Аналіз діяльності бюджетних установ

Тип работы:
Курс лекций
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема 1. Зміст і завдання аналізу використання кошторисів бюджетних установ

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України від 08. 07. 2010 № 2456-VI (зі змінами та доповненнями) бюджетні установи — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. До бюджетних установ належать також наукові установи системи НАНУ, міністерств і відомств (науково-дослідні інститути, наукові бібліотеки, ботанічні сади, дендрарії, зоопарки), які здійснюють фундаментальні наукові дослідження та наукове обслуговування установи й організації органів законодавчої та виконавчої влади, юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби тощо.

Бюджетні установи є юридичними особами, мають свій статут (положення), свою печатку, рахунки в органах Державного казначейства, баланс, певні права, обов’язки і несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України. Вони реєструються в органах виконавчої влади, державної податкової служби, соціального страхування, а також можуть включатися до Єдиного регістру отримувачів гуманітарної допомоги.

Провідну роль у бюджетній системі України відіграє державний бюджет. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у сфері господарського та культурного будівництва, на оборону, утримання центральних органів державної влади і державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями, містами Києвом і Севастополем.

Сферу бюджетних установ поділяють на три групи:

— установи, що виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю, — установи законодавчої і виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського контролю, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін. ;

— установи соціально-культурного комплексу — установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін. ;

— соціальні фонди та служби, інші бюджетні установи.

Економічний аналіз забезпечує вибір необхідної для прийняття управлінських рішень інформації та перехід від фіксації стану господарських операцій та процесів до рівня їх розуміння. Це дозволяє з різнорідних даних про окремі економічні явища та фактах господарської діяльності скласти цілісну картину господарського процесу, виявити притаманні лише йому в конкретних умовах тенденції, розробити варіанти управлінських рішень та вибрати з поміж них найбільш оптимальний.

На практиці економічний аналіз дозволяє дати характеристику стану мережі бюджетних установ та наукових організацій, здійснити перевірку правильності та обґрунтованості планових показників господарської діяльності, стану норм та нормативів, що їх регулюють. Крім того, він також є необхідним для об'єктивної оцінки фактичних результатів діяльності, виявлення відхилень від планів та їх причин. Кінцева мета аналізу — це пошук резервів подальшого покращення діяльності установ та організацій, котрі перебувають на фінансуванні з державного та місцевих бюджетів. Отже, економічний аналіз є одним із важливих інструментів управління і повинен широко застосовуватись в господарській практиці. Місце та роль економічного аналізу в управлінні обумовили формування самостійної галузі економічної науки — аналізу господарської діяльності.

Економічний аналіз діяльності бюджетної установи необхідно проводити на всіх етапах бюджетного планування — від кошторису виокремленої установи до бюджету держави в цілому. Він є невід'ємною частиною процесу прийняття рішень у системі управління бюджетною установою.

Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особливостей, які впливають на методику та організацію економічного аналізу:

— бюджетні установи функціонують на засадах державної чи комунальної форми власності й не можуть створювати орендні чи спільні підприємства, приватизовуватися, ставати банкрутами, самоліквідовуватися;

— бюджетні установи належать до неприбуткових організацій і реєструються як такі. Метою їхньої діяльності є не отримання прибутку, а надання нематеріальних послуг;

— нематеріальні послуги (продукція), надавані бюджетними установами, на відміну від будь-якої готової продукції, не є носіями матеріальної субстанції та не оприбутковуються на склад;

— відсутнє поняття «виробничий брак», здійснені витрати не порівнюються з отриманими результатами. Негативний результат також розглядається як результат. Соціально-культурні потреби суспільства в нематеріальних послугах не мають межі задоволеності й відіграють важливу роль у саморегуляції кожної людини;

— бюджетні установи не наділяються оборотними коштами, їхній фінансовий стан визначається своєчасністю та повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів;

— бюджетні установи на відміну від суб'єктів матеріального виробництва мають тенденцію до постійного відставання продуктивності праці. Це пояснюється тим, що можливості заміни живої праці технікою у сфері послуг дуже обмежені. Адже праця лікарів, учителів, викладачів, науковців є творчим процесом, який не завжди закінчується на робочому місці та не піддається автоматизації. Технічні засоби можуть лише розширювати професійні можливості таких працівників. Через це виробництво послуг характеризується високою трудомісткістю, великою питомою вагою витрат на заробітну плату;

— бюджетні установи є складовою бюджетної системи країни і беруть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частин бюджету, виконуючи кошторис доходів і видатків — плановий документ, що підтверджує повноваження кожної установи стосовно отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і напрями витрачання коштів.

Мета фінансово-господарської діяльності бюджетних та наукових установ і організацій заключається у виконанні визначених державою соціально-культурних заходів в галузі народної освіти, культури, науки, охорони здоров’я з допомогою використання створених в матеріальному виробництві цінностей.

Характерним при цьому є те, що предметом споживання в даному випадку виступають не речі, а сам процес виробництва корисного ефекту фінансово-господарської діяльності бюджетно-наукових установ. Він забезпечує задоволення духовних потреб людини чи зміну соціальних умов, в яких здійснюється її життєдіяльність.

В установах охорони здоров’я — це процес лікування, в школах — навчання учнів, в дитячих дошкільних закладах — догляд за дітьми та їх виховання, в наукових установах — виробництво нових знань, розробка на їх основі науково-технічних новинок та їх втілення у виробництво.

Особливістю фінансово-господарської діяльності бюджетних та наукових установ і організацій є те, що процеси надання певного виду послуг та їх споживання тісно взаємопов'язані та співпадають у часі. У зв’язку з цим в якості об'єкта аналізу виступає сфера обслуговування. Для бюджетних установ вона характеризується контингентом — сукупністю людей, що утворюють однорідну в будь-якому відношенні групу. Це колектив службовців установи, учнів школи, студентів вузу. Під контингентом також розуміється певна норма обслуговування. Для вузів вона встановлюється у вигляді контингента прийому учнів з метою забезпечення виконання завдань та заказів на підготовку спеціалістів для народного господарства у відповідності до встановленої потреби в них, чисельність населення для обслуговування поліклінікою, лікарнею чи бібліотекою.

До сутності економічного аналізу входять також узагальнення його результатів, оцінка результатів роботи установи вцілому та розроблення конкретних заходів по знешкодженню виявлених недоліків та використанні резервів.

Найбільш детально та точно розкривають сутність економічного аналізу його завдання, а саме:

— Виявлення потреби суспільства в послугах бюджетних та продукції наукових установ в потрібному обсязі;

— Вивчення повноти задоволення потреб суспільства в послугах бюджетних та продукції наукових установ та перевірка дотримання встановлених нормативів;

— Оцінка ефективності використання ресурсів, якими володіє бюджетна установа;

— Виявлення та вимірювання факторів відхилень фактичних показників фінансово-господарської діяльності бюджетних та наукових установ і організацій від нормативних та винайдення резервів;

— Контроль за збереженням принципів фінансування бюджетних установ та господарського розрахунку науково-дослідних організацій;

— Підготовлення аналітичної інформації для вибору оптимальних управлінських рішень.

Слід зазначити, що основні завдання економічного аналізу не вичерпуються цим переліком. Вони є загальними для всіх бюджетних та наукових установ та виконуються при всебічному вивченні їхньої діяльності. В подальшому завдання конкретизуються по сферах діяльності, по видах ресурсів та окремих господарських ситуаціях. Вони вирішуються з допомогою загальних та власних методик дослідження економіки установ.

Інформація — це відображення характеристик та особливостей предметів, явищ і процесів. Інформацію поділяють на планово-нормативну, звітну, облікову, позаоблікову та конструкторсько-технологічну, дані особистих спостережень аналітика; на внутрішню та зовнішню.

Планово-нормативна інформація (документація) — це система норм і нормативів, які лежать в основі всіх показників підприємства і враховують досягнення передових підприємств. Вона включає господарські договори, плани соціально економічного та організаційно-господарського розвитку, бізнес-плани, нормативні документи, плани-графіки виконання окремих робіт, технологічні карти, норми виробітку, тарифні ставки, розцінки, положення про складання планів і ведення обліку, положення про нарахування та видачу заробітної плати, розпорядження тощо.

Звітна документація фіксує результати виконання планів на певну дату. її поділяють на бухгалтерську та статистичну. Бухгалтерська звітність поділяється на періодичну та річну, включає перелік форм і пояснювальну записку, докладно висвітлює сторони господарської діяльності. Статистична звітність об'єднує бухгалтерську та оперативно-технічну інформацію. Використовується для вивчення показників виробничо-господарської діяльності підприємств у динаміці. Дає можливість порівняти показники, що вивчаються, в часі та просторі.

Облікова документація використовується для аналізу роботи окремих виробничих підрозділів, дільниць, працівників. Без ведення такої документації неможливо виявити вади в роботі та відпрацювати конкретні заходи для подальшого вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці, раціоналізації управління господарською діяльністю. Прикладом облікової документації є форми бухгалтерського, оперативного та статистичного обліку, журнали робіт, інші первинні документи.

Позаоблікова інформація відбиває всі сторони господарської діяльності. Дає можливість доповнити, деталізувати та поглибити аналіз. Вирізняють внутрішню та зовнішню позаоблікову інформацію. Внутрішня інформація включає матеріали виробничих нарад і зборів, протоколи засідань, матеріали ревізій та перевірок, звіти і доповіді керівників, працівників і спеціалістів, технічну та технологічну документацію, протоколи засідань підрозділів економічного аналізу, накази та розпорядження керівників, матеріали настінної та періодичної преси, радіо, телебачення тощо. Зовнішня інформація — це звітні дані споріднених підприємств, матеріали науково-технічних конференцій і галузевих видань, збірники статистичних матеріалів як вітчизняних, так і іноземних установ, дані переписів та анкетних опитувань.

Уся сукупність інформаційних джерел підлягає ретельній перевірці за формою і змістом. У першому випадку з’ясовують точність арифметичних підрахунків та обчислень, встановлених правил заповнення звітності, наявність необхідних підписів, узгодженість даних у різних формах звітності, дотримання термінів надання звітності, повнота, якість і техніка проведення інвентаризації. У другому — встановлюють відповідність звітних даних сучасному стану установи, діяльність якої аналізується, доброякісність інформаційних джерел. Усі показники як квартальної, так і річної звітності, підлягають ретельній перевірці відповідно до рекомендацій Державного казначейства України.

Тема 2. Організація і техніка аналізу діяльності бюджетних установ

Економічний аналіз можна назвати синтезованою наукою, яка сформувалася внаслідок інтеграції багатьох наук і об'єднала окремі їх елементи. Економічний аналіз тісно пов’язаний з багатьма економічними та неекономічним дисциплінами:

політичною економією, яка розкриває економічні закони розвитку суспільства, допомагає оцінити тенденції розвитку господарської діяльності;

бухгалтерським обліком, значення якого для економічного аналізу випливає з його головної функції: відображати всі ресурси підприємств, господарські засоби, а також їхній рух, зміну, використання в процесі здійснення господарських операцій;

статистикою — зв’язок економічного аналізу з якою виявляється у застосуванні методології визначення багатьох показників, певних статистичних прийомів і статистичної інформації для аналітичних розрахунків;

плануванням, що є економічною наукою зі своїм специфічним предметом і методом; на стадії виконання плану аналіз забезпечує визначення рівня цього виконання в кожний конкретний момент, виявлення вад і причин їх виникнення;

галузевими економіками, маркетингом, організацією виробництва та управління, фінансування і кредитування підприємств, економіко-математичними методами.

У системі управління економічним і соціальним розвитком країни на всіх рівнях суспільного виробництва важливе значення має економічний аналіз. Організаційна структура суспільного виробництва, відносна розрізненість і самостійність основних господарських ланок — установ у межах системи більш високого рівня зумовили виділення з економічного аналізу (у широкому розумінні) аналізу господарської діяльності. Під аналізом господарської діяльності розуміють комплексне вивчення роботи міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів з метою об'єктивного оцінювання результатів їхньої діяльності та виявлення можливостей подальшого підвищення ефективності господарювання. Досягнуті результати оцінюються відповідно до вимог об'єктивних економічних законів розвитку суспільства, а також господарських і політичних завдань, поставлених перед аналізованим об'єктом. Організація проведення економічного аналізу в установі передбачає повне охоплення аналітичною роботою всіх її служб і дільниць. Вона починається з розподілу обов’язків між структурними підрозділами та спеціалістами: враховується кількість і територіальна цілісність структурних підрозділів і систем управління, структура виробництва, структура та технічна оснащеність управлінського апарату, організація планування та обліку тощо.

Метод економічного аналізу — це науково обґрунтована система прийомів і способів комплексного, взаємопов'язаного та безперервного дослідження динамічного розвитку виробничих відносин у нерозривній єдності з продуктивними силами господарської діяльності бюджетних установ, розкриття факторів, тенденцій і закономірностей цього розвитку, обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень, виявлення і мобілізації внутрішньогосподарських резервів. Метод економічного аналізу базується на дедукції (логічне висновування від загального до часткового, від загальних суджень до часткових або інших загальних висновків) та індукції (логічне висновування від часткових, поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів до узагальнення. Метод економічною аналізу спрямований на: розчленування предметів і явищ на частини; вивчення і виявлення внутрішніх зв’язків; узагальнення і підбиття підсумків господарської діяльності. В основі методу економічного аналізу лежить система способів і прийомів аналізу господарської діяльності як єдиного цілого та формалізованого опису результатів аналізу у вигляді системи показників.

Тема 3. Аналіз виробничих показників бюджетних установ

Ефективність функціонування бюджетних установ залежить від раціонального використання трудових ресурсів, роль яких посилюється персоніфікованим характером праці. Найважливішим завданням кадрової та організаційної роботи бюджетних установ є забезпечення традиційно високого рівня кваліфікації персоналу, забезпеченості кадрами, забезпечення і підвищення якості обслуговування населення. Тому в умовах постійно зростаючого рівня плинності кваліфікованих кадрів і низької оплати праці працівників бюджетної сфери завдання управління вимагають своєчасних і обґрунтованих рішень, здатних змінити ситуацію на краще.

Аналіз трудових ресурсів включає виявлення рівня забезпеченості установ працівниками та оцінювання ефективності їхньої роботи, повноти використання робочого часу і раціонального використання фонду заробітної плати. Основні напрями і послідовність проведення аналізу визначаються з урахуванням особливостей праці спеціалістів бюджетних установ. Зважаючи на особливості організації праці, необхідність додержання територіального принципу в обслуговуванні населення, для вивчення штатів установи застосовують показники чисельності: фізичні особи та штатні одиниці (затверджені та зайняті).

У більшості установ цілого ряду галузей, які фінансуються за рахунок державного бюджету, чисельність фізичних осіб, як правило, менша за кількість штатних одиниць (посад), необхідних для розвитку мережі. Баланс між ними забезпечується дозволом сумісництва — обіймання спеціалістом іншої штатної одиниці (посади). Застосування такої форми організації праці забезпечує надання послуг населенню меншою чисельністю працівників та економію коштів на оплату праці, що створює додаткові можливості щодо стимулювання поліпшення якості обслуговування. Під час аналізу важливо встановити масштаби застосування сумісництва та суміщення посад, його зміни та дотримання умов ефективної організації.

Усі основні завдання аналізу використання трудових ресурсів можна згрупувати таким чином: визначення забезпеченості підприємства кадрами; кількісна та якісна характеристика структури працюючих; оцінювання використання кадрів; виявлення факторів, що вплинули на відхилення фактичної продуктивності праці від планової; оцінювання негативних тенденцій; підрахунок резервів зростання продуктивності праці і збільшення випуску продукції (послуг); відпрацювання заходів з використання виявлених резервів.

Результати діяльності бюджетних установ — обсяг та якість наданих населенню послуг і робіт залежать від наявності, стану та використання необоротних активів, які є сукупністю матеріально-речових і нематеріальних цінностей та об'єктів, що належать установі, забезпечують її функціонування і мають очікуваний термін корисної дії чи експлуатації понад один рік.

Первісне формування складу необоротних активів бюджетних установ здійснює держава за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Надалі для забезпечення господарської діяльності та якісного надання послуг їх склад постійно поповнюється та оновлюється через придбання за системою тендерних торгів, капітальне будівництво, отримання гуманітарної допомоги та безоплатне надходження. Всі ці процеси характеризуються як надходження необоротних активів.

Необоротні активи поділяють на дві групи: матеріальні необоротні активи — ті, що мають фізичну та/або матеріальну форму (основні засоби / фонди та інші необоротні матеріальні активи) та нематеріальні необоротні активи — ті, що не мають фізичної та/або матеріальної форми.

Важливість аналізу необоротних активів пояснюється, з одного боку, необхідністю дотримання режиму жорсткої економії бюджетних ресурсів, а з другого — специфікою діяльності бюджетних установ, яка полягає у високій соціальній значущості кінцевих результатів їхньої роботи.

Матеріальні ресурси — речові елементи, які в процесі господарської діяльності використовуються як предмети праці. Вони цілком споживаються в кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на витрати бюджетних установ і вартість вироблюваної ними продукції (послуг). Особливістю споживання матеріалів у бюджетний сфері є те, що вони з використанням у виробництві вибувають із народногосподарського обороту. Частка споживання матеріалів у невиробничій сфері в загальному обсязі витрат значно нижча, ніж у виробництві.

Об'єктами аналізу матеріальних ресурсів є надходження, зберігання та використання матеріальних цінностей. Мета аналізу — сприяння ліпшому використанню матеріальних ресурсів для збільшення вироблюваної продукції (послуг) і підвищення її якості.

Завданнями аналізу є: оцінювання забезпеченості підприємства основними та допоміжними матеріалами; визначення повноти задоволення заявок; виявлення факторів, що впливають на використання матеріалів; оцінювання використання матеріалів; підрахунок резервів зростання випуску продукції (послуг); відпрацювання заходів з використання виявлених резервів збільшення випуску продукції (послуг).

Заклади охорони здоров’я покликані забезпечувати збереження здоров’я населення та підтримування його працездатності на високому рівні, запобігання захворюваності та її зниження, збільшення тривалості активного життя людей. Завдання лікарняних установ полягає в ефективному використанні наявного потенціалу з метою задоволення потреб населення у високоякісному лікуванні. Успішному вирішенню цього завдання сприяє систематичний економічний аналіз.

У процесі аналізу роботи лікарняних установ необхідно: вивчити рівень забезпеченості населення лікарняною медичною допомогою та її організації; дати характеристику стану лікарняної мережі та виконання плану її розвитку в певній ланці системи охорони здоров’я (районі, окремій установі); виявити зміни обсягу та характеру лікарської діяльності; оцінити повноту використання ліжкового фонду лікарні, якість медичного обслуговування населення і лікування хворих; дати пропозиції щодо усунення вад і використання резервів. Найважливішим завданням аналізу є виявлення та визначення зміни рівня загальної та інфекційної захворюваності населення.

Функціонування амбулаторно-поліклінічної мережі охорони здоров’я реалізується через виконання її закладами визначеного обсягу роботи з медичного обслуговування населення. Основними показниками оцінки їхньої роботи є кількість лікарняних відвідувань і чисельність осіб, які звернулися до поліклініки з приводу надання їм медичної допомоги. Значення показника лікарняних відвідувань в тому, що за його допомогою вимірюється обсяг роботи, виконаної окремими підрозділами і спеціалістами поліклініки за конкретні відрізки часу. За чисельністю осіб, які звернулися за лікуванням, визначається обсяг обслуговування населення, яке виступає споживачем послуг. Використання цих показників дає змогу системно оцінити процес надання послуг закладами охорони здоров’я. Аналізуючи обсяг роботи поліклініки з надання медичних послуг, оцінюють виконання плану за кількістю лікарняних відвідувань в цілому по поліклініці та окремих лікарських спеціальностях, а також за рівнем відвідувань. Функціонування амбулаторно-поліклінічної мережі пов’язано з укомплектованістю установ лікарським персоналом. Визначаючи кількість штатних посад, враховують чисельність населення та необхідний рівень медичного обслуговування (відвідувань) населення. Фактичний рівень відвідувань, який залежить від захворювання населення та його звертань до поліклініки, визначається за результатами роботи лікарського персоналу.

Для характеристики роботи амбулаторно-поліклінічних закладів використовують такі показники: чисельність осіб, які знаходяться на диспансерному обліку, та їх питома вага в загальній чисельності населення. У процесі аналізу встановлюють зміни цих показників порівняно з попереднім періодом, виявляють динаміку диспансерних хворих та ефективність диспансеризації, яка характеризується чисельністю хворих, знятих з обліку в зв’язку з видужанням, та їх питомою вагою в загальній чисельності населення району обслуговування на початок року.

Обсяг роботи багатьох вищих закладів залежить від їхньої спеціалізації. Показниками спеціалізації слугують: кількість спеціальностей і спеціалізацій, за якими ВНЗ готує спеціалістів для галузей народного господарства; кількість груп спеціальностей (спеціалізацій), загальна чисельність студентів і чисельність студентів, прийнятих на певну спеціальність, а також питома вага студентів даної спеціальності (спеціалізації) в загальній їх чисельності. Концентрація підготовки спеціалістів знаходить своє вираження в розмірах ВНЗ. Її показниками є чисельність студентів у навчальному закладі у цілому та за формами навчання, а також чисельність професорсько-викладацького складу. Сутність аналітичного значення цих показників полягає в тому, що певний рівень показників концентрації визначає рівень витрат на підготовку спеціалістів, раціональність використання матеріально-технічної бази та якість підготовки спеціалістів тощо.

Для характеристики мережі навчального закладу використовують різноманітні часткові показники: наявність спеціальних навчальних кабінетів і лабораторій, спеціальної апаратури для навчальних цілей, кафедр і факультетів, співвідношення між різними формами навчання (стаціонар, заочна, вечірня форми), наявність курсів або факультетів підвищення кваліфікації спеціалістів, філіалів або навчально-консультативних пунктів. У сукупності ці показники дають змогу скласти думку про рівень готовності вищого навчального закладу виконувати покладені на нього функції.

Обсяг роботи вищого навчального закладу оцінюється такими показниками: прийом студентів, випуск спеціалістів, відсів (відрахування) студентів, чисельність студентів на початок і на кінець навчального року, їх середньорічна чисельність. Кожен із цих показників має певне обліково-аналітичне значення. Так, показник «прийом студентів» характеризує завдання на підготовку спеціалістів. Кінцеві результати роботи оцінюються за чисельністю випущених спеціалістів (магістрів). За допомогою показника «випуск спеціалістів (магістрів)» робота ВНЗ зістиковується з потребами народного господарства в спеціалістах (магістрах).

Обсяг роботи наукової установи характеризується системою показників, якими є: загальний обсяг наукових робіт, виконаних у звітному періоді, у тому числі виконаних власними силами та сторонніми організаціями; обсяг закінчених робіт; номенклатура робіт і незавершене наукове виробництво. Ці показники відображаються в кошторисі в грошовому виразі за домовленими із замовником цінами і в натуральному вимірі за кількістю тем. У процесі аналізу обсягу науково-дослідних робіт (НДР) визначають відхилення та рівень зміни показників.

Аналіз роботи наукової установи за обсягом здійснюється за окремими класифікаційними ознаками. Так, за видами роботи розрізняють пошукові (теоретичні або фундаментальні) та прикладні дослідження, роботи зі створення технічної документації, виготовлення дослідних зразків виробів, роботи з надання допомоги виробництву. За джерелами фінансування вирізняють роботи, здійснювані за рахунок державного бюджету, та за господарськими угодами. Результати аналізу роботи за різними класифікаційними ознаками використовують для якісної характеристики роботи наукової установи. Наявність таких даних дає можливість виділити пріоритетні напрями досліджень з позицій перспективності розвитку науки і виробництва, повноти задоволення поточних потреб галузей народного господарства, суспільства в цілому. Крім того, ці дані важливі для організації роботи з формування наукового заділу, плану впровадження наукових робіт, розподілу кадрів.

Вивчення обсягу виконаних робіт має за мету всебічний розгляд тематичного плану наукової установи. Воно починається з оцінювання виконання плану за номенклатурою (за кількістю тем і в грошовому виразі) в цілому. При цьому виходять з того, що план за номенклатурою вважається виконаним за умови закінчення робіт з усіх тем і в обсязі, передбаченому планом.

Дані зведеної звітності щодо мережі, штатів і контингентів дають можливість здійснити аналіз стану розвитку мережі та навчальних закладів системи професійно-технічної освіти. Раціональне розташування мережі, своєчасне відкриття нових навчальних закладів, укомплектованість закладів контингентом і штатом мають важливі показники ефективного використання бюджетних коштів.

У разі недокомплектування закладу контингентом підвищується вартість навчання одного учня, що спричиняє перевитрати бюджетних коштів. Якщо аналіз показав неперспективність подальшого розвитку певного навчального закладу, то приймається рішення про неможливість підготовки в ньому кваліфікованих працівників, а отже, може йтися або про закриття закладу, або про об'єднання його з іншим закладом чи перетворення на філію.

Укомплектованість закладу визначається показником середньої наповненості навчального закладу, який розраховується діленням загальної чисельності учнів на кількість училищ. У процесі аналізу необхідно визначити причини зниження наповнюваності навчальних закладів, порівняти її з аналогічним показником за попередній період і з наповнюваністю за планом. Для проведення аналізу використовують дані річного звіту. Із річної звітності є можливість виявити факти невиконання плану щодо мережі, по штатах і контингентах. Для цього порівнюють планові та звітні дані за цими показникам і визначають їх відхилення за певний проміжок звітного періоду.

Аналізуючи обсяг роботи ПТУ, значну увагу приділяють показникам середньорічного виміру, які визначаються за розрахунком. До таких показників належать: чисельність учнів, що припадає на одного майстра виробничого навчання, середня кількість годин на групу теоретичного навчання; вартість однієї теоретичної години; середній розмір заробітної плати майстрів виробничого навчання та адміністративно-господарського персоналу; кількість днів харчування одного учня.

Відповідно ст. 29 Закону України від 23. 05. 1991 № 1060-XII «Про освіту», зі змінами та доповненнями (далі - Закон «Про освіту») структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Відповідно до ст. 30 цього Закону: в Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Важливим показником розвитку суспільства є стан системи народної освіти. В системі її закладів провідну роль відіграє середня загальноосвітня школа — навчально-виховний заклад, метою діяльності якого є надання дітям віком від 6 до 18 років систематизованих знань з основ наук, прищеплення навиків, необхідних для подальшої професійної підготовки та навчання. Шкільна мережа певного району обслуговування покликана охопити навчанням і вихованням дітей віком від 6 до 18 років, створити їм необхідні умови для отримання середньої освіти, а також забезпечити раціональне використання педагогічних кадрів, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Стан шкільної мережі оцінюється передусім наявністю максимальних зручностей для навчання та виховання дітей. Вони залежать від: типу шкільних приміщень, наявності виробничих майстерень і спортивних комплексів; укомплектованості класів необхідним обладнанням; організації груп чи класів подовженого дня та інтернатів; змінності занять; в сільській місцевості - від віддаленості школи від місця постійного проживання школярів, організації їх підвезення в необхідних випадках.

У процесі аналізу стану шкільної мережі встановлюється забезпеченість її переліченими умовами, визначаються їх зміни порівняно з минулим роком і планом розвитку.

Від стану шкільної мережі залежать умови, в яких відбувається навчальний процес, зміст і організація навчально-виховної роботи. Аналіз обсягу роботи школи здійснюється з використанням таких показників, як чисельність учнів (шкільний контингент), кількість навчальних класів, наповнення класів. Характеризуючи різні сторони педагогічної функції школи, ці показники тісно пов’язані між собою і віддзеркалюються в узагальнюючому показнику обсягу роботи — кількість годин навчального навантаження. Обсяг навчального навантаження характеризує витрати праці вчителів з навчання школярів основам наук у визначений час. Навчальне навантаження (в годинах) з кожного навчального предмета і класу регулюється встановленими навчальними програмами та планами. На його обсяг в цілому по школі впливають: кількість і склад навчальних класів та кількість годин навчальної роботи відповідно до навчального плану і в розрахунку на клас.

Функцію з всебічного та гармонічного виховання та розвитку дітей виконують дитячі дошкільні заклади, які є первісною ланкою в системі освіти. Виконання дитячими дошкільними закладами покладених на них функцій та повнота використання їх можливостей з надання послуг населенню у сфері виховання дітей є об'єктами економічного аналізу.

До головних завдань аналізу фінансово-господарської діяльності відносять такі: оцінювання стану та розвитку мережі; характеристика рівня укомплектованості установи контингентом обслуговування та забезпеченості населення послугами; визначення повноти використання мережі та ефективності роботи закладу.

Дитячі заклади поділяються:

1) за характером обслуговування дітей — яслі (діти до 3-х років), дитячі садки (діти від 3 до 6 років), дитячі дошкільні комбінати (діти від 2 до 6 років);

2) за терміном обслуговування контингенту — такі, що працюють 9 год. на добу; 12 год. на добу; цілодобові.

Стан мережі дитячих дошкільних установ визначає обсяг їхньої роботи, для вимірювання якого використовується система взаємозалежних показників — це чисельність дітей, що характеризує обсяг послуг і повноту використання потужності установи; кількість дитячих груп і кількість днів відвідування дітьми дитячих дошкільних закладів (дитино-дні) — обсяг безпосередньої роботи з виховання дітей, база для визначення витрат на харчування. Кількість дитячих груп — показник, що визначає масштаб роботи і використовується для оцінювання укомплектованості установи, а також слугує одиницею виміру витрат на її утримання.

Сутність діяльності бібліотек — надання населенню друкованих творів у тимчасове користування, задоволення певних духовних потреб суспільства. Аналіз роботи бібліотечних закладів охоплює: характеристику стану мережі, повноту забезпечення населення друкованою продукцією, рівень обслуговування населення та читачів, повноту та якість виконання функцій з надання бібліотечних послуг. Повнота задоволення потреб населення в послугах бібліотек залежить передусім від стану мережі. Вона характеризується потужністю, яка вимірюється середньоденною відвідуваністю читачів і профілем бібліотеки. За профілем розрізняють бібліотеки масові, що мають універсальні книжкові фонди, та спеціальні - наукові, технічні, бібліотеки підприємств, установ. Ураховується і рівень забезпеченості населення книжковим фондом. У процесі аналізу стану мережі зважають також на рівень територіальної доступності бібліотек, який характеризується кількістю бібліотек на визначеній території, кількістю селищ й інших населених пунктів, які мають (або не мають) бібліотеки. Основними показниками обсягу роботи закладу є чисельність читачів, кількість книговидач і відвідувань. У процесі аналізу встановлюється зміна цих показників порівняно з попереднім роком.

Аналіз використання книжкових фондів за окремими категоріями бібліотек, відділами та розділами літератури, вивчення читацького попиту і розрахунок зростання мережі бібліотек дають можливість визначити додаткову потребу в придбанні видань для поповнення книжкових фондів.

Тема 4. Аналіз виконання кошторисів бюджетних установ

Власні доходи бюджетних установ, як і доходи загального фонду, підлягають плануванню. Власні доходи бюджетних установ мають виконувати доповнюючу функцію щодо бюджетних асигнувань і забезпечувати виконання основних завдань у разі нестачі доходів загального фонду. З огляду на активне включення бюджетних установ у «виробничу» діяльність, зокрема у процес надання платних послуг, зазначена категорія доходів набуває дедалі більшого значення серед інших об'єктів економічного аналізу.

Власні надходження до спеціального фонду бюджетної установи класифікують за такими ознаками:

— за доходами, отримуваними від надання функціонально основних послуг бюджетних установ (студентам, які навчатимуться у плановому періоді на контрактній основі; хворим, яким буде надано медично-лікувальну допомогу за власні кошти; пацієнтам, яким буде надано медично-діагностичну допомогу за власні кошти; відвідувачам музеїв, виставок тощо);

— за доходами, отримуваними від господарської чи господарсько-виробничої діяльності (за вироби навчально-виробничих майстерень, продукцію сільськогосподарських навчальних підсобних господарств), за проживання у гуртожитках і відомчих квартирах та за харчування в установі;

— за доходами від оренди приміщень бюджетних установ (розрахункові показники — площа приміщень, кількість обладнання та іншого майна, розмір орендної плати); за доходами від реалізації майна (розрахункові показники — кількість запланованих до реалізації об'єктів необоротних активів, крім будівель і споруд та інших матеріальних активів, зокрема списаних як непридатних до реалізації, і вартість реалізації).

Для бюджетних установ є також важливим формування та використання різноманітних надходжень власних коштів. Вони виступають джерелом зростання їхніх фінансових можливостей, збільшення обсягу послуг, підвищення якості обслуговування виробництва і населення, а також дієвості матеріального стимулювання працівників. Формування спеціального фонду в бюджетних установах здійснюється в межах дозволених видів діяльності, які визначаються відповідними рішеннями уряду.

Аналіз видатків на заробітну плату є особливо важливим в умовах дотримання бюджетною установою завдань щодо заощадливого використання бюджетних коштів, необхідності дотримання нормативів і положень, передбачених законодавством з оплати праці. Проведення аналізу використання фонду оплати праці дає можливість оцінити потребу установи в коштах на оплату праці, її обґрунтованість, визначити повноту використання фонду заробітної плати в цілому по установі та окремо за категоріями персоналу. Вивчення результатів аналізу видатків на заробітну плату дає можливість: впливати на ефективність праці працівників бюджетної сфери; виявляти фактори і визначати їх вплив на зміну виплат з фонду заробітної плати, запобігати нераціональним, необґрунтованим виплатам за рахунок коштів, передбачених кошторисом на оплату праці.

Кожній бюджетній установі доводиться фонд оплати праці. Його величина є лімітом коштів, необхідних для оплати праці працівників за виконання встановленого обсягу послуг (робіт). Аналіз використання фонду оплати праці доцільно здійснювати за двома напрямами: аналіз фонду заробітної плати як економічного елемента витрат й аналіз заробітної плати в складі кошторису витрат бюджетної установи. Завданнями аналізу використання фонду заробітної плати є: оцінювання обґрунтованості потреби установи в коштах на оплату праці; характеристика складу фонду оплати праці за категоріями персоналу, структурними підрозділами і формами виплат; визначення повноти використання фонду заробітної плати в цілому по установі та за окремими категоріями персоналу; виявлення факторів і вимір їхнього впливу на зміну виплат з фонду заробітної плати; характеристика рівня середньої ставки (посадового окладу) і факторів її зміни; перевірка відповідності зростання витрат з фонду заробітної плати та обсягу роботи установи або показників ефективності праці; вивчення рівня організації оплати праці та запобігання нераціональним виплатам з фонду заробітної плати.

У кошторисах бюджетних установ передбачаються видатки на харчування. Продукти харчування є складовою процесу надання послуг, тому головним завданням аналізу є обґрунтування найбільш доцільного використання видатків з метою забезпечення підвищення якості послуг. Обсяг продуктів харчування визначається виходячи з: чинних норм харчування; кількості днів харчування; контингенту людей, які харчуються.

Особливе значення видатки на харчування мають у лікарнях і дитячих дошкільних закладах. У дитячих дошкільних закладах вони визначаються за нормами харчування диференційовано за типами установ і тривалістю перебування дітей в них протягом дня, в лікарнях — виходячи з середньорічної кількості ліжок, їх профілю, кількості днів функціонування одного ліжка та норм видатків на харчування на одного хворого в день.

Основними завданнями аналізу видатків на харчування є: оцінювання повноти забезпечення установи фінансовими ресурсами на придбання продуктів харчування; оцінювання повноти використання кошторисних призначень за видатками; характеристика дотримання грошових і натуральних норм видатків; вивчення факторів, які впливають на повноту виконання кошторису за видатками; виявлення причин порушень щодо встановленого набору продуктів харчування.

До капітальних видатків відносять видатки на капітальний ремонт будівель і споруд й видатки на придбання основних засобів. Капітальний ремонт будівель і споруд — це заміна або відновлення окремих застарілих їх елементів, що дає можливість надалі експлуатувати будівлі та споруди в придатному стані. Асигнування на його проведення виділяють у разовому порядку на підставі переліку робіт, що підлягають першочерговому виконанню згідно з актами дефектів і технічною документацією.

Інші статті кошторису включають витрати установи на придбання обладнання, інвентарю, м’якого інвентарю, одягу, медикаментів і перев’язувальних матеріалів, книг для бібліотек. Особливості їх аналізу викликані тим, що витрати бюджетних коштів пов’язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей тривалого використання, застосовуваних у процесі обслуговування певного контингенту населення. Тому потреба в них у процесі надання послуг є критерієм оцінки необхідності та доцільності їх придбання. У процесі аналізу витрат на придбання обладнання та інвентарю перелік фактично придбаних предметів зіставляють з переліком, визначеним під час обґрунтування кошторису. За встановленими відхиленнями оцінюється здійснення витрат за цільовим призначенням. У процесі аналізу виявляється склад витрат на навчальні цілі, відповідність їх цільовому призначенню, рівень забезпеченості установ навчально-методичними матеріалами, їх збереженість та ефективність використання. Аналіз витрат на придбання м’якого інвентарю та одягу виконують за групами: постільна білизна, спецодяг, спортивна форма. При цьому враховуються норми постачання і терміни використання, наявність їх на складі та в експлуатації, можливість дбайливого використання.

Важливим етапом аналізу видатків бюджетної установи є вивчення співвідношення між касовими і фактичними видатками. Воно може характеризуватися рівністю між ними, перевищенням касових видатків над фактичними або фактичних видатків над касовими. Вивчення існуючого між ними об'єктивного взаємозв'язку і залежності дає можливість виявити виробничі та фінансові ситуації, що виникли в процесі виконання єдиного кошторису доходів і видатків.

Фактичні видатки являють собою видатки звітного періоду на утримання бюджетної установи, списані в установленому порядку, їх вивчення дає можливість оцінити ефективність використання бюджетних коштів, установити ступінь відповідності видатків обсягу виконаної роботи або встановленим нормам.

Касовими видатками є видатки бюджетних коштів у межах сум, виданих банком бюджетній установі наявними грошима або в порядку безготівкових розрахунків. До касових належать видатки на виплату заробітної плати і стипендій, на видавання авансів на відрядження, дрібні господарські видатки, видатки на оплату рахунків постачальників товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт і виконаних послуг. Вони є показником повноти використання отриманих коштів.

Касові видатки характеризують рух коштів, виділених установі, а фактичні видатки — повноту їх використання. Тому для визначення суми фактичних видатків необхідно до суми касових видатків додати залишки кредиторської заборгованості на кінець року і відняти ці залишки на початок року або додати залишки на рахунках матеріалів, дебіторів і підзвітних осіб на початок року і з отриманої суми відняти їх залишки на кінець року.

Вивчення співвідношення між касовими та фактичними видатками здійснюється в цілому за кошторисом і за окремими його статтями з використанням даних звіту про виконання кошторису видатків (форма № 2), балансу виконання кошторису видатків (форма № 1), обліку касових і фактичних видатків за окремими статтями і видами. Таким чином, про співвідношення між касовими та фактичними видатками судять за характером зміни залишків на матеріальних та розрахункових рахунках балансу виконання єдиного кошторису.

бюджетний установа факторний аналіз

Тема 5. Аналіз балансу бюджетної установи

У практичній діяльності бюджетних установ важливу роль відіграє власний капітал. За джерелами фінансування можна виявити власну схему формування капіталу, що здійснюється переважно у такі способи:

— у результаті бюджетного фінансування (зовнішні джерела): фонд у необоротних активах, фонд у МШП;

— у результаті нагромадження в процесі господарської діяльності установи (внутрішні джерела): результат виконання кошторису за загальним і спеціальним фондами, результат переоцінки.

Ефективність функціонування бюджетних установ пов’язана з виконанням раціонально складеного та затвердженого кошторису. Для бюджетних установ не передбачена звітність, яка б дозволяла проаналізувати рух за статтями власного капіталу.

Для оцінювання фінансового стану бюджетної установи проводиться структурно-динамічний, параметричний і факторний аналіз.

Виявлення змін структури та динаміки асигнувань за окремими статтями видатків здійснюється за допомогою структурно-динамічного аналізу за даними установи, який відображає абсолютні та відносні відхилення рівнів фінансування, демонструє тенденції до зростання чи спаду сум асигнованих коштів.

Важливим етапом аналізу виконання кошторису видатків є вивчення співвідношення між касовими та фактичними видатками. Касові видатки можуть перевищувати фактичні, бути рівними їм (що є досить рідкісним явищем), або меншими за них. У процесі аналізу необхідно виходити з того, що відкриття бюджетних кредитів або перерахування грошових ресурсів із бюджету організації здійснюється згідно із затвердженим кошторисом. Кошторис передбачає потребу в грошових ресурсах для господарських операцій: придбання товарно-матеріальних цінностей, розрахунки за їх поставки та інші операції, пов’язані з діяльністю організації в поточному бюджетному році. Тому можна припустити, що у визначених (ідеальних) умовах касові та фактичні видатки рівні. На практиці рівність касових і фактичних видатків можлива лише в тому випадку, коли рух засобів на рахунках у банку та списання видатків відбуваються одночасно, наприклад, при оплаті наданих послуг за пред’явленим рахунком. У більшості випадків касові та фактичні видатки не збігаються. Це пов’язано з тим, що не всі грошові ресурси, отримані в банку, можуть бути списані з віднесенням на фактичні видатки безпосередньо в момент їх отримання.

Перспективний аналіз виконання кошторису застосовується для виявлення основних тенденцій і факторів розвитку господарської діяльності. Його метою є прогнозування напрямів подальшого розвитку суб'єкта господарської діяльності. Він забезпечує вибір оптимальних рішень на перспективу.

У міжнародній практиці існують альтернативні бюджетні системи (системи планування), зокрема: «бюджет нульової точки»; «бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюджетом»; «змінні бюджети».

«Бюджет нульової точки» — це метод планування бюджету (кошторису), за яким всі види діяльності щоразу підлягають переоцінюванню. На необхідному рівні визнаються окремі показники за кожним із напрямів основної статутної діяльності. Після цього дані зводять у загальний кошторис, першочергово упевнившись у достатній кількості грошових коштів.

«Бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюджетом» — це метод підготовки кошторису через коригування попередніх бюджетів або фактичних результатів. У результаті проект кошторису приймається без будь-якого обґрунтування.

«Змінний бюджет» — це бюджет, який постійно оновлюється через врахування даних наступного періоду (зокрема, місяця, кварталу) та вирахування даних попереднього періоду.

Умовою забезпечення реалізації програм (заходів) основної статутної діяльності бюджетної установи є стійкість організації, тобто спроможність успішно функціонувати. Економісти виділяють внутрішню, фінансову та загальну стійкість.

Внутрішня стійкість — це такий фінансовий стан установи, за якого забезпечується достатньо успішний результат виконання кошторису.

Фінансова стійкість — це постійне стабільне перевищення доходів над видатками, передбаченими кошторисом, що дає змогу установі вільно маневрувати коштами залежно від змін пріоритетності напрямів основної статутної діяльності.

Загальна стійкість — це рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів над їх витрачанням.

Головною складовою стійкості бюджетної установи, яка характеризує ступінь її фінансової незалежності щодо володіння своїми ресурсами та їх використання, є фінансова стійкість. Її можна оцінювати за такими критеріями:

— за рівнем покриття запасів стабільними джерелами фінансування;

— за платоспроможністю організації (потенційною спроможністю покрити термінові зобов’язання мобільними активами);

— за часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Відповідно до забезпеченості запасів варіантами фінансування можливі такі типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність організації гарантована.

Нормальна стійкість — для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой