Психологическая структура спортивной деятельности пловцов в паралимпийском спорте

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

освіти // Військова освіта: Зб. наук. пр. № 8. — Харків: ГУВО НМЦВО МОУ, «Основа», 2000. — С. 49 — 65. [155, с. 50−54].
Надійшла до редакції 14. 08. 2007р.
ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАВЦІВ У ПАРАЛІМПІЙСЬКОМУ СПОРТІ
Бойко Г. М.
Національний університет фізичного виховання і спорту України
Анотація. В статті наведено результати теоретичного аналізу психологічної структури спортивної діяльності висококваліфікованих плавців різних нозологій- охарактеризовано ключові компоненти психологічної структури спортивної діяльності: мотивацію, способи, умови та результат діяльності. Психологічна структура спортивної діяльності включає мотиваційну складову, специфіку способів та умов діяльності спортсмена та її результативність.
Ключові слова: плавці, спортивна діяльність, психологічна структура, спортсмени-інваліди, мотивація, умови, результат діяльності.
Аннотация. Бойко Г. Н. Психологическая структура спортивной деятельности пловцов в паралимпийском спорте. В статье изложены результаты теоретического анализа психологической структуры спортивной деятельности пловцов высокой квалификации в паралимпийском спорте- охарактеризованы основные компоненты психологической структуры спортивной деятельности: мотивация, способы, условия и результаты деятельности. Психологическая структура спортивной деятельности включает мотивационную составляющую, специфику способов и условий деятельности спортсмена и ее результативность.
Ключевые слова: пловцы, спортивная деятельность, психологическая структура, спортсмены-инвалиды, мотивация, условия, результат деятельности. Annotation. Boyko G.N. Psychological structure of sporting activity of swimmers in Paralympic sport. In the article the results of theoretical analysis of psychological structure of sporting activity of swimmers of high qualification in Paralympic sport are expounded- description of basic components of psychological structure of sporting activity is presented: motivation, methods, terms and results of activity. The psychologic frame of sports activity powers up motivational amounting, specificity of methods and requirements of activity of the sportsman and its productivity.
Keywords: sporting activity, psychological structure, sportsmen-disables, motivation, terms, and result of activity, swimmers.
Вступ.
Науковий аналіз різних аспектів підготовки спортсменів високої кваліфікації в теорії та практиці олімпійського та адаптивного спорту вказує на необхідність визначення психологічної структури спортивної діяльності плавців різних нозологій з метою її подальшого врахування в процесі розробки системи психолого-педагогічного супроводу підготовки висококваліфікованих плавців із вадами зору, порушеннями опорно-рухового апарату, розумового та фізичного розвитку, що об'єднує комплекс специфічних і традиційних заходів, методів, прийомів і засобів впливу, застосування яких забезпечить особистісний і соціальний розвиток плавців,
планомірне вдосконалення їхньої спортивної майстерності, профілактику ускладнень чи розвиток вторинних патологій.
Зважаючи на нерозробленість проблеми вивчення психологічної структури спортивної діяльності спортсменів-інвалідів високої кваліфікації, актуалізується потреба у проведенні відповідних досліджень.
Дослідження виконується у відповідності до Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006−2010 рр., тема 2.5.2.: «Теоретико-методологічні основи психологічного супроводу підготовки спортсменів-інвалідів різних нозологічних груп», номер державної реєстрації 0106Ш12 125.
Формулювання цілей роботи.
Мета дослідження полягає у здійсненні наукового обґрунтування психологічної структури спортивної діяльності спортсменів-інвалідів високої кваліфікації, які займаються плаванням.
Методи дослідження: теоретичні - аналіз, узагальнення та систематизація даних наукової літератури.
Результати дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що спортивна діяльність вимагає від спортсмена узгодженої єдності індивідуально-психологічних якостей, внутрішніх ресурсів і технологічної організації самої діяльності [7], що актуалізує розгляд психологічної структури спортивної діяльності. На думку вчених, психологічну структуру спортивної діяльності утворюють три основні складові: мотивація, способи та умови діяльності, а також її результат [16, 17].
Мотивація, як сукупність різновидів спонукань, породжує, стимулює та регулює активність суб' єкта [8, 11, 12]. Мотиваційну складову спортсменів утворюють потреби, мотиви та мета спортивної діяльності. Сучасні фахівці розглядають мотивацію спортивної діяльності як ключовий компонент психологічного забезпечення досягнення спортсменом високого спортивного результату [14, 16]. Вирізняють внутрішню та зовнішню мотивацію. Зовнішня мотивація спортивної діяльності полягає в стимулюванні та утримуванні активності спортсмена в його прагненні досягти поставленої мети та визначається характером взаємодії спортсмена з іншими суб ' єктами спортивної діяльності та членами його родини. Внутрішня мотивація об'єднує систему факторів, зокрема, потреби, мотиви та цілі, що детермінують поведінку спортсмена.
Мотиваційна сфера особистості спортсмена розглядається дослідниками як група соціальних потреб, що характеризують його ставлення до особистого тренера та тренувального процесу в цілому
[15]. На тлі домінуючої потреби формується мотив, який детермінує діяльність спортсмена в конкретний момент [10, 14−17]. У спортивній діяльності мотив формується на підставі співвіднесення потреб спортсмена з власними можливостями та особливостями конкретного виду спорту, що забезпечує формування відповідної мотивації. Отже, мотивацію
спортивної діяльності розуміють як особливий стан особистості спортсмена, сформований у результаті взаємодії групи мотивів, власних потреб і можливостей. Саме мотивацією пояснюється націленість діяльності спортсмена на досягнення мети. Отже, мотивація це не лише стан спрямованості на досягнення конкретної мети, але й процес наближення до неї [10, 13]. У свою чергу, мета — це усвідомлений кінцевий результат, на який у конкретний момент націлені дії спортсмена, що пов’язані з діяльністю, спрямованою на задоволення його потреб. З психологічної точки зору мета є мотиваційно-стимулюю-чим змістом свідомості, що сприймається спортсменом як очікуваний у найближчому майбутньому результат його діяльності.
Ключове місце в дослідженнях особистості спортсменів посідає проблема потреб. Виникнення потреби, як відчуття необхідності чого-небудь, указує на порушення рівноваги людини з оточуючим середовищем. Психологічно це пов’язано з виникненням внутрішньої напруги, певного дискомфорту, якого можливо позбутися тільки за умови задоволення потреби. Саме тому потреба є пусковим механізмом активності суб'єкта, що спрямовується на пошук способів її задоволення [14, 16]. Отже, потреби розглядаються як базисна основа, на якій вибудовується поведінка та психічна діяльність спортсменів.
У мотиваційній сфері спортсменів внутрішні потреби поділяються на усвідомлені, напівусвідом-лені та неусвідомлені. До усвідомлених відносяться потреби, що пов’язані з точними уявленнями спортсмена щодо того, чого він прагне досягти. Неусвідом -лені потреби проявляються у вигляді різних потягів, в основі яких лежать суб ' єктивні відчуття того, що чогось не вистачає, однак спортсмен немає уявлення відносно того, що необхідно зробити для зменшення напруги, сформованої під впливом цих неусвідомле-них потягів. Необхідно зазначити, що на відміну від потреб, мета спортивної діяльності є завжди усвідомленою та розглядається як кінцевий «продукт» процесів мислення, за допомогою яких спортсмен намагається в ідеальній формі розв’язати протиріччя між вимогами спортивної діяльності, її конкретними умовами та власними можливостями, здатністю адаптуватися до цих умов і вимог. Саме тому мету спортивної діяльності розглядають в якості регулятора активності спортсмена, що визначає вибір конкретних засобів досягнення бажаного результату.
Оскільки спортивна діяльність відноситься до різновиду соціальної діяльності, до основних соціальних потреб спортсменів науковці відносять:
¦ потребу належати до певної соціальної групи та відігравати в ній конкретну соціальну роль у відповідності до уявлень особистості щодо ієрархії конкретної групи-
¦ потребу в самоствердженні, що задовольняється за умови реалізації спортсменом значущих соціальних контактів-
¦ потребу інформаційну — потребу спортсмена в науковій, технічній, тактичній інформації, що необхідна для вирішення тренувальних завдань.
Соціальна сторона цієї потреби характеризується пізнавальною активністю та діяльністю особистості спортсмена, спрямованою на пошук нової інформації-
¦ потребу в фізичному вдосконаленні, що поступово перетворюється у звичку, трансформується в творчу рухову діяльність, підґрунтя для формування потреби спортсмена в досягненні найвищого спортивного результату [5, 14, 16].
Для спортсменів-інвалідів кожна з визначених груп потреб має своє специфічне забарвлення. Зокрема, потреба належати до певної соціальної групи та відігравати в ній конкретну соціальну роль, а також потреба в самоствердженні можуть бути суттєво обмеженими соматичним станом, низкою когн-ітивних, емоційних та особистісних порушень індивіда, що не зменшує, а навпаки збільшує силу потреби, сприяє розвитку стану фрустрації, пригніченості, появі невротичних розладів, інших негативних особистісних трансформацій, що зумовлюють поглиблення порушень психологічного здоров’я спортсмена. Однак, саме у випадках складних порушень, потреба людини з певними моторними, сенсорними або інтелектуальними обмеженнями в особистісній самореалізації, підвищенні власного соціального статусу може бути реалізованою саме в спорті високих досягнень. Задоволення інформаційних потреб спорт-сменів-інвалідів лімітоване специфічними порушеннями, характерними для конкретної нозологічної групи. Потреба в фізичному вдосконаленні, передусім, ґрунтується на прагненні спортсменів-інвалідів до поліпшення соматичного стану, корекції вроджених і набутих порушень, формування відповідних компенсацій, підвищення якості життя.
Загалом, спортивна діяльність характеризується великим розмаїттям мотивів, що пояснюється надзвичайно високими фізичним і психічним напруженням, тому спортсмен повинен розуміти «…в ім'я чого він напружується» [16, С. 33]. На підставі аналізу спеціальної літератури Н. Б. Стамбуловою (1999) здійснено узагальнюючу класифікацію мотивів спортивної діяльності [17]:
¦ за спрямованістю на процес або результат діяльності виділяють процесуальні мотиви (інтерес, задоволення тощо) та результативні мотиви (очікування винагороди, позитивних соціальних наслідків перемоги тощо) —
¦ за ступенем стійкості виділяють ситуативні мотиви (короткочасні, швидкоплинні) та стійкі (довготривалі, багаторічні) —
¦ за характером взаємозв'язку з метою спортивної діяльності виділяють сенсоутворюючі мотиви (безпосередньо пов’язані з метою) та мо-тиви-стимули, що спонукають до діяльності (зокрема, матеріальні стимули) —
¦ за місцем у системі «Інші Я» виділяють індивідуальні мотиви (мотиви особистісного самоствердження) та групові мотиви (патріотизм усіх рівнів, мотиви чесного суперництва тощо) —
¦ за домінуючою настановою виділяють мотивацію досягнення успіху (домінування мотивації
на успіх, перемогу, навіть шляхом ризику) та мотивація уникання невдач.
На думку Р. А. Пілоян (1988), потреба спортсмена в отриманні оцінки суспільства через систему моральних і матеріальних критеріїв є однією з головних складових мотивації спортивної діяльності [10].
У структурі мотивації досягнення високого спортивного результату виділяють три складові: спонукальну, базисну та процесуальну. Спонукальна складова об'єднує в собі ступінь орієнтованості спортсмена на задоволення потреби в самоствердженні, самореалі-зації та задоволенні матеріальних потреб. Основу базисної складової становить ступінь зацікавленості спортсмена в сприятливих соціально-побутових умовах спортивної діяльності, його спрямованість на накопичення спеціальних знань і навичок, а також ступінь його зацікавленості у відсутності больових відчуттів. Процесуальна складова відображає ступінь зацікавленості спортсмена в накопиченні відомостей про суперників, відсутності впливу психогенних факторів, що негативно позначаються на здатності вести спортивну боротьбу. Сила та стійкість мотивації визначальним чином забезпечуються можливостями спортсмена задовольняти власні потреби в конкретному виді діяльності.
Науковими дослідженнями Г. М. Бойко (2007), Б.А. Вяткіна (1981), Л.Д. Гіссен (1977),
В. М. Писаренко (1980) доведено взаємозв'язок мотивації зі стійкістю спортсменів до дії стресогенних факторів під час їхньої участі у змаганнях. Підтверджено, що неадекватно високий рівень психоемоційної напруги є характерним для спортсменів, мотиваційна сфера яких сформована на потребах уникання невдачі.
До психологічної структури спортивної діяльності також відносяться способи та умови діяльності [16]. В якості способів діяльності вчені розум -іють тренувальні та змагальні фізичні вправи, специфічні для конкретного виду спорту. Теорія та методика спортивного тренування в плаванні містить детальний аналіз сучасних раціональних способів вирішення рухових завдань, пов’язаних із подоланням конкретної дистанції у кожному зі способів плавання. У результаті багаторічних наукових досліджень і практики підготовки висококваліфікованих плавців розроблено сучасні моделі стандартної техніки, визначено способи та межі її індивідуалізації в залежності від антропометричних, морфологічних і функціональних можливостей кожного плавця.
Однак, детальний аналіз відеоматеріалів чемпіонатів світу, Європи, Паралімпійських ігор, власний багаторічний досвід підготовки плавців високої кваліфікації різних нозологій беззаперечно підтверджує, що за більшістю просторових, часових, просторово-часових, ритмічних і динамічних характеристик техніки плавання, способи реалізації індивідуальних психофізичних та функціональних можливостей висококваліфікованими плавцями різних нозологій суттєво відрізняються від напрацьованих науковцями та практиками стандартизованих та індивідуальних варіантів техніки сучасних
спортивних способів плавання. Отже, якщо для здорових спортсменів вибір способів діяльності визначається, передусім, її метою, а також суб'єктивними та об'єктивними умовами діяльності, то для спортсменів-інвалідів вибір способу, перш за все, лімітований характером основного та супутніх уражень, їхнім соматичним і психічним станом.
Спорт інвалідів передбачає своєрідність вимог до об 'єктивних і суб 'єктивнихумов діяльності плавців високої кваліфікації різних нозологічних груп. До групи об'єктивних умов учені відносять специфічні вимоги виду спорту, умови навчально-тренувальної діяльності, зокрема, рівень матеріально-технічного забезпечення процесу підготовки плавців, кваліфікація тренера, специфіка застосованих ним технологій навчання та тренування, побутові умови тощо. У залежності від характеру сенсорної, моторної або інтелектуальної недостатності, соматичного та функціонального стану плавців із вадами зору, порушеннями опорно-рухового апарату, розумового та фізичного розвитку визначаються специфічні вимоги до об'єктивних умов діяльності спортсменів, як-от: забезпечення архітектурної без-бар'єрності соціально-побутових і спортивних споруд, професійних дій специфічних для спорту інвалідів суб'єктів спортивної діяльності, спеціалізоване технічне та медичне забезпечення підготовки плавців різних нозологій.
Суб'єктивні умови спортивної діяльності формуються у процесі фізичної, технічної, тактичної, теоретичної та психологічної підготовки спортсменів
[16]. До суб ' єктивних умов спортивної діяльності відносяться природні задатки, спеціально розвинені психічні процеси плавців різних нозологій, що пов’язані з особливостями функціонування вищих психічних функцій: відчуттям, сприйманням, увагою, пам’яттю, мисленням, конструктивною діяльністю, а також домінуючими психічними станами, що супроводжують тренувальну та змагальну діяльність спортсменів, їхні особистісні риси, досвід, експлікований у спеціалізованих знаннях, уміннях і навичках. Для плавців із вадами зору, порушеннями опорно-рухового апарату, розумового та фізичного розвитку специфічність суб'єктивних умов завжди зумовлена та лімітована сукупністю факторів, пов’язаних із характером ураження спортсменів, а також рівнем їхнього особистісного та соціального розвитку.
Однією з ключових проблем дослідження у спортивній психології є вивчення соціально-психологічної сутності спортивної діяльності, зокрема, ставлення спортсменів до тренувальних навантажень, власної діяльності та до самого себе [7]. Спортивна діяльність зумовлює високі вимоги до вміння спортсменів регулювати власний стан. Набувають актуальності проблеми, що пов’язані зі здатністю плавців до самоконтролю, саморегуляції в тренувальному процесі. Аналіз змісту програм підготовки плавців із вадами зору, порушеннями опорно-рухового апарату, розумового та фізичного розвитку яскраво демонструє тенденцію до зростання обсягів та інтенсивності тренувальних наванта-
жень, що, в свою чергу, супроводжуються збільшенням психічних навантажень. Результати численних наукових досліджень підтверджують, що монотонність тренувального процесу, зумовлена багаторазовим повторенням однакових вправ, рухів- одноманітність умов проведення навчально-тренувальних занять викликають не тільки фізичне, але й високе психічне напруження [6, 18, 19]. Указане доводить помилковість аналізу виключно фізичного ефекту тренування. Усвідомлене, позитивне ставлення спортсменів до тренувальних навантажень забезпечує успішність їхніх виступів на змаганнях, сприяє формуванню стійкого типу рухової поведінки (С. Ю. Носачьова, 1997).
Способи та умови діяльності в сукупності з мотивами визначають індивідуальний стиль діяльності плавців. Під індивідуальним стилем діяльності науковці розуміють відносно стійку систему ефективних прийомів і способів діяльності, детерміновану індивідуально-психологічними особливостями спортсменів [1, 4, 16]. Індивідуальний стиль діяльності плавців безпосередньо пов’язаний із «…внутрішнім засобом діяльності… «[7, С. 40], що виконує системоутворюючу функцію, забезпечуючи інтеграцію психіки та стану організму спортсмена. Під внутрішнім засобом діяльності автор розуміє «відчуття води» — одне з психологічних якостей плавців.
Індивідуальний стиль напрацьовується та трансформується протягом усієї спортивної кар'єри, «…реалізовуючи функцію узгодження, врівноваження об'єктивних і суб'єктивних умов діяльності та відображаючи … закономірність, у відповідності до якої людина не тільки сама пристосовується до діяльності, але й пристосовує діяльність до себе» [16,
С. 36]. Від індивідуального стилю діяльності спортсмена залежить реалізація його мети, практичне втілення образів передбачених результатів діяльності в її реальний ефект.
Результат спортивної діяльності також належить до її психологічної структури. У конкретному розумінні він виявляється в спортивних досягненнях — секундах, місцях, здобутих на змаганнях різних рангів, рекордах, титулах спортсмена. Результат спортивної діяльності вчені пов’язують із впливом спорту на розвиток людини: стан здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості спортсмена, формування спортивного характеру, здатності до саморегуляції поведінки, у тому числі, в екстремальних умовах діяльності, підвищення соціального статусу, матеріального статку тощо.
Доведено, що спортивні досягнення впливають на самооцінку спортсменів-інвалідів, їхню особистість у цілому [2, 3, 9]. У загальному соціальному сенсі високі спортивні результати розкривають можливості людей з обмеженими сенсорними, моторними або інтелектуальними можливостями у конкретному виді рухової діяльності, сприяють піднесенню престижу спортсменів, їхніх особистих тренерів, команд, країни. Кожне спортивне досягнення розглядається як стрибок у розвитку, порушення рівноваги, що зумовлює появу нової мети або
коригування вже існуючої.
У певному масштабі психологічна структура спортивної діяльності відображається у змісті макро-, мезо- та мікроциклів підготовки.
Висновки.
1. Психологічна структура спортивної діяльності включає мотиваційну складову, специфіку способів та умов діяльності спортсмена та її результативність.
2. Проведений теоретичний аналіз проблеми дозволив виділити основні функції мотивації в структурі спортивної діяльності: формуючись під впливом усвідомлених і неусвідомлених потреб, вона виступає пусковим механізмом діяльності, забезпечує підтримання необхідного рівня активності спортсменів, регулює її зміст, зумовлюючи вибір способів діяльності у процесі тренування та участі в змаганнях.
3. Мотивація спортсменів на досягнення високого спортивного результату ґрунтується на спонукальній, базисній і процесуальній складових. Їх характер і зміст визначаються здатністю спортсмена задовольняти власні потреби у спортивній діяльності, що впливає на силу та стійкість мотивації та безпосередньо пов’язує її з результативністю діяльності.
4. Встановлено, що способи та умови діяльності спортсменів у сукупності з мотивами формують індивідуальний стиль діяльності плавців — достатньо стійку та ефективну систему прийомів і способів діяльності, що формується під впливом індивідуально-психологічних особливостей спортсменів.
Відсутність наукових даних щодо особливостей мотивації спортивної діяльності плавців високої кваліфікації із вадами зору, порушеннями опорно-рухового апарату, розумового та фізичного розвитку, передбачена нами специфіка виникнення та задоволення потреб спортсменами-інвалідами різних нозологій, недослідженість особливостей їхньої мотиваційної сфери зумовлюють актуальність проведення подальших наукових розвідок.
Література
1. Алешков И. А. Опыт психологического анализа спортивной деятельности // Психология спортивной деятельности. — М.: ВНИИФК, 1978. — С. 7−12.
2. Бойко Г. М. Самооцінка спортсменів-інвалідів: теоретичний аналіз проблеми // Теорія і методика фізичного виховання і спорту: Науково-теоретичний журнал. — Київ: Національний університет фізичного виховання і спорту України. — 2007. — № 2. — С. 80−85.
3. Бойко Г. М. Дослідження самооцінки спортсменів-інвалідів різних нозологічних груп // Педагогіка, психологія та ме-дико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Наукова монографія за ред. проф. Єрмакова С.С. — Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. — № 12 — С. 10−16.
4. Волков И. П. Очерки спортивной акмеологии: Актуальные проблемы достижения вершин в спорте. — СПб.: БПА, 1998. — 126 с.
5. Горбунов Г Д. Психопедагогика спорта. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 208 с.
6. Ильин Е. П. Состояние монотонии у спортсменов // Спортивная психология в трудах отечественных психологов./ Сост. И. П. Волков. — СПб.: Питер, 2002. — С. 88−98.
7. Крылов А. А. Некоторые проблемы психологии спорта в
современном мире // Спортивная психология в трудах отечественных специалистов / Сост. и общая редакция И. П. Волкова. — СПб.: Питер, 2002. — С. 37−42.
8. Маслоу А. Мотивация и личность.- СПб.: Питер, 2003. -352 с.
9. Медведев В. В. Психологические особенности личности спортсменов. Лекция для слушателей ФПК и ВШТ. — М., 1993. — 48 с.
10. Пилоян Р. А. Способы формирования мотивации спортивной деятельности. — М.: ГЦОЛИФК, 1988. — 28 с.
11. Пилоян Р А. Мотивация спортивной деятельности. — М.: Физкультура и спорт, 1984. — 104 с.
12. Попов А. Л. Спортивная психология: Учебное пособие для физкультурных вузов. — М.: МПСИ, Флинта, 1998. — 152 с.
13. Сагайдак С. Адекватность самооценки спортсмена // Олимпийский спорт и спорт для всех: тезисы V Международного научного конгресса (5−7 июня 2001). — Минск: Белорусская ГАФК, 2001. — С. 463.
14. Сагайдак С. С. Исследование мотивации спортивной деятельности. — Минск: Адукацыя і выхаванне, 2001. — 32 с.
15. Соснина Н. А. Мотивационная сфера личности спортсмена: Учебно-методическое пособие./ НИИФК и СРБ. -Минск, 2000. — 76 с.
16. Стамбулова Н. Б. Психологическая структура спортивной деятельности // Спортивная психология в трудах отечественных психологов./ Сост. И. П. Волков. — СПб.: Питер, 2002. — С. 32−37.
17. Стамбулова Н. Б. Психология спортивной карьеры: Учебное пособие. — СПб.: Центр карьеры, 1999. — 236 с.
18. Хекалов Е. М. Неблагоприятные психические состояния спортсменов, их диагностика и регуляция: Учебное пособие. — 2-е изд. — М.: Советский спорт, 2003. — 64 с.
19. Юров И. А. Психологическое тестирование и психотерапия в спорте. — М.: Советский спорт, 2006. — 163 с.
Надійшла до редакції 15. 08. 2007р.
СТРУКТУРА ПРОЦЕДУРИ ОБСТЕЖЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Герцик А. М.
Львівський державний університет фізичної культури
Анотація. У статті подано короткий аналіз актуальних підходів до обстеження опорно-рухового апарату у фізичній реабілітації, виявлено їх основні спільні та відмінні риси. Методи мають такі спільні риси: ґрунтуються на глибокому знанні функціональної анатомії, остеокінематики, артрокінематики- є зрозумілими у вивченні і простими у застосуванні, не потребують використання спеціального обладнання- передбачають спостереження за виконанням рухів пацієнтом, суб'єктивне та об'єктивне оцінювання- їх інформативність підтверджено багаторічною практичною апробацією у багатьох країнах.
Ключові слова: фізична реабілітація, обстеження опорно-рухового апарату, зарубіжний досвід.
Аннотация. Герцик А. М. Структура процедуры обследования опорно-двигательного аппарата в физической реабилитации. В статьи представлен короткий анализ актуальных подходов к обследованию опорно-двигательного аппарата в физической реабилитации, выявлено их основные общие и отличительные особенности. Методы имеют такие общие черты: основываются на глубоком знании функциональной анатомии, остеокинематики, артрокинематики- являются понятными в изучении и простыми в применении, не нуждаются в использовании специального оборудования- предусматривают наблюдение за выполнением движений пациентом, субъективное и объективное оценивание- их информативность подтверждена многолетней практической апробацией во многих странах.
Ключевые слова: физическая реабилитация, обследова-
ние опорно-двигательного аппарата, зарубежный опыт. Annotation. Gertsik A.M. Frame of procedure of inspection of a locomotorium in a physical aftertreatment. Brief analysis of actual approaches to musculoskeletal assessment in physical rehabilitation is presented in this issue. Their main common and distinctive features are revealed. Methods have such general features: are based on deep knowledge of functional anatomy- clear in studying and simple in application, do not require use of special equipment- provide observation over performance of locomotions by the patient, subjective and objective estimation- them self-descriptiveness it is confirmed with perennial practical approbation in many countries.
Key words: physical rehabilitation, musculoskeletal assessment, international experience.
Вступ.
Розвиток фізичної реабілітації як самостійної науково-практичної галузі розпочався в Україні лише трохи більше десятиріччя назад. За цей час з’явилася значна кількість наукових публікацій, присвячених різним аспектам діяльності фахівців. Однак ряд проблем все ще залишаються поза належною увагою дослідників, і однією з найбільш актуальних є проблема обстеження опорно-рухового апарату.
Аналіз фахової науково-методичної літератури показав, що провідні вчені галузі фізичної культури розглядають фізичну реабілітацію як процес, наближений до фізичного виховання, і рекомендують будувати його згідно технології управління: оцінювати вихідний рівень, приймати управлінські рішення, контролювати їх виконання [1−4]. Така діяльність передбачає необхідність збору вичерпної інформації про початковий рівень рухових дисфункції та їх динаміку у особи, що виступає суб ' єктом реабілітаційного процесу.
Водночас у доступній україномовній та російськомовній фаховій літературі нам не вдалося виявити конкретних рекомендацій щодо структури та змісту процедури обстеження опорно-рухового апарату (далі - ОРА) у фізичній реабілітації. Залишається відкритим питання послідовності застосування окремих методів обстеження. Також варто зазначити, що описані у спеціальній літературі методи обстеження ОРА використовуються у фізіології, спортивній медицині, ортопедії, але не завжди відповідають вимогам реабілітаційного процесу [5−9].
Наш досвід викладання на факультеті фізичної реабілітації ЛДУФК свідчить, що існує потреба у вивченні студентами простих, інформативних, безпечних та клінічно апробованих методів обстеження ОРА. А головне, майбутні фахівці фізичної реабілітації повинні отримати цілісну уяву про зміст обстеження, оволодіти умінням послідовно і ретельно збирати інформацію про руховий потенціал та рухові дисфункції, аналізувати отримані результати та на цій основі планувати і коректувати реабілітаційний процес. Пошук цілісних підходів до процедури обстеження хворих та неповносправних осіб спонукав нас до вивчення досвіду закордонних вчених та практиків, що мають загальновизнані досягнення у вирішенні зазначеної проблеми.
Робота виконувалася в рамках Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006−2010 роки за темою 4.1.2 «Фізична реабілітація неповносправних осіб з рухо-

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой