Боротьба з контрабандою

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Таможенная система


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Боротьба з контрабандою. Формування інституту

«дізнання» у митних органах України.

2. Поняття контрабанди як злочину

3. Орган дізнання (дізнавець), його правове

положення

4. Порушення кримінальної справи.

5. Поняття дізнання

6. Виробництво невідкладних слідчих дій

7. Взаємодія органів дізнання з органами

попереднього наслідку і з оперативно-розшуковими

органами

Висновок

Література

Вступ

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16. 06. 90 р. і Акта проголошення незалежності України 24. 08. 91 р., на картах світу з’явилася нова держава Україна, що здійснює верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Як перед будь-якою суверенною державою, перед Україною стала задача визначення своєї самостійної митної політики, створення власної митної системи і здійснення митного регулювання на своїй території, зміцнення митного кордону.

Для охорони митного кордону України, захисту економічних інтересів країни, Законом України «Про митну справу в Україні» від 25. 06. 91 минулого створені митні органи Республіки, і початок бурхливий розвиватися митне законодавство. Наприкінці 1991 року був прийнятий Митний кодекс України, за яким пішов цілий ряд актів, що регулюють митну справу в Україні, що дає можливість говорити про виникнення в системі права України самостійної галузі - митного права.

Ця галузь права повинна забезпечити здійснення проведення Україною своєї самостійної митної політики, спрямованої як на інтеграцію у світове економічне співтовариство, так і на захист вітчизняних економічних інтересів.

Митне право України усе більше і більше відіграє роль у боротьбі з організованою міжнародною злочинністю, у попередженні наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю, у захисті культурно-історичного надбання України.

Перехід до ринкової економіки, зміна внутрішніх і зовнішніх форм економічного обороту, значний ріст злочинів у сфері економіки в Україні вимагає в даний час особливої уваги до питань економічної безпеки країни в умовах лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків.

Про важливість боротьби з контрабандою свідчить той факт, що Указом Президента України від 30. 12. 94 голова Державного митного комітету України був уведений до складу Координаційного комітету з боротьби з корупцією й організованою злочинністю.

Успіх боротьби з контрабандою багато в чому залежить від гарного знання карного і карно-процесуального права, митного і зовнішньоекономічного законодавства України, умілого застосування положень криміналістики в процесі розслідування.

Аналіз розглянутих судами кримінальних справ про контрабанду показує, що розслідування по такого роду справам у значній мірі специфічно, що порозумівається характером і особливостями злочинних дій контрабандистів. У той же час при проведенні дізнання по цих справах працівниками митних органів допускається ще ряд недоліків, що вкрай негативно впливає на процес розслідування і судового розгляду справи.

Задача дійсної роботи полягає в тім, щоб на підставі аналізу законодавчого й іншого нормативного матеріалу, юридичної літератури і конкретних карних і адміністративних справ, освітити основні питання правового положення митних органів — як органів дізнання, а також проведення дізнання по справах про контрабанду.

1 БОРОТЬБА З КОНТРАБАНДОЮ. ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ «ДІЗНАННЯ» У МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

Контрабанда — явище дуже старе. Згадування про контрабанду, тобто незаконному нелегальному провозі товарів з однієї країни в іншу мається в давньогрецьких і давньоримських істориків.

Саме слово «контрабанда», запозичене з італійської мови і, що увійшло в багато сучасних мов світу (contrabando, від contra — проти і bando — урядовий указ) включає поняття порушення закону чи держави урядового розпорядження. Слово «контрабанда» також означає чи товар який-небудь заборонений до ввозу і вивозу предмет, таємно провезений чи пронесений через державний кордон.

Поняття «контрабанда» як правопорушення з’явилося в 14 столітті в період зародження капіталізму і бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли країни визнали для себе невигідним безперешкодний ввіз і вивіз товарів. Пізніше в законодавчому порядку були встановлені правила провозу товарів через державний кордон. Для здійснення контролю над провозом товарів і стягування пошлин і інших зборів, установлених державою, на сухопутній границі й у портах були створені спеціальні державні установи — митниці.

Усяке порушення правил, установлених законом і іншими нормативними актами, чи провозу проносу товарів і цінностей через границю з прихованням їх від контролю з боку митниць, одержало назву контрабанди, а винні в здійсненні таких дій підлягали покаранню.

З кінця 18 століття до початку 20 століття Україна знаходилася в складі Російської імперії. Тому історія розвитку України тісно переплітається з історією розвитку Російської імперії. Це стосується як економічної політики, так і митної політики, як її складеного елемента.

Самодержавство, що склалося в Росії в середині 17 століття ввело в 1653 Митний статут, що містив у собі митний тариф — звід митних пошлин, установлений для обкладання товарів, що пропускаються через границю. Заходу російської держави в митному законодавстві були підкріплені відповідними мірами, спрямованими на посилення митної охорони з метою припинення контрабандного ввозу і вивозу товарів. Контрабандним шляхом переправлялися, головним чином, ті товари, що обкладалися високими ввізними пошлинами чи виробництво і продаж яких складали виключне право держави (тютюн, горілка й інші). Найважливішим заходом щодо посилення боротьби з контрабандою була установа в Росії в 1754 році прикордонної стражі, як особливого корпуса військ для охорони державного кордону в митному і військово-поліцейському відношеннях. Пізніше була створена спеціальна митна варта.

У 1782 році Катерина II заснувала митну варту на західній границі у виді «особливого митного прикордонного ланцюга і стражі для відрази потайного провозу товарів». Вона складалася з митних наглядачів, що несли дозори на ділянці. Якщо чи наглядач знаходилися під його початком об'їждчики не могли самостійно затримати контрабандистів, вони повинні були переслідувати їх до найближчого селища, у якому зверталися по допомогу до місцевої влади.

З метою посилення охорони сухопутного державного кордону і припинення контрабанди в 1828 році вступило в дію нове Положення про пристрій прикордонної митний стражі, відповідно до якого ця варта по своїй організації стала походити на військовий підрозділ регулярної армії.

Митний статут 1904 року надавав право прикордонній варті і митному нагляду в найбільш небезпечному в контрабандному відношенні районі - у прикордонних губерніях Царства Польського — робити в прикордонній смузі шириною в 875 сажнів від границі (близько 2 км) обшуки і виїмки в будинках і інших житлових приміщеннях на тих же умовах, які були встановлені для поліцейських чинів, що заміняють судових слідчих при виробництві слідчих дій.

Митний статут 1910 року уточнив деякі питання боротьби з контрабандою, надавши органам митного нагляду самостійно виявляти ініціативу у виробництві обшуків і виїмок контрабандних товарів у межах 100-верстної смуги від лінії сухопутної границі усередину країни і від морських берегів за участю поліції, а за межами 100-верстно смуги — за допомогою світових суддів, судових засідателів і поліції. Цим статутом деталізувалися також процесуальні питання розгляду, оскарження, виконання справ про контрабанду.

Термін «дізнання» виник давно, він відомий російському дореволюційному процесу. У дореволюційній Росії дізнання являло собою непроцесуальну діяльність, здійснювану, в основному, чинами поліції.

«У діловому порядку дізнання відрізняється від наслідку тим, що робиться для попереднього посвідчення, є чи підстава приступити до наслідку; тому строгий порядок останнього і не дотримується при дізнанні, а роблять одні розпити без присяги. — … походить від слів «дізнавати, дізнати що», що означають: «дізнаватися, розвідувати, довідуваться, розшукувати, доходити розшуком, довідуватися, засвідчуватися в чому, дізнаватися докладно і вірно».

Основним органом дізнання в дореволюційній Росії була поліція, на яку покладалося виявлення протизаконних діянь і обличчя, винних у їхньому здійсненні. Цей обов’язок здійснювався шляхом дізнання — тобто негласного розвідування. Саме розшук був основною функцією дізнання. Особливий порядок виробництва розслідувань встановлювався у випадках порушення статутів казенного керування (митного, лісового й інших). Дізнання в цих випадках проводилося посадовою особою відповідного відомства й оформлялося протоколом, у який вносилися дані, що дозволяють розв’язати питання про тім, чи необхідно ні порушення кримінальної справи.

Після Жовтневої революції 1917 року Радянським урядом — Радою народних комісарів — РНК були прийняті рішучі заходи для припинення контрабанди. Так, зокрема, був виданий Декрет РНК від 03. 01. 21 р. «Про реквизициях і конфіскації». Митна установа була вправі конфісковувати «товари, визнані контрабандними». Поряд з цим, Декрет допускав можливість здійснення митними службами оперативних і слідчих дій. Для виявлення контрабандних товарів, таємно завезених через чи границю призначених до таємного вивозу за кордон, митні службовці мають право в межах 7-верстної прикордонної смуги, робити обшуки і виїмки у всіх випадках, коли мається підозра в прихованні контрабанди. Поза межами прикордонної смуги митні службовці могли здійснювати ці дії за участю карної чи загальної міліції. Затримані в процесі обшуків, виїмок товари доставлялися в митницю, де їм робили огляд і опис з наступної (при необхідності) конфіскацією. Порядок реквізицій і конфіскацій установлювався Декретом РНК від 17. 10. 21 р.

Також необхідно згадати про установу Центральної комісії з боротьби з контрабандою при Всеросійській надзвичайній Комісії - ВНК — згідно Декрету РНК від 08. 12. 21 р. Комісії з боротьби з контрабандою створювалися при місцевих особливих відділах ВНК за участю представників військового відомства і митного контролю.

Прийнятий у 1922 р. Карно-процесуальний закон чітко визначив задачі дізнання і число органів дізнання, а також коло слідчих дій, що могли проводити органи дізнання. До числа органів дізнання були віднесені: органи міліції і карного розшуку, органи Головного політичного керування, органи інспекцій (податної, продовольчої, санітарної, технічної, торгової, праці), що могли проводити дізнання по справах, віднесеним до їх ведення.

Таким чином, карно-процесуальні дії по боротьбі з контрабандою з компетенції митних установ були вилучені й у повному обсязі (як у формі дізнання, так і у формі попереднього наслідку) були передані органам державної безпеки.

Багаторічна практика боротьби з контрабандою показує, що найбільше часто виявляються факти контрабандного ввозу і вивозу предметів у процесі здійснення митного контролю. Разом з тим неможливість донедавна своєчасного проведення невідкладних слідчих дій по виявленню злочину істотно утрудняло викриття облич, що роблять контрабанду. Для усунення відзначених недоліків законодавець ще в Митному кодексі СРСР 1991 року додав митним органам держави функцію виробництва дізнання по кримінальних справах про контрабанду.

Відповідно до пункту 3, статті 6 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25. 06. 91 р. до компетенції митних органів України була віднесена функція боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

12. 12. 91 р. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, що введений у дію з 01. 01. 92 року. У відповідності зі статтею 102 МК України митні органи України є органами дізнання по справах про контрабанду. Дізнання по справах про контрабанду ведеться митними органами України відповідно до законодавства України.

Процес становлення і розвитку митної справи в Російській імперії, надалі в СРСР носив складний і суперечливий характер. Хоча в цілому за цей період був накопичений коштовний і корисний досвід, без обліку і використання якого неможливо створити і продовжувати удосконалювати сучасне митне законодавство України. Статус митної служби, як і інших митних інститутів, функції, повноваження, організаційна структура не залишалися незмінними, вони видозмінювалися, пристосовувалися відповідно до внутрішніх і зовнішніх економічних інтересів і потреб держави.

2 ПОНЯТТЯ КОНТРАБАНДИ ЯК ЗЛОЧИНУ

У відповідності зі статтею 70 Кримінального кодексу України — КК України контрабандою визнається переміщення товарів, валюти, цінностей і інших предметів через митний кордон України, із прихованням від митного чи контролю крім митного контролю, зроблене у великих розмірах або групою обличчя, що організувалися для заняття контрабандою, а дорівнює таке ж незаконне переміщення історичних і культурних цінностей, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї і боєприпасів до нього). Здійснення цього злочину карається позбавленням волі на термін від 3 до 10 років з конфіскацією майна.

У відповідності зі статтею 70 КК України (Закон України «Про звертання в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів» від 15. 02. 95 р.) передбачається кримінальна відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних чи речовин прекурсорів, тобто за їхнє переміщення через митний кордон України, з чи прихованням крім митного контролю, що карається позбавленням волі на термін від 3 до 10 років з конфіскацією чи майна без такої.

Ті ж дії, зроблені повторно або по попередній змові групою обличчя, а дорівнює якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні чи засоби психотропні речовини у великих розмірах, — карається позбавленням волі від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних чи речовин прекурсорів, зроблена особо небезпечним рецидивістом або організованою групою, а дорівнює якщо предметом контрабанди були наркотичні чи засоби психотропні речовини в особливо великих розмірах, карається позбавленням волі на термін від 8 до 15 років з конфіскацією майна.

Контрабанда відноситься до злочинів проти держави. Відповідно до частини 2 статті 7 КК України контрабанда є тяжким злочином — тобто представляючим підвищену суспільну небезпеку.

Безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення матеріальних цінностей, а також окремих предметів і речовин, вилучених з вільного обороту, через митний кордон України.

У залежності від предмета контрабанди, додатковими об'єктами контрабанди можуть бути:

суспільна безпека (якщо предмет контрабанди — зброя, боєприпаси, вибухові речовини);

здоров’я населення (якщо предмет контрабанди — наркотичні засоби, отрутні сильнодіючі, радіоактивні, психотропні речовини);

політичні інтереси (якщо предмет контрабанди — література, шкідлива в ідеологічному плані).

Не всяке переміщення предметів через митний кордон України визнається контрабандою, що випливає з аналізу змісту статті 70 КК України і статей 115, 116 МК України. Для складу злочину контрабанди обов’язковою ознакою є переміщення предметів контрабанди, зроблена у великих чи розмірах групою обличчя, що організувалися для заняття контрабандою.

Примітка: Під великим розміром варто розуміти контрабанду, якщо загальна вартість її предметів складає 200 і більш установлених мінімальних розмірів заробітної плати (стаття 70 КК України).

Під групою облич, що організувалися для заняття контрабандою, варто розуміти 2 і більш обличчя, що спеціально об'єдналися з метою з метою спільного і кількаразового переміщення через митний кордон товарів. Для наявності цієї ознаки необхідно, щоб мала місце визначена стійкість групи і щоб її учасники діяли як співвиконавці злочину. Тому обличчя, що лише сприяли здійсненню контрабанди, повинні нести карну відповідальність за співучасть у даному злочині.

У випадках, коли цих ознак ні, настає адміністративна відповідальність у відповідності зі статтями 115, 116 МК України, що передбачають переміщення предметів через митний кордон України, із прихованням від митного контролю, крім митного контролю. Зазначені ознаки (великі чи розміри група) не відносяться до випадків контрабанди отрутних, сильнодіючих, радіоактивних, психотропних, вибухових речовин, історичних і культурних цінностей, наркотичних засобів і прекурсорів, зброї і боєприпасів. Для визнання таких випадків контрабандою досить самого факту незаконного переміщення цих предметів через митний кордон України.

Відповідно до пункту 3 статті 15 МК України під «переміщенням через митний кордон України» розуміють увіз на митну територію України, вивіз з цієї чи території транзит через територію України чи товарів предметів будь-яким способом.

Територія України, над якою Україна має виняткову юрисдикцію у відношенні митної справи, складає єдину митну територію. Межі митної території є митним кордоном України (статті 3, 4 МК Україна)

Незаконним визнається таке переміщення товарів або інших цінностей через митний кордон, що здійснювалося крім митного контролю, із прихованням від митного контролю, без відповідного дозволу.

Контрабанда вважається закінченим злочином з моменту фактичного незаконного переміщення через митний кордон, при наявності хоча б одного з ознак, зазначених у ст. 70 КК України. До кримінальної відповідальності по цих статтях залучаються також обличчя, що займалися готуванням до здійснення злочину (чипідшукання пристосування засобів або знарядь або інше навмисне створення умов для здійснення злочину: — частина 1 статті 17 КК України), а також обличчя, що зробили замах на злочин (навмисна дія, безпосередньо спрямоване на його здійснення, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежать від волі винного: — частина 2, статті 17 КК України).

Повторність (частина 2 статті 70 КК України) означає здійснення зазначених у статті 701 КК України дій (одного чи декількох) два і більш рази, якщо не минули терміни давнини залучення до кримінальної відповідальності за попереднє злочин або чи не знята погашена судимість за раніше зроблений такий же злочин.

Здійснення контрабанди по попередній змові групою обличчя (частина 2, стаття 70 КК України) припускає контрабанду, у здійсненні якої брали участь 2 і більш обличчя, що заздалегідь (на стадії готування) домовилися про спільний (як виконавці) її здійсненні.

Основним критерієм визначення обтяжуючих цей злочин ознак (частина 2 статті 70 КК України) «як особливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини», «великий розмір» а також «особливо великий розмір» (частина 3 статті 70 КК України) таких засобів і речовин є ступінь впливу їх (вага і кількість) на організм людини.

Здійснення цього злочину особливо небезпечним рецидивістом (частина 3 статті 701 КК України) буде тільки тоді, коли винне обличчя було визнано особливо небезпечним рецидивістом до здійснення розглянутої контрабанди вироком суду, що вступили в законну силу, і судимість у встановленому порядку не була знята чи погашена.

Здійснення злочину організованою групою (частина 3 статті 701 КК України) передбачено як обставину, що обтяжує відповідальність (пункт 2 статті 41 КК України). Під організованою групою варто розуміти стійке об'єднання 2 і більш облич, що спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності.

Контрабанда не є злочином у силу частини 2 статті 7 КК України, якщо затримані товари (крім зброї, боєприпасів, вибухових, радіоактивних, сильнодіючих, отруйних речовин), хоча і переміщалися через митний кордон при наявності ознак, зазначених у статті 70 КК України, але були малоцінними і їхня кількість було незначним. Така контрабанда містить склад адміністративного правопорушення.

Зі змісту статті 115 МК України, прихованням від митного контролю є: — використання схованок і інших способів, що утрудняють виявлення предметів; - додання одним предметам виду інших; - надання митному органу як підставу для переміщення: підроблених документів; документів, отриманих незаконним шляхом; документів, що містять помилкові зведення; документів, що є підставою для переміщення інших предметів.

Зі змісту статті 116 МК України переміщенням крім митного контролю є: переміщення поза місцем розташування митниці; поза часом виробництва митного оформлення.

Відповідно до Закону України «Про звертання в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин їхніх аналогів і прекурсорів» від 15. 02. 95 р., наркотичні засоби — це рослини, сировина, речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, що становлять небезпеку для здоров’я населення у випадку зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України (далі Комітетом). До них відносяться опій, героїн, морфін, гашиш, анаша, маріхуана, мак, коноплі, ефедрин, кодеїн, промедол і інші.

Психотропні речовини — які-небудь природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, що становлять небезпеку для здоров’я населення у випадку зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітетом. До них відносяться (ДЕТ, ДМТ, ЛСД, мескалин, алобарбитал, фенамін, пентобарбитал, седуксен, тапезам, эуноксин, фенозенам і інші.)

Прекурсори — речовини і їхньої солі, класифіковані в міжнародних конвенціях як хімічні матеріали, що використовуються для готування наркотичних засобів і психотропних речовин, а також хімічні речовини і їхньої солі, що використовуються з цією метою і віднесені до зазначеної категорії Комітетом. До них відносяться етиловий спирт, ацетон, сірчана кислота й інші.

Примітка: Особливо небезпечні наркотичні чи засоби психотропні речовини, а також великий і особокрупні розміри цих засобів і речовин визначається Комітетом (стаття 70 КК України).

Вибухові речовини — це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин і інші хімічні речовини, їхнього чи з'єднання суміші, здатні вибухати без доступу кисню (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08. 07. 94 № 6 «Про судову практику по справах про розкрадання, виготовлення, збереження й інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими чи припасами вибуховими речовинами») Основною характерною ознакою зброї, бойових припасів є їхнє призначення для поразки живої мети, а також для чи знищення ушкодження навколишнього середовища (пункт 4 Постанови).

До вогнепальної зброї відносяться усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї (крім гладкоствольного мисливських) для пострілу з який використовується сила тиску газів, що утворяться при згорянні вибухової речовини (пістолети, кулемети, автомати, гвинтівки й інше) (пункт 4 Постанови).

До холодної зброї відносяться засоби і пристосування, що відповідають стандартним чи зразкам історично сформованим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, що колючо-ріжуче, що рубає, що дробить або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, нунчаки, кастет, арбалет і інше) (пункт 5 Постанови).

Бойові припаси — це патрони до зброї, артилерійські снаряди, бомби, міни, бойові частини торпед і ракет, а також інші вироби і вибухові пристрої в зібраному виді, споряджені для стрілянини з вогнепальної чи зброї виробництва вибуху (пункт 4 Постанови) До радіоактивних речовин варто відносити речовини, активність радіонуклідів яких перевищує межі, установлені діючими нормами (уран, торій, цезій, радій, стронцій, плутоній і інші) (Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» від 08. 02. 95 р.). Норми і правила ядерної і радіаційної безпеки, транспортування і збереження ядерних матеріалів і радіоактивних речовин затверджує Міністерство охорони навколишньої природного середовища і ядерної безпеки України. Отруйні речовини — речовини у твердому, порошкоподібному чи рідкому виді, уживання яких навіть з незначним перевищенням дози може привести до смерті (сульфат атропіну, миш’як, стрихнін, сулема, ціаністий калій і інші).

Сильнодіючі речовини — лікарські й інші засоби, уживання яких поза чи призначенням з порушенням норм дозування може заподіяти тяжка шкода організму людини (гормональні препарати й інші).

Згідно Закону України «Про лікарські засоби» від 04. 04. 96 р. речовини визнаються отрутними чи сильнодіючими Міністерством охорони здоров’я України.

Під «предметами» варто розуміти будь-які предмети, переміщувані через митний кордон України (пункт 10 стаття 15 МК України).

У відповідності зі статтею 74 МК України заборонені до переміщення через митний кордон України:

а) при ввозі: предмети, що можуть завдати шкоди чи здоров’ю загрожувати житт населення і тваринного світу, або привести до руйнування навколишнього середовища; продукція, що містить пропаганду ідей війни, расизму, расової дискримінації, геноциду й інша, суперечна відповідної нормам України, товари, імпорт яких здійснюється з порушенням прав чи промисловості інтелектуальній власності;

б) при вивозі: предмети, що складають національне, історичне чи культурне надбання українського народу, що визначається відповідно до законів України; товари, експорт яких здійснюється з порушеннями прав чи промисловості інтелектуальній власності;

в) при транзиті: предмети, що можуть завдати шкоди чи здоров’ю загрожувати життю населення і тваринного світу, або привести до руйнувань навколишнього середовища.

Конкретний перелік предметів, що підпадають під дію дійсної статті, затверджується Верховною Радою України по представленню Кабінету Міністрів України.

Під «валютою і цінностями» варто розуміти переміщувану через митний кордон України валюту України, іноземну валюту (іноземні грошові знаки; платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, векселя, акредитиви, чеки й інші фінансові і банківські документи), виражені в іноземній чи валюті в монетарних металах, монетарні метали (золото, срібло, метали платиново-іридієвої групи (палладій, іридій, платина, родій, осмій, рутеній) у будь-якому виді і стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з них і брухту цих виробів; дорогоцінні камені (діамант, алмаз, сапфір, смарагд, перли, рубін) у будь-якому виді й інші цінності, перелік яких визначається законодавством України (пункт 14 статті 15 МК України, Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів і контролю за операціями з ними» від 18. 11. 97 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19. 02. 93 р.).

До історичних і культурних цінностей відносяться предмети, що представляють значну художню, історичну, наукову цінність (предмети старовини і мистецтва (картини, ікони), музичні інструменти, поштові марки й інші). Відповідно до законодавства України вивіз культурних, історичних цінностей може бути здійснений тільки з дозволу Міністерства культури України.

Під «товарами» варто розуміти будь-яку переміщувану через митний кордон України продукцію, що є об'єктом купівлі-продажу чи обміну (спиртні, тютюнові вироби, кава, шоколад, автомашини, нафтопродукти, чорні метали й інші як продовольчі так і промислові товари) (пункт 11 статті 15 МК України).

Об'єктивна сторона контрабанди — незаконне переміщення зазначених предметів через митний кордон України.

Суб'єктом злочину може бути громадянин України, іноземний громадянин, обличчя без громадянства, що досягли 16 років.

Із суб'єктивної сторони контрабанда припускає наявність прямого наміру. Винний усвідомить обставини і характер незаконного переміщення предметів через митний кордон України і бажає з порушенням установлених правил вивезти їх з чи України увезти в Україну.

3 ОРГАН ДІЗНАННЯ, ЙОГО ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

Органи дізнання — це органи, уповноважені карно-процесуальним законом збуджувати і розслідувати кримінальні справи в зв’язку з інформацією, що надійшла до них, про здійснення злочину і відсутністю можливості в слідчого приступити у виробництву наслідку. Дізнання — це розслідування, здійснюване в силу необхідності органами адміністративної юрисдикції, що наділяються статусом органа дізнання. Для усіх їх функція дізнання не є основним видом діяльності. У карно-процесуальному законі даний вичерпний перелік органів, наділених правом робити дізнання.

Відповідно до пункту 4 статті 101 КПК України митні органи є органами дізнання по справах про контрабанду. У митній системі України дізнання по справах про контрабанду проводять Державна митна служба України і підлеглі їй митниці (стаття 102 МК України).

Карно-процесуальна діяльність митних органів, як органів дізнання містить у собі:

— прийом, реєстрацію, розгляд, перевірку і дозвіл заяв і повідомлень про чи злочини рішення питання про порушення кримінальної справи (статті 94 -100 КПК України);

— дізнання (частина 2 статті 104 КПК України);

— виробництво слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок слідчого (частина 3 статті 114; частина 1 статті 118 КПК України).

Правове положення органа дізнання виражається в тім, що він виступає як орган державної влади, наділеного юридичними правами й обов’язками і направляючого свою діяльність на те, щоб забезпечити перетворення норм права в життя. Правосуб'єктність органа дізнання носить галузевий характер, тому що саме норми карно-процесуального права є правовою передумовою їхньої участі в карному судочинстві, встановлюють обсяг цієї участі. Правосуб'єктність цього органа в юридичній науці, у законодавстві і на практиці називається компетенцією і містить у собі владні права і нерозривно зв’язані з ними обов’язку, причому права й обов’язки розподіляються між підрозділами державного органа і посадових осіб.

Органи дізнання мають ті властивості, що присущі виконавчої влади в цілому і який додають їм якість системно-організованих і діючих структур. Орган дізнання має свій статус і діє від імені держави, виражаючи його обов’язкові веління. Застосування заходів впливу включаючи і примусового заходу, є обов’язком не тільки даного органа, але і всієї системи виконавчої влади, всіх інших державних органів. Орган дізнання наділений компетенцією для виконання покладених на нього задач. Орган дізнання є підзаконним органом, орієнтованим на діяльність на основі й у виконання закону. Справа тут не тільки в правовій субординації, але й у самому характері постійно здійснюваної спеціалізованої діяльності. Органи дізнання діють на основі професіоналізму і принципів державної служби. Його персонал складають державні службовці, що займають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.

Органи дізнання є структурно-організованими, у них є штатний розклад, а також мається необхідне матеріальне, фінансове й інше забезпечення (приміщення, оргтехніка, зв’язок, транспорт і т.п.). Причому, усі вищезгадані властивості органів дізнання зв’язані між собою.

Компетенція органів дізнання визначає характер і ступінь їхньої участі в карно-процесуальній діяльності. Те, що вони є державними органами, що ведуть карний процес — основний момент їхнього правового положення. Задачі органів держави (орган дізнання, слідчий, суд, прокурор) у карному судочинстві єдині і зважуються різному, властивому тому чи іншому органу засобами і методами. Причому, їхнє рішення неможливе без постійної тісної взаємодії, безупинного удосконалення його форм. Отже, під правовим положенням органів дізнання в карному процесі варто розуміти положення, закріплене карно-процесуальним законодавством, що виражається в їхніх задачах, компетенції і процесуальних відносинах з іншими органами держави, що ведуть карний процес, учасниками процесу, обличчями, що беруть участь у процесі.

Свою діяльність у карному судочинстві органи дізнання здійснюють відповідно до карно-процесуального законодавства. У процесі попереднього розслідування органи дізнання нерідко використовують норми митної, цивільної, трудової й іншої галузей права, але найчастіше застосовуються кримінально-правові норми. Велике значення для карно-процесуальної діяльності органів дізнання має визначення, що міститься в карному законі, злочину. У залежності від того, яке злочин зроблений, карно-процесуальний закон розмежовує компетенцію органів дізнання і попереднього наслідку, установлює визначений порядок розслідування. Карно-процесуальна діяльність здійснюється при наявності ознак визначеного складу злочину, що роблять необхідним уживання карно-процесуальних заходів з метою виконання задач карного судочинства. Зміна кваліфікації може змінити підслідність справи, спричинити необхідність застосування іншого запобіжного заходу і т.п. Загалом співвідношення норм карного і карно-процесуального права можна виразити в такий спосіб: норми карного права визначають підстави кримінальної відповідальності і її характер, а норми карно-процесуального права — умови і порядок установлення події злочину, і встановлення події злочину, викриття і залучення винних до відповідальності, застосування покарання. Ці норми є загальними правовими підставами карно-процесуальної діяльності органів дізнання.

Органи дізнання діють виходячи з загальних правових основ, однак виходять при цьому з процесуальних рішень (власних чи інших органів), що прийнято називати безпосередніми правовими підставами.

Таким чином, загальними правовими підставами діяльності органів дізнання є закони й інші нормативні акти, що встановлюють задачі, права, обов’язку, умови і порядок функціонування цих органів. Власні процесуальні рішення, а також доручення і вказівки слідчого, прокурора, дані органам дізнання у встановленому законом порядку, варто вважати безпосередніми правовими підставами.

Ціль карного процесу — це захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від злочинних зазіхань. Задачі - це те, що має бути зробити на тім чи іншому етапі карного процесу для досягнення його мети. Задачі карно-процесуальної діяльності органів дізнання визначаються загальними задачами карного судочинства. У цілому ці задачі сформульовані в статтях 2, 22, 23, 29 КПК Україна. Ці задачі такі: швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних і встановлення об'єктивної істини; забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен скоївши злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню злочину; відшкодування матеріального збитку й іншої шкоди, заподіяного злочином.

Під розкриттям злочину розуміється встановлення обличчя скоївшого злочин.

Викриття винних означає установлення всіх облич, причетних до зробленого злочину, одержання незаперечних доказів, що підтверджують винність кожного з них.

Встановлення об'єктивної істини — це повне, усебічне дослідження всіх обставин справи, з’ясування що викривають і виправдують, зм’якшуючих і обтяжуючих відповідальність підозрюваного обставин, установлення усіх фактів, що входять у предмет доведення і необхідних для дозволу справи власне кажучи.

Досвід показує, що повнота розкриття злочину знаходиться в найтіснішому зв’язку з його швидкістю. Найбільше повно розкривається злочин «по гарячих слідах», коли правопорушник затримується і викривається відразу ж після здійснення протиправного діяння. Швидкість розкриття злочину максимально наближає момент залучення винного до відповідальності і його покарання до моменту здійснення злочину, що сприяє більш ефективній боротьбі зі злочинністю. Навпроти, несвоєчасне і неповне розкриття злочину породжує самі негативні наслідки. Підривається авторитет державних органів, обов’язком яких є боротьба зі злочинністю. В облич, що зробили злочин і знали про нього, створюється думка про можливість діяння. Такі невикриті злочинці становлять реальну небезпеку для суспільства, держави.

Задача забезпечення правильного застосування закону для того щоб кожен скоївший злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний тісно зв’язана з попередньої, тому що діяльність органів дізнання по зборі доказів, спрямована на викриття облич, винних у здійсненні злочину, неможлива без застосування закону. І це зрозуміло, адже тільки реалізуючи розпорядження і дозволи карно-процесуальних норм можна зібрати докази. Зібрані докази, у свою чергу, служать підставою правильного застосування карного, карно-процесуального й іншого законів.

Важливе місце в застосуванні закону органами дізнання належить кваліфікації ними розслідуваних діянь. Правильно кваліфікуючи дії підозрюваного, орган дізнання сприяє вірному подальшому рішенню питань про залучення обличчя в якості обвинувачуваного, про переказ обвинувачуваному суду, про визнання підсудного винним, про застосування до нього покарання.

При розслідуванні кожного злочину органи дізнання зобов’язані з’ясувати безпосередні причини його здійснення, установити умови, що сприяли реалізації злочинного наміру. Про виявлені причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, орган дізнання вносить представлення відповідним державним органам, громадським організаціям, посадовим особам. Представлення є ефективною формою діяльності органа дізнання по усуненню причин і умов, що сприяли здійсненню злочину. Відповідний державний орган, громадська чи організація посадова особа, що одержала представлення, зобов’язані розглянути його, ужити необхідних заходів і повідомити орган дізнання не пізніше чим у місячний термін із дня одержання представлення. Посадова особа, що залишила представлення органа дізнання без чи розгляду несвоєчасно відповіли на нього несе адміністративну відповідальність по статті 185 КПК України.

Орган дізнання зобов’язаний уживати заходів до забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином і до забезпечення можливої конфіскації майна по кримінальній справі про злочин, за яке може бути застосований даний додатковий захід покарання. Такими мірами можуть бути: накладення арешту на майно (внески) підозрюваного; вилучення майна, нажитого злочинним шляхом, для чого орган дізнання виносить мотивована постанова.

Важливим є правильне з’ясування поняття суб'єкта, наділеного правом виробництва дізнання. У карно-процесуальному законі і відповідній літературі використовуються терміни «орган дізнання» і «обличчя, що робить дізнання». Це сформувалися самостійні поняття, загальновживане значення яких ширше, ніж сума значень, що складають їхніх слів. Орган дізнання, у прикладу, здійснює не тільки дізнання, але й інші види діяльності.

Карно-процесуальний закон «не дає основ для протиставлення повноважень органа дізнання і дізнавача».

Визначені елементи цього виду діяльності можуть здійснюватися як тим, так і іншим суб'єктом. Зі сказаного можна зробити висновок, що в дізнання два суб'єкти діяльності: орган дізнання і дознавач.

Карно-процесуальний закон, регламентуючи порядок виробництва дізнання, в одних статтях визначає права й обов’язки органа дізнання (статті 4, 23, 29, 65, 81, 97−99, 100, 103, 104, 106, 109 КПК Україна й інші), а в інші - права й обов’язки дізнавача (статті 21, 22, 26, 53, 60, 66, 67, 79 КПК України й інші).

Суб'єкти виробництва дізнання зобов’язані виконувати покладені на них задачі і, отже, здійснювати у встановленому законом порядку представлені їм владні права. Вони складаються в наданні органу дізнання (дізнавачу) можливість однобічними діями (актами) породжувати, змінювати, припиняти конкретні правопорушення. От чому законодавець при регламентації компетенції органа дізнання (дізнавача) не обмежується вказівкою на їхньому обов’язку, а також передбачає обсяг і конкретний зміст наданих їм прав.

Карно-процесуальний закон наділяє суб'єктів виробництва дізнання широким колом прав:

викликати будь-яку особу, як свідка для чи допиту експертів для дачі висновку; жадати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, що можуть установити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій (стаття 66 КПК України).

поєднувати і виділяти в окреме виробництво кримінальні справи (стаття 26 КПК України);

розв’язувати питання про речовинні докази (стаття 81 КПК України);

затримати обличчя, підозрюване в здійсненні злочину (стаття 106 КПК України);

застосувати до підозрюваного запобіжний захід (стаття 148 КПК України);

приймати рішення про виробництво невідкладних слідчих дій (стаття 104 КПК України) і інші права.

Крім перерахованих вище прав, суб'єкт виробництва дізнання несе такі обов’язки:

роз’ясняти обличчям, що бере участь у справі, їхнього права і забезпечувати можливість забезпечення цих прав (стаття 53 КПК України);

заявляти самовідвід (стаття 60 КПК України);

забезпечувати збереження речовинних доказів (стаття 79 КПК України);

забезпечувати належне оформлення протоколів (статті 84, 85, 851, 852 КПК України);

виносити постанови про порушення кримінальної чи справи про відмовлення в порушенні справи (статті 98, 99 КПК України) і інші обов’язки.

Основою організаційного пристрою органа дізнання є єдиноначальність. Воно необхідно для оперативного реагування на поточні події, для швидкого прийняття рішень. Характерною рисою єдиноначальності є персональна відповідальність за рішення і проведення їх у життя. Повноваження органа дізнання не можуть бути реалізовані без ведена його начальника. Можна вважати, у випадках, коли карно-процесуальний закон говорити про орган дізнання, постанови дізнавача затверджуються начальником органа дізнання.

У карно-процесуальному законі відсутні згадування про начальника органа дізнання, тим більше не одержав регламентації і питання про обсяг і співвідношення прав начальника органа дізнання і дізнавача. На цій підставі окремі автори роблять висновок про те, що начальник органа дізнання є тільки адміністративним керівником відповідного органа дізнання і ніяких процесуальних функцій не володіє, а його відносини з дізнавачем носять чисто службовий, а не процесуальний характер.

Більш обґрунтованої, однак, є інша позиція: відносини між начальником органа дізнання і дізнавачем повинні будуватися на тій же основі, що і відносини між начальником слідчого відділу і слідчим і носити процесуальний характер.

Звичайно на практиці так і відбувається. Начальник органа дізнання контролює дії дознавателя, приймає меря до найбільш повного, всебічного й об'єктивного виробництва розслідування. З метою такого контролю начальник органа дізнання затверджує постанови про виробництво слідчих дій у процесі дізнання, бере участь у них безпосередньо. Керівнику органа дізнання належить право перевірки справ, дачі вказівок дізнавачу праву від одного працівника дізнання до іншого, доручити розслідування групі працівників. На жаль, зазначені фактично права начальника органа дізнання не одержали закріплення в законі. Але оскільки він має в процесі розслідування визначені права і несе визначені обов’язки його, безумовно, варто визнати суб'єктом карного процесу.

Відносини службового підпорядкування дізнавача і начальника органа дізнання не повинні підмінювати процесуальних відносин. Між ними можуть виникнути розбіжності по принципових питаннях, зв’язаним з розслідуванням конкретної кримінальної справи. Зрозуміло, указівки начальника обов’язкові для дізнавача в силу службової підпорядкованості, однак, коли мова йде про прийняття рішень по істотних процесуальних питаннях, не можна усі зводити тільки до адміністративно-службових відносин. У відповідності зі статтею 67 КПК України дізнавач рішення в справі приймає на основі оцінки доказів по своєму внутрішньому переконанню, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їхнє сукупності, керуючись законом.

Поняття «дізнавач», у юридичній літературі визначається по різному. Є думка, що дізнавач — це процесуальна фігура, наділена законом обумовленими правами й обов’язками.

Більш обґрунтованої представляється точка зору, що дізнавач — це начальник органа чи дізнання відповідне посадова особа цього органа, уповноважена начальником органа дізнання на виробництво дізнання.

Рішення про виробництво дізнання приймається: у центральному апараті Державної митної служби України — Головою чи служби його заступниками, у митниці - начальником чи митниці його заступниками.

Безпосереднє керівництво дізнанням у митній системі України по конкретних кримінальних справах про контрабанду здійснюється Керуванням по організації боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил Державної митної служби України, а в митницях — начальником чи митниці його заступниками (пункти 1. 6, 1.7 Наказу ДМС України № 587 від 19. 09. 98 р.)

У регіональних митницях (митницях) маються Відділення (Служби) по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил, структурними підрозділами яких є відділи (сектори) дізнання, працівники яких здійснюють дізнання по справах про контрабанду (Наказ ДМС України № 400 від 08. 07. 98 р.)

Керівники підрозділів дізнання митниць призначаються Головою Служби за узгодженням з керівництвом Керування по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил (пункт 1.9. Наказу ДМС України № 587 від 19. 09. 98 р.)

Посадові особи митних органів України є представниками органа держави. Законні вимоги працівників митних органів України обов’язкові для виконання громадянами і посадовими особами.

Працівники митних органів України при виконанні покладених на них обов’язків керуються тільки законом, діють у його рамках і підкоряються тільки своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених посадових осіб, у випадках, передбачених законом, не вправі втручатися в законну діяльність працівників митних органів України. Втручання в діяльність працівників митних органів України волоче відповідальність за законами України (стаття 156 МК України).

Митні органи і їхні посадові особи, що допустили неправомірні дії несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства. Посадові особи митних органів, що порушили чинне законодавство при виробництві по справах про контрабанду, несуть карну, адміністративну, дисциплінарну відповідальність.

Збиток, заподіяний неправомірними діями посадових осіб митних органів України під час виконання службових обов’язків, відшкодовується на загальних підставах (стаття 150 МК України).

4 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Порушення кримінальної справи — акт застосування процесуального права, що охоплює загальну можливість виробництва усіх без винятку слідчих і інших процесуальних дій і застосування примусових заходів.

Стадія порушення кримінальної справи — це початкова стадія карного процесу, зміст якої утворить діяльність по прийому, розгляду, перевірці і дозволу заяв і повідомлень про злочини, з’ясуванню чи наявності відсутності основ до порушення кримінальної справи.

Для порушення кримінальної справи про контрабанду, дізнання по який віднесено до компетенції митних органів необхідні законні приводи і достатні підстави.

Достатні підстави — фактичні дані, що вказують на наявність ознак злочину.

Законні приводи — джерела інформації про злочин.

Стаття 94 КПК України дає вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи:

1) чи заяви повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, чи громадськості окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян, що затримали підозрюваного на місці здійснення чи злочину на гарячому (з речовинними доказами);

3) явка з винної;

4) повідомлення, опубліковані в печатці;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину.

Чи заяви повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян можуть бути усними чи письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, що підписується заявником і посадовою особою, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за помилковий донос, про що відзначається в протоколі. Письмова заява повинна бути підписана обличчям, від якого воно виходить. До порушення справи варто упевнитися в особистості заявника, попередити його про відповідальність за помилковий донос і відібрати від нього відповідну підписку.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в писемній формі.

Повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян, що затримали підозрюване обличчя на місці здійснення чи злочину на гарячому, можуть бути усними чи письмовими (ст. 95 КПК України).

Повідомлення громадян по телефоні, анонімні заяви й інша інформація про злочини, що не носить характеру офіційних повідомлень і заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує карно-процесуальних правовідносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку і може служити підставою для виїзду на місце події, призначення ревізії, виробництва інших перевірочних дій.

Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом дізнання, якому доручена перевірка.

Якщо в процесі перевірочних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт (документ) про безпосереднє виявлення ознак злочину.

Повідомлення, опубліковані в печатці - це статті, замітки, листа і т.п., опубліковані в періодичній пресі.

Явка з винною — добровільну заяву громадянина органу дізнання про здійснення їм чи з його участю злочину. У випадку явки з винної встановлюється особистість що явились, після чого складається протокол, у якому докладно викладається зроблена заява. Також установлюється причина явки, співучасники злочину і коло облич, що можуть підтвердити обставини злочину. Явка з винної є пом’якшувальною обставиною і тому від її процесуального оформлення залежить її подальше значення (стаття 96 КПК України).

Безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину, як привід до порушення кримінальної справи, означає, що ці органи самі, без або повідомлення, виявляють злочин і збуджують справу, використовуючи надані їм повноваження.

Стосовно до діяльності митних органів України, серед передбачених законом приводів до порушення кримінальної справи, особливе місце займає безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину. Так, абсолютна більшість фактів контрабанди (як при увозу в Україну, так і при вивозі з України) виявляється працівниками митниці в ході здійснення митного контролю і спеціальних заходів щодо припинення незаконного переміщення через митний кордон предметів контрабанди крім митного контролю.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой