Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»

Білоцерківська філія

Кафедра «Соціальна робота»

Курсова робота

з соціальної педагогіки

Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема

Виконала:

Студентка II-го курсу

Групи СР-21

Шевчук Анастасія

Науковий керівник:

Панченко Тетяна Леонідівна

м. Біла Церква

2004р.

ПЛАН

Вступ

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема:

1.1. Причини розвитку наркоманії.

1.2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин.

1.3. Види і різновиди збуджуючих і наркотичних речовин.

1.4. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків.

1.5. Зміст профілактики проявів наркоманії серед дітей та молоді.

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема:

2.1. Причини розвитку алкоголізму.

2.2. Стадії алкогольного сп’яніння.

2.3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрішніх органів.

2.4. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю.

Висновки

Вступ

Наркоманія і алкоголізм — дуже поширені проблеми з трагічними наслідками. Про них нині говорять у всьому світі. З цим пов’язують і падіння звичаїв, і зростання злочинності, і збільшення транспортних аварій та інших нещасних випадків… Тому нашою метою в цій роботі є висвітлення цих соціальних поблем. Спробуємо розкрити соціальні та соціально-психологічні передумови наркоманії та алкоголізму, механізми розвитку звикання до них. На даний момент ця проблема турбує політиків, медиків, соціологів, юристів, педагогів. За приблизними даними, у світі нaлічyється понад один мільярд наркоманів та алкоголіків. Це — соціальна трагедія, про яку наполегливо і тривожно повідомляють численні засоби масової iнфоpмaцїї. Haводять загрозливі цифри, що свідчать про зростання нapкомaнії та алкоголізму, залучення до її тенет дeдалі нових і нових жертв. На Заході цю проблему намагаються виpішyвaти на урядовому рівні, але поки що безрезультатно.

У нашій країні боротьба з наркоманією тривалий час велася без широкого розголосу. У популярній літературі питання наркоманії майже не висвітлювали; про цю проблему говорили побiжно, стверджуючи, що соціальних причин для нapкомaнії у нас немає. Однак наркомани у країні були, і їх кількість збільшувалася з кожним роком. Однією з причин поширення наркоманії є дефіцит знань про наркотики та їх вплив на організм людини. У багатьох, особливо у молоді, неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів.

Ситyaцiя складається так, що жертвою «білої смерті» може стати будь-хто, а горе і сльози увірватися в будь-яку родину. Не варто говорити про те, що наркотиками «бавляться» тільки неблагополучні й незайняті діти. Нерідко «дурманом» торгують прямо на території навчальних закладів. Сьогодні наркотики в кишенях багатьох учнів, студентів таке звичнеявище, як і жувальна гумка. Можна сказати, вони стали обов’язковими в джентльменському наборі багатьох так званих крутих юнаків та дівчат. Вони навіть не підозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці «задоволення», які наслідки спричинюють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять. Тому тут буде подано характеристику наслідків та соціального і психологічного розпаду особистості.

Суспільство повинне знати, що наркоманія — це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.

Більшість людей не потребують додаткових стимуляторів, допінгів для отримання спотворених сприйнять. Однак соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і енергійних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкриті таланти.

До питання наркоманії треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Необхідно терміново і активно включитися в боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштів.

Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.1. Причини розвитку наркоманії

Перша проблема, яку ми будемо висвітлювати в цій роботі, буде наркоманія.

Тому, насамперед, потрібно зауважити, що людина не народжується наркоманом. Що ж штовхає його на перший крок зближення з наркотиками? Як надалі він потрапляє до тенет цієї вади? Звідки беруться в суспільстві наркомани і токсикомани? Багато соціологів, психологів, лікарів намагаються дати відповіді на ці запитання. Однак однозначної відповіді немає. Причини наркоманії, шляхи і механізми її поширення складні і різноманітні.

Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманій не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причииин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманій і токсикоманій. Постараємося виявити типовіші причини (ситуації), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну і фізичну дeградaцiю, а часто — і загибель. [10, c. 62−63].

Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до підвалу та під'їзду. Пояснюється це недорозвинутістю інфраструктури дозвілля та відсутністю у більшості молодих людей достатніх матеріальних коштів. Боротьба за виживання змушує молодь шукати різноманітні джерела заробітку, у тому числі і в середовищі «тіньової» економіки. Бездуховність основної маси сучасної молоді обумовлює і беззмістовність проведення нею дозвілля. Прагнучи заповнити свій час хоча б яким-небудь змістом, молодь вдається до наркотиків та алкоголю.

Широко розповсюдженою помилкою є впевненість у тому, що тільки матеріально забезпечені та нестійкі молоді люди можуть стати наркоманами. Практика показує, що найбільш нездатними до осмисленої організації вільного часу виявляються ті підлітки, чиї батьки знаходяться на верхніх щаблях соціальних сходів, оскільки у них збільшується час навчання та підготовки до дорослого життя. Нездатні і не привчені до серйозного аналізу ситуації, підлітки починають не тільки переймати конкретні недоліки, але й відкидають прогресивні ідеї, здоровий спосіб життя, культуру, правила поведінки тощо. [3, c. 11−12].

Американські лікарі Ясковіц і Осносс із Нью-Йоркського центру дезінтоксикації вважають, що формуванню наркомана сприяють такі причини:

1) ринок, що вільно постачає наркотики;

2) середовище, що сприяє або допускає застосування наркотиків;

3) певний індивідуальний нахил до вади.

Слабовольні, нестійкі особи що не вміють переносити життєві труднощі, шукають можливість штучно спричинити заспокоєння або збудження і вдаються до вживання наркотиків. У прагненні втекти від навколишньої несправедливості, від проблем сьогодення криються причини, що штовхають людину у світ ілюзій і фантазій. Такі, можна сказати, слабкі люди є в будь-якому суспільстві, й багато хто з них намагається забутися, врятуватися від реального життя. Особливо це стосується молоді - часта невлаштованість життя, відсутність чіткої перспективи, неясність політичної платформи, безідейність, відсутність цілеспрямованості ведуть до розгубленості перед лицем суперечливої дійсності та можуть сприяти залученню до наркотиків. Не тільки ця розгубленість, а й безплідний порив до реальності, невдала спроба осмислити справжні суперечності як свого життя, так і життя суспільства можуть бути благодатним гpyнтом, на якому проростає сім'я наркоманії. Постійна гонитва за наживою, політичний обман, лицемірство, егоїзм правлячої верхівки породжують, особливо серед молоді, розгубленість перед життям, спроби відсторонитися від нього, вивернутися, сховатися. Цей неповний набір живих і тривожних прикмет сучасного суспільства спричинює стан глибокого відчуження, духовну пустоту, яку часто заповнюють наркотичним дурманом. Як стверджує американський психіатр Денсен Гербер: «Кожне суспільство заслуговує свої власні виразки. У Сполучених Штатах у всій глибині виявляється криза цінностей, що характеризує сучасне суспільство».

Вживання наркотиків може бути також способом протесту проти сімейного середовища, суспільства, загальноприйнятих норм поведінки, політичного режиму. Хоча можна зазначити, що одиниці наркоманів вступають у дійсну політичну боротьбу і майже немає серед них активних членів серйозних опозиційних партій.

Додатковою причиною наркоманії є відсутність розумних розваг, які іноді замінюються «нездоровою» літературою, телепередачами, специфічними кінофільмами, в яких смакуються переживання наркоманів, їх життя і пригоди. Тут доречно ще раз пригадати англійського письменника Томаса Де Квінсі, який своєю книгою «Сповідь англійського опіофага» дав поштовх розвиткові опіумної наркоманії в Західній Європі, ставши, можна сказати, «батьком» європейських наркоманів.

Аналіз перелічених причин свідчить, що вони перебувають в площині соціальних проблем. Однак соціальні причини у виникненні наркоманії не єдині. Це також є наслідком недостатнього виховання, моральної нестійкості, наслідування поганим смакам та інших причин, про які йтиметься далі. Треба зазначити, що наркоманії в основному властиві підліткам, у яких соціальна зрілість відстає від фізичного розвитку.

Перш ніж перейти від соціальних причин, які є ніби-то зовнішніми чинниками наркоманії, до соціально-психологічних і психологічних, треба сказати про сприятливі чинники, які на тлі перелічених причин є порівняно другорядними.

Останніми роками отримані дані про деяку роль патологічної спадковості наркоманії. Під час обстеження наркоманів досить часто виявляють спадкову обтяженість, від якої частково і залежить ризик виникнення наркотичної пристрасті, хоч це і не обов’язково. Це, передусім, бioлoгiчний грунт, здебільшого спадкові захворювання, у ліпшому випадку — конституціальна схильність, природжені ознаки, що визначають характер і особистісні особливості майбутнього наркомана. На такому тлі і розвивається згодом наркоманія. Це тло впливає не лише на причини, що визначають перше вживання наркотику, на характер його вибору, але і сприяє швидшому і тяжчому перебігу захворювання. Це не означає, що та чи інша людина приречена на наркоманію з народження. Наркоманами не народжуються. Спадковий чинник являє собою лише грунт для розвитку пристрасті до наркотиків і формування наркоманії. Частіше вживають одурманювальні засоби особи, у яких можна відмітити деякі психічні аномалії і особистісні особливості. До них, зокрема, належать підвищена навіюваність, пасивне підкорення, слабовілля, психічна незрілість думок, схильність до емоційних колізій.

За характером це особистості з рисами збудливості, жорстокості, вираженої упертості, забіякуватості, із прагненням до незалежності та підкорення інших. Часто вони конфліктують з батьками, йдуть з дому, бродяжать, схильні до авантюр, здатні переступити закон (хуліганство, дрібна крадіжка). Тому коли вони потрапляють в оточення, де вживають наркотичні речовини, то повністю підпадають під вплив нових знайомих і залучаються до наркотику. Це пояснюється значно зниженим «сторожовим» почуттям самоконтролю, ослабленими вольовими імпульсами. Здебільшого вони не здатні протистояти негативному впливу навколишнього середовища. Однак серед них є не лише психопатичні особистості, а й дійсно психічно хворі, котрі мають психічні відхилення. Вони сподіваються знайти в одурманювальних речовинах вихід внутрішнім переживанням через самоспоглядання, саморозмірковування для усунення туги, знеособлення, прагматизму. Усі ці особи складають так звану «групу ризику"[10, c. 64−72], молодь об'єднується у неформальні грyпи, «тусовки», потрапляє під негативний вплив кримінального середовища, злодійських авторитетів, захоплюється лже-романтикою. Спрацьовує вічна формула — «заборонений плід солодкий». А дитині завжди хочеться спробувати заборонене. Пустотливий настрій, бажання виділитися, нездоровий інтерес можуть привести дитину до вживання наркотиків, навіть проти волі підлітка. Звикання до наркотиків проходить набагато швидше, ніж, наприклад, до алкоголю чи нікотину. Коли проявляється інтерес, то наркотик завжди легко знаходиться, тим паче, що вживається спільно з особами, які для пiдліткa добре знайомі і яким він довіряє. Підлітків провокують на пробу наркотиків «закоренілі» наркомани, які прагнуть розширити клієнтуру, щоб на ній заробляти гроші на наркотик, вкрай необхідний їм самим. Втягнення в наркотичну залежність може проходити у стані сп’яніння підлітків, які потрапили у залежність від дорослих злочинців-наркоманів, збувачів та розповсюджувачів наркотиків, щоб їх прив’язати до злочинного ремесла. Це стосується і дівчат, які стали на шлях проституції. [3, c. 11−13].

Сприятливими чинниками є важкі захворювання, під час лікування яких наркотичними препаратами може розвитися наркоманія. Страждаючи від нестерпного болю після поранень, операцій, травм, опіків, печінкових і ниркових колік, холециститу та інших захворювань, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, людина у разі прийому болезаспокійливих засобів відчуває незвичайне полегшення: біль тимчасово вщухає, слабшає або абсолютно зникає. Страшні муки минають і людина відчуває себе ніби ожившою. Але внаслідок цього чудового полегшення хворі настільки звикають до наркотику, що коли лікування закінчено і як лікувальний препарат він їм вже не потрібен, вони не можуть без нього обійтися.

Таким чином, навіть тоді, коли вживання утішної отрути є необхідним, законним, щоб приборкувати нестерпний біль, наркотик, що приймається як найефективніший болезаспокійливий засіб, труїть організм, породжує наркоманію, особливо за необхідності частих прийомів [10, c. 72].

В чисто психічному плані в основі потягу до наркотиків лежить мотивація явно хворобливого характеру і прагнення до зниження напруження та почуття тривоги, бігство від проблем, пов’язаних з дійсністю. Паганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених молодих людей — так виникає ілюзорне почуття особистої значимості (помилкове сприймання). Повторне застосування наркотиків приводить до закріплення навички, а механізмом формування такої звички є умовний рефлекс. Відомо, що така звичка швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність і стає складовою частиною характеру. Тому процес лікування наркоманії є дуже складним і довготривалим, ключ до успіху — це врахування індивідуальних можливостей особистості.

Існує 3 рівні мотивації вживання наркотиків:

1 рівень — підсвідомий

Має відношення до пологової травми. Що це таке? Це пам’ять про власне

народження, законсервована в нашому тілі на глибинному рівні, де вже не існує різниці між емоціями і тілесними почуттями. Пологова травма є основою для більшості негативних процесів у психіці, адже цей заперечний емоційний заряд людина носить в собі і немає можливостей позбавитися його шляхом звичайних свідомих зусиль. Тут закладається базова структура особистості, тут — основна спонука вживання тих чи інших наркотиків.

2 рівень — інтуїтивний

Заснований на тілесній пам’яті. Всі наші негативні емоції відбиваються на тілі у вигляді напруги між м’язами — згинателями і м’язами — розгинателями, між м’язами, які дають імпульс до дії і м’язами, які їх стримують. Розрядати цю напругу зусиллям волі або якимось подібним зусиллям неможливо. Для цього потрібно перебувати в тому стані, коли ця напруга вкрай загострена, тобто бути в глибині конфлікту. Наркотик, який діє на організм дає цю можливість.

3 рівень — свідомий і підсвідомий одночасно

Це принцип посилення симптомів (проявів). Щоб якась внутрішня проблема вирішилася, ми інтуїтивно доводимо її до крайньої межі, до абсурду, посилюючи всі її прояви. Ми нагнітаємо обстановку, щоб дістати дна — і проблема вирішена. [4, c. 121−124].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин

Важливо знати, як людина стає рабом наркотичних речовин, як відбувається звикання, патологічна прихильність (пристрасть) до постійного вживання наркотиків? Відповіді на ці запитання дуже важливі для розуміння суті наркоманії.

Є певні закономірності розвитку цієї пристрасті. Звичайно звикання відбувається поступово, непомітно для споживача наркотиків, принаймні, спочатку у нього не виникає побоювання і страху бути затягнутим у трясовину наркоманії, він не передбачає важких наслідків.

Отже, причина справила свою дію, тим або іншим способом наркотик прийнято. Однак у кожної людини організм по-різному реагує на цю отруту. У багатьох уже перший прийом або перша ін'єкція викликає почуття внутрішнього комфорту, приємні специфічні пepеживaння, глибинa і тpивалість яких індивідуальні. Вони і складають те позитивно забарвлене емoцiйнe тло, яке сприяє появі бажання до повторного прийому наркотичної речовини і формує початок виникнення пaтологічного потягу.

Однак можливі такі індивідyальнi реакції на прийом наркотиків, коли у людини не лише не виникали позитивні суб'єктивні переживання, а, навпаки, з’являлися негативні відчуття — слабкість, сонливість, пітливість, сильний головний біль, запаморочення, нудота, блювота, біль у шлунку і навіть непритомні припадки. Люди з такою реакцією рідше стають наркоманами, якщо не потрапляють у компанію досвідчених «приятелів», які «заспокоюють» їх, пояснюючи, що «так завжди себе відчуваєш у перший раз, наступного разу буде краще». У разі подальших прийомів наркотиків негативні відчуття меншають і поступово зникають. Однак ще не можна сказати, що захворювання на наркоманію вже сформувалося, оскільки усвідомлений потяг з’являється пізніше і в різні строки, що залежить від виду наркотику, способу і тривалості його прийому, дози, віку, статі споживача, індивідуальних особливостей організму, центральної нервової системи та інших чинників.

Найкоротший термін появи потягу відзначається у разі внутрішньовенного введення наркотику. Найнебезпечніші в цьому відношенні препарати опійно-морфінної групи. Що молодше споживач наркотика, то коротший у нього період становлення наркоманії як хвороби — швидко формується потяг до наркотику, встановлюється регулярність прийому, знижується його переносимість. Наркоманія, що почалася у зрілому віці, протікає легше, ніж у підлітковому та юнацькому. Тому найстрашніше те, що молодь більш схильна до наркоманії. А як зазначалося, зростання наркоманії відбувається в основному за рахунок вікових груп, в яких ще не встигла повністю сформуватися особистість. Незалежно від первинного мотиву вживання наркотику, ефект, що отримано після його прийому, — суб'єктивно приємне відчуття, що іменується ейфорією (від грецьк. euphoria — легкість), спонукає до його повторного застосування, оскільки будь-яке почуття задоволення спричинює прагнення до його повторення. А бажання відчути знову стан ейфорії вимагає нових прийомів наркотику. На цьому етапі підключаються механізми пам’яті. Можна образно сказати, що пам’ять живиться уявою: вона, ніби-то змагаючись з ним, продовжує послужливо підкидати і в охоплений пожежею запалений мозок дедалі нові й нові поліна.

Таким чином, збуджена ейфорією фантазія і суб'єктивні відчуття ейфорії є причиною подальших прийомів наркотичних речовин. Людина прагне пережити ці відчуття знову і добровільно котиться в безодню наркоманії. Зробивши перший крок на шляху до біди, вона рідко зупиняється на пів-дорозі і потрапляє у дрейф наркотичної залежності. Потяг до ейфорії виявляється непідвладним достатньому контролю за рахунок якісного зниження функції свідомості. Знижується критична оцінка власних вчинків і того, що відбувається, пoчyття обережності. Страхи, побоювання за майбутнє, які повинні були вчасно зупинити людину, пригнічуються потягом.

До звикання до наркотиків схильні всі. Тільки у кожного це звикання розвивається по-різному, бо стійкість психіки до дії наркотичних речовин у людей неоднакова. Часто можна говорити про відносну схильність до розвитку пристрасті, оскільки є люди з досить слабо розвиненими захисними механізмами проти отрути. Наркотична залежність у них розвивається буквально відразу, часом стрімко. Небезпека для таких осіб полягає в тому, що навіть одноразовий прийом наркотику може виявитися фатальним. Тепер зрозуміло, чому людина, лише спробувавши наркотик, піддає себе страшному ризику. Правда, може бути і деяка стійкість до звикання, але ніхто не може сказати, що він довго приймав наркотичне зілля і не став наркоманом.

Наркотики за силою наркотичної дії, інтенсивністю потягу і пристрастю ні в якому разі не можна порівнювати з алкоголем. Їх не можна вживати помірно, між іншим, епізодично, як це можливо у разі вживання алкоголю. Алкоголік, усвідомивши шкоду, яку йому приносить випивка, може самостійно кинути пити, а ось випадків, коли опіоман або морфініст самостійно припиняє вживання наркотику, практично не відмічено.

У разі наростання потягу прийом наркотиків стає постійним, фоpмyється певний рівень наркотизації, хоча сувора регулярність ще і не обов’язкова. Моральні заборони і голос розуму відступають перед тягою до наркотиків. Людина поступово втрачає свою незалежність. А основний принцип життя — це свобода. Тут пролягає межа між свободою і рабством, неживою матерією і життям. Усе це свідчить не лише про сформований потяг — хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому наркоманії - психічної, або психологічної залежності (прихильності). Експерти ВООЗ визначають психічну залежність як «стан, під час якого наркотик спричинює почуття задоволення і психічного підйому і вимагає періодично повторюваного або постійного його введення для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту». Сам термін «психічна залежність» говорить про те, що дискомфорт зачіпає саме психічну сферу. Це виражається нез’ясовним почуттям задоволення, відсутністю психологічної рівноваги, психічного незадоволення («чогось не вистачає»). У такому разі думки людини постійно повертаються до наркотику. [10, c. 86−89]

Синдром залежності — поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактвні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивиий стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежиність від наркотичних речовин послідовно формується через кілька стадій — соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює пепередню, а додає до картини захворювання нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркогенні речовини, а знаходиться в середовищі, де їх вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до наркогенних речовин та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соціальній залежності сприяє усвідомлення того, що людина може залишити свій психічний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього…

Психічна залежність — це хворобливе прагнення знову відчути і пережити певні відчуття, зміни настрою, які визиваються дією певних наркотиків. Це гострий психічний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в період стримання від використання наркотиків (подавленість, смуток, внутрішня порожнеча, роздратованість, озлоблення). Психічна узалежненість, виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику.

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину. При відсутності наркотиків в організмі наркомана з’являються цілий ряд неприємних відчуттів, які зникають лише тоді, як буде повторне введення наркотиків. Особлива гостра залежність у тих, хто вживає морфій. У жертви цього виду наркоманії постійна потреба у прийомі наркотиків, не стільки у прагненні відчути ейфорію (підвищену збудливість), скільки в бажанні запобігти гибельного, тяжкого стану організму (абстиненції) — це стан, коли відбувається різні порушення в нервовій і інших системах наркомана. Коли він не вживає наркотиків — різка зупинка у прийманні. [5, c. 9−12].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.3. Види і різновиди збуджуючих і наркотичних речовин

У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. Наркотичний ефект мають:

1) речовини, що містяться у коробочках харчового маку (випарений з надрізів на недозрілих коробочках маку молочний сік після висихання називається опіумом);

2) речовини, які містяться в різних частинах коноплі, деякі отруйні гриби, інші рослини.

Останнім часом істотно розширився асортимент речовин, які впливають на психічний та фізичний стан людини. Доцільно знати найбільш вживані наркотики та одурманюючі речовини, хapaктep їх впливу на людський організм. Костянтин Корсак виділяє 5 груп «важких наркотиків». Ось короткий опис цих груп:

Одними з найбільш розповсюджених і часто вживаних є опіумні препарати (опіумна наркоманія). Опій (морфій, героїн) добувається з соку маку — опій-сирець. З опію виділяється морфінова основа, з якої виготовляється героїн.

Для опійної наркоманії характерне швидке збудження, прискорене, на перших порах доволі чітке мислення, швидка мова, різке звуження зіниць, блідість, суха шкіpa та слизової поверхні органів людини. «Доза» викликає найчастіше стан споглядальної ейфорії і відчуття здійснення усіх бажань, пригнічує моторну та іншу активність. Легкість збудження опіатами системи задоволення, можливість введення великих доз, що у десятки чи сотні разів перевищують нормальну кількість під час природного збудження системи задоволення, пояснюють чималу швидкість і повну незворотність руйнування опіатами системи задоволення і деградації особистості.

Опіати створюють глибоку залежність наркомана від них, бо відсутність цих речовин впливає не лише на психіку, а й на фізіологію. Вже на початковій стадії звикання відсутність наркотику викликає різкий біль у суглобах, животі і внутрішніх органах. Надалі до цього долучаються аритмія серця, порушення роботи центру дихання. Не дивно, що фіналом «глибокого знайомства» з опіатами є смерть або повна деградація особистості, неможливість виліковування і легкість рецидивів після спроб «розлучитися» з маком.

До цього виду наркотиків належить героїн, який у залежності від суміші та ступеня очищення може бути коричневого, сірого, білого чи кремового кольору у вигляді зерен чи крупинок. У такому вигляді його нюхають чи ковтають, у вигляді рідини гepoїн вживають для ін'єкцій. Героїн є найбільш сильнодіючим та небезпечним з усіх відомих наркотиків. До нього дуже швидко звикають. Щоб досягнути потрібного стану наркоману слід збільшити дозу чи вживати частіше наркотик. Людина втрачає почуття власної гідності, контроль над собою, критичне сприймання того, що відбувається навколо. Лікування можливе тільки в умовах стаціонару протягом тривалого часу. Проте і після лікування можливі рецидиви, тому моральна, психологічна та медична допомога хворому наркоману необхідна постійно. Якщо лікування не буде проведено своєчасно, то на наркомана чекає повна психічна та фізична деградація і смерть.

З коноплі виготовляють гашиш, який буває у вигляді порошку, паличок, пластинок, зелених кульок, а також може бути у рідкому чи в’язкому стані темного кольору.

Верхні висушені частини коноплі(марихуана) вживаються, окрім нюхання, і для куріння cyміші з тютюном.

Психостимулятори (спортивні наркотики)

В наш час вони штучні, але не бракує й продуктів переробки коноплі чи листя коки — маріхуана, ефедрин, піродрол, катинон, кокаїн. Ці речовини викликають форсування чи підстьобування організму і психіки — ейфорію, зникнення втоми і відчуття голоду, підвищення тиску крові і частоту серцевих скорочень.

Ця група речовин також близька до присутніх у процесі нормальної діяльності нашої системи задоволення «внутрішніх стимуляторів» — норадреналіну та дофаміну. Без них неможливий перехід закоханих у «стан Ромео і Джульєтти».

Для кокаїнової наркоманії характерна сильно-збуджуюча дія, нейтралізувати яку можна лише шляхом застосування наркотиків, які заспокоюють або розслабляють. Організм наркомана перебуває у контрастних відчуттях: галюцинаiї та маячний стан можуть перейти в гостру серцеву недостатність, плаксивість або агресивність, манію переслідування та остраху, бажання здійснити напад. Тривале вживання кокаїну призводить до повної психічної деградації та тяжких фізичних захворювань.

Зрозуміло, яку силу мають ці наркотики нескінченно вони втручаються у систему задоволення і концентровано збуджуючи сентюм, швидко руйнують психіку і викликають штучну потребу у введенні все нових і нових «доз». Припинення прийому автоматично збуджує роботу «системи депресії», тому не дивно, що саме кокаїністи частіше від інших наркоманів закінчують життя самогубством.

Психотомитетики (галюциогени)

Їх можна побачити в рослинах від тропіків аж до полярного кола. Типовим прикладом є мескалін (з мексиканського кактуса «пейотль»), псидліцибін, буфотеїн, гармін. Найвідоміша речовина — «ЛСД» (діетиламід лезиргінової кислоти). Лише маленька частина цієї речовини особливо шкідливо діє на СЗ, всі - на весь мозок чи на більшу його частину, викликаючи розлади його роботи, що лежать в широкому діапазоні - від тимчасових галюцинацій до радикального порушення інтелекту й перетворювання людини у рослину. Навіть одноразове вдихання якогось отруйного «сміття» легко може назавжди пошкодити мозок…

Не можна торкатися всіх наркотиків, але психотомитетиків — особливо, бо жоден лікар не зможе передбачити дії цих наркотиків на певну людину з огляду на індивідуальність наслідків, що залежать від сили-силенної чинників.

Барбітурати (снодійні)

Барбітуратна наркоманія відрізняється станом, який нагадує алкогольне сп’янiння: розсіяна увага, погане осмислення ситуації, загальмованість, гучний голос, невиразна мова, надмірна жестикуляція, порушення координації рухів, розширення зіниць, їх в’яла реакція на світло. Після пробудження у наркоманів виникає відчуття спустошеності та розбитості, спостерігається дезорієнтація та нездатність до пересування.

Вони штучно застосовуються для пригнічення нормальної активності мозку і засинання тоді, коли «не хочеться спати». Тоді, коли організм дійсно втомиться і потребуватиме сну, він сам дасть сигнал — «час спати». Засинання тоді швидке і настає саме собою за будь-яких умов — на транспорті, у кімнаті, в кінотеатрі тощо. Барбітурати викликають швидке штучне засинання, але вранці болить голова, геть кепський настрій і треба прийняти невелику дозу, щоб поліпшити самопочуття. Цим вони схожі на алкоголь. Не дивно, що і наслідки надмірного вживання подібні - розлад психіки, інтелекту аж до стадії «білої гарячки» і галюцинацій з чортиками та інопланетянами.

Група «вуличних наркотиків»

Найвідомішім з них став «крек», а назви змінюються мало не що місяця. Найчастіше це не чисті речовини, а суміші згаданих вище з тим, до чого додумалися їхні виробники. Не дивно, що дія часто посилена, комбінована (впливають одночасно представники різних груп наркотиків), а наслідки індивідуальні і складні для передбачення.

Накопичено надто мало даних про «вуличні наркотики». Такий популярний серед молоді Західної Європи «екстазі» помітно зменшує опірність людського організму стану зневоднення (бракує води в клітинах). Були непоодинокі випадки миттєвої втрати свідомості і подальшої загибелі під кінець тривалих дискотек, бо оточуючі діяли на основі переконання, що йдеться про «брак кисню», і штучним диханням чи залишенням у спокої остаточно добивали своїх друзів. [3, c. 7−10].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.4. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків

Нажаль, наслідки завжди однакові і дуже трагічні. Важко зустріти старого наркомана з тієї причини, що до такого віку вони просто не доживають або ж гинуть від рук інших наркоманів, від передозування, зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою, від злочинів в тюрмі під час бійок, можуть стати жертвами нещасних випадків або ж передчасно помирають від отриманих хвороб. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

Період вживання наркотиків триває не більше 7−10 років, середня тривалість життя наркоманів — до 30 років. Особливо руйнівна дія наркотиків на дитячий організм. Наркоманія сприяє поширенню СНІДу, венеричних захворювань, туберкульозу, інших інфекційних захворювань. В наркозалежних людей повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. Ця стадія захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів, відзначається ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння. [3, c. 13].

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: у наркомана порушується душевний стан, розладнюється нервова система, втрачається самоконтроль, відбувається падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам’яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв’язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Руйнування особистості відбувається непомітно, хоча й швидко. Для відновлення удаваної душевної рівноваги, хорошого самопочуття наркоману необхідно систематично вживати наркотичні речовини. Але придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях. Для добування грошей на їх придбання, він готовий на будь- який злочин: крадіжку, розбій і навіть вбивство.

Суть фізичного недомагання полягає у тому, що наркоман відчуває сильну фізичну біль — «ломку» і він вживає наркотик для зняття фізичних страждань. Хронічні наркомани, як правило, перебувають як у психічній, так у фізичній залежності від вживання наркотиків. Вони вживають усі види наркотиків без розбору, які тільки є в їх розпорядженні. Oсновний зміст їхнього життя полягає у пошуках чергової дози наркотиків.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів. [4, c. 125−130].

Наркотики досить негативно впливають на мозок людини, яка їх приймає. Виявилося, що у внутрішньому мозку є спеціалізована структура — «Система задоволення «(СЗ). Всі позитивні відчуття і почуття так чи інакше пов’язані з її збудженням і поширенням вторинних сигналів по всіх «провідниках» нервової мережі. Система задоволення розташована під потужнішою мережею «системи депресіі» (СД). Обидві системи мають приблизно однакову будову, що включає компактні зони «вмикачів» і розгалужених нервових мереж, що ведуть у лобну частину півкуль і охоплюють практично всю нервову систему.

Молоді люди повинні знати однаково твердо висновки із закону вільного падіння (не стій під вантажем, бо він може відірватися і впасти на голову) і нейро-молекуляної біології -«важкі» наркотики швидко вбивають людину в людині, вони назавжди виводять з ладу «систему задоволення» чи весь мозок, а відновлення, на жаль, неможливе.

Слабкі наркотики роблять цеж саме повільніше, одночасно пошкоджуючи більшість внутрішніх органів. [5, c. 20−23].

Про вживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити певні ознаки, які не можливо приховати — це несподівана різка зміна у поведінці чи характері. Нaприклад, незвична для даної людини працездатність, чи, навпаки, різке зниження активності, різкі агресивні спалахи на невиправдані зовнішні подразники, розслабленість і апатія, стан, який нагадує посталкогольне сп’яніння (втомленість, сонливість, почервоніння і набряк обличчя) без алкогольного запаху.

При прийомі конкретних наркотиків (з групи опія, різних видів коноплі та інших) у наркомана відмiчaється нестримний сміх, мова його нісенітна, безглузда. У такому стані наркоман втрачає контакт з оточуючими (він впевнений, що вони не розділяють його весілля). З цієї причини він стає злобним і дратівливим. У наркомана може бути і рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування) протікає важко. При цьому відмічається різка зміна настрою, інтенсивне пото- і слиновиділення, блювота, біль у м’язах і суглобах, появляється страх смерті.

Для підлітків характерним є: раптова утрата інтересу до навчання, важке пробудження вранці, розсіяність, неуважність, немотивована подразливість, зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю), виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей.

У подібних випадках різко проявляється така особливість наркоманів як егоїзм. При цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання будь-якими шляхами і способами, не зупиняючись навіть перед порушенням норм моралі і права. Крім цього, у них відмічаються й інші соціальні пороки — знущання над тваринами, безглузде знищення матеріальних і культурних цінностей, азартні ігри, хуліганство, статева розпущеність тощо.

У них спостерігається відсутність почуття любові до батьків, поваги до вчителів і однолітків. Поряд з цим відмічається збільшення конфліктних ситуацій з близькими, учителями, ровесниками, зниження продуктивності в різного роду діяльності. Багато із них агресивні і жорстокі. Якщо людина вживає наркотики тривалий час, у неї з’являються характерні зовнішні ознаки: виснаження, загальна старезність та інші ознаки (падіння ваги порівняно з нормою, облисіння, суха шкіра жовтуватого кольору, чисельні зморшки, очі з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів, зміна в темпу мови (прискорена чи сповільнена)).

Якщо наркотики вводились шляхом ін'єкцій, то на шкірних покривах різних областей тіла є чисельні сліди уколів, рубці та шрами.

При наявності знань ознак поведінки наркоманів легко можна виявити споживачів-початківців. Вже при постановці на облік неповнолітніх і молоді, які схильні до правопорушень, а також осіб із групи ризику. [10, с. 332−333].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.5. Зміст профілактики проявів наркоманії серед дітей та молоді

Психологічна реабілітація залежних від наркотичних речовин осіб — справа надто складна. Насамперед це пов’язано з функціонуванням міцної системи психологічного захисту, яка впливає на рівень мотивації самозміни. Останній є, як правило, недостатнім для того, щоб активно працювати над змінами у сфері вживання наркотичних речовин.

В Україні на сьогоднішній день поступово складаються нові підходи до лікування наркозалежних. Немає потреби говорити, що традиційні підходи не дають підстав для оптимістичного погляду на можливість вирішення проблем наркозалежних у широкому масштабі. Після дезінтоксикації і запропонованої у наркологічних закладах психологічної допомоги переважна більшість осіб, що страждають від наркотичної залежності, повертаються до вживання. Із впевненістю можна сказати, що чітких програм психологічної реабілітації, які, крім теоретичної стрункості, могли б свідчити про практичні результати, надто мало.

Мета даної роботи — познайомити читача із програмою психологічної реабілітації, яка працює в існуючих сьогодні реабілітаційних центрах (РЦ) і базується на сучасних уявленнях про лікування наркотичної залежності методами психологічного впливу.

Досвід зарубіжних дослідників і наш власний досвід свідчать про те, що найбільш ефективним є поєднання існуючих способів психотерапевтичного впливу. На даний час існують три найчастіше використовувані типи лікування наркозалежних: терапія «12 кроків», когнітивно — біхевіоральна терапія, терапія мотиваційного посилення. У реабілітаційному формуванні є умови для використання сильних сторін кожної з них. Акцент на тому чи іншому типі лікування залежить від професійних поглядів, освіченості, досвіду фахівця. Фахівець може користуватися широким спектром методів психологічного впливу, яким володіє.

Варіант, який пропонується нами, передбачає акцент на терапії «12 кроків», але використовує стратегії мотиваційного посилення. Він працює на протязі 1,5 роки в РЦ «Відкриття» (м. Бровари Київської області).

Методами запропонованої програми є:

1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням принципів Програми «12 кроків», когнітивно-біхевіорального підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії, конфронтаційного методу;

2) освітній метод з акцентом на принцип «Рівний-рівному »;

3) система сімейна психотерапія (елементи);

4) антистресові методики (релаксаційна техніка);

5) гештальт-терапія, психосинтез (елементи);

6) кінезіотерапія.

Перший і другий методи є обов’язковими у цьому типі лікування. Сімейна психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати, скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.

Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі з особами, залежних від наркотичних речовин.

Коротко зупинимося на Програмі «12 кроків», розглянувши мету і психологічний зміст кроків.

І.П. Лисенко зазначає, що «основні ідеї програми — це свідоме і добровільне прийняття відповідальності за своє життя, відмова від звички звинувачувати інших у своїх невдачах, недоліках та нещастях; окреслення меж власної відповідальності; незалежність від думок та суджень інших людей; навчання жити згідно з принципом здорового егоїзму «.

1) Крок — це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною, розуміння втрати контролю над своїм життям («ми визнали, що безсилі перед наркотиком, що наше життя стало некерованим «).

2) Зародження надії, що є сила, яка може допомогти повернути загублене здоров'я («повірили, що Сила, могутніша, ніж наша власна, може повернути нам психічне здоров'я «).

3) Прийняття рішення віддати себе і свої проблеми під захист Бога, як кожен для себе його розуміє («вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми його розуміємо»).

4) Глибинне і сміливе дослідження своєї поведінки («провели дослідження і дали собі відверту моральну оцінку»).

5) Зізнання перед Богом, іншими людьми і собою в сутності своїх помилок («визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок»).

6) Готовність позбутися негативних рис свого характеру («були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру»).

7) Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звільнитися від цих недоліків («покірно попросити його усунути наші недоліки»).

8) Покаяння перед усіма, кому було заподіяно зло, та підготовка до компенсації спричиненого зла («склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшкодувати всім їм завданні збитки»).

9) Компенсація нанесеного зловживанням зла усім тим людям, які від нього постраждали, виключаючи ті випадки, коли ця компенсація може задати шкоди («по можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим»).

10) Продовження критичного спостереження за своєю поведінкою, визнання своїх помилок, якщо ти їх припускаєшся («продовжували особисту оцінку і, коли були не праві, швидко визнавали це»).

11) Шляхом роздумів поліпшенням свідомого самоконтролю («через молитву та медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними виконати її»).

12) Після духовного пробудження шляхом виконання цих кроків ділиться своїм досвідом з особами, які зловживають, і бути принциповими у своїх справах («духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у всіх своїх справах»).

Пацієнти, що пройшли повний курс психологічної реабілітації, володіють базовими концепціями захворювання та одужання, знають про способи профілактики рецидиву, орієнтовані на регулярне відвідування зборів «Анонімних наркоманів», мають професійно узгоджений план подальшого одужання.

Філософію програми відрізняють дві важливі особливості:

1) Прийняття моделі захворювання пацієнтом.

2) Розуміння духовного виміру одужання.

Модель захворювання передбачає, що залежність від наркотичних речовин — хронічне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутність — нездатність контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна вдається до вживання великої кількості наркотичних речовин не внаслідок моральної реформованості, а тому що не здатна вільно обирати ті чи інші моделі поведінки. Наркоманія є біопсихосоціодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхідно провести кардинальні зміни у всіх цих сферах.

Поняття духовності не стосується якоїсь конкретної релігії. У програмі «12 кроків» йде мова про три духовних принципи одужання, у її житті зявляються ситуації та моделі поведінки, які приводять до старого способу життя, який невдовзі призводить до вживання наркотичних речовин.

Програма психологічної реабілітації «12 крокі» має таку структуру:

1) індивідуальне консультування та психотерапію;

2) групове консультування та психотерапію;

3) сімейне консультування та психотерапію;

4) освітню програму;

5) участь у групах самодопомоги «Анонімні Наркомани».

Освітня програма складається із:

1) Інформаційних занять щодо концепції захворювання та одужання;

2) Сімейної освіти;

3) Сексуальної освіти;

4) Духовної освіти;

5) Антистресової програми.

Вибір складових частин освітньої програми не випадковий. Він зумовлений тим, що:

1) залежна має мати достатньо інформації щодо закономірностей функціонування захворювання, щоб знати, що з ними діяти, а також інформації стосовно стратегій поведінки, які полегшують одужання (перша складова);

2) одужання прямо пов’язане із сімейними відносинами, вмінням конструктивно вирішувати сімейні конфлікти, із розумінням концепції спів залежності (друга складова);

3) сексуальні відносини і пов’язані з ними емоційні стани приводом до повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не має досвіду сексуальних відносин у тверезому стані і відчуває страх перед ними, сексуальна поведінка залежних осіб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона не приносить відчуття задоволення, а натомість залишає спустошеність і невдоволеність (третя складова);

4) пацієнтам важко зрозуміти духовний вимір одужання, у багатьох із них відсутнє поняття про духовність, у декотрих воно не розділяється із поняттям релігійності, і це є серйозним бар'єром для прийняття програми (четверта складова);

5) коли особа вживала наркотичні речовини, вона вирішувала проблему стресу з їх допомогою; на початку одужання характерні значні емоційні коливання, які підвищують вірогідність виникнення стресового стану, тому необхідно навчатись вирішувати проблему стресу без психоактивних речовин (п'ята складова).

В ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов’язуть відвідувати збори «Анонімних наркоманів» не менше З-х разів на тиждень. Родичі пацієнтів заохочуються для участі в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членів сім'ї) та Aл-Aтин (для дітей).

Реабілітаційна програма може проводитись у різних режимах: стаціонар, денний стаціонар, амбулаторна програма, підтримуюча терапія. Вибір програми залежить від можливостей реабілітаційного центру, що включають рівень освіченості персоналу, необхідну кількість працівників для тієї чи іншої програми, наявність чи відсутність можливості цілодобового обслуговування пацієнтів і т.д. Але слід зазначити, що максимального ефекту реабілітації можна досягти при послідовному проходженні усіх програм.

Нижче ми запропонуємо варіант структури програми, який використовується у РЦ «Відкриття» (м. Бровари).

Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28−42 днів. Термін стаціонарної програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой