Аналіз доктринальних змін японської правової системи

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

АНАЛІЗ ДОКТРИНАЛЬНИХ ЗМІН ЯПОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Ужгород 2006

ЗМІСТ

І. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ВВІД

ІІ. СИСТЕМНІ ЗМІНИ

ІІІ. ОСОБЛИВІСТЬ БУДОВИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ВВІД

На відміну від більшості європейських держав Японія не мала в своїй історії численних конституційних актів. Понад 300 років вона залишалася ізольованою і закритою від зовнішнього світу. Тільки в 1858 р. Японія була змушена відкрити свої порти для іноземних суден. Наприкінці 80-х років минулого століття почалися різкі зміни в японському праві, його європеїзація. Були прийняті кілька кодексів, в основі яких лежали принципи французького і німецького права. Введення в силу в 1889 р. першої в історії країни конституції (Конституції Мейдзі) — офіційне найменування періоду правління японського імператора Муцу-хіто (1867−1912). У цей період були скасовані феодальна власність на землю, формальні відмінності між станами, проведена адміністративна реформа, істотним перетворенням піддалася вся система японського законодавства, проголошені перші права громадян (свобода вибору місця проживання, професії), зразком для якої послужила монархічна прусська Конституція 1851 і частково бельгійська Конституція 1831 р., призвело до того, що німецький вплив став перевершувати початкове французьке законодавство в модернізації японської правової системи. Сама ж прусська Конституція сприйняла ідеї та норми більш ранніх німецьких актів: основних законів Баварії 1818 р., Бадена 1818 р., Вюртемберга 1819 і Гессена 1820

Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація військами США — одна з основних причин, що призвели до зміни конституційних і адміністративних інститутів. 2 вересня 1945 Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію, а ще в середині серпня того ж року Уряд країни прийняв Постдамську декларацію союзних держав. 15 серпня 1945, на наступний день після ухвалення, імператорським едиктом про це було повідомлено японський народ.

Чорновий проект післявоєнної Конституції Японії був складений у штабі окупаційних військ і потім доопрацьований Урядом країни; Конституція була прийнята Парламентом, обраним у квітні 1946 р.; 3 листопада 1946 імператор спеціальним декретом промульгірував Основний закон, який набув чинності 3 травня 1947. Протягом 1947−1948 рр. на основі нової Конституції Парламент прийняв безліч законів, що склали основу післявоєнної японської правової системи; ці акти складалися Урядом країни, але вони розглядалися і Далекосхідної комісією за участю представника Радянського Союзу, який стежив за відповідністю проектів духу Постдамської декларації.

У Конституції 1947 р. — другій за рахунком в історії країни — став помітний вплив англосаксонського права. Зокрема, вплив Основного закону США простежується в закріпленні прав і свобод, особливо особистих прав, заснованих на концепції індивідуалізму, на структурі та порядку функціонування інституту конституційного контролю.

При порівнянні текстів двох конституцій 1889 і 1947 рр. не можна не помітити деякої наступності і схожості. Подібно до того як у першому акті глави по порядку іменувалися «Про імператора», «Про права та обов’язки підданих», «Про Парламент», «Про міністрів та Державну раду», «Про судову владу», «Про фінанси», «Додаткові положення «(всього 76 статей), так і в другому акті матеріал розташований за подібною схемою, хоча нововведення в дусі перших повоєнних конституцій вельми помітні. Ось розділи діючої Конституції: «Преамбула» (у тексті не має назви), «Імператор», «Відмова від війни», «Права та обов’язки народу», «Парламент», «Кабінет», «Судова влада», «Фінанси», «Місцеве самоврядування», «Поправки», «Верховний закон», «Додаткові положення».

Конституція 1947 має кілька особливостей, що відрізняють її за змістом від попереднього Основного закону і в деякій мірі виділяють її в закордонному конституційному корпусі, якщо під останнім розуміти сукупність діючих основних законів. Виразно помітні три характерні риси цього акту: проголошення народного суверенітету, закріплення широкого кола прав і свобод та яскраво виражений пацифізм. Одночасно в Конституції 1947 вельми помітний і ідеологічний відтінок. Якщо Основний закон 1889 всього лише встановлював структуру та повноваження центральних органів влади, то тепер власне юридичним нормам передує велика преамбула, що включає проголошення загальних принципів будови держави. Конституционное право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Етина. — М., 2000. — 500с. У ряді статей (особливо в розділі про права та обов’язки народу) також отримують закріплення деякі концептуальні цінності.

ІІ. СИСТЕМНІ ЗМІНИ

Принцип народного суверенітету як основи державної влади раніше не існував в японській конституційної історії. За Основним законом 1947 такою основою став народ. Для порівняння зазначимо, що перші статті Акту 1889 встановлювали: «Імперія Великої Японії перебуває під непорушним на вічні часи пануванням і управлінням династії імператорів» (ст. 1), «Особа імператора священна і недоторканна» (ст. 3), «Імператор — глава держави. Він володіє верховною владою і здійснює її згідно з постановами цієї Конституції «(ст. 4),» Імператор здійснює законодавчу владу у згоді з Парламентом «(ст. 5). Тепер же принцип божественного походження імператорської влади виключений, і глава держави став не більше ніж «символом держави і єдності нації», а його дії, пов’язані з справах держави, можуть бути зроблені лише з ради і згоди Кабінету, тобто Уряду, який несе за них відповідальність. Імператор не наділений повноваженнями, пов’язаними із здійсненням державної влади.

Настільки разючі зміни в статусі імператора пояснюються історичними умовами прийняття Конституції 1947 р. і роллю імператорського прізвища при виникненні, веденні і закінченні Другої світової війни. Значення імператора Японії близьке статусу англійського монарха, тобто статусу глави монархічної країни з парламентарною формою правління.

Норма ст. 1 Конституції про суверенну волю народу отримує розвиток в можливостях контролю (перш за все юридичної) за всіма трьома гілками державної влади, що здійснюється за допомогою періодичного обрання Парламенту, підзвітності Уряду нижній палаті Парламенту, відповідальності суддів в порядку імпічменту перед Парламентом, а також голосування при призначенні або в можливості зміщення суддів Верховного суду шляхом голосування виборчого корпусу країни. Підтвердження призначення суддів Кабінетом або їх зміщення проводиться під час перших після призначення загальних виборів в Палату представників і повторного перегляду — при проведенні перших виборів в цю ж палату після десяти років. Така процедура повторюється і надалі в тому ж порядку (ст. 79 Конституції). Принцип народного суверенітету реалізується і при зміні Конституції - потрібне проведення особливого референдуму або виборів; спосіб ратифікації визначається Парламентом.

У заснованій Конституцією 1947 структурі органів державної влади відчувається вплив правового досвіду Великобританії. Стаття 41 визначила Парламент як вищий орган державної влади і єдиним законодавчим органом держави, включивши до його складу дві нерівноправні палати, причому нижня — Палата представників — у своїх повноваженнях має помітну перевагу в порівнянні з верхньою — Палатою радників. Уряд несе відповідальність перед нижньою палатою; передбачено право розпуску нижньої палати з пропозицією Кабінету; формально це право здійснює глава держави.

Основні права і свободи особистості невіддільні від принципу народного суверенітету. Центральним фактором в установі нового конституційного порядку в Японії стало визнання нової ролі особистості, не як пасивного елементу-в авторитарному правопорядку, а в якості активного носія прав і свобод. Конституція встановила (ст. 13), що «всі люди повинні поважатися як особистості»; вони повинні бути «рівні перед законом» (ст. 14) і вони не можуть піддаватися будь-якої «дискримінації в політичних, економічних і соціальних відносинах за мотивами раси, релігії, статі, соціального стану, а також походження «(ст. 14). З політичних прав можна вказати на право обирати державних посадових осіб і усувати їх від посади (ст. 15) та на право подачі петицій з метою відшкодування збитків, про зміщення державних посадових осіб, про введення, скасування та виправлення законів, указів або розпоряджень, а також з інших питань (ст. 16). Конституція містить значний список традиційних прав і свобод: свободу слова, думки, віросповідання, зборів, асоціацій; друку та «інших форм вираження думок» (ст. 21). Шлюб грунтується як «рівність прав чоловіка і дружини» (ст. 24), і закони про шлюб повинні грунтуватися на принципі «особистої гідності й рівності статей» (ст. 24). В економічній сфері громадяни мають право «на підтримку мінімального рівня здорового та культурного життя» (ст. 25); всі мають рівне право на освіту у відповідності зі своїми здібностями (ст. 26), як і право на працю і обов’язок працювати (ст. 27); проголошується гарантованість права трудящих на створення організацій, на колективні переговори та інші колективні дії (ст. 28); гарантується право власності (ст. 29). Звертає на себе увагу ст. 25 Конституції, яка зобов’язує державу докладати зусилля для підйому подальшого розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення, а також народного здоров’я. Десять статей Конституції (ст. 31−40) присвячені особистій безпеці громадян. Одночасно в Основному законі вказуються вельми декоративні гарантії: права і свободи повинні «підтримуватися постійними зусиллями народу» (ст. 12); ця ж стаття попереджає про неможливість зловживання проголошеними правами і свободами, і їх використання повинно здійснюватися тільки «в інтересах суспільного добробуту». Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий.- К.: Право, 1996. — 544с.

Конституція 1947 гарантувала «непорушність і вічність» основних прав громадян (ст. II і 97); ці формулювання різко контрастують з колишнім Основним законом, згідно з яким лише до імператора країни ставилися терміни «непорушність династії», а його особа була «священна і недоторканна «(ст. 1 і 3 Конституції 1889 р.). Іншими словами, в Акті 1947 права і свободи громадян розглядаються як властиві їм від народження, які не можуть порушуватися навіть Парламентом шляхом видання відповідного закону. Такий підхід до прав і свобод запозичений з правової доктрини США, західноєвропейської теорії природного права.

ІІІ. ОСОБЛИВІСТЬ БУДОВИ

Кидається в очі особливість японського Основного закону — його виразно виражений пацифізм, який різко контрастує з відповідними нормами колишньої Конституції. Відтепер японський народ заявляє, що «відмовляється від війни як суверенного права нації»; тут же в ст. 9 говориться про роззброєння країни, оскільки «ніколи надалі не створюватимуться сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни». Норми цієї статті мають виключно японське, а аж ніяк не американське походження. Вперше сама ідея була запропонована прем'єр-міністром Японії Сідехара, а не генералом Макартуром — командувачем окупаційними силами в Японії, який спочатку вагався: затвердити чи зазначити пропозицію, вважаючи, що наслідки його реалізації можуть порушити інтереси США на Далекому Сході.

Введення зазначеної статті в конституційний текст не є дивним, якщо врахувати, що на частку японського народу випали жахи атомних бомбардувань: 6 серпня 1945 атомна бомба була скинута на Хіросіму, а трьома днями пізніше — на Нагасакі. Лемак В. Нові конституційні системи. — Ужгород, 1995. — 69с. Відмова від війни, втім, була відома і раніше. Вперше цей принцип був закріплений в декреті Установчих зборів від 22 травня 1790 в період Великої французької революції. Потім він був неодноразово повторений у ряді актів Франції (наприклад, у розділі VI Конституції 1791 і в п. 5 преамбули Конституції 1848; преамбула Основного закону 1946 текстуально сприйняла принцип 1790: Французька республіка «не зробить ніякої війни з метою завоювання і ніколи не буде вживати своїх сил проти волі будь-якого народу «). Відмова від агресивної війни містився і в ряді інших актів: у конституціях Бразилії 1891 (ст. 34, 88) і 1946 р. (ст. 4), в Конституції Іспанії 1931 р. (ст. 6 і 77), Таїланду 1932 р. (ст. 54), Філіппін 1935 р. (розд. 3 ст. 2). Цей принцип закріплений і в декількох основних законах, прийнятих після Другої світової війни (наприклад, у ст. II Конституції Італії 1947 р.).

Наявність подібних норм у конституціях ряду держав аж ніяк не применшує значення згаданої ст. 9 Конституції Японії 1947 р. У той же час відмова від війни та утримання збройних сил створює для Японії певні проблеми.

Перш за все, важко уявити без армії країну — другу промислову державу сучасного світу — з населенням більше 100 млн. чоловік. Існуючі міжнародні зобов’язання (членство в ООН, наприклад) можуть вимагати її участі в комплектуванні міжнародних збройних сил, не виключена і можливість ведення оборонної війни. Створення в Японії сил самооборони чисельністю в декілька сот тисяч людей вказує на те, що конституційний принцип про роззброєння не був до кінця реалізований.

Контроль за дотриманням Конституції покладено на суди. Незважаючи на деяку туманність формулювання, ст. 81 не забороняє нижчим судам здійснювати контроль за конституційністю. Основний закон лише встановлює, що подібні справи повинні доходити до Верховного суду. Це положення підтверджено самим Верховним судом у рішенні від 1 лютого 1952

Кардинальними в судовій системі Японії є два положення, встановлені ст. 76 Конституції:

1) жоден адміністративний орган не може здійснювати судову владу з правом остаточного рішення (абз. 2)

2) всі судді незалежні і діють, наслідуючи голос своєї совісті; при цьому вони керуються тільки Конституцією та законами (абз. 3).

У Японії створена багаторівнева судова система — суди в префектурах, апеляційні суди і Верховний суд. Крім того, діють суди у сімейних справах і суди сумарної юрисдикції. Іншими словами, зовні судова система схожа на аналогічні структури в інших зарубіжних країнах, хоча ставлення населення до судів багато в чому відрізняється.

Японці вважають, що право існує «для стримування особистих прав або діяльності людини».

Юридичною основою для існування інституту конституційного контролю є норма ст. 98, що проголосила Конституцію верховним законом країни і яка вказала, що жодні закони, укази, рескрипт або інші державні акти, які суперечать Основному закону в цілому і частково, не мають законної сили. Конституційний контроль завжди діє відносно конкретного випадку, тобто здійснюється конкретний контроль у зв’язку з яким-небудь казусом, які виникли в суді.

Наслідками винесеного Верховним судом рішення є незастосування норми, визнаної неконституційною. Після такого рішення парламент чи уряд можуть змінити норму таким чином, щоб вона відповідала Основному закону. Шаповал В. М. Державний лад країн світу. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320с.

Таке приведення у відповідність відбувається не завжди. Наприклад, 4 квітня 1973 Верховний суд у справі «Айзава проти Японії» визнав не відповідною Основному закону норму ст. 200 Кримінального кодексу, що передбачає більш суворе покарання за вбивство батьків, ніж за інше вбивство.

Мотив такого рішення суду — порушення закріпленого в Конституції принципу рівності. Текст цієї статті Кодексу так і не був змінений; він просто не застосовується.

Спроби-зміни Конституції 1947 неодноразово робилися за весь час її існування. Найбільш гостра боротьба розгорталася навколо скасування або як мінімум зміни «миролюбної» ст. 9. Такі спроби робилися монопольно багато років Ліберально-демократичною партією в 50−80-і роки. Однією з цілей зміни названої статті була легалізація збройних сил Японії, що вважаються силами самооборони. Пропонувалася і невелика коректування існуючого статусу імператора. Проте з моменту свого ухвалення і до цих пір Конституція 1947 не включила жодної поправки. Одна з причин стабільності японського Основного закону — дуже «жорсткий» порядок його зміни, встановлений ст. 96. Для зміни цього акту, здійснюваного з ініціативи Парламенту, потрібна згода не менше двох третин загального числа членів обох палат; схвалені таким чином поправки потім подаються на спеціальний референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів. Спосіб ратифікації визначається рішенням Парламенту. Інша причина стійкості Конституції - існуючий в Японії баланс політичних сил, що не дозволяє партіям, виступаючим за зміну Основного закону, досягти «критичної маси» в Парламенті, достатньою для реформування конституційного правопорядку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституционное право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Етина. — М., 2000. — 500с.

2. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий.- К.: Право, 1996. — 544с.

3. Лемак В. Нові конституційні системи. — Ужгород, 1995. — 69с.

4. Шаповал В. М. Державний лад країн світу. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой