Боргові цінні папери як інструмент залучення фінансових ресурсів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з «ФІНАНСІВ»

Боргові цінні папери як інструмент залучення фінансових ресурсів

Київ — КНЕУ — 2013

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Сутність, види та особливості використання боргових цінних паперів
  • 1.1 Сутність та призначення боргових цінних паперів
  • 1.2 Види боргових цінних паперів
  • 1.3 Порядок емісії, обігу та погашення боргових цінних паперів в Україні
  • Розділ 2. Оцінка боргових цінних паперів як інструменту залучення капіталу в Україні
  • 2.1 Обсяги та структура використання боргових цінних паперів на фондовому ринку України
  • 2.2 Особливості залучення фінансових ресурсів підприємств за допомогою боргових цінних паперів в Україні
  • 2.3 Специфіка залучення фінансових ресурсів держави за допомогою боргових цінних паперів в Україні
  • Розділ 3. Проблеми та перспективи використання боргових цінних паперів в Україні з урахуванням іноземного досвіду
  • 3.1 Проблеми обігу боргових цінних паперів в Україні
  • 3.2 Напрями реформування ринку боргових цінних паперів в Україні
  • 3.3 Закордонний досвід використання боргових цінних паперів
  • 3.4 Перспективи розвитку ринку боргових цінних паперів в Україні
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Сучасний світ характеризується високим поділом праці, в результаті чого обмін продуктами праці, торгівля стали суспільною необхідністю. Також важливу роль відіграє у процесі господарювання накопичення грошового капіталу. Самому процесу накопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений або вироблений, його необхідно розділити на частину, котра знову направляється у виробництво, і ту частину, котра тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і представляє собою вільні грошові засоби виробництва підприємств і корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інститутами й ринком цінних паперів.

Дослідження закономірностей використання боргових цінних паперів набуває особливої значущості за умов збільшення обсягу боргів, дефіциту фінансових ресурсів та недостатньої ефективності традиційних видів боргових цінних паперів. Зростання вимог емітентів та інвесторів до забезпечення відповідного рівня ліквідності, дохідності та ризикованості зумовлює потребу у використанні інноваційних фінансових інструментів, створених на основі фінансового інжинірингу. На сучасному етапі об'єктивною є необхідність поглибленого дослідження характеристик нових видів боргових цінних паперів та сфери їх можливого застосування українськими корпораціями за умов обмеженості джерел фінансування і посилення фінансової нестабільності.

Становлення ринкових відносин, що на сучасному етапі виступає головним фактором стабілізації та піднесення економіки України, передбачає як першочерговий захід оздоровлення фінансової системи. Одним із шляхів досягнення цієї мети є створення ринку боргових цінних паперів.

У такому плані формування та розвиток ринку боргових цінних паперів являє собою об'єктивний процес. Наскільки успішно він буде здійснюватись, наскільки стабільно складатиметься інфраструктура фондового ринку, настільки можна сподіватися на розширення ринкових відносин взагалі, зростання виробництва, покращання добробуту народу.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних положень і обґрунтування практичних рекомендацій щодо використання боргових цінних паперів, як інструменту залучення фінансових ресурсів та вдосконалення механізму їх випуску й обігу в умовах економічної нестабільності.

Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі поставлено і вирішено такі завдання науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

проведення аналізу передумов виникнення й розвитку боргових цінних паперів, визначення тенденцій правового регулювання відносин, що виникають у царині їх випуску та обігу;

аналіз особливостей випуску та обігу боргових цінних паперів як інструменту залучення фінансових ресурсів;

подальше обґрунтування основних теоретичних проблем, що виникають на ринку України і специфіки участі боргових цінних паперів у міжнародному обороті.

Об'єктом дослідження є специфіка боргових цінних паперів як інструменту залучення фінансових ресурсів.

Предметом дослідження є відносини, пов’язані з участю боргових цінних паперів в обороті на ринку України, а також закордонний досвід використання боргових цінних паперів.

Розділ 1. Сутність, види та особливості використання боргових цінних паперів

1.1 Сутність та призначення боргових цінних паперів

В Україні у цивільному обороті існує така група цінних паперів, як боргові цінні папери.

Боргові цінні папери — це цінні папери, які засвідчують відносини позики. Вони передбачають, що емітент має зобов’язання сплатити їх власнику в установлений термін номінальну вартість цінного папера та виплатити дохід чи надати інші майнові права [14, с. 236].

Боргові цінні папери надають інвестору право участі не у власному капіталі, а в залученні активів за умов боргу. Вони відрізняються від пайових цінних паперів порядком погашення, обігом, виплатою доходів та іншими ознаками.

Боргові цінні папери використовуються з метою забезпечення залучення капіталу на умовах позики. Умовами їх емісії є чітке визначення термінів обігу, обов’язковість погашення та платність за користування залученими активами [14, с. 239].

1.2 Види боргових цінних паперів

До боргових цінних паперів відносяться:

облігації підприємств;

державні облігації України;

облігації місцевих позик;

казначейські зобов’язання України;

ощадні (депозитні) сертифікати;

векселі (див. рисунок 1.1 у додатку до розділу 1) [17, с. 86].

борговий цінний папір фінансовий

Облігації підприємств (організацій) — це вид боргових цінних паперів, що служить цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску — на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.

За строком обігу облігації бувають:

— короткострокові - випускаються на строк до 1 року;

— середньострокові - випускаються на строк від 1 до 5 років;

— довгострокові - випускаються на строк понад 5 років;

— вічні - які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.

За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та без-заставні (див. рисунок 1.2 у додатку до розділу 1) [17, с. 92].

Державні облігації України — облігації, що випускаються урядом України, з метою фінансування дефіциту державного бюджету країни. Зазвичай дохід від муніципальних облігацій звільнений від оподаткування. В Україні державні облігації представленні облігаціями внутрішньої та зовнішньої державної позики.

Облігації місцевих позик (муніципальні облігації) — облігації, що випускаються місцевою владою, як засіб залучення фінансових ресурсів для реалізації власних інвестиційних проектів, а також у випадку дефіциту місцевого бюджету. Зазвичай дохід від муніципальних облігацій звільнений від оподаткування [11].

Казначейські зобов’язання — боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розповсюджується винятково на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску.

Ощадний (депозитний) сертифікат відображає операції з депонування інвесторами коштів до банку на умовах позики.

Депозитні та ощадні сертифікати — відносно молоді види цінних паперів: їх почали випускати у 60-х роках.

За строком випуску депозитні й ощадні сертифікати класифікуються як строкові, тобто ті, що випущені на конкретний строк, та до запитання, строк обігу яких не встановлений [16].

Вексель — це цінний папір, за яким боржник має безумовне грошове зобов’язання (векселедавця або платника) сплатити у певний період зазначену суму грошей власникові векселя.

На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу — за допомогою передаточного напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

— виступати як засіб кредитування;

— прискорювати розрахунки між суб'єктами господарювання;

— служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

— замінювати низку бартерних операцій.

Вексель — найстаріший цінний папір, що обслуговував торговельні операції починаючи з ХII століття (див. рисунок 1.1 у додатку до розділу 1) [17, с. 95].

1.3 Порядок емісії, обігу та погашення боргових цінних паперів в Україні

Оборотоздатність боргових цінних паперів, як і інших здатних до обороту об`єктів цивільних прав, визначена на законодавчому рівні. Відповідно до положень ст. 178 ЦК України всі об`єкти цивільних прав (включаючи цінні папери) можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, чи не обмежені в обороті або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи [3]. Боргові цінні папери здатні до участі в цивільному обороті. Оборотоздатність боргових цінних паперів означає, що з їх передачею переходять усі засвідчувані ними майнові права в сукупності. У залежності від виду боргових цінних паперів способи їх передачі можуть бути різними:

вручення сертифіката боргового цінного папері на пред`явника іншій особі;

у випадку передачі прав, засвідчених іменним борговим папером, використовуються правила, характерні для цесії;

здійснення передавально-облікового запису по рахунку у боргових цінних паперах при передачі посвідчених ними майнових прав;

вчинення на іменному або ордерному борговому цінному папері індосаменту і його вручення новому право набувачу.

Залежно від способу визначення правомочної особи проводиться класифікація цінних паперів на пред`явника, іменні та ордерні, наділяючи кожну групу цінних паперів юридично значущими особливостями. Практичне значення такої класифікації виражається у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні порядку передачі прав за цінним папером.

Найбільш високою оборотоздатністю характеризуються боргові цінні папери на пред’явника. У цінному папері на пред`явника права за цінним папером належать особі, яка пред`являє цінний папір. Права за такими цінними паперами передаються іншій особі шляхом вручення їй сертифікату цінного паперу. Зобов`язана за таким борговим цінним папером особа (емітент) повинна здійснити виконання такій особі, не вимагаючи нічого, крім пред`явлення документа — сертифіката [10, с. 438].

Іменні цінні папери засвідчують права, які належать «особі, названій у цінному папері». Зобов`язана особа (емітент) повинна виконати зобов`язання за цінним папером тільки такій особі. Згідно ст. 1 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «документарною» формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, а «без документарною» формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на рахунку у цінних паперах [2].

На відміну від цінних паперів на пред`явника процедура передачі прав за іменними цінними паперами ускладнена необхідністю дотримання певних формальностей, що суттєво знижує їх оборотоздатність. Права за іменним цінним папером передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Це означає, що для передачі прав за іменним цінним папером, його новий власник та новий покупець зобов`язані дотриматися необхідних вимог до форми такої уступки, крім того, про таку уступку має бути повідомлено зобов`язану за цінним папером особу. На практиці це робиться через прямих учасників Національної депозитарної системи України.

На відміну від іменного цінного паперу, права за ордерним цінним папером можуть належати не тільки поіменованій у цінному папері особі, але й особі, призначеній розпорядженням останньої. Індосамент, шляхом вчинення якого передаються права за ордерним цінним папером, являє собою передавальний напис на самому цінному папері (на обороті), який вчиняється індосантом на індосата, тобто на особу, якій (або за наказом якого) переходять права за ордерним цінним папером [12].

Слід зазначити, що такі види боргових цінних паперів, як облігації, ощадні сертифікати, казначейські зобов`язання, можуть бути як іменними, так і на пред`явника. Вексель може бути як іменним цінним папером, так і ордерним.

Таким чином, юридично оборотоздатність боргових цінних паперів є наслідком двох обставин: технічної можливості передачі фактичного володіння борговим цінним папером та встановлення законодавцем певної процедури легітимації власника. Технічна можливість передачі боргового цінного папера обумовлена або матеріальністю його носія, або системою правил обліку цінних паперів.

Враховуючи такий аспект інструментального призначення цінних паперів, як забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав, винятковим повинне бути законодавче віднесення окремих їх видів до об`єктів, обмежених у обороті або вилучених з нього. Обмеженість боргових цінних паперів у цивільному обороті нівелювала б їх інструментальне призначення — забезпечити транзитивність посвідчених ними майнових прав. Вилученими з цивільного обороту можуть бути тільки речі, право власності на які можуть набувати окремі суб`єкти. Разом з тим, окремий документарний борговий цінний папір може бути вилучений із нього за умови його невідповідності вимогам чинного цивільного законодавства України щодо його форми або після виконання емітентом визначеного змістом розглядуваних правовідносин зобов`язання. Деякі з них можуть бути вилученими з цивільного обороту в разі їх підробки, необхідності їх анулювання і заміни на документи іншого випуску, у зв`язку з втратою здійсненності посвідчених ними майнових прав [20].

Ступінь оборотоздатності боргових цінних паперів визначається їх видом і способом легітимації їх власника. Найбільш універсальну і спрощену оборотоздатність мають боргові цінні папери на пред`явника, оскільки для передачі виражених у них майнових прав досить одного їх вручення новому набувачу. Необхідність дотримання певних формальностей, враховуючи обов`язковість вказівки імені (найменування) управоваженої особи в ордерних та іменних боргових цінних паперах, ускладнює їх передачу, а відтак і їх оборотоздатність. Припинення участі боргових цінних паперів у цивільному обороті має індивідуальний характер. Нормативно визначена оборотоздатність боргових цінних паперів, а завдяки їй і майнових прав, які становлять їх зміст, забезпечує вирішення низки потреб цивільного обороту, що знаходить свій вияв у можливості випуску та обігу окремих їх видів [6].

Банки з метою формування оптимальної структури ресурсної бази й отримання додаткових ресурсів для здійснення активних операцій можуть випускати власні боргові зобов’язання.

Цінні папери власного боргу враховуються за рахунками груп:

330 — короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

331 — довгострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

332 — короткострокові ощадні (депозити) сертифікати, емітовані банком;

333 — довгострокові ощадні (депозити) сертифікати, емітовані банком;

334 — ощадні (депозити) сертифікати на вимогу, емітовані банком.

Боргові цінні папери можуть продаватися за номіналом, зі знижкою (дисконтом) або з надбавкою (премією). Кожна складова обліковується за відповідними рахунками (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1) [21].

Операції з продажу цінних паперів власного боргу відображаються:

Д-т 1200, 2600, 1001;

К-т 3300, 3305, 3310, 3315, 3320, 3330, 3340 — на суму номіналу;

якщо з дисконтом (премією):

Д-т/К-т 3306, 3316, 3326, 3336, 3346/3307, 3317, 3327, 3337, 3347.

За борговими цінними паперами власної емісії протягом періоду від дати продажу до дати його погашення не рідше одного разу на місяць нараховуються проценти та амортизується дисконт (премія) із зарахуванням нарахованих сум на рахунки групи 705 «Процентні витрати за цінними паперами власного боргу».

Цінні папери власного боргу можуть обліковуються при настанні строку погашення або достроково. Погашення боргових цінних паперів відображається проводкою:

Д-т 3300, 3305, 3310, 3315, 3320, 3330, 3340;

Д-т 3308, 3318, 3328, 3338, 3348;

К-т 1200, 2600, 1001.

У разі дострокового погашення цінного папера амортизується відповідна частина дисконту (премії) до дати погашення. Отримані дозволи на випуск цінних паперів обліковуються за позабалансовим рахунком 9811 «Отримані дозволи на випуск цінних паперів» у сумі виданого свідоцтва про реєстрацію.

Бланки цінних паперів обліковуються за номінальною вартістю або в умовній оцінці за позабалансовим рахунком 9820 «Бланки цінних паперів».

Облік погашених цінних паперів здійснюється за позабалансовим рахунком 9812 «Погашені цінності» в сумі їх погашення або в номінальній оцінці, якщо вони погашені у зв’язку з технічним браком або зіпсовані та списуються на підставі акта про їх знищення [10].

Розділ 2. Оцінка боргових цінних паперів як інструменту залучення капіталу в Україні

2.1 Обсяги та структура використання боргових цінних паперів на фондовому ринку України

Основними параметрами боргових цінних паперів є номінальна ціна, терміни сплати основного боргу, норма доходу, термін та порядок сплати відсотків.

Номінальна ціна (вартість) — це ціна боргового цінного паперу на час його погашення.

Термін сплати основного боргу (термін погашення) — це дата, коли той, хто випускає цінні папери, має повернути інвестору їх повну (номінальну) вартість.

Норма дохідності - це розмір відсотку, що сплачується, або це купонна ставка, яку позначено на купонному листі.

Термін та порядок сплати відсотків визначає регулярність їх сплати протягом року [18, с. 232].

Боргові цінні папери є одним із організаційно-правових способів опосередкування руху капіталу в економіці, від накопичення його у грошовій формі до перетворення у позичковий чи виробничий. Відповідно, сферу обігу власне цінних паперів можна розглядати як один із сегментів більш широкого механізму, що включає всі «канали» такого перерозподілу.

Тому перед тим, як перейти до розгляду безпосередньо суті і особливостей функціонування фондового ринку в економічній системі, слід приділити увагу співвідношенню таких категорій, як власне «фондовий ринок», «ринок цінних паперів», «фінансовий ринок». Адже принциповим є те, що фондовий ринок не є абсолютно самостійним інститутом ринкової економіки, він включений у більш загальну систему організації руху капіталу. З цього випливає щонайменше два аспекти розгляду фондового ринку:

як елемент системи перерозподілу суспільного капіталу у його грошовій формі сутність і функції його підпорядковані найбільш загальному системному призначенню;

фондовий ринок має певні специфічні якості у межах системи кругообігу капіталу, що визначають його особливе місце у ній і взаємозв'язки з іншими секторами [15, c. 27−28].

Необхідність у фінансовому перерозподільному механізмі визначається певною автономністю збережень і інвестування, тобто постачальник і споживач збережень, як правило, розірвані. У зв’язку з цим, виникає потреба у механізмі фінансового посередництва і перерозподілу.

Боргові цінні папери підлягають класифікації залежно від способу легітимації управоваженої особи. За цим критерієм цінні папери і в законодавстві (ч.1 ст. 197 Цивільного кодексу України), і в доктрині цивільного права визначаються як пред’явницькі, іменні й ордерні [3].

Практична цінність такої класифікації полягає в тому, що спосіб легітимації управоваженої особи визначає особливості передачі майнових прав, посвідчених борговим цінним папером. Слід зазначити, що такі види боргових цінних паперів, як облігації, ощадні сертифікати, казначейські зобов’язання, можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Вексель може бути як іменним цінним папером, так і ордерним.

Боргові цінні папери здатні до участі в цивільному обороті. Оборотоздатність боргових цінних паперів означає, що з їх передачею переходять усі засвідчувані ними майнові права в сукупності. У залежності від виду боргових цінних паперів способи їх передачі можуть бути різними:

вручення сертифіката боргового цінного папера на пред`явника іншій особі;

у випадку передачі прав, засвідчених іменним борговим папером, використовуються правила, характерні для цесії;

здійснення передавально-облікового запису по рахунку у боргових цінних паперах при передачі посвідчених ними майнових прав;

вчинення на іменному або ордерному борговому цінному папері індосаменту і його вручення новому правонабувачу.

Залежно від способу визначення правомочної особи проводиться класифікація цінних паперів на пред`явника, іменні та ордерні, наділяючи кожну групу цінних паперів юридично значущими особливостями. Практичне значення такої класифікації виражається у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні порядку передачі прав за цінним папером [5, c. 20−22].

Найбільш високою оборотоздатністю характеризуються боргові цінні папери на пред`явника. У цінному папері на пред`явника права за цінним папером належать особі, яка пред`являє цінний папір. Права за такими цінними паперами передаються іншій особі шляхом вручення їй сертифікату цінного паперу. Зобов`язана за таким борговим цінним папером особа (емітент) повинна здійснити виконання такій особі, не вимагаючи нічого, крім пред`явлення документа — сертифіката [16].

2.2 Особливості залучення фінансових ресурсів підприємств за допомогою боргових цінних паперів в Україні

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємств. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники [8].

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами — договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, що грошей потребує і третій суб'єкт ринку — домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором [5].

Емісійна діяльність на ринку облігацій у 2012 році зберегла основні характерні риси попередніх років: обсяги емісії облігацій все ще залишаються незначними, однак позитивним є факт значного збільшення обсягів зареєстрованих Комісією облігаційних випусків, що свідчить про зростання у компаній інтересу до цього фінансового інструменту та можливості залучення додаткових коштів шляхом випуску облігацій.

Протягом 2012 року Комісією був зареєстрований 251 випуск облігацій підприємств на суму 35,91 млрд. грн. (див. рисунок 2.1 у додатку до розділу 2). У порівнянні з 2011 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств збільшився на 26,42 млн. грн.

Найбільший обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств зафіксовано в ІV кварталі 2012 року (10,87млрд. грн.) [21].

Несформованість певних передумов позначається на обсязі використання боргових цінних паперів підприємствами. На відміну від більшості розвинених країн, та країн, що перебувають на стадії активного становлення ринкової економіки, в Україні боргові цінні папери станом на 01. 01. 20 012 р. забезпечували лише 4,2% обсягу зовнішнього фінансування підприємств, поступаючись банківському кредитуванню (64,1%), випуску векселів (25,6%) та пайовому фінансуванню (6,2%).

У роботі показано, що одним з ефективних способів залучення підприємствами зовнішніх фінансових ресурсів є вихід на міжнародні ринки капіталу шляхом емісії єврооблігацій. Виділено три основні схеми організації випуску єврооблігацій:

1) прямий випуск єврооблігацій від імені українського емітента,

2) випуск від імені дочірньої компанії українського емітента, зареєстрованої за кордоном,

3) випуск іноземною компанією від імені українського емітента. Найефективнішою з точки зору вартості випуску є перша схема, проте на сьогодні прямий випуск єврооблігацій не використовується українськими емітентами внаслідок низки причин, серед яких найвпливовішими є відсутність належного нормативно-правового регулювання, складність отримання дозволу на розміщення боргових цінних паперів за кордоном, несприятливе податкове та митне законодавство, низький рівень кредитоспроможності українських емітентів.

Галузевий розподіл єврооблігаційних випусків свідчить про їх недостатню ефективність щодо забезпечення економіки фінансовими ресурсами (див. таблицю 2.1 у додатку до розділу 2).

Дані таблиці свідчать, що 73% обсягу випусків єврооблігацій припадає на підприємства фінансового сектору, тоді як підприємства деяких галузей, що найбільшою мірою потребують залучення фінансових ресурсів для потреб переоснащення та розвитку, не представлені на ринку єврооблігацій. До таких галузей належать агропромисловий комплекс, транспорт, гірничо-видобувна, легка та деревообробна промисловість [13].

2.3 Специфіка залучення фінансових ресурсів держави за допомогою боргових цінних паперів в Україні

З огляду на зазначені проблеми у роботі запропоновано вжити заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості єврооблігацій, випущених вітчизняними підприємствами. Так, у світовій практиці для створення гнучкої структури позики використовується значна кількість боргових фінансових інструментів та вбудовані внутрішні механізми, які дають можливість варіювати характеристики цих інструментів. Зокрема, потенційно привабливими для українських емітентів можуть бути єврооблігації з опціоном пут, зі зростанням капіталу, конвертовані та забезпечені єврооблігації, інші види боргових цінних паперів, що задовольняють специфічні фінансові потреби інвесторів в умовах економічної нестабільності. Ефективними заходами щодо збільшення інвестиційної привабливості українських єврооблігацій є також розвиток внутрішнього ринку боргових цінних паперів, створення сприятливого інвестиційного клімату та механізму гарантування захисту інвестиційних інтересів власників єврооблігацій, затвердження спеціального нормативного документа, що регулюватиме механізм випуску, обігу та погашення єврооблігацій і гармонізація його з міжнародними стандартами [7, с. 83].

На основі поглибленого дослідження передумов ефективного використання боргових цінних паперів українськими підприємствами визначено, що основними з них є розвиненість ринку цінних паперів, підприємницьких відносин і фінансової інфраструктури, що не відповідає світовій практиці та сучасним потребам підприємств. З огляду на економічну ситуацію в Україні, особливої актуальності набувають питання розширення переліку підприємницьких боргових цінних паперів та створення законодавчих умов для здійснення контролю за використанням фінансових інструментів.

Шляхами підвищення інвестиційної привабливості єврооблігацій українських емітентів на сьогодні можуть бути розширення внутрішнього ринку підприємницьких боргових цінних паперів, прийняття нормативних документів, що регламентують механізм прямого випуску єврооблігацій, запровадження нових видів єврооблігацій — єврооблігацій з опціоном пут, єврооблігацій зі зростанням капіталу, конвертованих і забезпечених єврооблігацій [7, с. 91].

Ефективність фінансування підприємств значною мірою впливає на економічний, соціальний та політичний розвиток країни. Підприємства як особлива форма організації капіталу і бізнесу мають широкі можливості залучення фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел з урахуванням вимог до забезпечення відповідного рівня дохідності, ліквідності та ризикованості. Утворення високоінтегрованого економічного простору розширює можливості підприємств щодо вибору джерел фінансування не лише на внутрішньому ринку, але й на міжнародних ринках капіталу [13].

Розділ 3. Проблеми та перспективи використання боргових цінних паперів в Україні з урахуванням іноземного досвіду

3.1 Проблеми обігу боргових цінних паперів в Україні

Становлення ринкових відносин призвело не тільки до трансформації існуючих раніше форм і методів управління, а й до зміни технології функціонування товарних і фінансових ринків, модернізації усіх сфер економіки. Одним із головних завдань при цьому є створення умов для залучення у вітчизняну економіку додаткових інвестиційних ресурсів. Ключову роль в цьому відіграє фінансовий ринок і його складова — фондовий ринок та інструменти, які на ньому обертаються [10, с. 368].

Обсяги коштів, запозичених українськими банками із допомогою боргових цінних паперів, мали постійну тенденцію до зростання починаючи з 2009 року.

У 2010-му обсяги зовнішніх запозичень банків скоротилися майже вдвічі. Це означає, що відбуватиметься й подальше скорочення обсягів коштів, які формуються з використанням боргових цінних паперів.

Зв’язок між внутрішніми й зовнішніми запозиченнями банків та курсом національної валюти є слабким і неоднозначним. Дивно, але девальвація національної валюти позитивно позначається на внутрішніх запозиченнях банків.

Це можна пояснити лише тим, що іноземні інвестори можуть бути активними не тільки на зовнішніх, а й на внутрішніх ринках. Таким чином, якщо національна валюта девальвує, це означає, що на одну й ту саму суму іноземної валюти можна придбати більше національної валюти, а отже, й більший обсяг боргових цінних паперів [19].

Досить сильною є залежність між станом фінансового рахунку платіжного балансу та курсом національної валюти. Причому від'ємне значення показника кореляції свідчить про те, що погіршення стану фінансового рахунку платіжного балансу призводить до девальвації національної валюти.

Існує ціла низка проблемних факторів, які негативно впливають на розвиток вітчизняного фондового ринку. До них, зокрема, належать:

низький рівень захисту прав власників і покупців цінних паперів;

недосконалість чинного законодавства України з питань захисту власності, що призводить до виникнення численних конфліктних ситуацій між учасниками ринків цінних паперів, які дуже складно і довго розглядаються в судових органах, що призводить до зниження активності фінансових операцій на ринках цінних паперів;

низький рівень нормативного та інформаційного забезпечення учасників ринків боргових цінних паперів, що за відсутності відповідних законів з питань захисту інтересів власників цінних паперів призводить до нецивілізованих механізмів їх обігу — можливості існування тіньових фінансових операцій з цінними паперами;

відсутність рівних умов для всіх реальних і потенційних учасників фондового ринку щодо операцій, пов’язаних із купівлею і продажем цінних паперів;

не розробленість організаційних та фінансових механізмів, дія яких має забезпечувати прозоре та справедливе ціноутворення;

обмеженість асортименту боргових цінних паперів, які реально використовуються на вітчизняних ринках цінних паперів, порівняно з аналогічними ринками розвинутих держав;

відсутність відкритих вторинних ринків боргових цінних паперів, на яких має відбуватись масовий рух цінних паперів тощо [22].

Негативність дії зазначених факторів проявляється в тому, що вітчизняні ринки боргових цінних паперів не мають можливості розвиватись відповідно до реальних потреб підприємців і населення. Вітчизняні ринки боргових цінних паперів залишаються закритими для більшості дрібних учасників цінних паперів та непрозорими для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, що безпосередньо впливає на зниження інвестиційної активності в державі.

На сучасному етапі важливого значення набуває тенденція до підвищення надійності фондового ринку і рівня довіри до нього масових інвесторів, що, особливо важливо для України.

Регулювання цінних паперів в Україні відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісії з цінних паперів та фондового ринку. Завданнями цієї комісії є забезпечення реалізації заходів, визначених в законодавстві, а також забезпечення реалізації основних напрямів розвитку фондового ринку в Україні [2]. Згідно даних цієї комісії зареєстровано випуск облігацій підприємств на суму 133,82 млн. грн. (див. таблицю 3.1 у додатку до розділу 3).

Обсяг зареєстрованих облігацій підприємств зменшився на 2,06 млрд. грн. порівняно з даними за аналогічний період 2010 року.

Протягом зазначеного періоду Комісією випуски облігацій місцевих позик не зареєстровано [21].

3.2 Напрями реформування ринку боргових цінних паперів в Україні

Головним методом реформування ринку боргових цінних паперів в Україні, є необхідність запровадження нових підприємницьких боргових цінних паперів на основі застосування методів фінансового інжинірингу, що є об'єктивною вимогою сучасного стану економіки, спрямованою на поліпшення фінансового стану вітчизняних підприємств та пожвавлення ситуації на фондовому ринку. Визначено, що фінансовий інжиніринг на ринку підприємницьких боргових цінних паперів є безперервним процесом створення інноваційних фінансових продуктів на основі використання наявних боргових інструментів або нових інструментів з метою задоволення специфічних потреб емітентів та інвесторів у забезпеченні відповідного рівня ліквідності, дохідності й ризикованості. Виділено чотири основні методи фінансового інжинірингу: модифікація, комбінування, декомпозиція та пакетний метод, на основі яких створюються інноваційні фінансові продукти, у т. ч. структуровані цінні папери [10, с. 395].

Запропоновано визначення структурованого цінного паперу як комплексного фінансового інструменту, що містить постійні й змінні грошові потоки та використовується для задоволення фінансових потреб емітентів та інвесторів у забезпеченні відповідного рівня ліквідності, дохідності й ризикованості.

Розроблено класифікацію структурованих цінних паперів, відповідно до якої ці фінансові інструменти поділяються на чотири види: конвертовані, забезпечені цінні папери, цінні папери з прив’язкою до базового активу та з вбудованими деривативами (див. рисунок 3.1 у додатку до розділу 3) [5].

Проведене дослідження дало змогу зробити висновок щодо доцільності запровадження в Україні нових видів підприємницьких боргових цінних паперів, застосування яких є виправданим за умов фінансової кризи з огляду на зростання вимог до забезпечення необхідного рівня дохідності, ліквідності та зниження ризику при здійсненні операцій з цінними паперами. У подальшому нові види цінних паперів можуть не лише слугувати інструментами залучення фінансових ресурсів для розвитку підприємств, а й задовольняти зростаючі вимоги емітентів та інвесторів з урахуванням ситуації, притаманної сучасному стану національної економіки [6].

У роботі визначено перелік нових видів боргових цінних паперів (однорідних і структурованих), рекомендованих для фінансування українських підприємств та обґрунтовано, що на основі традиційних, неструктурованих боргових цінних паперів, якими є облігації та комерційні папери, підприємствам доцільно конструювати структуровані боргові інструменти — конвертовані, забезпечені облігації та комерційні папери, цінні папери з прив’язкою до базового активу або з вбудованими деривативами (див. таблицю 3.2 у додатку до розділу 3) [12].

У курсовій роботі відзначено, що застосування в Україні продуктів фінансового інжинірингу уможливить розширення кількості емітентів та інвесторів на ринку підприємницьких боргових цінних паперів. За наявності відповідної нормативно-правової бази кожне підприємство, залежно від особливостей діяльності, може сконструювати структурований продукт, який найбільше відповідатиме її потребам і можливостям за строками, обсягом, тривалістю підготовки, забезпеченням, характером базових активів тощо.

Під час економічного спаду, що супроводжується зниженням активності фондового ринку та втратою довіри інвесторів, постає потреба у запровадженні ефективного механізму оцінювання структурованих цінних паперів, яке залежно від мети та вихідних даних може здійснюватись одним з трьох основних методів інвестиційної оцінки: порівняльним, витратним та дохідним. Відсутність сталих і передбачуваних грошових потоків за більшістю структурованих цінних паперів зумовлює складність їх оцінювання.

З огляду на сучасну економічну ситуацію в Україні, а також низький рівень активності інвесторів визначено, що потенційно привабливими для вітчизняних підприємств можуть бути структуровані цінні папери з повним або частковим захистом основної суми вкладу, оскільки цінні папери з підвищеним рівнем ризику не користуватимуться попитом інвесторів. За умови створення законодавчих та організаційних умов для використання цих цінних паперів є можливість введення в дію інших видів структурованих підприємницьких боргових цінних паперів, у тому числі високодохідних інструментів [16].

3.3 Закордонний досвід використання боргових цінних паперів

Світовий ринок боргових цінних паперів успішно розвивається і у 2012р. зріс у 2,2 рази. При цьому ринок розвинутих країн збільшився вдвічі, а країн, що розвиваються — у 5 разів. Однак в абсолютному вираженні розвинуті ринки переважають решту світу в 14,5 рази.

Обсяг заборгованості з цінних паперів по відношенню до ВВП зріс з 80% у 2002р. до 120% у 2011р. До 2012р. зростання заборгованості відбувалось в основному за рахунок державних запозичень, обсяг яких склав близько 30−35% загального ринку боргових інструментів. У подальші роки у зв’язку з виявленою тенденцією скорочення бюджетних дефіцитів і відносного розміру державного боргу у більшості розвинутих країн даний сегмент скорочується. Одночасно збільшується активність приватних емітентів: співвідношення заборгованості з паперів приватних емітентів і ВВП зросло до 50−55% (див. таблицю 3.3 у додатку до розділу 3) [13].

На США, Японію, Німеччину, Великобританію та Італію припадає 77,2% (на США — 45%) всієї світової заборгованості з цінних паперів, а на розвинуті країни в цілому — 94%, тобто домінують промислово розвинуті країни.

Загальний обсяг чистих (нетто) емісій міжнародних боргових паперів у 2012р. зменшився у порівнянні з 2011р. на 6,3%, що зумовлено значними обсягами платежів в погашення існуючої заборгованості. Близько 40% від обсягу залучених ресурсів направлено на погашення [22].

У 2012р. зміцніли позиції долара як валюти емісії міжнародних облігацій. Частка нетто-емісій паперів, номінованих в доларах, становить приблизно 60%. Таким чином, долар є основною валютою позики на міжнародному ринку цінних паперів. Проте розпочата тенденція зміцнення євро по відношенню до долара може посилити роль євро як валюти позики на міжнародних ринках.

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Іноземна облігація — це цінний папір, що випущений нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.

Випуск вітчизняними компаніями єврооблігацій поки що не став ефективним способом виходу на міжнародні ринки капіталу. Боргові цінні папери, що емітують українські компанії, через їхню невисоку ліквідність та обмежену надійність не дуже популярні на зовнішніх ринках.

Для розміщення облігацій на зовнішніх фондових ринках корпорація має пройти низку процедур, серед яких і кредитний рейтинг. Цінні папери найвищої якості позначають символом А, за ними — папери з рейтингом В, а найнижча інвестиційна якість (надійність) позначена символами С і D.

Такою системою символів для позначення рейтингів облігацій користуються компанії «Moody's», «Fitch» та «Value Line».

Визначено, що прискорений розвиток світового фінансового ринку та зростання фінансової нестабільності призвели до появи нових тенденцій щодо використання боргових цінних паперів як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, а саме: виникнення значної кількості нових видів боргових цінних паперів; поширення сек’юритизації; скорочення строків обігу корпоративних боргових цінних паперів; прагнення емітентів до оптимізації виплат за борговими цінними паперами та зменшення вартості їх випуску; збільшення системних ризиків внаслідок фінансових інновацій [11].

3.4 Перспективи розвитку ринку боргових цінних паперів в Україні

На сьогодні у сфері державної заборгованості здійснено велику кількість наукових досліджень. Незважаючи на це, виникає потреба у вивчені внутрішнього боргу України та функціонування ринку державних цінних паперів як інструменту залучення додаткових фінансових ресурсів у бюджет.

Проблема розвитку ринку державних запозичень стає все більш актуальною. Державні позики є одним із найважливіших джерел покриття дефіциту державного бюджету [15, c. 115].

Чинним законодавством України передбачено, що одним із джерел наповнення державних та місцевих бюджетів можуть бути кошти державного внутрішнього та зовнішнього запозичення та цільові облігації внутрішніх державних позик як у документарній, так і у без документарній формі. Загалом, у вітчизняній практиці внутрішні державні цінні папери випускаються у вигляді казначейських зобов’язань (векселів) та облігацій. Казначейські зобов’язання спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходів у формі процента. Облігації державних позик, в основному, мають на меті покриття касових розривів та фінансування дефіциту держбюджету. Як правило, механізм залучення позичкових коштів у формі державного внутрішнього кредиту визначається Урядом України за погодженням з Національним Банком України (НБУ). Йдеться про зобов’язання з випуску державних цінних паперів, які випускаються Міністерством фінансів, котре виступає гарантом їх своєчасного погашення. Державні цінні папери, як потужний інструмент боргового фінансування, відіграють важливу роль у економіці України та виконують багато економічних функцій [17, с. 83].

Проблема ефективного функціонування і подальшого розвитку ринку державних цінних паперів в умовах становлення фінансової системи України, може бути вирішена за рахунок підвищення його ліквідності, внаслідок таких його напрямків удосконалення:

забезпечення прозорості діяльності держави щодо випуску її цінних паперів та доступність і зрозумілість умов інвестування у такі інструменти;

вдосконалення організаційної бази функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів;

підвищення інвестиційної привабливості внутрішніх боргових зобов’язань держави;

підвищення довіри з боку інвесторів до держави, шляхом своєчасного та повного виконання органів державної влади своїх обов’язків, пов’язаних з цінними паперами, особливо заходів з погашенням відсотків і основної суми заборгованості [19].

Для того, щоб внутрішній ринок державних запозичень ефективно функціонував, необхідно створити відповідну структуру його учасників, зокрема інституціональних інвесторів (страхові компанії, банківські установи, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування). Адже державні цінні папери, що характеризуються високою ліквідністю та низькою ризикованістю, виступають привабливим інструментом інвестування активів недержавних пенсійних фондів та страхових компаній багатьох країн світу.

Удосконалення та розвиток ринку державних цінних паперів України потребують розробки і запровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання вдосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення політики державних запозичень, розвиток інструментарію урядових позик для підтримки індивідуальних заощаджень і створення відповідної інфраструктури — надійної та доступної для громадян [8].

Висновки

Проведений в курсовій роботі науково-теоретичний аналіз боргових цінних паперів як засобу залучення фінансових ресурсів, їх юридичної природи, окремих різновидів та специфіки участі у обороті капіталу держави дозволяє дійти наступних висновків, які є головними науковими і практичними результатами роботи.

По-перше, основними перевагами випуску боргових цінних паперів для емітентів є диверсифікація боргу за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, формування публічної кредитної історії та репутації, можливість залучати значні суми коштів, здійснювати довгострокові запозичення, управляти параметрами позики, економія на масштабах, адаптація структури позики під свої фінансові потоки, відсутність змін у структурі акціонерного капіталу, можливість планування та оптимізації оподаткування.

На основі поглибленого дослідження передумов ефективного використання боргових цінних паперів українськими підприємствами визначено, що основними з них є розвиненість ринку цінних паперів, підприємницьких відносин і фінансової інфраструктури, що не відповідає світовій практиці та сучасним потребам підприємств. З огляду на економічну ситуацію в Україні, особливої актуальності набувають питання розширення переліку підприємницьких боргових цінних паперів та створення законодавчих умов для здійснення контролю за використанням фінансових інструментів.

По-друге, фінансовий інжиніринг на ринку боргових цінних паперів є безперервним процесом створення інноваційних фінансових продуктів на основі використання діючих боргових інструментів або нових інструментів з метою задоволення специфічних потреб емітентів та інвесторів у забезпеченні відповідного рівня ліквідності, дохідності та ризикованості. Виділено чотири методи фінансового інжинірингу: модифікація, комбінування, декомпозиція та пакетний метод, на основі яких створюються інноваційні інструменти з різним співвідношенням ліквідності, дохідності та ризикованості.

Визначення суттєвих характеристик структурованих цінних паперів дозволило поділити їх на конвертовані цінні папери, забезпечені цінні папери, цінні папери з прив’язкою до базового активу та цінні папери з вбудованими деривативами. Кожний з видів структурованих цінних паперів характеризується певними ознаками, має специфічні цілі випуску та поділяється на окремі підвиди фінансових інструментів.

По-третє, прискорений розвиток світового фінансового ринку та зростання фінансової нестабільності призвели до появи нових тенденцій щодо використання боргових цінних паперів як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, а саме: виникнення значної кількості нових видів боргових цінних паперів; поширення сек’юритизації; скорочення строків обігу корпоративних боргових цінних паперів; прагнення емітентів до оптимізації виплат за борговими цінними паперами та зниження вартості їх випуску; збільшення системних ризиків внаслідок фінансових інновацій. Визначення цих тенденцій дало змогу запропонувати класифікацію боргових цінних паперів за двома додатковими ознаками: структурою (однорідні, гібридні, складні, структуровані) та метою випуску (фінансування розвитку, фінансування поточних потреб, хеджування ризиків, збільшення ліквідності, підвищення рейтингу боргових інструментів).

По-четверте, обґрунтовано рекомендації щодо запровадження нових видів підприємницьких боргових цінних паперів в Україні, зокрема, комерційних паперів, цільових дисконтних та цільових відсоткових облігацій, конвертованих облігацій, кредитних нот, забезпечених цінних паперів у корпоративному пулі, цінних паперів з прив’язкою до базового активу та з вбудованими деривативами. Розроблено алгоритм вибору інструментів фінансування для підприємств фінансового та нефінансового секторів, згідно з яким корпорація може обрати оптимальний вид боргових цінних паперів відповідно до власного фінансового стану, потреб та стратегії розвитку.

Отже, основними стимулюючими факторами використання інноваційних видів боргових цінних паперів в Україні є необхідність диверсифікації інвестиційного портфелю інституційних інвесторів і зниження зацікавленості у традиційних ринкових інструментах; попит на продукти сек’юритизації з боку корпорацій та інвесторів; зменшення запозичень на зовнішніх ринках; попит корпорацій на дешеві та ліквідні фінансові ресурси; значний потенціал зростання деяких підприємств; потреба інвесторів у гнучкості вибору співвідношення між ризикованістю та дохідністю фінансових інструментів.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23. 02. 2006р. № 3480 — IV.

2. Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10. 12. 1997р. № 710/97-ВР.

3. Цивільний кодекс України від 18. 03. 2004р. № 1618-IV.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой