Біохімічні показники сироватки крові прісноводних риб в умовах токсичного забруднення

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

Біохімічні показники сироватки крові прісноводних риб в умовах токсичного забруднення — Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, кафедра загальної біології та водних біоресурсів

Дипломна робота. — 62с, 4 рис, 14табл., 75джерел.

Досліджені показники ниркового (сечовини, креатинину, білка, альбуміну, та ін.)та печінкового комплексів (холінестерази, аланін амінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), а-амілази, та ін.) у риб з різним типом харчування (плітка Rutilus rutilus (L.), карась сріблястий (Carassius auratus gibelio), окунь звичайний (Perca flyvatilis. l). Показники ниркового комплексу були примірно на одному рівні. За показниками печінкового комплексу були знайдені значні відхилення у риб Запорізського водосховища, що свідчить про хронічну інтоксикацію організму. Серед досліджуемих риб можна визначити плітку Rutilus rutilus (L.), як найбільш вразливу до дії токсикантів.

Ключові слова: плітка, карась, окунь, ферменти, печінковий, нирковий, токсиканти.

RESUME

Biochemical indices of blood serum of freshwater fish in the toxic pollution — Dnipropetrovsk National University. Oles Gonchar, Department of General Biology and Water of Life

Thesis. 62 p, 4 figure, 14 table., 75 source.

Investigated indicators of renal (urea, creatinine, etc.) and hepatic systems ((AST), a-amylase, and others.) In fish with different types of food (roach Rutilus rutilus (L.), silver carp (Carassius auratus gibelio), a regular perch (Perca flyvatilis. l). Indicators kidney sample were set at the same level. In terms of complex hepatic significant deviations were found in fish Zaporizs’ky reservoir, indicating that chronic intoxication orhanizmu. Sered doslidzhuemyh fish can determine gossip Rutilus rutilus (L.), as the most vulnerable to the action of toxicants.

Key words: roach, carp, perch, enzymes, liver, kidney, toxicant

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Аналітичний огляд літератури.

1.1 Вплив токсикантів на організм гідробіонтів.

1.2 Вплив токсикантів на біохімічні показники крові коропа.

Розділ 2 Фізико-географічна характеристика району дослідження Запорізького водосховища.

2.1. Географічна характеристика та клімат Запорізького водосховища

2.2 Геоморфологія Запорізького водосховища

2.3 Акваторіальний розподіл Запорізького водоймища

2.4 Температурна та фізико-хімічна характеристика Запорізького водосховища

Розділ 3 Матеріали і методи досліджень

3.1 Методика забора крові у риб.

3.2 Методики біохімічних досліджень

3.3 Статистична обробка данних.

3.4 Об`екти дослідженнь.

Розділ 4 Дослідження показників плазми крові у риб Запорізького водосховища

4.1 Дослідження показників ниркового комплексу у риб Запорізького водосховища

4.2 Дослідження показників печінкового комплексу у риб Запорізького водосховища.

Розділ 5 Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

5.1 Устройство та техніка безпеки біохімічної лабораторії.

5.2 Техніка безпеки при роботі в біохімічної лабораторії.

5.3 Вплив токсичних речовин на людину

5.4 Перша допомога при нещасних випадках під час роботи в біохімічних лабораторіях.

Висновки

Список літератури

Вступ

На сучасному етапі має надзвичайно важливе значення вивчення біохімічних показників прісноводних риб в умовах токсичного забруднення, це питання є актуальністю теми данної роботи. Це пояснюється зростаючою кількістю ксенобіотиків, які забруднюють воду, та гербіцидів, які мають властивість накопичуватись в організмі, що обумовлює важливість виявлення їхнього впливу на біохімічні процеси в живих організмах на різних рівнях організації живої матерії. Більшість цих речовин не нормується існуючими стандартами попри те, що спричиняють різні токсичні ефекти. Серед токсикантів, що можуть впливати на біохімічні показники крові гідробіонтів, не останнє місце посідають крім гербіцидів, іони металів, азотовмісні сполуки, та ін.

Мета роботи-оцінити біохімічні показники сироватки крові прісноводних риб в умовах токсичного забруднення.

Відповідно до мети перед дослідженням поставлено наступні завдання:

1. Дослідити показники ниркового комплексу (сечовини, креатинину, білка, альбуміну, та ін.).

2. Дослідити показники печінкового комплексу (холінестерази, аланін амінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), а-амілази, та ін.

3. Порівненння біохімічних показників у риб з різним типом харчування.

Розділ 1. Аналітичний огляд літератури

1. 1 Вплив токсикантів на організм гідробіонтів

токсикант кров водосховище риба

Важливим чинником накопичення металів є видові екологічні особливості риб. Як результат трофічних і еколого-функціональних особливостей активна акумуляція виявлена у риб-бентофагів і хижаків. Також на надходження хімічних речовин впливають ті параметри водного середовища, що визначають розчинність і комплексування сполук металів. 2]

Досліджено, що поглинання іонів міді, цинку, марганцю і свинцю клітинами контактних з середовищем органів риб є регульованим і концентраційнозалежним процесом. Величиною зовнішньої поверхні поглинання і відстанню, яка відділяє середовище і внутрішні фізіологічні рідини, наприклад кров; спорідненістю до металу і опірністю клітин і організму в цілому. визначається біонакопиченням. Найбільшою мірою накопичується цинк і свинець, менше — мідь і марганець. Швидкість надходження металу в організм і його виведення назовні, також зв’язуюча здатність клітинних структур і тканин визначається біоакумуляцією. 3]

Взаємодія металів з молекулярними структурами в умовах адаптованості клітин (організму) визначається спорідненістю до лігандів, біологічною потребою в металі і фізико-хімічними параметрами фізіологічних середовищ організму. 1]

Іони металів можуть активувати метаболізм, інгібувати його або бути нейтральними залежно від їх фізико-хімічних властивостей, концентрації і форми знаходження у зовнішньому середовищі і організмі. Присутність металів в кількостях, що перевищують фізіологічний рівень (акумуііяція), порушує життєдіяльність клітин. Разом з тим, для різних організмів вони мають різні рівні (поріг) токсичності і пролонговані екотоксикологічні ефекти. 1]

Процеси, що відбуваються в системі «середовище-метал-організм», включають: проникнення металу в клітини; їх молекулярне зв’язування метаболітами і специфічними переносниками; транспорт і розподіл в клітинах, тканинах, органах; акумуляція; виведення. Баланс в цій системі формується метаболічною потребою в металі і акумуляцією, а при неможливості організму контролювати необхідний його концентраційний рівень (дезадаптація) — визначає токсичність металу.

Проникнення металів здійснюється через сайти зв’язування на поверхні клітин з наступним перетворенням речовин, з якими ті взаємодіють, викликаючи ланцюг пошкоджень і адаптивних структурно-функціональних реакцій. При цьому критичною стадією є проникнення іону металу через клітинну мембрану і структурно-функціональна опірність (первинна детоксикація) на мембранному рівні. Первинні детермінанти накопичення металів визначають тканиноспецифічність їх розподілу. Мідь найефективніше акумулюється в шкірі і печінці, де рівень металу зростає пропорційно тривалості контакту організму з металом. Цинк найбільше накопичується в м’язах.

Поглинання, розподіл, накопичення і дія металів, визначається: морфологічними, фізіологічними і біохімічними параметрами систем, що визначають їх надходження через контактні поверхні, фізико хімічними властивостями іонів металів і їх концентрацією, екологічними умовами. 3]

Активність ферментів організму риб здатна змінюватись у відповідь на гербіцидний токсикоз. Ізольовані клітини коропа для підтримання сталості, власних внутрішніх умов, незалежно від змін у навколишньому середовищі, змінюють активність ферментів, що, ймовірно, дозволяє тканині зберігати цілісність і запобігає проліферації клітин, відокремлених від нормального оточення. За дії гербіцидів на організм коропа зміни активності ферментів різних шляхів генерування енергії підпорядковуються єдиному механізму адаптації, що забезпечує виживання риб за змінених умов середовища.

Досліджували дворічного коропа (Cyprinus сагріо), культуру клітин білих м’язів, печінки та мозок. Досліджували лактатдегідрогеназну (ЛДГ) та глкозо-6-фосфатдегідрогеназну (Г-6-ФДГ) активність у цитоплазматичній фракції, а ізоцитратдегідрогеназну (ЩДГ) та малатдегідрогеназну (МДГ) активність у мітохондріальній фракції.

Показники активності ферментів у культурах клітин різних органів значно нижчі активності обох досліджуваних ферментів у печінці (0,020±0,003 мкмоль NADP/мг білку за хв. для ІЦДГ та 0,040±0,007 мкмоль NADP/мг білку за хв. для МДГ) порівняно з даними показниками в культурі клітин білих м’язів (0,038±0,001 мкмоль NADP/мг білку за хв. та 0,076±0,014 мкмоль NADP/мг білку за хв. для обох ферментів відповідно). В той же час активність ензимів у культурі клітин, одержаних із мозку, майже не відрізняється від такої у біологічному препараті, виготовленому безпосередньо з нервової тканини коропа і становить 0,017±0,001 мкмоль NADP /мг білку за хв. для ЩДГ та 0,018±0,002 мкмоль NADP /мг білку за хв. для МДГ,

Гербіцидний токсикоз впливає на активність ізоцитратдегідрогенази культури клітин коропа і залежіть від ензиматичної відповіді хімічної труктури гербіциду. Так, за дії 2,4-Д активність ферменту м’язів та печінки взагалі не відмічено. У культурі клітин, одержаній з мозку риб, гербіцид викликає активацію ензиму на 41%. Вплив зенкору проявляється у збільшенні активності ЩДГ у клітинах усіх тканин, однак у різному ступені: у 11,4, 3,8 та 2,6 разів з печінки, білих м’язів та мозку відповідно. Раундап після трьохгодинної експозиції також викликає активацію ЩДГ, однак найбільших змін зазнає активність ферменту культури клітин мозку (0,079±0,004 мкмоль NADP/мг білку за хв. проти 0,017±0,001 мкмоль NADP/мг білку за хв. у фізіологічних умовах).

Зміни активності малатдегідрогенази значною мірою визначаються органом, з якого одержано культуру клітин. Так, у культурі клітин білих м’язів коропа активність МДГ майже не змінюється порівняно з контролем (0,084±0,012 мкмоль NAD/мг білку за хв. та 0,081 ±0,023 мкмоль NAD /мг білку за хв. за дії зенкору та раундану і 0,076±0,014 мкмоль NAD /мг білку за хв. за фізіологічних умов

Зміни активності ЛДГ за дії гербіцидного токсикозу 2,4-Д, незалежно від органу, з якого отримано культуру клітин, викликає активацію ферменту, на відміну від інших гербіцидів, також спостерігається повне пригнічення активності Г-6-ФДГ після трьохгодинної експозиції культури клітин печінки і мозку. 2,4-Д викликає активацію ферменту незалежно від органу, з якого отримано короткочасну культуру клітин. Вплив зенкору має виражений характер. Одна з функцій пентозо-фосфатного шляху це утворення відновлених форм NADP +Н+ за участю Г-6-ФДГ. Відновлені NADРН+Н+ далі використовуються у біосинтезі жирів.

Процеси що відбуваються при перекисному окислення білків є видоспецефічною ознакою. Окислювальна модифікація білків в якості біомаркерів ефективно оцінює стан гідробіонтів і місця їх існування в умовах різного рівня антропогенного навантаження. При дослідженні рівня окислювальної модифікації білків в сироватці крові деяких видів риб які мають різний рівень антропогенного навантаження з’ясувалось що відмінності в рівні окислювальної модифікації білків пов’язані з різною швидкістю обміну речовин у цих видів. 7,8]

У сироватці крові риб були виявлені продукти окислення білків, які прореагували з 2,4-дінітрофенілгідрозином. Основна кількість дінітрофенілгідразонів, що утворилися, відноситься до альдегидо- і кетонопроізводних нейтрального характеру, Рівень альдегидо-, а особливо кетонопроізводних основного характеру значно нижче. Рівень кетонодінітрофенілпроїзводних основного характеру є, індивідуальним показником, оскільки украй сильно варіює у представників одного виду і часто не залежить від рівня інших похідних.

Відмінності в змісті окислених білків можуть бути обумовлені приналежністю до різних екологічних груп. Скорпена, що характеризується найнижчим вмістом окислених білків, є донною рибою, налім і мерланг належать до однієї екологічної групи — придонні риби, і їх показники схожі, достовірна відмінність тільки похідних основного характеру (430 нм). Міра окислювальної модифікації білків наліма і мерланга достовірно вище відповідних показників у скорпены. Смарида, представник придонно-пелагічних риб, її показники окислювальної модифікації достовірно вище за показники у скорпены, наліма і мерланга, за винятком альдегідних похідних основного характеру (430 нм) мерланга. Ставрида є пелагічною рибою, міра окислювальної модифікації у неї майже така як у смариды, достовірних відмінностей між двома цими видами не виявлено. Можна спостерігати тенденцію до збільшення змісту білків, що піддалися окислювальній модифікації від скорпени до смариди і ставриди, що відповідає - від донних до придонних і від придонних до придонних-пелагічних і пелагічних. 7]

1. 2 Вплив токсикантів на біохімічні показники крові коропа

На протидію токсикантам направлена біосинтетична активність та баланс між синтезом і утилізацією основних макроергічних сполук які залежні від температурних умов існування риб, сили впливу токсичного навантаження та енергоємності й ефективності функціонування адаптаційних і компенсаторних процесів. При досліджені загально-біохімічних показників (вмісту загальних білків, ліпідів та глікогену) органів та тканин риб, які підлягали дії різних концентрацій азотистих сполук, дійшли до висновку, що риби, які перебували у стані токсичного навантаження сполуками азоту, у вегетаційний період активніше вживають кормові організми, та процеси їх росту, синтезу накопичення білків, ліпідів у м’язах т печінці відбуваються інтенсивніше. Вміст ліпідів в активно функціонуючих і вузькоспеціалізованих органах — селезінці і зябрових пелюстках значно стабільніший і не залежить від рівня вгодованості чи виснаження риб.

Преадаптовані коропи активніше використовують запаси ліпідів печінки в процесах, задіяних у підвищенні їх толерантності до дії алохтонного азоту. Внаслідок цього в печінці значно менша кількість жирів при дії токсичного фактора. Токсичний вплив сполук алохтонного азоту зумовлює порушення сезонного накопичення ліпідів в органах і тканинах риб. Особливе значення це має в передзимовий період, коли риби входять у стан зимівлі зі зниженим вмістом загальних ліпідів у печінці та м’язах.

Вміст глікогену в основних органах та тканинах коропів, які перебували під дією мінеральних сполук азоту, в цілому відповідає закономірностям, що спостерігаються і для накопичення ліпідів. Одним зі способів протидії гіпоксії, яку спричиняє інтоксикація сполуками азоту, може бути зростання вмісту глікогену у печінці [13]. Також можливо включення анаеробного гліколізу, який знижує вимогливість риб до кисневих та температурних умов, а також дещо нейтралізує гемотоксичну дію мінерального азоту [11] і запобігає масовій загибелі риб. 12].

Основні сполуки, які містять в собі переважну частину загального азоту в тканинах риб, є білки. Утилізація білків, характерна для риб, є основним джерелом надходження ендогенного азоту. Крім того, кінцевим продуктом азотного обміну є аміак. У риб виробилися досить активні механізми детоксикації, транспорту та виведення надлишкового аміаку з організму в зовнішнє середовище. Процеси детоксикації, транспорту та екскреції азоту відбуваються за участю амінокислот та транспортних білків, які в свою чергу є азотовмісними сполуками [14].

Дослідження вказують на те, що залежність між вмістом загального білка в м’язах, печінці, селезінці риб та концентрацією сполук алохтонного азоту у водному середовищі відсутня і тільки у ряді випадків цей показник залежить від дії токсиканта Водночас вміст білка у плазмі крові риб істотно змінюється відповідно до сили діючого чинника.

Препарати на основі живих мікробних культур (пробіотики) широко застосовуються для підвищення продуктивності, лікування і профілактики патологічних станів тварин та птиці, але вплив пробіотиків на організм риб вивчено недостатньо [15,16].

В умовах зимівлі загибель риб може бути наслідком не довготривалого голодування, а порушенням фізіологічних функцій. При цьому у крові знижується насичення еритроцитів гемоглобіном, збільшується кількість метгемоглобіну та активуються перекисні процеси. [14]

Пробіотик БПС-44 нерівнозначно впливає на вміст гемоглобіну та його форм. При цьому вміст окси- мет- та загального гемоглобіну зменшується відповідно у 1,38; 1,10 та 1,13 разів, а рівень дезокси-НЬ збільшується у 1,14 рази. При досліджені динаміки його деоксигенації встановлено зміщення кривої деокисгенації НЬО2 вправо. Подібне зниження спорідненості гемоглобіну до кисню корелює із зменшенням кількості його оксиформи та забезпечує активно дихаючі тканини необхідною кількістю кисню в умовах зменшення рівня як оксигемоглобіну, так і загального гемоглобіну. В крові збільшується кількість вільного незв’язаного кисню, який може витрачатись на окисні процеси. Вміст метНЬ знижується, у зв’язку з активацією систем антиоксидантного захисту за дії препарату.

Концентрація субстратів ПОЛ — ГПЛ та МДА — підвищується відповідно у 1,56 (р< 0,05) та 1,06 разів та може бути пов’язана із зниженням спорідненості гемоглобіну до кисню. У випадку ГПЛ їх вірогідне підвищення може бути наслідком певної Н202-пролонгуючої дії самого препарату БПС-44, дія якого активує потенційні АО системи організму та, зокрема, збільшує рівень білкових SН-груп у 1,74 рази (р< 0,05). Останні,[15] здатні виконувати роль антиоксидантного буфера клітини. Оскільки МДА є кінцевим субстратом ПОЛ, то його незначне збільшення у 1,06 рази свідчить про обрив ланцюгів вільнорадикальних процесів за рахунок тіолових груп та активації СОД та каталази. В умовах зимового голодування за дії препарату БПС-44 вірогідно підвищується активність СОД та каталази відповідно в 1,83 та 1,93 рази, що є компенсаторною реакцію на активацію ПОЛ за рахунок надлишку незв’язаного кисню у крові.

У дослідних риб криві лужної денатурації мають менш виражену ступінь гіперболічності, що свідчить про підвищення стійкості його молекули до денатуруючих агентів та покращення фізіологічного статусу крові риб за дії БПС-44. Пробіотичний препарат БПС-44 знижує спорідненість гемоглобіну до кисню та забезпечує активно дихаючи тканини риб його необхідною кількістю, збільшується рівень білкових тіолових груп та впливає на стан АОС організму коропа активізуючи її, що виражається вірогідними змінами рівнів

Різке збільшення змісту глобулінів в сироватці крові і в печінці як результат дія гербіциду раундапу призводить до негативних змін в організмі коропа: різко зростає вміст у-глобулінів в сироватці крові і в печінці як свідчення наявності запальних процесів, крім того, у крові значно знижується вміст альбумінів і В-глобулінів, а в печінці - вміст а2-глобулінів (можливо, йде процес накопичення міді в печінці через зниження вмісту одного з компонентів фракції - церулоплазміну). Компенсаторна дія про біотичного препарату БПС-44 у крові призводить до вирівнювання всіх показників, крім вмісту а2-глобулінів, однак тенденція в печінці не є позитивною: знижується відсоток; альбумінів і агглобулінів, а вміст а2-глобулінів зростає. [17]

Гербіцид раундап негативно впливає на склад білкових фракцій у сироватці крові й печінці коропа, а також на можливість компенсаторної дії пробиотику БПС-44 на ці показники.

При впливі раундапу у сироватці спостерігається різке зниження вмісту альбумінів (в 1,8 разів) і відповідне зростання глобулінів. Компенсаторна реакція організма коропа, зростання фракції глобулінів, які спрямовані на вирівнювання тиску крові, що знижується в результаті патологічного зменшення альбуміну через порушення функції печінки [19]. А/Г коефіцієнт становить 0,35, що свідчить про хронічні дифузні ураження печінки (хронічний гепатит і цироз) або про наявність запалень, злоякісних процесів. Крім того, суттєво зростає (в 9,5 рази) вміст фракції а1 -глобулінів (ця фракція включає білки гострої фази: а1-антитрипсин і (інгібітор багатьох протеолітичних ферментів), а1-кислий глікопротеїн (в зоні, запалення сприяє фібрилогенезу), транспортні білки) і знижується в 2,6 рази фракція р-глобулінів (до цієї фракції відноситься трансферрин (переносник заліза), гемопексин (зв'язує гем і запобігає його виведенню нирками і втраті заліза), компоненти комплементу і частина імуноглобулінів), зростає в 2,5 рази вміст у-глобулінів (в цю фракцію входять імуноглобуліни в порядку кількісного зменшення: ІgО, ІgА, ІgМ, ІgЕ, які функціонально є антитілами, що забезпечують імунний захист організму від інфекцій і чужорідних речовин).

За дії раундапу фракція альбумінів в печінці, де відбувається їх синтез, зростає на 17,0%, що може бути компенсаторною реакцією до зниження вмісту альбумінів у крові. Вміст а1 -глобулінів залишається досить високим — зростає на 26,1% порівняно з контролем, що свідчити про проходження запальних процесів. Суттєвим є також зниження на 24,4% фракції а2-глобулінів. За дії пробіотику змінюється співвідношення складових фракції а-глобулінів: зниження на 44,9% вмісту а-глобулінів і зростання в 3,1 рази фракції а2-глобуліни.

Таким чином на поточний момент досить добре досліджені особливості:

-біосинтетична активність та баланс між синтезом і утилізацією основних макроергічних сполук які залежить від температурних умов існування риб, сили впливу токсичного навантаження га енергоємності й ефективності функціонування адаптаційних і компенсаторних процесів, спрямованих на протидію токсикантам [12].

— фізіолого-біохімічного та антиоксидантного статусу крові коропових риб за дії пробіотичного препарату (БПС-44).

-стану печінки за допомогою визначення білкових фракцій[20].

— ферментів які змінюють свою активність у відповідь на гербіцидний токсикоз, що формує адаптивну відповідь організму риб.

— окислювальної модифікації білків в якості біомаркерів, що дозволяє ефективно оцінити стан гідробіонтів і місця їх існування в умовах різного рівня антропогенного навантаження.

У результаті проробленої літератури не проведені дослідження з питань які є темою моєї дипломної роботи.

У моїй роботі було б цікаво провести дослідження активності ферментів, вмісту ліпідів і порівняти біохімічні показники у різних видів риб.

Розділ 2. Фізико-географічна характеристика району дослідження Запорізького водосховища

2.1 Географічна характеристика та клімат Запорізького водосховища

Запорізьке (Дніпровське) водосховище знаходиться на території Дніпропетровської та Запорізької адміністративних областей України. Знизу водосховище обмежене греблею Дніпрогесу у м. Запоріжжя, зверху — греблею Дніпродзержинської ГЕС у м. Дніпродзержинську. (Рис. 1)

/

Рис. 1 Станції відбору проб на Запорізькому водосховищі.

Територія, у межах якої розташоване водосховище, належить до Північної степової зони України. Правий берег водосховища знаходиться у степовій зоні Придніпровської височини [20]. Орографічно область є підвищеною хвильовою рівниною, яка багата на балки. Лівобережжя водосховища знаходиться у степовій зоні Придніпровького пониззя, яке розподіляється на дві частини: північну, якій притаманне поєднання долинних заплавних, надзаплавно-терасових та степових типів місцевості зі слабо розвинутою балочною системою, та південну, яка простяглася від колишнього гирла р. Самара до греблі Дніпрогесу. В останній частині широко розвинуті яро-балочні та долинно-балочні структури рельєфу.

Клімат характеризується як помірно-континентальний зі спекотним засушливим літом та напівзасушливим періодом у травні й вересні. Середньорічна кількість опадів у центрі району (м. Дніпропетровськ) — 472 мм, 2/3 з яких випадає у вигляді дощів влітку. Зима характеризується періодичними відлигами з підвищенням температури повітря інколи до + 14 °C.

У геологічному відношенні більша частина території являє собою підвищену рівнину, фундаментом якої є Український кристалічний щит, вкритий шаром третинних та четвертинних відкладень — червоно-бурих глин, лесів, лесоподібних суглинків. Частково у геоструктурному відношенні водоймище належить до Дніпровсько-Донецької западини. Так, правобережжя водоймища повністю знаходиться на кристалічному щиті, вкритому сильно розчленованим піщано-глинистими третинними відкладеннями; антропогенний покрив на водорозділах представлений лесовою товщею, а в річкових долинах і балках — древнім і сучасним алювієм. 25]

Потужність третинних й антропогенних відкладень-до 100 м. Лівобережжя водоймища має більш складну геологічну будову, яка складається з різноманітних геоструктурних елементів, у яких головну роль відіграють патіеогенові й неогенові, а також глинисто-піщані відкладення.

На території водосховища виділяють такі типи ландшафту: 1) при-водороздільно-балочний, де у минулому переважали зональні степові біоценози (балки та яри у деяких місцях повністю прорізають четвертинні відкладення до товщі пісків полтавської смуги й опісчанених глин харківської смуги палеогену) 2) придолинно-балочний, схожий з попереднім, але який межує з річними долинами та добре дендрується; 3) долинно-терасовий, долина Дніпра та його притоки. 26? 27]

2.2 Геоморфологія Запорізького водосховища

Головними геоморфологічними елементами у районі водосховища є тераси річних долин, водно-ерозійні форми рельєфу (балки, яри, водороздільні плато, зсуви) [28].

Особливістю річища Днілра на місці Дніпровського водосховища є наявність двох дуже різних частин: верхньої (від м. Дніпродзержинського гирла р. Самари) з широкою терасованою долиною та розвинутою придатковою системою річки (велика кількість рукавів, озер та ін.) і нижньої (від гирла р. Самара до м. Запоріжжя) — каньйоно-подібної, де р. Дніпро протікає розломом Українського кристалічного щита завширшки 1,5−2,5 км. Останнє зумовлює таку особливість геоморфології руслового рівнинного Дніпровського водосховища, як відсутність розробленої терасованої долини у нижній частині.

Найбільш давньою є IV надзаплавна давньочетвертинна тераса, яка має найвищий гіпсометричний рівень (120--130 м). Ця тераса складена піщано-глинистими відкладеннями та еолово-делювіальними лесоподібними суглинками та супісками, що вкривають їх. III тераса частково збереглася у нижній частині водосховища, де вона вузькою смугою простяглася від греблі до с. Федорівка на правобережжі та до с. Ульянівка- на лівобережжі. Вона складена середньо-четвертинними різнозернистими пісками та супісками, перекрити ми верхньочетвертинними лесоподібними супісками. II надзаплавна тераса розвинута на обох берегах до півночі греблі Запорізької ГЕС, а також у верхній частині водосховища та у гирлі р. Самари. Вона складена верхньочетвертинними алювіальними різнозернистими пісками, вкритими еолово-делювіальними лесоподібними супісками та суглинками. І надзаплавна тераса збереглася лише у верхній частині водосховища, головним чином на лівобережжі, у пригирловій частині р. Самари та фрагментарно — у нижній частині. Вона складена алювіальними пісками нового відділу з прошарками суглинків та супісків. Ця тераса представлена у верхній частині водосховища, у гирлі р. Самара та у долинах приток [24].

У прибережній зоні водосховища виділяють такі типи берегів: абразивно-обвально-осипний, абразивно-зсувний, ерозійний, акумулятивний. До самостійного типу належать стійкі береги.

Водосховище розташоване на межі агрогрунтових степових провінцій: Лівобережно-Дніпровської і Правобережно-Дніпровської.

За умовами залягання, агрономічними властивостями і характером використання грунту водоохоронні зони об'єднані в 4 грунтово-меліоративні групи: лучно-чорноземні, лугові, дернові й еродовані. [21].

Рослинність водоохоронної зони водосховища представлена в основному агроценозами та степовими угрупованнями, лісистість складає лише 22,5%.

При фізико-географічному районуванні Запорізького водоймища були прийняті такі таксономічні одиниці: плесо, частина, район, мілководний підрайон [30]. У зв’язку з тим, що водоймище утворене в основному на затоплених долинах Дніпра і Самари, його акваторія поділена на 2 плеси: Головний Дніпровський і Крайовий Самарський.

Поділ Дніпровського плеса на частини, а Самарського -- на райони заснований на розходженні морфології ложа, морфометрії водоймища, глибин, островності, типу переважних за площею мілководь. При поділі на райони основними критеріями стали: ступінь затоплення, гідрологічні показники (швидкість плину, хвильові процеси), фізичні й хімічні показники якості води, острівність, характер мілководь і ступінь їх заростання, співвідношення мілководь і глибоководь. Підрайони поєднували відособлені й однорідні (тип переважних грунтів, загальний характер біотопів) мілководдя в межах районів.

2. 3 Акваторіальний розподіл Запорізького водоймища

Уперше акваторіальний розподіл Запорізького водоймища зробив Д. О. Свиренко (1938). З огляду на будову долини Дніпра, морфологію ложа й ступінь затоплення, він поділив водоймище на дві частини: верхню -- від місця виклинцьовування (м. Верхньодніпровськ) підпору до колишньої порожистої ділянки й нижню -- колишню порожисту. У верхній частині він виділив дві ділянки: верхню -- майже не змінену у результаті підтоплення, й нижню, де мало місце більше підтоплення островів і заплави. Свиренко також виділяє Самарську затоку, називаючи її Самарським озером.

Г. Б. Мельников, ґрунтуючись на швидкості течії й гідробіологічних показниках, поділяє Запорізьке водосховище на три ділянки: верхню річкову; середню перехідну і нижню озерну. Інші автори і Д. О. Свиренко виділяють на Запорізькому водоймищі верхню і нижню частини, що різко відрізняються.

З урахуванням наведенних вище матеріалів на Дніпровському плесі вділяють дві частини: верхня (від греблі Дніпродзержинської ГЕС до с. Старі Кодаки) і нижня (від с. Старі Кодаки до греблі Запорізьскої ГЕС). 31]

У верхній частині виділяються 3 райони, у нижній -- 2 райони. Самарський плес поділяється на 2 частини: Самарський плавневий і Самарський озероподібний.

Верхня частина плеса зберегла риси річки, зі значною течією, рухливими піщаними грунтами, невиликою та рівномірною глибиною, розвинутою заплавою, численими островами; фізико-хімічні параметри води цієї частини досить одноманітні. До періоду економічного спаду об'єм забруднюючих промислових скидів м. Дніпродзержинська складав 275 млн м3/рік, м. Дніпропетровська — 71 млн м3/рік. У верхньому Дніпродзержинському районі верхньої частини водосховища сильна течія та рухомий піщаний грунт перешкоджають закріпленню на мілководях макрофітів. У середньому Карнаухівсько-Ново-Кайдакському районі спочатку зустрічається занурена, а потім і повітряно-водяна рослинність у вигляді бордюрних заростей. 33] У нижньому Дніпровському районі мілководдя мають безперервну смугу зануреної та уривчасту смугу повітряно-водяної рослинності.

Нижня частина Дніпровського плеса, створена на ділянці долини р. Дніпро, значно відрізняється від верхньої частини. Середня глибина у нижній частині плеса у 3−4 рази більшії (глибина у медіалі зростає з 10 м на межі частин до 60 м біля греблі Дніпрогесу), швидкість течії не перевищує 0,5 м/с навіть у період весняної повені. У межах порожистої частини водосховиша затоплено 10 порогів: Кайдакський, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовнігський, Буділовський, Вільний, Лишній (Гадючий) та Явлений. Крім того, затоплено також до 40 заборів-кам'яних ступеней, які не мають різких перепадів [28].

Площа островів та мілководь дуже невелика. Мілководдя сформувались вздовж берегів плеса у результаті хвильових абразивних процесів. Тут утворюється лише 7,3% запасів рослинної маси макрофітів водосховища. Через те, що ця частина не має розробленої терасоподібної долини, тут відсутні мілководдя надзаплавних терас. Мілководдя нижньої частини складаються з мілкозернистого піску, вкритого шаром лесу завтовшки 20−30 м з розмитих берегів. Мілководдя верхів'їв заток дуже замулені, товщина мулу більше 1,5 м. Прозорість води мілководної зони менша, ніж у верхній частині (влітку не більше 100 м за диском Секкі). Вміст амонійного азоту у нижній частині (0,34 мг/л) перевищує цей показник у верхній частині (0,23 мг/л), фосфатів — аналогічно (відповідно, 0,12 та 0,095 мг/л). Тип розподілення водяної рослинності виключно бордюрний, складений стрічкоподібними фітоценозами (пояси шириною у декілька метрів). 35]

У Самарському плесі мілководдя займають до 80% акваторії, або майже третину площі мілководь водосховища; надто значний розвиток водяних макрофітів спричинює заболочування. Зарості очерету чергуються із зануреною рослинністю (в основному — рдесник пронизанолистий). Самарський плес дає 70,8% запасів фітомаси рослинності водосховища. Влітку прозорість води у плесі складає 120 м, вміст кисню -- 4мг/л, амонійного азоту — 0,5, фосфатів-0,65 мг/л. Для цієї частини характерна висока мінеранізація (3,2 г/л) за рахунок води середньої за водністю степової річки (річний стік р. Самара у середньому складає 500 млн м3), на яку впливають високо-мінералізовані води Західного Донбасу [27].

Кривизна берегів водосховища досить значна, особливо у південний пригреблевій частині, де гирла балок затоплені та перетворені у вузькі затоки. Особливо багато таких заток на лівобережжі. На Півночі порожистої частини кількість заток зменшується, а в догреблівій частині вони взагалі відсутні. Для ділянки водоймища вище порогів притаманна наявність значної кількості заплавних островів, котрі в порожистій частині затоплені [34].

Знаходячись у степовій зоні, водосховище має малу бокову приточність, малу ємність, режим рівня обумовлено відношенням притоки і скиду води через агрегати Дніпрогесу та інтенсивністю надходження води з Дніпродзержинського водосховища. Скиди води Дніпрогес мають тижневе та добове регулювання та падіння ріння перед повінню для зменшення зайвих скидів та збільшення генерації електроенергії. У річній динаміці рівня є три періоди: весняне наповнення, літньо-осіння стабілізація та зимове спрацювання. Зниження рівня водойми спостерігається із середини лютого до кінця березня. Впродовж цього періоду рівень водосховища знижується на 2 м. Період мінімального рівня у середньому триває 6−8 дн. Весняне наповнення починається у третій декаді березня, інтенсивність швидко зростає та максимальний рівень спостерігається у другій декаді квітня. Максимальні рівні весіннього наповнення перевищують НПР на 15−20 см. Найвищі рівні води мають місце на водосховищі наприкінці травня -- початку червня та припадають на кінець весняної повені.

Прибуткова частина водного балансу складає у середньому 46,6 км³ /рік, з яких 98% -- це стік через Дніпродзержинський гідровузол, 2% -- бокова приточність та опади. У витратній частині балансу переважає стік через Запорізький гідровузол. Значний об'єм складає водопостачання на побутові потреби — 3 км3/рік, з яких 1,8--2,5 км3/рік повертається у вигляді стоків [23]. Відхили водної поверхні на озероподібній частині водоймища спостерігаються лише у період весняної повені, в інші сезони вони незначні. У зоні виклинювання підпору (м. Дніпропетровськ) відхили мають місце протягом року, змінюючись за сезонами.

Таким чином, Запорізьке (Дніпровське) водосховище є крупним русловим водосховищем з великим водообміном, малим спрацюванням рівня, значними глибинами, порівняно невеликою площею мілководь (19,5%), які розподілені вкрай нерівномірно [25].

2.4 Температурна та фізико-хімічна характеристика Запорізького водосховища

У річній динаміці температури можна виділити такі сезони: осінньої гомотермії, яка продовжується до замерзання водойми та розвитку зворотної стратифікації взимку при ледоставі; весіннього накопичення тепла в умовах гомотермії (весіннього нагріву); розвитку прямої стратифікації під час весняно-літнього прогрівання до періоду найбільших річних температур; руйнування прямої стратифікації до встановлення осінньої гомотермії завдяки охолодженню. Перехід температури води через 0,2 °С навесні має місце у другій декаді березня. Протягом періоду танення вільні від льоду ділянки прогріваються; тут температура швидко зростає на 1--4 °С. Найбільшої щільності (4 °С) вода набуває у першій декаді квітня. На ділянках мілководь перехід температури води через 4 °C відбувається на 3−9 дн раніше, ніж на глибоководних ділянках. Перехід температур води через 10 °C має місце наприкінці квітня. Максимальна температура у поверхневому шарі водної товщі має місце у червні- серпні (24--30 °С). Значення температури нижче 10 °C спостерігаються у середині - кінці жовтня. 33] Найвищий приріст середньомісячної температури (7,5--9,5 °С) спостерігається від квітня до травня, найбільше охолодження (5,5--6,5 °С) від жовтня до листопада. Найбільш швидко вода охолоджується нижче 10 °C та 4 °C на ділянках мілководь — на 20--30 дн раніше, ніж у пелагіалі. Зниження температури нижче 0,2 °С відбувається у кінці грудня -- першій половині серпня. У періоди затишку температура води максимальна, під час штормів чи нагонів -- знижується. За довгою віссю водосховища неоднорідність температури максимальна в літній період та пов’язана з більш інтенсивним «цвітінням» синьо-зеленими водоростями у нижній частині головного плесу. У місцях плям «цвітіння» температура води підвищується порівняно з вільними від водоростей частинами водоймища. З «цвітінням» синьо-зеленими водоростями пов’язана також найбільша різниця у добовій температурі, через те, що поверхневі шари за умов цвітіння утримують більше тепла. Для Запорізького (Дніпровського) водосховища на глибині 40 м характерна суттєва стратифікація в мінералізації води, чого не спостерігалося у жодному з водосховищ каскаду [36].

Найбільша швидкість вітру над водоймищем досягає 21--25 м/с та є наслідком шквалистих вітрів пївнічно-східного та східного напрямків. Найбільш значні та тривалі вітри (11−20 м/с) спостерігаються навесні (березень -- квітень) та восени (листопад). Найбільше хвилювання має місце в осінні місяці (вересень — листопад) та весінні (травень). Впродовж третини навігаційного періоду вітри дмуть вздовж водосховища, протягом іншого — на його береги [37].

Води Запорізького (Дніпровського) водосховища належать до гідрокарбонатного класу кальцієвої групи II типу. Мінералізація води коливається від 109 до 450 мг/л залежно від сезону, з мінімумом у період повені та максимумом узимку та ранньою весною. Влітку у нижній частині спостерігається вертикальна стратифікація температури та мінералізації. Загальна жорсткість води — 2,3−4,2 мг-екв, вміст кисню — 0,8−23 мг/л, вуглекислого газу — 0−22,8 мг/л, рН -- 7,3−9,0. Біогенні елементи у таких концентраціях: NH4+ -0,37−31 MгN/л; N0−2 — 0,003−0,048 MгN/л; N0−3 — 0,04−0,6 MгN/л; Р043-от — 0,02−0,29 мгР/л; Feрозчин — 0,00−0,25MгFe/n; Fe3ar -0,00−0,44 MrFe/л [22].

Показники вмісту органічної речовини у воді: органічний вуглець --10,4−16,2 мг/л; азот -1,2−1,6 мг/л; фосфор -0,05−0,06 мг/л; перманганатна окиснюваність — 11,5−17,4 мгО/л; біхроматна окиснюваність — 24,4−43,2 мгО/л; цвітнісгь — 40−60° [12].

За токсичними хімікатами і вмістом забруднення Запорізьке водосховище належить до ЙЙ класу якості води, 2-ї категорії. За вмістом свинцю і заліза -до ЙЙЙ класу, 4-ї категорії (задовільно).

РОЗДІЛ 3. Матеріали і методи досліджень

3.1 Методика забора крові у риб

Кращим методом взяття крові у риб є пункція судин. Найзручніше пунктувати хвостові судини, для чого під анальний плавцем злегка надрізає шкіру і через розріз вводять піпетку з кварцового стекда з сильно відтягнутий кінчиком, що має діаметр 1,0−1,5 мм і заточеним вод кутом 45 °. Кінчик піпетки повинен бути направлений до позвоночніку. на передньої поверхні якого розташовується кровоносні судини. Кров самопливом біжить по піпетці. Для прискорення течії крові слід підняти головний кінець риби і періодично здавлювати і відпускати обдасть зябрових кришок.

Можна пунктуваті інші судини. Наприклад зяброві артерії. У деяких випадках кров беруть шляхом надрізання дуже гострим скальпелем кінчика хвоста риби, цей метод простий, але його недолік в тому, що в пробірку крім крові стікає тканинна рідина, кров потрапляє на поверхню зрізу і т.п. Іноді для взяття крові у риб (особливо у хрящових) роблять пункцію серця за допомогою товстої голки або скляної піпетки з сильно витягнутим носиком.

Перед взяттям крові у риб необхідно ретельно протирати шкірний покрив на ділянці взяття фільтрувальної папером або марлею, щоб уникнути попадання слизу в пробу крові. Слиз наявна на поверхні шкіри риб, сприяє швидкому згортанню крові.

3. 2 Методики біохімічних досліджень

Визначення загального холестерину крові ферментативним методом.

Принцип. Етерифікований холестерин під впливом холестеролестерази розщеплюється на вільний холестерин і жирну кислоту. Холестерин у присутності кисню окислюється в Д4-холестенон з попутним перетворенням молекули перекису водню/ Остання вступає в реакцію з 4-амінофеназоном і фенолом з утворенням забарвлених в червоний колір сполук. 38]

Схема визначення.

Компоненти

Дослідна

проба, мл

Стандартна проба, мл

Холоста проба, мл

Сироватка

0,02

--

--

Стандарт

--

0,02

--

Дисцильованна вода

--

--

0,02

Робочий реактив

2,0

2,0

2,0

Перемішати, інкубувати 10 хв. при 25 °C. Виконати колориметрирування при довжині хвилі 480−550 нм в кюветі з товщиною шару 5 мм проти холостої проби.

Розрахунок результатів. Розрахунок виконується за формулою:

(6,5 ммоль/л).

Клініко-діагностичне значення. Дослідження холестерину проводиться для типування гиперлипопротеидемий. 39]

Визначення активності амінотрансфераз сиворотки крові дінітрофенілгідразіновим методом, аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази.

Принцип. В результаті переамінування, що відбувається під дейністю аспартатамінотрансферази (ACT) і аланінамінотрансферази (АЛТ) утворюється щавелевоуксусна і піровиноградна кислоти. Щавелевоуксусна кислота здатна в процесі ферментативної реакції перетворюватися на пировиноградную кислоту. При додаванні 2,4-дінітрофенілгідразіна в лужному середовищі утворюється забарвлений гідразон піровиноградної кислоти.

Схема визначення.

Компоненти

Дослідна

проба, мл

Дослідна

проба, мл

Холоста проба, мл

ACT

АЛТ

Субстратний розчин (прогрі

тий при температуре 25° С)

0,5

0,5

0,5

Сировотка крові

0,1

0,1

--

Перемішують, поміщають в сухоповітряний термостат при 25 ° С на 1 годину інкубації.

2,4-ДНФГ

0,5

0,5

0,5

Сироватка крові

--

--

0,1

0,4н р-р NaOH

5,0

5,0

5,0

Перемішують, витримують 10 хвилин при кімнатній температурі. Колоріметріруют при довжині хвилі 500−560 нм (540 нм — зелений світлофільтр) в кюветі з товщиною шару 10 мм, проти холостий проби. 40]

Розрахунок активності амінотрансфераз виробляють за калібрувальним графіком.

Клініко-діагностичне значення. Збільшується активність аминотрансфераз при гепатитах різної етіології. Виражене збільшення активності трансаміназ спостерігається при вірусних гепатитах. Активність АЛТ преобладает над ACT. Зміна співвідношення активності цих ферментів на користь ACT, на тлі підвищених значень їх активності, як правило, свідчить про перехід гепатиту в цироз печінки. 41]

Визначення активності а-амілази в біологічних рідинах амілокластіческім методом зі стійким крохмальним субстратом (Метод Каравея).

Принцип. а-Амілаза гідролізує розщеплення крохмалю з утворенням кінцевих продуктів, що не дають кольорової реакції з йодом. Про активність а-амілази судять по вимірюванню зменшення концентрації крохмалю. 55]

Схема визначення.

Компоненти

Дослідна проба, мл

Холоста проба, мл

Субстратної-буферний розчин

1,0

1,0

Прогрівають при 25 ° С протягом 5 хвилин.

Сироватка крові

0,02

--

Перемішують. Інкубують при 25 ° С протягом 7,5 хвилин у водяній бані.

Робочий розчин йоду. Сироватка крові

1,0

1,0 0,02

Доводять об'єм реакційної суміші дистильованою водою до 10 мл. Відразу ж колориметрируют при довжині хвилі 590−690 нм (червоний светофільтр) в кюветі з товщиною шару 10 мм проти дистильованої води.

Розрахунок. Активність а-амілази виражають у грамах крохмалю, гідролізованого 1 л біологічної рідини за 1 годину інкубації при 25 ° С. Розрахунок роблять за формулою:

Активність а-амілази, Г/ч·л+?

де Ехол-екстинкція холостий проби; Еоп-екстинкція дослідної проби; 160 — коефіцієнт перерахунку на кількість крохмалю, введеного в пробу і гідролізованого в пробі біологічною рідиною в обсязі 1 л за 1 годину інкубації; К-коефіцієнт розведення біорідини. 58]

Клініко-діагностичне значення. Значне підвищення активності фермента характерно для гострого панкреатиту.

Визначення активності холіноестерази у сироватці крові колориметричним методом по гідролізу ацетілхолінхлоріда.

Принцип.

Під дією холінестерази відбувається гідроліз ацетілхолінхлоріда з утворенням оцтової кислоти і холіну. Оцтова кислота зрушує рН розчину, що встановлюється за допомогою індікатор.

Схема визначення.

Компоненти

Дослідна проба мл

Холоста проба, мл

Сироватка крові

0,1

Вероналовий буфер

5,0

5,0

Вода

0,2

0,2

Перемішати. Прогріти 5 хв. при 25 ° С

розчин ацетілхолінхлоріда

0,2

0,2

Перемішати. інкубувати

30 мин. при 25 °C.

Розчин прозеріну

0,2

0,2

Сироватка крові

--

0,1

Перемішати. Проби охолоджують і колориметрируют при довжині хвилі 500−560 нм (зелений світлофільтр) в кюветах з товщиною шару 5 мм проти води. Забарвлення стійка протягом однієї години. З екстинкції холостий проби віднімають екстинкцію дослідної проби.

Розрахунок ведуть за калібрувальним графіком. Активність холінестерази виражають у мкмоль оцтової кислоти. 60]

Підрахунок активності холінестерази в мікромолях оцтової кислоти на 1 л сироватки за 1 хвилину інкубації при 25 ° С (Е / л) роблять за формулою:

Активність холінестерази в Е / л =,

де С — мікромолі оцтової кислоти у стандартній пробі; 10−103 — коефіцієнт перерахунку на 1 л сироватки; 30 — коефіцієнт перерахунку на 1 хвилину інкубації.

Клініко-діагностичне значення. Холіноестераза є єдиним ферментом з відомих у даний час в клінічній практиці, активність якого при патології знижується. Пониження активності холінестерази відзначається при патології з боку паренхіми печінки (вірусний гепатит, застійні явища в печінці.)[63]Зменшується активність ферменту при отруєнні фосфорорганічними сполуками.

Визначення загального білка сироватки крові по біуретовоі реакції.

Принцип. Білки реагують у лужному середовищі з сірчанокислої міддю з утворенням сполук, забарвлених у фіолетовий колір (биуретовая реакція).

Схема визначення. До 0,1 мл сироватки додають 5,0 мл робітничого розчину біуретового реактиву, змішують, уникаючи утворення піни.

Через 30 хвилин (і не пізніше, ніж через 1 годину) вимірюють на ФЕК у кюветі з товщиною шару 10 мм при довжині хвилі 540−560 нм (зелений світлофільтр), проти контролю.

Розрахунок ведуть за калібрувальним графіком.

Клініко-діагностичне значення. У патології загального білка сиворотки крові можуть зустрічатися: гіпопротеїнемія — зниження концентрації загального білка; гіперпротеїнемія — підвищення концентрації загального білка. 61]

Визначення альбуміна в плазмі крові з індикатором бромкрезоловим пурпуров.

Принцип. Альбумін при взаємодії про бромкрезолового пурпуровим в кислому середовищі в присутності детергенту утворює забарвлений комплекс синього кольору, інтенсивність забарвлення якого пропорційнанальна концентрації альбуміну.

Схема визначення. Реакція проводиться при кімнатній температурі. До 50 мкл сироваткики крові додають 4 мл робочого розчину БКП, перемішують, уникаючи піноутворення (співвідношення обсягу проба і робочого реактива 1: 80). Через 10 хв. колориметрируют в кюветі про товщиною робочого шару 10 мм при довжині хвилі 600−620 нм проти холостої проби на робочий реактив БКП. [44]

Розрахунок результатів дослідження виконують за калібрувальною кривою.

Клініко-діагностичне значення. Гіперальбумінемія, спостерігадається супроводжующихся дегідратацією організму. Гіпоальбумінемія, має місце при великих втратах білка, пов’язанийних з кровотечею, порушенні синтезу альбуміну при печінковій патології. 45]

Визначення кальцію в сироватці титрометричним методом з використанням мурексиду (метод Моіжіса і Зака).

Принцип. Мурексид утворює з іонами кальцію в лужному середовищі комплексне з'єднання, забарвлене в червоно-фіолетовий або блідо-рожевий колір (залежно від концентрації). При титруванні раствором сильнішого комплексоутворювача цей комплекс руйнується і пов’язаний мурексид знову звільняється, що призводить до появи його натуральної забарвлення (фіолетовою або блідо-сиренівої). [47]

Схема визначення. У маленьку конічну колбу вносять 50 мл дистильованої води, 0,4 мл розчину і додають на кінчику ножа мурексид. З’являється блідо-бузкове забарвлення, обусловлений кольором самого індикатора. Об'єм проби ділять навпіл: одна частина служить еталоном забарвлення мурексиду (неодружена проба), другаю — для постановки дослідної проби. До неї додають 1 мл сироваткики крові, що призводить до появи блідо-рожевого забарвлення, зумовленого утворенням кальціевомурексідного комплексу.

Розрахунок. Підсумовують кількість мл розчину трилону Б, витрачений на титрування дослідної проби, розлитої у два стаканчика. Концентрація кальцію в ммоль / л = V мл трилону Б X К, де К — коефіцієнт перерахунку, отриманий експериментальним шляхом в лабораторії під час титрування еталонного розчину кальцію:

Клініко-діагностичне значення. Збільшується вміст кальцію в сироватці крові при гіпервітамінозах, при розпадах кісток. Зменшується — при гіповітамінозі, гіпопаратиреозі, хроничеської ниркової недостатності. [50]

Визначення білірубіну по діазореакції у присутності акселератора.

Принцип. При взаємодії сульфаниловой кислоти з азотисто-кислим натрієм утворюється діазофенілсульфоновая кислота, яка дає зі зв’язаним (прямим) білірубіном сироватки крові рожево-фіолетовое фарбування. За інтенсивністю фарбування визначається концентрація білірубіну, що дає пряму реакцію. При додаванні до сироватки крові кофеїнового реактиву незв’язаний (непрямий) білирубин переходить в розчинний диссоциированное стан і з сумішшю діазореактивом дає рожево-фіолетове забарвлення. За інтенсівності фарбування визначають концентрацію загального білірубіна. За різницею між загальним і пов’язаним білірубіном визначають концентрацію незв’язаного білірубіну.

Схема визначення. У 3 пробірки (для загального білірубіну, прямого і для контролю) вводять реактиви згідно зі схемою:

Компоненти в мл

Дослідна проба, мл

Дослідна проба, мл

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой