Архітектура України кінця ХVII століття

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Історія мистецтв»

на тему:

Архітектура України кінця ХVII ст.

Перевірила:

доцент

Храмова-Баранова О.А.

Виконала:

студентка гр. ДЗ-51

Гродзь А.С.

Черкаси 2007

ЗМІСТ РОБОТИ

1. Титульний лист

2. Зміст роботи

3. Вступ

4. Основна частина

А) Риси європейського бароко в українській архітектурі

Б) Типи будівель

В) Визначні будівничі доби бароко

5. Висновки

6. Посилання на використану літературу

ВСТУП

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав — все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI — XVIII ст.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVI — XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів — з другого.

З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII -- XVIII ст. -- часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України -- вдруге після княжої доби.

Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи -- стиль бароко. Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.

Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі набули яскравої своєрідності. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам’ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев’яному народному будівництві всіх українських земель.

Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, -- так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показовіші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою -- рух, замість гармонії -- боротьбу. Тому в архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали, брами, переладовані важкими пілястрами, складними гзимсами, вигнутими й покрученими завитками -- т. зв. волютами (слимаками) -- та буйною орнаментикою. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, головно з Італії й Німеччини, власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського або «козацького» бароко. Центр мистецького життя з половини XVII ст. переноситься знову до середньої, Наддніпрянської України, де фундаторами й меценатами мистецтва стають українські гетьмани, полковники та церковні достойники, що походять із демократичних козацьких верств. Особливо багато будов побудовано гетьманами Самойлувичем, Мазепою, Апостолом та полковниками Герциком, Миклашевським, Мокієвським та ін. Лише одним Мазепою побудовано чи відновлено в Києві понад 6 величезних будов, не кажучи про інші по цілій Гетьманщині.

Самостійна творчість українських митців розпочинається в другій половині XVII ст. та досягає найбільшого розцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників -- старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви -- віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості -- із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві -- Михайлівський собор (1690 -- 94) і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старших церков у Києві: Софійської кафедри 1691 -- 1705 рр., головної церкви Лаври 1695 і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря й т. д.

Іншим типом є будови, що в плані й просторовому об'ємі йдуть за давньою традицією українського дерев’яного будівництва -- тридільного та п’ятидільного (хрещатого) заложення із трьома й п’ятьма банями. Цей уповні самобутній тип будов настільки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будівництва, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної, логічної композиції, так і окремих пластично-розвинених та притому лагідних форм і деталей. І якщо підклад цієї архітектури є бароковий, проте ясними конструкціями й обмеженістю прикрас наші будови далеко відходять від чисто Декоративних принципів надто переладованих форм бароко Заходу і Сходу. До трибанних церков із тридольним заложенням належать знаменитий Покровський собор у Харкові 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далі дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах і менші будови в Сумах, Богодухові, Слов’янському та ін. Найвищого мистецького вислову й чистоти форм досягають п’ятибанні церкви на хрещатому заложенні. Генеза (постання) їх у нас ще в належній мірі не з’ясована. До найстарших належать згадана вже Сутківська твердиня, церква Адама Киселя в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів Петра Могили в 1638 -- 43 рр. До розвиненої барокової доби належать прекрасні будови Київської лаври -- Усіх Святих (1696 -- 98), Воскресіння та Петра й Павла, св. Юра Видубицького монастиря (1696), будови Чернігова, Батурина, Ізюма. Дальшим розвитком були будови дев’ятидільні з дев’ятьма камерами, перекриті п’ятьма банями -- Троїцька церква Густинського монастиря (1672 -- 74), Преображенська в Прилуках (1716), собор у Ніжині.

Менше перепрацьовувалися західноєвропейські зразки бароко на Західній Україні в замках-палатах, що збереглися в руїнах (Збараж, Бережани, Підгірці) та в римо-католицьких храмах (Львів, Перемишль, Кам’янець). Ближче стоять до українського бароко жидівські синагоги, нерідко з розкішним аттиком та бароковими прикрасами, де часами здибуються східні мотиви левів, птахів тощо (Щаргород на Поділлі, Сатанів, Тернопіль 1672 р.). З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув т. зв. Дім Мазепи в Чернігові (чи, власне, військова канцелярія доби Мазепи XVII -- XVIII ст.) -- партерова будова типу міських ратуш чи інших установ із пишно прибраними стінами та фронтонами. «Не менш цікава кам’яниця полковника Я. Лизогуба в Сидневі кінця XVII ст. -- масивних форм, але значно бідніша в прикрасах. З менших кам’яниць XVII -- XVIII ст. збереглися муровані будинки в Батурині (значно перебудований дім В. Кочубея), Любечі (т. зв. Полуботківська кам’яниця), в с. Підусівка біля Чернігова (1690 -- 1710), Козельці, Ніжині, Лубнах (т. зв. «скарбниця»), Прилуках («Галаганівськии арсенал»).

До загальноєвропейського бароко належать витвори архітекторів Я. Годного, Дж. Бріано, Дж. Джізлені, А. Колара, Я. Покори, П. Гіжицького, Б. Меретина, Я. де Вітте, Г. Гофмана — іноземців, їх твори, пов’язані з католицьким культурним колом — це кляшторн, костьоли, колегіуми, ратуші, що збереглися на Поділлі, Волині і Галичині (Домініканський костьол у Львові 1749 -1764 pp., Колегіум в Кременці 1735 p., комплекс Почаївської лаври 1771 — 1791 pp., ратуша в Бучачі 1751 р. тощо). На Гетьманщині до загальноєвропейського бароко з суттєвими місцевими відмінами можна віднести хіба що Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, що його 1642 р. почав будувати Адам Кисіль, та монастирські собори віленського архітектора, німця І.Б. Зауера — Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові 1679 — 1695 pp. та Спасо-Преображенський собор Лубенського Мгарського монастиря 1695 р. — обидва є плодами будівничої діяльності гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. За об'ємно-просторовою структурою ці собори дуже нагадують литовські споруди того ж автора — костьол Камальдулів у Пажайслісі 1667 — 1712 pp. та костьол Петра і Павла на Антакальнісі у Вільнюсі 1668 — 1685 рр.

Найвідоміший архітектор українського бароко -- Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву (на місці вірменської Різдвобогородицької церкви, що згоріла 1651 р., грецький купець Микола Тарнавіот 1685 р. збудував дерев’яну церкву Покрова Божої Матері. Протягом 1766−72 рр. на її місці Григорович-Барський спорудив, як вважається, свою найкращу будівлю — двоповерховий кам’яний храм у вигляді триконху, увінчаний трьома банями) й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві - один з парафіяльних храмів Подолу. Один з кращих творів Івана Григоровича-Барського. Нинішня кам’яна церква споруджена у 1772−75 рр. І. Григоровичем-Барським. Зодчий скористався композицією, створеною його вчителем Андрієм Квасовим у церкві садиби Розумовських в селі Лемеші, але надав споруді самобутніх рис.

Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра -- корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям. Проскурниця та книжкова крамниця (Ковнірівський корпус) є однією з кращих споруж Верхньої Лаври. Її зведення пов`язують з іменем будівничого С. Ковніра.

Споруда сприймається зараз як один об`єм, проте, складається з двох різних споруд побудованих у різні часи, а вже потім об`єднаних в єдине ціле. Так, південна частина споруди — монастирська проскурниця, зведена у XVII ст, а на початку XVIII ст. С. Ковнір будує поруч книжкову лавку з окремим входом. Після пожежі, у 1744−1746 рр. він відбудував обідва будинки, надавши їм сучасного вигляду.

Монастирська проскурниця — це досить об`ємна квадратна в плані споруда з масивними стінами. На межі XVII і XVIII ст. до основної будови прибудовано келію доглядача проскурниці, а згодом — книжкову крамницю. Одночасно з побудовою крамниці над всім будинком, що утворився, звели шість фронтонів — найбільший з них — над проскурницею, найменший над прибудованої до неї і чотири однакові над крамницею.

Протягом XVII--XVIII ст. в Україні розвивалася скульптура. Автором численних іконостасів і скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі, церкві св. Покрови в Ромнах, був Сисой Шалматов. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність. На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На ґрунті традицій дерев’яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об'єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду. Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю — гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’яні собори Микільського (1690−1696) і Братського (1690−1693) монастирів в Києві.

За зразком Ніжинського собору (1668−1670) коштом гетьмана І. Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679−1695).

Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684−1692) Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

ВИСНОВКИ

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві, а зокрема й в архітектурі, посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

Безперечно, основний вклад в архітектуру цього періоду зробив Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву (на місці вірменської Різдвобогородицької церкви, що згоріла 1651 р., грецький купець Микола Тарнавіот 1685 р. збудував дерев’яну церкву Покрова Божої Матері. Протягом 1766−72 рр. на її місці Григорович-Барський спорудив, як вважається, свою найкращу будівлю — двоповерховий кам’яний храм у вигляді триконху, увінчаний трьома банями) й церкву Миколи Набережного на Подолі - один з кращих своїх творів.

ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАНУ ЛІТЕРАТУРУ

Белецкий П. А. Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв. — Ленинград: Искусство. — 1981. — 256с.

Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. — К.: Мистецтво. — 1981. — 159с.

Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV- пер. пол. XVII ст. — Київ: Мистецтво. — 1985. — 173с.

Рибалка І.К. Історія України. Частина I: від найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Харків: Основа. — 1994. — С. 189−190, 306−307, 414−416.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой