлова С. И. Диагностика наследственных болезней / С. И. Козлова. — М.: ВОНЦ, — 1986.
24. Козлова С. И. Наследственные синдромы и медико-генетическое консультирование / С. И. Козлов, Н. С. Демикова, Е. И. Семанова [и др.]. — М.: Практика, — 1996.- 416 с.
25. Корочкин Л. И. Введение в нейрогенетику / Л. И. Корочкин, А. Т. Михайлов. — М.: «Наука», — 2000.
26. Лазюк Г. И. Наследственные синдромы множественных врожденных пороков развития / Г. И. Лазюк. И. В. Лурье, Э. Д. Черствой. — М. :Медицина, — 1983.
27. Новиков П. В. Семиотика наследственных болезней у детей. Симптом. Синдром. Болезнь / П. В. Новиков.- Москва: Триада-Х, — 2009. — 430 с.
28. Орехова В. А. Медицинская генетика / В. А. Орехова, Т. А. Лашковская, М. П. Шейбак. — Минск: Высшайшая школа, -1998.
29. Покровский A.A. Лизосомы / A.A. Покровский, В. А. Тутельян. — М.: Наука, — 1976. -382 с.
30. Пузырев В. П. Патологическая анатомия генома человека / В. П. Пузырев, В. А. Степанов. — Новосибирск, — 1998.
31. Пшак В. П. Основи медично! генетики / В. П. Пшак, 1.Ф. Мещишин, О. В. Пшак [и др.]. — Чершвщ, — 2000.- 248 с.
32. Смiян 1.С. Мед. генетика дитячого вку / 1.С. Смiян, Н. В. Банадига, 1.О. Бапрян. — Тернотль: «Укрмедкнига». — 2003. -183 с.
33. Сорокман Т. В. Ктшчна генетика / Т. В. Сорокман, В. П. Пшак, 1.В. Ласивка [та ш.]. — Чершвщ, — 2006. — 450 с.
34. Тутельян Б. А. Лизосомы и клеточное питание / Б. А. Тутельян. — Б кн.: Новосибирск, — 1980, С. 172−173.
35. Темин П. А. Наследственные нарушения нервно-психического развития детей: Руководство для врачей / П. А. Темин, Л. З. Казанцева. — М.: Медицина. — 2001. — 432.
36. Фогель Ф. Генетика человека / Ф. Фогель, А. Мотульски. — М.: Мир, — 1990.
37. Харпер Г. Практическое медико-генетическое консультирование / Г. Харпер. — М.: Медицина, — 1984.
38. Херрингтон С. Молекулярная клиническая диагностика. Методы / С. Херрингтон, Дж. Макги. — М.: Мир, — 1999.
39. Хедрик Ф. Генетика популяций / Ф. Хедрик. — М.: «Техносфера», — 2003.
40. Шабалов Н. П. Детские болезни / Н. П. Шабалов. — СПб.: Питер. — 2001. — 1080 с.
ЛИЗОСОМНЫЕ БОЛЕЗНИ Шепитько В. И., Борута Н. В., Срошенко Г. А.
Врожденные метаболические нарушения
проявляются физиологическими дисфункциями и (или) дефектами интеллекта. Отдельные наследственные нарушения встречаются довольно редко, в целом они оказывают значительное влияние на интеллектуальное и психическое развитие ребенка. Высокий уровень осведомленности врачей с этой группой заболеваний и ранняя диагностика некоторых наследственных болезней обмена веществ, может кардинально повлиять на ход болезни и их прогноз. Все это определяет научный и клинический интерес к данной проблеме, особенно на современном этапе развития науки, когда появились новые технологии лечения многих известных метаболических заболеваний.
Ключевые слова: лизосома, гидролитические ферменты, метаболические болезни.
Стаття надшшла 13. 01. 2014 р.
УДК 616−24−006. 6−07:575. 191
LYSOSOMAL DISEASES Shepitko V.I., Boruta N.V., Yeroshenko G.A.
Congenital violations proyavlyayutsya physiological metabolic dysfunction and (or) defective intelligence. Otdelnbie nasledstvennbie violations vstrechajutsja dovolno rare, in general ones okazbivayut Significant Effect on Intellectual and psyhycheskoe The development of the child. Highest Level osvedomlennosty doctors with эtoy hruppoy diseases and diagnosis rannyaya nekotorbih nasledstvennbih Diseases metabolism substances, can dramatically povlyyat on Hod '-s illness and prognosis. All Eto determines Scientific Interest and Clinically k dannoy problem, especially in sovremennom stages of development of science, when appeared Novye Treatment Technology yzvestnbih many metabolic diseases.
Key words: lyzosoma, hydrolytycheskye enzymes, metabolic disease.
РОЛЬ БИОМАРКЕРОВ В ПАТОГЕНЕЗЕ ЗЛОКАЧЕСТВЕННЫХ ОБРАЗОВАНИЙ
В статье представлены онкологические биомаркеры в качестве онкогенов, тумор-супрессорных генов, их белковых продуктов и других биологически активных веществ и метаболитов, количественно или качественно отличающихся от нормального их содержания в организме и характеризующих более или менее достоверно наличие злокачественного новообразования, их распространение, тяжесть, прогноз, чувствительность к лучевой и химиотерапии, резистентность к лечению.
Ключевые слова: биомаркеры, канцерогенез, генетическая информация.
Канцерогенез и последующий бластомогенез, опухолевый рост — это длительный многоэтапный процесс, каждой стадии которого соответствует свой набор белков (энзимов, гормонов, цитокинов), метаболитов. Очевидно, многие из этих веществ могут быть использованы в качестве биомаркеров инициации, промоции, прогрессии, формирования зачатка опухоли, локального ее распространения, метастазирования, наконец, маркеров чувствительности опухоли к терапии, формирования резистентности и т. п. [4]. При оценке информативности биомаркера, перспективности его использования в той или иной области клинической онкологии учитываются
© Яценко Л. Д., 2014

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой