Аудит основних засобів та нематеріальних активів на прикладі ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство аграрної політики України

Луганський національний аграрний університет

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

Організація і методика аудиту

на тему

Аудит основних засобів та нематеріальних активів на прикладі ВАТ «Стахановський вагонобудівний завод»

Луганськ — 2009

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи та нормативно-правова база регулювання аудиторської діяльності

2. Загальні принципи організації аудиту

2.1 Суть, завдання та мета аудиту в умовах ринкової економіки

2.2 Організація та планування аудиторської діяльності

2.3 Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

3. Методика аудиту основних засобів та нематеріальних активів підприємства

3.1 Завдання, об'єкти, джерела та послідовність аудиту основних засобів

3.2 Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

3.3 Аудит надходження та вибуття основних засобів

3.4 Аудит амортизації та використання основних засобів

3.5 Особливості аудиту нематеріальних активів

4. Оцінка стану внутрішньогосподарського контролю та додержання облікової політики на підприємстві

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням ринкової економіки, її інтеграції у систему міжнародних економічних відносин, виникненням акціонерних компаній, товариств, різних фондів. Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку та фінансову стабільність суб'єктів господарювання. Подання достовірної та неупередженої інформації зацікавленим особам забезпечується через аудиторський висновок, про що свідчить віковий досвід зарубіжних країн, а також робота вітчизняних аудиторів. Тема дослідження даної курсової роботи у світі законодавчих та нормативних актів є дуже актуальною, тому що вона дає можливість охарактеризувати майновий стан підприємства, його виробничі потужності, а також ефективність виробничої діяльності в цілому.

Аудит основних засобів та нематеріальних активів підприємства є одним за найважливіших напрямків аудиторської перевірки ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємства. Мета аудиту основних засобів та нематеріальних активів — встановити дотримання підприємством вимог щодо обліку та відображення в первинних документах та фінансовій звітності інформації стосовно основних засобів та нематеріальних активів згідно вимог Міжнародних стандартів аудиту, а також П (с)БО 7 «Основні засоби», П (с)БО 8 «Нематеріальні активи» та чинного законодавства. Аудит основних засобів та нематеріальних активів повинен сприяти ефективній роботі, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку. Аудит основних засобів та нематеріальних активів є актуальним напрямком аудиторської перевірки підприємств різноманітних галузей народного господарства у зв’язку з тим, що саме необоротні активи забезпечують та обслуговують виробничий процес на підприємствах України, від їх правильного обліку та використання залежить стан виробничих потужностей підприємства, які задіяні у виробництві продукції, залежить попит на неї на ринку, її якість та завоювання цією продукцією певної частини ринку. Аудит нематеріальних активів — це цілісний процес аудиторської перевірки, що може здійснюватися в різних формах: у формі внутрішнього або зовнішнього аудиту, обов’язкового або ініціативного, первинного або узгодженого тощо. Об'єкти аудиту основних засобів та нематеріальних активів досить багатогранні, до них належать здійснювані господарські процеси, які в сукупності складають господарську діяльність суб'єкта, що перевіряється; це документально зафіксована інформація про наявність і рух засобів підприємства та джерел їх формування. Під час аудиторської перевірки аудиторами, при перевірці основних засобів та нематеріальних активів, можуть використовуватися наступні методи аудиту:

1) Методичні прийоми проведення аудиту: фактична та документальна перевірка, підтвердження, обстеження, перевірка механічної точності, спеціальна перевірка;

2) Методичні прийоми організації: суцільний, вибірковий, аналітичний, комбінований.

В цій роботі будуть розглянуті наступні питання: теоретичні основи та нормативно-правова база регулювання аудиторської діяльності; загальні принципи організації аудиту; методика аудиту основних засобів та нематеріальних активів підприємства; оцінка стану внутрішньогосподарського контролю та додержання облікової політики на підприємстві.

1. Теоретичні основи та нормативно-правова база регулювання аудиторської діяльності

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81−95-ВР, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР, від 14 вересня 2006 р. № 140 -V). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності [1, с. 2].

Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг. За Законом України «Про аудиторську діяльність»: аудит — перевірка даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою вираження незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх значимих аспектах і, відповідно, вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання), відповідно вимогам користувачів. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Процес регулювання аудиторської діяльності здійснюється у відповідності до двох підходів до створення нормативно-правової бази регулювання аудиторської діяльності:

1) Державна законодавча ініціатива і державне регулювання;

2) Законодавча ініціатива громадських професійних організацій і регулювання спільно з державою.

Перший підхід регулювання аудиторської діяльності характерний для країн континентальної Європи та Росії. Суть цього підходу полягає в тому, що держава сама розробляє і затверджує законодавчі акти і нормативи аудиту, здійснює реєстрацію аудиторів і аудиторських фірм, а також контроль за їх діяльністю. Другого підходу дотримується Англія, США та деякі інші країни, тому він одержав назву англо-американського підходу. Основною особливістю цього підходу є те, що процес регулювання діяльності здійснюється з ініціативи громадських професійних організацій. В Україні регулювання аудиторською діяльністю здійснюється у відповідності з англо-американським підходом. З ініціативи Спілки аудиторів України був підготовлений і прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про аудиторську діяльність» [34, с. 215]. Після прийняття закону була створена Аудиторська палата (АПУ), як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. АПУ є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями. Аудитори або їх колективи мають право об'єднатися у громадську організацію -- Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності не менше п’яти аудиторів, котрі є членами Спілки. Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту.

Таким чином, основними завданнями АПУ є:

* організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб'єктів підприємницької діяльності;

* надання методичної допомоги аудиторським фірмам (розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо);

* надання суб'єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю;

* підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Законом «Про аудиторську діяльність», іншими законодавчими і нормативними актами України. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору. Аудиторська діяльність в Україні також регламентується Міжнародними нормативами аудиту, Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та іншими нормативно-правовими актами [31, с. 259]. У 1996 р. бухгалтерами та аудиторами України засновано ще одну професійну організацію — Федерацію професійних бухгалтерів і аудиторів України (ФПБАУ). Мета ФПБАУ- сприяння підвищенню престижу професії, створення стандартів бухгалтерського обліку, розробка положень професійної освіти. Реалії теперішнього часу потребують переносу акцентів на процес реформування системи аудиту згідно вимогам Міжнародних стандартів аудиту (МСА) і створення комплексного науково-методичного забезпечення. Тому, на основі рішення АПУ від 18 квітня 2003 р. (протокол № 122), Стандарти аудиту і етики Міжнародної федерації бухгалтерів прийняті як Національні стандарти аудиту. Це означає, що Національні нормативи аудиту, затверджені 18 грудня 1998 р. утратили силу. Утратив також силу Кодекс професійної етики аудиторів України. АПУ готує до видання новий доповнений та уточнений текст МСА і Кодексу етики. Міжнародні стандарти аудиту містять основні принципи і необхідні процедури процесу аудиту і включають 33 Стандарти. Головні із них: МСА № 200-Мета і основні принципи аудиту, МСА № 230-Документування, МСА № 300-Планування аудиту, МСА № 310-Знання бізнесу клієнта, МСА № 500-Аудиторські докази. Робота аудитора ведеться відповідно до документів, об'єднаних у дві групи:

а) державні законодавчі акти;

б) аудиторські стандарти (нормативи) та інші регулятиви.

За дорученням ради Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) Комітет міжнародної аудиторської практики (КМАП) займається випуском міжнародних нормативів аудиту (МНА) і міжнародних нормативів супутніх з аудитом робіт (МНА/СР). Аудит має проводиться відповідно до міжнародних нормативів та міжнародних норм етики професій бухгалтерів, затверджених МФБ. Національні нормативи аудиту, залежно від виду аудиту, поділяють на національні нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить [37, с. 14]. Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають змогу підтримувати аудиторську діяльність на відповідному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень. На відміну від стандартів, норми не передбачають основних принципів, але містять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторських звітів). Норми мають бути переконливими, але без директивного характеру. Аудитори можуть не дотримуватися норм, але завжди повинні пояснити, чому вони так роблять. Аудиторська палата України прийняла ряд нормативних документів, регламентуючих здійснення аудиторської діяльності в Україні, а саме:

— Положення «Про Реєстр аудиторських фірм і аудиторів України» від 10. 03. 2000 № 87;

— Інструкція «Про порядок розглядання звернень (заяв, скарг і т. д.) в Аудиторській палаті України» від 10. 03. 2000 № 87;

— Положення «Про реєстр аудиторських фірм і аудиторів, які особисто пропонують аудиторські послуги» від 31. 10. 2000 № 95;

— Положення «Про постійне обов’язкове удосконалення професійних знань аудиторів України» від 23. 04. 2002 № 109;

— Положення «Про сертифікацію аудиторів» 19. 11. 2002 (протокол № 116) зі змінами і доповненнями;

— Лист «Відносно сертифікації зовнішніх аудиторів банків» 13. 04. 2004 № 2−131;

— Лист «Відносно прийняття рішення про застосування Міжнародних стандартів аудиту» від 06. 08. 2004 № 2−309 та інші.

Проводячи аудит основних засобів та нематеріальних активів підприємства, необхідно користуватися наступними основними нормативними документами, діючими в Україні, і які повинні застосовувати на всіх підприємствах при організації бухгалтерського обліку:

— Закон України від 16 липня 1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

— П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджені наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99;

— П (С)БО 2 «Баланс», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99;

— Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 69 овід 11. 08. 94 р.

— П (С)БО 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зі змінами і доповненнями, що були внесені наказом Міністерства фінансів України від 16 березня 2005 р. № 235;

— П (С)БО 8 «Нематеріальні активи», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242, зі змінами і доповненнями, що були внесені наказами Міністерства фінансів України від 22 листопада 2004 р. № 73, від 16 березня 2005 р. № 235;

— Інші нормативно-правові документи: Закони України «Про власність», «Про товарні знаки» тощо.

У практиці аудиту за час його функціонування в Україні створено велику кількість нормативних документів за напрямками, що застосовуються або пропонуються до застосування. Є спроби класифікації та систематизації цих документів. Для подальшого розвитку професійної аудиторської діяльності важливе значення займає подальша уніфікації нормативних документів аудиту у відповідності до міжнародного аспекту.

2. Загальні принципи організаціі аудиту

2.1 Суть, завдання та функції аудиту в умовах ринкової економіки

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності, виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту. З ростом ринкових відносин потреби щодо аудиторських послуг зростають, а отже, розширюються рамки тлумачення аудиту. Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит -- це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності [31, с. 19]. Законом України «Про аудиторську діяльність» дається наступне визначення аудиту: «аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам». Аудит — це дослідження, а будь-яке дослідження визначається поставленою метою. Визначення мети необхідно, щоб створити деяку структуру, яка допомогла б аудитору зібрати необхідну кількість актуальних свідчень при виконанні аудиту. Мета аудиту визначається предметом аудиторської перевірки. В загальному значенні мета аудиту полягає в досить глибокому і докладному ознайомленні з предметом аудиторської перевірки, щоб скласти про нього компетентну думку [1, с. 1]. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). В залежності від користувачів виникає необхідність в засвідченні аудитором різної фінансової інформації. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарюючі суб'єкти вступають в договірні відносини щодо використання майна, грошових коштів, здійснення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна бути підкріплена можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію, достовірність якої підтверджена незалежним аудитором. Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними норм законодавства необхідні державі для прийняття рішень в галузі економіки і оподаткування. Аудиторські перевірки необхідні також державним органам, судам, прокурорам та слідчим для підтвердження достовірності фінансової інформації, яка є комерційною таємницею. Аудитори (аудиторські фірми) можуть пропонувати інші аудиторські послуги, пов’язані з їхньою професійною діяльністю, зокрема по проведенню і відновленню бухгалтерського обліку, в формі консультацій по питанням бухгалтерського обліку і фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності і інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання. Перелік послуг, які можуть пропонувати аудитори (аудиторські фірми), визначається Аудиторською палатою України відповідно стандартам аудиту. Завдання аудиту визначається його метою. На сучасному розвитку економіки в Україні основним завданням аудиту є збирання достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан [30, с. 162].

Основними завданнями аудиту є:

* перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

* виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

* реальність визначення фінансових результатів;

* оцінка ефективності внутрішнього контролю;

* надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

Виконання основного завдання направлене на задоволення потреб всіх користувачів звітності. Проте, аудитор, на відміну від інших суб'єктів контролю, виступає діловим партнером клієнта, який, перевіряючи, повинен надавати різнобічну допомогу клієнту в усіх його справах. Тому аудит паралельно з основним завданням виконує функціональні завдання: коригування, функцію оперативного контролю і стратегічні завдання. Коригування — у випадку, якщо за результатами проведеного аудиту аудитором зроблені негативні висновки, він може на прохання клієнта видати рекомендації щодо виправлення помилок (але не виправляти їх).

Функція оперативного контролю — систематичний контроль безпосередньо в процесі діяльності суб'єкта з метою попередження помилок або вибору оптимальних рішень (не приймати рішення, а допомагати у їх виборі). Стратегічні - обґрунтування оптимальної або пропозиція альтернативної стратегії та перспективної програми розвитку суб'єкта господарювання на підставі даних, одержаних у процесі аудиту [35, с. 256].

2.2 Організація та планування аудиторської діяльності

Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка згідно із законодавством є неурядовим органом. Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Метою діяльності АПУ є створення системи незалежного фінансово-господарського контролю у формі аудиту, який дає об'єктивну оцінку фінансового стану підприємств і підприємців, сприяє раціональному господарюванню та своєчасно запобігає банкрутству власника, забезпечує достовірний контроль за доходами і видатками власників та одночасно оберігає інтереси держави.

АПУ веде реєстр аудиторів України, яким видан кваліфікаційний сертифікат на проведення аудиту; проводить сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю; затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту; регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності і при необхідності застосовує до них стягнення; здійснює інші повноваження, передбачені діючим Законом і Статутом Аудиторської палати України [1, с. 3]. Кожного року Аудиторська палата України отримує від аудиторських фірм і аудиторів звіти про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз і представляє в Кабінет Міністрів України узагальнену інформацію про стан аудиторської діяльності України. АПУ формується шляхом делегування до її складу п’яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб. АПУ може створювати на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ. Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний завідувачем, який несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання функціональних обов’язків її членами. Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п’яти років, а членів АПУ першого скликання -- відповідно, трьох років [37, с. 30]. Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами, а також замовленнями, що надходять від підприємств, підприємців та ін. За портфелем замовлень аудиторська фірма складає плани своєї діяльності на календарний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг. Законодавством передбачені права і обов’язки аудиторських фірм і аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність. Аудитор -- це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого АПУ на встановлений строк. Сертифікацію (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснює Аудиторська палата України. Право на отримання сертифіката аудитора мають громадяни з вищою освітою, відповідними знаннями з питань обліку та досвідом роботи не менше трьох років на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста [36, с. 38]. АПУ та її регіональні відділення видають документи серій А, Б, АБ (регіональні відділення тільки серії А) в індивідуальному порядку. Клопотання про надання сертифіката подаються до АПУ та її регіональних відділень особисто з пред’явленням паспорта. До заяви додаються офіційно засвідчена копія диплома про вищу освіту, витяг із трудової книжки, квитанція про сплату коштів за сертифікацію. Строк дії сертифікату не може перевищувати п’яти років. Продовження строку дії сертифікату проводиться через п’ять років за результатами контрольного тестування по спеціальності в порядку, встановленому АПУ. Відповідно до рішення Аудиторської палати України від 31 жовтня 2000 р. (протокол № 95) затверджено Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності (Реєстр) -- офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм (юридичних осіб) і аудиторів-підприємців (фізичних осіб) -- суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстрували свою аудиторську діяльність згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність». За Законом України «Про аудиторську діяльність» ведення Реєстру покладене на АПУ. При включенні до Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності видається свідоцтво встановленого Аудиторською палатою України зразка [1, с. 3]. АПУ щорічно оприлюднює у засобах масової інформації Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності, які завчасно подали звіт та підтвердили свою аудиторську діяльність за звітний рік.

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку). Одним із найважливіших етапів аудиту є планування. Аудитор зобов’язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури [33, с. 57]. Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю. Відповідно до МСА, планування аудиту здійснюється на підставі МСА 300 «Планування аудиту» [32, с. 129].

Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, та виявлення проблем, які слід перевірити найретельніші. Планування аудиту має дуже важливі особливості:

мета, яка заздалегідь визначена законом;

кожний суб'єкт аудиту (клієнт) — індивідуальний;

проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідності, помилки, фальсифікації і порушення чинних законодавчих та нормативних актів.

Планування — це процес, який дає можливість найбільш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик не виявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це дає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки. Планування аудиторської діяльності необхідне для:

— вибору підходів для досягнення цілей аудиту;

виконання і контролю за роботою;

визначення саме основних аспектів об'єкта аудиту;

гарантованості повноти виконаної роботи;

зменшення ризику.

Планування аудиторських робіт допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу, та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій [29, с. 297]. Характер планування в значному ступені залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

2.3 Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

Сукупність організаційних, методичних і технічних процедур становить аудиторський процес. Кожна аудиторська перевірка складається з етапів і частин, які називаються стадіями [37, с. 41]. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками та аналітичні процедури); завершення аудиту. Аудиторський процес складається з таких стадій: дослідницька, підготовчо-узгоджувальна, основна, завершальна.

Дослідницька стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості аудиту. Вона передбачає вивчення: особливостей підприємства, перспектив розвитку підприємства, обліково-аналітичного і контрольного процесу на підприємстві, загального підходу до проведення аудиту, оцінки ступеня ризику, попереднього варіанта загального плану і програми аудиторської перевірки, визначених обсягів робіт, конкретних виконавців, встановлення планового рівня суттєвості. Підготовчо-узгоджувальна стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат. До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закінчення). Підготовчо-узгоджувальна стадія зосереджується на:

— узгодженні із замовником плану перевірки, обсягу робіт, термінів її проведення, форми представлення результатів аудиту;

— узгодженні рівня відповідальності аудиторського підприємства і замовника, визначенні вартості аудиторських послуг;

— закріпленні досягнутих домовленостей між аудиторською фірмою і замовником шляхом підписання необхідних документів (договір, програма аудиту тощо);

— підготовці необхідної нормативно-правової бази для перевірки.

Основна стадія зводиться до такого:

— проводиться аудит (виконуються аудиторські послуги);

— готується підсумкова аудиторська документація

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку. На цій стадії обговорюється додаткова документація, що передається замовнику і передається аудиторський висновок.

Аудит представляє собою сукупність дій аудитора. Такі дії аудитора називаються аудиторськими процедурами. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє відхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку, їх відповідність вимогам, що до них висуваються. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичного обліку і первинними документами.

У загальному вигляді аудиторські процедури можуть бути класифіковані таким чином:

— розуміння бізнесу, його організації, галузі, у якій здійснюється діяльність підприємства;

— вивчення і аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому;

— вивчення форм і методів обліку, оцінювання впливу законодавчих змін на стан обліково-аналітичного процесу;

— визначення стану об'єкта в натуральному, вартісному вираженні;

— контроль процесу відображення деяких операцій в обліку (первинні документи, аналітичні, синтетичні та звітні документи);

— розгляд питань минулих років;

— огляд звітів керівництва підприємства і проміжних звітів;

— аналіз важливих змін в облікових процедурах;

— оцінка праці внутрішніх аудиторів.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені. Робочі документи аудитора -- це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування. Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку [37, с. 73]. Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки. Після завершення оцінки окремих напрямків аудиторської перевірки та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про аудиторську перевірку, що містить висновок аудитора. Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність. Складання аудиторського висновку регламентується МСА 700 «Аудиторський висновок». Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб'єкта. Складання аудиторського висновку є одним із найбільш відповідальних моментів аудиту, оскільки підводяться підсумки виконаних аудиторських процедур, узагальнюються виявлені помилки, визначається їхній сукупний вплив на фінансову звітність і висловлюється думка аудитора про її достовірність, повноту відповідності діючому законодавству. Аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов’язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок аудиторського висновку, адресат, вступ, масштаб перевірки, висновок аудитора про перевірену фінансову звітність, дата аудиторського висновку, адреса аудитора (аудиторської фірми), підпис аудиторського висновку, адреса аудиторської фірми. У відповідності з МСА 700 аудитор може складати за результатами аудиторської перевірки наступні види аудиторських висновків:

— позитивний аудиторський висновок — якщо фінансова звітність достовірна і реально відображає фінансово-майновий стан підприємства;

— умовно-позитивний аудиторський висновок — якщо у фінансовій звітності є несуттєві відхилення від вимог, що не впливають на фінансовий результат;

— негативний аудиторський висновок відповідно до п. 39 МСА 700 — якщо звітність підприємства недостовірна і надана аудитору з метою введення його в оману;

— відмова від надання аудиторського висновку — якщо аудитор не володіє необхідною інформацією, або обмежений в обсязі аудиторської перевірки, в наслідок чого не в змозі висловити свій погляд.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати описання усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди. Такі причини коротко наводяться в окремому розділі висновку з посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок або дається відмова від висновку. Окрім «класичних» аудиторських висновків про перевірену річну звітність підприємства у відповідності до МСА 800 аудитори можуть видавати інші специфічні висновки і звіти про виконану роботу по спеціальним завданням.

3. Методика аудиту основних засобів та нематеріальних активів підприємства

3.1 Завдання, об'єкти, джерела та послідовність аудиту основних засобів

До основних засобів відносяться матеріальні активи, якими підприємство володіє з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, послуг, надання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних функцій, строк корисного використання більше одного року.

Завданням аудиту основних засобів є встановлення:

Ш правильності визнання, класифікації та оцінки необоротних активів;

Ш дотримання вимог щодо документального оформлення наявності та руху необоротних активів;

Ш правильності ведення інвентарного обліку необоротних активів;

Ш збереженості необоротних активів та їх технічного стану;

Ш правильності відображення в обліку надходження необоротних активів та витрат на їх утримання;

Ш дотримання вимог щодо нарахування амортизації необоротних активів і правильності відображення в обліку;

Ш достовірності відображення в обліку орендованих необоротних активів;

Ш правильності переоцінки та зменшення корисності необоротних активів;

Ш достовірності відображення в обліку вибуття необоротних активів, контроль за збереженням основних засобів;

Ш правильності документального оформлення та визначення витрат на ремонт необоротних активів та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку;

Ш достовірності розкриття інформації про основні засоби та нематеріальні активи у Примітках до фінансової звітності.

Об'єктами аудиту основних засобів та інших необоротних матеріальних активів є:

ь наявність і стан збереження основних засобів;

ь операції, пов’язані з рухом основних засобів, їх технічний стан;

ь стан оперативного, інвентарного, аналітичного та синтетичного обліку основних засобів;

ь амортизація та індексація основних засобів;

ь операції з капітального ремонту, технічного переозброєння, модернізації та реконструкції основних засобів;

ь облік орендованих основних засобів; придбання та виготовлення основних засобів;

ь облік витрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання;

ь матеріали інвентаризації, статистичної та фінансової звітності.

Джерелами інформації для аудиту операцій з необоротними активами є:

· наказ про облікову політику підприємства;

· первинні документи з обліку необоротних активів: акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. № 03−1), акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф. № 03−2), акт списання основних засобів (ф. № 03−3), акт на списання автотранспортних засобів (ф. № 03−4), акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (ф. № 03−5), інвентарна картка обліку основних засобів (ф. № 03−6), опис інвентарних карток з обліку основних засобів (ф. № 03−7), картка обліку руху основних засобів (ф. № 03−8), інвентарний список основних засобів (ф. № 03−9), розрахунок амортизації основних засобів (ф. № 03−14, № 03−15 та 03−16);

· облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку необоротних активів (Головна книга, журнал-ордер № 13);

· акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

· звітність — Баланс (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Примітки до фінансової звітності (ф. № 5) та інші [30, с. 163].

Перед безпосереднім проведенням аудиту основних засобів аудитору необхідно:

ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку основних засобів за період, що підлягає перевірці, її змінами порівняно з попереднім;

уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;

ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів за станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;

перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії, щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з’ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;

перевірити наявність картотеки основних засобів за місця ми їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб;

вивчити інформацію наказів, списку матеріально-відповідальних осіб, що звільнилися;

встановити забезпеченість бухгалтерії підприємства чинними нормативними документами, що визначають правила ведення обліку основних засобів, зразками міжвідомчих форм уніфікованої документації з обліку цих активів.

Така інформація дасть змогу аудитору на початку перевірки мати загальне уявлення про організацію обліку необоротних активів на підприємстві та визначити ті аспекти, що потребують особливої уваги.

Аудит основних засобів підприємства проводиться у такій послідовності:

— Етап 1 — Підготовчий: аудитор з’ясовує склад основних засобів, ступінь їх зносу, технічні характеристики, місцезнаходження та матеріальну відповідальність. Потім аудитор проводить оцінку стану внутрішнього контролю по напрямкам:

а) перевіряє наявність первинної документації по господарським операціям з основними засобами підприємства;

б) розподіл обов’язків посадових осіб, відповідальність осіб відповідальних за стан та рух основних засобів;

в) забезпечення умов зберігання та експлуатації основних засобів;

г) періодичність проведення інвентаризації основних засобів;

д) контроль записів в журналі обліку руху основних засобів.

— Етап 2 — Основний: аудитор аналізує достовірність результатів проведеної інвентаризації основних засобів, проводить вибіркову перевірку шляхом перерахунку окремих основних засобів. При виявленні розбіжностей аудитор доповідає керівнику з метою скасування цих порушень.

Потім аудитор перевіряє:

а) приналежність основних засобів та правильність їх оцінки;

б) правильність нарахування зносу та визначення витрат на їх ремонт;

в) оцінку фінансових результатів від реалізації основних засобів;

г) правильність документального оформлення оприбутковування і списання основних засобів;

д) правильність індексації та переоцінки основних засобів;

е) порівнянність даних аналітичного та синтетичного обліку, Головної книги та Балансу;

ж) ефективність використання основних засобів.

— Етап 3 — Підсумковий: аудитор на основі робочих документів складає проміжний Звіт про стан обліку і робить аудиторський висновок про достовірність, повноту і реальність відображення основних засобів у фінансовій звітності [3, с. 45].

3. 2 Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

Найперше, що підлягає перевірці при аудиті основних засобів -- це облікова політика підприємства. Тому що, перед тим як перевіряти, яким чином здійснюється облік треба перевірити, як цей облік на підприємстві організований. В обліковій політиці у відповідності з П (С)БО № 7 «Основні засоби» повинно бути вказано методи оцінки основних засобів, їх класифікація на підприємстві, методи амортизації, ознаки включення об'єктів до складу основних засобів та інше [5, с. 13]. Аудитор повинен перевірити відповідність облікової політики чинному законодавству та бухгалтерським вимогам у відношенні основних засобів. Аудитор перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму організації бухгалтерського обліку, чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства. Перевірці підлягає також стан синтетичного обліку і його зв’язки з даними аналітичного обліку. Перевірка правильності визнання підприємством необоротних активів ґрунтується на встановленні аудитором відповідності їх загальним критеріям:

існування ймовірності того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням цих активів;

можливість достовірного визначення вартості необоротних активів.

За першим критерієм має бути підтвердження того, що до підприємства перейшли всі ризики та вигоди, пов’язані з використанням необоротного активу.

За другим критерієм аудитор має впевнитись у достовірності інформації про витрати на придбання або створення об'єкта, дотримання підприємством принципу обачності. Аудитор повинен встановити правильність віднесення витрат за звітний період. Якщо у момент здійснення витрат з метою отримання майбутніх економічних вигід підприємство не отримує необоротний або інший актив, то такі витрати мають бути включені до складу витрат того звітного періоду, в якому їх зазнали [14, с. 7].

Аудитор повинен встановити дотримання підприємством економічно обґрунтованої класифікації необоротних активів. Ці типові класифікації призначені для встановлення єдиного їх групування в обліку. У відповідності до існуючої системи обліку в Україні діє наступний порядок класифікації:

1) за галузевою ознакою;

2) за характером участі в процесі виробництва -- виробничі і невиробничі;

3) за видами -- земельні ділянки, будівлі і споруди, транспортні засоби, машини і обладнання, тварини, багаторічні насадження та ін.

4) по належності -- власні та орендовані;

5) за ознакою використання -- ті, що знаходяться в експлуатації, на реконструкції, в запасі, на консервації та інші класифікаційні ознаки.

Аудитором перевіряється правильність обліку основних засобів по первісній вартості, яка визначається на основі таких фактичних витрат:

— сум, сплачених у відповідності з договором;

— сум, сплачених організаціям за здійснення робіт по договорам, за інформаційні та консультативні послуги;

— сплачення податків, мита, реєстраційних зборів, державного мита та інших платежів, пов’язаних з придбанням основних засобів;

— витрат на страхування ризиків, пов’язаних з доставкою;

— витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Історично для обліку основних засобів використовується три види оцінки, правильність визначення яких перевіряється аудитором [34, с. 478]:

1) первісна вартість -- використовується в обліку на протязі всього строку служби об'єкта на даному підприємстві;

2) переоцінена вартість -- переоцінена первісна вартість;

3) залишкова вартість -- первісна вартість за мінусом зносу;

Аудитором визначається достовірність оцінки основних засобів:

— безкоштовно отриманні основні засоби оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання;

— первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів.

— первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

— збудовані власними силами підприємства, внесені до статутного капіталу, переведені до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо оцінюються по первісній вартості.

Справедлива вартість -- це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу, або оплата обов’язків в результаті операцій між зацікавленими та незалежними сторонами. Різниця між справедливою і залишковою вартістю переданого об'єкта включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з покращенням об'єкта (модернізація, реконструкція, та ін.), які приводять до збільшення майбутніх економічних вигод. Аудитором перевіряється правильність ведення аналітичного обліку по кожному інвентарному об'єкту. Окремим інвентарним об'єктом є завершений механізм з усіма приладами і пристроями, який призначений для виконання визначених самостійних функцій. Для того щоб забезпечити високий ступінь доказовості перевірки збереження і технічного стану основних засобів, аудитор на прохання замовника може провести інвентаризацію спільно з комісією, призначеною керівником підприємства, до якої мають входити інженер-механік та інженер-будівельник. Це мас важливе значення для з’ясування ступеня розукомплектування окремих машин та обладнання, встановлення причин наявності обладнання, яке не використовується або невстановлене. Спочатку аудитор перевіряє дані бухгалтерського обліку про наявність основних засобів, ознайомлюється із записами про рух і технічний стан окремих об'єктів в інвентарних картках або інших документах, перевіряє наявність документів, які характеризують окремі основні засоби. Після докладного вивчення облікової інформації оглядаються об'єкти в натуральному вигляді з метою перевірки їх фактичної наявності у визначених розпорядними документами керівника підприємства місцях експлуатації та встановлення їх придатності для подальшого використання за прямим призначенням.

Орендовані машини й обладнання уважно перевіряють з огляду на їх стан, спроможність випуску продукції, а також повноту обліку виробленої на них продукції. Перевіркою встановлюється, чи закріплені основні засоби за окремими матеріально відповідальними особами за номерами, місцями їх збереження та використання. Щодо документального оформлення, то на основні засоби, які перебувають в оренді на даному підприємстві, має бути окремий опис у двох примірниках з обов’язковою перевіркою відповідних документів, які підтверджують факт отримання в оренду. Наявність фактів заміни нових окремих видів основних засобів старими встановлюється перевіркою правильності заповнення інвентарних карток та технічної документації: марки, заводського номера, обсягу виконаних робіт, відпрацьованого часу, зносу та ін. Особливої уваги потребує перевірка фактів незаконної передачі в особисте користування окремим особам виробничого та господарського інвентарю тощо. У разі виявлення таких фактів господарський інвентар має бути повернутий з оплатою сум за його використання та встановленням винних осіб. Особливо уважно перевіряють наявність і зберігання обладнання, що не працює та перебуває в резерві, умови його зберігання й комплектність.

Особливій перевірці підлягає технічний стан обладнання та машин, призначених для списання, виявлення в експлуатації списаних машин і обладнання. Виявлені у процесі аудиторської перевірки такі об'єкти підлягають відновленню в обліку. Особливо ретельно слід перевіряти факти нестачі або крадіжки пристосувань, які належать до окремих видів основних засобів. Зловживання полягає в тому, що окремі об'єкти основних засобів поділяють на складові частини, що обліковуються як самостійні. В такий спосіб приховуються нестачі або крадіжки. Для виявлення таких зловживань аудитор повинен вивчити технічну документацію, паспорти дорогого імпортного обладнання. У разі виявлення порушень і недоліків щодо збереження основних засобів і їх технічного стану аудитор має згрупувати їх у накопичувальній відомості. Аудитор має встановити правильність обробки результатів перевірки працівниками бухгалтерії підприємства, що полягає в регулюванні розбіжностей фактичної наявності основних засобів з даними бухгалтерського обліку, встановленими при інвентаризації

В аудиторському висновку з перевірки основних засобів потрібно визначити заходи, спрямовані на поліпшення зберігання обладнання, транспортних засобів, введення в експлуатацію невстановленого обладнання або його реалізації тощо.

3.3 Аудит надходження та вибуття основних засобів

Аудит руху необоротних активів (надходження, вибуття, внутрішнє переміщення) проводиться з метою встановлення законності, правильності та своєчасності оформлення їх у процесі господарської діяльності підприємства [16, с. 91]. На основі актів приймання-передачі основних засобів (ф. № 03−1) встановлюється джерело їх надходження: як внесок до статутного капіталу, безоплатне отримання від юридичних і фізичних осіб, придбання за плату чи на бартерній основі, в результаті капітальних інвестицій, на умовах оперативної або фінансової оренди, в результаті виявлення об'єктів, що не значилися у бухгалтерському обліку, закладання багаторічних насаджень.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой