Болонський процес - інтеграційна реформа вищої освіти на європейському просторі

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Одеський державний економічний університет

Р Е Ф Е Р, А Т

З курсу «Університетська освіта»

На тему:

Болонський процес — інтеграційна реформа вищої освіти на Європейському просторі

Виконала

Студентка 15 групи

Кредитно-економічного факультету

Малова К.А.

Науковий керівник

Доц. Красовський В. М.

Одеса — 2006

План

I. Вступ

1. Актуальність проблеми Болонського процесу в контексті об'єднання Європи

2. Аналіз документів, які я розглянула в процесі вивчення проблеми

3. Аналіз використаної літератури

4. Значення вивчення даної проблеми в сучасних умовах

II. Основна частина

1. Історія інтеграції вищої освіти в Європі

2. Започаткування сучасного Болонського процесу та його основні цілі

3. Вступ України до Болонського процесу

4. Кредити ЕСТS і кредитно-модульна система

III. Додатки

1. Хронологія подій Болонського процесу

2. Залучення європейських держав у Болонський процес

3. Перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III — IV рівнів акредитації

4. План заходів з підготовки до проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІI-IV рівнів акредитації

IV. Висновок

V. Список джерел

I. Вступ

1. Мета моєї роботи — розглянути головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній і науковий простір. На мій погляд, ця проблема актуальна сьогодні, причому не тільки для України, а й для більшості країн Європи. Коротко ця проблема формулюється так: реформування освітньої системи.

Процес об'єднання Європи триває, його поширення на схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи.

2. З першоджерелами я ознайомилась через таке літературне джерело, як «Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін)», упорядники: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. Метою цього видання є ознайомлення українського освітнього співтовариства з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу. Знання цих документів дозволить українським вищим навчальним закладам оцінити свої можливості щодо вжиття окремих заходів, спрямованих на унормування структур і дій, прийнятих і/або тих, що приймаються європейським освітнім співтовариством.

3. Серед використаної літератури — вищезазначена «Болонський процес у фактах і документах», а також видання Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка «Основні засади розвитку вищої освіти україни в контексті болонського процесу (документи і матеріали 2003 — 2004 рр.)» за редакцією В. Г. Кременя. Там досить повно розглянуті основні підходи та етапи формування зони європейської вищої освіти, система ECTS, а також матеріали Міністерства освіти і науки України.

У монографії Л. Л. Товажнянського «Болонський процес: цикли, ступені, кредити» подано аналіз основних офіційних документів Болонського процесу стосовно ступенів і циклів вищої освіти, а також системи кредитів ECTS.

Головні засади проблеми я знайшла у статті М. З. Згуровського, ректора Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Стаття називається «Болонський процес — структурна реформа вищої освіти на європейському просторі», не дає багато подробиць, але є підґрунтям для деяких висновків.

Єдиний недолік всіх цих джерел в тому, що датовані вони 2004 роком, чи раніше. Тому останні події в контексті Болонського процесу я не мала можливості розглянути.

4. На мій погляд, сучасні студенти мають знати хоча б загальні положення Болонського процесу, тому що реформування вищої освіти стосується, перш за все, саме них як майбутніх спеціалістів, рівень яких залежить від якості освіти, яку вони отримують в контексті реформування освітньої системи.

II. Основна частина

1. Спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/TACIS.

Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

Уже через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і т.п. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.

Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.

Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодав­ством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.

2. Болонський процес, який розпочався у 29 країнах в 1999 році, і зараз охоплює вже 40 європейських держав — це (якщо дуже коротко) процес створення Європейського простору вищої освіти (the European Area of Higher Education — ЕНЕА) на засадах цілей (зобов`язань), сформульованих міністрами, відповідальними за вищу освіту, у Болонській декларації (1999) та подальших офіційних документах Болонського процесу — Празькому (2001) та Берлінському (2003) комюніке.

Освітні системи країн-учасниць Болонського процесу настільки відрізняються, що не тільки процес створення ЕНЕА, а й навіть зближення цих систем викликає серйозні труднощі, хоча майже за п`ять років певний прогрес позначився. У Болонській декларації (1999) було проголошено шість цілей, які країни-сигнаторії планували досягти до 2010 року:

— Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й — до одержання першого академічного ступеня і 2-й — після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1−2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7−8 років).

— Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

— Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних аґентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

— Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

— Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично вико­ристані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне викори­стання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

— Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших реґіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

У вітчизняній системі вищої освіти за роки незалежності відбулися значні реформи, які у багатьох рисах подібні до цілей Болонської декларації:

— введено ступені бакалавра і магістра, які є зрозумілими майже в усіх країнах світу (додаток до диплому було запроваджено значно раніше);

— введено систему циклів вищої освіти (отримання повної вищої освіти — кваліфікації спеціаліста або магістра неможливо без завершення першого циклу — бакалаврату);

— кредитний вимір трудомісткості навчальних дисциплін було запроваджено ще у 1994 році;

— за кордоном навчається студентів і працює викладачів та науковців значно більше, аніж до 1991 року;

— створено державну систему оцінювання якості освіти;

— розширюється співпраця із закордонними навчальними закладами в галузі навчання і досліджень.

3. З питання приєднання до Болонської декларації Міністерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці, проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча, безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в кожному університеті та інституті.

На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21--22 листопада 2003 р. на базі Національного технічного університету «Львівська політехніка», було напрацьовано наступні кроки із впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.

Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату ІV Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з директором департаменту, а також представником групи підтримки Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу, визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.

Чи є «мінуси» у приєднання України до Болонського процесу? Звичайно, є. Головний з них, за Л. Л. Товажнянським, полягає в тому, що ця акція не може бути можливою без значних реформ у вищій освіті, суть і мета яких не в повній мірі є зрозумілою для переважної більшості учасників (викладачів і студентів) процесу реформ. У такій ситуації великі ресурсні втрати (часові, інтелектуальні, фінансові) є неминучими. Ще один «мінус», знов таки ж, пов`язаний з реформами. Ще не завершене реформування системи вищої освіти, шляхи якого були визначені Указом Президента України № 832/95, 12. 09. 1995 р. і деталізовані у Наказі Міністерства освіти України № 285 від 31. 07. 1998 р., а рух до Болонської співдружності вимагає зовсім інших реформ, які будуть далеко не в усьому узгоджуватися і з існуючою законодавчою базою, і з реформами, пов`язаними зі створенням системи стандартів вищої освіти, які почали створюватися відповідно до наказу № 285 і вже закріплені на законодавчому рівні. Але через ці «мінуси» треба переступити, бо «плюси» явно переважають. Не буду їх повторювати — подивіться на цілі Болонського процесу. Не треба скидати з рахівниць і доступ до міжнародних фондів і програм.

4. Запровадження кредитної системи, подібної до ECTS, є одним з ключових питань Болонського процесу. Кредитна система, як система виміру навчального навантаження, та кредитно-модульна система організації навчального процесу — зовсім не синоніми. Якщо кредитно-модульна система організації навчального процесу потребує докорінної перебудови організаційних засад навчання, то кредитна система оцінювання трудомісткості навчання може існувати і в межах традиційної лекційно-семінарської системи організації навчального процесу. За Л. Л. Товажнянським, перебудова організаційних засад навчального процесу має здійснюватися дуже обережно, поступово, особливо у технічній освіті.

Система кредитів — це систематичний спосіб опису освітньої програми за допомогою присвоєння кредитів кожному її компоненту. Визначення кредитів в системі вищої освіти може базуватися на різних параметрах, типу навантаження студента, результатів навчання і обсягу аудиторного навантаження.

Європейська система переведення і накопичення кредитів (ECTS) — система, яка розроблена в інтересах студентів і базується на визначенні навантаження студентів, необхідного для досягнення цілей програми. Необхідно здійснювати уточнення цих цілей, а саме результатів навчання і набутих умінь.

ECTS було розроблено у 1989 році в рамках програми Erasmus, що в даний час є частиною програми Socrates. ECTS — єдина успішно протестована система кредитів, використовувана по всій Європі.

Спочатку ECTS призначалася тільки для переведення кредитів. Система сприяла заліку освіти, що була здобута за кордоном, і, таким чином, підвищувала якість і кількість мобільних студентів в Європі. Останнім часом ECTS перетворюється на систему накопичення, яку запроваджують по всій Європі на інституційному, регіональному і національному рівнях. Це одна з ключових цілей Болонської декларації 1999 року.

ECTS спрощує розуміння і порівняння навчальних програм для всіх студентів (вітчизняних і іноземних). ECTS стимулює мобільність і академічне визнання. Вона допомагає університетам організовувати і переглядати їх навчальні програми. ECTS може бути використана для різних програм і форм навчання. Ця система робить

здобуття вищої освіти в Європі привабливішим для студентів з інших континентів.

Головні особливості ECTS:

* ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження студента очної форми навчання впродовж академічного року. В більшості випадків навантаження студента очної форми навчання в Європі дорівнює 36/40 тижням в рік, і в цих

випадках один кредит дорівнює 24−30 робочим годинам. Навантаження означає приблизний час, який потрібно середньому студенту для досягнення необхідних результатів навчання.

* Кредит це також спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання. Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання, незалежно від його тривалості. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.

* Розподіл ECTS кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає 3−4 роки навчання, дорівнює 180−240 кредитам.

* Навантаження студентів в ECTS включає час, що проводиться за слуханням лекцій, семінарів, самостійного навчання, підготовки і складання іспитів і т.д.

* Кредити розподіляються по всіх освітніх компонентах програми навчання (модулі, дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту у зв’язку із загальною кількістю необхідної роботи для завершення повного року навчання в даній програмі.

* Успішність студента характеризують локальними / національними оцінками. Бажаними, особливо для випадку переведення кредитів, є додаткові ECTS оцінки. Оцінна шкала ECTS ранжирує студентів на статистичній основі. Розподіл оцінок між студентами, що одержали по курсу оцінку вище незадовільної, виглядає таким чином:

А — кращі 10%

B — наступні за ними 25%

C — наступні за ними 30%

D — наступні за ними 25%

E — наступні за ними 10%

Для неуспішних студентів ставляться оцінки FX і F. Між ними існує різниця, яка полягає в тому, що FX означає: не «виконав якусь частину роботи, необхідної для здобуття оцінки вище незадовільної», а F: «не виконав всю необхідну роботу». Включення оцінок FX і F в Розшифровку Оцінок не є обов’язковим.

Акредитація (присудження лейбла) ECTS здійснюється у відношенні до закладів освіти, що правильно оформили заявку за всіма програмами першого та другого циклів. Ця акредитація підвищить рейтинг Вузу як надійного партнера в рамках європейської і міжнародної кооперації.

III. Додатки

1. Хронологія подій Болонського процесу

Дата

Місце

проведення

Подія

25 травня

1998 року

Париж,

Франція

Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію

Березень

1999 року

Веймар,

Німеччина

Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті

Травень

1999 року

Копенгаген,

Данія

Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - I» на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄC

18−19 червня

1999 року

Болонья,

Італія

Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації

8−10 лютого2001 року

Лісабон,

Португалія

Семінар «Акредитація / Надання законної сили»

14−15 лютого 2001 року

Берлін,

Німеччина

Національний семінар із питань Болонського процесу

16−17 лютого

2001 року

Гельсінкі,

Фінляндія

Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу»

1−3 березня

2001 року

Упсала,

Швеція

Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження

2−4 березня 2001 року

Мальме,

Швеція

Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта»

10 березня 2001 року

Антверпен,

Бельгія

Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу

10−12 березня

2001 року

Антверпен,

Бельгія

Семінар студентів Європи «Втілення в

життя Болонської декларації"

13−14 березня 2001 року

Белград,

Югославія

Національний семінар із проблем Болонського процесу

22−25 березня 2001 року

Ґетеборґ, Швеція

Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі

29−30 березня 2001 року

Саламанка,

Іспанія

Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа

9 квітня

2001 року

Стокгольм, Швеція

Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі

21 квітня

2001 року

Брюссель,

Бельгія

Зустріч Ради Асоціації європейських університетів

26 квітня

2001 року

Брюссель,

Бельгія

Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу

Квітень

2001 року

Гельсінкі,

Фінляндія

Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - II» при фінансовій підтримці ЄC і ETF

6−8 травня

2001 року

Хальмстад, Швеція

Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн

10−16 травня 2001 року

Братислава, Словаччина

Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі

17 травня

2001 року

Прага,

Чехія

Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу

18−19 травня 2001 року

Прага,

Чехія

Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту

Червень

2001 року

Рига,

Латвія

8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі»

5−8 грудня

2001 року

Тампере,

Фінляндія

13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу

1−2 березня 2002 року

Брюссель,

Бельгія

Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників

21−23 травня 2003 рік

Ґрац, Австрія

Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій

19−20 вересня 2003 рік

Берлін, Німеччина

Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

2. Залучення європейських держав у Болонський процес

Рік підписання Болонської декларації

Скорочена назва країни

1999

Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція

2001

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія

2003

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія

3. Перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III — IV рівнів акредитації

1. Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.

2. Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.

3. Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми «навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс».

4. Введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.

5. Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).

6. Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

7. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.

8. Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

9. Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.

10. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

4. План заходів з підготовки до проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІI-IV рівнів акредитації

Зміст заходу

Форми

реалізації

Відповідальні виконавці

Термін

виконання

1. Створення робочої групи з розроблення програми проведення педагогічного експерименту

Розпорядження МОН

Департамент вищої освіти

20. 05. 03

2. Створення координаційної ради МОН для супроводу та узагальнення результатів педагогічного експерименту

Наказ МОН

Департамент вищої освіти

01. 06. 03

3. Визначення складу учасників педагогічного експерименту та розподіл напрямів під-готовки за галузевими групами вищих нав-чальних закладів III-IV рівнів акредитації

Наказ МОН

Департамент вищої освіти НМЦ вищої освіти

01. 06. 03

4. Створення робочих груп у вищих навчальних закладах — учасниках педагогічного експерименту

Накази вищих навчальних закладів

Ректори вищих навчальних закладів

10. 06. 03

5. Розроблення програми проведення педагогічного експерименту

Програма

Робоча група

15. 06. 03

6. Проведення наради керівників робочих груп вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації - учасників педагогічного експерименту

Протокол

Департамент вищої освіти

20. 06. 03

7. Розроблення програми проведення педагогічного експерименту в вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації - учасниках експерименту, затвердження їх на Вчених радах та подання координаційній раді Міністерство освіти і науки України

Програма

Ректори

вищих навчальних закладів

01. 07. 03

8. Розроблення нормативної бази для забезпечення реалізації педагогічного експерименту:

Нормативні документи МОН

Департамент вищої освіти Департамент економіки і фінансування НМЦ вищої освіти

15. 12. 03

8.1. Тимчасове положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах — учасниках експерименту

8.2. Норми часу та нові види навчальної роботи

8.3. Тимчасове положення про порядок відрахування, поновлення, переведення студентів та переривання їхнього навчання

8.4. Тимчасове положення про стипендіальне забезпечення студентів

S.5. Тимчасове положення про викладача-куратора індивідуальної навчальної програми

8.6. Тимчасове положення про взаємовизнання залікових кредитів між вищими навчальними закладами — учасниками експерименту

9. Формування банку тестових контрольних завдань для діагностики якості засвоєння залікових кредитів

Банк тестових контрольних

завдань

Координаційна рада МОН

30. 06. 04

IV. Висновок

Болонський процес — це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Якщо майбутнє України пов’язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання — це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система (демократичність, гнучкість, незаідеологізованість), в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це зобов’язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.

Водночас участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонійному взаємозв'язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон «Про вищу освіту» та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали «внутрішній» характер і переважно зводилися до «прилаштування» системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було б покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.

Ми починаємо рух до Болонського процесу. На цьому шляху важливо, щоб нас не спіткала небезпека. Вона в тому, аби наші перетворення не виявилися поверховими, косметичними і не звелися лише до конференцій і обговорень. Вони мають бути такими, щоб досягти бажаної мети — надати молоді можливість, співпрацюючи з Європою, розбудувати Україну і зробити усіх нас громадянами прекрасного європейського континенту.

V. Список джерел

1. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. — Тернопіль: вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. —  52 с. < пункт II>

2. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 — 2004 рр.) / За редакцією

В.Г. Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. — Тернопіль: вид-во ТДПУ імені В. Гнатюка, 2004.- 147 с. < пункти II, III>

3. Болонський процес: цикли, ступені, кредити / Л. Л. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б. В. Клименко — Харків: вид-во НТІ «Харківський політехнічний інститут», 2004. — 143 с. < пункт II>

4. Болонський процес — структурна реформа вищої освіти на європейському просторі // М. З. Згуровський, ректор НТУУ «КПІ -

http: //www. ntu-kpi. edu. ua/education/charta. html < пункти I, IV>

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой