Агроекологічний моніторинг грунтів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Житомирський національний агроекологічний університет

Екологічний факультет

Кафедра загальної екології

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Загальна екологія (та неоекологія)»

на тему:

«Агроекологічний моніторинг грунтів»

Студента 2 курсу 2 групи

екологічного факультету

спеціальності «Екологія, ОНС та ЗП»

Стецюк Ірина Іванівна

Перевірили:

к. с. -г. н., асистент Швайка О. В. ,

к. с. -г. н., доцент Борисюк Б. В.

Житомир 2013

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Поняття про моніторинг якості грунтів

1.1 Моніторинг грунтів та його складові

1.2 Програма моніторингу земель

1.3 Хімічні, фізичні і біологічні властивості які впливають на доступність поживних речовин

Розділ II. Особливості організації моніторингу грунту

2.1 Техніко-екологічне обґрунтовування грунтового моніторингу

2.2 Джерела і види деградації грунту

2.3 Принципи організації спостережень за рівнем хімічного забруднення грунтів

2.4 Орієнтація спостереження і контролю за забрудненням грунтів

Розділ III. Охорона грунтового покриву

3.1 Несприятливі наслідки вітрової і водної ерозії грунтів

3.2 Основні принципи системи протиерозійних заходів

3.3 Переущільнення грунту і заходи щодо його зменшення

3.4 Рекультивація земель

Висновки

Список використаної літератури

моніторинг грунт ерозія рекультивація

ВСТУП

Актуальність теми: Багато пізніше, вже в XX столітті, в науці виник термін моніторинг для визначення системи цілеспрямованих повторних спостережень за одним або більше елементами навколишнього природного середовища в просторі і часі.

Востанні десятиліття людина стала причиною швидкої деградації грунтів, хоча втрати грунтів мали місце протягом всієїлюдськоїі історії. Нараховують не менше 6 типів антропогенно-технічних впливів, які можуть викликати різного рівня погіршення грунтів:

— Водна і вітрова ерозія;

— Засолення, підкислення;

— Заболочування;

— Фізична деградація, включаючи ущільнення і коркоутвореня;

— Руйнування і відчуження грунту при будівництві, видобутку корисних копалин;

— Хімічне забруднення грунтів

Грунт — індикатор багаторічних природних процесів, і її стан — це результат тривалого впливу різноманітних джерел забруднення. Викиди в атмосферу від промислових підприємств і автотранспорту, зрошення земель забрудненими водами, порушень технологічних вимоги при видобутку, переробці та використанні нафтопродуктів, численні аварії на нафтопроводах, незбалансоване застосування мінеральних добрив і пестицидів призводять до забруднення грунтів, погіршення їх фізичного стану і в результаті втрати родючості і нездатності виконувати свої екологічні функції.

Мета: Розкрити сутність поняття агроекологічного моніторингу грунтів.

Завдання: З`ясувати поняття моніторингу якості грунтів. Проаналізувати особливості організації моніторингу грунтів. Визначити напрямки охорони грунтового покриву.

Об'єкт дослідження: агропромисловий моніторинг грунтів.

Предмет дослідження: грунтовий покрив, грунт як екосистема.

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ПРО МОНІТОРИНГ ҐРУНТІВ

1.1 Моніториг грунтів та його складові

Моніторинг ґрунтів — це система спостереження за ґрунтами з метою передбачення відзиву рослин і у цілому навколишнього середовища на технології вирощування і забруднення.

Ідея моніторингу ґрунтів походить з Америки (США, Канада), де в рамках державної служби ґрунтів, як самостійної державної організації, виступають переважно у дві функції управління земельними ресурсами: організація земельного кадастру та державний контроль за використанням й охороною земель. 10]

Моніторинг ґрунтів складається із систематичних спостережень за станом ґрунтів (зйомки, обстеження, вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

* стану використання угідь, полів, земельних ділянок;

* процесів, пов’язаних із зміною родючості ґрунтів (розвиток водної та вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення та засолення та ін.), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення грунтів пестицидами та іншими токсичними речовинами;

* стану берегових ліній річок, озер, морів, заток, лиманів, водосховищ, гідротехнічних споруд;

* процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сольовими потоками, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

* стану ґрунтів населених пунктів, територій, зайнятих очисними спорудами, гноєсховищами, складами пальномастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Залежно від терміну та періодичності проведення спостереження за станом

* базові - відомості, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель;

* періодичні - через рік і більше;

* оперативні - фіксують поточні зміни.

Для виконання завдання моніторингу грунтів проводиться оцінка екологічного стану ґрунтів у такій послідовності:

— збирання інформації про стан ґрунтів за спеціальним переліком

показників;

— створення банку даних;

— аналіз та обробка інформації;

— порівняння фактичних параметрів з нормативними;

-групування ґрунтів за категоріями згідно з нормативами (агро виробниче групування);

— розробка заходів регулювання, адекватних екологічному стану

грунтів із визначенням площ.

Інформацію про стан ґрунтового покриву області можна отримати у таких організаціях, як:

* обласні філії інституту землеустрою УААН;

* станції хімізації сільського господарства;

* санепідемстанції;

* управління екології та охорони природи;

* управління земельних ресурсів;

* управління лісового господарства;

* гідрогеологічні та гідромеліоративні експедиції;

* облводгоспи та центри комплексного використання водних ресурсів.

Моніторинг ґрунтів відрізняється від даних земельного кадастру інформаційним забезпеченням управління земельними ресурсами, тобто фіксацією перевищення встановлених допустимих норм антропогенного навантаження і несприятливих (критичних) ситуацій у використанні й охороні ґрунтів щодо фонового (стандартного) значення.

Моніторингом передбачено спостереження за:

> структурою землекористування та землеволодіння;

> трансформацією земель залежно від цільового призначення;

> станом та якістю грунтів і забруднення ландшафтів;

> станом зрошуваних та осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення і засолення;

> станом берегових ліній, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток тощо.

Під час моніторингу здійснюється контроль за такими параметрами:

* встановлення критерії в оцінки стану ґрунтів і визначення доступності меж, після яких ґрунт потрапляє у критичний стан;

* всебічне вивчення основних функцій ґрунтового покриву;

* вивчення еволюції сучасних ґрунтотворних процесів;

* вивчення напряму та інтенсивності процесів деградації ґрунтів;

* дослідження основних режимів у ґрунтах (водного, повітряного, поживного та ін.);

* встановлення кількісних величин трансформації земельних ділянок;

* визначення сучасного стану меліоративних територій та оцінки темпів зміни основних показників осушених і зрошуваних земель за різної інтенсивності осушення або зрошення;

* оцінка ефективності родючості ґрунтів.

Наприклад, зміни у стані родючості ґрунтів фіксуються за такими показниками:

— зміни запасів гумусу;

— зміни рН ґрунту (кислотності, лужності);

— зміни вмісту мікроелементів у ґрунті;

— деградація ґрунту на пасовищах (ущільнення, закупорення та ін.);

— підтоплення земельних угідь, заболочення і перезволоження

земель, засолення ґрунтів, заростання угідь чагарниками;

— забруднення ґрунту пестицидами, важкими металами, хімічними та радіоактивними елементами та іншими токсикантами;

— зміни стану меліорованих земель (іригаційна ерозія, вторинне

засолення, заболочення, надмірне осушення та ін.).

Залежно від призначення, моніторинг ґрунтів поділяється на загальний, оперативний і фоновий.

Загальний, або базовий чи стандартний, моніторинг — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження за використанням та охороною ґрунтів, об'єднаних у єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану земельних ресурсів розробляти необхідні управлінські рішення.

Оперативний, або кризовий, моніторинг ґрунтів — це спостереження за спеціальними показниками цільової мереж і пунктів-стаціонарів за окремими об'єктами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визнані зонами надзвичайної екологічної ситуації, а також в районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий, або науковий, моніторинг ґрунтів — це спеціальні спостереження за всіма складовими екосистеми «земля», а також за характером зміни складу угідь, процесами, пов’язаними із змінами родючості ґрунтів (розвиток ерозії, втрата гумусом, погіршення структури ґрунту, заболочення та засолення), міграцією забруднених речовин та ін. З його допомогою встановлюються джерела чи причини, які зумовлюють деградацію ґрунтів.

Фоновий моніторинг ґрунтів здійснюється на станціях-стаціонарах. Кількість стаціонарів залежить від екологічного стану території, складності ґрунтового покриву, наявності полігонів із кризовою ситуацією. Він базується на спеціальних польових дослідах з використанням аналітичних (радіометричних, мінералогічних, спектральних) та інших методів. 7]

1.2 Програма моніторингу земель

Сучасна програма моніторингу земель складається з п’яти основних компонентів: (1) визначення цілей моніторингу і методів; (2) відбір зразків, їх транспортування, зберігання і підготовка до досліджень; (3) аналізи; (4) інтерпретація отриманих результатів аналізів; (5) рекомендації для дій. Для успішної реалізації цієї програми кожен із компонентів повинен виконуватися послідовно, з орієнтацією на загальну мету (продуктивність/захист навколишнього середовища), із усвідомленням потенційних помилок на кожному етапі роботи. 1]

Рис. 1. Схема грунтово-агрохімічного моніторингу

Визначення цілей моніторингу. Із точки зору даного курсу метою моніторингу грунтів є оцінка стану поживних елементів в ґрунті з метою управління ними у разі потреби.

Методи відбору зразків. Відбір зразків повинен бути таким, щоб результати аналізу давали повну інформацію про всю площу, з якої вони були відібрані, незалежно від того, чи це є поле господарства, сади, території, де склад ґрунту багаторазово порушувався у результаті будівництва або видобутку корисних копалин землі. Тому це є найбільш важливим етапом моніторингу.

Умови зберігання, транспортування і підготовки щойно відібраних зразків також важливі з огляду на запобігання їх забруднення або на зміни концентрації і форми сполук. Ці явища можуть відбуватися у результаті неправильного зберігання або підготовки зразків до аналізу (висушування, розмелювання, просіювання тощо). Правильний відбір і зберігання зразків базуються на розумінні природних і антропогенних причин неоднорідності ґрунтів, відповідних методів відбору (глибина, період року, обладнання) та знанні джерел помилок при відборі, зберіганні і підготовці зразків.

Просторова неоднорідність властивостей ґрунту. Високий ступінь природної неоднорідності хімічних і фізичних властивостей ґрунту може існувати навіть у межах дуже маленьких ділянок. Методи відбору зразків повинні враховувати природну варіабельність такою мірою, наскільки вона може впливати на заплановане використання земель. У деяких випадках різниця між прилеглими ґрунтовими різновидами у межах одного великого поля така значна, що вимагає не тільки окремого відбору зразків, але взагалі різних технологій вирощування культур.

В інших випадках різниця є незначною, і відбір додаткових зразків та впровадження різних агротехологій є економічно необґрунтованим. Попередня інформація про просторовий розподіл ґрунтових різновидів ділянки може бути отримана оглядом території, де буде проводитися відбір зразків. Це може бути першим кроком для визначення джерел природної неоднорідності. Простим наслідком візуального спостереження за ділянкою дослідження, особливо у період росту культур або основних сезонних змін погоди, є визначення того, як природна неоднорідність впливає на використання земель. Нові технології (ГІС, [Globalpositionsystems — GPS, тобто глобальна позиційна система) зараз доступні для інтегрування інформації про зйомку (спостереження) ґрунтів і якісних даних просторової неоднорідності. Це використовується для прив’язки місць відбору зразків до ділянок, які займає кожен ґрунтовий різновид у межах території, що досліджується. Для сільськогосподарських культур пристрої для обліку врожаю можуть бути встановлені на машинах для збирання врожаю, вони дають можливість забезпечувати отримання даних, пов’язаних з неоднорідністю родючості ґрунту, ґрунтових різновидів і реакції рослин.

Природна варіабельність часто перекривається неоднорідністю родючості ґрунтів, пов’язаною з діяльністю людини. Багато таких агротехнологій, як внесення органічних і мінеральних добрив, оранка, вирівнювання ділянок, терасування і навіть особливості чергування культур, можуть впливати на неоднорідність у поживному режимі та на інші властивості ґрунту. Ця неоднорідність може бути навіть більш відчутною не у сільськогосподарських угіддях, а у рекультивованих землях, коли ґрунти значно порушені, містять надзвичайно високу кількість відходів промисловості або видобутку руд. Важливо пам’ятати, що антропогенна діяльність підсилює природну варіабельність у трьох вимірах. Наприклад, перехід від відвальної оранки до безвідвальної призводить до того, що добрива та інші засоби хімізації не будуть надалі надходити у ґрунт на певну глибину. Багато досліджень показують, що це часто призводить до накопичення фосфору і зниження pH у декількох верхніх сантиметрах ґрунту. Ці фактори повинні враховуватися при розробці програми відбору зразків. Аналогічно практика управління поживним режимом ґрунту, який зазнає підгрунтового спушування або ін'єкцій добрив на певну глибину, може сприяти підвищенню просторової неоднорідності у глибших горизонтах, що також повинно враховуватися при плануванні методу відбору зразків.

Багато інших прикладів може бути використано для доведення думки, що просторова неоднорідність ґрунтів, як природна, так і антропогенна, неминуча. Більш важливими є способи, які можуть бути рекомендовані для компенсації будь-яких відомих причин неоднорідності. Д. Джеймс і К. Велс (1990) вважають, що відбір зразків, в основному, відбувається як у відносно однорідних, так і у неоднорідних умовах, і при виборі методу відбору слід це враховувати. Однорідними полями вважають такі, фізичні властивості яких (різновиди ґрунтів, схил, дренованість тощо) схожі. У більшості випадків у сільськогосподарській практиці це типовий випадок. Зазвичай при відборі зразків на однорідних полях застосовують рендомізований відбір змішаного зразка. Дослідник рухається по площі, з якої відбирається один середній зразок методом «зигзагу», при цьому точки відбору вибираються випадково. Кількість бурових проб — «уколів» повинна бути достатньо великою для зменшення впливу випадкових неоднорідностей (рис. 1). Звичайно, середня проба складається із достатньої кількості окремих відборів, які повинні обов’язково включати краї і кути ділянки. Всі бурові проби ретельно змішуються в одну загальну пробу, яка репрезентує всю площу, на якій проводиться дослідження.

Неоднорідними вважають поля з макро- і мезоваріаціями властивостей ґрунту. Макроваріації - це коли існує істотна різниця властивостей ґрунту, знайдена для точок, віддалених одна від одної на відстані >2 м. Мезоваріаціїіснують тоді, коли істотну різницю між властивостями ґрунтів знаходять між точками, віддаленими одна від одної на відстань 0,05−2,0 м (Д. Джеймс і К. Велс, 1990). Для полів із значними макроваріаціями нерендомізований відбір зразків рекомендовано для характеристики середньої величини показників, що досліджуються, і знання про просторове знаходження екстремальних значень цих показників. Він також дозволяє більш точно вносити добрива, органічні відходи, вапно тощо в оптимальних нормах для даної точки поля і, таким чином, запобігає локальному перевищенню або не довнесенню. При не рендомізованому методі відбору зразків кількість їх значно зростає. Зазвичай при такому методі відбору поле розділяють на квадрати з довжиною сторін 15 або 30 м. Середній зразок відбирається з кожного кута квадратів. Для цього декілька бурових проб відбирають у радіусі 1 м від встановленої точки.

Розмір сторін квадратів залежить від запланованого використання земель і величини варіацій. При такому способі відбору зразків, залежно від величини сторони квадрата, з кожного гектара поля буде відібрано 45 або 12 змішаних зразків, що значно більше, ніж при рендомізованому методі. Таким спосіб відбору зразків став більш розповсюдженим останніми роками з розвитком ГІС і GPS технологій і використовується в основному, в технологіях точного землеробства. Для полів зі значними мезоваріаціями, але такими, що можуть бути визначеними, а це трапляється, наприклад, тоді, коли добрива багато років вносяться стрічковим способом, рекомендовано більш інтенсивний рендомізований відбір. При цьому середнє значення показника не буде зміщено ні в бік занадто високих значень, отриманих із стрічок, де добрива вносили, ні в бік занадто низьких — із тих, куди їх не вносили. Кількість бурових проб, необхідних для змішаної проби, буде у чотири, п’ять разів більше, ніж при звичайному рендомізованому способі відбору. Нарешті необхідно розуміти, що ні рендомізований, ні нерендомізований способи відбору не є придатними для всіх аспектів моніторингу якості ґрунтів за показниками, які є мобільними за профілем ґрунту.

Способи відбору зразків. Найбільш важливі фактори, які необхідно враховувати при відборі зразків, — це місце розташування бурових проб, глибина відбору, частота і період року. Розташування точок відбору надзвичайно важливе для подальших досліджень. В ідеалі для створення картограм відбір зразків повинен відбуватись рівномірно по площі. Повністю рівномірна сітка точок відбору зразків (рис. 2. а) не може бути використана, якщо вона збігається з рівномірно розташованими дренажними каналами, деревами або при стрічковому внесенні добрив. У цих випадках, із точки зору статистиків, доцільно вводити певний ступінь рендомізованості (випадковості) у точках розташування відбору зразків для врахування незакономірних варіацій. При повністю рендомізованому способі відбору бурові проби розташовують абсолютно випадково (рис. 2. b), хоча не всі точки відбору можуть бути надалі проаналізовані через брак коштів. Кращим компромісом між закономірним і рендомізованим розташуванням точок відбору є розташування окремих точок відбору рендомізовано у межах однорідних умов, наприклад, ґрунтової відміни. Такий спосіб називається стратифікованим рандомізованим (рис. 2. с), тоді точки відбору рендомізовано розташовані або у середині площі одного ґрунтового різновиду, або з однаковою історією, або з однаковими технологіями вирощування культур.

Глибина відбору зразків залежить від культури і тих показників, які збираються визначати. Зразки ґрунту для загальноприйнятих досліджень відбирають на глибину 0−20 см. Виняток становлять ті випадки, коли проводять дослідження вмісту мобільних показників — --Nі; для оцінки впливу рН на рухомість гербіцидів при безплужній системі обробітку ґрунту; показників родючості для культур із кореневою системою, розташованою дуже мілко або дуже глибоко; для вивчення можливої міграції полютантів вглиб по профілю ґрунту. Відбір зразків із меншої глибини, ніж вказано вище, найчастіше рекомендують у випадках мінімального обробітку ґрунту, коли поживні речовини і вапно вносяться на поверхню і не можуть бути внесені вглиб при оранці. Це стосується постійних пасовищ, угідь на торф’яних ґрунтах, де глибина розташування кореневої системи обмежена, а також ґрунтів, на яких є можливість втрат фосфору при ерозії чи при поверхневому змиві, якщо еутрофікація водоймищ у даному регіоні викликає занепокоєння. У таких випадках зразки відбирають з глибини 0−5 см.

Рис. 2. Приклади способів відбору зразків

Зразки ґрунту можуть бути відібрані у будь-який час, коли ґрунт незамерзлий, ідеальним періодом для відбору зразків вважається період перед прийняттям рішень щодо використання земель, тому що результати досліджень у цьому разі будуть відображати найбільш «свіжі» значення показників родючості. У більшості випадків для загальноприйнятих досліджень, метою яких є розробка рекомендацій щодо використання добрив і меліорантів, зразки відбирають за 3−6 місяців перед посівом культури. Цього часу звичайно вистачає, щоб рекомендації, отримані на основі проведених досліджень були виконані вчасно. Наприклад, якщо вапнування необхідне для нейтралізації високої кислотності ґрунту, то це потрібно знати за декілька місяців до посіву культури, оскільки нейтралізація кислотності вапном у ґрунті потребує часу. Найкраще, якщо зразки ґрунту для аналізів відбираються в один і той же час (весною або восени) і не рідше, ніж раз в два-три роки. Відбір зразків у однакові періоди дозволить зменшити вплив сезонних варіацій рН ґрунту, вмісту поживних речовин і органічної речовини ґрунту. Деякі дослідження вказують на схоже зниження вмісту фосфору і калію протягом року, він був нижчим восени, ніж весною.

Рекомендації щодо вибору способу відбору зразків. Вибір стратегії відбору зразків залежить від того, скільки зразків необхідно відібрати і у який спосіб. Ефективність відповіді на ці запитання полягає у врахуванні наступних положень:

очікуваного коефіцієнта варіацій (СV) показників, що будуть досліджуватись;

інформації про характеристику місцевості;

кількості специфічних ділянок (впливає на вибір методу відбору зразків);

можливості використання різних методів відбору зразків;

обмежень у часі, робочій силі, фінансовому забезпеченні.

Інтерполяція- це метод прогнозування значень показників властивостей ґрунту з ділянок, де зразки не відбиралися, на основі вимірювань, зроблених у точках цього самого поля, ділянки, регіону. Прогноз показників властивостей із ділянок, що знаходяться поза вже досліджуваних ділянок, називається екстраполяцією. Інтерполяція використовується для перенесення інформації, отриманої з точок відборів зразків, на всю площу поля.

Показники, визначені інтерполяцією, звичайно ті ж самі, що й виміряні. Існують також деякі методи інтерполяції, за допомогою яких можна визначати функціональні індикатори, які показують імовірність перевищення певних величин або того, що певні значення можуть бути знайдені.

Більшість методів інтерполяції базується на інформації, отриманій при вимірюванні зразків, відібраних із певних точок для більш детального пояснення причин неоднорідності показників у середині ділянки.

Транспортування, зберігання і підготовка зразків до аналізу. Завданням транспортування, зберігання і підготовки зразків до аналізу є збереження зразків від забруднення, мінімалізація змін у концентрації елементів і рН, різниці між ґрунтом у полі і зразком, готовим до аналізу. Підготовка зразків до аналізу включає: змішування бурових проб для підготовки середнього зразка, транспортування зразка з поля до лабораторії, висушування, розмелювання, просіювання і зберігання у лабораторії. Для відбору зразків грунту використовуються різноманітні пристрої - ґрунтові бури, гідравлічні пробовідбірники, лопати і совки. Головна умова для використання тих чи інших пристроїв для відбору і змішування зразків -- щоб вони не забруднювали ґрунт. Для цього треба подбати, щоб знаряддя були виготовлені з відповідного матеріалу. При цьому слід пам’ятати, що нержавіюча сталь і деякі пластмаси можуть бути джереломзабруднення. Відібрані бурові проби з ділянки дослідження змішують у чистому контейнері, бажано пластиковому, і добре перемішують. Надлишки ґрунту після цього відкидають. Зразки ґрунту необхідно доставити у лабораторію якнайшвидше, щоб запобігти змінам у концентрації речовин, які можуть відбутися до висушування. Доставлені у лабораторію зразки висушують при помірній температурі (біля 50°С), розмелюють, просівають, як правило, через сито з діаметром отворів 2 мм. У деяких випадках рекомендовано зберігати зразки у природно зволоженому стані, тому що у процесі висушування можуть відбуватися втрати. При довготривалому зберіганні зразків в умовах природного зволоження і високої температури може відбуватись підвищення концентрації (за рахунок мінералізації органічних сполук азоту і нітрифікації).

Інтерпретація отриманих результатів. Дані, отримані у лабораторії у результаті аналізів, підлягають обов’язковій інтерпретації. Це робиться на основі знань спеціалістів про галузь досліджень. У більшості випадків використовують спеціальні таблиці для оцінки отриманих результатів, але знання спеціалістів у даній галузі дають додаткову цінну інформацію.

Рекомендації, отримані на основі проведених аналізів, повинні враховувати результати досліджень, їх інтерпретацію разом з багатьма іншими факторами, зокрема такими, як клімат, економічні і технологічні аспекти вирощування культур, можливості замовника, а також ймовірний вплив на навколишнє середовище. Оскільки результати аналізів не містять цієї інформації, знання властивостей об'єкта дослідження, практичний досвід необхідні для видачі обґрунтованих рекомендацій.

1.3 Хімічні, фізичні і біологічні властивості, які впливають на доступність поживних речовин

Доступність основних та інших елементів рослинам, ризик їх фітотоксичності або екологічної небезпечності від промивання, ерозії, поверхневого змиву і/або газоподібних втрат залежить від фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів. Певні показники цих властивостей вимірюються при загальноприйнятих дослідженнях ґрунтів у агрохімічних лабораторіях, деякі визначаються тільки в окремих зразках. Інші дуже рідко вимірюються, але їх значення можуть бути передбачені за допомогою відомих показників або при візуальному огляді територій.

рНгрунту — показник кислотності/лужності ґрунтового розчину, який знаходиться у рівновазі з колоїдами ґрунту (В. Ван Ліроп, 1990), звичайно вимірюється за допомогою рН-метра (Г. Томас, 1996). Цей показник найбільш корисний при оцінці родючості ґрунту і визначенні технологій його використання, тому що містить інформацію про розчинність, а звідси — потенційну доступність або фітотоксичність поживних і інших елементів та відносну біологічну активність рослин і мікроорганізмів. Розчинність більшості мікроелементів живлення і потенційно токсичних мікроелементів (Cd, Мі, Рb) сильно залежить від величини рН. Для більшості елементів їх розчинність зростає із збільшенням кислотності. Одним з винятків є фосфор, який найбільш доступний в діапазоні рН 5,5−7,5, а також кальцій і молібден, доступність яких більша при рН> 7,0. Інші процеси, які впливають на поведінку елементів у ґрунтах (катіонний обмін, сорбція, десорбція), також залежать від рН.

рН — показник того, наскільки ґрунтове середовище підходить для росту і розвитку рослин, але не дає інформації про те, скільки і яких речовин необхідно для коректування надлишкової кислотності або лужності.

Органічна речовина грунту. Оскільки вміст органічної речовини є надзвичайно важливим показником родючості ґрунтів, він часто є стандартним компонентом загальноприйнятих аналізів ґрунту. Хоча вміст органічної речовини у ґрунтах достатньо низький (1−5%), це надзвичайно важливий показник їх родючості.

Вміст розчинних солей. Засоленість ґрунтів — глобальна проблема, яка безпосередньо впливає на родючість ґрунтів. Високий вміст розчинних солей негативно впливає на ріст і розвиток рослин. Токсичність певних іонів (Na, СІ, В) призводить до прямого пригнічення і загибелі рослин. Високий уміст солей у ґрунтовому розчині, утруднення поглинання води з ґрунту також призводить до пригнічення і загибелі рослин. Визначення вмісту розчинних солей — це досить проста процедура заснована на вимірюванні електропровідності водного екстракту (співвідношення ґрунт: розчин становить 1:2 або 1: 5). Інший метод, який потребує більшого часу, але інформативніший, такий: ґрунт змішується з деіонізованою водою до повного насичення, після цього розчин відфільтровується, і екстракт аналізується на електропровідність.

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ОГРАНІЗАЦІЇ МОНІТОРИНГУ ГРУНТУ

Ґрунт — це особливе органо-мінеральне природне утворення, яке виникло як внаслідок впливу живих організмів на мінеральний субстрат і розкладу мертвих організмів, так і за рахунок впливу природних вод і атмосферного повітря на поверхневі горизонти гірських порід у різних умовах клімату і рельєфу в гравітаційному полі Землі.

З іншого боку, ґрунт — це найбільш малорухоме природне середовище порівняно, наприклад, з атмосферою або поверхневими водами. Міграція забруднювальних речовин в ґрунті протікає відносно повільно. Як наслідок цього, високі рівні забруднення ґрунтів деякими речовинами локалізуються в місцях їх викиду у зовнішнє середовище. Окрім того, можлива поступова зміна хімічного складу ґрунтів, порушення єдності геохімічного середовища та живих організмів.

Найбільш інтенсивним шляхом переносу забруднень, які потрапляють на ґрунт, може бути перенесення з атмосферним повітрям у випадку потрапляння забруднень з ґрунту в атмосферу через випаровування або разом з пилом. Іншим відносно швидким шляхом розповсюдження забруднювачів є змив їх стічними водами.

Спостереження за станом земель і ґрунтів та вмістом у них забруднювальних речовин здійснюють 6 суб'єктів моніторингу: МНС (Державна гідрометеорологічна служба), Мінприроди (Державна екологічна інспекція), МОЗ (санітарно-епідеміологічна служба), Мінагрополітики, Держкомлісгосп, ДержкомземУкраїни.

Державна гідрометеорологічна служба здійснює спостереження та моніторинг забруднення ґрунтів сільськогосподарських земель пестицидами на 35 ділянках у 18 областях та важкими металами у 20 населених пунктах. Проби відбираються один раз у п’ять років, проби на важкі метали у містах Костянтинівка та Маріуполь відбираються щороку.

Державна екологічна інспекція здійснює відбір проб більш ніж на 600 промислових майданчиках у межах країни та визначення забруднень за 27 показниками.

Санітарно-епідеміологічна служба здійснює контроль та моніторинг стану ґрунтів на територіях, де можливі наслідки негативного впливу на здоров’я населення. Найбільше охоплені території вирощування сільськогосподарської продукції, території в місцях застосування пестицидів, ґрунти у зоні житлових масивів, дитячих майданчиків та закладів. Досліджуються проби ґрунту в місцях зберігання токсичних відходів на території підприємств та поза нею у місцях їх складування або захоронения.

Мінагрополітики здійснює спостереження за ґрунтами сільськогосподарського використання. Мережа, на якій ведуться спостереження та моніторинг грунтів підрозділами Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів, складається з 1003 ділянок. Здійснюються радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів.

Держкомліспгосп здійснює спостереження за ґрунтами лісових масивів та впливом на них прилеглих промислових зон, у тому числі наявності важких металів у ґрунтах та рослинному покриві.

Держкомзем здійснює спостереження за проявами ерозійних та інших екзогенних процесів, просторового забруднення земель об'єктами промислового та сільськогосподарського виробництва, за зрошуваними і осушуваними землями, а також за динамікою змін земельних ресурсів берегових ліній водних об'єктів. 2]

2.1 Техніко-економічне обгрунтування грунтового моніторингу

В Національному науковому центрі «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. М. Соколовського» НААН України (ННЦІГА, м. Харків) під керівництвом академіка НААН України В. В. Медведєва розроблена концепція та техніко-економічне обґрунтування ґрунтового моніторингу в Україні. Його необхідність визначається чотирма основними факторами:

винятковою важливістю підтримання ґрунтів у стані, за якого вони зберігають здатність до регуляції циклів біофільних елементів;

важливістю контролю і запобігання порушенню процесів ґрунтоутворення, що виявляються в дегуміфікації, переущільненості, ерозії, підкисленні, підтопленні, засоленні тощо;

важливістю суттєвого підвищення родючості ґрунтів, збільшення віддачі від меліорації та хімізації, поліпшення якості сільськогосподарської продукції;

неможливістю адекватного оцінювання сучасного стану ґрунтового покриву за наявної інформації через застарілі дані, «усіченість», орієнтованість лише на вузького споживача і неузгодженість методик.

Елементи ґрунтового моніторингу були в Україні й раніше. Так, Державним інститутом з землевпорядкування «Укрземлепроект» було проведено систематичне обстеження ґрунтів України в період 1956- 1961 рр. в рамках 1-го туру широкомасштабного ґрунтового обстеження. В період 1975−1990 рр. проведено 2-й турширокомасштабного ґрунтового обстеження ґрунтів України (який не було завершено — обстежено 80% площ). Порівняння результатів цих двох турів дало змогу виявити небажані тенденції у зміні ґрунтового покриву:

посилюється вплив ерозійних процесів на ґрунтовий покрив, за 20−23- річний період між турами площі еродованих орних грунтів зросли на 25%;

тривають процеси дегуміфікації ґрунтів, вміст гумусу в ґрунті в середньому по Україні зменшився на 0,3%;

відбулось значне ущільнення ґрунтів через систематичні втрати гумусу і постійний вплив на ґрунт ходових систем і ґрунтообробних машин;

декальцинація ґрунтів, поява та збільшення гідролітичної кислотності на чорноземах типових та звичайних, причиною яких стало внесення високих доз мінеральних добрив;

затоплення великих площ заплавних земель в результаті будівництва каскаду водосховищ на Дніпрі, що також призвело до підйому підґрунтового водіпідтоплення територій, віддалених від водосховищ.

Зараз в Україні служба ґрунтового моніторингу формується в межах державної системи моніторингу довкілля. До її завдань входить періодичний контроль динаміки основних ґрунтоутворювальних процесів: фізичних, хімічних, біологічних та інших у природних умовах і при накладанні антропогенного навантаження.

Постійними пунктами контролю вибрано природні об'єкти (ліси, заповідники), еталонні об'єкти високого рівня сільськогосподарського використання ґрунтів (держсортдільниці, варіанти стаціонарних дослідів, поля господарств, де впроваджена ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства), звичайні господарства.

Стан ґрунтів достовірно діагностується за наявності інформації про зміни структури ґрунтового покриву, трансформації земельних угідь, оцінки темпів зміни основних показників (гумусу, рН, повітряного та поживного режимів, ємності катіонного обміну, фізичного, водного, забрудненості, біологічної активності), оцінки інтенсивності ерозії, показників меліоративного стану (якості зрошувальних вод, рівня мінералізації підгрунтових вод, засоленості грутів зони аерації, вторинного осолонцювання, оцінки темпів спрацювання осушених торфовищ, трансформації органічної речовини, вторинного озалізнення) і, нарешті, оцінки ефективності родючості грунтів.

Спостереження ведуться наземними (стандартними методами і приладами) та дистанційними засобами (дистанційне зондування). Відпрацювання кореляційних зв’язків між наземними і дистанційними методами здійснюється наспеціальних полігонах. В ННЦІГА розроблено програму спеціальних досліджень, спрямованих на методичне забезпечення дистанційного ґрунтового моніторингу. Відповідно до цієї програми створюються і опробовуються методи дистанційного визначення ґрунтових характеристик, а також відповідна знімальна апаратура і засоби оперативного дешифрування інформації.

2.2 Джерела і види деградації ґрунтів

Якщо під впливом природних факторів не порушується рівновага й хід звичних геологічних процесів, то під впливом антропогенних факторів відбуваються негативні процеси, які призводять до деградації та виснаження ґрунтів, вилучення їх з сільськогосподарського користування.

Деградація ґрунтів — сукупність процесів, обумовлених діяльністю людини, які зменшують їх родючість. Розрізняють фізичні, хімічні та біологічні види деградації. Причинами деградації ґрунтів є: ерозія, порушення правил агротехніки, знищення лісів, надмірне використання засобів хімізації, кислотні опади тощо.

Опустелювання — у широкому розумінні це процес погіршення і зниження продуктивності територій, який відбувається в будь-яких кліматичних умовах, а його інтенсивність залежить від зниження водного і підвищення теплового режиму. Важливою причиною опустелювання є антропогенний вплив без урахування взаємозв'язку природних компонентів (рельєфу, ґрунту, рослинного і тваринного світів), що формують біологічну продуктивність території і її стійкість до впливу зовнішніх чинників.

Засолення спричиняє повному або частковому вилученню ґрунтів з активного сільськогосподарського використання або зменшення їх продуктивності. Основна причина -- непомірний, безсистемний полив при відсутності дренажу. Повторне засолення: неглибоко залягаючі мінералізовані ґрунтові води, підіймаючись капілярами ґрунту і випаровуючись, залишають солі біля поверхні; при надмірному поливі відбувається підйом ґрунтових вод, заболочування і засолення ґрунту техногенної складової використовуються дані з незабруднених територій або територій з викопними грунтами, що не зазнали антропогенного впливу.

Ґрунти вважаються забрудненими, коли концентрація нафтопродуктів (НП) у них досягає такої величини, при якій починаються негативні екологічні зміни в НПС: порушується екологічна рівновага в ґрунті, гине ґрунтова біота, падає продуктивність чи настає загибель рослин, відбувається зміна морфології, водно-фізичних властивостей ґрунтів, падає їх родючість, створюється небезпека забруднення підземних і поверхневих вод. Небезпечним рівнем забруднення ґрунту вважається рівень, що перевищує межу потенціалу самоочищення.

З огляду на фізико-географічні умови України (а також характер землекористування), що впливають на процеси самоочищення при забрудненні природного середовища НП, для практики проведення робіт з детоксикації НП у ґрунті доцільно прийняти такі ступені градації забруднення ґрунтів НП (з урахуванням кларку):

незабруднені ґрунти — до 1,5 г/кг;

слабке забруднення — від 1,5 до 5 г/кг;

середнє забруднення — від 5 до 13 г/кг;

сильне забруднення — від 13 до 25 г/кг;

дуже сильне забруднення — більше 25 г/кг.

Слабке забруднення може бути ліквідоване в процесі самоочищення ґрунту в найближчі 2−3 роки, середнє - протягом 4−5 років. Початком серйозної екологічної шкоди є забруднення ґрунту НП у концентраціях, що перевищують 13 г/кг, при цих концентраціях починається міграція НП у підґрунтові води, істотно порушується екологічна рівновага в ґрунтовому біоценозі. Вважається, що концентрації, менші 5 г/кг, відповідають зоні екологічної норми (Н), 5−13 г/кг — ризику (Р), 13−15 г/кг — кризи (К) і більш 25 г/кг — зоні лиха (Л).

2.3 Принципи організації спостережень за рівнем хімічного забруднення грунтів

Нормативи вмісту хімічних речовин в ґрунті з урахуванням шкідливого впливу цих речовин на здоров’я людини вперше стали розробляти ще в СРСР. Розв’язання цієї задачі ускладнюється тим, що основна кількість хімічних речовин з ґрунту надходить в організм людини не прямим шляхом, а харчовими ланцюжками: ґрунт-рослина-людина, ґрунт-рослина-тварина-людина, ґрунт-вода-людина, ґрунт-атмосферне повітря-людина.

Хімічні елементи, що не вловлюються при спектральному аналізі, можуть бути визначені атомно-абсорбційним методом. Цим методом визначаються також рухомі форми металів. Атомно-абсорбційний метод дозволяє визначати до 70 елементів в концентраціях на рівні 0,1−01 мкг/мл, що допускає аналіз без попереднього концентрування. З допомогою атомно-абсорбційного методу можна визначати Са, Mg, Fе, Мп, Си, Zп, Сr, Ni, Рb, Сd, Нg, As, Sе.

Негативні наслідки антропогенного забруднення ґрунтів (ЗҐ) вже виявляються на регіональному і навіть глобальному рівнях.

Задачі спостережень за станом ґрунтів містять:

реєстрацію сучасного рівня хімічного ЗҐ, виявлення географічних закономірностей і динаміки тимчасових змін ЗҐ в залежності від розташування і технологічних параметрів джерел забруднення;

оцінювання можливих наслідків ЗҐ і прогнозування тенденцій зміни хімічного складу ґрунтів у найближчому майбутньому;

обґрунтування складу і характеру заходів з регулювання можливих негативних наслідків в результаті ЗҐ і заходів, спрямованих на докорінне поліпшення стану вже забруднених ґрунтів;

забезпечення зацікавлених організацій інформацією про рівень ЗҐ.

Виходячи з цих задач, можна виділити такі види спостережень:

режимні або систематичні спостереження;

комплексні спостереження, які включають дослідження процесів міграції ЗР в системах: повітря-ґрунт, ґрунт-рослина, ґрунт-вода і ґрунт-донні відкладення;

вивчення вертикальної міграції ЗР;

спостереження за рівнем ЗҐ у певних пунктах.

Основними задачами ґрунтового моніторингу є:

вчасне виявлення несприятливих змін властивостей ґрунтового покриву при різних видах його використання;

сезонний контроль стану ґрунтового покриву (динаміка змін) під сільськогосподарськими культурами для видачі своєчасних рекомендацій;

оцінювання середньорічних втрат ґрунтів (швидкості втрат ґрунтового покриву в результаті дощової, вітрової й іригаційної ерозії);

виявлення районів з дефіцитним балансом біогенних елементів, виявлення й оцінювання швидкості втрат гумусу, азоту і фосфору;

контроль за зміною кислотності і лужності ґрунтів, особливо в районах із внесенням високих доз мінеральних добрив та поблизу великих промислових центрів — джерел підкислення атмосферних опадів;

контроль за сольовим режимом процесів зрошування ґрунтів, що удобрюються;

контроль за забрудненням ґрунтів важкими металами;

контроль за локальним забрудненням ґрунтів ВМ в зоні впливу промислових підприємств і транспортних магістралей, а також забруднення пестицидами в районах їх постійного використання;

довгостроковий і сезонний (за фазами розвитку рослин) контроль за вологістю, температурою, структурним станом, водно-фізичними властивостями ґрунтів і вмістом у них елементів живлення рослин;

оцінювання ймовірної зміни властивостей ґрунтів при проектуванні гідробудівництва, меліорації, упровадженні нових систем землеробства, добрив і т. д. ;

контроль за розмірами і правильністю відчуження орнопридатних земель для промислових і комунальних цілей.

В Україні моніторинг ґрунтів регламентується постановами КМ України від 20 серпня 1993 р. № 661 «Положення про моніторинг земель» і від 30 березня 1998 р. № 391 «Положення про моніторинг довкілля».

Загальні вимоги до відбору проб ґрунтів. Відбір проб здійснюється згідно з ГОСТ 28 168–89 Ґрунти. Відбір зразків. Такі методи відбору проб ґрунту застосовують при загальному та локальному забрудненнях, біля підприємств-забруднювачів, поблизу автомобільних трас тощо.

При загальному забрудненні ґрунтів досліджувані ділянки для відбору зразків ґрунту вибирають за координатною сіткою, вказуючи номер і координати. При локальному забрудненні ґрунтів для визначення досліджуваних ділянок використовують систему концентричних кіл, розташованих на диференційованих відстанях від джерела забруднення, вказуючи номери кіл і азимут місця відбору зразків.

При дослідженні забруднень ґрунтів проби відбирають пошарово з глибин 0−5, 0−20, 21−40, 41−60 см залежно від мети дослідження. Крімтого визначають розмір досліджуваної ділянки, кількість і вид проб. Максимально допустимі розміри ділянок: в Поліссі - 8 га, лісостеповій зоні - 25 га, встеповій — 40 га. У середньому розмір ділянки дорівнює 25 га. Для визначення в грунтах хімічних речовин, а також їх токсичності та мутагенності, розмір ділянки коливається від 1 до 5 га, де відбирають не менше однієї об'єднаної проби, маса якої повинна бути не менше 400 г.

2.4 Організація спостережень і контролю за забрудненням грунтів

Забруднення грунтів пестицидами. Дослідження забруднення грунтів проводяться на постійних і тимчасових пунктах. Постійні пункти створюються на період не менший за 5 років. Чисельність постійних пунктів залежить від кількості і розмірів господарств. До постійних пунктів відносять території молокозаводів, м’ясокомбінатів, елеваторів, плодоовочевих баз, птахоферм, рибгоспів і лісгоспів. Для оцінювання фонового забруднення ґрунту вибираються ділянки, віддалені від сільськогосподарського виробництва, промислових виробництв, в «буферній зоні» заповідників.

На тимчасових пунктах спостереження ведуться протягом одного вегетаційного періоду або року.

Зазвичай у господарстві обстежується 8−10 полів під основними культурами. У області щорічно треба обстежити не менше двох господарств. Проби відбираються 2 рази на рік: навесні після сівби, восени після збирання урожаю. Для встановлення динаміки або міграції пестицидів у системі ґрунт-рослина спостереження проводяться не рідше 6 разів на рік (фонові перед посівом, 2−4 рази під час вегетації, 1−2 рази після збирання урожаю).

Для оцінювання майданного забруднення ґрунту пестицидами складається проба ґрунту, в яку входять 25−30 проб (виїмок), відібраних в полі по діагоналі тростяним ґрунтовим буром, який занурюється на глибину орного шару (0−20 см). Ґрунт, що потрапив в пробу з підорного шару, видаляється. Маса проби становить 15−20 г. Відбір проби можна проводити за допомогою лопати. Якщо обстеження провадяться в садах, то кожна проба відбирається на відстані 1 м від стовбура дерева. Проби повинні бути близькі за кольором, структурою, механічним складом.

При вивченні вертикальної міграції пестицидів закладаються Грунтові розрізи, розміри яких залежать від товщини ґрунтів. Ґрунтовий шурф перетинає всю серію ґрунтових горизонтів. Розміри шурфу становлять приблизно 0,8×1,5×2,0 м. Коротка стінка шурфу (лицьова або робоча) на момент опису повинна бути звернена до сонця.

Перед взяттям проб проводиться коротке описання місця розташування розрізу і ґрунтових горизонтів (вогкість, колір, механічний склад, структура, новоутворення, включення кореневих систем, сліди діяльності тварин, мерзлота). Проби беруться на лицьовій стороні шурфу, починаючи з нижніх горизонтів. З кожного генетичного горизонту фунту береться один зразок товщиною 10 см.

Проби-виїмки зсипаються в крафт-папір, ретельно перемішуються і квартуються 3−4 рази, знову перемішуються і діляться на 6−9 частин, з центра яких береться однакова кількість фунту в мішечок або крафт-папір. Маса отриманого початкового зразка становить 400−500 г. Зразок забезпечується етикеткою і реєструється в польовому журналі: порядковий номер зразка, місце відбору, рельєф, вид сільськогосподарського угіддя або господарської діяльності, площа поля, дата відбору, хто відбирав.

Початкові проби повинні аналізуватися в природно-вологому стані. Якщо аналіз протягом дня не може бути зроблений за будь-яких причин, то проби висушуються до повітряно-сухого стану в захищеному від сонця місці. Методом квартування береться в лабораторії проба масою 0,2 кг. З неї видаляється коріння, камені, чужорідні включення. Проба розтирається у фарфоровій ступці, просівається крізь сито з діаметром отвору 0,5 мм, після чого з неї беруться наважки для хімічного аналізу по 10−50 г.

Особливо ретельно здійснюється моніторинг стану фунтів біля потенційно небезпечних об'єктів, у тому числі біля місць видалення відходів як промислового, так і побутового походження.

Забруднення ґрунтів важкими металами. Перед здійсненням програми спостережень необхідно провести планування робіт: визначити кількість точок відбору проб, скласти схему їх територіального розміщення, намітити маршрути, послідовність обробки площ, встановити терміни виконання завдання, перевірити наявність і якість топографічного матеріалу і тематичних карт, зібрати відомості про джерела забруднення.

Спостереження за рівнем забруднення важкими металами носять експедиційний характер. Час їх проведення не має значення, але краще їх здійснювати влітку в період збирання основних сільгоспкультур. Повторні спостереження здійснюються через 5−10 років. При виборі ділянок спостережень використовується топографічна карта, в центрі якої розташовується місто, селище або промисловий центр.

Відбір проб ґрунту в містах проводиться по сітці квадратів такого масштабу, який забезпечив би частоту відбору проб ґрунту не менше як 5- 6 зразків на 100 га (1 км2). Відбір проб здійснюється методом конверта зі стороною 5−10 м з глибини 20 см на газонах, в садах, парках, скверах, дворах. При цьому необхідно враховувати планування міста, гіпсометрію, висоту забудови, розподіл атмосферних опадів, зливового стоку, розташування автомагістралей і промислових підприємств та інші фактори.

РОЗДІЛ III. ОХОРОНА ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ

Ґрунт -- найцінніший і незамінний природний ресурс. Він -- глобальний нагромаджувач сонячної енергії, основа життя рослин, тварин і людини.

За даними ФАО, у світовому сільському господарстві використовують приблизно 30% всієї земної суші, в тому числі 11% (1,5 млрд га) -- в обробітку (рілля) і 19% -- природних луків і пасовищ. Нині в середньому на одну людину в світі припадає 0,3 га ріллі, а 30 років тому було в 2 рази більше.

В.Д. Панніков (1979) відзначав, що з яких би сторін не підходити до майбутнього світу, ми мусимо визнати, що за прискореного розвитку науки і техніки в найближче століття головним джерелом повноцінної їжі для людей залишаться сільськогосподарські продукти, виробництво яких засновано на використанні величезного дарунку природи -- родючості ґрунту. Поліпшення родючості грунту -- вихідна умова забезпечення постійного росту врожайності, а з ростом її утворюються більш сприятливі умови для поліпшення навколишнього середовища.

У багатьох регіонах нашої планети руйнування грунтового покриву досягло катастрофічних розмірів. За останній час у світі втрачено понад 2 млрд. га сільськогосподарських угідь і близько половини з них -- внаслідок вітрової й водної ерозії. Вирубуються ліси, деградуються пасовища, руйнується гумусовий шар ріллі. 3]

Негативні наслідки вітрової і водної ерозії грунтів

Ерозія -- слово латинське, що означає «роз'їдання». Під ерозією грунту, за визначенням академіка Л.І. Прасолова, розуміються «різноманітні й широко поширені явища руйнування і знесення ґрунту та пухких порід потоками води і вітру».

Залежно від фактора, що викликає руйнування ґрунту, розрізняють водну і вітрову ерозію. Водна ерозія виникає внаслідок стікання зливових і талих вод, а вітрова -- під впливом вітру.

Водна ерозія -- це сукупність процесів руйнування ґрунту, формування наносів -- під впливом води і деградації ландшафту. З факторів, що викликають ґрунтову ерозію, виділяють природні сільськогосподарські й ландшафтні. Серед природних факторів розрізняють поверхневий, струминний і підґрунтові змиви і миття грунту. Поверхневе змивання досягає 15 т/га і більше, струминне викликає утворення канав глибиною 15 см і завширшки 55 см. До сільськогосподарських і ландшафтних факторів належать розміщення робочих ділянок, культур по класах схилів, впорядкування польових доріг.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой