Аналіз діяльності страхових компаній як учасників фінансового ринку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

http: ///

ВСТУП

В умовах розвитку ринкової економіки посилюється значення страхування у суспільному відтворенні. Реформування економічної системи України зумовило необхідність створення ринкової інфраструктури, що обслуговує механізм господарювання. Важливе місце в ній посідають саме страхові компанії, які проводять різноманітні види страхування на території України та здійснюють інвестиційну і фінансову діяльність. У ринкових умовах господарювання страховики через реалізацію механізму страхування мобілізують значний страховий капітал, який є важливим ресурсом, що може бути представлений на фінансовому ринку країни.

На даний момент страхові компанії досить слабо представлені на фінансовому ринку України порівняно з їхніми колегами у високорозвинених країнах світу.

Дослідженням діяльності страхових компаній взагалі, а на фінансовому ринку зокрема, займалися досить багато вчених та спеціалістів у сфері страхування. Але все ж таки багато питань, які охоплює ця проблематика, залишаються відкритими. Тому недослідженість даного питання робить тему курсової роботи надзвичайно актуальною та практично значимою.

Об'єктом дослідження є діяльність страхових компаній в Україні.

Предметом дослідження являється діяльність страхових компаній України саме на фінансовому ринку країни.

Мета дослідження полягає у вивченні теоретичних аспектів діяльності страхових компаній як учасників фінансового ринку, аналізі основних показників їх діяльності на цьому ринку, а також у формулюванні основних напрямків розвитку страховиків на ньому.

Для реалізації мети написання курсової роботи були поставлені наступні завдання:

— вивчення історії розвитку страхових компаній України в період незалежності;

— вивчення організаційно-правових засад створення страхових компаній;

— дослідження особливостей формування доходів, видатків та фінансових результатів діяльності страховиків;

— аналіз показників страхових компаній за основними напрямками їх діяльності;

— дослідження специфіки інвестиційної діяльності страховиків;

— розробка рекомендацій щодо основних напрямків розвитку страхових компаній на фінансовому ринку України.

При написанні курсової роботи нами були використані такі методи дослідження: метод порівняння, статистичний аналіз, нормативний метод, аналітичний метод, а також розрахунковий.

Інформаційною базою для написання курсової роботи виступили: підручники, нормативно-правові акти, звіти Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, дослідження та аналітичні огляди страхового та фінансового ринків, періодичні видання, Інтернет публікації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

1.1 Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші страхові кооперативи. Існування кооперативів протягом 1988−1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування:

а) створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА;

б) створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано;

Кваліфіковані працівники Держстраху через низьку мотивацію праці та застарілі методи ведення страхової справи почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які запроваджували ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Згодом Держстрах перетворився на Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні.

в) створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами для свого обслуговування;

г) створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва Тобто страхових компаній, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики [19].

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990−1993 років стимулювали такі чинники: ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; засновницька робота профспілок, громадських організацій; участь зарубіжних інвесторів.

Отже, період 1990−1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України (КМУ) «Про страхування» та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994−1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так: посилення спеціалізації роботи страховиків; збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів (страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків та ін.); завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків, розпочався нагляд за страховою діяльністю.

З ухваленням Закону України «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування.

Ухвалення та реалізація положень Закону через низку Постанов і Розпоряджень КМУ, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996−1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах.

За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена КМУ 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998−2000 роки.

У травні 1999 року ВРУ ухвалила в першому читанні Проект З У «Про внесення змін до ЗУ «Про страхування», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою.

Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передбачалося Програмою, було створено й зареєстровані об'єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком.

Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.

2 лютого 2001 року КМУ затвердив Програму розвитку страхового ринку України на 2001−2004 роки (далі - Програма).

Нова Програма, як і попередня, передбачала, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів. Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні.

Останнім часом також значно поширилися зв’язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

Отже, поняття «страховий ринок» з’явилося в пострядянськів економіці на початку 90-х років. Розвиток страхових компаній в Україні розпочався з появи страхових кооперативів. В 1990-х роках почали з’являтися перші комерційні страхові компанії. Також слід відмітити, що страховий ринок України розвивався у декілька етапів та на основі двох Програм розвитку страхового ринку [19].

1.2 Організаційно-правові засади створення страхових компаній

страховий дохід фінансовий правовий

Одним з головних учасників страхового ринку є страхове підприємство, яке в страховій термінології переважно називається страховою компанією, страховим товариством або страховою організацією.

Досить багато авторів по-різному дають визначення страхової компанії. Наведемо деякі з них. Так Александров В. Т. зазначає, що страхова компанія — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання і має на відповідну ліцензію. Дьячкова Ю. М. пише, що страхова компанія — це історично визначена суспільна форма конструювання страхового фонду, що має відособлену структуру, основним предметом діяльності якої виступає укладання та обслуговування договорів страхування. Словник страхових термінів дає інше визначення, страхова компанія — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності в Україні [16]. Також тлумачення цього терміна є в Законі України «Про страхування». Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про страхування» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Серед страховиків України переважають акціонерні товариства.

Існує також і декілька варіантів класифікації страхових компаній, проте ми схиляємося до класифікації Ткаченко Н. В. Згідно з якою компанії поділяють:

— за формою власності (державні, колективні);

— за спеціалізацією (компанії, що займаються ризиковим страхуванням; страхуванням життя; виключно перестрахувальними операціями);

— за метою діяльності (мета яких — отримання прибутку та мета яких — надання високоякісних послуг застрахованим);

— за територією обслуговування (місцеві, регіональні, національні, міжнародні);

— за величиною статутного капіталу або обсягів надходжень страхових платежів (великі, середні, малі) [22].

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, який формується тільки в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [13].

Щодо створення страхової організації слід сказати, що цей процес проходить в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв’язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи, котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох (юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою і про утворення компанії вони проводять перші, так звані «установчі» збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тимчасовий рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини акцій її буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанії реєструється як платник податків і внесків з усіх видів обов’язкового соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві.

Другий етап — ліцензування і реєстрація як страховика — здійснюється відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [25]. Для отримання ліцензії страхова компанія представляє в Держфінпослуг комплект із 12 документів, основними з яких є: заява про видачу ліцензії; копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; копії установчих документів; довідки банків або висновки аудиторів про формування та розмір сплаченого статутного фонду; довідку про фінансовий стан засновників страховика; економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності; інформацію про учасників (акціонерів) страховика та йот керівництво.

Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і може розпочинати діяльність (Додаток А).

Як і інші господарські суб'єкти, страхові компанії можуть ліквідовуватись, реорганізовуватись та сануватись. Повна ліквідація може здійснюватись згідно з рішенням акціонерів або ухвали господарського суду (у випадку банкрутства).

Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії призначається ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття підприємства. Вона надає перелік діючих договорів страхування і визначає зобов’язання згідно і ними, виявляє усіх дебіторів і кредиторів та здійснює розрахунки з ними. Для нього використовуються наявні грошові кошти, а при необхідності продається майно компанії. Після розрахунків з застрахованими і кредиторами сплачуються усі належні податки та збори і здійснюються розрахунки з акціонерами. Наприкінці цих робіт складається завершальний (ліквідаційний) баланс, який підтверджується аудитором, в міліцію здаються печатки і штампи, а в реєструючий орган подається заява з проханням виключити компанію з реєстру підприємств та організацій України.

Законом України «Про страхування» передбачено також реорганізацію страховика згідно з рішенням органів нагляду за страховою діяльністю. Така реорганізація можлива шляхом: перетворення в страхового посередника; об'єднання кількох страховиків в одну компанію з визначенням порядку передачі страхових зобов’язань за умови, що на це погодяться власники страховиків; залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних) за умови здійснення ними розрахунків відповідно до зобов’язань та боргів страховика, строк сплати яких уже настав.

Примусова санація може призначатися органом нагляду за страховою діяльністю у разі: невиконання страховиком зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недосягнення страховиком визначеного законом розміру статутної фонду; в інших випадках, передбачених діючим законодавством. Примусова санація передбачає: проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові та інформаційні ресурси.

До матеріальних ресурсів належить нерухоме і рухоме майно — будівлі, транспорт, обчислювальна та офісна техніка, меблі. До фінансових ресурсів відносяться власні кошти і кошти, що перебувають в управлінні компанією — статутний фонд, вільні резерви, нерозподілений прибуток, гарантійний фонд, страхові резерви. До трудових ресурсів відноситься персонал компанії, кваліфікація якого повинна бути достатньою для ефективної діяльності підприємства. До інформаційних ресурсів підносяться сукупність даних про страхувальників, діючі страхові договори та зобов’язання згідно з ними, довідкова, законодавча, нормативна інформація, статистичні дані та дані бухгалтерського обліку.

Здійснення страхової діяльності та використання усіх видів ресурсів можливе при наявності організаційної структури. Під структурою компанії розуміють насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети [20].

Формування організаційної структури страхової компанії здійснюється на основі таких принципів: централізації (децентралізації); географії (території); функціональної побудови; спрямованості послуг; спеціалізації за групами клієнтів.

Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії, виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей принцип тісно пов’язаний з географічним принципом побудови страхової компанії.

Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачання, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін.

З метою надання комплексного страхового захисту страхова компанія у своїй організації враховує групи, які обслуговують клієнтів.

Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпечувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.

Вищим органом управління страхової компанії є збори акціонерів (якщо страхова компанія є акціонерним товариством). Повноваження вищого керівництва страхової компанії наведені в таблиці Б.1.

Розрізняють територіальну (зовнішню) і управлінську (внутрішню) структуру страхової компанії [25].

Внутрішня структура управління компанією може будуватися за декількома принципами підпорядкованості: лінійна (вертикальне управління); функціональна (управління за функціями); лінійно-штабна, що відрізняється від лінійної наявністю «штабів» консультантів, які не мають адміністративних функцій.

Принцип лінійного управління означає, що вищі керівники мають право давати розпорядження нижчим колегам за всіма питаннями, що випливають з їхньої діяльності.

При функціональному управлінні право давати розпорядження надається для виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує.

Принцип лінійно-штабного управління — це в основному «мозкові» центри (штаби), що виконують консультаційні функції в процесі стратегічного планування, підготовки рішень з важливих питаннь роботи компанії [21].

Страхові компанії при розробці своїх організаційних структур використовують в основному всі типи управління. Територіальні структури можуть бути дво-, три- і чотирирівневими. Українські страховики переважно застосовують дво- і трирівневі територіальні структури.

При дворівневій структурі усі відокремлені підрозділи мають однаковий статус, переважно статус філіалу, і підпорядковуються відділу чи департаменту роботи з регіональною мережею центрального офісу (Додаток Г). Така структура є найпростішою і при невеликій кількості відокремлених підрозділів є достатньо ефективною. Проте з ростом кількості відокремлених підрозділів їй важко забезпечити ефективне управління, і в таких випадках переважно переходять на трирівневу територіальну систему. В ній існує проміжна ланка між правлінням і філіалами. В українській термінології її найчастіше називають регіональною дирекцією, в європейській-регіональним центром або окружним відділом. Цьому проміжному органу підпорядковуються філіали і представництва на території адміністративних одиниць, переважно областей (Додаток Д). Така структура зменшує навантаження на правління компанії, але вимагає передачі регіональним центрам певних повноважень, тобто чіткого розмежування прав і обов’язків між ланками системи і налагодження якісного обміну інформацією між ними та правлінням компанії.

Чотирирівнева система управління існує в найбільш структурованій страховій компанії України — НАСК «Оранта», а трирівневі - у великих і середніх компаніях [21].

1.3 Особливості формування доходів, видатків і фінансових результатів страхової компанії

Фінансова діяльність страхових компаній пов’язана з такими категоріями як: доходи, видатки та фінансовий результат.

Взагалі під «витратами» розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А «доходи» означають гроші, матеріальні цінності, одержані внаслідок якої-небудь діяльності [2].

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Дослідженням питання складу доходів страховика займалися досить багато вчених та економістів. Більшість із них дійшли висновку, що доходи страховика можна поділити на три великі групи: доходи від основної, тобто страхової діяльності; доходи від інвестиційної та фінансової діяльності; інші доходи [20].

Доходи від страхової діяльності - це всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування [20]. У складі цих доходів — страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій [2].

Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після її сплати договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (ставка страхової премії). Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума Страховий тариф. (1. 1)

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування.

Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об'єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює додаток Е. Дана структура з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування.

При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо він занижений, то страхових премій не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників. Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Його значення полягає у забезпеченні фінансового покриття витрат на ведення страхової справи, включаючи оплату послуг страхових посередників, та на отримання прибутку.

Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також інші види доходів. Так, якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна вигода цих доходів полягає у природі перестрахування. Всі справи з клієнтом, включаючи укладання договору і компенсація збитків, веде прямий страховик. Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик відіграє роль посередника, який несе всі витрати, пов’язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує комісійну винагороду.

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками [20].

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Прикладом може бути обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке забезпечує формування за рахунок внесків страхових компаній-членів МТСБУ двох централізованих страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій і фонду допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах. Усі компанії, що є повними членами МТСБУ, мають сплачувати щомісячні внески в обидва ці фонди за встановленими Урядом нормативами відрахувань від страхових премій, що надходять зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні та за її межами. Результатом взаємних розрахунків між страховиками і МТСБУ може бути повернення певному страховикові коштів із зазначених фондів. Повернені суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяльності.

Останній вид доходів від страхової діяльності - це повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум із резерву збитків. Тобто це різниця між сумою, що була спрямована до резерву збитків з метою подальшої компенсації втрат страхувальника, і фактичною виплатою.

Крім цих доходів, страховик має доходи від інвестиційної та фінансової діяльності. Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Ця Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.

Страховик має в розпорядженні дві групи коштів, які він може використовувати: по-перше, власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів. Інвестування коштів регламентується законодавчо та власний розсуд страховика.

До доходів отриманих від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів можна віднести: відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку; відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку; відсотки за облігаціями; дивіденди за акціями; участь у прибутку перестраховиків; участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва [20].

Третя група доходів страховика — інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду; доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; інші доходи [20].

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси: виконання зобов’язань перед страхувальниками; фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на декілька великі групи.

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу.

В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні: постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуарних розрахунках); залежні та незалежні; загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними протягом значного проміжку часу. Ці витрати повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. На відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов’язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються певного виду страхування чи страхового полюсу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. їх нормують в промилі від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми і відшкодування, а й втрати на утримання страхової компанії. У зв’язку з цим витрати на ведення страхової справи поділяються на певні види, кожний з яких мас свою характеристику (Додаток И) [2].

На відміну від Александрової М. М., Осадець С. С. розділяє витрати на ведення страхової справи на витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування (аквізиційні, інвестиційні та ліквідаційні витрати) та витрати на утримання страхової компанії (це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт) [20].

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період. Наведемо декілька визначень цього поняття. Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами [20]. Фінансовий результат — це кінцевий підсумок його діяльності за певний період з приводу формування доходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання [2]. Словник страхових термінів діє дещо інше визначення прибутку — різниця між сумою зароблених страхових премій і собівартістю їх надання [16]. Базилевич В. Д. найбільш загальним показником результативності діяльності страховика вважає валовий дохід — це сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та технічні резерви, інші, ніж резерви незароблених премій [3].

Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій.

Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.

З практичної точки зору, згідно з чинним законодавством, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) — (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС) (1. 2)

де ЗП — зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП — комісійні винагороди за перестрахування;

ВП — частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР — повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР — повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС — витрати на ведення справи (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) [20].

Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з погляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Проте коли йдеться про визначення прибутку від страхової діяльності, не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Отримана премія має перетворитися у зароблену премію.

Страхування — це вид діяльності, при якому послуга, що надається страховиком, має певну тривалість у часі. Через це отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. Як правило, спочатку завжди обчислюється незароблена премія («резерв незаробленої премії»), а далі вже — зароблена. Метод обчислення незаробленої премії українськими страховиками регулюється Законом України «Про страхування» [13].

Суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:

ЗП = (РНПпоч — ЧПпоч) + (СП — ПП) — (РНПкін — ЧПкін) (1. 3)

де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату;

РНПпоч — резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

ПП — страхові премії, передані перестраховикам;

РНПкін — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду;

ЧПпоч — частка перестраховика у резерві незароблених премій на початок звітного періоду;

ЧПкін — частка перестраховика у резерві незароблених премій на кінець звітного періоду.

Александрова М. М. зазначає, що розмір зароблених страхових премій залежить від суми страхових платежів та зміни залишків резервів позароблених премій і виражається формулою:

ЗСП = Дсп + РНПпоч — РНПк (1. 4)

де ЗСП — зароблені страхові премії;

Дсп — надходження страхових платежів за вирахуванням страхових платежів, сплачених перестраховикам за договорами перестрахування у певному періоді;

РНПпоч — резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

РНПк — резерв незароблених премій на кінець звітного періоду.

Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового результату від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси — неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами [20].

Отже, доходи, видатки та фінансові результати страхових компаній мають ряд своїх особливостей. Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Витрати ж страхової компанії формуються у процесі витрачання страхового фонду. Фінансовим результатом страховика є вартісна оцінка підсумків його господарювання.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

2.1 Сутність страхової послуги та аналіз деяких її видів

Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинуту систему горизонтальних та вертикальних зв’язків між ними. Він забезпечує органічний зв’язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі.

Страхова послуга — це продукт цілеспрямованої діяльності страхової компанії, що пропонується на страховому ринку на умовах еквівалентного обміну з метою отримання прибутку. Отже страхова послуга є товаром у середовищі страхового ринку. Але порівняно зі звичайним товаром страховик не створює ніякого матеріального продукту. Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність і тому відноситься до поняття «послуга». Основні споживачі ринку — фізичні та юридичні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розробляють різноманітні страхові продукти, визначають програму страхування, формують попит та пропозицію на свої послуги.

Зауважимо, що страхова послуга на підставі Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. належить до категорії фінансових послуг, як і послуги банків та інших фінансових установ.

Фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за ч кісний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зазначимо, що пропонувати страхові послуги на страховому ринку можуть лише спеціалізовані організації, які зобов’язані надати відповідні фінансові гарантії, тобто страхові компанії. Форма реалізації страхової послуги може бути добровільною чи примусовою (обов'язковою). Але це стосується тільки тих випадків, коли надання страховиком захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку. Всі обов’язкові та добровільні види страхування включені до Закону України «Про страхування» і відображені в статтях 6 та 7 [4].

Головним моментом при наданні страхової послуги є укладання договору страхування. Досить часто він має спрощену форму і виступає у формі страхового поліса. Для страхувальника і страхової компанії він служить юридичним документом, в якому обумовлюються істотні умови страхування.

Проведемо аналіз діяльності страхових компаній за показниками величини страхових премій та страхових виплат в періоді з 2006 року по 1 кварталу 2008 року.

Для аналізу страхових премій за період 2006−2007 років, використаємо дані таблиці Л.1. Перш за все, слід сказати, що загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками від страхування та перестрахування ризиків (від страхувальників та перестрахувальників) за 12 місяців 2007 року становила 18 008,2 млн. грн., що є більшим на 4178,2 млн. грн. за аналогічний період 2006 року.

Сума чистих страхових премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) в 2007 році становила 12 353,8 млн. грн., що на 3584,4 млн. грн. більше відносно попереднього періоду. Позитивною є тенденція до збільшення страхових премій зі страхування життя, які в 2007 році склали 783,9 млн. грн., що аж на 173,9% більше, ніж в 2006 році.

Порівнюючи 1 квартал 2008 року та 1 квартал 2007 року можна сказати, що загальна сума страхових премій, отриманих страхувальниками від страхування та перестрахування ризиків (від страхувальників та перестрахувальників) за 3 місяці 2008 року становили 5360,0 млн. грн., про це свідчать дані таблиці Л.2. Сума чистих страхових премій склала 3715,0 млн. грн. (69,07% від валових страхових премій).

Аналізуючи страхові виплати протягом періоду з 2006 року до 2007 року за видами страхування скористаємося даними таблиці Л.3. Слід сказати, що загальна (валова) сума страхових виплат за 2007 рік за договорами страхування та перестрахування становила 4213,0 млн. грн., тобто в порівнянні з попереднім періодом більше на 1613,4 млн. грн. Обсяг чистих страхових виплат становив 3884,0 млн. грн. та зріс порівняно з минулим роком на 67,0% (або на 1558,0 млн. грн.). Слід відмітити, що найбільшу частку як у валових, так і в чистих страхових виплатах в 2007 році становило добровільне майнове страхування. Варто також сказати, що за аналізований період частка як валових, так і чистих страхових виплат по страхуванню життя в загальній структурі страхових виплат досить мала, що по суті є позитивним фактором для страховиків, так як це свідчить про те, що вони мають можливість акумулювати більші кошти.

Якщо аналізувати 1 квартал 2008 року та 1 квартал 2007 року (таблиця Л. 4), то в цьому періоді простежується така тенденція, що загальна (валова) сума страхових виплат за договорами страхування та перестрахування становила 1543,1 млн. грн., у порівнянні з 1 кварталом 2007 року валові страхові виплати зросли на 769,1 млн. грн. Обсяг чистих страхових виплат за аналізований нами період становив 1469,8 млн. грн. та зріс порівняно з аналогічним періодом 2007 року на 795,7 млн. грн. Також слід сказати, що в структурі валових страхових виплат за 1 квартал 2008 року продовжує домінувати добровільне майнове страхування, такого роду тенденція спостерігається також і в попередньому аналізованому періоді.

Отже, варто сказати, що збільшилися як обсяги страхових премій, так і обсяги страхових виплат. На нашу думку, зростання обсягу страхових премій може бути викликано тим фактом, що страхові компанії збільшили обсяг реалізації страхових продуктів за рахунок нових клієнтів, а також на їх зростання вплинула динаміка майнового страхування. Відповідно, в свою чергу, обсяг страхових виплат також збільшився, що пов’язано з більшим рівнем виплат.

2.2 Показники діяльності страхових компаній

Останні роки характеризуються динамічним розвитком діяльності страхових компаній в Україні, що супроводжується як зростанням кількості страховиків і розширенням напрямків страхової діяльності, так і збільшенням обсягів страхових операцій.

Всі страхові компанії в Україні поділяються на лайфові (life) і нелайфові (non-life).

Проаналізуємо діяльність страхових компаній України за період з 2006 року по 1 квартал 2008 року.

Приведемо чисельність страхових компаній за аналізований період у вигляді таблиці 2.1 [18].

Таблиця 2.1 — Кількість страхових компаній за період з 2006 року до 1 кварталу 2008 року

Реєстрація страхових компаній

На кінець року

На кінець кварталу

2006

2007

1 кв. 07

1 кв. 08

Кількість страхових компаній, в тому числі:

411

446

426

458

non-life

356

381

366

389

Реєстрація страхових компаній

На кінець року

На кінець кварталу

2006

2007

1 кв. 07

1 кв. 08

life

55

65

60

69

Виключено з Держреєстру протягом року, в тому числі:

20

19

9

5

non-life

18

18

9

5

life

2

1

0

0

Включено до Держреєстру протягом року, в тому числі:

33

54

24

17

non-life

26

43

19

13

life

7

11

5

4

Проаналізувавши дані таблиці, а ми дійшли висновку, а конкретно період з 2006 року по 2007 рік, ми дійшли висновку, що кількість діючих страхових компаній на кінець періоду становила 446 компаній та зросла на 35 страховиків, тобто на 8,5% порівняно з початком періоду. З них кількість страхових компаній, що здійснювали страхування життя («life») збільшилась на 10 та становила 65, а кількість страховиків, що здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя («non-life») — на 25, що становило 381 компаній.

Якщо аналізувати 1 квартал 2007 року та 1 квартал 2008 року, то слід відмітити те, що кількість страхових компаній на кінець аналізованого періоду становила 458 компаній, тобто кількість компаній збільшилась на 7,5%. У порівнянні з даними на кінець 2007 року кількість страховиків зросла на 12, з них 4 лайфові та 8 нелайфових. Тобто простежується тенденція до значного збільшення кількості страховиків, що не є позитивним для страхового ринку України. Адже через велику кількість страхових компаній відбувається розпорошення коштів, не відбувається їх консолідація, а відповідно зменшуються можливості страховиків, наприклад, вкладати ресурси в дорогі інвестиційні проекти. Тому для виправлення становища необхідно дещо збільшити розмір статутного фонду компаній, що не займаються страхуванням життя (нелайфових). Звичайно велика кількість страховиків створює конкуренцію, але страховий ринок України не настільки місткий, щоб на ньому працювали аж 458 страхових компаній.

Якщо говорити про страхові компанії з іноземним капіталом, то тут також відбулися деякі зміни. На кінець 2007 року кількість компаній з іноземними інвестиціями становила 78. Протягом 2007 року до Держреєстру було включено 8 страховиків з такими інвестиціями, загальна сума іноземних інвестицій цих компаній становила 65,07 млн. грн., для порівняння: за 2006 рік було зареєстровано 3 компанії із іноземними інвестиціями на загальну суму 24,69 млн. грн.

Аналізуючи 1 квартал 2008 року, слід відмітити, що кількість компаній з іноземними інвестиціями становила 79. За цей період до Держреєстру було включено 1 нову страхову компанію зі страхування життя, яка має у своєму статутному фонді іноземний капітал. Загальна сума іноземних інвестицій цієї компанії становила 17,4 млн. грн. Для порівняння: за й квартал 2007 року: зареєстровано 5 компаній із іноземними інвестиціями на загальну суму 33,26 млн. грн.

Тобто аналізуючи вище сказане, можна зробити висновок, що на український страховий ринок відбувається все більший приток іноземного капіталу. Це означає про його привабливість для іноземних інвесторів. На нашу думку, цей факт є дуже позитивним для України, так як це призведе до появи нових страхових продуктів та збільшить податкові надходження до Державного бюджету.

За офіційними даними Дерфінпослуг протягом 2007 року було видано 1934 ліцензії на відповідні види страхування, у тому числі 11 ліцензій на страхування життя та 7 — на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. 82 ліцензії було анульовано та у 1250 ліцензій закінчився термін дії. За 1 квартал 2008 року було видано 368 ліцензій, у тому числі 7 — на страхування життя та 66 — на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобі. Анульовано — 26, закінчився термін дії у 95 [17].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой