Аналіз документального фільму В. Манського "Приватні хроніки" за текстом Моріса Гальбвакса "Колективна і історична пам'ять"

Тип работы:
Статья
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аналіз документального фільму В. Манського «Приватні хроніки» за текстом Моріса Гальбвакса «Колективна і історична пам’ять»

Виконала студентка

групи КМК — 41

Крижевич Юля

пам’ять гальбвакс свідомість

«Пам’ять, — згідно слів М. Гальбвакса, — це суто індивідуальна властивість, що виникає у свідомості, обмеженій власними ресурсами, ізольованій від інших і здатна викликати, або за бажанням, або випадково, ті стани, через які вона пройшла раніше».

М. Гальбвакс подає два типи спогадів: колективні і індивідуальні.

Індивідуальні спогади — це власне і є наші особисті спогади. Але, не завжди індивідуальні спогади є нашими власними спогадами. М. Гальбвакс говорить, що людська пам’ять збагачується з чужою допомогою, і як тільки привнесені в неї ззовні елементи вкорінюються, вони вже більше не відрізняються від інших спогадів. Саме, такі спогади можна простежити і у фільмі: починається кіно із 11 квітня 1961 року, коли народився головний герой цієї картини, і поступово розкривається життя — цього «закадрового Я», історія одного з мільйонів радянських людей почала свій новий хід. Цікаво, що герой пояснює нам, що народився в нещасний понеділок, до того ж у «країні невдачі», не спланувавши свого народження на день Дня космонавтики, і чого його батько (шанувальник Ю. Гагаріна), так і не зміг пробачити його матері. Крім того герой подає нам відомості, про які пам’ятати він не міг: день виписки з пологового відділення, проте, що мати хотіла назвати Іхтіандром, — на честь героя популярної тоді кінострічки тощо. І, най цікавіше навіть помираючи герой, пригадує своє життя, але тут його

«Колективні спогади, — на думку М. Гальбвакса, — накладаються на спогади індивідуальні, забезпечуючи нам набагато більш зручний і надійний контроль над останніми; але для цього необхідно, щоб вже існували особисті спогади». Так, що може здатися очевидним, що в кожному акті спогадів присутній специфічний елемент — саме існування самодостатньої індивідуальної свідомості". Ось, чому коли спогади вигаданої людини озвучує Олександр Цекало, він — вставить акцент на незвичайну простоту, довіру, інтимність інтонацій. У промові його чути то усмішки з гіркою іронією, то поблажливість старця, що розповідає про наївні та прекрасні помилки молодості. Саме, він допускає нас в особистий інтимний простір героя. Ми ніби опиняємося з давніми друзями, ніби сьорбаємо гарячий чай на кухні, у якій тепло і відчутні аромати їжі, і тут ми вже слухаємо одкровення доброго товариша. Тобто, проглядаючи це документальне кіно ми долучаємося до цієї невеличкої групки — групи «знавців радянських реалій», і тут вже не важливо, що народились ми далекого за 1961 р., тут вже нічого це неважливо, а текст письменника Яркевича тут виконує головну партію, бо він, як чарівна кисть, пролітає над розрізненими портретами, і вони чудово зливаються в один єдиний спосіб — архетип покоління.

Групова пам’ять — це пам’ять, яка може існувати і зберігатися тільки в тій мірі, в якій вона прив’язана до індивідуального. Герой фільму так, чи інше потрапляє у різні групи: спочатку у дитинстві в колі сім`ї, де є можливість свободи, бо потім жовтеня, далі піонер — згадка про піонер табори, де вже змалечку готували до війни, комсомолець, а далі член партії - усі ці групи накладаються один на одного, і вибору у героя немає. Під тривожний марш композитора Олексія Айги усі події кожного року (1961…1962…, а ж до загибелі героя в 1986), що склеює кінофрагменти з минулого різних людей, не пропускаючи жодної із відомих подій, ні дрібних, але до болі знайомих приватних біографій… М. Гальбвакс казав, що кожній з груп притаманна своя історія. У фільми теж, це можна простежити, адже коли герой вже виріс і приїхав із Москви у рідне місто Новочеркаськ, він зустрів людей, тих, що раніше ненавидів у роки юності: завідувачів клубом радіоапаратури. Розглядаючи своє минуле, ця група (герой, його колишня кохана і ці люди) відчували, що вони залишилася тими ж, і усвідомлювали свою самототожність у часовому вимірі. Справді у це момент, якщо перефразувати М. Гальбвакса, — ця група — живе насамперед для самої себе, прагне увічнити ті почуття і образи, які складають матерію її думки. У такому випадку головне місце в її пам’яті займає той час, протягом якого з нею не сталося глибоких змін.

Колективна пам’ять ж обертається навколо індивідуальних спогадів, але не змішується з ними. В. Манский, здійснив вдалий хід поєднання колективних спогадів і індивідуальних: він використав приватні стрічки нічим не пов’язаних з собою людей, об'єднав їх лише прив’язкою життям свого героя. Цікаво, що режисер ніби спеціально — позбавляє зафіксованих на приватній плівці власних простих людей,"сірої радянської інтелігенції", їхньої індивідуальності, привласнюючи своєму вигаданому герою зовнішність і факти біографії то одного-іншого, чи то п’ятого — десятого з числа сотень промайнувших у кадрі. Останніми словами довгого монологу стрічка створює потойбічне почуття погляду на хвилинку з якоїсь завершеності. Есхатологічний натяк на закінчення ери комунізму, тобто кінець світу герою, якого він так не любив і водночас цінив, стається в 1986 р. — від зриву на Чорнобильській АЄС, а ж до перестройки. Радянська машина вмирає разом із героєм, що гине на кораблі «Адмірал Нахімов», усе це має налаштовувати глядача у фіналі на трагічний лад. Але самі автори цей траурний настрій знімають своєрідними застереженнями свого «ліричного героя», що нібито його хтось потім бачив як він продає у Берліні біля Бранденбурзьких воріт або ж п’яним в ресторані в Москві, що справді пояснює, що могло трапитись із людиною, зниклою безвісти.

Отже, проявом колективної пам’яті героя є пригадування подій, свідком яких він не був. Згадуючи про них, він змушені повністю покладатися на пам’ять інших, яка в цьому випадку не заповнює і не зміцнює вашу власну пам’ять, а стає єдиним джерелом того, що ви можете про них розповісти.

М. Гальбвакс вводить термін «дитячої пам’яті», пам’яті, що базується передусім на власному враженні. Як, ми бачимо більша частина фільму побудована саме на дитячих враженнях героя6 перше враження від побаченої демонстрації, де герою хотілося тримати свого вождя, а йому дістався портрет вождя з дружньої республіки, згадка про радість батька, коли збірна СРСР з хокею програла Канаді, про манеж: «Країна велика, а ти заключний у манер», рвотний рефлекс від каші тощо. Усі ці спогади творять власну картину пам’яті героя, і не важливо, що герой надає їм більшої важливості, а ні ж історичним відомостям — ці спогади творять вже наші власні спогади, адже сприймаючи це кіно — ми пам’ятаємо його, і це вже є колективна пам’ять.

Зв’язок місця і пам’яті. На думку Гальбвакса легко відтворити події з нашого минулого, якщо ми згадаємо якісь місця чи речі пов’язані з тим минулим, і це відбувається через те, що образ у пригадуванні минулого ніколи не застигає. Наприклад, алея від пологового відділення, якою йшли батьки, де згодом виростуть красуні споруди, дерево, коло якого мірявся статевим органом наш герой, а пізніше поцілував некрасиву Оленку, річка, де вшановувалося Свято Нептуна тощо.

Історична пам’ять — це не все минуле, але вона не все те, що залишається від минулого. У фільмі поряд з зафіксованої історією існує жива історія героя, яка відтворює істинну правду. М. Гальбвакс говорить, що події, дати, складові, та і сам матеріал групового життя, для індивіда можуть бути тільки зовнішніми знаками, до яких він може звертатися, залишаючи лише рамки свого «я». Тому, Усе життя героя відтворює історію СРСР, починаючи від народження:

· 1961 (12 квітня річниця присвячена Дню космонавтики);

· з 5 січня по 20 серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору (окрім Румунії), а для герою — це особиста трагедія батьки розлучилися і домі, де постійно було «щастя», і тепер кожен новий чоловік мав бути «папою»

· 1974 р. — виїзд євреїв з Союзу, для героя — це втрата першого кохання, у Канаду емігрувала донька маминого залицяльника Каца — Юля.

· 1979 — перші прояви свободи в СРСР, і герой долучається до них.

· 1980 — XXII Олімпійські ігри в Москві, наш герой відправляється у турне по Волзі, у богом забуті краї, туди, куди, ще не добралася цивілізація, і це також хід автора проекту, адже під час Олімпіади увесь неблагонадійний елемент вивозили за терени міст на 101 кілометр.

· 1986 р. — початок падіння комунізму; ідеї перестройки, все розгульність і наш герой навіть свідомо обирає собі професію — культурного діяча — «розбещувача умів», а ж до загибелі.

Історична пам’ять — це ряд подій, спогади про яких зберігає національна історія, і вона є основною частиною того, що ми називаємо колективної пам’яттю. Звідси, історія, поміщаючи себе поза груп і над ними, не вагаючись, вводить в потік фактів прості поділу, місце яких зафіксовано раз і назавжди. Історія єдина, і можна сказати, що існує тільки одна історія.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой