Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ДИПЛОМНА РОБОТА

Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової діяльності підприємства торгівлі

1.1 Особливості організації фінансової діяльності торгівельного підприємства

1.2 Специфіка особливостей обліку в торгівлі

1.3 Формування доходів торгівельного підприємства

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності підприємства торгівлі на прикладі

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз результатів діяльності

2.3 Аналіз рентабельності торговельного підприємства та показники, які її характеризують

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності підприємств торгівлі на прикладі

3.1 Фактори, які можуть вплинути на діяльність підприємств торгівлі

3.2 Напрями підвищення рентабельності підприємства

3.3 Діяльність торгових підприємств в умовах фінансової кризи

Розділ 4. Охорона праці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Процес розвитку і формування ринкових відносин в Україні виявив низку проблем, пов’язаних з управлінням фінансово-економічною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі. Загострення конкурентної боротьби внаслідок змін у системі ціноутворення, оподаткування, кредитування, розвиток ринкової інфраструктури змінили економічне середовище функціонування торговельних підприємств, що, своєю чергою узалежнило ефективність їхньої діяльності від багатьох факторів. Важливе значення для забезпечення розвитку підприємств торгівлі має ефективне використання не тільки їхніх внутрішніх можливостей, а й урахування розвитку виробництва, активізація інвестиційних процесів, підвищення купівельної спроможності споживачів, удосконалення процесів регулювання торговельної діяльності з боку держави.

Як свідчить аналіз публікацій, оцінюючи вплив зовнішніх факторів на розвиток торговельного підприємства, дослідники недостатньо уваги приділяють регуляторній ролі держави. Однак для блокування розвитку кризових явищ, що супроводжують будь-які трансформаційні процеси, необхідним є регулятивний вплив держави, з одного боку, спрямований на всі рівні економічних підсистем (підприємство, галузь, економіка загалом), а з іншого — сприятливий для розвитку ринкових відносин.

Огляд наукових праць свідчить про недостатньо повне висвітлення ролі держави як чинника, що впливає як на сам суб'єкт господарювання (торговельне підприємство), так і на інші складові його зовнішнього оточення, а також впливу держави як зовнішнього фактора на ефективне функціонування підприємств торгівлі, хоча вона є однією із найважливіших галузей господарства, оскільки, з одного боку слугує критерієм розвитку виробництва та задоволення потреб платоспроможного попиту населення, з іншого, — є центральною ланкою розвитку соціальної інфраструктури внутрішнього товарного ринку. Удосконаленню торговельної діяльності підприємств різних форм власності, поліпшенню їх фінансового стану сприятиме формування такої регуляторної політики, яка б стимулювала їх економічне зростання, враховуючи територіальне розміщення, структуру товарообороту, обсяги реалізації тощо.

Недостатня обґрунтованість теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління фінансово-економічною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі та її регулювання з урахуванням специфіки економічного розвитку України підтверджує актуальність цієї проблеми. Нагальна потреба наукового дослідження у цьому напрямі й зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Метою дипломної роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо адаптації функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища, що формується під впливом держави, а також обгрунтування теоретичних і науково-методичних засад удосконалення системи аналізу в управлінні діяльності торговельних підприємств.

Цільова спрямованість роботи зумовила необхідність вирішення таких завдань:

виявити особливості функціонування торговельних підприємств на сучасному етапі становлення ринкової економіки;

дослідити механізм державного регулювання торгівлі, обґрунтувати необхідність удосконалення державного регулювання діяльності підприємств торгівлі за умова ринкової економіки;

розробити систему моніторингу впливу держави як зовнішнього чинника на діяльність роздрібних торговельних підприємств;

проаналізувати фінансово-економічний стан підприємств торгівлі та вплив фінансових важелів держави на ефективність їх функціонування;

розробити методичні рекомендації з регулювання товарообороту і його асортиментної структури враховуючи опосередкований вплив держави на попит споживачів і рекомендації з удосконалення методичних підходів оптимізації результатів господарсько-фінансової діяльності підприємств;

запропонувати методичні підходи до побудови та удосконалення системи оподаткування прибутку підприємств торгівлі.

Об'єктом дослідження є підприємства торгівлі в ринковому середовищі.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти управління діяльністю підприємств торгівлі та її регулювання за сучасних умов.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять методи загальної теорії наукового пізнання, історико-системний підхід. Для вивчення та узагальнення наукових розробок використані методи порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, статистичні й експертні методи дослідження. Для визначення і узагальнення факторів зовнішнього середовища, що впливають на ефективність функціонування торговельних підприємств, а також державного впливу використано соціологічні (соціологічне опитування), статистико-економічні методи дослідження (вибіркове спостереження, анкетування, групування, ряди динаміки, середні величини, індексний метод).

Інформаційною базою роботи є офіційна інформація Державного комітету статистики України, статистична та фінансова звітність підприємств ї торгівлі, матеріали анкетування, дані інтернет-мережі, власні аналітичні розрахунки. Новизна роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичному вирішенні завдань, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності торговельних підприємств за ринкових умов.

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової діяльності підприємства торгівлі

1.1 Особливості організації фінансової діяльності торгівельного підприємства

Підприємства та організації торгівлі є сполучною ланкою між виробництвом продукції та її споживанням, сприяють завершенню кругообігу суспільного продукту.

У діяльності підприємств торгівлі поєднуються операції виробничого характеру (закупівля, зберігання, фасування) з невиробничими, пов’язаними зі зміною власників, тобто безпосередньо з реалізацією продукції.

Торгові підприємства в залежності від характеру їх діяльності і призначення поділяються на підприємства оптової торгівлі і підприємства роздрібної торгівлі. Торгівля не створює додаткової споживної вартості. Вартість збільшується в результаті витрат додаткового суспільної праці, що призводить до збільшення витрат обігу.

Фінанси торгового підприємства це економічні відносини, що виникають у зв’язку з утворенням і використанням необхідних грошових фондів з метою здійснення безперебійного процесу продажу товарів.

Фінансів торгового підприємства властиві такі три основні функції:

розподільча;

регулююча;

контрольна.

Фінансові ресурси підприємств торгівлі це результати функціонування фінансів, які виступають у якості грошових доходів і надходжень коштів.

Фінанси торгівлі це система економічних відносин, за допомогою яких здійснюються формування і розвиток фінансових ресурсів в умовах ринкових відносин, що обумовлено кругообігом товарно-грошових відносин у вигляді двох фаз: купівля товарів і їх продаж у роздрібній торгівлі. Перша фаза пов’язана з рухом товарів, а друга з рухом грошових коштів.

Фінансові ресурси підприємств торгівлі призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат та економічного стимулювання персоналу. Вони виступають матеріальними носіями фінансових відносин підприємств.

За економічним призначенням розрізняють фінансові ресурси, що забезпечують наступні напрямки діяльності підприємства: основну господарську діяльність, відтворення основних фондів, матеріальне заохочення персоналу, соціальний розвиток підприємства.

Роль і значення фінансових ресурсів зумовлюються необхідністю організації на підприємствах торгівлі сучасних систем управління фінансами і розробки фінансової політики.

Джерелами формування фінансових ресурсів торговельного підприємства в організаційно економічному відношенні є: власні та прирівняні до них кошти, кошти, що мобілізуються на фінансовому ринку; надходження коштів в порядку перерозподілу.

Особливість торгівлі - завершення процесу виробництва і реалізації, по суті - завершення циклу товарного виробництва після того, як товар знайде покупця і відбудеться операція купівлі-продажу.

Для будь-якої економіки характерним є товарообіг, обсяги якого по суті відбивають розподіл створеного сукупного суспільного продукту, структуру споживання, процеси, що відбуваються в торгівлі, зумовлюють стан грошового обігу в країні.

В даний час розгалужена мережа торгових підприємств базується на приватній торгівлі.

Всі торговельні підприємства здійснюють свою виробничу діяльність виключно самостійно, несуть постійну відповідальність за результати господарювання, одержуваний фінансовий результат, самостійно розпоряджаються власними коштами.

Держава впливає на економіку торгових підприємств, використовуючи податкову систему і штрафні санкції.

Характерно для підприємств торгівлі те, що вони зазвичай складають комплексну систему, входячи в те чи інше об'єднання. Не всі підприємства є повністю самостійними юридичними особами, а лише обслуговують свою потребу в отриманні фінансового результату за допомогою рахунків головних підприємств і структур.

Характерно для структурних одиниць об'єднань те, що вони наділяються власними оборотними коштами за рахунок статутного фонду організації, але не мають розрахункового рахунку і ніяких відносин з банками, окрім як з приводу інкасації виручки, що надійшла.

Істотна частина виручки торговельних організацій має готівково-грошову форму (понад 80%).

Необхідність організації дотриманням суворого контролю за виконанням касової дисципліни, за своєчасною інкасацією виручки від реалізації та її правильним використанням, за дотриманням діючих норм і правил організації готівково-грошового обороту.

Виручка від реалізації товарів підприємств торгівлі надходить в готівково-грошовій формі, працівники торгівлі несуть особисту матеріальну відповідальність за збереження майна і грошових коштів, що вимагає посилення фінансового контролю.

Дуже висока особиста відповідальність працівників торговельних підприємств за збереження матеріальних ресурсів та використання грошових коштів.

Так як підприємство торгівлі перебуває в сфері обігу, то характерна риса фінансів — залежність їх показників від швидкості обороту коштів (від тривалості реалізації товарів покупцеві).

Основними показниками діяльності торговельних підприємств є:

— Обсяг товарообігу в грошовому виразі;

— Абсолютна і відносна величина витрат обігу;

— Валовий дохід;

— Рентабельність.

Фінансовий стан підприємств торгівлі залежить від оптимальності витрат обігу та тривалості часу реалізації товарів.

Застосування ручної праці, що відображає низький рівень механізації та технічної озброєності праці в торгівлі.

За своєю економічною значущістю витрати торгових підприємств можу підрозділятися на дві частини:

1) витрати, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу: доопрацювання товарів, запропонованих до реалізації (за згодою виробника); упаковка; асортиментний підбір; транспортування товару; зберігання та ін;

2) витрати, пов’язані з перетворенням товарної форми продукції, прийнятої на реалізацію, в грошову: заробітна плата працівникам з нарахуваннями; адміністративно-управлінські витрати; сплата відсотків за кредит; реклама; природний спад товарів.

Якщо витрати в сфері обігу збільшують ціну товару понад встановлену, то друга група витрат підлягає компенсації за рахунок відповідних знижок з ціни для торговельних організацій, які вказуються в договорі.

Витрати обігу, як один з головних показників діяльності, враховуються і плануються в абсолютному та відносному вираженні.

Витрати обігу в торгівлі являють собою витрати суспільної праці, виражені у грошовій формі і пов’язані з процесом руху товарів від місць виробництва до споживача.

Витрати обігу відрізняються від собівартості тим, що в них відсутня вартість закуповуваних товарів, тому що підприємства торгівлі закуповують вже вироблені товари, витрачаючи кошти лише на їх доведення до споживача. Для планування та обліку витрат обігу використовуються наступна номенклатура статей:

— Транспортні витрати;

— Витрати на оплату праці;

— Відрахування на соціальні потреби;

— Витрати на оренду та утримання будівель і приміщень, обладнання та інвентарю;

— Амортизація основних засобів;

— Витрати на ремонт основних засобів;

— Ремонт санітарного та спеціального одягу, столової білизни, посуду, приладів та ін малоцінних і швидкозношуваних предметів;

— Витрати на паливо, газ, електроенергію;

— Витрати на збереження, підбір, сортування і пакування товарів;

— Витрати на рекламу;

— Витрати з виплати відсотків за користування позикою;

— Втрати товарів і технологічні відходи;

— Витрати на тару;

— Інші витрати.

На підприємствах торгівлі за рахунок відрахувань, що відносяться на витрати обігу і виробництва, створюються такі резерви:

— На оплату винагород за підсумками року і за вислугу років;

— Резерв на списання природного убутку в межах затверджених норм;

— Резерв на оплату відпусток;

— Резерв на ремонт основних засобів.

Фактори, що впливають на рівень витрат підприємств торгівлі:

— Суб'єктивні, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства — обсяг і структура товарообігу, використання власного і позикового оборотного капіталу, торгової площі, торговельно-технічного обладнання, транспортних засобів, умови організації та оплати праці працівників та ін;

— Об'єктивні, до яких належать зміни: роздрібних цін, тарифів на перевезення товарів різними видами транспорту, процентних ставок за користування банківським кредитом, вартості комунальних послуг, орендної плати та ін.

Джерелом фінансування витрат обігу є валовий дохід.

Основні заходи щодо зниження питомої ваги витрат в обсязі товарообігу сприятимуть поліпшенню фінансового результату.

Для поліпшення фінансового результату діяльності торговельного підприємства необхідно: збільшення товарообігу, обсягів торгівлі; скорочення часу товарного обігу; підвищення якості товару і розширення асортименту реалізованих товарів.

Підприємницька діяльність у торгівлі пов’язана з формування і використанням основного і оборотного капіталу, необхідного для просуванням, зберігання та реалізації товарів.

Основний капітал охоплює всі об'єкти, призначені для постійного користування: основні засоби, нематеріальні активи і фінансові вкладення.

Основні засоби торгового підприємства складаються з:

— Активної частини, що включає торгове обладнання, машини, транспортні засоби тощо, питома вага яких у структурі основних фондів порівняно з промисловими підприємствами в три рази менше і становить 10%;

— Пасивної частини, що включає будівлі, приміщення, споруди і т.д., питома вага яких становить 80%.

Особливістю функціонування основних засобів в торгівлі є їх висока вартість, тривала експлуатація, висока продуктивність, економічність і надійність. Витрати на відтворення основних засобів здійснюються у формі капітальних вкладень і фінансуються з тих же джерел, що і в промисловості.

Оборотні засоби торгівлі являють собою сукупність грошових коштів, інвестованих у сферу обігу в якості джерела фінансування авансуємих торговими підприємствами витрат на створення необхідних товарних запасів і здійснення витрат обігу.

Оборотні кошти за ступенем планування поділяються на:

— Нормовані, що включають запаси товарів, тари, палива, сировини; грошові кошти в касах та шляхи; малоцінні та швидкозношувані предмети; витрати майбутніх періодів.

— Ненормовані, що включають грошові кошти на рахунках у банках; кошти в розрахунках (дебітори).

Структура оборотних засобів торгівлі характеризується високою часткою товарних запасів — близько 90% від загальної вартості оборотних коштів, незначним питомою вагою грошових коштів — близько 5% і розрахунками — 5%, що обумовлено низкою причин, пов’язаних з особливістю торговельного обслуговування:

— Рівномірністю процесів обігу;

— Сезонністю виробництва і споживання;

— Нерівномірністю розміщення виробництва і районів споживання;

— Непередбаченими коливаннями попиту і ритму виробництва;

— Перетворенням виробничої продукції в торгову;

— Необхідністю утворення страхових резервів та ін.

Товарні запаси видаються в абсолютних і відносних величинах виміру.

Абсолютні - виражаються у натуральних чи вартісних одиницях.

За джерелами формування оборотні засоби торгівлі характеризуються високою участю кредитів банку у формуванні товарних запасів.

У зв’язку з тим, що обсяг товарообігу значно коливається по окремих кварталах року, у якості вихідних даних для розрахунку нормативів приймається товарообіг IV кварталу планованого року, обчислений за собівартістю з додаванням податку на додану вартість, що сплачується постачальникам товарів. При цьому собівартість включає в себе покупну ціну плюс витрати обігу за статтями: «Транспортні витрати''і» Витрати з доставки товарів на склад «.

Методи нормування власних оборотних коштів у торгівлі мають деякі відмінності від методів нормування оборотних коштів у промисловості. Ці відмінності стосуються статей: «Товарні запаси», «Грошові кошти в касах і в дорозі».

Методи нормування решти статей власних оборотних коштів однотипні з методами нормування в промисловості.

По товарних запасах нормування починається з визначення норми запасу в днях. Ця норма складається з наступних складових елементів:

1. Час перебування товару у формі торгового запасу в торговому залі, у продажу товарів та забезпечення регулярної продажу їх до чергового надходження від постачальників.

2. Час знаходження оплаченого товару в дорозі.

3. Час приймання товару, перевірки його якості та підготовки до продажу.

4. Время перебування товару у формі гарантійного (страхового) запасу.

На основі розрахованої норми запасу в днях визначається планова потреба оборотних коштів за статтею «Товарні запаси». Для цього плановий товарообіг IV кварталу планованого року, обчислений за собівартістю з додаванням податку на додану вартість, ділиться на 90 днів для визначення вартості одноденного обороту.

Планова потреба в оборотних коштах по статті «Товарні запаси» визначається шляхом множення одноденного обороту на норму запасу в днях.

Норма запасу по коштах в касі торгових підприємств встановлюється в залежності від годин роботи магазину і графіка заїзду за виручкою інкасаторів банку. Ця форма коливається від 0,1 до 0,3 дня. Крім того, встановлюється день на грошові кошти в дорозі, так як здана виручка зараховується на рахунок торговельного підприємства на другий день після надходження виручки в касу банку.

Для визначення нормативу власних оборотних коштів по даній статті необхідно плановий оборот IV кварталу паніруемого року, обчислений за повною продажної вартості, включаючи і податок на додану вартість, розділити на 90 днів. Отриманий одноденний оборот помножити на норму запасу грошових коштів в касі і в дорозі.

Абсолютна величина постійно змінюється і залежить надходження і продажу товарів.

При аналізі і плануванні велике значення має порівняння товарних запасів із товарообігом. Цей показати — відносний, він характеризує величину товарного запасу, що знаходиться на підприємствах торгівлі на певну дату і показує, на скільки днів торгівлі вистачить товарного запасу. Товарні запаси в днях обчислюються за формулою:

До = З: О / Т або «До = З х. Т / О,

1.2 Специфіка особливостей обліку в торгівлі

Торгівля -- це господарська діяльність, пов’язана з реалізацією товарів.

Товар -- це продукт праці, вироблений для обміну чи продажу, який має споживчу та мінову вартість.

Торгова діяльність [4] -- це «ініціативна самостійна діяльність юридичних осіб і громадян із здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку… Торгова діяльність може здійснюватись у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері».

Оптова торгівля може здійснюватись через оптові бази, товарні склади, склади-холодильники, склади-магазини. Вона, як правило, є проміжною ланкою між виробником продукції і роздрібною торгівлею.

Роздрібна торгівля здійснюється через магазини (продовольчі, непродовольчі, спеціалізовані, універмаги, універсами, торгові комплекси тощо), дрібно-роздрібну мережу (палатки, кіоски, ятки, павільйони, торгові автомати), пересувну мережу (автомагазини, авторозвозки, лавки-автопричепи, візки, розноски, столики). В роздрібній торгівлі товари реалізуються, як правило, кінцевому споживачеві -- населенню.

Дохід торгівлі формується за рахунок встановленої націнки на товари.

Ціна товару складається:

-- в оптовій торгівлі -- з оптової ціни промислового підприємства (як сформована із собівартості та прибутку підприємства) та оптово-збутової націнки;

-- в роздрібній торгівлі -- з ціни оптової торгівлі (або підприємства) і торгової націнки.

Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір) розраховуються понад визначену ціну реалізації на всіх етапах реалізації товарів. У в роздрібній торгівлі націнка встановлюється з урахуванням

ПДВ. Розмір націнки торгові підприємства визначають самостійно, виходячи зі стану ринку.

Розрахунки з покупцями в оптовій торгівлі здебільшого здійснюють в безготівковій формі, в роздрібній -- виручка надходить готівкою в каси торгового підприємства.

Згідно із Законом [2] підприємства торгівлі та громадського харчування повинні здійснювати розрахунки із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО).

Реєстратор розрахункових операцій -- це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовано фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або кількості проданих товарів (наданих послуг). До РРО відносять: електронний контрольно-касовий апарат (ЕККА), електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касову систему, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

РРО повинні бути зареєстровані та опломбовані у встановленому порядку. Дозволяється застосовувати тільки ті РРО, які включені до Державного реєстру. Постановою Кабінету Міністрів України № 199 від 18. 02. 2002 р. затверджено вимоги до реалізації фіскальних функцій РРО.

У разі виходу РРО з ладу або відключення електроенергії (не більш як 72 год.) розрахункові операції здійснюються з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки.

Статтею 17 Закону [2] передбачено штрафні санкції за невикористання РРО.

Згідно зі ст. 10 Закону постановою [5] Кабінету Міністрів України затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено не використовувати РРО, а вести розрахункові книжки та книги обліку розрахункових операцій. Зокрема, без РРО можуть здійснюватись пересувна торгівля, роздрібна торгівля на ринках (крім кіосків, магазинів тощо), торгівля газетами, журналами на підприємствах поштового зв’язку, якщо обсяг їх в асортименті перевищує 50%, продаж транспортних квитків у кіосках і салонах транспортних засобів, продаж страв безалкогольних напоїв у буфетах вищих навчальних закладів тощо.

Торгова діяльність повинна здійснюватись із дотриманням встановлених вимог [1, 4, 12], зокрема:

-- забезпечення прав споживачів;

-- наявність цінників, документів, що підтверджують якість товарів, тощо;

-- дотримання санітарних вимог;

-- наявність контрольних вагів та інших засобів вимірювальної техніки;

-- дотримання термінів зберігання товарів;

-- дотримання правил продажу відповідних товарів, затверджених наказами МЗЕЗторгу;

-- при розрахунках з покупцями має бути забезпечена достатня кількість розмінної монети, приймання зношених купюр та ін.

Бухгалтерський облік у торгівлі, як і в інших галузях, ведеться згідно із законодавством України та національними стандартами бухгалтерського обліку.

Тому в посібнику будуть розглянуті питання обліку надходження та реалізації товарів в оптовій та роздрібній торгівлі, обліку витрат обігу, обліку тари та торгових патентів, тобто ті, які найбільше відображають специфіку обліку в галузі.

Особливості галузі зумовлюють особливості обліку в ній:

1 У торгівлі немає витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, але є витрати, пов’язані зі зберіганням та реалізацією товарів. Ці витрати називаються витратами обігу і обліковуються на рахунках 93 «Витрати на збут» і 92 «Адміністративні витрати».

2. Торгові підприємства закупають товари за купівельними цінами, а продають дорожче -- за цінами продажу. В оптовій торгівлі облік придбаних товарів ведеться за купівельними цінами або за продажними. В роздрібній торгівлі товари обліковують за купівельними цінами або за цінами продажу [П (С)БО 9], якщо інші методи оцінки використовувати недоцільно. До прийняття національних стандартів облік за цінами продажу був єдиним дозволеним у роздрібній торгівлі. Це зумовлено великою номенклатурою товарів і продажем їх у невеликій кількості. Вираховувати купівельну і продажну ціну кожних реалізованих 300 г товару недоцільно і трудомістко. Тому при обліку за цінами продажу на підприємствах роздрібної торгівлі при придбанні товарів на них відразу встановлюється торгова націнка (кредит рахунку 285 «Торгова націнка») і далі визначається обсяг реалізації тільки за цінами продажу. В кінці місяця розраховується середня величина торгових націнок в продажній вартості реалізованих товарів і, відповідно, купівельна вартість реалізованих товарів.

3. Фінансовий результат від реалізації товарів у торгівлі визначають як різницю між цінами продажу без ПДВ (доходом від реалізації) та купівельними цінами (собівартістю) реалізованих товарів і витратами обігу. Ціни продажу, відповідно, мають встановлюватися в такому розмірі, щоб окупити витрати обігу і забезпечити певний рівень прибутку.

Специфічні рахунки для обліку в торгівлі:

28 «Товари» (з відповідними субрахунками); 902 «Собівартість реалізованих товарів»; 702 «Дохід від реалізації товарів»;

92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» -- для обліку витрат обігу.

Рисунок № 1.1 Схема обліку надходження та реалізації товарів і витрат обігу в торгівлі

Схема обліку в торгівлі в цілому не дуже відрізняється від схеми обліку на промислових підприємствах. Основна відмінність полягає у відсутності рахунку 23 «Виробництво», немає витрат на виробництво і списання їх на рахунок 26 «Готова продукція».

У роздрібній торгівлі схема обліку дещо відрізнятиметься від наведеної, ці питання розглянуто в параграфі 5 цього розділу.

Оподаткування і податковий облік у торгівлі здійснюються згідно із законодавством.

Особливості:

-- клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків на виробництві в роздрібній торгівлі (і в торгівлі автомобілями) -- 5, в оптовій торгівлі -- 23;

-- в торгові підприємства, створені після набуття чинності декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20. 05. 93 р. № 56, сплачують збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

-- підприємства, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними виробами, сплачують збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства в розмірі 1% від суми виручки від реалізації.

Щодо основних ділянок бухгалтерського обліку, то облік суттєво не відрізняється від обліку в промисловості:

-- облік грошових коштів ведеться згідно з постановами правління НБУ (див. розділ 2, параграф 1); особливістю є обов’язковість застосування РРО при розрахунках готівкою і можливість здавання виручки до банку торговим підприємствам, які здійснюють торгівлю вночі, вранці наступного дня;

-- облік оплати праці, фінансова звітність, облік розрахункових операцій, облік капіталу, необоротних активів тощо суттєво не відрізняється від інших галузей;

-- торгові підприємства витрачають досить значні кошти на рекламу, зокрема, на рекламування товарів у вітринах.

Торговельна діяльність в Україні регулюється досить великою кількістю різноманітних нормативних актів. Насамперед, це Закони України «Про підприємництво», «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін. Крім того, постановами КМУ затверджено «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення», «Правила торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах» та ін. Окремими міністерствами та відомствами затверджено правила роздрібної торгівлі деякими видами товарів: продовольчими, непродовольчими, тютюновими виробами, алкогольними напоями, картоплею та плодоовочевою продукцією, транспортними засобами тощо.

До організації та ведення торговельної діяльності ставиться ряд специфічних вимог. Так, господарюючі суб'єкти можуть здійснювати торговельну діяльність лише після їх державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Торговельні приміщення необхідно обладнати згідно з вимогами охорони праці, протипожежної безпеки, захисту навколишнього середовища, санітарної безпеки тощо. Зовні на торговельному приміщенні повинна бути вивіска з позначенням назви підприємства, його власника, режиму роботи. У приміщенні необхідно обладнати «Куточок покупця», де розмістити «Книгу відгуків та пропозицій» і т. ін. Продавати товари можна лише при наявності документів, які засвідчують їх якість та безпечність. Заборонено продавати товари, що не мають відповідного товарного вигляду, з простроченим терміном придатності. На всі товари, виставлені для продажу у торговому залі, необхідно оформити цінники. Вимірювальні прилади повинні мати державне тавро і періодично проходити перевірку в органах Держстандарту України.

У сфері роздрібної торгівлі реалізація окремих видів товарів може здійснюватися лише за наявності спеціального дозволу ліцензії.

До таких товарів відносять: алкогольні напої, тютюнові вироби, лікарські засоби, зброя та боєприпаси до неї, особливо небезпечні хімічні речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, вироби з вмістом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, вибухові речовини та ін.

Розмір плати за видачу ліцензії встановлює КМУ, а термін її дії -- орган, що видає ліцензію. Термін дії ліцензії не може бути меншим 3 років.

У бухгалтерському обліку ліцензії відображають як інші нематеріальні активи (субрахунок 127). Протягом терміну використання вартість ліцензії підлягає амортизації, суми якої відносять до витрат операційної діяльності. Для здійснення реалізації товарів за готівку або з використанням кредитних карток підприємству торгівлі необхідно придбати торговий патент.

Однією з важливих особливостей торговельної діяльності є необхідність проводити усі розрахунки з покупцями готівкою або у безготівковій формі (з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів і т. ін.) через відповідним чином зареєстровані, опломбовані та запрограмовані у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (РРО) або з використанням (у випадках, передбачених законодавством) зареєстрованих в установленому порядку розрахункових книжок (РК). До РРО відносять: електронні контрольно-касові апарати (ЕККА), електронні контрольно-касові реєстратори (ЕККР), комп’ютер-но-касові системи (ККС), автомати з продажу товарів і т. ін.

Без застосування РРО розрахунки готівкою у сфері торгівлі з використанням розрахункових книжок (РК) та Книг обліку розрахункових операцій (КОРО) можуть проводитися у таких випадках:

1) якщо форма діяльності суб'єкта господарювання включена до спеціального переліку, затвердженого наказом Мінекономіки України від 12. 03. 98 р. № 24 (зі змінами і доповненнями);

2) при здійсненні торгівлі суб'єктом господарювання, що придбав спеціальний торговий патент або перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності;

3) при здійсненні роздрібної торгівлі через засоби пересувної торговельної мережі, розташовані за межами стаціонарних приміщень і не підключені до мережі електропостачання, та ін.

РРО в обов’язковому порядку необхідно зареєструвати в органі державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта підприємництва або за місцем фактичного здійснення підприємницької діяльності.

Одночасно з реєстрацією РРО проводиться реєстрація Книги обліку розрахункових операцій (КОРО), аркуші якої повинні бути пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом керівника державної податкової інспекції та скріплені гербовою печаткою податкового органу. КОРО містить щоденні звіти, складені на підставі розрахункових документів щодо руху грошових коштів, товарів (послуг). Це можуть бути касові або товарні чеки, розрахункові квитанції тощо, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, отримання (видачі) коштів, надруковані і зареєстровані у встановленому порядку РРО або заповнені вручну.

В окремих випадках, передбачених законодавством, реалізація товарів за готівку може здійснюватися без використання РРО, але з обов’язковим застосуванням розрахункових квитанцій (ф. № РК-1 або РК-2), що вміщуються у розрахунковій книжці (РК).

Розрахункова книжка (РК) -- це належним чином зброшурована та пронумерована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, яка містить номерні розрахункові квитанції, що видаються покупцеві коли не застосовується РРО (наприклад, при тимчасовому відключенні електроенергії, при виході з ладу РРО тощо).

Щомісяця (до 15 числа) підприємства роздрібної торгівлі подають до органів податкової служби звітність про застосування РРО та КОРО. Для цього необхідно щоденно друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО, друкувати на РРО контрольні стрічки та забезпечувати їх зберігання протягом трьох років, проводити розрахункові операції через РРО з використанням режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів, обліку їх кількості тощо.

Важливого значення в організації роздрібної торгівлі набуває інформація покупців про ціни продажу товарів, яка забезпечується шляхом викладки зразків товару на вітрині та закріплення на них ярликів цін (цінників). Зміст цінників повинен відповідати вимогам, передбаченим спеціальною інструкцією Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі від 04. 01. 97 р. № 2 (зі змінами і доповненнями). Цінники повинні бути підписані відповідальним працівником торгового підприємства і завірені печаткою або штампом з позначенням дати. Спосіб позначення роздрібних цін на конкретні товари (штампом, пастою, чорнилом, етикет-пістолетом тощо) визначається керівником підприємства. За реалізацію товару без виставленого цінника.

Відмова споживачу у реалізації його прав у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, що виникли з вини виробника (продавця), або фальсифікації товару у10-кратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, що діяли на час її придбання, але не менше 2 НМДГ.

Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, але не менше 10 НМДГ.

Усі перелічені та інші особливості торговельної діяльності зумовлюють специфіку організації бухгалтерського обліку в торгівлі:

1) облік товарів у роздрібній торгівлі ведеться у вартісному вираженні за цінами продажу (за винятком окремих цінних товарів -- ювелірних виробів, автомобілів тощо);

2) торговельна націнка у роздрібній торгівлі включає суму податку на додану вартість, сплачену постачальнику, власну торговельну націнку підприємства торгівлі та ПДВ на суму цієї торговельної націнки. Облік торговельних націнок ведеться на окремому регулюючому (контрарному, контрактивному) субрахунку 285 «Торгова націнка»;

3) у балансі торгового підприємства залишок товарів відоб-ражають за собівартістю придбання (без суми торгової націнки) з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, тому сальдо рахунка 28 «Товари» показують згорнутим;

4) товар, прийнятий на комісію, залишається власністю ко-мітента до його реалізації, тому облік такого товару ведуть окре-мо і його залишок на кінець звітного періоду у балансі торгового підприємства не відображають;

5) транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) включають до собівартості придбаних товарів, тому їх обліковують на рахунку.

1.3 Формування доходів торгівельного підприємства

Управління доходами торговельного підприємства, спрямоване на максимізацію їх розміру, визначає необхідність їх системної класифікації.

Залежно від виду діяльності, здійснення яка дозволила отримати доходи, відрізняють:

1. Доходи від торговельної діяльності:

— від продажу товарів, операцій з тарою, від перемірювання тканин, надання платних додаткових торговельних послуг.

2. Доходи від виробничої діяльності, до складу яких входить:

— виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів (за наявності власного виробництва);

— виручка від послуг промислового характеру (ремонтно-будівельних, транспортних і ін.), що виконані та реалізовані стороннім споживачам «.

Доходи від посередницької діяльності, отримані у вигляді:

— суми комісійних винагород (відсотків);

— додаткової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), якщо підприємство є посередником і бере участь у розрахунках при виконанні домовленості;

— доходів від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств тощо;

Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності, до складу яких входять:

— доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;

— доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);

— дивіденди (відсотки), отримані за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що придбані підприємством;

— доходи від депозитних вкладів підприємства та інше.

Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав (власності) підприємства, отримані при реалізації:

— майна підприємства (включаючи основні фонди), матеріальних обігових активів;

— нематеріальних активів («ноу-хау», патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.

Інші види доходів:

— доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів, які належать підприємству;

— суми економічних санкцій та відшкодувань збитків, отриманих підприємством;

— доходів від об'єктів соціально-побутової сфери підприємства: плата за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах, оплата путівок та інше.

Залежно від характеру отримання доходів розрізняють доходи від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) і майна підприємства та доходи від використання майна (капіталу) підприємства, від надання майна в оренду, використання тимчасово вільних фінансових ресурсів, цінних паперів підприємства.

Розмір реалізаційних доходів безпосередньо залежить від обсягів діяльності підприємства у звітному періоді та її ефективності.

Розмір доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об'єктивних причин чи прийнятих рішень стосовно переливу капіталу в інші підприємства та сфери економіки).

Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

«бухгалтерські» доходи, які відображаються на рахунку реалізації готової продукції (товарів, матеріальних коштовностей, виконаних робіт та наданих послуг) і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;

«приховані» доходи, не відображені на рахунку реалізації.

До них належать:

цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику, резервного фонду, фонду споживання;

цільові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів і таке інше;

доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахунково, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;

фактично отримані доходи в зв’язку з реалізацією товарів (продукції) за цінами, нижчими за ціни закупки (собівартості). Їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період та інше.

З метою об'єктивного оподаткування законодавчо визначено переоблік «прихованих» доходів підприємств, які підлягають виявленню і включенню до складу «бухгалтерських» доходів.

Не являються доходами підприємства внески, паї, інші цільові фінансові кошти. Які надходять за рахунок чистого прибутку юридичних осіб, які об'єднуються з підприємством на договірній основі для фінансування капітальних вкладень, спрямованих на збільшення обсягів виробництва, здійснення спільних програм і завдань.

З метою оподаткування прибутку підприємства згідно з Податковим Кодексом України в складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

Доходи від реалізації товарів (робіт послуг).

Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов’язаннями.

Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний дохід, що пов’язаний з видобутком корисних копалин.

4. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безплатно наданих товарів.

5. Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.

6. Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

7. Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).

8. Інші види доходів, що входять до складу об'єкта оподаткування.

Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності - торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

У зв’язку з тим, що в торгівлі нова споживча вартість не створюється, доход від реалізації товарів являє собою плату за надання торговельно-посередницькі послуги (доведення товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки торговельного підприємства.

Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування витрат на ведення діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної цілі підприємства.

Основними джерелами доходів від продажу товарів є:

торговельна надбавка до ціни придбання товарів;

торговельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торговельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства. Їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

з одного боку, від співвідношення між попитом та пропозицією на

торговельні послуги, ступеня конкуренції на товарному ринку (регіональному), якості послуг, що надаються, і рівня цін закупівлі та продажу товарів;

з іншого боку, від витратоміскості реалізації товарів і норми прибутку, яка відповідає стратегії розвитку підприємства.

Місце торговельної надбавки (знизки) в структурі роздрібної ціни товарі зображено на рис. 2

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на на різних стадіях реалізації товару являє собою доход торговельного підприємства з одиниці реалізованого товару. Валовий дохід торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

Рисунок 2. Структура роздрібної ціни товару

Доходи, які отримує торгівельне підприємство, характеризуються абсолютними, структурними та відносними показниками.

Абсолютний розмір доходів відображає загальну суму доходів, що отримані торгівельним підприємством в цілому та від окремих видів діяльності в грошовій формі.

Склад доходів характеризується питомою вагою доходів за окремими напрямками діяльності у їх загальному обсязі. Цей показник дозволяє визначити найбільш дохідні види діяльності підприємства та встановити пріоритети їх подальшого розвитку.

Валовий дохід торговельного підприємства від реалізації товарів характеризується сумою та рівнем.

Рівень доходів відображає частку ціни торговельної послуги в ціні товару і розраховується наступними формулами:

для роздрібної торгівлі:

для оптової торгівлі:

для підприємств громадського харчування:

де ВДр, ВДопт, ВДгх — відповідно, обсяг валового доходу роздрібної торгівлі, опту, громадського харчування;

О — роздрібний товарооборот;

ООУР — оптовий оборот з участю у розрахунках;

ВО — воловий оборот підприємства громадського харчування.

У зарубіжний літературі для оцінки рівня торговельного доходу використовується показник «торговельна маржа», який розраховується як відношення доходів до оборотів товарів по окупівельній ціні (Оз):

Доходи від інших видів діяльності підприємства також можна охарактеризувати не тільки абсолютними, й відносними показниками. Загальним підходом до їх формування є оцінка обсягу доходу, отриманого від певної діяльності (окремих господарських операцій) на одиницю показника, що оцінює їх обсяг в грошовому чи натуральному вимірі.

Рівень доходності інвестиційної діяльності (РДінв) дорівнює:

де ДІ - інвестиційний доход тощо;

І - сума інвестованого капіталу.

Рівень доходності орендних операцій (РДор) або ставка доходу від орендних операцій становить:

де ОП — отримана орендна плата від здачі майна (торговельної площі) в оренду;

ОМгр — майно, яке здають в оренду (грошовій оцінці);

ТПор — торговельна площа, передана в оренду, кв.м.

Розглядаючи доходи торговельного підприємства в системі показників його економічного розвитку, слід підкреслити, що це найважливіший економічний показник, яки є джерелом покриття поточних витрат, сплати податку на додану вартість та формування прибутку підприємства. значення отримання доходу у вирішення перерахованих завдань відображає схема розподілу доходів

Реалізація економічної стратегії розвитку підприємства здебільшого визначається обсягом доходу, який отримується. Так, від його розміру залежать можливості підприємства щодо оплати праці і формування чисельності та складу робітників, податкова політика, можливості розвитку матеріально-технічної бази та фінансування відтворювальних процесів, виплати дивідендів та інше.

З іншого боку, обсяг доходів є джерелом покриття поточних витрат і утворенням прибутку, водночас він залежить від економічної стратегії підприємства і його цільової функції - прибутку. Цільовий рівень рентабельності визначає політику підприємства у формуванні розміру надбавки до покупної ціни товару щодо управління закупівлею і реалізацією товарів.

Рівень валового доходу як економічний показник залежить від обсягу товарообороту та його структури, кількості ланок товаропросування, форми організації торговельного обслуговування. В той же час рівень валового доходу може бути використаний для оптимізації структури товарообороту, вибору оптимальної схеми товарообороту та інше.

Розмір доходів торгівельного підприємства, який отримується від рідних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торгівельних, виробничих, посередницьких) (О) та рівня цін, які встановлюються на них (Ц):

Д= f (О, Ц).

Обслуговування визнацення цін на товари (продукцію, роботи, послуги) підприємства належать до визначальних рішень від яких залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов’язаних з визначенням рівня цін. (Рис. № 3.)

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування.

Рисунок № 3

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які ґрунтуються на:

— збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

— прибутку, вони полягають орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

— ринкової ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення. Активну стратегію цін здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін, їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ринку (стратегія високих цін), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсутня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та модні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватися досить довгий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти ноу-хау).

Стратегія вилучення (II) є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок уже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш низькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів продукції.

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой