Біографія та творчість Н. Кобринської

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області. Вона походила з висококультурної священної родини Озаркевичів, яка здавна тягнулася до творчості. Дід Наталії - Іван Озаркевич був визначним культурним діячем, меценатом, знаним у Галичині аматором театру, знавцем і шанувальником української творчості. Батько не тільки був священиком, але й письменником. Його п'єси і переклади друкувалися в тогочасних альманахах. Наталія належала до того покоління українських жінок, які не мали права навчатися у вузах і тому освіту здобула вдома. Своєю вчителькою вона називає просту селянку — няню, яка прищепила їй, трьом братам та молодшій сестрі любов до рідної землі, пісень, народної творчості. Перші знайомства Наталії Озаркевич починалися з книг, які вона змалку любила. Під керівництвом свого батька вона вивчала українську, російську, польську, німецьку та французьку мови.

1874 року Наталія вийшла заміж за молодого священика Теофіла Кобринського. Її обранець був не лише добрим душ пастирем, а й засновником української міщанської читальні і хору, займався збиранням фольклору. Після одруження життя Наталії пішло новим руслом. Юна дружина стала вірною помічницею в подорожах селами Прикарпаття, допомагала записувати пісні, колядки, перекази. Але на сьомому році подружнього життя важка хвороба звела зі світу Теофіла Кобринського. Після смерті чоловіка 26-літня вдова покинула Снятин і переселилася до батьків у Болехів. В 1882 році Наталія разом з батьком — послом державної ради — їде до Відня. Там вона познайомилась з Остапом Терлецьким — публіцистом, літературознавцем, який підтримав її морально і заохотив до літературної праці.

В цей час з’являються перші оповідання Н. Кобринської - «Пані Шумінська» та «Задля кусника хліба» (1883), про які схвально відгукнувся І. Франко. Вдала спроба пера заохочує Н. Кобринську серйозно зайнятися літературною творчістю. Починається її творчий злет, який триватиме понад тридцять років, котрі вона прожила в Болехові. Н. Кобринська стає досить помітною постаттю у колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ — початку ХХ століття. Свою літературну і суспільно-культурну діяльність вона присвячує питанням розкріпачення жіноцтва та рівноправності жінок з чоловіками в усіх сферах діяльності.

Жіноча доля стала тією проблемою, якій Кобринська вирішила віддати свою енергію і талант. Саме вона стала організатором жіночого руху в Галичині. 7 жовтня 1884р. в Станіславові за її ініціативи зібралася група жінок, щоб обговорити статут майбутнього товариства. Тоді ж і було створено «Товариство руських женщин», головою якого стала Н. Кобринська. Вона своїми ідеями запалювала жінок міста, організовувала гуртки по вивченню практичних питань.

Н. Кобринська поставила собі за мету впливати на розвиток жіночого руху через літературу. Друкувала твори жіночого пера в альманахах «Перший вінок» та «Наша доля». На формування естетичних та художніх поглядів Н. Кобринської особливий вплив справили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Зокрема І. Франко був редактором альманаху, опікувався його друком, рекомендував твори. В цей час виходять основні збірки письменниці - «Дух часу» (1898), «Казки» (1904), «Ядзя і Катруся» (1904) та інші оповідання. У своїх творах вона відображає трагізм жіночої долі, її залежність від моралі, а також зображує зубожіле галицьке село і багатий панський двір. Вихована в освіченій родині Озаркевичів-Окуневських, маючи значний нахил до літературної творчості, Н. Кобринська дійшла в своїх роздумах про призначення жінки до висновку, що збудити жінку, галицьку жінку, яка перебувала тоді в затхлій атмосфері галицької відсталості, можна лише на прогресивних західноєвропейських ідеях, реалізувати які потрібною, ставши на національно-соборницький шлях. Таким єднаючим чинником, що допоміг би об'єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона вважала жіночий часопис. З цією метою вона шукає зв’язків з українками з-поза Галичини, перш за все із Східною Україною. Жваве листування з жінками Наддніпрянщини та Волині, таємна пересилка матеріалів для часопису в Галичину дали змогу накопичити значну кількість літературних творів, авторами яких були жінки. Потрібно було неабиякої відваги, терпеливості й ви розуміння, щоб перемогти безчисленні перешкоди — і зовнішні, накинуті російською владою, і внутрішні, що їх створювали застарілі пересуди й страх перед будь-якими змінностями. Не дивлячись на це, Н. Кобринська робить сміливий крок: запрошує до видання І. Франка і віддає йому остаточну редакцію задуманого часопису.

Саме під час відвідин І. Франком та О. Кониським Н. Кобринської в Болехові задумано й видати жіночий альманах, зазначивши, що має це бути «первоцвіт жіночого виробу», бо співучасниками повинні бути жінки з усієї України. У листах до І. Франка від 5 вересня 1885 р. Н. Кобринська писала: «Я вже повернулась з Станиславова, де їздила у відомій Вам справі. Сиділа там два дні й ледве постягала дами на засідання управи, і, якби не Остерманова, то хто знає, чи було б до цього дійшло. Видавання альманаху ухвалено, а щодо укладу й змісту, прийнято менше більше Вами поданий мені розклад. Щодо Вашої готовності нам у тому далі допомагати — запала дійсно оригінальна ухвала. На підставі того Вашого запевнення, даного паням станиславівським під час Вашого там пробування, позволено мені засягнути Вашої ради й помочі, що однак має бути тайною виділу. Не смійтеся лиш дуже, бо то ще було найрозумнішим з нашої наради. Будь-що-будь, ухвалено чи не ухвалено, я не довіряю моїм силам і може б не була вложила на себе того обов’язку, якби не стояли мені були в пам’яті в останнім Вашім письмі слова: «Я готов Вам і радою і ділом і матеріальним допомагати так, що надто велику роботу Ви на себе не візьмете». Самі вплутались в біду, а тепер будете мати клопіт з бабами. «

Маючи підтримку І. Франка, Н. Кобринська жваво листувалася з наддніпрянками. Та на перешкоді задуму Н. Кобринської стали застарілі поняття певної частини галицького жіноцтва про активну участь жінок у громадському житті.

На цей раз в справу видавання альманаху втрутилась церква, яка вбачала в нім зраду традиційним поняттям по участь жінки в родиннім житті. І 26 листопада 1885 р. противниці Н. Кобринської на загальних зборах Станіславського товариства вибрали головою цього товариства учительку Ничаївну, яка вирішує зібрані на альманах гроші використати на купівлю срібного підносу для нового єпископа в Станіславові Юліана Пелеша. Згодом, коли не вдалося це здійснити, задумали противниці Н. Кобринської закласти бурсу для дівчат, але цій забаганці спротивилась Н. Кобринська й зібрані гроші пішли на передрук «Історії літератури руської» Омеляна Огоновського. Перебіг вказаних подій описав Т. Окуневський в листі до М. Драгоманова від 18 лютого 1886 р.: «Варилося так через цілий рік. Станіславське жіноцтво загадало було закласти жіночу бурсу, — тому спротивилась Н. Кобринська, бо жаль їй було злокалізувати свої змагання на саму азбуку — з бурси отже нічого не вийшло, тим часом Кобринська стала редагувати «Альманах». Принципіальні різниці, а ще більше особисті амбіції самої Кобринської, як з другої сторони теперішньої предсідательки Ничаївної, спровадили нарешті, що Кобринська тамтого тижня виступила з товариства, — і оскільки довірилось на свою руку видавати Альманах, бо перед тим мало бути це під контролем і відвічальністю управи. Гроші товариства, які були призначені на видавництво альманаха мають тепер ужити на передрук тої «Історії літератури руської» Омеляна Огоновського, яка тепер розпочала печататись у «Зорі"*. В українському суспільстві сталася невизначена ситуація навколо жіночого альманаху, навіть дехто передбачав відмову від участі його випуску матеріально. Тоді на поміч Н. Кобринській прийшов І. Франко, який намагався з’ясувати ситуацію навколо станіславського товариства виступом у «Правді», популярному часописі, що виходив у Львові.

«Кілька років тому в Станіславові, — писав І. Франко, — засновано за ініціативою і під керівництвом Наталі Кобринської (дочка депутата Озаркевича) «Товариство руських жінок». Метою цього товариства мала бути пропаганда жіночого питання з допомогою літератури, тобто з одного боку з’ясування українському громадянству, через лекції та відповідні видання українською мовою, сучасного становища й сучасної боротьби жіноцтва, з другого ж — підняття свідомості українських жінок у цьому напрямі і розбуджування серед них руху, аналогічного до руху жінок в інших освічених країнах. Це товариство спочатку розбудило великий запал, але незабаром у нашому керівництві почали виникати непорозуміння. Деякі люди доброї волі, але вузького погляду, стали підкопуватись під програму товариства, бажаючи повернути його діяльність на улюблену стежку української інтелігенції - на притулки й постачання вбогим дітям спідничок та панчішок, словом бажаючи з товариства освітнього, основаного для культурної праці, зробити товариство філянтропійне.

Проте, коли головою товариства була Н. Кобринська їй удалося, хоч із труднощами, протидіяти цьому підкопуванню. Додержуючи первісної програми, провід постановив видати альманах, укладений виключно з оригінальних літературних і наукових праць самих українських жінок, і навіть порозсилав запрошення авторкам, при чому редагування альманаху було доручено Кобринській. І справді, на запрошення цього симпатичного товариства та довіряючи імені редакторки, яка набула собі доброї слави на літературному полі своїм невеличким, але глибоко продуманим оповіданням «Задля кусника хліба», а також кількома доповідями в товаристві про сучасне жіноче питання в Галичині й за кордоном, відгукнулися майже всі авторки, а крім них зразу приєднався чималий гурт молодших, початкуючих сил, захоплених тим самим духом і вірних тим самим ідеям. Однак, ще до того, поки можна було розпочати роботу над впровадженням матеріалу, що надходив, настали події, які зробили неможливим дальше перебування Кобринської в товаристві. П. Кобринська вирішила видати розпочатий альманах власним коштом. Правда, управа товариства тягалася з нею певний час, дамагаючись, щоб вона віддала надіслані твори, але коли самі авторки заявили, що свої праці довірили тільки Кобринській, зовсім замовкли. «

Після цієї статті І. Франка Н. Кобринська зрозуміла, що якими б не були складними її стосунки з управою жіночого товариства, вона зможе видати альманах, зможе переконати багатьох в товаристві в тому, що потрібна не філантропічна праця, а просвітня. Вихід задуманого літературного збірника, вирішила вона остаточно, можливий в першу чергу з допомогою І. Франка. В одному з листів до нього, дізнавшись про його одруження, вона писала: «Може Ви думали тим чином відчепитись від усіх галичанок, але вам то не вдасться. Ви продукт нашого краю, наших обставин, Ви наша амбіція, то ж ми не перестанемо над тим працювати, щоб скоріше чи пізніше відданий Вам був необмежений провід у нашій літературі, та просимо Вашу жінку до нас прилучитися. .» та Франко в цей час мріяв про власне видання. Це мав бути часопис «Поступ» над програмою якого вже тоді він працював. Пояснюючи своє перевантаження і неможливість повністю віддатися жіночому збірнику, він писав до Н. Кобринської: «Шановна Пані! Даруйте, що аж тепер відзиваюся до Вас у справі мого «Поступу». Я вислав Вам 5 примірників проспекту в листі, не знаю, чи ви дістали їх, а коли дістали, то будьте ласкаві осторожно з ними поступати, бо проспект дістав сконфіскований (сам не знаю за що). В тяжких обставинах приступаю я до видання «Поступу». У Львові всі старші українофіли виступають против мене і раді б, якби ніякого поступу й на світі не було.

Сам я не знаю, чи і о кілько можу на кого-небудь числити на провінції і для того якийсь час по виданні проспекту я зовсім упав був духом і нікуди не писав нічого. Аж тепер деякі прихильні голоси наново піддвигнули мене, і я на слідуючий тиждень приступаю до друкування 1-го номера. Отак рішившися, я удаюсь поперед всього до Вас і прошу поперти мою справу (не особисту) між Вашими знакомими, особливо між тим поступовим жіноцтвом, з котрим у Вас є зв’язки. Бюджет «Поступу» такий скромний, що коли б 300 передплатників, то він не тільки оплатив би кошти друку, але дав би мені можливість хоч декому з співробітників дати хоч невеличкий гонорар. Та ба, 300 передплатників — се таке велике діло у нас, що я й думати о нім не смію. Коли б хоч удержать, хоч небагато від себе докладати, бо се, як знаєте, переходить мої сили фінансові.

У серпні 1899р. здійснилася давня мрія Н. Кобринської побувати «на Великій Україні». Зі своєю подругою О. Кобилянською вона відвідала Київ. Тут вона зустрілася з відомими діячами української культури М. Старицьким, І. Нечуй-Левицьким, М. Коцюбинським, Б. Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах «У І. Нечуя-Левицького» та «Із подорожі по Україні».

Перша світова війна безпосередньо втрутилась в життя письменниці. В 1915р. Н. Кобринську звинуватили в шпигунстві на користь Росії і заарештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А. Чайковського, закінчила б вона свій шлях у австрійському концтаборі. У 1918р. Н. Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «Полишений», «На цвинтарі», «Свічка горить», «Брати», «Каліка».

В останні роки життя письменниця дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.

Повертаючись зі Львова, Н. Кобринська в дорозі заразилася тифом і померла 22 січня 1920 року. Тихо, спокійно лягла в болехівську землю, сказавши свій заповіт: «Мене вже серце не болить…»

письменниця літературний розкріпачення рівноправність

Список використаної літератури

Кобринська (Озаркевич) Наталія / С. Геник // 150 видатних українок / С. Геник. — Івано-Франківськ, 2003.

Наталія Кобринська / В. Качкан // Хай святиться ім'я твоє. Т. 1 / В. Качкан. — Чернівці, 1994.

Кобринська Наталія Іванівна // Українська літературна енциклопедія: у 5 т. Т. 2 / відп. ред. І. Дзеверін. — К., 1990. — С. 505−506

Поборниця прогресу / І. Денисюк, К. Кріль // Кобринська Н. Вибрані твори / Н. Кобринська. — К., 1980. — С. 5−20

Від літератури до фемінізму / І. Жовтуля // Сучасність. — 2002. — № 11.

Три фотопортрети Наталії Кобринської / Ф. Погребенник // Слово і час. — 1995. — № 5−6.

Модерністські твори Наталії Кобринської / Л. Турелик // Перевал. — 1993. — № 2.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой