Адміністративно-правові норми

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

1. Визначення адміністративно-правової норми

2. Структура адміністративно-правової норми

3. Реалізація адміністративно-правових норм

4. Висновок

Визначення адміністративно-правової норми

Адміністративно-правові норми виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовим інструментом держави, оскільки вони забезпечують чіткий, об'єктивно правильний та ефективний процес управління, впорядкованість усіх його ланок, подальше вдосконалення виконавчої діяльності. Зокрема, за допомогою норм адміністративного права визначаються межі належної поведінки державних органів, їх посадових осіб, фізичних осіб, недержавних господарських і соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об'єднань) різних рівнів та фізичних осіб, їх відповідні повноваження, а також гарантії реалізації прав та дотримання обов’язків. В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить комплекс юридичних норм і може бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма -- це правило поведінки, встановлене державою і обов’язкове для всіх суб'єктів права, яким воно адресоване. За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючим засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене вжиття заходів впливу. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. К.: Юрінком Інтер, 2003. ,

Головне призначення юридичних норм -- це забезпечення детального, точного та визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

На підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми.

Адміністративно-правова норма -- це обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого е регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Норми адміністративного права зобов’язують виконувати певні дії, забороняють здійснювати інші, дозволяють проведення окремих дій взагалі чи за умови отримання відповідного дозволу, рекомендують здійснення або утримання від вчинення певних дій. Переважна частина норм адміністративного права носить імперативний характер, порушення яких тягне за собою юридичну відповідальність, в тому числі адміністративну.

Ті правові норми, що адресуються органам державної влади, їх посадовим особам, насамперед надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано законом, а суб'єктам, що управляються, -- все, що не заборонено законом. Однак в окремих випадках громадяни можуть у певних сферах життя робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано чинним законодавством.

Особливості, характерні для адміністративно-правових норм:

По-перше, в них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду.

По-друге, метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна зі сторін у відносинах, що регулюються цими нормами, завжди є виразником публічного інтересу, визнаного державою, тому й відповідальність за їх недодержання настає перед державою.

По-третє, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою засобів:

а) організаційних -- видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо;

б) роз’яснювальних -- доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності тощо;

в) стимулюючих -- вжиття заохочувальних заходів до осіб, які чітко виконують приписи норм;

г) примусових -- притягнення до відповідальності перед державою.

По-четверте, кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може. Так, норми, що містяться в ст. 173 КпАП України, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство, чинні тільки разом з нормами ст. 12, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягуються особи, які до моменту вчинення правопорушення досягли 16-річного віку, статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ, ст. 254, що зобов’язує складати протокол про адміністративне правопорушення і ст. 255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення та ін.

Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі, зокрема такі:

· інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв’язок суб'єкта і об'єкта управління. Норма ніби «говорить», що вимагається від учасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і можливу поведінку;

· охоронні -- спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка робота виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності і свобод громадян;

· заохочувальні -- забезпечують творчу активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійності у розв’язанні завдань державного управління;

· соціально-моральні -- забезпечують формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.

Структура адміністративно-правової норми

Структура адміністративно-правової норми -- це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норми.

Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим норми адміністративного права як третій компонент можуть містити заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза -- складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.

Диспозиція -- основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.

Санкція -- складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об'єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення).

Зміст норм адміністративного права досить різноманітний. Тому класифікація зазначених норм дає змогу всебічно з’ясувати їх суть, ефективність та цільову спрямованість, взаємозв'язок з іншими правовими нормами та відмежування від них. Адміністративно-правові норми можна класифікувати за направленістю, адресатом, юридичним змістом та юридичним характером приписів.

Залежно від спрямованості змісту розрізняють такі групи норм адміністративного права: норми, що закріплюють порядок утворення та правового статусу системи державних органів управління; норми, що визначають форми та методи управлінської діяльності; норми, що встановлюють основні засади державної служби, порядок її проходження, правовий статус державних службовців; норми, що закріплюють систему актів державного управління та вимоги до них; норми, що визначають форми та порядок здійснення контролю та нагляду за управлінською діяльністю; норми, що визначають взаємозв'язок управлінської діяльності з іншими сферами суспільного життя.

Залежно від адресату розрізняють такі види адміністративно-правових норм: норми, що регулюють правове положення державних органів управління (порядок утворення, реорганізації та ліквідації, компетенцію, організаційну побудову, форми та методи діяльності, відповідальність тощо); норми, що визначають правовий статус посадових осіб органів державної влади (принципи, порядок комплектування, права, обов’язки та відповідальність, форми і порядок заохочення та накладення стягнень і т. д.); норми, що закріплюють правовий статус недержавних господарських й соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб, а також положення громадських організацій або об'єднань (основи заснування та функціонування, взаємовідносини з державними органами і т. п.); норми, що встановлюють правовий статус фізичних осіб у сфері управлінської діяльності (права та обов’язки, адміністративно-правові способи їх охорони, основи взаємовідносин громадян з органами управління).

За юридичним змістом приписів розрізняють такі види адміністративно-правових норм: зобов’язальні норми, які приписують носіям прав та обов’язків здійснювати ті чи інші дії правового характеру (наприклад, правила дорожнього руху, внутрішнього трудового розпорядку закладу освіти); забороняючі норми, які вказують на неприпустимість певної поведінки через загрозу застосування заходів адміністративного впливу (як правило, це норми, що розміщуються переважно в Особливій частині Кодексу про адміністративні правопорушення, порушення яких кваліфікується як адміністративні проступки); уповноважуючі (дозвільні) норми, які встановлюють можливість для виконавців діяти в межах їх приписів і наділяють їх правом вибору відповідної моделі поведінки в межах, що дозволено чинним законодавством (наприклад, повноваження педагогічних і науково-педагогічних працівників по управлінню освітою); рекомендаційні норми включають конкретну пораду виконавцеві щодо доцільної поведінки в конкретних умовах.

З урахуванням юридичного характеру приписів адміністративно-правові норми поділяються на такі групи: матеріальні норми, які визначають зміст прав, обов’язків та відповідальності сторін, їх юридичні можливості; процесуальні норми, які закріплюють порядок практичної реалізації приписів (прав, обов’язків та відповідальності учасників правових відносин), зазначених у матеріальних нормах.

Заохочення як елемент правової норми -- це публічне визнання заслуг юридичної та фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються державою. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить таку норму: «за зразкове виконання службових обов’язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження цінним подарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним знаком; нагородження нагрудним значком «Почесному залізничнику».

Реалізація адміністративно-правових норм

Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм -- це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють чотири способи: виконання, використання, додержання, застосування. Рідше виділяють тільки два способи: застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає її потреби, у теоретичному розумінні переконливіший.

Виконання -- це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. До цього варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.

Використання -- це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.

Додержання -- це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.

Застосування -- це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо наслідків неправильного застосування норм адміністративного права згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.

Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків за дорого.

Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм.

Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.

Висновок

Адміністративно-правова норма -- це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління.

Структурними елементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза -- складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.

Диспозиція -- основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.

Санкція -- складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об'єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об'єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення).

Адміністративно-правові відносини -- це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами. Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об'єкт, суб'єктів, юридичні факти та зміст правових відносин.

Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями.

1. Зазначені суспільні відносини являють собою правову форму управлінських відносин і носять організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністю державного управління.

2. Обов’язковими суб'єктами адміністративно-правових відносин виступають органи управління, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями.

3. Адміністративно-правові відносини виникають за ініціативи будь-кого з їх учасників, у зв’язку з чим згода іншої сторони не є обов’язковою, а в деяких випадках навіть суперечить її бажанню.

4. Об'єктом більшості адміністративно-правових відносин виступають дії, діяльність, поведінка людей в сфері управління.

5. За наявності спірних питань між учасниками зазначених відносин вони вирішуються в адміністративному порядку, тобто на підставі рішення, що приймається уповноваженим на те органом чи посадовою особою, або в судовому порядку, тобто відповідно до рішення суду.

6. Учасники адміністративно-правових відносин, які порушують вимоги адміністративно-правових норм, повинні нести відповідальність перед державою. До винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого на те державного органу чи посадової особи, а в окремих випадках -- суду чи судді.

Список використаних джерел:

1. Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. К.: Юрінком Інтер, 2003. ;

2. Адміністративне право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М. Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005. ;

3. Адміністративна відповідальність в Україні. Навчальний посібник. Комзюка. А.Т., Харків, 2000. ;

4. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. -- Вид. друге, перероб. і доп. Ківалов С.В., Біла Л.P., Одеса, 2002. ;

5. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер’янова В.Б. © Автори, 1999. ;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой