Агрономічна оцінка ґрунтового покриву ДПДГ "Сонячне" Миколаївського району Миколаївської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні відомості про сільськогосподарське підприємство

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

2.2 Рослинність

2.3 Ґрунтотворні породи

2.4 Рельєф місцевості

2.5 Гідрологічні умови

3. Ґрунтовий покрив сільськогосподарського підприємств

3.1 Номенклатурний список ґрунтів

3.2 Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства

3.2.1 Генезис

3.2.2 Морфологічні ознаки

3.2.3 Фізичні властивості ґрунтів

3.2.4 Агрохімічні властивості ґрунтів

4. Агровиробниче групування ґрунтів і рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та сільськогосподарського використання

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх утворення (генезис), еволюцію, будову, склад, властивості, поширення, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у зв’язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних природно-антропогенних ландшафтах.

На території України переважають землі сільськогосподарського призначення (майже 70%), тобто сільськогосподарські угіддя. Близько 80% сільськогосподарських угідь займають орні землі, 13% яких припадає на пасовища і 5% сіножаті.

В сільському господарстві земля є основним джерелом підприємства. Ґрунт — поверхневий шар земної кори, сформований внаслідок взаємодії природних компонентів (повітря, води, організмів тощо), якому властива родючість. Правильне використання землі - головна умова повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах харчування, промисловості - в сировині. Тому вивчення ґрунту, характеристика їх промислових особливостей, побудови ґрунтових карт являється необхідною умовою.

Матеріали обстеження ґрунту господарства необхідні для забезпечення найбільш раціонального використання землі, правильного використання систем добрив, обробітку ґрунту, меліорації, боротьби з ерозією. Вони є основним бонітіровки ґрунту і економічної оцінки землі - структурних частин земельного кадастру.

Завдяки родючості ґрунти забезпечують усі умови для отримання необхідних урожаїв вирощуваних культур. Тому В. Р. Вільямс (засновник агрономічного ґрунтознавства) назвав ґрунтом «поверхневий горизонт земної суші, здатний продукувати урожай рослин».

Ґрунт є специфічним поверхневим природним утворенням земної суші, тобто має тільки йому одному притаманні будову, властивості, цикл розвитку, грунтово-екологічні режими, впливаючи на які, можна регулювати (змінювати, поліпшувати) конкретні властивості ґрунтів.

Ґрунти в різних ландшафтно-кліматичних умовах утворюються під впливом ґрунтотворних процесів, які охоплюють при поверхневу товщу порід, грубизна якої в різних природних умовах буває різною.

В курсовій роботі проведено агрономічну оцінку ґрунтового покриву науково дослідного господарства ДПДГ «Сонячне» Миколаївського району Миколаївської області, яке є дослідним господарством Миколаївського державного аграрного університету. В цій роботі розкриють загальні відомості про сільськогосподарське підприємство; природні умови ґрунтоутворення, зокрема: клімат, рельєф місцевості, рослинність, ґрунтотворні породи, а також ґрунтові води.

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО

сільськогосподарський ґрунт родючість

Науково-дослідне господарство ДПДГ «Сонячне» утворилося в наслідок поділу сільськогосподарського підприємства «Урожайний» на два господарства: «Урожайний» і «Сонячне».

Центральна садиба (село Комсомольське) розташоване в 20 км від обласного центру м. Миколаєва і 26 км від залізничної станції Миколаїв.

ДПДГ «Сонячне» є навчальним господарством Миколаївського державного аграрного університету.

Таблиця 1. 1

Структура земельних угідь (землекористування) сільськогосподарського підприємства

Вид земельних угідь

Площа, га

Рілля

5523,4

в тому числі зрошувальна

825,0

Пасовища

615,0

Всього сільськогосподарських угідь

6139,3

Лісові площі

10,0

Дерево-кущові насадження, які не входять в держлісфонд — всього

84,6

в тому числі:

— полезахисних лісосмуг та інших захисних насаджень

84,6

Болота

15,8

Інші землі

178,9

Всього земель

6428,6

Висновок: Науково дослідне господарство «Сонячне» розташоване в Новоодеському природно-сільськогосподарському районі Степу Південо-Українського Правобережно-Дніпропетровського.

Також має вигідне місце розташування згідно обласного центру, та залізничної станції.

До структури земельних угідь входять рілля, пасовища, лісові площі, болота та інші землі. Загальна кількість земель 6428,6 га.

2. ПРИРОДНІ УМОВИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ

2.1 Клімат

Згідно з агрономічним районуванням території Миколаївської області НДГ «Сонячне» розташоване в третьому (південному) агро кліматичному районі, котрий характеризується в міру жарким, дуже посушливим кліматом.

Нижче приводяться багаторічні дані найближчих до господарства метеостанцій. (табл. 2. 1−2. 4)

Таблиця 2. 1

Середні місячні і рокові температури повітря, 0С

Назва метеостанції

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

Середня за рік

м. Миколаїв, обсерваторія

— 3,6

— 3,0

2,3

9,2

16,3

19,9

22,9

22,0

16,8

10,8

3,8

— 1,3

9,7

Таблиця 2. 2

Середні місячні і рокові кількості опадів, мм

Назва метеостанції

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

За рік

м. Очаків

18

16

18

21

29

42

39

35

25

35

27

23

328

м. Миколаїв

27

23

24

26

37

63

43

34

26

34

29

20

386

Таблиця 2. 3

Дати переходу середньої добової температури повітря через 0,+5, +10, +150 і тривалість періодів (днів) з температурою вище вказаних норм і нижче 00С

Назва метеостанції

Вище норм

Нижче норм

00

50

100

150

00

м. Миколаїв

обсерваторія

5. III

28. III

18. IV

8. V

5. XII

5. III

90

5. XII

10. XI

19. X

25. IX

275

227

184

140

Таблиця 2. 4

Дати утворення і руйнування снігового покриву, число днів в році з сніжним покривом, його висота і запаси води в снігу

Назва

метеостанції

Число днів в

році з сніговим покривом

Стійкий сніговий покрив

Середня із найбільших декадних висот за зиму

(см.)

Середні запаси води в снігу при найбільшій висоті (мм.)

Середні дати

Утворення

Руйнування

м. Миколаїв

обсерваторія

46

22. XII

22. II

10

22

Дамо коротку характеристику сезонів року

Весна. Характерною особливістю є інтенсивне підвищення температури повітря. Тому весна настає швидко і зазвичай буває коротка — біля 45 днів. Весняний період, в середньому, продовжується з 11−13 березня по 22−24 квітня.

Часто польові роботи — боронування зябу — починаються в першій декаді березня. Приблизно, в третій декаді березня відновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.

Останні весняні заморозки в повітрі, в середньому, відмічаються в другій декаді квітня. Весною часто спостерігаються суховії слабкої і середньої інтенсивності.

Літо. В даному районі літо жарке, посушливе. За його початок прийнята дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +150С в бік підвищення (в середньому, 7−13 травня), за кінець літнього періоду — в бік зменшення (в середньому, 15−12 вересня).

В літні місяці, в порівнянні з іншими сезонами, випадає найбільша кількість опадів. Цей же період характеризується підвищеною грозовою діяльністю, котра супроводжується в ряді випадків зливами великої сили. Часто в літні місяці спостерігаються засухи.

Осінь. Осінь зазвичай буває короткою, теплою і часто посушливою. Початок осені характеризується стійким переходом середньодобової температури повітря і ґрунту через +100С в бік зниження. В більшості випадків цей період спостерігається 11−12 жовтня. Кінцем осені вважають стійкий період середньодобової температури повітря через 00С, який проходить в третій декаді листопада.

В середньому, за багаторічний період в повітрі заморозки настають з 28 жовтня по 4 листопада. Найбільш рані відмічаються 25 вересня. Опади у вересні і жовтні спостерігаються у вигляді дощу, а листопаді - мають змішаний характер.

Зима. Зима буває переважно коротка з частими потепліннями і нестійким сніговим покривом. Опади в зимові місяці випадають переважно у вигляді снігу, крупи але і порівняно часто бувають дощі. Сніговий покрив буває стійким тільки в окремі роки. Заметілі на території області спостерігаються порівняно рідко. Промерзання ґрунту зазвичай починається в перших числах грудня місяця, а повне відтавання — в кінці першої, початку другої декади березня. Сніговий покрив сходить з полів на початку третьої декади лютого. Починається перехід до весняного періоду.

Висновок: Ґрунти сформувалися в умовах рiзних клiматiв, сильно вiдрiзняються мiж собою всiма своiми морфо генетичними ознаками, властивостями, екологiчними режимами.

Вiдношення рiчної кiлькостi опадiв, мм, до випаровуваностi характеризує коефiцiєнт зволоження, який є дуже виразним показником типу водного режиму. Не меншим є вплив на грунтотворення термічного режиму. До того ж забезпечення сільськогосподарських рослин теплом та вологою має чи не найбільше агрономiчне значення, прямо впливаючи через гiдротермiчний режими на бiологiчнi та бiохiмiчнi процеси в ґрунтах у перiод їх вегетацiї.

2.2 Рослинність

В геоботанічному відношенні території господарства знаходиться в Правобережному злаково-степовому ботаніко-географічному районі України в зоні вузьколистих типчаково-ковилових степів, для якого характерне домінування посухостійких вузьколистих ксерофітних щільно-кущових злаків.

Майже вся територія НДГ «Сонячне» розорюється, цілими залишились лише деякі ділянки на схилах і днищах балок.

Деревна рослинність на території господарства представлена полезахисними і прибалковими смугами. В них переважають акація, грецький горіх, гледичія.

Природних лісів на території господарства нема.

Таблиця 2. 5

Елементи

Рельєфу

Найбільш поширенні рослини в тому числі і бур’яни

на не розорених

на розорених

1

2

3

Плато

__

щириця звичайна, курай, марь біла, мишій сизий, в’юнок польовий, осот рожевий і жовтий, суріпка польова

Схили балок

васильок розпростертий, багаторічник звичайний, резеда жовта, кульбаба звичайна, чебрець, шалфей, молочай кипарисовий, полинь австрійська, типчак, пирій повзучий, м’ятлики.

__

Днище балок

пирій повзучий, м’ятлик вузьколистий, піжма звичайна, цикорій дикий, подорожник ланцетолистий, дурнишник звичайний

__

2.3 Ґрунтотворні породи

В ґрунтоутворенні на територій господарства беруть участь леси, оглеєні леси і гумусований делювій.

Леси є основною і найбільш цінною ґрунтотворною породою. Вони являють собою суглинкові або глинисті породи, палевого кольору, добре відсортовані, з розвинутою пористістю (50−53%), відсутністю шаруватості.

В будові лесів чітко виявляється ярусність. Звичайно в умовах плато спостерігається 3−4 яруси лесів. Свердловина, розташована біля м. Березівка Одеської області на плато водорозділу р. Інгул — Південний Буг глибиною 15,0 м., розчленовується на три шари лесів. Верхня частина до глибина 9 м. представлена типовим бурувато-палевим важкосугленковим лесом, нижня — шоколадним. Викопні ґрунти спостерігаються на глибині 3−4 і 8−9м. В цьому профілі відмічаються добре вираженні три горизонти максимальної соляної акумуляції: на глибині 2 м від 5 до 9 м і на глибині 13 м. В першому із них загальна концентрація розчинних солей досягає 15 мг. -екв., в другому — 10−15мг. -екв. і в третьому — 12 мг. -екв. на 100 г породи. В складі водорозчинних солей різко перевищують сульфати кальцію і магнію. Кристалічний гіпс спостерігається на глибині 2,1−2,5 м.

По мінералогічному складі леси являються досить складною породою, але більше всього в ньому кварцу (SiO2), глинистих мінералів, карбонатів кальцію і магнію. Кількість карбонатів кальцію в лесах складає 12−15%. Кальцій лесів обумовлює закріплення розкладаючої органічної маси, коагулюючи гумусні сполуки. Карбонати залягають в формі «білозірки».

Механічний склад лесів пилувато-глинистий. Фізичної глини (частини розміром менше 0,01 мм) вони містять 63,30%, або (частини розміром 0,05- 0,01 мм) — 34,10%.

На лесах утворились чорноземи південні з агрономічно ціною зернистою структурою.

Оглеєні леси, як ґрунтоутворююча порода на території господарства розповсюдженні мало, тільки в подах. Це той самий лес, що і вищеописаний, але під впливом чорноземного зволоження змінним процесам (оглеєння). Окисні сполуки заліза і марганцю в ньому зібрані в тверді концентрації (бобовини) діаметром 2−5 мм. і частково перетворенні в закисні сполуки, в наслідок чого оглеєні леси мають зеленувато-сірий колір по всій своїй товщині.

Карбонати кальцію в оглеєних лесах спостерігаються в формі прожилок і твердих закамянівших конкрецій діаметром до 1,5−2,0 см.

Гумусований делювій зустрічається на днищах балок. Це продукт змиву родючих частин ґрунту з схилів, тому мають темно-сірий колір, містить значну кількість гумусу. Ґрунти, утворенні в цій породі, добре гумусовані.

2.4 Рельєф місцевості

Згідно з геоморфологічним районуванням територія НДГ «Сонячне» розташована на Причорноморській низовині правобережжі Дніпра в межах первинно акумулюючої рівнині, плато на водорозділі рік Березань і Південний Буг.

Загальний ухил місцевості на південь до Чорного моря. Найвищі відмітки корінної рівнини над рівнем моря 90 м.

Рельєф території господарства широко хвилястий.

В геологічній будові первинно акумулюючій рівнинні Причорноморській низовині складена лесовою серією, яка складається із трьох-чотирьох ярусів лесів загальною силою 25−30 м. Леси розчленовані двома-трьома горизонтами заборонених ґрунтів.

Лесова товща підстилається червоно-бурими глинами. Нижче червоно-бурих глин залягають піщані і глинисті відкладення верхнє пліоценового віку, котрі підстилаються понтичними вапняками.

2.5 Гідрологічні умови

Вода в ґрунті є найважливішим грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним чинником. Вона визначає перебіг процесів вивітрювання, які передують грунтогенезу — гідролізу, гідратації, вилуговуванню, а в подальшому — заболочування (оглеєння), засолення, елювіювання та багато інших, можливих лише за участю вологи.

Найважливішим джерелом ґрунтової вологи є атмосферні опади, кількість і розподіл яких протягом року визначаються кліматом, а надходження до ґрунту (сніг, град, дощ) — головним чином рельєфом місцевості і фітоекологічним станом поверхні (частина їх затримується рослинністю).

Другим джерелом надходження вологи до ґрунту є конденсація на поверхні ґрунту й у верхніх її шарах пароподібної вологи з атмосфери. Її кількість невелика, оскільки вона відбувається лише в поверхневому шарі ґрунту 10−15 мм завтовшки.

Третім джерелом — можуть бути підгрунтові води. Зазвичай підземні води містяться надто глибоко, що виключає їх зв’язок з ґрунтами. Проте там, де вони наближаються до поверхні - на схилах, їх шлейфах, капілярні сили спрямовують їх до ґрунтового профілю. За відсутністю опадів, коли вода лише випаровується з ґрунту, така волога суттєво поповнює її втрати з нього, сприяючи цим також засоленню ґрунтів.

Таблиця 2. 6

Елементи

Рельєфу

Глибина залягання ґрунтових вод, м

1. Плато

30

2. Схили балок

10 і глибше

3. Днище балок

2−5

4. Поди

2−5

3. ГРУНТОВИЙ ПОКРИВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Номенклатурний список ґрунтів

Науково дослідне господарство «Сонячне «розташоване в Новоодеському природно-сільськогосподарському районі Степу Південо-Українського Правобережно-Дніпропетровського.

Описані вище фактори в процесах своєї взаємодії обумовили в даному районі розвиток дернового процесу ґрунтоутворення, в результаті якого сформувались чорноземні ґрунти.

Особливістю цього процесу є збагачення ґрунту, особливо верхньої частини профілю, специфічною органічною сполукою — гумусом. Його накопичення проходить за рахунок розповсюдження залишків трав’янистої рослинності, багатої на азот і зольними елементами.

Кількість кальцію (СаСО3) в породі і в ґрунтовому профілі обумовлює насиченість колоїдного комплексу катіонами кальцію і закріплення ґрунтових колоїдів (глини, гумусу). Це сприяє утворенню агрономічно цінної, водостійкої, зернисто-комкуватої будови. Профіль ґрунту являє собою поетапний перехід від добре вираженого гумусового горизонту до негумусованої материнської породи.

Наряду з дерновим типом ґрунтоутворення на півдні України розповсюджено осолонцювання чорноземних ґрунтів. Причиною осолонцювання чорноземів південних вважається обмінний натрій. Він сприяє роз творенню органічних і мінеральних сполук ґрунту, в наслідок чого з’являються лужні реакції. Колоїди при цьому набувають значну рухомість і вимиваються в нижні горизонти. Причому, верхній елювіальний горизонт стає більш світлим і рихлим, а в ньому накопичуються аморфна кремнеземиста присипка.

На відповідній глибині формується ілювіальний горизонт, де накопичуються вимиті зверху колоїди. Він потовщений, має горіхоподібну або призьмоподібну структуру.

В динний час солонцюватість більшої частини південних чорноземів є остаточною (А.М. Можейко, Т.К. Воротнік).

Кількість натрію в профілі ґрунту в процесі розслоювання зменшилось. Велика кількість солей, в тому числі і натрієвих, в процесі ґрунтоутворення винесена вглиб ґрунтової товщі, де спостерігається добре вираженні горизонти максимальної солевої акумуляції (описанні в розділі «Природні умови ґрунтоутворення»).

Ознаки минулої солонцюватості ґрунту відмічаються за зберігання генетичного горизонту (елювіальним та ілювіальним).

На схилах швидше 0,5 розвиваються водяна ерозія, під впливом якої сформувались в різні ступені змиті ґрунти, а по днищам балок і лощин, де відбувається акумуляція змитих частин — намиті ґрунти.

На вузьких ерозіонебезпечних плато, де в результаті видування профіль ґрунтів скорочений, сформувались дефльовані ґрунти.

Лучно-чорноземні ґрунти утворились під лучно-степовою рослинністю при доповненому зволожені за рахунок місцевого тимчасового накопичення вологи поверхневого стоку або за рахунок живлення ґрунтовими водами, а іноді при одночасній дій цих двох факторів.

При наявності надлишку зволоження проходять процеси заболочення — оглеєння, значення якого складається в тому, що під впливом надлишкової кількості вологи в ґрунті складаються умови анаеробіозису (відсутністю кисню). В результаті цього в ґрунті виникають відновлювальні процеси. Відновлюються солі заліза, надаючи ґрунтовим горизонтам сірий відтінок і сильну в’язкість. У відносно більш сухі періоди року по тріщинах, ходам коренів та іншим пустотам знову може пропускати повітря яке окислює залізо. Таким чином утворюються на сірому фоні яскраві руді плями, більш характерні для оглеєних горизонтів.

У відповідності з описаними вище процесами ґрунтоутворення ґрунтовий покрив представлений типовими ґрунтами:

I. Чорноземи:

1. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті пилувато-легкоглинисті;

2. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті пилувато-легкоглинисті;

3. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті середньозмиті пилувато-легкоглинисті;

4. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті сильнозмиті пилувато-легкоглинисті;

5. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті слабодефльовані пилувато-легкоглинисті;

6. південні малогумусні залишково-слабосолонцюваті намиті вилужені пилувато-легкоглинисті.

II. Лучно-чорноземні ґрунти подів:

7. Лучно-чорноземні глеюваті слабоосолоділі пилувато-легкоглинисті;

8. Лучно-чорноземні глеюваті середньоосолоділі пилувато-легкоглинисті.

III. Лучно-чорноземні ґрунти днищ балок:

9. Лучно-чорноземні намиті пилувато-легкоглинисті.

IV. Болотно-лугові ґрунти:

10. Болотно-лугові намиті важкосуглинкові.

V. Виходи порід:

11. Виходи лесів. Польове обстеження ґрунту проводилось (в старих межах) проводилось ґрунтознавцями Миколаївською державною обласною сільськогосподарською досвідною станцією в масштабі 1: 25 000. Картографічною основою служив план земле використання в масштабі 1: 25 000 з нанесеними горизонтальними лініями через 5 м.

Коректеровка матеріалів великомасштабного обстеження ґрунту проводилось ґрунтознавцями Миколаївського філіалу інституту «Укрземпроект». Планово-картографічною основою служили матеріали аерофотозйомки на м’якій основі М 1: 10 000 з нанесеним рельєфом.

Масштаб коректеровки 1: 10 000.

При коректеровки було використано 198 розрізів ґрунтового обстеження, а згодом доповнено закладені і описані 417 розрізів і 253 прикопки.

Із 14 розрізів було відібрано 40 зразків ґрунту для лабораторних аналізів, які проводились в лабораторії Херсонського філіалу інституту «Укрземпроект».

В лабораторії визначались:

· механічний склад ґрунту за Качинським;

· гумус за Тюріним з застосуванням фенілантраніловой кислоти;

· поглинання основи (Са+1 і Mg++) за Тюріним;

· поглинаючий натрій за Антоновим-Каратаєвим з кінцевим визначенням на вогняному фотометрі;

· водяна витяжка (плотний залишок, HCO3-, Co3- -, SO4- -, Cl-, Ca++, Mg++, Na+ (за Гедройцем / в засолених ґрунтах);

· реакція ґрунтового розчину (pH водяної суспензії) потенціометрична;

· CO2 карбонатів на кальциметрі;

· гігроскопічна вода ваговим методом.

В результаті великомасштабного обстеження ґрунту складено:

1. Ґрунтова карта, М 1: 10 000.

2. Картограма агропромислових груп ґрунту, М 1: 10 000.

3. Технічний звіт.

Один екземпляр перерахованих вище матеріалів знаходиться в господарстві, інший — залишився в архіві філіалу «Укрземпроект».

Номенклатурний список ґрунтів представлений в таблиці 3.1.

Таблиця 3. 1

Номенклатурний список ґрунтів

Індекс ґрунту

Найменування ґрунтів

Загальна площа

тип

підтип

рід

Вид

різновид

розряд

га

%

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

середньо глибокий малогумусний залишково-слабосолонцюватий

пилувато-легкосуглинкові

лес

4785,3

76,1

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

Чорнозем

південний

солонцюватий

слабозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

976,1

15,5

3Чп[сн]; 2,2,1в

Л, vv

Чорнозем

південний

солонцюватий

середньозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

247,0

4,0

4Чп[сн]; 2,2,1в

Л, vvv

Чорнозем

південний

солонцюватий

сильнозмитий

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

62,5

1,0

5Чп[сн]; 2,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

слабодефльований

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

65,1

1,0

6Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

Чорнозем

південний

солонцюватий

намитий, вилужений

неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті

пилувато-легкосуглинкові

лес

42,5

0,7

7Члп[сд]; 3,1,1е

Ло

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

осолоділий

неглибокий слабоосолоділий

пилувато-легкоглинисті

оглеєний лес

25,1

0,4

8Члл[сд]; 2,2,2е

Ло

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

осолоділий

неглибокий середньо-осолоділий

пилувато-легкоглинисті

оглеєний лес

3,0

__

9Члл

Дг

Лучно-чорноземні

лучно-чорноземні

намиті

неглибокий

пилувато-легкоглинисті

гумусований делювій

58,9

0,9

10Бл

Дг

Болотно-лучні

лучно-болотні

намиті

___

важко суглинкові

гумусований делювій

15,8

0,3

3.2 Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства

3.2.1 Генезис

Типові ґрунти науково дослідного господарства «Сонячне», чорноземи південні, лучно-чорноземні утворились в результаті дернового процесу. А лугово-болотні утворились в результаті болотного процесу.

Дерновий процес грунтогенезу репрезентує класичну для грунтосфери гумусо-акумулятивну (чорноземну) трансформацією біоорганогенних речовин, вік гумусу в яких становить 3−8 тис. років.

Дерновий — накопичується в верхній частині ґрунтового профілю гумусу залишків трав’янистої рослинності. Утворюються чорноземи, лучні ґрунти, ґрунти каштанові і бурі.

Дерновий процес при розорюванні чорноземів загалом істотно послаблюється, чорноземи збіднюються на гумус, втрачають зернисту структуру. Зміна природних ксерофільних фітоценозів мезофільними сільськогосподарськими мегатрофами провокує виникнення періодично проливного водного режиму, натомість неполивного водного режиму чорноземів цілинних степових.

Гумусоутворення, характерне для чорноземів, стимулюється при розкладанні фіторешок нейтральною або слабко лужною реакцією і доброю оксигенізацією, поєднанню з оптимальним зволоженням. Рослинні залишки збагачуються білковим азотом та основами.

У ґрунтах чорноземах південних сполуки азоту рухомі, так мінеральний азот становить у них 2%, легкогідролізований — 11%, негідролізований — 75% від загального. Із глибиною вміст загального азоту та його органічних і мінеральних сполук у ґрунті поступово зменшується.

Болотний — ґрунтоутворення проходить в умовах надлишкового зволоження під вологолюбивою рослинністю.

Болотний (гігроморфний) процес ґрунтоутворення розвивається під впливом болотної, головним чином, мохово-осокової рослинності в умовах постійного перезволоження, що викликає оглеєння і накопичення слабко розкладених органічних решток у вигляді торфу.

В ґрунтовій товщі розвиваються анаеробні бактерії, що використовують органічну речовину як енергетичний матеріал і кисень з окисних сполук, які внаслідок цього переходять у закисну форму.

Болотне утворення чорноземів виводиться із явлення про еволюцію ландшафтів чорноземної зони, які першою фазою свого розвитку мали заболочену тундру. Післяльодовикове потепління клімату та поступове дренування території сприяли енергійному розкладу болотно-тундрової рослинності, що й зумовлює формування чорноземних ґрунтів. Ідею болотної генези чорноземів можна розглядати як перший крок на шляху створення більш аргументованої гіпотези палеогідроморфного минулого чорноземних степів. Інший варіант цієї гіпотези полягає в тому, що чорноземи утворилися із видозміненої торфокришки, яка була принесена на південь із півночі талими водами льодовика. Але сьогодні ця очка зору не витримує критики.

3.2.2 Морфологічні ознаки

Морфологічні ознаки — це ознаки які визначають візуально (колір, структура, будова, потужність).

Будова ґрунту — це зміна вертикального положення (напрямку) її шарів або генетичних горизонтів. Вони відрізняються один від одного кольором, структурою, складом хімічним і механічним.

Структура ґрунту — окремі агрегати на які здатний розкладатись ґрунт. Вони складаються з з'єднаних між собою механічних елементів і дрібних агрегатів. Структура ґрунту може бути кубовидна, призмовидна, плитовидна. Найпомітніша ознака ґрунту це його колір, за допомогою якого візуально можна визначити родючість.

Темного кольору надає гумусу гідрат сірчаного заліза.

Червоний колір і жовтий — від різних сполучень окислів заліза.

Білий колір — від кремнезему, вуглекислого кальцію, гіпсу, кристалів солей.

Перезволоженні ґрунти мають сизі, блакитні, оливкові відтінки.

Потужність окремих горизонтів — це вертикальна протяжність від поверхні до материнської породи.

Складення — зовнішнє вираження потужності і пористості ґрунту. Вона залежить від механічного складу, структури і діяльності ґрунтової фауни.

Новоутворення — скупчення речовин різної форми і хімічного складу які формуються у відкладах горизонту ґрунту.

Включення — присутні в ґрунті тіла органічного та мінерального походження.

Генетичні горизонти ґрунтів за Соколовським О. М. :

Н (А) — гумусово-акумулятивний

Нр (В1) — верхня частина перехідного горизонту

Ph/k (В2) — нижня частина перехідного горизонту

Рк (Ск) — материнська порода.

Для прикладу розглянемо такі 4 типові ґрунти:

1. (розріз № 191) чорнозем південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті пилувато-легкоглинисті на лесах;

2. (розріз № 194) чорнозем південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті пилувато-легкоглинисті на лесах;

3. (розріз № 200) лугово-чорноземний глеюватий слабоосолоділий пилувато- легкоглинисті на оглеєних лесах;

4. (розріз № 560) лугово-чорноземний намитий пилувато-легкоглинистий на гумусованому делювії.

Морфологічні ознаки представлені на рисунках 3.1. — 3.4. на яких зображено профілі чотирьох ґрунтів.

Рис. 3.1. Профіль чорнозему звичайного малогумусного слабозмитого пилувато-легкоглинистого на лесах.

Рис. 3.2. Профіль лучного чорнозему намитого пилувато-легкоглинистого на гумусовому делювії.

Рис. 3.3. Профіль лучного вилуженого крупно-пилувато важкосуглинкового на алювіально-делювіальних відкладах

Рис. 3.4. Профіль лучно-болотного сильно солончакового пилувато-легкосуглинкового на оглеєному лесі

3.2. 3 Фізичні властивості ґрунту

До фізичних властивостей ґрунту відносяться гранулометричний склад, агрегатний склад, загальні фізичні, фізико-механічні, водні, теплові та повітряні властивості ґрунтів.

а) гранулометричний склад

Гранулометричний склад є стабільною ознакою ґрунту, успадкованою від материнської породи. Грунтогенезис може призвести до певного перерозподілу по профілю, наприклад, мулу (у підзолистих, солонцюватих, лесивованих ґрунтах), а тепер людина здатна і докорінно змінювати гранулометрію ґрунту.

Поінформованість щодо гранулометричного складу грунто-підгрунтя є обов’язковою передумовою оптимального добору сільськогосподарських культур для різних ґрунтів в екологізованих моделях землекористування.

Механічні елементи — це тверда фаза ґрунту, яка складається із часток різних розмірів.

Механічний склад ґрунту — визначають за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту. Відносний вміст в ґрунті або породі механічних елементів.

Фракції ґрунту за М. О. Качинським — це група частинок, діаметр яких знаходиться у визначених межах.

Фізична глина — сума всіх механічних елементів ґрунту, розміром менше 0,01 мм.

Фізичний пісок — сума всіх механічних елементів ґрунту, розміром більше 0,01 мм.

Методи визначення механічного складу ґрунту:

1. лабораторний метод Качинського (за допомогою піпетки)

2. польовий:

а) сухий

б) мокрий

Таблиця 3.2.

Гранулометричний склад ґрунту

Індекс

ґрунтів

Глибина

відбору

зразка, см

Вміст фракцій (в %) розміром діаметру часток в мм

Фізична

глина,

< 0,01 мм

Назва ґрунту за

гранулометричним

складом

1−0,25

0,25−0,05

0,05−0,01

0,01−0,005

0,005−0,001

< 0,001

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л

0−20

0,15

7,22

31,33

7,64

14,29

37,37

61,30

пилувато-легкоглинисті

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

0−20

0,16

8,39

30,70

9,50

10,56

38,69

60,75

пилувато-легкоглинисті

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

0−20

0,25

6,26

31,57

7,06

10,98

41,88

61,92

пилувато-легкоглинисті

9Члл

Дг

0−20

0,56

5,99

33,25

8,90

12,10

37,20

60,20

пилувато-легкоглинисті

Сухий метод визначення механічного складу ґрунту:

Сухий ґрунт випробовують на дотик, кладуть його на долоню і старанно розтирають пальцем. Механічний склад ґрунту визначають за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту, за кількістю піску.

Мокрий метод визначення механічного складу ґрунту:

Зразок розтертого ґрунту зволожують і перемішують до тістоподібного стану, при якому ґрунти володіють найбільшою пластичністю. З підготовленого ґрунту на долоні скатують кульку і намагаються розкотати його в шнур товщиною 3 мм, потім звернути в кільце діаметром 2−3мм.

Гранулометричний склад ґрунтів представлений в таблиці 3.2.

Розрахунки та висновки представлені в таблицях 3.2.1. та 3.2.2.

Таблиця 3.2. 1

Вміст фізичної глини та фізичного піску

ґрунту

Фізична глина, %

(суми до фракцій < 0,01мм)

Фізичний пісок, %

(сума до фракцій > 0,01мм)

Сума фракцій

1

61,30

38,7

100

2

60,75

39,25

100

7

61,92

38,08

100

9

60,20

39,8

100

Таблиця 3.2. 2

Назва гранулометричного складу ґрунту

Індекс

ґрунту

Назва ґрунту за співвідношенням

фіз. глини і фіз. піску

Допоміжна назва

(за вмістом фракцій яка переважає)

Повна назва

ґрунту

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

61,30%

глина легка

0,05−0,01 31,33%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

60,75%

глина легка

0,05−0,01 30,70%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

61,92%

глина легка

0,05−0,01 31,57%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

9Члл

Дг

60,20%

глина легка

0,05−0,01 33,25%

пил крупний

пилувато-легкоглинисті

Згідно з таблицею 3.2.1. фізична глина менше < 0,01 мм знаходиться в межах від 60,20 до 61,92%.

Користуючись таблицею 1 додатку Д (методичних рекомендацій), визначаємо що всі чотири ґрунти господарства 1,2 Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні відносяться до глини легкої

Допоміжну назву ґрунту визначаємо за вмістом фракцій яка переважає для ґрунтів 1,2,7,9 найбільший відсоток фракцій розміром 0,05−0,01 (30,70−33,25%) є пил крупний.

Таким чином за механічним складом всі 4 ґрунти господарства 1,2 Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні відносяться пилувато-легкоглинистих.

б) агрегатний склад

Структура ґрунту — сукупність агрегатів або структурних окремостей різного розміру, форми, шпаруватості і механічної міцності. Агрегати складаються з механічних елементів зцементованих між собою.

Макроагрегати — агрегати діаметром більше 0,25 мм.

Мікроагрегати — агрегати діаметром менше 0,25 мм.

Агрономічно-цінні агрегати — це агрегати розміром від 1 мм до 3 мм. Чим більше в ґрунті структурних окремостей цих розмірів, тим краща структура ґрунту.

Водотривка структура ґрунту — якщо агрегати не розмиваються під дією води.

Метод визначення агрегатного складу ґрунту при сухому просіюванні та за результатами визначення вмісту агрегатів:

Із зразка не розтертого повітряно-сухого ґрунту беруть середню пробу масою 500 г.

Вибирають із ґрунту всі включення. Просіюють ґрунт крізь колонку сит. Агрегати із сит переносять в окремі алюміневі чаші і зважують кожну фракцію на терезах.

Агрегатний склад ґрунту представлений в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Агрегатний склад ґрунтів

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору

зразка, см

> 10

10−5

5−3

3−1

1−0,5

0,5−0,25

< 0,25

Сума агрегатів

розміром

0,25−10мм, %

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

0−20

6,12

8,04

17,68

26,81

22,58

4,50

6,12

91,85

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

0−20

6,80

8. 94

13,12

13,21

28,39

15,00

6,80

92,26

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

0−20

18,33

22,40

10,94

11,09

28,43

4,34

4,47

100

9Члл

Дг

0−20

18,72

22,87

16,80

19,29

10,53

6,10

5,69

100

Обчислюють вміст у ґрунті агрегатів фракцій різного діаметру у відсотках за формулою: Х= (М1/М2)·100%

Метод визначення агрегатного складу ґрунту при мокрому просіюванні:

Наважку ґрунту 50 г складають із відхідних структурних фракцій. З кожної фракції відважують на технологічних терезах кількість структурних окремостей рівну половині пр. вмісту даної фракції. Фракцію менше 0,25 мм не включають в середню пробу. Готують набір з 5шт. затворами діаметром 3: 2:1:0,5=0,25 мм і встановлюють їх в бак з водою. Наважку ґрунту висипають в ситровий циліндр насичують вологою, яку проливають по стінкам циліндру. Коли повітря видалено циліндр закривають пробкою і швидко перевертають верх дном. Тримають в такому положенні поки основна маса агрегатів не упаде вниз. Потім циліндр перевертають і чекають коли ґрунт досягне дна. Так повторюють 10 разів.

За результатами агрегатного аналізу вираховують коефіцієнт структурності (К) за формулою:

К = а/в

де, а — сума агрегатів розміром від 0,25 до 10 мм, %

в — сума агрегатів розміром < 0,25 мм та > 10 мм, %

Чим більше коефіцієнт структурності (К), тим краща структура ґрунту.

К1= 8,04 +17,68+26,81+22,58+4,50 = 6,5%

6,12 + 6,12

К2= 8,94+13,12+13,21+28,39+15,00 = 5,7%

6,80+6,80

К3= 22,40+10,94+11,09+28,43+4,34 = 3,3%

18,33+4,47

К4= 22,87+16,80+19,29+10,53+6,10 = 3,0%

18,72 +5,69

Оцінка структурного стану:

1 ґрунт — 91,85% - відмінний

2 ґрунт — 92,26% - відмінний

3 ґрунт — 100% - відмінний

4 ґрунт — 100% - відмінний

Висновок: середнє значення коефіцієнту К знаходиться в межах від 3,0 до 6,5%, найбільше значення К = 6,5%, має ґрунт перший, тобто цей ґрунт має найкращу структуру.

Оцінку структурного стану проводимо за сумою вмісту агрегатів розміром від 0,25−10мм від маси повітряно-сухого ґрунту мокрим просіюванням таблиці 3. оцінка структурного стану ґрунту (методичних рекомендацій), так ґрунт перший сума агрегатів розміром від 0,25−10мм складає 91,85% - ґрунт відмінний, ґрунт другий — 92,26% - відмінний, ґрунт сьомий — 100% - відмінний, ґрунт дев’ятий — 100% - також відмінний.

Висновок: одним із найдоступніших агротехнологічних заходів збереження і поліпшення структури ґрунтів є їх своєчасна (за оптимальної вологості) культурна оранка (хоча її вплив також є неоднозначним). Істотно поліпшують агрегатний склад ґрунтів (підвищують водостійкість агрегатів) багаторічні трави, оптимально-включені в сівозміну, — цьому сприяє розгалужена тонковолокниста коренева система конюшини, люцерни, тимофіївки, багатьох інших трав.

Застосування гною є не лише джерелом живлення рослин і підвищення мікробіологічної активності ґрунтів, а й засобом поповнення запасів гумусу в ґрунтах як основного компонента, що агрегує мінеральну їх частину. Втрати гумусу в разі нераціонального сільськогосподарського використання ґрунтів позначаються насамперед на зниженні водостійкості агрегатів, призводячи до їх руйнування та загального знеструктурювання.

Агро меліоративними методами оструктурювання ґрунтів є вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців (загалом кальцинація).

Відновлення структури відбувається також під впливом однорічних сільськогосподарських культур, передусім таких, як пшениця, соняшник, кукурудза та інших культурних рослин з добре розгалуженою кореневою системою, яка виявляє чітко виражену оструктурю вальну дію.

в) загальні фізичні властивості

Грунтогенез неможливо уявити поза впливом на цей біосферний мікропроцес розмаїтого спектра фізичних властивостей усіх його учасників, які завжди взаємодіють у пористому, явно оструктуреному субстраті. Саме через це в будь-якому ґрунті розрізняють два фізичних показники його щільності - щільність ґрунту і щільність твердих фаз ґрунту. Дуже багато ґрунтових процесів визначаються їх фізико-механічними властивостями, які виявляються в разі дії зовнішніх навантажень. Їх поділяють на деформаційні (без руйнування ґрунту при навантаженнях — стискуваність, просадність, ущільнення), міцність (поведінка ґрунтів при руйнівних навантаженнях — зсув, розрив), реологічні (характеризують ґрунт під впливом тиску із часом — в’язкість, пластичність).

Щільність — це маса одиниці об'єму абсолютно сухого ґрунту взятого в нормальному складані.

Щільність твердої фази — це відношення маси твердої фази до об'єму твердої фази.

Загальна пористість (сумарний об'єм шпар усіх розмірів) виражається у відсотках від об'єму непорушеного ґрунту за даними питомої й об'ємної маси.

Її величина є зворотною щільності - вона максимальна у свіжозораному чорноземі і мінімальна в ілювіальних та оглеєних горизонтах підзолистого, болотного, глейового та інших подібних ґрунтів.

Пластичність — здатність ґрунтів змінювати свою форму під впливом зовнішнього навантаження і зберігати утворену форму після усунення навантаження. У пересушеному і перезволоженому стані ґрунти не мають пластичності. Ця властивість виявляється тільки у певному інтервалі

зволоження між верхньою і нижньою межами пластичності. За меншої вологості ґрунт з пластичного переходить у напівтвердий і твердий, а за більшої - з пластичного в текучий чи напіврідкий стан.

Число пластичності - це різниця між вологістю на межі стікання та вологістю межі розкатування.

Липкість — це зусилля (г/см2), потрібне для відриву ґрунту від металу або колеса. Липкість виявляється тільки за певного рівня вологості, близького до верхньої межі пластичності. При обробітку ґрунту в стані липкості поверхневий шар зазнає найгрубішої деформації. Найбільшу липкість мають солонці і солонцюваті ґрунти важкого гранулометричного складу. Піщані ґрунти не мають липкості. При вологості, коли виявляється липкість, якісно обробити ґрунт неможливо.

Набрякання — це збільшення об'єму ґрунту при зволожені.

Усадка — це зменшення об'єму ґрунту в результаті висихання.

Зв’язаність — це здатність ґрунту протистояти зовнішнім зусиллям яке прагне роз'єднати зовнішні частинки. Воно є найбільшим у глинистих ґрунтів з їх щільним укладанням дрібнодисперсних частинок. Із збільшенням у ґрунтах вмісту крупнодисперсних елементів та їх оструктурюванні зчеплення слабшає і зв’язаність зменшується.

Твердість — це опір проникненню в ґрунт будь-якого тіла певної форми. Він змінюється від 3−5 до 40−45кгс/см2, а у висушеному важкосуглинковому ґрунті навіть до 150−180кгс/см2. мінімальне значення спостерігається у зволожених ґрунтах легкого гранулометричного складу. При підсушуванні ґрунту його твердість різко зростає.

Загальні фізичні властивості ґрунтів представлені в таблиці 3.4.

Таблиця 3. 4

Загальні фізичні властивості ґрунту

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору

зразка, см

Щільність, г/см3

Щільність

твердої фази,

г/см3

Загальна

пористість,

%

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

0−20

1,14

2,64

57,00

20−40

1,26

2,64

52,00

40−60

1,28

2,67

52,00

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

0−20

1,22

2,69

54,00

20−40

1,26

2,70

53,00

40−60

1,28

2,70

53,00

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

0−20

1,15

2,64

57,00

20−40

1,31

2,65

51,00

40−60

1,33

2,67

50,00

9Члл

Дг

0−20

1,16

2,66

56,00

20−40

1,32

2,67

50,00

40−60

1,34

2,69

50,00

Висновки та розрахунки: щільність ґрунту для орного шару 0−20см для всіх чотирьох ґрунтів знаходиться в межах від 1,17−1,20г/см3, з глибиною щільність збільшується, так наприклад ґрунт 1-щільність збільшується від 1,18−1,35г/см3, для 2-щільність збільшується від 1,17−1,34г/см3, для 7-щільність збільшується від 1,17−1,24г/см3, для ґрунту 9 щільність збільшується від 1,20−1,26г/см3.

Це говорить про те що верхній шар ґрунту пригодний для вирощування сільськогосподарських культур.

На глибині від 20−60см ґрунт значно ущільнюється з 1,22−1,35г/см3.

Оцінку щільності ґрунтів проводимо за допомогою таблиці 4. оцінка щільності ґрунтів (методичних рекомендацій).

Таблиця 3.4.1.

Якісна оцінка щільності ґрунту

Ґрунт

Щільність

Якісна оцінка

1

1,18

Типове значення для свіжозораного ґрунту

2

1,17

Типове значення для свіжозораного ґрунту

7

1,17

Типове значення для свіжозораного ґрунту

9

1,20

Оранка ущільнена

Щільність твердої фази орного шару 0−20см знаходиться в межах 2,61−2,67г/см3, з глибиною щільність твердої фази змінюється не значно від 2,61до 2,72г/см3.

Загальну пористість ґрунтів для кожного шару ґрунту розраховуємо за формулою:

Рзаг = (1-d /dv)·100

де Рзаг — загальна пористість, %; d — щільність ґрунту, г/см3; dv -щільність твердої фази, г/см3.

1. Рзаг (1−1,18/2,62) ·100=55%

2. Рзаг (1−1,32/2,64) ·100=50%

3. Рзаг (1−1,35/2,65) ·100=49%

4. Рзаг (1−1,17/2,61) ·100=56%

5. Рзаг (1−1,33/2,63) ·100=50%

6. Рзаг (1−1,34/2,64) ·100=50%

7. Рзаг (1−1,17/2,67) ·100=57%

8. Рзаг (1−1,22/2,69) ·100=55%

9. Рзаг (1−1,24/2,70) ·100=55%

10. Рзаг (1−1,20/2,64) ·100=55%

11. Рзаг (1−1,25/2,70) ·100=54%

12. Рзаг (1−1,26/2,72) ·100=54%

Загальна пористість для чотирьох ґрунтів:

Пористість чотирьох ґрунтів орного шару 0−20см знаходиться в межах від 55−57%. Згідно таблиці 5. оцінка загальної пористості (методичних рекомендацій) якісна оцінка ґрунтів за пористістю така:

Таблиця 3.4.2.

Оцінка ґрунтів за пористістю

№ ґрунту

Пористість, %

Якісна оцінка

1

55

Задовільна для орного шару

2

56

Відмінна. Культурний орний шар

7

57

Відмінна. Культурний орний шар

9

55

Відмінна. Культурний орний шар

Висновок: поліпшення фізичних властивостей ґрунтів здійснюють агротехнічними, хімічними і біологічними способами.

Агротехнічними є різні способи обробітку ґрунту, за допомогою яких можна якісно підготувати посівний шар, зруйнувати підорну підошву, брили, здійснити безліч інших агрономічно корисних операцій.

Хімічними способами є вапнування, гіпсування та штучне оструктурювання ґрунтів. Вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів позитивно впливає на фізичні і фізико-механічні властивості (твердість, опір обробітку, липкість та ін.). Це так звані заходи хімічної меліорації.

Біологічні заходи є найбільш універсальними й добре відомими з давніх часів. Це передусім внесення гною та інших органічних добрив (різноманітних компостів, торфу тощо). Оструктурювальний ефект і відповідно поліпшення фізичних властивостей можливі лише за глибокого їх заорювання під плужний обробіток восени, а в разі неглибокого внесення внаслідок швидкої мінералізації їх довгострокова дія зникає.

г) водні властивості ґрунтів

Вода в ґрунті є найважливішим грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним чинником. Вона визначає перебіг процесів вивітрювання, які передають грунтогенезу — гідролізу, гідратації, вилуговуванню, а в подальшому — заболочуванню (оглеєння), засолення, осолодіння, елювіювання та багато інших, можливих лише за участю вологи. Вода бере активну участь у формуванні генетичних горизонтів, усіх грунтово-екологічних режимів і властивостей ґрунту. Із ґрунтовою вологою пов’язані процеси виносу, переміщення й акумуляції в ґрунтовому профілі всіх речовин, великий і малий кругообіги елементів здійснюються тільки за наявності ґрунтової вологи.

Вода є незамінним джерелом живлення коренів рослин, головною передумовою їх нормального розвитку і функціонування.

Водними властивостями називають сукупність властивостей води які визначають поведінку ґрунтової води в шарі ґрунту.

ГВ — гігроскопічна вода

ВВ — вологість в’янення

МГВ — максимальна гігроскопічна вологоємність

НВ — найменша (польова) вологоємність

КВ — капілярна вологоємність

ДАВ — діапазон доступної вологи.

Таблиця 3. 5

Ґрунтові гідрологічні константи

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору зразка, см

Форми ґрунтової вологи, %

Вологоємність, %

ДАВ

ГВ

МГВ

ВВ

НВ

КВ

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

0−20

7,3

8,3

11,3

28,80

__

17,5

20−40

7,2

8,1

11,0

27,84

__

16,84

40−60

7,0

7,9

10,8

24,96

__

14,16

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

0−20

8,8

10,0

13,6

29,76

__

16,16

20−40

8,5

9,6

13,2

24,96

__

11,76

40−60

8,3

9,4

12,9

24,00

__

11,1

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

0−20

8,6

9,8

12,9

28,3

__

15,4

20−40

8,5

9,6

12,7

27,2

__

14,5

40−60

7,9

9,0

11,9

25,0

__

13,1

9Члл

Дг

0−20

8,4

9,6

12,6

25,8

__

13,2

20−40

8,5

9,7

12,8

26,2

__

13,4

40−60

8,3

9,4

12,4

23,8

__

11,4

Волога в’янення рослин (ВВ) — це доступна волога або продуктивна.

Найменша польова вологоємність (НВ) — це максимальна кількість води яка утримується в рівновісно відмінному стані, при її зволоженні зверху і більшому відтоці гравітаційної води, який утримується в природних умовах в стані рівноваги.

Гігроскопічна вода — утворюється за рахунок поглинання молекул води з повітря та утримання її навкруги ґрунтових частинок (ГВ).

Властивість ґрунту поглинати водяний пар з повітря називається гігроскопічністю.

МГВ — максимальна гігроскопічна вологоємність — є важливою водно-фізичною константою ґрунту, за допомогою неї визначають вологу в’янення рослин.

Ґрунтові гідрологічні константи представлені в таблиці 3.5.

Розрахунки та висновки:

Гігроскопічна вода в даних ґрунтах для орного шару (0−20см) коливається в таких межах від 7,3 до 8,8%, а максимальна гігроскопічна вологоємність — від 8,3 до 10,0%.

Підраховуємо вологу в’янення, польову вологоємність та діапазон активної вологи.

Результати заносимо в таблицю 3.5.1.

Таблиця 3.5. 1

Розрахунки вологи в’янення, повної вологоємності та діапазону активної вологи.

№ ґрунту

Глибина відбору, см

Волога в’янення. ВВ=1,5·ГВ

Повна вологоємність

ПВ=nзаг. %

Діапазон активної вологи

ДАВ= НВ-ВВ

1

0−20

ВВ=1,5·7,3=10,95%

55

ДАВ=28,80−11,3=17,5%

20−40

ВВ=1,5·7,2=10,8%

50

ДАВ=27,84−11,0=16,84%

40−60

ВВ=1,5·7,0=10,5%

49

ДАВ=24,96−10,8=14,16%

2

0−20

ВВ=1,5·8,8=13,2%

56

ДАВ=29,76−13,6=16,16%

20−40

ВВ=1,5·8,5=12,75%

50

ДАВ=24,96−13,2=11,76%

40−60

ВВ=1,5·8,3=12,45%

50

ДАВ=24,00−12,9=11,1%

7

0−20

ВВ=1,5·8,6=12,9%

57

ДАВ=28,3−12,9=15,4%

20−40

ВВ=1,5·8,5=12,75%

55

ДАВ=27,2−12,7=14,5%

40−60

ВВ=1,5·7,9=11,85%

55

ДАВ=25,0−11,9=13,1%

9

0−20

ВВ=1,5·8,4=12,6%

55

ДАВ=25,8−12,6=13,2%

20−40

ВВ=1,5·8,5=12,75%

54

ДАВ=26,2−12,8=13,4%

40−60

ВВ=1,5·8,3=12,45%

54

ДАВ=23,8−12,4=11,4%

Даємо оцінку польової вологоємності (НВ) (за допомогою таблиці 6. додатку Д, методичних рекомендацій) яка наведена в таблиці 3.5.2.

Таблиця 3.5.2.

Оцінка польової вологоємності

№ ґрунту

Важкі за гранулометричним складом ґрунти

Вологоємність, %

оцінка

1

28,80

Задовільна

2

29,76

Задовільна

7

28,3

Задовільна

9

25,8

Задовільна

Висновок: найбільш радикальним засобом поповнення водних ресурсів є регулювання стоку.

Регулювання стоку здійснюють різними агролісомеліоративними, агротехнічними та іншими засобами, які, однак, діють далеко не завжди ефективно. Керування стоком стає ефективним лише за умови ретельного обліку всіх ландшафтно-біокліматичних особливостей з вибором адекватного їм екологічно орієнтованого комплексу заходів — складових блоків регіональної протиерозійної організації території. Наприклад, у Степу рекомендується проводити:

— глибоку зяблеву оранку на 27−30 (35)см — звичайну (з оборотом шару), ґрунтопоглиблювальну (без обороту — плоскорізну) та снігозатримання;

— окультурювання ґрунтів (формування добре гумусованого глибокого орного шару);

— перехоплення стоку на межі й у середині ланів лісосмугами, поселеними найпростішими гідротехнічними спорудами;

— регулювання скидання не поглиненої стічної води для зменшення і розмиву ґрунтів;

— створення на ріллі водоємного мікро- та нанорельєфу з розпушеним ґрунтом — зменшує стік на 10 мм, а під просапними затримує зливові опади, вдвічі більші за ємність мікрорельєфу;

— на сильно порізаних вимоїнах та яругами схилах вирівнювання та часткове засипання їх схилів у комплексі з водорегулювальними валами і травосіяннями.

3.2. 4 Агрохімічні властивості ґрунту

а) гумус

Гумусом називається складний динамічний комплекс органічних з'єднань які утворились при розкладі та гуміфікації органічних решток.

Вміст гумусу в ґрунті складає від 1−10%, і залежить від грунтово кліматичної зони, грунтоутворної зони, фізико-хімічні властивості ґрунту та інших властивостей. З глибиною склад гумусу зменшується.

Гумусовий стан ґрунту характеризується комплектом морфогенетичних показників, які інформують про загальні запаси в ньому органічних речовин їх властивості та еколого-біогеохімічні тенденції утворення гумусу, його трансформації, акумуляції та міграції в ґрунтовому профілі, а загалом у природно-антропогенних ландшафтах.

Система оцінок гумусового стану ґрунтів охоплює вміст і запаси в них гумусу, його профільний розподіл, збагатченість азотом, ступінь гуміфікації, типи та специфіку гумусових речовин.

Вміст гумусу представлений в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6.

Вміст гумусу

Індекс

ґрунтів

Глибина відбору зразка, см

Вміст гумусу,

%

Потужність шару

ґрунту в %

(А+В1), см

Висновок

за складом гумусу

в %

за потужністю гумусового горизонту

1Чп[сн]; 3,2,1в

Л,

0−20

4,17

48

малогумусні

середньоглибокі

20−40

2,69

40−60

1,61

2Чп[сн]; 2,2,1в

Л, v

0−20

3,48

39

малогумусні

середньоглибокі

20−40

2,69

40−60

1,61

7Члл[сд]; 3,1,1е

Л0,

0−20

4,12

52

малогумусні

середньоглибокі

20−40

3,25

40−60

2,04

9Члл

Дг

0−20

5,05

52

малогумусні

середньоглибокі

20−40

5,10

40−60

4,84

Вона інформує про вплив Гумусоутворення та генезис ґрунтів, надаючи можливість зробити висновок про роль гумусових речовин у формуванні забарвлення, структури, стабілізації або руйнуванні глинистих мінералів і міграції по профілю органо-мінеральних речовин.

Гумусові речовини та продукти розпаду приймають активну участь в ґрунтоутворенні. Найбільш енергійно мінерали розкладаються під дією фульвокислот, так як водневі розчини мають сильно кислу реакцію. Органічні рештки також допомагають розкладати рештки. Гумус формує профіль ґрунту. В тих місцях де утворюється багато гумінових кислот формується добре виражений гумусний горизонт. Якщо ґрунт багатий кальцієм гумус утворює гумати кальцію, які приймають участь в утворенні пористої та водостійкої структури. Якщо в складі гумусу багато фульвокислот вони об'єднуються Ca, Mg, K та іншими основами. Фульвокислоти утворюють водорозчинні солі, які вимиваються. Висновок: вміст гумусу в ґрунті дозволяє говорити про родючість ґрунту, чим більше гумусу тим більш родючий ґрунт. Згідно таблиці 3.6. в якій приведені дані про вміст гумусу в шарах ґрунту від 0−20 знаходиться в межах від 3,48 до 5,05%, можна зробити висновок про те що всі чотири основних ґрунти господарства (1,2,7,9) по процентному відношенню гумусу відносяться до малогумусних, а за потужністю гумусового горизонту (А+В1) ці ж ґрунти відносяться до середньо глибоких.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой