Бібліотечні фонди

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

1. Загальна характеристика системи документопостачання бібліотек в Україні

Бібліотечні фонди — стратегічний ресурс розвитку суспільства, їх інформаційний потенціал є основою економічного, інтелектуального та духовного прогресу людства. Документні ресурси бібліотек — загальнодоступне та універсальне за змістом джерело інформації, об'єкт постійного суспільного попиту, невід'ємна складова культурного національного надбання. В умовах інформатизації та стрімкого розвитку новітніх технологій отримання, збереження, обробки і передачі інформації саме бібліотеки, досконало володіючи інструментарієм упорядкування інформаційного простору, стають базовими соціальними інститутами, найкваліфікованішими та найавторитетнішими комунікаційними посередниками між світовим документним ресурсом та користувачем.

Проблема своєчасного та повноцінного документопостачання бібліотечних фондів має вагоме соціально-економічне та культурологічне значення, є однією з пріоритетних у світовому бібліотекознавстві та бібліотечному фондознавстві. Кризовий стан систематичного поповнення складу фондів бібліотек України, спричинений розпадом системи державного централізованого книгорозповсюдження, постійним недофінансуванням комплектування бібліотек, відсутністю єдиної інформаційної та технологічної платформи взаємодії видавничої, книготорговельної та бібліотечної галузей, ускладнює якісне задоволення інформаційних потреб громадян, реалізацію їх конституційних прав на вільний доступ до інформації, призводить до поглиблення відставання країни в освоєнні новітніх науково-технічних і технологічних досягнень.

Запорукою виконання бібліотеками України їх суспільної місії є кумулювання найціннішого соціально значущого сегмента світового документного потоку, що можливо лише за умови використання взаємодоповнюючої сукупності джерел і способів документопостачання. Створення концептуальних засад оптимізації системи документопостачання бібліотечних фондів, адаптованої до демократичних, технологічних та ринкових перетворень, що відбуваються нині в Україні, сприятиме підвищенню соціальної ефективності та престижу бібліотечного соціального інституту, ліквідації в країні інформаційного дефіциту, який суттєво уповільнює темпи розвитку вітчизняної науки, економіки та культури.

Сукупність джерел і способів документопостачання бібліотечного фонду як система являє собою цілісну єдність генетично споріднених і закономірно взаємопов'язаних складових, інтегральним результатом функціонування яких є забезпечення процесу систематичного та першочергового поповнення документами бібліотек усіх типів та видів відповідно до їх завдань та інформаційних потреб користувачів. На функціонування системи впливають її властивості: відкритість, динамічність; нелінійність; нерівнозначність елементів; стохастичність; керованість. Важливим аспектом концептуалізації системного розвитку джерел і способів документопостачання є розроблення проблеми їх класифікації, яку в сучасних умовах необхідно доповнити такими новими класифікаційними ознаками: за формою власності (державні, недержавні джерела документопостачання); за прибутковістю (комерційні, некомерційні); за асортиментом послуг для бібліотек щодо документопостачання їх фондів (монофункціональні, поліфункціональні); за значущістю щодо повноти постачання бібліотечного фонду (базові, додаткові); за територіальним діапазоном функціонування (місцеві, міжрегіональні, загальнодержавні, зарубіжні, міждержавні); за видовим складом розповсюджуваних документів (монодокументні, полідокументні); за можливістю надання документів через електронне середовище.

Теоретичним засобом розкриття сутності та побудови концептуальних засад функціонування системи документопостачання бібліотечних фондів є категоріальний апарат. Порівняльний аналіз діючих законів, стандартів, термінологічних словників і довідників, численних фахових видань свідчить про відсутність термінологічної єдності щодо складових документопостачання бібліотечного фонду. В ситуації постійного зростання обсягу та видового різноманіття електронних носіїв інформації це значно ускладнює практику комплектування бібліотек, породжує проблеми невизначеності місця електронних документів як об'єктів документопостачання, гальмує освоєння бібліотеками технологій поповнення бібліотечного фонду в інтерактивному режимі способами електронної книжкової торгівлі, передплати, електронного документообміну. Наукова розробка термінологічного аспекту проблем документопостачання сприяє уніфікації фахової терміносистеми, дозволяє уникнути багатьох правових, організаційних і технологічних труднощів щодо якісного комплектування фондів бібліотек. Фондознавча термінологія доповнена новими базовими поняттями предметної сфери «електронне документопостачання», під яким пропонується розуміти забезпечення бібліотечного фонду мережевими документами через систему електронних способів і джерел постачання, що базуються на Інтернет-ресурсах і технологіях; визначено поняття «електронні джерела та способи документопостачання», «електронний обов’язковий примірник документів», «електронний документообмін»; «електронна купівля та передплата».

2. Державні та альтернативні джерела поповнення бібліотечного фонду

За Законом України «Про обов’язковий примірник документів» (від 09. 04. 99 p. № 595-XIV) [1], національні, у тому числі спеціалізовані, всеукраїнські бібліотеки мають отримувати бодай один безоплатний примірник усіх, зокрема, книжок, що виробляються на території України. Доставляють його виробники, а «порядок доставляння… встановлює Кабінет Міністрів України». Втім, саме через це положення Закону його дію тимчасово призупинено. Причина — в оновленні переліку установ, що підпадають під його виконання.

З метою забезпечення нормального функціонування і розвитку бібліотеки в умовах дефіциту державного та місцевих бюджетів, подорожчання друкованої та іншої продукції дедалі більшого значення набуває пошук джерел отримання додаткових коштів, підтримки доброзичливого ставлення громадськості до бібліотеки.

Серед додаткових джерел фінансування, що також поповнюють бібліотечні фонди, — спонсорство, платні послуги і видавнича діяльність книгозбірень.

Платних послуг немає хіба що у дитячих бібліотеках. Крупні книгозбірні здають в оренду приміщення (часто не від хорошого життя), надають такі платні послуги, як ксерокопіювання, професійні переклади, складання бібліографії до наукових праць, пошук і огляд літератури на зазначену тему, доступ до Інтернету (в НБУВ поки безкоштовно), а також інші, на які є попит. З недавнього часу бібліотеки, згнітивши серце, змушені брати мінімальну платню за «читацтво»: отримання читацького квитка терміном на 1 рік коштує від 3 до 14 грн., разове відвідування бібліотеки — не більше гривні [8, c. 61−62].

Згідно із Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», розмір коштів, отриманих із додаткових джерел, не обмежується і є власністю книгозбірні. Щодо видавничої діяльності, то чи не кожна більш-менш велика бібліотека друкує професійну літературу, бібліотеко- і книгознавчу. Ці книжки безпосередньо поповнюють фонди — свої й колег, а реалізація книжок і брошур при носить додаткові кошти.

Поповнення бібліотечних фондів відбувається також завдяки Національній програмі випуску суспільно необхідних видань, які надсилаються книгозбірням безкоштовно [12, c. 35−36].

Програма передбачає кілька постійних рубрик: Література мовами нацменшин України, Книга пам’яті України, Енциклопедичні видання, Література для дітей та юнацтва, Наукова та науково-популярна література, Довідкові видання, Літературно-художні твори, Літописи видань, Ювілейні видання, Подарункові видання.

У бібліотек завжди були меценати, є вони і сьогодні. Книжки у дарунок — одноразово і постійно, від видатних і не дуже жителів України та світу — бібліотеки продовжують отримувати. У наших традиціях — передавати бібліотекам особисті, домашні зібрання книжок. (Символічно, що саме у вихідця з України Теофана Прокоповича на теренах тодішньої Росії була найбільша особиста бібліотека — 3193 книжки, переважно античні автори.)

Основним джерелом поповнення фондів іноземної літератури є гуманітарна допомога. [16, c. 134−136].

Плідною традицією залишається обмін літературою між бібліотеками України, а також міжнародний книжковий обмін. В ідеалі він має бути еквівалентним, але так виходить далеко не завжди.

Нарешті, бібліотеки були і залишаються осередками багатьох сучасних і оригінальних ініціатив. Малі бібліотеки влаштовують зустрічі з цікавими людьми, зокрема письменниками, лікарями, журналістами; великі - творчі вечори, мистецькі виставки, експозиції видавництв. А у національних, державних книгозбірнях відбуваються навіть семінари і конференції. Безумовно, усі ці заходи додають читачам нових книжок, а також привертають увагу широкої громадськості до здобутків і проблем бібліотек [20, c. 13].

3. Структура документного ринку за видами документів: ринки друкованих видань, аудіовізуальних матеріалів, електронних документів, репродуційованих і неопублікованих документів

У структурі документного ринку за видами документів можна виділити ринки друкованих видань, аудіовізуальних матеріалів, електронних ресурсів, репродукованих і неопублікованих матеріалів.

Ринок друкованих видань об'єднує книжкові та періодичні видання. Виробниками на цьому ринку виступають видавництва, поліграфічні підприємства, інші видають організації та редакції засобів масової інформації [14, с. 22].

Ринок аудіовізуальних матеріалів об'єднує документи, що дозволяють відтворити інформацію відразу по декількох каналах сприйняття. Виробниками на цьому ринку є теле- і радіокомпанії, теле- і кіностудії, фірми звукозапису. Кінцевими продуктами тут виступають звуко-, відеозаписи, фільмокопії, а також так звані мультимедіа продукти. Звукозаписи можуть бути виконані на грамплатівки, аудіокасети, компакт-диски (CD). Пристроєм їх відтворення є спеціальний лазерний програвач або мультимедійний комп’ютер. Відеозаписи можна отримати як на відеокасетах, так і на цифрових дисках (DVD). Аналогічно, фільмокопії можуть бути представлені на звичайній кіноплівці, на відеокасетах, на лазерних дисках [10, с. 77].

Новий вид аудіовізуальних документів, так звані мультимедіа продукти, об'єднує зображення, звук і текст, елементи анімації, але використовує як засоби відтворення комп’ютери. Як правило, такі мультимедійні продукти випускаються на CD, тому що великий обсяг образотворчої та графічної інформації вимагає і великого обсягу пам’яті.

Ринок електронних ресурсів об'єднує машинозчитувані (електронні) і мережеві видання. Виробниками на цьому ринку поряд зі спеціалізованими фірмами — виробниками електронних продуктів, є також журнальні та книжкові видавництва, книготорговельні фірми, інформаційні та передплатні агентства, онлайнові книжкові магазини.

Електронні видання випускаються на лазерних дисках та інших машиночитаних носіях. Мережеві видання доступні по телекомунікаційних мережах Інтернет.

Вхідними точками в мережу Інтернет є сервери книжкових дилерів та розповсюджувачів документів на інших носіях, передплатних агентств, книготорговельних фірм, книжкових клубів, книжкових і журнальних видавництв, а також спеціалізовані довідкові сервери для комплектатор, що допомагають відшукати необхідні електронні ресурси, довідкову та комерційну інформацію в допомогу поточному комплектуванню (адреса, умови підписки, ціна та ін) [10, с. 33].

Ринок репродукованих матеріалів розвивається досить динамічно у зв’язку з впровадженням нових технологій перекладу документів на інші носії інформації та рішенням бібліотеками проблеми володіння документом в традиційному друкованому вигляді або в іншій формі. Це технології мікрофільмування, мікрофішірованія, фото-і ксерокопіювання, Оцифровані - перекладу друкованої інформації в електронну форму та подання її на машиночитаному носії чи у вигляді інформаційного ресурсу в мережі (наприклад, у складі фонду повнотекстової віртуальної бібліотеки),

Неопубліковані документи (звіти про НДР і ДКР, препринти, рукописи, неопубліковані переклади), як правило, є предметом комплектування наукових і спеціальних бібліотек. У загальнодоступних бібліотеках до неопублікованих документів відносяться головним чином матеріали краєзнавчої тематики [10, с. 35].

4. Інформаційне забезпечення комплектування бібліотечних фондів

Настільки різноманітний і динамічно складаний документний ринок призводить до істотного розширення інформаційного поля комплектатора. Система інформаційного забезпечення комплектування в даний час знаходиться в стадії становлення. До наявних раніше джерел інформації про книжковий ринок додалися нові. [6, с. 4].

Впровадження ринкових процесів в книжкову справу (скасування твердих номіналів, вільне ціноутворення) та сучасних телекомунікаційних технологій істотно змінило традиційну технологію моніторингу профільного потоку документів. Комплектатор повинен відслідковувати не тільки змістовне і якісне наповнення потоку, але також постійно стежити за кон’юнктурою цін та орієнтуватися в механізмі ціноутворення. Не випадково серед джерел інформації комплектатор з’явилися видання, які відстежують цінові котирування на дрібнооптових книжкових ринках провідних книговидавничих центрів України. Важливе місце займають джерела інформації рекомендаційного характеру, що дають оцінну характеристику поточному потоку документів.

Широке поширення на ринку отримали «прайс-листи» з інформацією про поточний асортимент і ціни. Однак це джерело інформації про книгу призначене для книготоргових структур і практично не використовується комплектатором при відборі документів у фонд. При багатьох видавництвах і книготорговельних фірмах функціонують асортиментні кабінети з виставками зразків. Ряд видавництв, а також книготорговельні фірми продовжують випускати тематичні плани і каталоги в традиційному друкованому вигляді, проте їх частка надзвичайно мала [6, с. 8].

Прискорення процесів книговидання та взаємодії партнерів у процесі комплектування неминуче призводить до того, що загальною тенденцією в найближчий час стане повсюдний перехід до використання в поточному комплектуванні інформаційних технологій і ресурсів Інтернет. Вже сьогодні для бібліотек через мережу Інтернет доступні наступні види видань: повні тексти книг, періодичних видань та видань, у тому числі тих, що існують тільки в електронному вигляді, не мають друкованої версії, бази даних. Для їх пошуку в мережі Інтернет використовуються такі інформаційні ресурси, як книжкові магазини онлайнового доступу, електронні каталоги бібліотек, сервери книжкових дилерів і передплатних агентств, видавництв, каталоги електронних ресурсів (електронних текстів, книг, періодичних і серіальних видань, віртуальні бібліотеки).

Для відбору та замовлення періодичних видань зазвичай використовуються Каталоги періодичних видань.

5. Основні способи документопостачання бібліотек

Основними способами документопостачання ЦБС стали перерозподіл фондів бібліотек, що закрилися, відшкодування читачами книг замість загублених, дар і гуманітарна допомога. Оновлюваність фондів украй низька і здійснюється в основному за рахунок передплати на періодичні видання. Механізми функціонування обов’язкового примірника як провідної форми документопостачання бібліотек, що мають статус національних і паранаціональних, поки не забезпечують їм необхідної повноти фондів.

У ситуації підтримання і вдосконалення ефективності та якості роботи бібліотек, що склалася, їх іміджу та конкурентоспроможності на інформаційному ринку неможливо забезпечити без введення інновацій у процес документопостачання бібліотечних фондів. Виділяють два основних типи інновацій: радикальні і модифікуючі. Здійснення радикальних інновацій в даний час можна констатувати в стратегії документопостачання бібліотек України. Вони полягають у зміні основоположних принципів комплектування, змісту та критеріїв відбору літератури в бібліотечні фонди, переорієнтації їх на реальні потреби користувачів. У тактиці документопостачання необхідні модифікуючі інновації, серед яких найважливішими є продуктні, технологічні та організаційно-управлінські.

Продуктні інновації повинні бути спрямовані на комплектування бібліотек документами на новітніх носіях інформації, надання можливостей користувачам доступу до електронних форм документів через регіональні, національні і глобальні мережі, використання систем електронного копіювання та доставки електронних копій документів, розміщених у віддалених базах даних. В залежності від пріоритетів і фінансових можливостей конкретної бібліотеки, від вартості і інтенсивності використання документів на традиційних і новітніх носіях інформації, необхідно правильно вирішити проблему співвідношення придбання документів у фонд або забезпечення дистанційного доступу до них по каналах телекомунікацій.

Технологічні інновації передбачають застосування в процесі документопостачання бібліотек сучасних інформаційних технологій, альтернативних джерел і форм комплектування, відбір літератури за електронним анотованим каталогом вітчизняних і зарубіжних книготорговельних фірм з системою замовлення в режимі он-лайн або по електронній пошті тощо. Для раціональної організації цього напрямку роботи необхідно створення і ведення бази даних на допомогу комплектуванню бібліотек, яка буде відображати web-адреси і короткі характеристики універсальних і спеціалізованих мережевих серверів видавництв, книжкових дилерів і передплатних агентств, а також основні параметри наявних на ринку електронних продуктів і послуг.

Організаційно-управлінські інновації полягають у застосуванні маркетингового підходу до процесу документопостачання бібліотек, в ретельному моніторингу документного потоку, створенні національної системи «Книги в наявності і друку», у налагодженні тісних зв’язків з постачальниками і користувачами документів з метою формування привабливого іміджу бібліотек на інформаційному ринку, в координації і кооперації діяльності по формуванню документних ресурсів з іншими документно-комунікаційними установами.

Інновації в документопостачання бібліотек — це показник і умова їх прогресу. Успішне впровадження інновацій залежить не тільки від фінансової підтримки держави, важливе значення тут має суб'єктивний фактор: активність і професіоналізм комплектатор, їх особистісні якості, перш за все — рівень інтелекту, ерудиція, моторність, уміння адаптуватися до нових соціальних умов і не просто виживати в них, але і домагатися успіху.

6. Обов’язковий примірник: призначення, функції, види

Обов’язковий примірник документів — примірник різних видів тиражованих документів, який передає його виробник на безоплатній або платній основі юридичним особам, визначеним цим Законом.

Система обов’язкового примірника документів — сукупність видів обов’язкових примірників документів, а також порядок їх доставляння, зберігання та використання.

До обов’язкового примірника документів належать такі їх види:

— видання текстові, нотні, картографічні, образотворчі;

— видання електронні;

— видання, аудіопродукція та інші документи для сліпих;

— аудіо-, візуальна, аудіовізуальна продукція (кіно-, відео-, фото-, фонодокументи);

— нормативно-правові акти у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

— патентні документи.

Порядок доставляння обов’язкового примірника документів встановлює Кабінет Міністрів України.

Виробники документів доставляють всі або окремі за їх профілем чи/та видом:

1) обов’язковий безоплатний примірник видань — Книжковій палаті України, національним, у тому числі спеціалізованим, всеукраїнським бібліотекам, Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України, органам виконавчої влади у галузі інформації, на які покладена функція державної реєстрації засобів масової інформації та ведення Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції;

2) обов’язковий безоплатний примірник видань, що виготовляються (в тому числі публікуються) на відповідній території, — універсальним бібліотекам (Автономної Республіки Крим та обласним);

3) обов’язковий безоплатний примірник патентних документів — державним центрам науково-технічної та економічної інформації, всеукраїнським галузевим бібліотекам;

4) обов’язковий безоплатний примірник аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції: державному фондові фільмів при центральному органі виконавчої влади в галузі кінематографії - фільмокопії та вихідні матеріали кіно- і відеофільмів, створених повністю або частково за кошти Державного бюджету України, та фільмокопії кіно- і відеофільмів, створених в Україні за кошти юридичних осіб з приватною формою власності або фізичних осіб (крім фільмів документального характеру, кіноперіодики, творів кіно- і відеолітопису); Центральному державному кінофотофоноархіву України — фільмокопії та вихідні матеріали кіно- і відеофільмів документального характеру, кіноперіодики, творів кіно- і відеолітопису, фото-, фонодокументи, що створені повністю або частково за кошти Державного бюджету України, а також фільмокопії документального характеру, кіноперіодики, творів кіно- і відеолітопису, фото-, фонодокументи, створені за кошти юридичних осіб з приватною формою власності або фізичних осіб; національним, у тому числі спеціалізованим, всеукраїнським бібліотекам — аудіопродукція довідкового, навчального, науково-просвітницького, виробничо-професійного, розважального характеру; універсальним бібліотекам (Автономної Республіки Крим та обласним) — аудіопродукція краєзнавчого характеру, виготовлена на відповідній території;

5) обов’язковий безоплатний примірник нормативно-правових актів у сфері стандартизації, метрології та сертифікації - Національному автоматизованому інформаційному фонду стандартів, Книжковій палаті України, всеукраїнським бібліотекам;

6) обов’язковий безоплатний примірник видань, аудіо продукції та інших документів для сліпих — центральній бібліотеці Українського товариства сліпих;

7) обов’язковий безоплатний примірник малотиражних документів (до 100 примірників) — Книжковій палаті України та національним бібліотекам;

8) два обов’язкових безоплатних примірники виготовлених дисків для лазерних систем зчитування із записом на них інформації - спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування.

7. Книгообмін в інформаційному середовищі бібліотек

Книгообмін бібліотечний, передача творів друку в постійне користування з однієї бібліотеки в іншу. Розрізняють документообмін внутрішній і міжнародний. Внутрішній документообмін мав значний розвиток у СРСР. Були створені кнігообменні фонди центральних, республіканських, обласних і деяких інших. бібліотек. Найбільшим фондом був Центральний кнігообменний фонд (ЦКФ) Державної бібліотеки СРСР ним. В.І. Леніна

Обмін літературою між бібліотеками України ведеться без грошових розрахунків.

Обмінний фонд — фонди бібліотек, що використовуються для обміну, перерозподілу, безкоштовної передачі. Документи обмінного фонду не обліковуються на рахунках та не використовуються для обслуговування користувачів, В останні роки ОФ — канал, через який бібліотеки отримують хоч і невеликі, але все ж додаткові кошти. ОФ бібліотек України — цінний, але поки слабо використовуваний національний інформаційний ресурс.

Сучасний стан ОФ вітчизняних бібліотек характеризується наступним:

— в останнє десятиліття не проводилося спеціального, комплексного вивчення проблеми обмінно-резервного фонду України, динаміки формування та їх розвитку;

— потреби і завдання ОФ не враховуються в програмах автоматизації бібліотек. В результаті ОФ розпорядженні слабким інформаційним сервісом, як традиційним, так і заснованому на нових технологічних можливостях;

— література обмінно-резервних фондів бібліотек України, як складова частина бібліотечних фондів країни, повинна підлягати єдиним обліком і бути доступною через Інтернет.

Плюс обміну як способу поповнення фонду полягає в тому, що він дозволяє економити фінансові кошти на комплектування, організовуючи взаємозаліки через натуральний еквівалент, в якості якого виступають документи, наявні в достатній кількості. Але такий канал не може і не повинен бути єдиним способом комплектування, так як він не здатний забезпечити надійне надходження в документний фонд всіх необхідних документів.

8. Реалізація програми «Українська бібліотечна серія»

Ще у радянські часи започатковано бібліотечну серію, справді корисну справу.

Бібліотечна серія була задумана, як засіб відбору кращих книг, які готували видавництва України для поповнення фондів книгозбірень — масових, публічних. Але цю схему виробили, коли було державне фінансування, ще у 1980-х роках. І комісія з провідних фахівців відбирала книги за рейтинговим принципом. Держава виділяла кошти, закуповувала, надсилала бібліотекам для користувачів. Вдосконалювалось це шляхом не просто відбору з того, що уже видано, а через рекомендації творів певних авторів на державне замовляння визначених видавництв.

Нині йде процес трансформації суспільства, який спричинив розподіл бюджету на державний і місцевий. Першого стало недостатньо для вирішення цих проблем. У 1998−1999 роках фінансування по цій серії виконувалося тільки частково.

Нещодавно прийнято ряд важливих державних документів, спрямованих на продовження цього починання. Це, зокрема, і постанова Кабінету Міністрів України Від 1 липня 2002 р. «Про затвердження Програми поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року», і Наказ по Міністерству культури і мистецтв про реалізацію книговидавничої програми «Українська бібліотечна серія» від 30 травня 2002 р. та інші.

9. Передплата періодичних видань

Як і раніше, гарантованим джерелом надходження періодичних видань до бібліотек є інститут передплати. Передплата сьогодні - це процес оптимального вибору серед величезної кількості видань, що вимагає значних фінансових витрат. Ситуація ускладнюється тим, що кожне півріччя спостерігається стабільне зростання підписних цін (не тільки в нашій країні, але і у всьому світі).

Якщо говорити про комплектування бібліотек зарубіжними виданнями або дорогими електронними продуктами, то тут фінансові проблеми ще більш значні. Зрозуміло, що в сучасних умовах далеко не кожна бібліотека може собі дозволити придбання дорогих видань або тим більше скомплектувати все, що відповідає запитам її читачів. Під впливом цих цілком об'єктивних причин простежується чітка необхідність в об'єднанні фінансових ресурсів бібліотек.

І саме періодичні видання відносяться до тих публікацій, які зручно і вигідно комплектувати, обробляти в кооперації, забезпечуючи при цьому доступ користувачам. Ця робота вже давно і серйозно ведеться в багатьох країнах. Мета таких об'єднань — зробити ці видання більш доступними користувачам.

Об'єктивні передумови до такої тенденції в нашій країні вже є. По-перше, кількість ЗМІ, що існують на електронних носіях, та кількість БД в електронній формі зростає. По-друге, підвищується рівень технічної оснащеності великих бібліотек та комп’ютерної грамотності співробітників і читачів. Розвивається електронна доставка документів. Тим самим формується реальна можливість корпоративної підписки на основі попередньо опрацьованих і прийнятих угод між бібліотеками.

В даний час все більше число періодичних видань виходить тільки в електронному вигляді. У зв’язку з цим бібліотеки купують не саме видання, а електронний доступ до нього на певний період. Сформована ситуація вимагає внесення змін в інструкцію з обліку фонду, так як бібліотеки не отримують фізичних одиниць журналів для обліку, а фінансові кошти витрачають значні.

Хочеться відзначити, що комплектування на окремі періодичні видання на електронних носіях можливо через приватні організації, так як в електронному варіанті ці видання є товаром. Організація (бібліотека) подає заявку на те чи інше видання, і фірма набуває дане видання за свої кошти, а потім продає його замовила організації. Така операція не є підпискою, а одноразової покупкою. Таким шляхом купується кожен наступний номер того або іншого періодичного видання.

10. Мікрокопіювання і репродуціювання — засоби поповнення бібліотек необхідними документами

Мініатюризація бібліотечного фонду — заміна документів у бібліотечному фонді їх мікрокопії. Перетворення бібліотечного фонду сприяє економії корисних площ книгосховищ, дозволяє копіювати документ так часто, як це необхідно, і на будь-який тип носія; сприяє збереженню оригіналів документів. Зазвичай є предметом формування фонду рідкісних і цінних видань.

Мікрокопірованіе документів — копіювання, при якому розміри зображень на копії менше, ніж на оригіналі. Зазвичай для копіювання характерні великі стислості зменшення розмірів зображення. У бібліотеках широко застосовується в метою збереження оригіналів документів та збільшення ємності фондосховищ. Мікрокопії - копія, виготовлена зі зменшенням в десять і більше разів. Фонд мікрокопій — частина бібліотечного фонду, що складається з багаторазово зменшених друкованих і рукописних текстів, ілюстрацій, креслень, нот і т.д.

Репродукування (репрографічне відтворення) — процес отримання нових примірників документів шляхом репрографічного, факсимільного відтворення в будь-яких розмірах і формах одного або більше примірників документів шляхом фотокопіювання або за допомогою технічних засобів, у тому числі для отримання макрокопій, читаних неозброєним оком або мікрокопій, при використання яких потрібна особлива апаратура. Репродукування здійснюється не з метою видання, не включає відтворення твору або зберігання його копій у електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій машиночитаній формі, крім випадків створення за допомогою технічних засобів тимчасових копій, призначених для здійснення репродукування бібліотекам і архівам без згоди автора і без виплати винагороди допускається репродукування в єдиному екземплярі для відновлення, заміни втрачених або зіпсованих примірників творів і для надання примірників творів іншим бібліотекам, що втратив їх по причин зі своїх фондів.

11. Система постачання бібліотек електронними документами

Широке поширення видань на електронних носіях і попит на них, що постійно зростає, вимагає активного вивчення властивостей цього виду джерел інформації і розробки методології їх оцінки та відбору. Формування фондів бібліотек електронними виданнями стає все більш актуальним напрямом у сфері комплектування. Основні етапи формування бібліотечних фондів електронними виданнями відповідають традиційним напрямками робіт з комплектування.

Електронне видання в повній мірі відповідає своєму призначенню тоді, коли в ньому реалізовані функції інформаційно-пошукової та інформаційно-довідкової систем; воно не повинно дублювати книгу, а повинно містити те подання інформації, якого поліграфічне видання дати не може, або коли друкований матеріал відсутній взагалі. Сучасна система комплектування бібліотечних фондів припускає поєднання друкованих та електронних документів, які взаємно доповнюють один одного з метою максимального забезпечення користувальницьких потреб. Створення збалансованої системи комплектування вимагає детальної розробки методів і критеріїв відбору для електронних ресурсів. У загальному вигляді схема комплектування електронними виданнями має традиційний набір елементів: збір інформації про електронні виданнях; оцінка і відбір електронних видань для придбання до фонду; замовлення та придбання електронних видань; формування фонду (обробка та організація зберігання та схоронності) електронних видань.

Порівняльний аналіз електронних і друкованих видань показав переваги і недоліки обох видів видань, що дає підставу конкретизувати критерії відбору. До переваг електронних видань слід віднести їх високу функціональність: наявність пошукових систем, можливість інтерактивного режиму роботи з користувачем, реалізацію різних режимів роботи з системою (читання, перегляд, вибіркове читання, пошук по фрагменту), технологію роботи з гіпертекстом; можливість отримання інформацію в машиночитаній формі; компактність (невеликі площі для зберігання інформації), оперативний доступ до великих обсягів інформації.

Всі ці властивості електронних видань оптимізують роботу з певним видом матеріалів, в першу чергу, освітнього та довідково-енциклопедичного характеру. Для розробки критеріїв оцінки необхідно конкретизувати характеристики видань — розробити параметри оцінки пошукових систем для різних типів видань, створити список режимів роботи з виданням та визначити значимість стосовно до цільовим призначенням. Поряд з перевагами електронні видання мають деякі характеристики, які потребують додаткових умов або контролю при їх використанні. До таких характеристик відноситься залежність від наявності технічних засобів (комп'ютер, принтер, мережеве обладнання), програмного і апаратного забезпечення (швидке старіння комп’ютерних технологій), відсутність стандартів на форматів електронних видань, проблема захисту авторського права. Таким чином, щоб забезпечити відбір електронних видань для формування фонду потрібно розробити критерії оцінки, що містять найбільш значущі характеристики видань. Оцінка електронних видань може проводиться на основі критеріїв при наявності вихідних даних про об'єкт. В даний час розроблено і введено в дію кілька стандартів по роботі з електронними ресурсами. На сьогоднішній день основним нормативним документом, що визначає основні види електронних видань, склад і місце розташування вихідних відомостей є ГОСТ 7. 83−2001 «Електронні видання. Основні види та вихідні відомості».

Вивчення властивостей електронних видань за видовим складом, цільовим призначенням, порядком оформлення електронних видань, технологічним та функціональним характеристикам дозволив розробити ряд рекомендацій та методик з оптимізації роботи з цим видом видавничої продукції. Велике значення має розподіл електронних видань за цільовим призначенням. Для того, щоб визначити, які електронні видання потрібні для формування бібліотечного фонду необхідно мати достатню кількість відомостей про видання.

Для того, щоб забезпечити відбір електронних видань для формування фонду, необхідно розробити критерії оцінки, що містять найбільш значущі характеристики видань. До таких властивостей відносяться спосіб формування електронного видання, функціональність інформаційної системи, подання відомостей про самому виданні. Всі ці причини суттєво ускладнюють процес відбору та придбання якісних електронних видань. Інформація про електронні видання не має систематичного характеру. Основні джерела відомостей — каталоги видавництв, рекламні матеріали, каталоги бібліотек — містять різнорідну інформацію, яку важко порівнювати, не відображають властивостей електронних видань. Ефективний розвиток системи комплектуванні фондів бібліотек електронними виданнями та забезпечення користувачів інформацією в цифровій формі, що відповідає їх потребам, вимагає розвитку наступних напрямків підготовки і просування на ринок продукції: створення конкурентоспроможної продукції, що відповідає інформаційним потребам суспільства, що володіє сучасними властивостями інформаційних технологій та якісним змістом; стандартизація підготовки і випуску електронних видань, методів їх обробки; забезпечення єдиної системи інформування про знову виходять електронних виданнях, заснованої на реєстрації та каталогізації.

Поповнення фондів бібліотек електронними виданнями при виконанні перерахованих умов має підвищити інформаційне забезпечення користувачів шляхом надання їм збалансованої колекції друкованих та електронних видань.

12. Використання мережі Інтернет як засобу і джерела поповнення фондів. Реалізація державної та регіональної «Програми поповнення бібліотечних фондів»

Глобальні комп’ютерні мережі або те, що в сукупності називається Інтернет, займають все більш значуще місце в практиці роботи українських бібліотек. Їх використання змушує багато в чому по-іншому поглянути на всі бібліотечні процеси, в тому числі на блок довідково-бібліографічної роботи.

Освоєння бібліотеками глобальних мережевих технологій припускає два взаємопов'язані напрями: використання віддалених зовнішніх ресурсів; надання власних ресурсів для зовнішніх користувачів.

Перший напрямок передбачає введення в ужиток бібліографічної і довідкової діяльності бібліотеки всього інформаційного різноманіття Інтернету. Підключення до Інтернету по суті означає появу в бібліотеці віртуального довідково-бібліографічного апарату (ВСБА), що володіє гігантським потенціалом.

На початковому етапі освоєння мережевих ресурсів найбільш ефективним є звернення до електронних каталогів бібліотек. На жаль вітчизняні бібліотеки, за рідкісним винятком, поки не представили свої каталоги в мережах. Але отримуючи доступ до Інтернету, будь-яка українська бібліотека автоматично забезпечує для себе доступ до електронних каталогів бібліотек багатьох країн світу, одномоментно розширюючи свої бібліографічні ресурси до грандіозних масштабів, стаючи по суті володарем всесвітнього бібліографічного репертуару книг. На сьогоднішній день через Інтернет можна отримати доступ більш ніж до 500 бібліотечних каталогів по всьому світу. Їх перелік можна отримати за допомогою пошукових систем Yahoo, Lycos [29] та інших. З'єднання з ними здійснюється в більшості випадків з використанням програми Telnet, а останнім часом і за допомогою спеціальної програми-протоколу Z39. 50. Більшість каталогів не вимагають застосування паролів для входу.

Відмінною особливістю каталогів західних бібліотек є те, що вони містять відомості виключно про видання в цілому: про книги, періодику, картах, мікрофільмах, комп’ютерних файлах. Отримати інформацію про аналітичні матеріали — статті з періодичних видань та збірників через Інтернет набагато складніше.

Крім цього, поширювані безкоштовно бібліографічні матеріали, що представляють собою бібліографічні списки по конкретній тематиці, в достатку представлені на Web-сторінках і в Gopher різних урядових, наукових та освітніх організацій, які можливо знайти за допомогою згадуваних систем пошуку. Прикладом таких бібліографічних добірок можуть служити великі списки літератури, представлені на сервері освітньої організації ERIC.

Запити фактографічного характеру можна задовольняти за рахунок використання різних видів електронних енциклопедій, довідників і словників. При цьому варто врахувати, що електронні джерела оновлюються набагато оперативніше, ніж друковані видання і тому містять більш свіжу інформацію [3, 16].

При використанні віртуального довідкового апарату необхідно звичайно пам’ятати, що поки переважна більшість матеріалів у ньому представлено на англійській мові. В останні кілька років ця ситуація почала змінюватися за рахунок швидкого розширення російсько — українського блоку Інтернет і є всі підстави сподіватися, що в найближчій перспективі ця проблема буде вирішена.

Описані можливості, незважаючи на всю їх грандіозність і масштабність, є, однак, усього лише початком застосування телекомунікаційних технологій у бібліотечній практиці. Є всі підстави вважати, що впровадження в довідково-бібліографічну роботу віртуальних джерел буде першим кроком до нової функції бібліотек. На новому витку технологій бібліотека покликана вирішувати вже більш складні і різноманітні задачі, розширювати види і перелік надаваних послуг. Розвиток глобальних комп’ютерних мереж по суті призводить до утворення в суспільстві якісно інший інформаційної інфраструктури. І в цьому новому інформаційному суспільстві бібліотеці належить грати важливу роль інституту, що забезпечує загальний доступ до інформаційної всесвіту без кордонів і відстаней, гаранта загальнодоступності інформації для всіх і кожного [5, 36].

1 липня 2002 р. КМУ прийняв Постанову № 900 Про затвердження Програми поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року.

В Програмі зазначається, що бібліотечні фонди є важливим культурним, науковим, освітнім та інформаційним надбанням країни, спрямованим на задоволення читацького попиту, реалізацію прав громадян на доступ до інформації. Проте на сьогодні гостро постала проблема оновлення бібліотечних фондів бібліотек, оскільки понад 80 відсотків у них — видання 60−80 років XX століття, які не користуються попитом читачів. Однією з причин такого стану є різке зменшення нових надходжень до бібліотек. Так, порівняно з 1992 роком обсяги поповнення фондів обласних бібліотек скоротилися на 60−70, бібліотек централізованих систем — на 80−90 відсотків.

Кошти на передплату періодичних видань навіть для обласних універсальних наукових бібліотек, які є центральними бібліотеками в регіонах, виділяється в 3−5 разів менше від потреби. Через обмеженість фінансування на одну центральну бібліотеку централізованої системи в середньому припадає лише 10−13, сільську — 1−2 назви газет і журналів.

Особливу тривогу викликає стан поповнення фондів книжковою продукцією, яке здійснюється в основному лише за рахунок дарунків від різних установ, організацій та приватних осіб. 80 відсотків друкованих видань, що вийшли в Україні взагалі, відсутні у бібліотеках.

Зменшення надходжень до бібліотек певною мірою поглиблює відставання країни в освоєнні новітніх науково-технічних досягнень і технологій, а також є причиною інформаційного дефіциту, що уповільнює темпи розвитку науки, культури, освіти та економіки.

Програма визначила стратегію розв’язання проблем поповнення бібліотечних фондів.

Метою Програми стало оновлення бібліотечних фондів, реалізація прав громадян на доступ до інформації, знань, залучення до культурних цінностей.

Основним завданням Програми є забезпечення бібліотек мінімумом наукових, соціальне значущих періодичних видань, вибірковим, ретельно сформованим репертуаром як вітчизняної, так і зарубіжної друкованої продукції відповідно до їх статусу, складу користувачів.

Виконання Програми мало дати змогу підвищити ефективність використання фондів бібліотек, сприятиме зростанню їх наукового, освітнього та інформаційного потенціалу.

Передбачені Програмою дослідження визначали структуру та повноту надходження до бібліотек обов’язкових примірників документів, задоволення читацького попиту на вітчизняну друковану продукцію, періодичні видання. Результати матеріалів досліджень будуть покладені в основу подальшого розроблення стратегії управління бібліотечними фондами.

Фінансування Програми здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачуваних центральним органам виконавчої влади у державному бюджеті на відповідний рік, коштів місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Висновки

документопостачання бібліотека комплектування інформаційний

Характерними рисами ситуації, яка склалася в поточному комплектуванні, є: скорочення обсягу надходжень нової літератури, відсутність достовірної інформації на книжковому ринку та ліквідація стабільного фінансування. Тому в сучасних умовах збереження БФ має пріоритетне значення. Зберігати БФ — це значить тримати його в спеціально оснащених приміщеннях, дотримуватись правил обліку і видачі, бережливо ставитись до процесу рекомплектування, забезпечувати його охорону.

В період становлення ринкових відносин комплектування перетворюється для бібліотек на головну проблему, яку ми не в змозі вирішити на сучасному рівні без допомоги державної політики в галузі культури. Ця політика повинна проводитися в кількох напрямках: — відновлення стабільного державного фінансування бібліотек на комплектування їх фондів; - пільгове оподаткування бібколекторів, книготоргових фірм і видавництв, які співпрацюють з бібліотеками; - правове регулювання, що стимулює прийняття місцевих нормативних актів про бібліотечну справу; - звільнення від податків благодійників та меценатів, які надають допомогу бібліотекам; - створення пільгових умов для книгообміну між бібліотеками країн СНД, близького та далекого зарубіжжя.

Список літератури

1. Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»: Закон України № 1561-IIIвід 16. 03. 2000 р. // Законодавство — бібліотекам України. — К., 2001. — С. 4−16.

2. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України № 531/97-ВР від 16. 09. 97 р. // Відом. Верхов. Ради. -1997. — № 46. -Ст. 292

3. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формі власності: Постанова Кабінету Міністрів України № 534 від 05. 06. 97 р. // Уряд, кур'єр. — 1997. — 26 черв.

4. Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій: Наказ М-ва фінансів України № 146 від 29. 06. 2000 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 29. — С. 1236

5. Башун О. Проблеми придбання книг і періодики для бібліотек України відповідно до чинного законодавства щодо державних закупівель /О. Башун // Бібліотечний форум України. — 2005. — № 4. — C. 66

6. Башун О. В. Фандрейзинг або мистецтво збирання коштів: Наук. -метод. рек. б-кам /О.В. Башун; Донец, держ. обл. універс. наук, б-ка ім. Н.К. Крупської. — Донецьк, 1998. — 104 с

7. Бердигалиева Р. Дарение как источник пополнения фондов / Р. Бердигалиева // Библиотека. — 2004. — № 2. — C. 73−77

8. Бібліотеки в системі державних закупівель: проблеми та шляхи їх вирішення // Бібліотечний форум України. — 2005. — № 4. — C. 61−62

9. Богачева Р. Комплектование фондов: правовой статус / Р. Богачева // Библиотековедение. — 2000. — № 1. — C. 36−43

10. Булах Т. INTERNET у сфері бібліотечної селекції документів/ Булах Т. // Вісник Книжкової палати. — 2004. — № 1. — C. 42 — 43.

11. Вдовина Т. Выручает — обменно-резервный фонд / Т. Вдовина /Комплектование библиотек ЦБС через обменно-резервный фонд // Библиотека. — 1997. — № 7. — C. 21−22

12. Вергунов В. Комплектування фондів ДНСГБ УААН: Стан і перспективи / В. Вергунова // Бібліотечний вісник. — 2006. — № 5. — C. 32−37

13. Гуменюк І. Проблеми комплектування фондів бібліотек у сучасних умовах / І. Гуменюк // Бібліотечний вісник. — 1998. — № 6. — C. 48−49

14. Дмитриев К. Комплектование фондов: доступ или покупка? / К. Дмитриев // Книжное дело. — 1999. — № 1−2. — C. 46−47

15. Іващук О. Бібліотечні фонди в умовах фінансової дієти: З яких джерел бібліотеки поповнюються книжками / О. Іващук // Книжковий огляд. — 2002. — № 6. — C. 68−77

16. Карпова Л. Комунікативні зв’язки в аспекті комплектування бібліотечних фондів/ Л. Карпова // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Київ, 2003. — Вип. 11. — C. 134−145

17. Клюев В. К. Дополнительное ресурсное обеспечение библиотеки / В. К. Клюев // Библиография. — 2000, — № 5. — С. 75−77.

18. Ковач Б. Формирование библиотечных фондов: процесс принятия решений /Б. Ковач // Библиотековедение. — 1999. — № 4−6. — C. 143−153

19. Кушнаренко Н. М. Бібліотека в новій системі економічних відносин: [Ставлення користувачів до плат, послуг] /Н.М. Кушнаренко // Вісн. Харків, держ. академії культури. Вип. 5. — X., 2001. — С 63−67.

20. Мельник Л. Комплектування бібліотечних фондів масових бібліотек — державна справа /Л. Мельник // Вісник Книжкової палати. — 2003. — № 6. — С. 13−14

21. Мельникова А. Комплектование в условиях рынка: взаимодействие библиотек вузов и книготорговых фирм/ Л. Мельник // Научные и технические библиотеки. — 2004. — № 9. — C. 33−37

22. Никонорова Л. Источники поступлений: поиск альтернатив /Л. Никонорова // Библиотека. — 2001. — № 6. — C. 24−25

23. Пошук додаткових джерел фінансування: Досвід вітчизн. і зарубіжних бібліотек / Нац. парлам. б-ка України. — К., 1998. — 30 с.

24. Слесаренко Л. С. Стратегія впровадження та розширення асортименту платних послуг в Рівненській ОУНБ / Л. С. Слесаренко // Регіональна бібліотека в сучасному соціокультурному контексті. — Рівне, 2002. — С 105−111.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой