Аудит руху та ефективності використання основних засобів підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТРАНСПОРТУ

КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ

Курсова робота

з дисципліни «Аудит»

на тему: Аудит руху та ефективності використання основних засобів підприємства

Студент: Білоусова А. О.

Викладач: Пильнов Д. О.

Київ 2012

Зміст

Вступ

1. Загальні принципи організації аудиту

1.1 Суть, завдання та функції аудиту в умовах ринкової економіки

1.2 Організація та планування аудиторської діяльності

1.3 Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

2. Методика аудиту основних засобів

2.1 Завдання, об'єкти, джерела та послідовність аудиту основних засобів

2.2 Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

2.3 Аудит надходження та вибуття основних засобів

2.4 Аудит амортизації та використання основних засобів

3. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки пов’язаний з кардинальними змінам в структурі та формах власності, а також в організації та управлінні виробництвом. Це зумовлює необхідність вдосконалення системи облікової інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Трансформація обліку здійснюється в рамках реалізації стратегічного курсу нашої держави на інтеграцію до світового економічного простору, що передбачає адаптацію законодавства України до європейського рівня.

Розвиток ринкових відносин в економіці держави об'єктивно веде до полярності інтересів між виробниками, споживачами та державою. Наприклад, створення акціонерних товариств призвело до зіткнення інтересів акціонерів та управлінців (менеджерів). У зв’язку з цим виникла потреба у незалежному контролі діяльності господарюючих суб'єктів, який би забезпечив підтвердження достовірності їх фінансових звітів. Цей вид діяльності отримав назву «аудит».

Власники та кредитори позбавлені можливості самостійно впевнитись у тому, що всі численні операції підприємства законні та правильно відображені у звітності, тому вони відчувають потребу у послугах аудиторів.

Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств та дотримання ними законодавства необхідне державі для прийняття рішень в області економіки та оподаткування, суддям, прокурорам, та слідчим для підтвердження достовірності фінансової звітності, яка їх цікавить.

Оскільки діяльність кожного підприємства передбачає наявність засобів виробництва і відповідних матеріальних умов, вони є одним з найважливіших елементів продуктивних сил, визначають їх рівень. Головною передумовою здійснення будь-якого виробничого процесу є наявність відповідних засобів праці. Їх склад і структура визначають вид діяльності та виробничу потужність підприємства.

Отже, роль і значення засобів праці у виробничому процесі та значна їх частка в загальній вартості активів і визначають основний зміст категорії «основні засоби».

Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад і методичних підходів до вирішення проблем оцінки, обліку, аналізу і аудиту основних засобів внесли вчені-економісти — М.Я. Дем’яненко, Г. Г. Кірейцев, М.Т. Білуха, О. М. Голованов, Л.І. Гомберг, М. В. Кужельний, Л. К. Сук, В.П. Завгородній, В.Ф. Палій, В. В. Сопко, В.Г. Лінник та інші вчені.

1. Загальні принципи організації аудиту

1.1 Суть, завдання та функції аудиту в умовах ринкової економіки

В умовах ринкових відносин та різноманітності форм власності, виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту. З ростом ринкових відносин потреби щодо аудиторських послуг зростають, а отже, розширюються рамки тлумачення аудиту. Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності. Законом України «Про аудиторську діяльність» дається наступне визначення аудиту: «аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам». Аудит — це дослідження, а будь-яке дослідження визначається поставленою метою. Визначення мети необхідно, щоб створити деяку структуру, яка допомогла б аудитору зібрати необхідну кількість актуальних свідчень при виконанні аудиту. Мета аудиту визначається предметом аудиторської перевірки. В загальному значенні мета аудиту полягає в досить глибокому і докладному ознайомленні з предметом аудиторської перевірки, щоб скласти про нього компетентну думку. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). В залежності від користувачів виникає необхідність в засвідченні аудитором різної фінансової інформації. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарюючі суб'єкти вступають в договірні відносини щодо використання майна, грошових коштів, здійснення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна бути підкріплена можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію, достовірність якої підтверджена незалежним аудитором. Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними норм законодавства необхідні державі для прийняття рішень в галузі економіки і оподаткування. Аудиторські перевірки необхідні також державним органам, судам, прокурорам та слідчим для підтвердження достовірності фінансової інформації, яка є комерційною таємницею. Аудитори (аудиторські фірми) можуть пропонувати інші аудиторські послуги, пов’язані з їхньою професійною діяльністю, зокрема по проведенню і відновленню бухгалтерського обліку, в формі консультацій по питанням бухгалтерського обліку і фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності і інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання. Перелік послуг, які можуть пропонувати аудитори (аудиторські фірми), визначається Аудиторською палатою України відповідно стандартам аудиту. Завдання аудиту визначається його метою. На сучасному розвитку економіки в Україні основним завданням аудиту є збирання достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан

Основними завданнями аудиту є:

— перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

— виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

— реальність визначення фінансових результатів;

— оцінка ефективності внутрішнього контролю;

— надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

Виконання основного завдання направлене на задоволення потреб всіх користувачів звітності. Проте, аудитор, на відміну від інших суб'єктів контролю, виступає діловим партнером клієнта, який, перевіряючи, повинен надавати різнобічну допомогу клієнту в усіх його справах. Тому аудит паралельно з основним завданням виконує функціональні завдання: коригування, функцію оперативного контролю і стратегічні завдання. Коригування — у випадку, якщо за результатами проведеного аудиту аудитором зроблені негативні висновки, він може на прохання клієнта видати рекомендації щодо виправлення помилок (але не виправляти їх).

Функція оперативного контролю — систематичний контроль безпосередньо в процесі діяльності суб'єкта з метою попередження помилок або вибору оптимальних рішень (не приймати рішення, а допомагати у їх виборі). Стратегічні - обґрунтування оптимальної або пропозиція альтернативної стратегії та перспективної програми розвитку суб'єкта господарювання на підставі даних, одержаних у процесі аудиту.

1.2 Організація та планування аудиторської діяльності

Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка згідно із законодавством є неурядовим органом. Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Метою діяльності АПУ є створення системи незалежного фінансово-господарського контролю у формі аудиту, який дає об'єктивну оцінку фінансового стану підприємств і підприємців, сприяє раціональному господарюванню та своєчасно запобігає банкрутству власника, забезпечує достовірний контроль за доходами і видатками власників та одночасно оберігає інтереси держави.

АПУ веде реєстр аудиторів України, яким виданий кваліфікаційний сертифікат на проведення аудиту; проводить сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю; затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту; регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності і при необхідності застосовує до них стягнення; здійснює інші повноваження, передбачені діючим Законом і Статутом Аудиторської палати України. Кожного року Аудиторська палата України отримує від аудиторських фірм і аудиторів звіти про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз і представляє в Кабінет Міністрів України узагальнену інформацію про стан аудиторської діяльності України. АПУ формується шляхом делегування до її складу п’яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб. АПУ може створювати на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ. Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний завідувачем, який несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання функціональних обов’язків її членами. Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п’яти років, а членів АПУ першого скликання — відповідно, трьох років. Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами, а також замовленнями, що надходять від підприємств, підприємців та ін. За портфелем замовлень аудиторська фірма складає плани своєї діяльності на календарний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг. Законодавством передбачені права і обов’язки аудиторських фірм і аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність. Аудитор — це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого АПУ на встановлений строк. Сертифікацію (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснює Аудиторська палата України. Право на отримання сертифіката аудитора мають громадяни з вищою освітою, відповідними знаннями з питань обліку та досвідом роботи не менше трьох років на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. АПУ та її регіональні відділення видають документи серій А, Б, АБ (регіональні відділення тільки серії А) в індивідуальному порядку. Клопотання про надання сертифіката подаються до АПУ та її регіональних відділень особисто з пред’явленням паспорта. До заяви додаються офіційно засвідчена копія диплома про вищу освіту, витяг із трудової книжки, квитанція про сплату коштів за сертифікацію. Строк дії сертифікату не може перевищувати п’яти років. Продовження строку дії сертифікату проводиться через п’ять років за результатами контрольного тестування по спеціальності в порядку, встановленому АПУ. Відповідно до рішення Аудиторської палати України від 31 жовтня 2000 р. (протокол № 95) затверджено Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності (Реєстр) — офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм (юридичних осіб) і аудиторів-підприємців (фізичних осіб) — суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстрували свою аудиторську діяльність згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність». За Законом України «Про аудиторську діяльність» ведення Реєстру покладене на АПУ. При включенні до Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності видається свідоцтво встановленого Аудиторською палатою України зразка. АПУ щорічно оприлюднює у засобах масової інформації Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності, які завчасно подали звіт та підтвердили свою аудиторську діяльність за звітний рік.

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку). Одним із найважливіших етапів аудиту є планування. Аудитор зобов’язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури. Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю. Відповідно до МСА, планування аудиту здійснюється на підставі МСА 300 «Планування аудиту».

Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, та виявлення проблем, які слід перевірити найретельніші. Планування аудиту має дуже важливі особливості:

— мета, яка заздалегідь визначена законом;

— кожний суб'єкт аудиту (клієнт) — індивідуальний;

— проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідності, помилки, фальсифікації і порушення чинних законодавчих та нормативних актів.

Планування — це процес, який дає можливість найбільш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик не виявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це дає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки. Планування аудиторської діяльності необхідне для:

— вибору підходів для досягнення цілей аудиту;

— виконання і контролю за роботою;

— визначення саме основних аспектів об'єкта аудиту;

— гарантованості повноти виконаної роботи;

— зменшення ризику.

Планування аудиторських робіт допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу, та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій. Характер планування в значному ступені залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

1.3 Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

Сукупність організаційних, методичних і технічних процедур становить аудиторський процес. Кожна аудиторська перевірка складається з етапів і частин, які називаються стадіями. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками та аналітичні процедури); завершення аудиту. Аудиторський процес складається з таких стадій: дослідницька, підготовчо-узгоджувальна, основна, завершальна.

Дослідницька стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості аудиту. Вона передбачає вивчення: особливостей підприємства, перспектив розвитку підприємства, обліково-аналітичного і контрольного процесу на підприємстві, загального підходу до проведення аудиту, оцінки ступеня ризику, попереднього варіанта загального плану і програми аудиторської перевірки, визначених обсягів робіт, конкретних виконавців, встановлення планового рівня суттєвості. Підготовчо-узгоджувальна стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат. До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закінчення).

Приклад плану аудиту ТОВ «Місто N» наведено в додатку А.

Підготовчо-узгоджувальна стадія зосереджується на:

— узгодженні із замовником плану перевірки, обсягу робіт, термінів її проведення, форми представлення результатів аудиту;

— узгодженні рівня відповідальності аудиторського підприємства і замовника, визначенні вартості аудиторських послуг;

— закріпленні досягнутих домовленостей між аудиторською фірмою і замовником шляхом підписання необхідних документів (договір, програма аудиту тощо);

— підготовці необхідної нормативно-правової бази для перевірки.

Основна стадія зводиться до такого:

— проводиться аудит (виконуються аудиторські послуги);

— готується підсумкова аудиторська документація

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку. На цій стадії обговорюється додаткова документація, що передається замовнику і передається аудиторський висновок.

Аудит представляє собою сукупність дій аудитора. Такі дії аудитора називаються аудиторськими процедурами. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє відхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку, їх відповідність вимогам, що до них висуваються. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичного обліку і первинними документами.

У загальному вигляді аудиторські процедури можуть бути класифіковані таким чином:

— розуміння бізнесу, його організації, галузі, у якій здійснюється діяльність підприємства;

— вивчення і аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому;

— вивчення форм і методів обліку, оцінювання впливу законодавчих змін на стан обліково-аналітичного процесу;

— визначення стану об'єкта в натуральному, вартісному вираженні;

— контроль процесу відображення деяких операцій в обліку (первинні документи, аналітичні, синтетичні та звітні документи);

— розгляд питань минулих років;

— огляд звітів керівництва підприємства і проміжних звітів;

— аналіз важливих змін в облікових процедурах;

— оцінка праці внутрішніх аудиторів.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені. Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування. Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку. Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки. Після завершення оцінки окремих напрямків аудиторської перевірки та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про аудиторську перевірку, що містить висновок аудитора. Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність. Складання аудиторського висновку регламентується МСА 700 «Аудиторський висновок». Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб'єкта. Складання аудиторського висновку є одним із найбільш відповідальних моментів аудиту, оскільки підводяться підсумки виконаних аудиторських процедур, узагальнюються виявлені помилки, визначається їхній сукупний вплив на фінансову звітність і висловлюється думка аудитора про її достовірність, повноту відповідності діючому законодавству. Аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов’язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок аудиторського висновку, адресат, вступ, масштаб перевірки, висновок аудитора про перевірену фінансову звітність, дата аудиторського висновку, адреса аудитора (аудиторської фірми), підпис аудиторського висновку, адреса аудиторської фірми. У відповідності з МСА 700 аудитор може складати за результатами аудиторської перевірки наступні види аудиторських висновків:

— позитивний аудиторський висновок — якщо фінансова звітність достовірна і реально відображає фінансово-майновий стан підприємства;

— умовно-позитивний аудиторський висновок — якщо у фінансовій звітності є несуттєві відхилення від вимог, що не впливають на фінансовий результат;

— негативний аудиторський висновок відповідно до п. 39 МСА 700 — якщо звітність підприємства недостовірна і надана аудитору з метою введення його в оману;

— відмова від надання аудиторського висновку — якщо аудитор не володіє необхідною інформацією, або обмежений в обсязі аудиторської перевірки, в наслідок чого не в змозі висловити свій погляд.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати описання усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди. Такі причини коротко наводяться в окремому розділі висновку з посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок або дається відмова від висновку. Окрім «класичних» аудиторських висновків про перевірену річну звітність підприємства у відповідності до МСА 800 аудитори можуть видавати інші специфічні висновки і звіти про виконану роботу по спеціальним завданням.

2. Методика аудиту основних засобів

2.1 Завдання, об'єкти, джерела та послідовність аудиту основних засобів

До основних засобів відносяться матеріальні активи, якими підприємство володіє з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, послуг, надання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних функцій, строк корисного використання більше одного року.

Завданням аудиту основних засобів є встановлення:

— правильності визнання, класифікації та оцінки необоротних активів;

— дотримання вимог щодо документального оформлення наявності та руху необоротних активів;

— правильності ведення інвентарного обліку необоротних активів;

— збереженості необоротних активів та їх технічного стану;

— правильності відображення в обліку надходження необоротних активів та витрат на їх утримання;

— дотримання вимог щодо нарахування амортизації необоротних активів і правильності відображення в обліку;

— достовірності відображення в обліку орендованих необоротних активів;

— правильності переоцінки та зменшення корисності необоротних активів;

— достовірності відображення в обліку вибуття необоротних активів, контроль за збереженням основних засобів;

— правильності документального оформлення та визначення витрат на ремонт необоротних активів та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку;

— достовірності розкриття інформації про основні засоби та нематеріальні активи у Примітках до фінансової звітності.

Об'єктами аудиту основних засобів є:

— наявність і стан збереження основних засобів;

— операції, пов’язані з рухом основних засобів, їх технічний стан;

— стан оперативного, інвентарного, аналітичного та синтетичного обліку основних засобів;

— амортизація та індексація основних засобів;

— операції з капітального ремонту, технічного переозброєння, модернізації та реконструкції основних засобів;

— облік орендованих основних засобів;

— придбання та виготовлення основних засобів;

— облік витрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання;

— матеріали інвентаризації, статистичної та фінансової звітності.

Перед безпосереднім проведенням аудиту основних засобів аудитору необхідно:

— ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку основних засобів за період, що підлягає перевірці, її змінами порівняно з попереднім;

— уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;

— ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів за станом на 1 січня Та їх відображенням в обліку;

— перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії, щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з’ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

— ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;

— перевірити наявність картотеки основних засобів за місця ми їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб;

— вивчити інформацію наказів, списку матеріально-відповідальних осіб, що звільнилися;

— встановити забезпеченість бухгалтерії підприємства чинними нормативними документами, що визначають правила ведення обліку основних засобів, зразками міжвідомчих форм уніфікованої документації з обліку цих активів.

Така інформація дасть змогу аудитору на початку перевірки мати загальне уявлення про організацію обліку необоротних активів на підприємстві та визначити ті аспекти, що потребують особливої уваги.

Аудит основних засобів підприємства проводиться у такій послідовності:

Етап 1

Підготовчий: аудитор з’ясовує склад основних засобів, ступінь їх зносу, технічні характеристики, місцезнаходження та матеріальну відповідальність. Потім аудитор проводить оцінку стану внутрішнього контролю по напрямкам:

а) перевіряє наявність первинної документації по господарським операціям з основними засобами підприємства;

б) розподіл обов’язків посадових осіб, відповідальність осіб відповідальних за стан та рух основних засобів;

в) забезпечення умов зберігання та експлуатації основних засобів;

г) періодичність проведення інвентаризації основних засобів;

д) контроль записів в журналі обліку руху основних засобів.

Етап 2

Основний: аудитор аналізує достовірність результатів проведеної інвентаризації основних засобів, проводить вибіркову перевірку шляхом перерахунку окремих основних засобів. При виявленні розбіжностей аудитор доповідає керівнику з метою скасування цих порушень.

Потім аудитор перевіряє:

а) приналежність основних засобів та правильність їх оцінки;

б) правильність нарахування зносу та визначення витрат на їх ремонт;

в) оцінку фінансових результатів від реалізації основних засобів;

г) правильність документального оформлення оприбутковування і списання основних засобів;

д) правильність індексації та переоцінки основних засобів;

е) порівнянність даних аналітичного та синтетичного обліку, Головної книги та Балансу;

ж) ефективність використання основних засобів.

Етап 3

Підсумковий: аудитор на основі робочих документів складає проміжний Звіт про стан обліку і робить аудиторський висновок про достовірність, повноту і реальність відображення основних засобів у фінансовій звітності

2.2 Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

Найперше, що підлягає перевірці при аудиті основних засобів — це облікова політика підприємства. Тому що, перед тим як перевіряти, яким чином здійснюється облік треба перевірити, як цей облік на підприємстві організований. В обліковій політиці у відповідності з П (С)БО № 7 «Основні засоби» повинно бути вказано методи оцінки основних засобів, їх класифікація на підприємстві, методи амортизації, ознаки включення об'єктів до складу основних засобів та інше. Аудитор повинен перевірити відповідність облікової політики чинному законодавству та бухгалтерським вимогам у відношенні основних засобів. Аудитор перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму організації бухгалтерського обліку, чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства. Перевірці підлягає також стан синтетичного обліку і його зв’язки з даними аналітичного обліку. Перевірка правильності визнання підприємством необоротних активів ґрунтується на встановленні аудитором відповідності їх загальним критеріям:

— існування ймовірності того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням цих активів;

— можливість достовірного визначення вартості необоротних активів.

За першим критерієм має бути підтвердження того, що до підприємства перейшли всі ризики та вигоди, пов’язані з використанням необоротного активу.

За другим критерієм аудитор має впевнитись у достовірності інформації про витрати на придбання або створення об'єкта, дотримання підприємством принципу обачності. Аудитор повинен встановити правильність віднесення витрат за звітний період. Якщо у момент здійснення витрат з метою отримання майбутніх економічних вигід підприємство не отримує необоротний або інший актив, то такі витрати мають бути включені до складу витрат того звітного періоду, в якому їх зазнали.

Аудитор повинен встановити дотримання підприємством економічно обґрунтованої класифікації необоротних активів. Ці типові класифікації призначені для встановлення єдиного їх групування в обліку. У відповідності до існуючої системи обліку в Україні діє наступний порядок класифікації:

1) за галузевою ознакою;

2) за характером участі в процесі виробництва — виробничі і невиробничі;

3) за видами — земельні ділянки, будівлі і споруди, транспортні засоби, машини і обладнання, тварини, багаторічні насадження та ін.

4) по належності - власні та орендовані;

5) за ознакою використання — ті, що знаходяться в експлуатації, на реконструкції, в запасі, на консервації та інші класифікаційні ознаки.

Аудитором перевіряється правильність обліку основних засобів по первісній вартості, яка визначається на основі таких фактичних витрат:

— сум, сплачених у відповідності з договором;

— сум, сплачених організаціям за здійснення робіт по договорам, за інформаційні та консультативні послуги;

— сплачення податків, мита, реєстраційних зборів, державного мита та інших платежів, пов’язаних з придбанням основних засобів;

— витрат на страхування ризиків, пов’язаних з доставкою;

— витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Історично для обліку основних засобів використовується три види оцінки, правильність визначення яких перевіряється аудитором:

1) первісна вартість — використовується в обліку на протязі всього строку служби об'єкта на даному підприємстві;

2) переоцінена вартість — переоцінена первісна вартість;

3) залишкова вартість — первісна вартість за мінусом зносу;

Аудитором визначається достовірність оцінки основних засобів:

— безкоштовно отриманні основні засоби оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання;

— первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів.

— первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

— збудовані власними силами підприємства, внесені до статутного капіталу, переведені до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо оцінюються по первісній вартості.

Справедлива вартість — це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу, або оплата обов’язків в результаті операцій між зацікавленими та незалежними сторонами. Різниця між справедливою і залишковою вартістю переданого об'єкта включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з покращенням об'єкта (модернізація, реконструкція, та ін.), які приводять до збільшення майбутніх економічних вигод. Аудитором перевіряється правильність ведення аналітичного обліку по кожному інвентарному об'єкту. Окремим інвентарним об'єктом є завершений механізм з усіма приладами і пристроями, який призначений для виконання визначених самостійних функцій. Для того щоб забезпечити високий ступінь доказовості перевірки збереження і технічного стану основних засобів, аудитор на прохання замовника може провести інвентаризацію спільно з комісією, призначеною керівником підприємства, до якої мають входити інженер-механік та інженер-будівельник. Це мас важливе значення для з’ясування ступеня розукомплектування окремих машин та обладнання, встановлення причин наявності обладнання, яке не використовується або невстановлене. Спочатку аудитор перевіряє дані бухгалтерського обліку про наявність основних засобів, ознайомлюється із записами про рух і технічний стан окремих об'єктів в інвентарних картках або інших документах, перевіряє наявність документів, які характеризують окремі основні засоби. Після докладного вивчення облікової інформації оглядаються об'єкти в натуральному вигляді з метою перевірки їх фактичної наявності у визначених розпорядними документами керівника підприємства місцях експлуатації та встановлення їх придатності для подальшого використання за прямим призначенням.

Орендовані машини й обладнання уважно перевіряють з огляду на їх стан, спроможність випуску продукції, а також повноту обліку виробленої на них продукції. Перевіркою встановлюється, чи закріплені основні засоби за окремими матеріально відповідальними особами за номерами, місцями їх збереження та використання. Щодо документального оформлення, то на основні засоби, які перебувають в оренді на даному підприємстві, має бути окремий опис у двох примірниках з обов’язковою перевіркою відповідних документів, які підтверджують факт отримання в оренду. Наявність фактів заміни нових окремих видів основних засобів старими встановлюється перевіркою правильності заповнення інвентарних карток та технічної документації: марки, заводського номера, обсягу виконаних робіт, відпрацьованого часу, зносу та ін. Особливої уваги потребує перевірка фактів незаконної передачі в особисте користування окремим особам виробничого та господарського інвентарю тощо. У разі виявлення таких фактів господарський інвентар має бути повернутий з оплатою сум за його використання та встановленням винних осіб. Особливо уважно перевіряють наявність і зберігання обладнання, що не працює та перебуває в резерві, умови його зберігання й комплектність.

Особливій перевірці підлягає технічний стан обладнання та машин, призначених для списання, виявлення в експлуатації списаних машин і обладнання. Виявлені у процесі аудиторської перевірки такі об'єкти підлягають відновленню в обліку. Особливо ретельно слід перевіряти факти нестачі або крадіжки пристосувань, які належать до окремих видів основних засобів. Зловживання полягає в тому, що окремі об'єкти основних засобів поділяють на складові частини, що обліковуються як самостійні. В такий спосіб приховуються нестачі або крадіжки. Для виявлення таких зловживань аудитор повинен вивчити технічну документацію, паспорти дорогого імпортного обладнання. У разі виявлення порушень і недоліків щодо збереження основних засобів і їх технічного стану аудитор має згрупувати їх у накопичувальній відомості. Аудитор має встановити правильність обробки результатів перевірки працівниками бухгалтерії підприємства, що полягає в регулюванні розбіжностей фактичної наявності основних засобів з даними бухгалтерського обліку, встановленими при інвентаризації

В аудиторському висновку з перевірки основних засобів потрібно визначити заходи, спрямовані на поліпшення зберігання обладнання, транспортних засобів, введення в експлуатацію невстановленого обладнання або його реалізації тощо.

2.3 Аудит надходження та вибуття основних засобів

Аудит руху необоротних активів (надходження, вибуття, внутрішнє переміщення) проводиться з метою встановлення законності, правильності та своєчасності оформлення їх у процесі господарської діяльності підприємства. На основі актів приймання-передачі основних засобів (ф. № 03−1) встановлюється джерело їх надходження: як внесок до статутного капіталу, безоплатне отримання від юридичних і фізичних осіб, придбання за плату чи на бартерній основі, в результаті капітальних інвестицій, на умовах оперативної або фінансової оренди, в результаті виявлення об'єктів, що не значилися у бухгалтерському обліку, закладання багаторічних насаджень.

При встановленні достовірності відображення в обліку необоротних активів, аудитор визначає відповідність залишків на синтетичних рахунках, відображених у Головній книзі, аналогічним даним аналітичного обліку та бухгалтерського Балансу. Вони мають збігатися за всіма позиціями: сальдо на початок місяця, обороти за місяць, сальдо на кінець місяця. Якщо виявлено розбіжності, аудитор з’ясовує причини і рекомендує підприємству провести інвентаризацію основних засобів та устаткування. Для перевірки правильності залишків основних засобів на початок року аудитор порівнює їх з даними Балансу за попередній рік на кінець року.

Аудитору слід ознайомитися з обліковою політикою підприємства щодо обліку основних засобів, нарахування амортизації, дотримання порядку обліку витрат на ремонт основних засобів. Перевірка первинного обліку необоротних активів зводиться до встановлення аудитором дотримання підприємством затверджених Наказом Держкомстату України типових форм первинних документів. За всіх випадків надходження необоротних активів на підприємство має бути складений Акт приймання-передачі основних засобів (внутрішнього переміщення):

— для основних засобів, що надійшли (ф. № 03−1);

— при оприбуткуванні після капітального ремонту, реконструкції, модернізації (ф. № 03−2);

Перевірці підлягає правильність документального оформлення необоротних активів, переданих в експлуатацію. Вони мають бути закріплені за бригадами, фермами, відділеннями, іншими структурними підрозділами та за матеріально відповідальними особами. Закріплення необоротних активів за матеріально відповідальними особами має бути підтверджено їх інвентарним списком (ф. № 03−9). Аудитор встановлює правильність документального оформлення внутрішнього переміщення необоротних активів від однієї матеріально відповідальної особи до іншої на основі накладних. Аудитор повинен встановити виробничу необхідність переміщення основних засобів та витрати, пов’язані з цим, винних осіб при недоцільності переміщення, своєчасність відображення записів про переміщення основних засобів в інвентарних картках у розрізі матеріально відповідальних осіб та оприбуткування. Правильність оформлення вибуття необоротних, активів, що має місце внаслідок фізичного та морального зносу і непридатності для подальшого використання тощо має бути оформлено Актом на списання основних засобів (ф. № 03−3), Актом на списання автотранспортних засобів (ф. № 03−4), Актом про установку, пуск та демонтаж будівельних машин (ф. № 03−5), Актом на списання основних засобів (ф. № 03−3), Актом на списання виробничого і господарчого інвентарю (ф. № 126). Операції щодо надходження матеріальних необоротних активів аудитор перевіряє з огляду на дотримання правил оформлення актів введення їх в експлуатацію шляхом капітальних інвестицій або актів приймання-передачі, а також правильності відображення цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Особливо уважно аудитором перевіряються операції щодо оприбуткування безоплатно придбаних необоротних активів. Аудитор повинен перевірити, що безоплатно отримані необоротні активи оприбутковані підприємством із збільшенням додаткового капіталу (дебет рахунків 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи» та кредит рахунку 42 «Додатковий капітал»). Аудитором перевіряти факти придбання підприємством основних засобів у фізичних осіб. Такі операції оформляються письмовим договором купівлі-продажу із зазначенням паспортних даних продавця на суму, сплачену фізичній особі за куплені у неї основні засоби. При цьому роблять такі записи:

Д-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» К-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті»;

Д-т 15 «Капітальні Інвестиції» К-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами»;

Д-т 10 «Основні засоби» К-т 15 «Капітальні інвестиції».

На суму, сплачену фізичній особі, подається довідка в податкову адміністрацію про отримання доходу (ф. № 2) за місцем проживання. Аудит операцій, що відображують надходження основних засобів, потребує уваги щодо правильності формування первісної вартості об'єкта. Незалежно від того, чи були основні засоби в експлуатації, вони оприбутковуються підприємством за первісною вартістю. З метою визначення правильності встановлення підприємством первісної вартості основних засобів аудитор перевіряє рахунок 15 «Капітальні інвестиції», оскільки на ньому виявляється інвентарна вартість придбаного об'єкта, за якою він приймається на облік:

Д-т 10 «Основні засоби» К-т 15 «Капітальні Інвестиції».

Несвоєчасне оприбуткування необоротних активів призводить до недонарахування амортизації та до неправильного розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг). Своєчасність оприбуткування в бухгалтерському обліку основних засобів визначається порівнянням дат оприбуткування у Журналі-ордері № 13 з датами, зазначеними в актах приймання-передачі основних засобів. Аудиторська перевірка поширюється на операції, пов’язані з вибуттям основних засобів: у разі безоплатної передачі їх з балансу на баланс за рішенням органів управління, ліквідації у зв’язку з повним зносом, продажу зайвих і непотрібних, нестач, виявлених інвентаризацією та перевірками, внесків до статутного капіталу, передаванні в довгострокову оренду, у разі стихійного лиха, екстремальних ситуацій тощо. Із балансів підприємств можуть бути списані будівлі, споруди, машини та інші основні засоби, якщо вони стали непридатними внаслідок фізичного зносу, стихійного лиха, морального старіння або у зв’язку з будівництвом, розширенням, реконструкцією та технічним їх переоснащенням. Основні засоби підлягають списанню лише у тих випадках, коли відновити їх неможливо або економічно недоцільно і вони не можуть бути реалізовані. Особливість аудиту операцій з ліквідації основних засобів полягає в тому, що аудитор повинен переконатись у правильності списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів. Аудитор з’ясовує, чи була створена за наказом керівника підприємства постійно діюча комісія для списання основних засобів, у якому складі і чи є в актах підписи членів комісії та мотивація доцільності списання. Останнє обумовлено тим, що інколи основні засоби передчасно списуються через недбале зберігання, порушення правил експлуатації, з метою привласнення, заміни нових об'єктів необоротних активів старими. Для виявлення доцільності списання необоротних активів аудитор порівнює дані актів на списання з даними Інвентарних карток та інвентарними списками, а також перевіряє усі записи, проведені в обліку від надходження до вибуття об'єкта необоротних активів. Після цього перевіряє правильність визначення фінансового результату від списання необоротних активів як різницю між первісною вартістю об'єкта, що ліквідується, і сумою нарахованого зносу за період використання з урахуванням витрат, пов’язаних із ліквідацією. Перевіряють також оприбуткування матеріальних цінностей, одержаних від ліквідації необоротних активів. У разі списання обладнання й транспортних засобів, які вибули в результаті аварії, до акта про ліквідацію має додаватися копія акта про аварію із з’ясуванням причин, що викликали аварію, і вжитих заходів щодо винних осіб. Аудитор перевіряє подані до затвердження акти на списання основних засобів, звіривши їх дані з технічними паспортами та проектами, отриманими у процесі перевірки об'єктів у натуральному вигляді. Результати перевірки достовірності списання основних засобів відображуються у накопичувальній відомості систематизації виявлених фактів порушень діючого порядку списання основних засобів. Така відомість має бути підписана аудитором, керівником і головним бухгалтером підприємства, яке перевіряється. На закінчення аудиторської перевірки руху основних засобів, аудитор встановлює достовірність даних синтетичного та аналітичного обліку. З цією метою проводить перевірку організації аналітичного обліку основних засобів, яку починають із встановлення матеріально відповідальних осіб і наявності укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Якщо такі договори відсутні, аудитору слід рекомендувати підприємству їх укласти. Для підтвердження відповідності даних аналітичного обліку синтетичному необхідно, щоб оборот у Журналі-ордері № 13 відповідав підсумкам руху основних засобів в інвентарних картках, а залишки основних засобів за даними Журналу-ордера № 13 збігалися із залишками на синтетичному рахунку 10 «Основні засоби» в Головній книзі.

2.4 Аудит амортизації та використання основних засобів

аудит перевірка амортизація основний засіб

Аудит амортизації основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних необоротних активів проводиться за бухгалтерським і податковим обліком, що обумовлено відмінностями у відображенні цих операцій. Мета аудиту амортизації основних засобів за бухгалтерським обліком — встановити дотримання підприємством вимог П (С)БО 7 «Основні засоби» щодо нарахування та відображення в обліку амортизації основних засобів.

Завдання аудиту — перевірити правильність:

— визначення вартості, що амортизується;

— встановлення підприємством строку корисного використання (експлуатації) об'єктів основних засобів;

— розрахунку річної та місячної суми амортизації основних засобів за обраним підприємством методом;

— розрахунку амортизації інших необоротних матеріальних активів за прямолінійним чи спрощеним методом;

— початку та закінчення нарахування амортизації основних засобів;

— відображення у складі витрат підприємства амортизації основних засобів через систему бухгалтерських рахунків.

Джерела інформації для аудиторської перевірки амортизації: наказ про облікову політику підприємства, регістри інвентарного обліку необоротних активів (картки, відомості), розрахунок сум амортизації, регістри синтетичного обліку витрат підприємства. При перевірці правильності визначення вартості, що амортизується, аудитору слід врахувати, що такою є первісна (або переоцінена) вартість основних засобів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Аудитор повинен оцінити обґрунтованість визначення строку корисного використання об'єкта, враховуючи умови конкретного підприємства та ринкову ситуацію. За даними інвентарного обліку аудитор перевіряє обґрунтованість вибраного методу амортизації (виробничий, прямолінійний, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, зменшення залишкової вартості), встановленого строку корисного використання основних засобів, визначеної суми ліквідаційної вартості. Особливо ретельно аудитор має перевірити обґрунтованість зміни підприємством методу нарахування амортизації, що дозволено підприємству здійснювати у разі змін очікуваного способу отримання економічних вигод від використання конкретного засобу. Для встановлення обґрунтованості зміни методу нарахування амортизації аудитору потрібно проаналізувати реальність суттєвих відхилень очікуваного строку корисної експлуатації об'єкта основних засобів від попередніх оцінок. При перевірці дотримання встановлених строків початку та закінчення нарахування амортизації аудитор враховує, що нарахування амортизації починається з місяця, що настає за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання, а призупиняється починаючи з місяця, що, настає за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Амортизація не нараховується також протягом періоду реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації основних засобів. Правильність відображення нарахованих сум амортизації у складі витрат підприємства перевіряють встановленням відповідного віднесення її на окремі рахунки. Суму нарахованої амортизації має бути включено до витрат тих підрозділів виробництва (обігу), де перебувають в експлуатації основні засоби. Мета аудиту амортизації основних засобів за податковим обліком — встановити дотримання підприємством порядку нарахування амортизації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 8) від 22 травня 1997 р. № 283−97 ВР із змінами та доповненнями.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой