Правовые основы воинской службы и социальной защиты военнослужащих и членов их симей

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УДК [355. 1:364. 3]
П.В. Квіткін, кандидат філософських наук, професор ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ І СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
Розглянуто сучасний стан, причини та тенденції соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, осіб, звільнених з військової служби. Доведено, що сучасний рівень соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей не тільки негативно впливає на морально-психологічний стан військовослужбовців, ступінь готовності та здатності Збройних Сил України виконати покладені на них завдання, а й загрожує через маргіналізацію військовослужбовців і руйнацію військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства існуванню Збройних Сил України.
Ключові слова: соціальний захист військовослужбовців, соціальний захист членів сімей військовослужбовців, соціальний захист осіб, звільнених з військової служби.
Постановка проблеми. Важливим атрибутом держави є збройні сили, покликані забезпечити захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Невипадково, що на початковому етапі розбудови незалежної Української держави значну увагу було приділено реорганізації військових формувань, які залишилися у спадок від СРСР, і створенню Збройних Сил України. Законодавством визначені: структура, призначення та принципи життєдіяльності Збройних Сил України, повноваження органів політичного, військово-політичного та військового керівництва, порядок проходження військової служби і система соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Розроблена нормативно-правова база дозволила вирішити завдання створення Збройних Сил України і вселяла впевненість у незворотності політичного курсу на розбудову в Україні сучасної моделі збройних сил. Однак через 20 років реформування та розвитку українського війська військово-політичне і військове керівництво наголошує на необхідності стабілізації ситуації у Збройних Силах України.
Розроблення проблеми. Проблему законодавчого забезпечення військової служби, стану та питань соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, осіб звільнених з військової служби, досить широко відображено у дослідженнях науковців, виступах і публікаціях вищого військово-політичного та військового керівництва. У багатогранній палітрі
літератури виділяються роботи А. Бережного, А. Діланяна, Б. Плужникова, В. Мунтіяна,
В. Алещенка, В. Барановського, В. Галанцева, В. Гошовської, В. Демьохіна, В. Іваненка,
В. Кравцова, В. Лазарєва, В. Лішавського, В. Терещенка, В. Чорного, В. Шатенка, В. Шевчука,
B. Шемаєва, В. Щелкунова, Г. Процепка, Є. Марчука, І. Качана, І. Марка, І. Полянського,
І. Смаглюка, І. Ступака. Л. Бурлачка, Л. Сохань, М. Карпенка, М. Павленка, М. Шкірі,
О. Чумакова, О. Антоненка, О. Михайленка, О. Останця, О. Разумцева, О. Саська, П. Шуляка,
C. Артеменка, С. Басараба, С. Дячука, С. Корольова, С. Соколова, Ю. Михайлова,
Ю. Поніматченка та ін.
Разом з тим причини виникнення сучасних соціальних проблем Збройних Сил, питань обмеження прав і свобод військовослужбовців і членів їхніх сімей, осіб, звільнених з військової служби, вплив соціальних проблем на морально -психологічний стан військовослужбовців і загальний стан Збройних Сил України залишаються недостатньо дослідженими.
Метою статті є аналіз сучасного стану, причин і тенденцій соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, осіб, звільнених з військової служби.
Аналізуючи сучасний стан соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, слід зазначити, що реаліями сьогодення є: відсутність дієвих механізмів захисту прав і свобод військовослужбовців і членів їхніх сімей- існування цивільного контролю без відповідальності за стан справ у збройних силах- декларативність матеріального стимулювання прагнень громадян до проходження військової служби- відсутність пільг, компенсацій і виплат військовослужбовцям за встановлені законами обмеження прав і свобод військовослужбовців- відсутність компенсацій і виплат членам сімей військовослужбовців за обмеження прав, можливостей і умов життєдіяльності, визначених особливостями військової служби і порядком її проходження військовослужбовцями- скорочення і обмеження встановлених раніше пільг і соціальних гарантій військовослужбовців та членів їхніх сімей- відсутність можливості для професійного розвитку і самореалізації особистості в умовах військової служби- падіння життєвого рівня військовослужбовців і безперспективність військової служби для досягнення матеріального благополуччя- невпевненість військовослужбовців у завтрашньому дні- вияви соціальної несправедливості у пенсійному забезпеченні громадян, звільнених з військової служби у різні часи.
Сучасні проблеми Збройних Сил України сталі наслідком обраних підходів до реформування та розвитку Збройних Сил, запропонованої моделі взаємозв'язку
суспільства і збройних сил, недосконалості і мінливості законодавства з воєнних та військових питань, ставленням влади до Збройних Сил України і забезпечення національної безпеки у воєнній сфері.
1. Орієнтація внаслідок тривалого домінування політичного курсу на євроатлантичну інтеграцію, перспективне переозброєння Збройних Сил України технікою західного виробництва, підготування вищого військового керівництва у військово-навчальних закладах країн-членів НАТО і можливу компенсацію боєздатності армії за рахунок сил і засобів країн-партнерів.
2. Залежність програм реформування та розвитку Збройних Сил України від волі та уподобань правлячих політичних еліт- відсутність належного правового статусу і фінансового забезпечення програм розвитку Збройних Сил України- ототожнення військової служби з іншими видами професійної діяльності.
3. Намагання розв’язувати фінансові проблеми держави за рахунок недофінансування потреб і скорочення чисельності Збройних Сил України- невідповідності пільг і компенсацій, які надаються військовослужбовцям та членам їхніх сімей, встановленим обмеженням прав і свобод військовослужбовців і членам їхніх сімей- систематичного скорочення і обмеження існуючих пільг військовослужбовців та членів їхніх сімей- залучення військовослужбовців до виконання завдань, не пов’язаних зі службовими обов’язками.
4. Звернення до Збройних Сил України відбувається переважно у період проведення виборчих кампаній, боротьби за отримання доступу до майна і фінансових ресурсів Збройних Сил, виникнення надзвичайних ситуацій, для підняття міжнародного рейтингу політичних партій та отримання преференцій для фінансово-економічних груп за міжнародне військове співробітництво Збройних Сил України.
5. Неефективне використання фінансових ресурсів, що виділяються для забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України: витрати коштів на підготування офіцерських кадрів і відсутність матеріального стимулювання для пролонгації контрактів на продовження проходження військової служби, залучення приватних структур з метою забезпечення прибуткових сфер життєдіяльності військових частин і відсутність державних підприємств (організацій) для надання відповідних послуг.
Вихідним положенням соціального і правового захисту військовослужбовців є те, що вони користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих
прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами [5].
У Законі України «Про Збройні Сили України» визначено такі обмеження прав військовослужбовців: призупинення військовослужбовцями членства у політичних партіях та професійних спілках на період проходження військової служби- недопущення організації військовослужбовцями страйків і участі в їх проведенні- можливість обмеження військовослужбовців у свободі пересування, вільному обранні місця проживання та праві вільно залишати територію України, праві на збирання, використання і поширення інформації відповідно до закону [2].
У Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено такі обмеження прав військовослужбовців: заборона бути членами будь-яких політичних партій або організацій чи рухів- військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов’язків військової служби з мотивів релігійних переконань- військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов’язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу [5].
У Кримінальному кодексі України передбачено кримінальну відповідальність військовослужбовців за порушення встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби (непокора, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство) [7].
Крім визначених у законах України обмежень прав і свобод, військовослужбовці зазнають і прихованих обмежень. Так, особливості військової служби (несення бойового чергування, несення служби у добовому наряді, навчання, походи кораблів та ін.) унеможливлюють заняття військовослужбовцями для поліпшення свого матеріального становища дозволеними законодавством видами діяльності.
Суттєвим обмеженням для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, є передбачена законодавством можливість звільнення з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Скорочення працівників має місце в усіх сферах суспільної життєдіяльності. Однак специфіка полягає у тому, що звільнений працівник не позбавляється своєї професії. Він може продовжувати свою професійну діяльність, влаштувавшись на роботу в іншій установі, організації або на підприємстві.
Військова ж служба вимагає специфічних знань, навичок і специфічного досвіду, які не користуються попитом у цивільному житті. Тому військовослужбовці, які змушені
звільнятися з військової служби не за власним бажанням, повинні починати життя з «чистого аркушу». За 15−20 років, присвячених служінню Батьківщини, вони мали б можливість знайти себе у цивільному житті, зробити певну службову кар'єру, здобути професійну майстерність і визнання, а відповідно забезпечити й добробут сім'ї.
Законодавством передбачено, що особам, які звільнені зі служби у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Однак слід мати на увазі, що ця допомога становить для військовослужбовців у військовому званні лейтенанта лише 110 грн, а підполковника — 135 грн. [11].
Соціальний захист військовослужбовців, звільнених з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, нагадує практику реформування армії за часів М. Хрущова. У суспільній свідомості ще збереглися пропагандистські публікації тих часів про те, як старші офіцери ставали свинарями та учнями токарів. Кожна праця у суспільстві користується повагою, проте слід ураховувати вік і стан здоров’я, особливості професійної ментальності та вплив на психічний стан особистості зміни соціального статусу.
Звернення до розмірів окладів за військове звання висвітлює актуальну й болючу проблему сьогодення Збройних Сил України. Військове звання військовослужбовця завжди було важливим показником соціального статусу військовослужбовців у суспільстві та військовому середовищі. Воно свідчить про військово-професійний досвід військовослужбовця, його належність до певної категорії військовослужбовців, відображає посадове становище військовослужбовця. Прагнення отримати чергове військове звання стимулювало до підвищення рівня військової освіти, наукової кваліфікації та військово-професійної майстерності, сумлінного виконання службових обов’язків.
Звертаючись до статусу військового звання у сучасних умовах, слід констатувати, що воно має для військовослужбовців з огляду на рівень окладів за військовими званнями лише моральне значення. Діючі оклади за військове звання в їхньому фактичному та відносному значенні (різниця між окладами за військове звання офіцерського складу становить лише 5 грн, а загальна різниця між окладом за військове звання молодшого лейтенанта і генерала армії України — 55 грн) не тільки девальвують матеріальне значення військового звання, а й містять загрозу девальвації таких традиційних для суспільства і збройних сил цінностей, як «честь мундира», «честь офіцера». Діючими окладами за
військове звання фактично девальвуються місце та роль офіцерського складу у виконанні завдань, покладених на Збройні Сили України (різниця між окладами за військові звання солдата і молодшого лейтенанта становить 75 грн).
Наявність для військовослужбовців обмежень у правах і свободах людини і громадянина, зумовлених характером військової служби, традиційно компенсувалася наданням військовослужбовцям певних пільг, гарантій та компенсацій. Світова практика надання військовослужбовцям пільг, гарантій та компенсацій знайшла нормативно-правове закріплення у вітчизняному законодавстві. Однак усупереч загальносвітовій тенденції в Україні простежується стійка тенденція до погіршення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Започаткована у 2000 р. практика призупинення, обмеження та скасування пільг військовослужбовців становить домінуючий концепт соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей у сучасних умовах.
Для надання законності процесу обмеження соціального і правового захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Законом від 28. 12. 2007 р. № 107-УІ виключено положення про заборону скасування чи призупинення без рівноцінної заміни пільг, гарантій та компенсацій, які надаються військовослужбовцям. І хоча зазначену зміну Рішенням Конституційного Суду України [12] визнано неконституційною, процес скасування чи призупинення пільг, гарантій та компенсацій без їхньої рівноцінної заміни триває.
Загальною тенденцію у соціальному і правовому захисті військовослужбовців та членів їхніх сімей є намагання привести пільги, гарантії та компенсації, які надаються військовослужбовцям, до загальнодержавних стандартів (відпустки, оплата житлово-комунальних послуг, рівень грошового забезпечення, необхідна кількість вислуги років для набуття права на пенсійне забезпечення та ін.). За окремими ж показниками (оплата праці за роботу в понаднормативний час, роботу у святкові та неробочі дні, нічний час) рівень забезпечення військовослужбовців не відповідає загальнодержавним вимогам.
Соціальний захист військовослужбовців визначається законодавством як діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі [5].
Однак, звертаючись до рівня грошового забезпечення військовослужбовців, слід констатувати, що він не тільки не відповідає умовам військової служби, а й за своїми вихідними позиціями (посадові оклади) встановлений у розмірах, що є меншими порівняно з аналогічними посадами цивільних працівників. Так, якщо посадові оклади науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів (станом на 30. 06. 2011 р.) встановлено у розмірах: завідувач кафедри — 2256 грн, професор — 2133 грн, доцент — 2004 грн, старший викладач — 1881 грн, то для військовослужбовців, які займають аналогічні посади у військових навчальних закладах Збройних Сил України ГГГ-ГУ рівнів акредитації, за максимальними розмірами відповідно становлять 1720 грн, 1640 грн, 1500 грн та 1460 грн. [8]. Якщо ж звернутися до посадових окладів основних посад військовослужбовців Збройних Сил України, то вони будуть ще значно меншими: командир бригади — 1150- 1200 грн, командир полку — 1050−1150 грн, командир батальйону (дивізіону) — 1000−1100 грн[11].
Існуючий рівень грошового забезпечення не забезпечує конкурентоспроможність військової служби на ринку праці України і не мотивує громадян до вступу та проходження військової служби. Так, щомісячне грошове забезпечення молодших офіцерів, які займають первинні командні посади (командир взводу, лейтенант — 2093 грн), не дорівнює середній заробітній платі в Україні (за станом на травень 2011 р. — 2573 грн). Якщо ж брати рівень грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового, сержантського і старшинського складу, то таке співвідношення погіршується майже удвічі. Мінімальне грошове забезпечення контрактника першого року служби становить 1180 грн, що є найнижчим порівняно із середньою заробітною платою у будь-якій галузі народного господарства.
Виходячи з того, що військова служба є видом державної служби, орієнтиром у грошовому забезпеченні військовослужбовців вважається його доведення до рівня заробітної плати державних службовців. Проте ігнорується той факт, що військова служба є особливим видом державної служби, який накладає на військовослужбовців додаткові обмеження у правах і свободах. Неможливо також порівнювати характер і умови військової служби з працею державних службовців.
Однак Міністерство соціальної політики України, до повноважень якого віднесено розроблення і внесення у встановленому порядку пропозицій щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, взагалі ігнорує обмеження військовослужбовців у правах і свободах, що зумовлені особливостями військової служби і порядком її проходження. Такий саме підхід міністерства простежується у вирішенні й інших питань соціального захисту військовослужбовців [9].
Таким чином, виходячи із рівня грошового забезпечення військовослужбовців, установлених законами обмежень військовослужбовців у правах і свободах, а також особливостей військової праці, немає достатніх підстав стверджувати, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це визначено законодавством України [5].
У Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено норми, що суперечать вимогам Кодексу законів України про працю (КЗпП) стосовно норм тривалості робочого часу і оплати роботи в надурочний час, святкові і неробочі дні, нічний час. Так, у цьому Законі визначено, що військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов’язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу [5]. Дане положення не суперечить положенням ст. 62 КЗпП, в якій встановлено, що власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи у виключних випадках, у тому числі при проведенні робіт, необхідних для оборони країни [6].
Разом з тим норма Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить обмежень щодо граничних норм надурочних робіт і не передбачає оплату за виконання надурочних робіт (статті 65, 106 108 КЗпП). Положення ст. 6 розглядуваного Закону якою визначено, що «військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов’язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня» [5], суперечить ст. 107 КЗпП якою встановлено порядок оплати роботи у світкові і неробочі дні, а надання працівнику, який працював у святковий і неробочий день, іншого дня відпочинку може здійснюватися за бажанням працівника [6].
Крім того, у зазначеній нормі цього Закону, яка нібито й відповідає вимогам КЗпП щодо надання на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, іншого дня відпочинку, не конкретизується, що саме слід розуміти під відповідним часом для відпочинку, який надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Якщо військовослужбовець залучається до несення служби в добовому наряді або до бойового чергування, то він виконує відповідні обов’язки не 8 годин (тривалість робочого дня), а протягом 24 годин, що становить бюджет робочого часу трьох днів. Однак для відпочинку військовослужбовцю надається лише один день. Що ж
стосується несення бойового чергування або несення служби в добовому наряді, виконання обов’язків під час походів кораблів у робочі дні, то надання часу для відпочинку зовсім не передбачається.
Недотримання вимог щодо обмежень граничних норм надурочних робіт і відсутність оплати за виконання надурочних робіт, виконання службових обов’язків у вихідні, святкові та неробочі дні до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань військового обов’язку і військової служби» частково компенсувалися: можливістю надання військовослужбовцям додаткових відпусток із збереженням матеріального забезпечення за сімейними обставинами та з інших поважних причин- надання військовослужбовцям часу для проїзду до місця проведення відпустки і назад- наданням військовослужбовцям та членам їхніх сімей безплатного проїзду у відпустку (призупинено на підставі Закону від 17. 02. 2000 р. № 1459-ІІІ).
Певних обмежень у реалізації своїх прав зазнали військовослужбовці та члени їхніх сімей у зв’язку з передачею завдань щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій до Пенсійного фонду України.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, установлених законодавством, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їхніх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України [4]. Однак із передачею до Пенсійного фонду України функцій призначення та виплати пенсій військовослужбовцям та членам їхніх сімей для військовослужбовців уводиться відрахування із грошового забезпечення до Пенсійного фонду України. На початковому етапі такі відрахування відшкодовувалися військовослужбовцям, однак у подальшому компенсації були скасовані.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що всі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв’язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв’язку із уведенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством. Обов’язки щодо перерахунку пенсій, так саме, як і призначення та виплати, покладено законом на Пенсійний фонд України. Проте зазначена норма закону не реалізується. Вона підміняється підвищеннями пенсій, що встановлені для
усіх пенсіонерів, чим суттєво порушуються права військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Нарешті, ігнорується норма Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено підвищення пенсій, призначених військовослужбовцям. Особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їхніх сімей пенсії підвищуються у зв’язку з індексацією грошових доходів населення.
Аналізуючи проблеми соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, слід мати на увазі відсутність компенсацій і виплат членам сімей військовослужбовців за обмеження прав, можливостей і умов життєдіяльності, визначених особливостями і порядком проходження військової служби військовослужбовцями.
По-перше, ці обмеження насамперед виявляються у позбавленні дружин (чоловіків) військовослужбовців можливостей у реалізації своїх творчих здібностей і потенцій, службовому просуванні і кар'єрному зростанні, отриманні високооплачуваної роботи і належної пенсії.
Внаслідок ротації кадрів сім'ї військовослужбовців протягом військової служби у кращому випадку 4−5 разів змінюють місце проходження служби. За таких умов дружини (чоловіки) військовослужбовців змушені залишати роботу за попереднім місцем і намагатися знайти роботу на новому місці.
Особливості військової служби (військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов’язані із забезпеченням боєготовності військових частин) призводять до того, що основні обов’язки з виховання дітей і виконання домашніх робіт перекладаються на дружин (чоловіків) військовослужбовців. У такому разі вони змушені шукати роботу з меншим обсягом та ін. Крім того, пільги, передбачені законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства, на батьків з числа військовослужбовців, поширюються на військовослужбовців лише за певних умов.
По-друге, відсутність можливостей щодо забезпечення військовослужбовців житлом (постійним або службовим) та зміни військовослужбовцями місця проходження служби призводять до того, що протягом всієї військової служби (а в умовах сьогодення і завершивши військову службу) сім'ї військовослужбовців не мають «свого кута». Вони змушені скитатися по чужих домівках та з тривогою очікувати, що їм запропонують у черговий раз звільнити приміщення.
По-третє, переїзди з одного місця служби до іншого, переїзди з однієї квартири змушує залишати нажите і на кожному новому місці все починати спочатку. Невипадково
кажуть, що краще один раз погоріти, ніж два рази переїхати. Таких «пожеж» кожна сім'я військовослужбовців за період військової служби зазнає від двох до трьох. У результаті кращі роки життя проходять у спартанських умовах, з неналаштованим побутом.
По-четверте, значних обмежень порівняно з іншими зазнають діти військовослужбовців. Постійні переїзди і зміна місць проживання призводять до того, що вони втрачають зв’язок зі своєю малою Батьківщиною або взагалі її не пам’ятають. Діти військовослужбовців змушені проходити навчання у 5−6 школах, що призводить до зміни колективів, втрати товаришів і необхідності адаптуватися до нових умов. Крім того, особливості і порядок проходження військової служби зумовлюють до обмеження батьківської (материнської) опіки. Все це негативно впливає на дитячу психіку і негативно позначаються на подальшому житті.
Однак члени сімей військовослужбовців не тільки не отримують компенсацій і виплат за обмеження прав, можливостей та умов життєдіяльності, визначених особливостями і порядком проходження військової служби військовослужбовцями, а й поставлені у принизливі умови щодо пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника. Так, якщо у разі смерті особи, яка перебуває на посаді державного службовця або отримує пенсію, непрацездатним членам сім'ї призначається пенсія на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, а на двох і більше членів сім'ї - 90%, то для членів сімей військовослужбовця — максимум 40% (за умови смерті військовослужбовця внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час). Усвідомлення такого підходу до забезпечення членів сімей військовослужбовців у разі втрати годувальника негативно впливає не тільки на сумлінність ставлення військовослужбовців до виконання військового обов’язку, а й на готовність військовослужбовців до самопожертви при виникненні такої необхідності.
Внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не тільки суттєво позначилося на рівні життя військовослужбовців, звільнених з військової служби, а й негативно впливає на Збройні Сили України. Саме цей аспект змін до пенсійного забезпечення військовослужбовців залишився поза увагою під час обговорення закону у Верховній Раді України.
По-перше, обмеження рівня граничного розміру пенсії 80% грошового забезпечення зробить безперспективним і недоцільним продовження проходження
військової служби особами старшого офіцерського складу після 30 років військової служби.
Виходячи із граничних строків військової служби, військовослужбовці у військовому званні «полковник» («капітан 1-го рангу»), які мають оперативно-стратегічний та оперативно-тактичний рівень освіти, не добиратимуть якнайменше п’ять років можливої військової служби до досягнення граничного віку перебування на військовій служби, а у військовому званні «майор» («капітан 3-го рангу») і «підполковник» («капітан 2-го рангу»), третина з яких має оперативно-тактичний рівень освіти, — два-три роки. Підготування ж фахівців такого рівня потребує не тільки витрат на навчання в Національному університеті оборони, а й витрат на професійне становлення, яке відбувається у процесі командування підрозділами (частинами) під час проведення військових навчань, походів кораблів, практичних стрільб, бомбометання та ін.
По-друге, встановлення законодавством норми в 25 років вислуги років для отримання права на пенсійне забезпечення значно обмежує можливості щодо комплектування Збройних Сил України офіцерським складом, створення професійного сержантського і старшинського складу, повного переходу Збройних Сил на комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом.
З огляду на граничний вік перебування на військовій службі осіб молодшого офіцерського складу (за розрахунками Міністерства оборони України, їхня чисельність має складати до 60% офіцерського складу) і військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового і сержантського складу, громадянин, який вирішив пов’язати свою професійну діяльність зі Збройними Силами і набути право на пенсійне забезпечення, повинен зробити свій вибір до 20 років.
За чинним законодавством громадяни мають право укладати контракти на проходження військової служби на посадах рядового, сержантського і старшинського складу (до 40 років), проходити військову службу на посадах офіцерського складу після завершення навчання у вищих навчальних закладах України та проходження підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу. Однак слід мати на увазі, що це будуть військовослужбовці, для яких військова служба матиме тимчасовий характер. Будучи військовослужбовцями за статусом, вони не стануть представниками військовослужбовців як специфічної соціально-професійної групи суспільства, не стануть професійними військовослужбовцями у повному сенсі цього слова. У переважній більшості це будуть маргінали, для яких соціально-типологічні, соціально-психологічні якості і ментальність, система цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства будуть чужими.
Професіоналізація військової діяльності передбачає три органічно взаємопов'язані компоненти: комплектування збройних сил військовослужбовцями, які проходять кадрову військову службу або військову службу за контрактом- забезпечення високого рівня військово-професійної підготовленості та майстерності військовослужбовців- створення соціально-професійної групи суспільства (військовослужбовці), яка має чітко визначений соціальний статус, характеризується специфічними соціально-типологічними і соціально-психологічними якостями і менталітетом, цінностями і ціннісними орієнтаціями. Саме цей останній компонент професіоналізації військової діяльності залишається поза увагою при розробленні програм створення професійних збройних сил в Україні.
Хибним є й саме обґрунтування необхідності внесення змін до пенсійного законодавства у частині, що стосується пенсійного забезпечення військовослужбовців. Відповідно до законодавства України виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, установлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їхніх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України [4]. Тому граничні розміри пенсій та необхідна кількість вислуги років для набуття права на пенсію за вислугу років аж ніяк не впливають на загальний баланс Пенсійного фонду України.
Оцінюючи стан та перспективи соціального і правового захисту військовослужбовців, важко очікувати його поліпшення та системного підходу до розв’язання накопичених проблем. Такий висновок органічно випливає з аналізу завдань, покладених на Міністерство соціальної політики України і Міністерство оборони України у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
У Положенні про Міністерство соціальної політики України серед основних завдань міністерства виділені лише формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Міністерство відповідно до покладених на нього завдань: розробляє та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону- забезпечує соціальну та професійну адаптацію
військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань [9].
У Положенні про Міністерство оборони України визначено, що міністерство входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони та військового будівництва [10].
До основних завдань міністерства віднесено: формування і реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони та військового будівництва, у галузях оборонного планування, військової освіти та науки- здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами- забезпечення формування військово-технічної політики у сфері оборони- формування військової кадрової політики.
У Положенні також визначено, що міністерство відповідно до покладених на нього завдань: затверджує умови оплати праці працівників Збройних Сил, грошового забезпечення та заохочення військовослужбовців Збройних Сил, військовозобов'язаних та резервістів, розміри посадових окладів працівників та військовослужбовців Збройних Сил з урахуванням складності, відповідальності та специфіки їх роботи та умов служби- затверджує інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил та членам їхніх сімей житлових приміщень- затверджує положення про порядок оренди і оплати орендованого житла у Збройних Силах- затверджує інструкцію з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей у Міноборони України. Крім того, у Положенні відображено п’ять позицій, що стосуються охорони здоров’я військовослужбовців і формування здорового способу життя- медичного забезпечення Збройних Сил- санаторно-курортного лікування військовослужбовців та ветеранів військової служби, членів їхніх сімей, ветеранів війни, працівників Збройних Сил та інших категорій громадян, яким законодавчо надано право користуватися закладами охорони здоров’я Міноборони України.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що до завдань ні Міністерства соціальної політики України, ні до завдань Міністерства оборони України не віднесені формування та реалізація державної політики щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Покладання на два міністерства вирішення завдань щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей без чіткого розподілу повноважень призводить до таких наслідків: існування певного дублювання завдань- залишення поза відповідальністю значної кількості складових соціального і
правового захисту- наявність розбалансованості усієї системи соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, порушення балансу прав і обов’язків (обмежень, пов’язаних з особливостями військової служби, і гарантій, компенсацій, пільг) — постійні зміни у законодавстві з питань соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей спрямовані на призупинення та скасування існуючих гарантій, пільг та компенсацій.
Сучасний стан соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також звільнених з військової служби військовослужбовців не тільки визначає матеріальне становище сімей військовослужбовців, а й впливає на здатність Збройних Сил України виконати завдання свого функціонального призначення. Невипадково, що у Законі України «Про основи національної безпеки України» серед загроз національним інтересам і національній безпеці України визначено «незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей», а серед основних напрямків державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері та сфері безпеки державного контролю України — «забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» [3].
Вплив рівня соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, громадян, звільнених з військової служби, на здатність Збройних Сил України виконати завдання свого функціонального призначення виявляється у декількох аспектах.
По-перше, незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей безпосередньо впливає на рівень укомплектованості та якість особового складу Збройних Сил.
За оцінками Міністерства оборони України, спостерігається тенденція до скорочення кількості громадян, які бажають вступати до вищих військових навчальних закладів, і виникають труднощі щодо комплектування посад військовослужбовцями військової служби за контрактом. Стан соціального і правового захисту військовослужбовців, умови служби, невизначеність щодо перспектив подальшого проходження військової служби роблять службу в Збройних Силах України непривабливою, створюють умови для відтоку найбільш кваліфікованих і підготовлених військовослужбовців [1].
Укомплектованість посад молодшого офіцерського складу (за станом на грудень 2010 р.) становить 77%, а посад старшого офіцерського складу — 80%. Наприкінці 2011 р., ураховуючи результати другої хвилі масових звільнень офіцерського складу (перша хвиля пройшла в 2005—2006 рр.), рівень укомплектованості посад офіцерського складу
значно погіршився. При цьому слід мати на увазі, що в 2010 р. вдалося поліпшити ситуацію за рахунок: надання можливості офіцерам, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, залишитися на військовій службі понад граничний вік- обмеження направлення осіб офіцерського складу до інших військових формувань України- призову на військову службу 404 офіцерів запасу [1].
По-друге, якість і рівень життя військовослужбовців, безперспективність військової служби щодо досягнення матеріального благополуччя і самореалізації особистості в умовах військової діяльності, а також зумовлена цим трансформація ціннісно-мотиваційних орієнтирів особистості призводять до маргіналізації військовослужбовців і руйнування основи військової професії - соціально-професійної групи суспільства, пов’язаної з військовою діяльністю.
Маргіналізація військовослужбовців і руйнація відповідної соціально-професійної групи суспільства призводять до втрати соціально-типологічних і соціально-психологічних якостей військовослужбовців, традиційної для військовослужбовців системи цінностей і ціннісних орієнтацій, військово-професійних норм та традицій.
По-третє, незадоволеність військовослужбовців умовами служби, рівнем грошового забезпечення, відсутність чіткого механізму їх заохочення до високих результатів у службовій діяльності, невизначеність щодо перспектив подальшого проходження військової служби негативно впливають на морально-психологічний стан та формування ціннісно-мотиваційних орієнтирів особистості. В остаточному результаті це виявляється у ставленні військовослужбовців до військової служби, готовності до самопожертви в ім'я виконання військового та громадянського обов’язку.
По-четверте, руйнація і дестабілізація соціально-професійної верстви військовослужбовців, процеси маргіналізації військовослужбовців, зневіра у можливість поліпшення рівня життя і досягнення матеріального благополуччя за сучасними підходами до соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, втрата перспектив щодо самореалізації у процесі військової діяльності можуть зумовити процеси політизації військовослужбовців.
Як висновок можна констатувати, що сучасний стан соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей не тільки негативно впливає на морально-психологічний стан військовослужбовців, ступінь готовності і здатності Збройних Сил України виконати покладені на них завдання, а й загрожує через маргіналізацію військовослужбовців і руйнацію військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства існуванню Збройних Сил.
Слід додати, що якщо за умов належного фінансування військово-технічні проблеми можливо розв’язати за 2−3 роки, забезпечити належний рівень військово-професійної майстерності за 4−5 років, то для відродження престижу військової служби, формування соціально-типологічних і професійно-ментальних якостей військовослужбовців як специфічної соціально-професійної групи суспільства і повернення довіри військовослужбовців до влади потрібно не менше 20−25 років, за які відбудеться зміна поколінь та у суспільній свідомості зітруться спогади про сьогодення Збройних Сил України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Біла книга — 2010. Збройні Сили України. — К.: МО України, 2011. — 84 с.
2. Закон України «Про Збройні Сили України» [Електронній ресурс]. -http: //zakon1. rada. gov. ua
3. Закон України «Про основи національної безпеки України» [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
4. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
5. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
6. Кодекс законів України про працю [Електронній ресурс]. -http: //zakon1. rada. gov. ua
7. Кримінальний кодекс України [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
8. Наказ М О України № 377 від 28. 07. 2008 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України) і наукових установ Збройних Сил України» [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
9. Положення про Міністерство соціальної політики України [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
10. Положення про Міністерство оборони України [Електронній ресурс]. -http: //zakon1. rada. gov. ua
11. Постанова Кабінету Міністрів України № 1294 від 07. 11. 2007 «Про
упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу». [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
12. Рішення Конституційного Суду України N 10-рп /2008 (v010p710−08) від 22. 05. 2008. [Електронній ресурс]. — http: //zakon1. rada. gov. ua
ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ВОИНСКОЙ СЛУЖБЫ И СОЦИАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ ВОЕННОСЛУЖАЩИХ И ЧЛЕНОВ ИХ СИМЕЙ
Квиткин П. В.
Рассмотрены современное состояние, причины и тенденции социальной защиты военнослужащих и членов их семей, лиц, уволенных с воинской службы. Доказано, что современный уровень социальной защиты военнослужащих и членов их семей не только негативно влияет на морально-психологическое состояние военнослужащих, степень готовности и способности Вооруженных Сил Украины к выполнению возложенных на них задач, но и угрожает через маргинализацию военнослужащих и разрушение военнослужащих как социально-профессиональной группы общества существованию Вооруженных Сил Украины.
Ключевые слова: социальная защита военнослужащих, социальная защита членов семей военнослужащих, социальная защита лиц уволенных с воинской службы.
LEGAL BASES OF MILITARY SERVICE AND SOCIAL PROTECTION OF MILITARY SERVICEMEN AND MEMBERS OF THEIR FAMILIES
P.V. Kvitkin
In article is considered the modern condition, the reasons and tendencies of social protection of military servicemen and members of their families, persons dismissed with military service. It is proved, that modern level of social protection of military servicemen and members of their families not only negatively influences a moral and psychological condition of military servicemen, degree of readiness and ability of Armed forces of Ukraine to performance of the problems assigned to them, but and destruction of military servicemen as socially-professional group of a society to existence of Armed forces.
Keywords: social protection of military servicemen, social protection of members of families of military servicemen, social protection of persons dismissed from military service.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой