Агата Крісті: вибір героя

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Харківський гуманітарний університет

«Народна українська академія»

Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ

з курсу «Історія зарубіжної літератури«

на тему «Агата Крісті: вибір героя»

Виконала:

студ. гр. РП-33

Русанова Дарина

Перевірив:

канд. філол. наук, доц.

Помазан І.О.

Харків 2012

Детектив — це літературний твір чи кінофільм, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, як правило, пов’язаної зі злочином.

Детективний жанр від часів Е. А. По пройшов довгий шлях розвитку. Хоча жанр детективу дещо видозмінювався в процесі розвитку, класичному детективу досі приділяється значна роль. Класичні детективи писали Агата Крісті, Гілберт Честертон, Артур Конан-Дойль. Їх типовою особливістю неодмінно є загадковість: є труп, є місце, де його знайшли, і є детектив, який має знайти вбивцю. І детектив вирішує завдання виключно завдяки своєму інтелекту, а не щирому зізнанню вбивці. У спрощеному варіанті класичний детектив — якась абстрактна гра (найчастіше високохудожня) для аматорів-інтелектуалів.

Варто зазначити, що Агата Крісті вважається однією із найпопулярніших письменників-детективістів. Її перу належать 68 романів, понад 100 оповідань, 17 п'єс, збірка віршів, 6 мелодраматичних романів. Твори Агати Крісті видані на 103 мовах народів світу тиражем близько 2 мільярдів примірників. Найкращими детективними романами, які написала Агата Крісті, вважають: «Пуаро розслідує», «Таємниця коминів», «Вбивство Роджера Екройда», «Кіт серед голубів», «Східний експрес» та інші.

Будуючи систему персонажів та сюжет твору, Агата Крісті зберігає прихильність основним принципам класичного детективу:

1. Наявність певної послідовності розвитку сюжетної лінії. Зазвичай, розвиток сюжету відбувається за такою схемою: скоєння злочину — діяльність детектива — розуміння мотивів злочину — викриття злочину (злочинця) — покарання злочинця (правосуддя) [4, c. 54].

2. Використання «трикутника героїв» — злочинець (вбивця), жертва та позитивний герой (детектив), який розслідує та викриває злочин (в Агати Крісті - Пуаро та міс Марпл).

3. Наявність у творі помічника детектива та представників поліції, які вигідно «відтіняють» здібності детектива (капітан Гастінгс та інспектор Джепп).

4. Можливість доступу детектива до місця скоєння злочину.

5. Викриття злочинця має бути результатом детального розмірковування, дедукції, а не випадкового збігу обставин [4, c. 55].

6. Детектив розслідує обставини злочину, але в жодному разі не карає злочинця.

Герої творів Агати Крісті різноманітні і багатогранні. У найпершому романі - «Таємнича пригода в Стайлзі», що вийшов у світ тільки в 1920 році, — з`явився головний герой, приватний детектив Еркюль Пуаро, ексцентричний і самозакоханий бельгієць. Він продовжує розслідувати складні справи в цілій низці творів письменниці.

Його методи розслідування злочину базувалися на глибокому вивченні справи, фактів та речей, які на перший погляд здавалися дріб'язковими, а насправді несли в собі дуже корисну інформацію, яка наштовхувала на шлях розкриття заплутаного злочину. Так само, як і Огюста Дюпена, персонажа творів Едгара По, Пуаро не цікавила справедливість. Свою незвичайну роботу він вважав просто розвагою, яка допомагає йому не вмерти від нудьги. Його залізна логіка є майже інтуїтивною, хоча будь-які висновки були наслідком умовиводу, який беззаперечно підтверджувався фактами.

Іноді він був неуважним, але ця дивакувата неуважність сполучалася зі спостережливістю. Іноді Пуаро аж занадто виявляв цікавість, коли нишком підслуховував чи спостерігав за зовсім незнайомими йому людьми, але, можливо, ця особливість його характеру була лише професійною звичкою. Незважаючи на всі його інтелектуальні здібності, він був нерішучою людиною. Пуаро не дуже любив спілкуватися з людьми, хоча був ввічливим і дружньо ставився до співрозмовника. Також він не був ласим до грошей, бо в одному творі відмовився від прибуткової справи, керуючись власною неприязністю до цієї людини, яка пропонувала гонорар.

Ось і все, що стосується його характеру, а щодо його зовнішності, то в творах вона описується дуже мало. Пуаро зображується, як невеликий зростом чоловічок, якого рідко хто сприймає всерйоз з великими чорними вусами, які він постійно намагається врятувати від супу під час обіду. Навіть його ім'я — вияв іронії: «Еркюль» — французький варіант імені давньогрецького героя Геркулеса.

Продовжуючи традицію англійських майстрів детективного жанру, Агата Крісті створила пару героїв: інтелектуала Еркюля Пуаро і комічного, старанного, але не дуже розумного капітана Гастінгса. Як і Артур Конан Дойль, Агата Крісті втомилася від свого героя Еркюля Пуаро вже до кінця 30-х років, але на відміну від Конан Дойля вона не зважилася «вбити» детектива, поки він був на піку популярності. За словами онука письменниці, Метью Прічарда, з придуманих нею героїв Крісті більше подобалася міс Марпл — стара, розумна, традиційна англійська леді.

Якщо Пуаро і Гастінгс були багато в чому скопійовані з Шерлока Холмса і доктора Ватсона, то літня діва міс Марпл є цікавим персонажем, що нагадує головних героїнь письменниць М. З. Бреддон і Ганни Кетрін Грін. Міс Марпл — типова англійська жінка, яка розслідує різні злочини, що здійснюються неподалік місця її проживання. З міс Марпл ми вперше зустрічаємося в оповіданні 1927 р. «Вечірній клуб «Вівторок».

Немолода сільська леді вмудряється розплутувати головоломні злочинні комбінації, перед якими пасують навіть професійні сищики. У пам’яті міс Марпл зберігаються невичерпні запаси історій з життя її сусідів — залишається тільки знайти відповідну аналогію і, скориставшись нею, вивести злочинця на чисту воду. Її спостережливості та вмінню робити висновки позаздрить будь-який суперагент.

Характерною рисою міс Марпл є те, що вона підозрює всіх, незалежно від репутації, суспільного статусу та особистих симпатій. Вона переконана, що будь-яка людина може скоїти злочин -- справа лише за обставинами, які підбурюють її до цього. Як вважає сама Агата Крісті, «від усіх і від усього вона очікувала найгіршого та з гідною подиву постійністю мала рацію» [1, c. 277]. Вона оцінює факти такими, якими їх бачить. Багатий життєвий досвід дозволяє їй звертати увагу на деталі, які часто не помічає професійний детектив. Нарешті, зовнішність та приємні манери у спілкування дають їй можливість, не викликаючи підозри, розмовляти з людьми на різні теми, цікавитися їх приватним та сімейним життям, ставити різні нескромні питання та отримувати на їх відповідь.

Ось уже скоро століття, як міс Марпл і Еркюль Пуаро викликають теплі й ностальгічні почуття, по минулим рокам у мільйонів людей. Кіно, театр і телебачення не змогли залишитися байдужими до цієї пари.

Пуаро і міс Марпл стали візитною карткою творчості Агати Крісті. Настільки різні і несхожі між собою, вони виділяються на загальному тлі героїв письменниці. Це легко пояснити: на сторінки романів ці персонажі потрапляють, наділені характерними рисами, як зовнішніми, так і психологічними.

Під час Другої світової війни Крісті написала два романи «Завіса» (1940) та «Сонне вбивство», якими передбачала закінчити серії романів про Еркюля Пуаро і Міс Марпл, відповідно. Проте книги були опубліковані лише в 70-х роках.

Поряд з Еркюлем Пуаро і міс Марпл у творчості письменниці особливе місце займають нетипізовані герої: стомлені полковники і майори у відставці, провінційні аристократи, які живуть в оточенні сім'ї -- прості люди, зображення життя яких для Агати Крісті представляло особливу цінність.

У чотирьох романах Агати Крісті ми зустрічаємо полковника Рейса. Він — агент Британської розвідки, їздить світом у пошуках міжнародних злочинців. Рейс є співробітником відділу шпигунства MI5. Це високий, добре складений, засмаглий чоловік.

Вперше він з’являється в романі «Людина у коричневому костюмі», шпигунському детективі, події якого розгортаються в Південній Африці. Він також з’являться в двох романах про Еркюля Пуаро «Карти на стіл» і «Смерть на Нилі», де допомагає Пуаро в його розслідуванні. Востаннє він з’являється в романі 1944 року «Блискучий ціанід», де розслідує вбивство свого старого друга. У цьому романі Рейс вже досяг похилого віку.

Паркер Пайн — герой 12 оповідань, що увійшли до збірки «Розслідує Паркер Пайн», а також частково до збірок «Таємниця регати та інші розповіді» і «Проблеми у Польєнсі та інші історії». Серія про Паркера Пайна не є детективною прозою в загальноприйнятому розумінні. В основі сюжету зазвичай лежить не злочин, а історія клієнтів Пайна, які з різних причин незадоволені своїм життям. Саме ці невдоволення і приводять клієнтів до агентства Пайна. У цій серії творів вперше з’являється Міс Лемон, яка залишить роботу у Пайна, щоб влаштуватися секретарем до Еркюля Пуаро.

Томмi і Таппенс Бересфорд — молода сімейна пара детективів-аматорів, вперше з’являються в романі «Таємничий супротивник» 1922 року ще не одруженими. Вони починають своє життя з шантажу (заради грошей і з інтересу), але незабаром виявляють, що приватний розшук приносить більше грошей і задоволень. У 1929 році Таппенс і Томмі з’являються у збірці оповідань «Партнери по злочину», в 1941 році в «Н чи М?», в 1968 році в «Клацни пальцем тільки раз», і в останній раз в романі «Брами долі» 1973 року, який став останнім написаним романом Агати Крісті, хоча й не останнім опублікованим. На відміну від інших детективів Агати Крісті, Томмі і Таппенс старіють разом з реальним світом і з кожним наступним романом. Так, в останньому романі, де вони з’являються, їм близько сімдесяти років.

Суперінтендант Баттл — вигаданий детектив, герой п’яти романів Агати Крісті. Баттлу доручаються педантичні справи, пов’язані з таємними товариствами та організаціями, а також справи, які зачіпають інтереси держави і державну таємницю. Суперінтендант — дуже успішний співробітник Скотланд-Ярду, він культурний і інтелігентний поліцейський, рідко показує свої емоції. Крісті мало про нього розповідає, — так Баттл залишається невідомим. Про сім'ю Баттла відомо, що його дружину звуть Мері, і що у них п’ятеро дітей.

Ще пишучи свою першу книгу, майбутня знаменитість сформулювала метод, якому залишалася вірна до кінця: «Найголовніше в гарній детективній інтризі полягає в тому, що спочатку зрозуміло, хто вбивця; проте пізніше виявляється, що це не так вже й очевидно та, найвірогідніше, підозрюваний не винний; хоча насправді все-таки саме він скоїв злочин» [1, c. 160].

У цьому ми можемо переконатися, познайомившись з творчістю Агати Крісті докладно. Її книги захоплюють читача вже з перших сторінок. Невеликі за обсягом, вони написані просто, без мовних вишукувань та експериментів, дохідливо, але все ж таки вимагають певних інтелектуальних зусиль. Варто почати читати невідомий роман Крісті - і незабаром від нього не відірватися. Вона володіла даром, умінням зацікавити читача своєю історією.

Для її романів характерні ті ж особливості, що і для чистого детективного жанру: проста формула сюжету, замкнутість дії, обмежене коло підозрюваних осіб і раціонально сконструйована фабула. Єдність цих компонентів в романах Агати Крісті відтворює історичний дух — «мирний» настрій 20−30-х років, англійську провінцію з усією її нудьгою, плітками, забобонами, стародавніми замками з камінами, п’ятигодинним чаєм, бібліотечними кімнатами, сімейними таємницями, написаними і ненаписаними заповітами. У романах Агати Крісті показано класичний варіант англійської життя, без сторонніх декорацій.

детективний жанр персонаж сюжет крісті

Список використаної літератури

1. Агата Кристи. Автобиография. — М.: Эксмо-пресс: 2010. — 800 с.

2. История зарубежной литературы ХХ века: Учеб. для филол. спец. вузов / В. Н. Богословский, А. С. Дмитриев, Н. А. Соловьева и др.; Под ред. Н. А. Соловьевой. — М.: Высш. шк., 1991. — 637 с.

3. Кестхейи Т. Анатомия детектива / Т. Кестхейи. — Будапешт: Корвина, 1989. — 262 с.

4. Мацько Д. Композиційні та стилістичні особливості реалізації концепції правосуддя в романі Агати Крісті «Десять негренят» / Д. Мацько // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 3 (190). — С. 53−55.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой