Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні

Тип работы:
Диссертация
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

УДК 35. 078. 1

Дисертація

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції В УКРАЇНІ

КОМЗЮК Анатолій Трохимович

Спеціальність 12. 00. 07 — теорія управління;

адміністративне право і

процес; фінансове право

Науковий консультант:

Бандурка Олександр Маркович,

Заслужений юрист України,

доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України

Харків — 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Адміністративний примус в системі методів правоохоронної діяльності міліції

1.1 Сутність міліції, загальна характеристика її правоохоронної діяльності

1.2 Сутність, особливості та значення адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції

1.3 Проблеми систематизації та класифікації заходів адміністративного примусу, що застосовуються міліцією

1.4 Правові засади застосування міліцією адміністративного примусу

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Адміністративно-запобіжні заходи в діяльності міліції

2.1 Сутність, мета та підстави застосування міліцією адміністративно-запобіжних заходів

2.2 Види адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, підстави та порядок їх застосування

2.2.1 Адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються міліцією з метою безпосереднього попередження чи виявлення правопорушень

2.2.2 Юридична природа, зміст та правила застосування адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

2.2.3 Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються міліцією з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за надзвичайних обставин

Висновки до розділу ІІ

Розділ ІІІ. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції

3.1 Сутність, мета і види заходів адміністративного припинення та підстави їх застосування міліцією

3.2 Самостійні заходи адміністративного припинення загального призначення і повноваження міліції щодо їх застосування

3.3 Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки в діяльності міліції

3.4 Особливості застосування міліцією заходів адміністративного припинення спеціального призначення

Висновки до розділу ІІІ

РОЗДІЛ IV. особливості адміністративно- юрисдикційної діяльності міліції

4.1 Загальна характеристика адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції та її підстав

4.2 Адміністративні стягнення, які застосовуються міліцією, їх сутність, види і загальні правила накладення

4.3 Адміністративні проступки, справи про які підвідомчі міліції, проблеми їх кваліфікації

4.4 Проблемні питання здійснення міліцією провадження в справах про адміністративні проступки

Висновки до розділу IV

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Курс на зміцнення державності в Україні, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечення верховенства права в усіх сферах суспільного життя залишається одним із головних напрямків державного будівництва. Подальший розвиток демократії, забезпечення прав і свобод громадян нерозривно пов’язані з підвищенням якості і ефективності діяльності правоохоронних органів, одне з провідних місць серед яких належить міліції.

Міліція в Україні виконує широке коло завдань та функцій щодо забезпечення правопорядку, захисту прав і свобод громадян, попередження і припинення правопорушень, тому від удосконалення її правоохоронної діяльності значною мірою залежить зміцнення законності і правопорядку в країні. У правоохоронній діяльності міліції використовуються різноманітні організаційні, технічні, виховні та інші засоби, особливе місце серед яких займають правові, зокрема, адміністративно-правові засоби боротьби з правопорушеннями. Найважливішими серед останніх є заходи адміністративного примусу, використання яких забезпечує безпосереднє попередження, виявлення і припинення порушень правових норм, притягнення винних до юридичної відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушень, тобто всі основні завдання правоохорони.

Проблеми сутності та видів адміністративного примусу, його місця в системі державного примусу вже давно привертають увагу багатьох вчених-адміністративістів. Зокрема, в наукових працях 60−80-х рр. минулого століття (Д.М. Бахраха, І.І. Веремеєнка, І.О. Галагана, М.І. Єропкіна, О.П. Клюшніченка, О.П. Коренєва, В.М. Манохіна, М.Я. Маслєннікова, Р. С. Павловського, Л. Л. Попова, Ю. С. Рябова, О.П. Шергіна, В. А. Юсупова, О. М. Якуби та ін.) з’ясовувалась сутність адміністративного примусу та визначалися підходи до його класифікації, формувалась наукова база для кодифікації законодавства про адміністративні правопорушення, а після її проведення досліджувались всі основні питання інституту адміністративної відповідальності на базі прийнятого законодавства, в тому числі адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції. Проте в цей час дуже мало уваги приділялося дослідженню інших видів адміністративного примусу, в тому числі діяльності міліції щодо їх застосування. Це стосується також праць провідних вітчизняних вчених-адміністративістів, з яких проблемам адміністративного примусу тою чи іншою мірою свої праці присвятили В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Є.В. Додін, М. М. Дорогих, В. В. Зуй, Р. А. Калюжний, С.В. Ківалов, Л. В. Коваль, В. К. Колпаков, В. Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І.М. Пахомов, В.П. Пєтков, В. М. Самсонов, М. М. Тищенко, В. К. Шкарупа та ін. Що ж стосується адміністративного примусу в діяльності міліції, то окремі його складові або аспекти було проаналізовано О. М. Бандуркою, Є.О. Безсмертним, І.П. Голосніченком, Д. П. Калаяновим, О. С. Фроловим, В. К. Шкарупою та ін.

Разом з тим єдиної теорії адміністративного примусу, включаючи і примус, який застосовується в правоохоронній діяльності міліції, в адміністративно-правовій науці так і не вироблено. Тому визначення сутності та особливостей його заходів, їх значення, мети та видів, правових і фактичних підстав застосування міліцією, детальна характеристика повноважень міліції щодо застосування окремих видів таких заходів, розробка аргументованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення діяльності міліції в зазначеній сфері мають велике як теоретичне, так і практичне значення.

Таким чином, необхідність посилення захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Україна, боротьби з правопорушеннями в різних сферах, використання з цією метою відповідних правових засобів обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження широкого кола питань, пов’язаних з діяльністю міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 3.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995−2000 рр. (затверджені рішенням колегії МВС України № 4КМ/2 від 28 лютого 1995 р.) і Національного університету внутрішніх справ (п. 3.1 Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ на 1996−2000 рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації міліцією адміністративно-примусових заходів виробити теорію адміністративного примусу, який застосовується в правоохоронній діяльності міліції, і визначити шляхи удосконалення цієї діяльності.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

— визначити місце адміністративного примусу в системі методів правоохоронної діяльності міліції, для чого з’ясувати сутність міліції та особливості її правоохоронної діяльності, сутність, особливості та значення адміністративного примусу для правоохорони;

— визначити види адміністративного примусу, які застосовуються міліцією, для чого здійснити систематизацію та класифікацію його заходів;

— проаналізувати правові засади застосування міліцією адміністративного примусу;

— з'ясувати сутність та мету адміністративно-запобіжних заходів, охарактеризувати особливості, підстави та порядок застосування міліцією окремих їх видів — заходів, які використовуються з метою безпосереднього попередження чи виявлення правопорушень, та заходів, які застосовуються з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин;

— визначити сутність, мету і види заходів адміністративного припинення, нормативні та фактичні підстави їх застосування міліцією;

— розглянути особливості та процедури застосування міліцією окремих видів заходів адміністративного припинення — самостійних заходів адміністративного припинення загального призначення, заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки і заходів адміністративного припинення спеціального призначення;

— визначити особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції шляхом характеристики загальних питань цієї діяльності та її підстав, адміністративних стягнень, які застосовуються міліцією, їх видів і загальних правил накладення, адміністративних правопорушень, справи про які підвідомчі міліції, проблем їх класифікації та кваліфікації;

— проаналізувати проблемні питання здійснення міліцією провадження в справах про адміністративні проступки;

— сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері здійснення міліцією правоохоронної адміністративної діяльності.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедури застосування адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу. В роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і особливості адміністративного примусу та окремих його видів (розділ І). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення видів та підвидів адміністративного примусу, який застосовується міліцією (підрозділи 1. 3, 2. 2, 3. 1, 4. 3), за допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясовувалась специфіка діяльності міліції щодо застосування окремих заходів адміністративного примусу, підстави та процедури їх застосування (розділи ІІ, ІІІ, ІV). Статистичний, порівняльно-правовий, структурно-логічний та компаративний методи використовувались для визначення напрямків удосконалення теоретико-правових засад і практики застосування міліцією адміністративного примусу в цілому та окремих його заходів.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади застосування міліцією адміністративного примусу. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання адміністративного примусу може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності міліції, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання адміністративно-примусової діяльності міліції в Україні та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. В результаті проведеного дослідження вироблено теорію адміністративного примусу, який застосовується в правоохоронній діяльності міліції, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

— дістало подальший розвиток визначення місця адміністративного примусу в системі методів правоохоронної діяльності міліції, зроблено висновок, що головною властивістю, яка обумовлює специфіку міліції як суб'єкта виконавчої влади, є саме наділення правом застосування примусу, в тому числі адміністративного;

— вперше сутність та особливості адміністративного примусу визначено шляхом з’ясування його державно-владного характеру, з точки зору розуміння його як виду державного примусу, єдиного примусу, який може застосовуватися від імені всього суспільства до будь-яких осіб та організацій, що перебувають на території держави, а також включає в себе заходи, які не можуть використовувати інші соціальні суб'єкти;

— удосконалено класифікацію адміністративного примусу, який застосовується міліцією, для чого попередньо здійснено систематизацію його заходів;

— правові засади застосування міліцією адміністративного примусу вперше проаналізовано з огляду на їх важливість з точки зору забезпечення прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб;

— вперше сутність адміністративно-запобіжних заходів визначено через обґрунтування їх примусового характеру та можливостей застосування за відсутності правопорушень;

— подальший розвиток одержав аналіз окремих видів адміністративно-запобіжних заходів — заходів, які використовуються з метою безпосереднього попередження чи виявлення правопорушень, та заходів, які застосовуються з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин;

— отримало подальший розвиток визначення сутності, мети та видів заходів адміністративного припинення, нормативних та фактичних підстав їх застосування міліцією;

— покращено розуміння особливостей, підстав та процедур застосування міліцією окремих видів заходів адміністративного припинення — самостійних заходів адміністративного припинення загального призначення, заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки і заходів адміністративного припинення спеціального призначення;

— в новому аспекті визначено особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції, її завдань, змісту та підстав;

— дістав подальший розвиток аналіз сутності, мети та змісту адміністративних стягнень, які застосовуються міліцією, їх видів та загальних правил накладення;

— сформульовано оригінальну класифікацію складів адміністративних правопорушень, справи про які підвідомчі міліції, в новому аспекті проаналізовано правила їх кваліфікації;

— вперше порушено ряд проблемних питань здійснення міліцією провадження в справах про адміністративні проступки, які стосуються поняття цього провадження, процесуальних принципів, правового статусу його учасників, а також здійснення окремих процесуальних дій на всіх його стадіях, визначено шляхи їх вирішення;

— вперше сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу, в тому числі щодо уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, Закону України «Про міліцію», КпАП України, проектів Адміністративно-процедурного кодексу та Кодексу про адміністративні проступки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

— у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять теорію адміністративного примусу як одного з основних методів правоохоронної діяльності міліції, можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративного примусу;

— у сфері правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, законів України «Про міліцію», «Про боротьбу з корупцією», «Про дорожній рух», КпАП України, проектів Адміністративного процесуального, Адміністративно-процедурного кодексів та Кодексу про адміністративні проступки тощо, що буде сприяти удосконаленню правового регулювання правоохоронної діяльності міліції;

— у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичне застосування міліцією заходів адміністративного примусу;

— у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративна відповідальність» і «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», вони уже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю;

— у правовиховній сфері - положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників органів внутрішніх справ.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано навчальний посібник «Адміністративна відповідальність в Україні» (здобувач розробив вступ, розділ І «Поняття, підстави та зміст адміністративної відповідальності» (обсяг — 2 д.а.), а також здійснив наукове редагування посібника), конспект лекцій «Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність» (дисертант розробив в 2-й лекції питання «Адміністративне правопорушення і його склад» і «Загальні правила і строки накладення адміністративних стягнень» (обсяг — 1 д.а.)), наукові статті «Деякі проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність» (здобувачем сформульовано завдання щодо перегляду видів суб'єктів адміністративної відповідальності, системи адміністративних стягнень та складів адміністративних проступків), «Проблемы совершенствования законодательства об административных правонарушениях, посягающих на права и свободы граждан» (дисертантом висловлено пропозиції щодо удосконалення правового регулювання штрафу як адміністративного стягнення) і «К концепции реформы административного законодательства и административного судопроизводства» (здобувачем розроблено положення щодо реформування системи складів адміністративних проступків і суб'єктів адміністративної юрисдикції), тези наукових повідомлень «Актуальные вопросы совершенствования законодательства об административных правонарушениях» (дисертантом визначено шляхи удосконалення системи законодавства про адміністративні правопорушення) та «Деякі проблеми розвитку законодавства про адміністративний примус» (здобувачем сформульовано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання заходів адміністративного припинення і адміністративних стягнень). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на більше ніж двадцяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», таких, зокрема, як «Конституція України: якою їй бути?» (Харків, 1992); «Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства» (Харків, 1992); «Проблеми охорони громадського порядку і удосконалення законодавства» (Харків, 1993); «Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку» (Харків, 1995); «Концепція розвитку законодавства України до 2005 року» (Київ, 1996); ІІ-га міжрегіональна науково-практична конференція «Концепція формування законодавства України» (Запоріжжя, 1997); «Удосконалення форм і методів діяльності служб міліції громадської безпеки при забезпеченні законності та правопорядку в державі» (Харків, 1997); «Права людини: міжнародні стандарти і практика їх застосування в Україні» (Харків, 1997); «Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування» (Яремче, 1998); «Права человека. Просвещение по вопросам основных прав и свобод граждан» (Бєлгород, 1998); ІІІ-я міжрегіональна науково-практична конференція «Концепція формування законодавства України» (Запоріжжя, 1998); «Актуальні проблеми роботи з персоналом органів внутрішніх справ» (Харків, 1999); «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики» (Київ, 1999); «Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні» (Київ, 1999); «Митна справа в Україні: Сучасні проблеми та шляхи вдосконалення» (Дніпропетровськ, 1999); Друга національна науково-практична конференція «Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування» (Суми, 2000); «Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних регіонів» (Луганськ, 2000); «Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків» (Харків, 2000); «Правові, економічні та соціальні проблеми боротьби з корупцією в Харківському регіоні» (Харків, 2000); «Проект Кодексу України про адміністративні проступки» (Київ, 2000); «Стан та перспективи розвитку адміністративного права: законодавство, наука, освіта» (Львів, 2001); «Правові проблеми реформування регіональної влади» (Харків, 2002); «Адміністративна реформа в Україні: стан та проблеми правового забезпечення» (Гурзуф, 2002). Автор був членом робочої групи з підготовки проекту Кодексу України про адміністративні проступки, робота над яким ще продовжується, з використанням результатів дослідження було підготовлено і направлено до Верховної Ради України пропозиції до багатьох проектів законів, в тому числі тих, якими вносилися зміни і доповнення до КпАП України, Закону «Про міліцію». Результати дослідження використовувалися також під час розробки навчальних програм та інших методичних матеріалів з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність» і «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», виданих в Національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації» (Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. 345 с.), колективній монографії «Виконавча влада і право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. К., 2002» (здобувачем розроблено розділ ХІV «Адміністративно-юрисдикційне провадження: проблеми удосконалення»), підручнику «Адміністративна діяльність. Частина особлива / За заг. ред. О. М. Бандурки. Харкiв, 2000» (дисертантом розроблено розділ ІХ «Здійснення дозвільної системи»), п’яти навчальних посібниках (в складі колективів авторів), 23 наукових статтях в наукових журналах та збірниках наукових праць, а також 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Розділ І

Адміністративний примус в системі методів правоохоронної діяльності міліції

1. 1 Сутність міліції, загальна характеристика її правоохоронної діяльності

Завдання щодо побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави, закріплене в ст. 1 Конституції [1] Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141. 1], передбачає утворення відповідного державного апарату, діяльність якого повною мірою забезпечувала б виконання завдань та функцій, що стоять перед сучасною державою. В наш час держава здійснює безліч різних внутрішніх і зовнішніх, основних і додаткових, постійних і тимчасових функцій, — економічну, соціальну, екологічну, культурну, інформаційну тощо, які становлять єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади в певній сфері діяльності [228] Загальна теорія держави і права / За редакцією В.В. Копєйчикова. — К., 1997. — С. 73−74; [381] Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков, 2000. — С. 51−54. 228; 381]. Однією із найважливіших основних внутрішніх функцій слід визнати правоохоронну, суть якої полягає в забезпеченні охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, навколишнього природного середовища, всіх суспільних відносин, які встановлені і регулюються правом [381] Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — С. 52. 381]. На виконання правоохоронної функції спрямовано специфічний вид державної діяльності - правоохоронну, яка здійснюється спеціальними органами, що одержали назву правоохоронних. Одне з провідних місць серед останніх займає міліція.

Протягом останнього десятиліття система правоохоронних органів України зазнала багатьох як кардинальних, так і менш значних змін, які відбувалися в межах здійснення судово-правової та адміністративної реформ. Проте стверджувати, що в наш час утворено оптимальну їх систему, було б, мабуть, передчасно. Зазначені перетворення зачепили практично всі зазначені органи, в тому числі і міліцію. Наприкінці минулого століття вже було підготовлено проект Закону, яким мало бути перетворено міліцію в поліцію, і тільки виникнення відомих подій внутрішньополітичного життя завадило прийняттю цього законопроекту.

Погляди щодо соціального призначення міліції, які існують в повсякденній свідомості, в різних структурах влади, у міліцейському середовищі, найчастіше дуже різні і нерідко далекі від тих, що повинні були б мати місце в правовій державі, тобто усталеного сучасного уявлення про роль міліції в суспільстві все ще нема. Те ж уявлення, яке склалося за десятиліття існування радянської системи, має бути переглянуто [393] Соловей Ю. П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации: Дисс. … докт. юрид. наук. — М., 1993. — С. 93. 393].

Як уявляється, роль міліції (поліції) в суспільстві не може бути з’ясована без врахування сутності держави та її політичного режиму. Взаємозв'язок політичного режиму і поліції в будь-якій країні очевидний і безперечний. В тоталітарній державі вона стоїть на сторожі тоталітаризму, у демократичному — захищає ту форму демократії, якій віддає перевагу суспільство. Складність і в той же час значущість становища міліції (поліції) в тому, що, з одного боку, як формування виконавчої влади, вона повинна бути інструментом реалізації політики держави в питаннях охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. З іншого боку, як державне утворення, покликане захищати безпеку громадян, вона має протистояти негативним явищам у суспільстві, викликаним недоліками реалізації цієї політики, яким часто протистоїть певна частина суспільства. Якщо дивитися на речі об'єктивно, то міліція змушена, з одного боку, дотримуватися інтересів і вимог політиків, а, з іншого — інтересів і потреб суспільства і населення. З цих позицій і варто розглядати функції міліції, що також перебувають ніби між «ножицями», тобто міліція одночасно підлегла як уряду, так і суспільству [435] Хижняков Н. Г. Милиция в системе исполнительной власти Российской Федерации: Дис. … канд. юрид. наук. — М., 1998. — С. 35. 435].

Слід зазначити, що в суспільній свідомості і законодавстві обсяг і зміст поняття міліцейської діяльності держави визначалися і дотепер визначаються пануючими уявленнями про соціальне призначення держави, її функції, про співвідношення особистих, суспільних і державних інтересів. Про відмінність міліції від поліції сказано вже було чимало, завдяки чому зміна, так би мовити, вивіски, вже загальноусвідомлена. Разом з тим це не означає відсутності будь-яких проблем в розумінні сутності міліції, її місця та ролі в державному механізмі.

Будуючи правову державу, навряд чи можна заперечувати той факт, що лише деякі з благ цивілізованого суспільства перевершують за важливістю громадський спокій, який дозволяє громадянам вільно користуватися правами і свободами. Оцінюючи успіх у досягненні такого суспільного стану, в першу чергу звертаються до ролі поліцейської системи і її місця в суспільному ладі.

Тут ми знаходимо відповідь на запитання, для чого ж сучасне суспільство має міліцію? Демократія припускає свободу людини робити все, що не шкодить іншому. Отже, закон обмежує її свободу певними рамками. В цьому полягає важливий суспільний інтерес. Як бути суспільству, якщо з цим його інтересом вступає в конфлікт приватний інтерес? Надати кожній людині можливість самій відстоювати свої порушені права? Але, по-перше, це прямий шлях до «війни всіх проти всіх», а, по-друге, далеко не всі люди можуть і бажають захищати свої права самостійно. Ось де і перебуває ключ до розуміння держави. Відомо, що держава має усувати, згладжувати протиріччя між загальними інтересами і інтересами приватними. Ця теза вірна щодо будь-якого державного інституту, в тому числі і міліції. Її призначення в найзагальнішому вигляді можна визначити як підтримку (охорону, захист) встановленого в суспільстві правопорядку [393] Соловей Ю. П. Зазн. праця. — С. 93−94. 393].

Механізм держави становить сукупність державних органів з їх повноваженнями, формами і методами реалізації завдань та функцій, поставлених перед державою, тобто систему, яка складається з трьох частин: структурної (група органів), функціональної (набір мети, завдань та функцій) і інструментальної (пакет прийомів, методів і засобів) [326] Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1996. — С. 45−46. 326]. Для того щоб визначити сутність міліції, її місце і роль в механізмі сучасної держави, ми повинні з’ясувати, по-перше, чим є міліція — органом, системним утворенням чи групою органів, як вона співвідноситься з іншими державними органами. Тим самим ми визначимо місце міліції в цьому механізмі. По-друге, встановивши, яку мету і завдання ставить держава перед даною структурою, які її функції, ми позначимо роль міліції в механізмі держави. І, нарешті, відповівши на запитання, якими прийомами, методами і засобами користується міліція для реалізації своїх функцій, іншими словами, який інструментар є в її арсеналі, ми визначимо правову основу, правову регламентацію діяльності міліції, правове закріплення місця і ролі міліції в механізмі держави.

З метою з’ясування сутності міліції як системного утворення звернемось до законодавчого визначення її поняття. Нагадаємо, що в ст. 1 Закону України «Про міліцію» [5] Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 4. — Ст. 20. 5] під нею розуміється державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, тобто міліція визнається органом виконавчої влади. Звернемо увагу на той факт, що новітнє законодавство пішло шляхом визнання організаційної сутності міліції, яка затушовувалася до цього часу, як самостійної державної структури. Раніше ж визначення сутності міліції нерозривно пов’язувалось з органами внутрішніх справ.

Говорячи про співвідношення міліції і органів внутрішніх справ, необхідно мати на увазі, що і в літературі, і навіть в законодавстві ці поняття останнім часом інколи практично ототожнюються [287] Кравченко Ю. Ф. Актуальні проблеми розвитку міліції на порозі ХХІ століття // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — Вип. 8. — С. 3−13. 287] (див. також, наприклад, назву ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) [6]Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122. 6]), хоча найчастіше міліція розглядається як структурна частина зазначених органів.

Варто зауважити, що в юридичній літературі можна зустріти також численні пропозиції про необхідність прийняття закону про органи внутрішніх справ, який би діяв поряд із Законом «Про міліцію». Більше того, відповідний законопроект вже було підготовлено в МВС України, хоча до його прийняття справа так і не дійшла. Аргументація зводиться до того, що міліція є лише складовою частиною органів внутрішніх справ.

Разом з тим об'єднання міліції з іншими державними органами в орган внутрішніх справ було, власне кажучи, механічним і не породжувало нових якостей, властивих саме органу внутрішніх справ, а не якійсь із його складових частин. Для досягнення необхідних повноти і якості правового регулювання в подібному законі довелося б виділяти розділи, присвячені, відповідно, міліції, органам попереднього слідства, державного пожежного нагляду, внутрішнім військам. При цьому довелося б не тільки залишити в тексті такого закону поняття «міліція», але і присвятити їй велику частину цього закону. Подібна перспектива виглядала дуже сумнівною навіть з точки зору законодавчої техніки.

Навряд чи правильно також характеризувати міліцію як «орган». Точно кажучи, органом є не вся міліція, а суб'єкт, що приймає рішення і діє від її імені, тобто конкретний орган, наприклад, міське відділення міліції. Міліція ж в цілому є формуванням, системою, певною державною структурою, яка складається із сукупності органів, установ і підрозділів, що діють на всій території держави і взаємодіють між собою. Зауважимо, що уже в ст. 7 Закону «Про міліцію» йдеться про те, що міліція є єдиною системою органів. Якщо в теорії застосування до міліції поняття «орган», мабуть, особливих проблем не створює, то в законодавстві його варто було б, на думку дисертанта, уникати. Із врахуванням сказаного найбільш адекватним для позначення організаційної сутності міліції уявляється термін «формування». По-перше, він має більш широке значення, охоплюючи і органи, і установи, і підрозділи (наприклад, стройові) міліції. По-друге, цей термін, який застосовується вже і в Конституції України (ст. 17), уявляється вдалим з урахуванням елемента воєнізації міліції.

Мета діяльності міліції, тобто захист різних об'єктів від протиправних посягань, сформульована у законодавчому визначенні поняття міліції. В законі закріплено також завдання та функції міліції в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону «Про міліцію» основними її завданнями є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків. Варто зазначити, що в наш час міліція не бере участі у безпосередньому виконанні покарань, сумніви викликає також необхідність закріплення такого завдання як захист власності, адже мова тут іде про захист прав відповідних суб'єктів. Натомість слід було б завданням міліції визнати захист (а не надання допомоги) від протиправних посягань прав юридичних осіб, а також держави в цілому, що відповідало б існуючому стану справ.

Чітке встановлення в нормативному порядку призначення і мети діяльності будь-якої державної структури, тим більше міліції, є обов’язковою умовою її нормального функціонування. Проте неважко помітити, що вказівки лише на мету діяльності недостатньо для визначення сутності міліції, з’ясування її місця і ролі в суспільстві. Причина в тому, що мета діяльності міліції багато в чому збігається з призначенням інших правоохоронних інститутів держави, наприклад, прокуратури. Крім того, світова історія свідчить, що перед поліцією ставилося безліч різних цілей, і всі спроби розкрити її сутність за допомогою одного лише виявлення її призначення в остаточному підсумку, з чисто теоретичної точки зору, нічого не варте.

Що ж має лежати в основі виділення міліції як самостійного державного інституту? Це — засоби її діяльності. Необхідно встановити ті з них, що використовуються всіма поліціями за всіх часів, тобто справді всезагальні засоби поліцейської діяльності. Тоді тільки можна буде знайти ту соціальну сутність, що однаковою мірою характеризує і українську чи російську міліцію, і англійську, німецьку, французьку чи будь-яку іншу поліцію [393]Соловей Ю. П. Зазн. праця. — С. 97. 393]. Що ж це за засоби, право на використання яких має будь-яка поліція? Відповідь досить очевидна — озброєність, безпосередній примус, сила, причому в широкому розумінні - «від простого дотику до насильницького позбавлення життя» [393]Там само. 393]. Надане міліції право застосовувати силу для виконання своїх обов’язків — її головна відмінна риса, що дозволяє міліції зайняти особливе місце в державній системі правоохорони. Саме здатність застосовувати силу покладено в основу розуміння поліції американськими та англійськими вченими [457]Bittner E. Police Charge // Police Behavior: A sociological perspective / Ed. R.J. Lundmann. — N.Y.; Oxford, 1980. — P. 32, 33, 36, 38, 41; Brenner R.N., [459]Kravitz M. Police discretion: A selected bibliogr. — Washington: Nat. inst. of law enforcement a. criminal justice. Law enforcement assistance adm. US Dep. of justice, 1978. — P. 58; [464]Klockars C.B. The Idea of Police (Law and criminal justice series; v. 3). — Sage Publications Beverly Hills, London, New Delhi, 1985. — P. 9−12 та ін. 457; 459; 464].

В кінцевому підсумку серцевина всіх повноважень міліції полягає в праві насильно змушувати невизначене коло осіб що-небудь зробити чи, навпаки, утриматися від якихось дій. Власне, для цього суспільство, яке усвідомлює, що механізми соціальної саморегуляції спрацьовують далеко не завжди, і має поліцію. Поза розглянутою особливістю міліція просто не може бути адекватно зрозуміла. Із сказаного аж ніяк не випливає, що поліцейська діяльність є тільки насильством. В реальній практиці воно гарантує виконання її завдань найчастіше однією лише потенційною можливістю свого застосування; як відомо, у переважній більшості випадків вплив поліції має і буде мати саме форму усного нагадування, зауваження чи пропозиції.

Правда, «озброєність» як ознака міліції часто розумілася і розуміється лише в тому значенні, що міліція має різні види зброї, проте значення прямого закріплення в законі ознаки озброєності міліції набагато глибше. Озброєність — орієнтир для цивілізованого визначення завдань і функцій міліції. Тому термін «озброєність» вимагає надзвичайно обережного застосування з урахуванням того, що основний обсяг роботи міліції аж ніяк не пов’язаний з використанням зброї. Міліція, на відміну від інших правоохоронних органів (наприклад, прокуратури), діє шляхом безпосереднього примусу. Вона не виносить рішень, що передують застосуванню сили, якихось постанов про застосування насильства. Вона просто його здійснює.

Таким чином, наділення міліції правом застосування примусових заходів обумовлює особливість її становища в системі органів виконавчої влади. Справедливості ради зазначимо, що цим «привілеєм» в системі органів виконавчої влади наділена не тільки міліція. Це стосується і багатьох інших органів (СБУ, податкової міліції, митних органів, Прикордонних військ, різних інспекцій тощо), які одержали назву правоохоронних.

Ідея про необхідність виділення в державному механізмі самостійної групи органів, які здійснюють правоохоронну діяльність, в числі яких, зрозуміло, перебуває і міліція, в літературних джерелах останніх років знайшла досить чітке оформлення. При цьому під правоохоронною розуміється така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу [399]Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А. М. Бандурки. — Харьков, 1999. — С. 7. 399]. Зазначимо, що слово «охороняти» означає «оберігати, стерегти» [328]Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. — 14-е изд., стереотип. — М., 1983. — С. 429. [328]. В реальному житті міліція, прокуратура та інші правоохоронні органи вступають у справу найчастіше тоді, коли право вже порушене, і тому в суворому розумінні слова характеризувати як правоохоронні не зовсім точно.

Можна було б вважати відповідні державні інститути правоохоронними на тій підставі, що вони здійснюють охоронну діяльність за допомогою правових засобів. Практика, однак, свідчить про те, що правоохоронні органи широко використовують у своїй діяльності не тільки правові, але й організаційні засоби. Аналіз правового стану державних органів, які не дуже точно називають правоохоронними, дозволяє зробити висновок, що своїм об'єднанням під таким найменуванням вони зобов’язані наявній у них можливості діяти методом примусу [381]Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — С. 139. 381]. Тобто це — органи примусової підтримки правопорядку. Примус тут розуміється широко, як використання беззастережних однобічних приписів, що включає в себе не тільки прямі (фізичні), але й опосередковані його форми, в тому числі різні перевірки, заборони, обмеження, стягнення тощо. Мова йде, по суті, про «правопримусові» органи. У цьому зв’язку варто зазначити, що термін англосаксонської правової теорії і практики «law enforcement agency», який у вітчизняній юридичній літературі зазвичай перекладається як правоохоронний чи правозастосовчий орган, в суворому розумінні означає «правопримусовий орган» (англійське «enforcement» — це тиск, примус; примусовий). Звідси і міліцію точніше було б називати «правопримусовим» формуванням, наділеним правом застосування безпосереднього примусу.

Отже міліція, на думку дисертанта, становить професійне озброєне формування виконавчої влади, яке утворюється для вирішення завдань щодо захисту життя, здоров’я, прав і свобод кожної людини, законних інститутів суспільства і держави від протиправних посягань з можливим застосуванням заходів безпосереднього примусу.

Міліція як правоохоронний орган держави виконує широке коло завдань та функцій щодо охорони правопорядку та боротьби з правопорушеннями. З точки зору правової характеристики в правоохоронній діяльності міліції розрізняються такі основні напрямки: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна діяльність. Множинність цих напрямків зумовлює специфіку форм та методів діяльності міліції і правовий стан її працівників у здійсненні поставлених перед ними завдань.

Одним з основних, найважливіших напрямків діяльності міліції щодо охорони правопорядку є адміністративна діяльність, її навіть в законодавчому переліку поставлено на перше місце. Більша частина особового складу міліції виконує переважно адміністративні функції, здійснює організаційно-правові повноваження, які встановлюються і забезпечуються нормами адміністративного права [134]Бандурка О. М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. … канд. юрид. наук. — Харків, 1994. — С. 6. 134]. В процесі здійснення цієї діяльності працівники міліції вступають в численні адміністративно-правові відносини з громадянами, їх об'єднаннями, підприємствами, організаціями та установами. Адміністративна діяльність міліції має чітко виражений державно-владний, авторитарний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені держави, яка делегує їй право на застосування специфічних заходів адміністративного впливу, які, як правило, не використовуються іншими органами виконавчої влади.

В адміністративній діяльності міліції традиційно виділяються два основні напрямки, однак назви при цьому застосовуються різні. Так, висловлювалась думка, що перший напрямок є внутрішньосистемним або організаційним, а другий — позасистемною адміністративною діяльністю (виходить за межі системи і пов’язана з регулюванням відносин у суспільстві) [105]Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. — К., 1995. — С. 7. [105]. Проте більш вдало і зрозуміло, як уявляється, перший напрямок адміністративної діяльності було названо внутрішньо-організаційною адміністративною діяльністю, а другий — зовнішньою адміністративною діяльністю [115]Административное право и административная деятельность органов внутренних дел: Учебник / Под ред. Л. Л. Попова. — М., 1990. — С. 80. 115].

В процесі здійснення зовнішньої адміністративної діяльності, яка, за великим рахунком, і є предметом цього дослідження, міліція забезпечує виконання своїх основних завдань, пов’язаних з охороною громадського порядку та громадської безпеки, забезпеченням паспортної системи та правил перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, здійсненням дозвільної системи, видачею громадянам посвідчень на право керування автомототранспортом, здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення в сфері охорони громадського порядку і т. ін., тобто це відносини, які виникають між міліцією та іншими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Цей різновид діяльності деякі вчені справедливо називають правоохоронною адміністративною діяльністю. Така назва обумовлюється тим, що основний зміст даної роботи зводиться до забезпечення працівниками міліції функцій щодо охорони правовідносин. Недивлячись на те, що міліція здійснює також і правозастосовчу адміністративну діяльність, слід підкреслити, що остання має обслуговуючий характер, виступає засобом забезпечення правоохоронної діяльності [105]Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. — С. 7−8. 105].

Адміністративна діяльність міліції здійснюється в конкретних діях, які виконуються її працівниками. Ці дії досить різноманітні і можуть бути об'єднані в більш-менш однорідні групи. Зовнішнє практичне виявлення діяльності щодо реалізації функцій держави одержало назву форм здійснення державної влади [228]Загальна теорія держави і права / За редакцією В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — С. 72. 228]. У загальнонауковому трактуванні «форма» завжди пов’язується з категорією «зміст». Тобто під формою розуміють той чи інший варіант зовнішнього вираження змісту [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К., 1999. — С. 208. 266].

В загальній теорії держави і права правові форми реалізації державної влади поділяються на правоустановчі (правотворчість), правовиконавчі та правоохоронні [326]Общая теория права и государства: Учебник /Под ред. В. В. Лазарева. — 2-е изд., перераб. и доп. — С. 342. 326], до них інколи додають також установчу і контрольно-наглядову [381]Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — С. 54[381]. В теорії адміністративного права у найзагальнішому вигляді під формою управлінської діяльності розуміється той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності [112]Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. — Харків, 2000. — С. 121. 112]. Кожен суб'єкт державного управління (якими є також органи та посадові особи міліції) наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати в конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідає державним інтересам [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — С. 208. 266].

Види форм адміністративної діяльності міліції в цілому відповідають класифікації форм державного управління загалом [250]Коваль Л. Адміністративне право України. — К., 1994. — С. 66−69; [105]Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. — С. 104−110. 250; 105], серед них прийнято виділяти правові, тобто ті, використання яких тягне певні юридичні наслідки (видання актів управління, здійснення юридично значущих дій та укладання адміністративних договорів) і неправові (виконання організаційних дій і здійснення матеріально-технічних операцій) [168]Васильев А. С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. — Х., 2001. — С. 138−145; [112]Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. — С. 122−123. 168; 112].

Методи адміністративної діяльності міліції, так само як і її форми, досить різноманітні. Проблему методів будь-якої діяльності можна розглядати з точки зору співвідношення більш загальних понять — мети та засобів її досягнення. У загальноприйнятому розумінні термін «метод» означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь. Виходячи з цього, під методами будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — С. 180. 266]. В державному управлінні під методами розуміють засоби практичної реалізації завдань та функцій діяльності суб'єктів управління. Інакше кажучи, метод управління — це спосіб здійснення управлінських функцій, впливу суб'єкта управління на об'єкт (колектив, групу осіб чи окрему особу) [162]Битяк Ю.П., Зуй В. В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. — Харків, 1996. — С. 72. 162]. Інколи про методи управління говорять як про сукупність прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управлінського процесу. Складовою частиною методу управління тут є операція (процедура), під якою розуміють конкретну, елементарну дію виконання згідно з управлінським завданням [417]Управленческие процедуры / Отв. ред. Б. М. Лазарев. — М., 1988. — С. 5. 417]. Процедури визначають стадії, їх цілі, черговість і час виконання, конкретні дії на кожній стадії, підстави і приводи їх здійснення, взаємозв'язок між ними, способи їх документального оформлення і фіксації.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой