Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

Міністерство освіти і науки України НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра Педагогіки і психології управління соціальними системами

Спеціальність 8.7 «Адміністративний менеджмент»

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА для одержання кваліфікації ____магістра_________________________

Тема роботи: Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

Харків 2010

РЕФЕРАТ Кваліфікаційна робота на тему «Аналіз економічного та соціального розвитку України та м. Харкова» складається із вступу, трьох розділів, економічної частини, частини з охорони праці, висновків, списку використаних джерел (82 найменування) і 4 додатків. Загальний обсяг роботи дорівнює 141 сторінкам основного тексту, містить 9 малюнків, 12 таблиць.

В даній роботі розкриваються теоретичні засади місцевого самоврядування, становлення та організація місцевого самоврядування в місті Харкові, сутність проблем місцевого самоврядування в м. Харкові, цілей та завдань системи планування та управління містом, технологій управління соціально-економічними процесами, стратегії економічного та соціального розвитку в Україні, зроблено аналіз Державної програми економічного та соціального розвитку в Україні на 2010 рік, програми соціально-економічного розвитку м. Харкова на 2010 р.

В роботі міститься економічна частина, де розкривається сутність моделі «Охоплення контролем».

В частині з охорони праці використано досвід зі стажування у відділі планування розвитку житлового господарства управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Головного управління економіки та комунального майна Харківської міської ради, де розкриваються загальні питання з охорони праці та навколишнього середовища, структура управління питаннями охорони праці в міськвиконкомі, вказані шкідливі та небезпечні фактори, вимоги до робочого місця працівника, засоби регулювання метеорологічних умов.

Після викладення основної частини кваліфікаційної роботи зроблений висновок, де надані шляхи розв’язання проблем місцевого самоврядування щодо зростання економічного та соціального розвитку м. Харкова.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, планування, місцеве самоврядування, стратегічне планування, прогнозування.

ЗМІСТ Вступ

1. Огляд теоретичних основ, становлення та проблематика місцевого самоврядування в Україні та м. Харкові

1.1 Теоретичні засади місцевого самоврядування

1.2 Становлення та організація місцевого самоврядування в м. Харкові

1.3 Проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові

2. Стратегії та технології в системі планування та управління містом

2.1 Формування цілей і завдань системи планування і управління містом

2.2 Технології управління соціально-економічними процесами

2.3 Стратегія економічного і соціального розвитку України

3. Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

3.1 Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2010 рік

3.2 Аналіз програми економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2010 рік

4. Охорона праці та навколишнього середовища

5. Економічна частина Висновки Список джерел інформації

АНОТАЦІЯ Виконана випускна кваліфікаційна робота містить аналіз економічного та соціального розвитку України та м. Харкова, розкриває важливість створення програм соціально-економічного розвитку, включає економічну частину та частину з охорони праці.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, планування, місцеве самоврядування, стратегічне планування, прогнозування.

АНОТАЦИЯ Выполненная выпускная квалификационная работа содержит `еребу экономического и `еребудов ч развития Украины и г. Харькова, раскрывает важность создания программ `еребудов-экономического развития, включает экономическую часть и часть по охране труда.

Ключевые слова: `еребудов-экономическое развитие, планирование, местное самоуправление, стратегическое планирование, прогнозирование.

ANNOTATION

This final skilled work contains the analisys of the economical and social develelopment of Ukraine and Kharkov, describes the importance of the program creation of the social-economical development, includes the economical part and the part in labour protection.

Key words: social-economical development, planning, local authorities, strategic planning, prognosis.

ВСТУП Складна соціально-економічна ситуація, яка склалася в нашій державі, зміни у політичній та економічній системах одночасно несуть у собі як великі можливості, так і серйозні погрози для кожної особистості, для стійкості її існування, вносять значну невизначеність у життя практично кожної людини.

Перебудова, якою охоплені всі сфери життя в число першочергових. Висунула об'єктивну необхідність піднесення їх на новий, якісно вищий рівень. Складний `еребудов чий процес економічних відносин, потреба використання сучасних технологій у виробництві з метою підвищення його ефективності та більш досконалих методів управління, широке залучення до підприємницької діяльності людей з недостатньо загальною і фаховою підготовкою поставили нові завдання перед сучасним суспільством.

Процес трансформації України — економічно розвинутою слабо потребує участі органів виконавчої та законодавчої гілок влади, в сучасному бізнесі менеджерів, які здатні підібрати та розмістити персонал, а також ефективно керувати їм в умовах, коли людина стає провідним фактором виробництва, який створює інтелектуально ємкісні сучасні технології.

Побудова демократичної правової держави нерозривно пов’язана з розвитком і зміцненням системи місцевого управління та самоврядування, яка виступає як форма організації та діяльності громадян, а також як представник центральних органів управління на місцях і призначена для самостійного розв’язання соціально-економічних проблем з урахуванням інтересів населення, особливостей регіонів і міст.

З огляду на важливу роль місцевих органів у реалізації функцій державного управління та самоврядування суспільства в Україні створена розвинута система місцевих органів управління та самоврядування, що діють на досить розробленій законодавчій основі.

Проте, різноманіття і складність розвитку суспільства, регіонів і міст, зміна економічних умов і параметрів народного господарства викликають гостру потребу в удосконалюванні нормативної і правової бази, організації і механізму управління.

За останні роки відбулися істотні зміни в об'єкті управління, яким є регіони та міста. Значно зросла частка недержавного сектору в господарстві, змінилися пропорції у виробничій і невиробничій сфері зайнятості населення, одержала розвиток ринкова інфраструктура і, відповідно, ринкові важелі і механізми управління.

Ці обставини вимагають застосування нових форм і методів управління, удосконалювання організації і технології діяльності органів управління на місцевому рівні і вказують на особливу актуальність даної проблеми.

Місцеве самоврядування — це одна з давніх традицій Української держави. Вихідною тезою для дослідження питань місцевого самоврядування з врахуванням ментально-психологічних характеристик українського народу виступають роботи М. Грушевського, М. Драгоманова, П. Куліша, В. Антоновича, Д. Яворницького, Д. Баглія, Д. Чижевського, С. Левицького, М. Туган-Барановського, Б. Чичеріна, П. Струве, М. Бердяєва.

Об'єкт дослідження — система економічного та соціального розвитку.

Предмет дослідження: програми економічного та соціального розвитку на прикладі України та місцевого самоврядування.

Мета: метою дослідження є теоретичні і практичні аспекти економічного та соціального розвитку у сучасних умовах господарювання. Відповідно до мети вирішувались такі завдання:

1) Науково обґрунтувати теоретичні засади місцевого самоврядування;

2) Розкрити сутність становлення та організації місцевого самоврядування в м. Харкові;

3) Визначити проблеми місцевого самоврядування у м. Харкові;

4) Сформулювати цілі та завдання системи планування і управління містом;

5) Розкрити сутність технологій управління соціально-економічними процесами;

6) Розкрити сутність стратегії економічного і соціального розвитку в Україні;

7) Зробити аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2010р.;

8) Зробити аналіз програми економічного та соціального розвитку в м. Харкові на 2010 рік;

9) Надати пропозиції щодо підвищення ефективності соціально-економічного розвитку, а також розв’язання проблем, що постають перед органами місцевого самоврядування.

самоврядування економічний соціальний місто

Розділ 1 ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ, СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОБЛЕМАТИКА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА М. ХАРКОВІ

1.1 Теоретичні засади місцевого самоврядування Місцеве самоврядування в демократичному суспільстві розпочинається з інтересів людини-громадянина — свідомого й активного учасника всіх процесів — і сягає загальнолюдських інтересів, пов’язаних з подіями, що відбуваються в державі й світі. Місцеве самоврядування слід розглядати в контексті взаємовідносин: людина — громадянин — самоврядування — держава — світ.

Місцеве самоврядування — це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ й управляти ними, діючи в межах закону, на свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Конституція України (ст. 7) [ 1 ] закріплює принцип місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування — це юридична особа адміністративного права на певній території на чолі з виборним органом, яка виконує специфічні функції з метою задоволення потреб місцевого населення.

Основними засадами місцевого самоврядування є:

1) комунальна власність;

2) місцевий бюджет;

3) виборні органи управління.

Структура органів місцевого самоврядування така:

1) місцевий виборний орган — його обирає населення відповідно до адміністративно-територіального поділу;

2) виконавчий орган — виконує рішення виборного органу та здійснює оперативне управління в межах адміністративно-територіальної одиниці.

У Всесвітній декларації про місцеве самоврядування зазначено, що громадяни повинні усвідомлювати необхідність створення громади, а також відповідальності за її діяльність. Тому при формуванні місцевого самоврядування в першу чергу слід закріпити положення про те, що воно «передбачає самостійне вирішення питань місцевого значення під відповідальність територіальної громади (її членів), органів та посадових осіб місцевого самоврядування».

У Всесвітній декларації про місцеве самоврядування підкреслюється, що воно є справою не тільки представницьких органів та окремих посадових осіб, а й законним правом усіх громадян, які проживають на певній території (ст. 2).

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу.

Згідно зі ст. 5 Конституції України [ 1 ] народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Це конституційне положення безпосередньо визначає, що органи місцевого самоврядування не є складовою частиною єдиного державного механізму; тому місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народовладдя.

Основними формами демократії на місцях є: територіальні громади, місцеві вибори, місцеві референдуми та консультативні опитування, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеве самоврядування як специфічна форма реалізації народовладдя має такі особливості:

1) суб'єкт місцевого самоврядування особливий — це територіальна громада, тобто жителі села чи добровільне об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування посідає особливе місце в політичній системі (у механізмі управління суспільством та державою).

Місцеве самоврядування та його органи не є елементами державної влади, хоч це і не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок між місцевим самоврядуванням і державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що:

1) і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело — народ;

2) закон може надавати органам місцевого самоврядування окремі повноваження органам виконавчої влади (ст. 143 Конституції України), причому стан їх реалізації контролюють відповідні органи виконавчої влади.

Така роль місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє розглядати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади — публічну владу територіальної громади.

Конституція та Закон передбачають, що право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо через форми прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно зі ст. 3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [ 2 ] громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Слід також розрізняти поняття місцеве самоврядування і місцеве самоуправління. Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів з управління її справами, то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність у межах адміністративно-територіальної одиниці, що здійснюється через адміністрацію, яку призначають центральні або інші вищі органи державної влади, тобто через пряме державне управління на місцях. Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. Місцеве самоврядування пропонується розглядати як складний механізм, який може представляти як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму.

Можна також використовувати термін «управління на місцях», маючи на увазі можливість здійснення такого управління із застосуванням різних форм — місцевого самоврядування або прямого державного управління на місцях (місцеве управління).

Місцеве самоврядування — це політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через і завдяки самоорганізації місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.

Місцеве самоврядування є характерною ознакою демократичного розвитку і являє собою один із найважливіших елементів взаємозв'язку держави і суспільства, реалізації можливостей кожної конкретної особи.

Місцеве самоврядування має на меті забезпечити право громадян на самостійне вирішення — безпосередньо або через виборчі органи — усіх життєво важливих питань, виходячи з власних інтересів, на основі закріплення за відповідними органами самоврядування:

1) матеріальних ресурсів;

2) фінансових ресурсів;

3) людських ресурсів;

4) організаційних ресурсів.

Економічною основою місцевого самоврядування є муніципальна власність, порядок створення, використання й розподіл якої реалізується згідно з чинним законодавством тієї чи іншої держави.

В умовах тоталітаризму місцеве самоврядування, як досвідчує досвід, було неможливе, не витребуване, оскільки при тоталітаризмі відбувалася уніфікація всіх відносин, відчуження людей від самоуправління, ліквідація всіх органів самоврядування.

Місцеве самоврядування — це складний соціальний організм, своєрідний феномен — неоднозначний, багатоплановий.

У різних країнах світу цей інститут функціонує по-різному, має свої неповторні, історично зумовлені особливості:

1) Земства в царській Росії;

2) регіони, департаменти й комуни у Франції;

3) кантони у Швейцарії;

4) землі в Німеччині та Австрії;

5) царства, тауни, тауншипи, муніципалітети в США.

Місцеве самоврядування як політико-правовий інститут вивчають різні науки: правознавство, політологія, економічна теорія, соціальна статистика, соціологія, державознавство, етнополітологія.

Існують різні підходи до розуміння сутності місцевого самоврядування:

1) своєрідна форма реалізації політичних відносин «знизу-догори»;

2) гарантія попередження конфліктів між владою і народом;

3) засіб пристосування законодавства до різних обставин і соціальних верств;

4) спосіб примирення соціальних інтересів народних мас і панівної еліти;

5) участь народу у місцевому управлінні;

6) оптимальний спосіб подолання надмірної централізації державної влади через розширення демократії на місцях на рівні низових адміністративно-територіальних структур;

7) спосіб зміцнення й саморозвитку національних територій шляхом запровадження широкої козацької автономії;

8) механізм, що перешкоджає консолідації надмірної влади «зверху» і пригніченню окремої особистості «внизу»;

9) простір для творчої самореалізації особистості;

10) процес подолання політичного відчуження громадянина від влади.

Місцеве самоврядування — одне з найважливіших надбань світової цивілізації - покликане бути одним із шляхів подолання відчуження людини від влади; ліквідації історично зумовленої суперечності між державою і суспільством; засобом цілеспрямованого розширення демократичного простору.

Місцеве самоврядування — це одна з демократичних основ системи управління суспільством, один із структурних елементів облаштування влади, одна із форм реалізації влади народу на місцевому рівні.

Місцеве самоврядування — це децентралізована форма управління, яка передбачає відносну самостійність та автономність місцевих органів.

Місцеве самоврядування передбачає:

1) громадяни самостійно вирішують питання місцевої влади;

2) організаційне відокремлення місцевого самоврядування в систему управління суспільством і державою;

3) різноманітність організаційних форм здійснення місцевого самоврядування;

4) відповідність між обсягом повноважень місцевого самоврядування та наявними матеріально-фінансовими ресурсами.

Загальні принципи місцевого самоврядування викладено в Європейській хартії про місцеве самоврядування. У Хартії зазначається, що місцеве самоврядування є однією із засад будь-якого демократичного суспільства: воно забезпечує ефективне й наближене до громадянина управління.

Об'єктом місцевого самоврядування є питання, що виникають як наслідок спільного проживання людей у територіальній громаді. Громада і її самоврядні органи вирішують також проблеми, пов’язані із самобутніми національними особливостями місцевих жителів.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 2007р. закріплюється право громадян на участь у місцевому самоврядуванні. Відповідно до зазначеного Закону громадяни реалізують своє право за належністю до відповідних територіальних громад; будь-які обмеження цього права за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Саме на місцевому рівні найкращі умови для розбудови такої гармонійної громади, належністю до якої громадяни добре б усвідомлювали й відповідали за її діяльність.

Серед основних принципів місцевого самоврядування — принцип державної підтримки (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») [ 2 ]: місцеві бюджети повинні бути достатніми для забезпечення населення послугами на рівні, не нижчому за мінімальні соціальні потреби.

Основні принципи місцевого самоврядування:

1) народовладдя;

2) законності й правопорядку;

3) власності;

4) виборності;

5) поєднання державних і місцевих інтересів;

6) правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законом;

7) підзвітність і відповідність органів і посадових осіб самоврядування перед територіальними громадами;

8) державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

9) судовий захист прав місцевого самоврядування.

Основні функції місцевого самоврядування:

1) забезпечення участі населення у вирішенні місцевих проблем;

2) управління комунальною власністю;

3) забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку своєї території.

У демократичних державах місцеве самоврядування є справжнім виразником інтересів населення, адже воно вирішує загальні питання життєдіяльності громадян, зокрема питання, пов’язані з:

1) освітою;

2) культурою;

3) охороною здоров’я;

4) соціальним забезпеченням;

5) розвитком торгівлі і промисловості;

6) безпекою громадян;

7) реєстрацією та управлінням власними підприємствами;

8) обслуговуванням комунального господарства.

Таке визначення функцій місцевого самоврядування, що відображає світовий досвід та історичні традиції українського народу, наближається до концепції муніципального дуалізму, у контексті якого реалізується практика партнерства між державою та місцевим самоврядуванням.

У визначенні функцій місцевого самоврядування задіяно елементи:

1) теорії природного права;

2) державницької теорії.

Серед моделей місцевого самоврядування найбільшого поширення набули такі:

1) англо-американська;

2) континентальна;

3) іберійська;

4) радянська.

Англо-американська (англо-саксонська) модель: представницькі органи діють самостійно, пряме підпорядкування вищим органам відсутнє. Контроль здійснюється посереднім (непрямим) шляхом через міністерства й суд, на місцях відсутні уповноважені центрального уряду. Англо-американська система характеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції відсутні (Велика Британія, США, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії).

Континентальна (романо-германська, європейська) модель: місцеві органи влади підпорядковуються вищим державним органам, які здійснюють прямий контроль за їх діяльністю; базується на поєднанні місцевого самоврядування та місцевого управління; береться до уваги різне тлумачення «природних» та «штучних» адміністративно-територіальних одиниць. Така система може мати 2 різновиди:

а) на всіх субстанціональних рівнях, за винятком низового, одночасно функціонують виборчі органи територіальної громади (у тому числі й органи «вторинно-територіальної» громади, територіальної громади «штучної» адміністративно-територіальної одиниці) та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади (Франція, Італія);

б) на низовому рівні - у «природних» адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях (у «штучних» адміністративно-територіальних одиницях) функціонують призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Можливий варіант, коли і на регіональному (субрегіональному) рівні функціонують представницькі органи територіальних громад «природних» адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Іран).

Іберійська модель (Бразилія, Португалія, Мексика, з певним особливостями — Іспанія): передбачає, що управління на всіх субрегіональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (мери, префекти, алькади тощо).

Ці посадові особи стають головами відповідних рад й одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адміністративно-територіальних одиницях.

Радянська модель (система рад та їх виконавчих комітетів): базувалася на запереченні розподілу влад і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Ця система передбачала, що всі ради починаючи з найнижчого рівня, є органами державної влади на своїй території; всі інші органи прямо чи опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів (КНР, КНДР).

В Україні формується континентальна (її другий різновид) модель управління на місцях.

Принципи місцевого самоврядування в Німеччині:

1) місцеве самоврядування, як один із принципів державного порядку;

2) правова регламентація місцевого самоврядування;

3) визнання за місцевим самоуправлінням самостійних повноважень;

4) організаційна самостійність місцевого самоврядування;

5) територіальний принцип організації та діяльності місцевого самоврядування;

6) відкритий і публічний характер діяльності органів місцевого самоуправління.

Принцип місцевого самоврядування у США:

1) аксіома Лінкольна: «Правління народу за допомогою своїх представників і в інтересах народу»;

2) реалізація справедливості, рівності перед законом;

3) федералізм;

4) система стримування та противаг;

5) гармонізація інтересів та особистих прав і свобод людини й громадянина.

Принципи місцевого самоврядування в Індії:

1) багаторівневість;

2) спеціалізованість міського і сільського управління;

3) поєднання самостійності та адміністративно-фінансового контролю з боку державних органів штатів та округів.

Принципи місцевого самоврядування в Україні:

1) економічна і фінансова самостійність місцевого самоврядування;

2) дотримання прав і свобод людини і громадянина;

3) гарантованість місцевого самоврядування;

4) забезпечення широкої участі громадян в управлінні;

5) організаційна самостійність;

6) відповідальність органів місцевої влади перед державною владою;

7) державні гарантії місцевого самоврядування;

8) самостійне управління і розпорядження муніципальною власністю;

9) відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоуправління перед місцевою спільнотою;

10) різноманітність форм організації місцевого самоврядування;

11) народовладдя.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Елементами системи місцевого самоврядування є:

1) територіальна громада;

2) сільська, селищна, міська рада;

3) сільський, селищний, міський голова;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

5) районні в місті ради, які створюються в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

6) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

7) органи самоорганізації населення.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити:

1) територіальні громади;

2) органи місцевого самоврядування та посадові особи місцевого самоврядування:

а) сільські ради — сільський голова;

б) селищні ради — селищний голова;

в) міські ради — міський голова.

3) виконавчі органи рад (виконавчі комітети, відділи, управління);

4) районні та обласні ради, їх посадові особи та апарат;

5) органи самоорганізації населення та добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування (будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення; загальнонаціональні, регіональні й місцеві об'єднання, асоціації та інші добровільні об'єднання).

Територіальна громада — це основний суб'єкт місцевого самоврядування. Її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

Органами місцевого самоврядування є:

1) сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради — представницькі органи місцевого самоврядування, які представляють відповідні сільські, селищні, міські або внутрішньоміські (районні в місті) територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції: повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України. Строк повноважень сільських, селищних, міських районних у місті рад — чотири роки.

Питання, що належать до компетенції рад:

а) самоорганізація ради та формування органів;

б) організація та функціонування системи місцевого самоврядування;

в) економічний і соціальний розвиток території, бюджет, управління комунальною власністю;

г) здійснення контрольних функцій;

д) інші питання.

2) сільський, селищний, міський голова є посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста;

3) виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад — їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Органи місцевого самоврядування з метою здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, що свідчить про демократизацію українського суспільства.

Децентралізація (від лат. — заперечення, центральний) — управлінська політична система, яка здійснює владні функції щодо територій, які географічно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади.

Децентралізація — це політичний процес, який передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також втілення в життя специфічних регіонально-локальних програм.

Розрізняють два типи децентралізації:

1) адміністративний (бюрократичний);

2) демократичний.

Адміністративна децентралізація (інститути намісництва) означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів, які діють у межах цієї компетенції самостійно і певною мірою є залежними від центральної влади, хоч вищеназвані місцеві органи призначаються центральним урядом.

Демократична децентралізація передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, коли місцеві справи вирішуються не представниками центрального уряду, а особами, обраними самим місцевим населенням.

У сучасному світі децентралізація є органічним поєднанням окремих елементів вищеназваних типів, а також елементів централізму. Як правило, вона втілюється в неповторні моделі, що враховують історичний досвід і національні традиції певних держав.

У федеративних державах (США, Німеччина, Швейцарія) децентралізація полягає в поєднанні зовнішньої цілісності з внутрішньою різноманітністю на рівні місцевого самоврядування (штати, землі, кантони) з внутрішньою диференціацією форм і розмаїттям у системах управління, розподіл функцій і компетенції між федеральним урядом і місцевими структурами є суттєвим елементом у системі поділу й балансу влад.

В унітарних державах (Франція, Швеція, Японія) децентралізація здійснюється шляхом встановлення кількох адміністративних рівнів: у Швеції існує три рівні (держава, леви, комуни), у Франції - чотири (держава, регіони, департаменти, комуни).

Децентралізації властиві спільні сутнісні ознаки:

1) незалежність від форми державного устрою;

2) чітке законодавче розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління;

3) цілеспрямований розвиток розгалуженої системи місцевого самоврядування;

4) невтручання держави у сферу суверенних прав земель, областей, регіонів («суверенітет народу»);

5) подолання патерналізму через запровадження принципів діалогу і співпраці на різних рівнях соціального управління;

6) самостійність місцевих органів влади у фінансовій сфері;

7) фінансова підтримка органів місцевого самоврядування з боку держави;

8) законодавче закріплення горизонтальних і вертикальних взаємовідносин у сфері соціального управління.

У сукупності вищезазначені принципи в разі їх практичного втілення у життя, постійного розвитку й вдосконалення, забезпечують децентралізоване прийняття рішень. Ці принципи зафіксовано у «Всесвітній декларації місцевого самоврядування» (1985р.). Таким чином, значно зменшується навантаження на центральний уряд, водночас зростає життєздатність місцевого самоврядування.

Великі держави змушені надавати своїм регіонам певну частку самоврядування, бо центральний апарат не має можливості охопити всі проблеми. Однак конфлікти між центральними органами та органами місцевого самоврядування все ж трапляються. Децентралізація є ефективною, якщо існує відповідне законодавство про врегулювання взаємовідносин між державною владою та місцевим самоврядуванням.

Політична централізація є небезпечним чинником для демократичних держав. Ценралістські засади не допускають здійснення більш-менш незалежних дій та існування незалежних організацій поза державою. Окремі місцевості мають свої особливі потреби, які найкраще вирішуються саме в межах місцевого самоврядування, що виступає в ролі оцінювальної шкали ступеня самодіяльності народу і є найкращим практичним засобом підготовки до представницького порядку управління.

1.2 Становлення та організація місцевого самоврядування в м. Харкові

Необхідність людей поєднуватися з метою виживання існує з тих часів, як людина з’явилася. Люди, об'єднані суворими умовами життя, змушені були спільно виконувати ряд функцій. Змістом життя людини є діяльність у різних її проявах, а вона неможлива без контактів з іншими людьми. Спільне проживання і діяльність викликали виникнення визначеної організації їхнього життя. Родова громада стала першою такою формою. Прагнення до регулювання відносин привело до створення системи місцевого самоврядування.

Уперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще у конституції гетьмана П. Орлика — 1710р., а пізніше — у конституції УНР 1918р., положення яких так і не були реалізовані.

Історія міста Харкова нараховує три з половиною століття, починаючи з тих давніх часів, коли місто існувало як прикордонна фортеця для захисту південних кордонів Росії від татар. Харків був свідком жорстоких битв із кочівниками й у той же час залишався краєм мирної праці і тяги до краси і гармонії з природою. За роки свого існування Харків пережив чимало радощів і лих, періоди розрухи і бурхливого будівництва.

Уже на зорі існування, завдяки своєму вигідному географічному розташуванню, Харків стає великим промислово-торговельним центром, товарообіг якого налічував майже половину товарообігу всієї України. У свою чергу, розвиток економіки Харківського регіону став основою для формування його як культурного, наукового і просвітнього центру на Сході України.

У 1765р. у результаті реформ, проведеннях імператрицею Катериною II, зросла роль Харкова як адміністративного центру. Була утворена Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові, керівництво якої здійснював губернатор. Першим Харківським губернатором був Євдоким Олексійович Щербинін. Результат діяльності губернаторів, хоча формально вони не входили в структуру органів самоврядування, значною мірою впливали на розвиток міста. У 1766р. керівництво містом перейшло до земського правління, а в 1767р. уперше був обраний міський голова, що на той момент не мав чітко виражених функцій і лише виконував окремі розпорядження губернатора. Через якийсь час посада міського голови в Харкові стає постійною, створюється міський магістрат, а незабаром Харківське намісництво. Місто одержує свій герб — перехрещені ріг достатку і жезл Меркурія, що символізують природні багатства міста і процвітання торгівлі.

Реформа 1785 року офіційно установила правовий статус міського самоврядування, закріпивши за ним виконання визначених функцій. Були створені нові органи влади — міські думи.

Наприкінці XVIII і в XIX століття Харків поступово утратив своє військово-стратегічне значення, однак зросло значення його як адміністративного центру. Місцеве самоврядування міста помітно активізувалося, чому сприяли зростання міста (у порівнянні з початком століття його населення збільшився до 1861р. з 11 тисяч до 50 із зайвим тисяч осіб), а також та обставина, що був відкритий університет (другий у Російській імперії після Московського), що залучало на харківську землю величезну кількість російських і іноземних фахівців самих різних спеціальностей. Створено залізничну гілку, у Харків починають надходити значні фінанси, темпи розвитку торгівлі і промисловості набувають небувалий розмах У місті поступово з’являється авторитетніша школа муніципального керівництва, під егідою та з ініціативи якого був створений у 1866р. міський купецький банк (перша муніципальна фінансово-кредитна установа в Україні), відкрита в 1869р. перша міська лікарня («Олександрівська»).

Нові економічні і соціальні реалії вимагали нових форм керівництва життєдіяльністю міста. Відповіддю на ці вимоги стала нова реформа місцевого самоврядування, що почалася в 1870 році.

Нове міське положення, підписане Олександром II дало достатню самостійність міському суспільному керівництву в розв’язанні питань міста.

Кінець XIX — початок XX століття були ознаменовані відчутним посиленням впливу муніципальних органів, приходом у міську владу високоосвічених, авторитетних людей. Саме перед ними стояли нові, складні завдання щодо організації і керівництва міським господарством. Зростання кількості населення міста і його концентрація робили надзвичайно актуальними проблеми водопостачання і каналізації, благоустрою вулиць і площ, наведення порядку на інтенсивно зростаючих базарах, підтримки нормальної санітарно-епідеміологічної обстановки в місті. Виникла потреба в упорядкуванні й удосконаленні місцевих зборів, посилення їхньої ролі у формуванні міського бюджету, уведенні нових, діючих податків — у першу чергу, прибуткового і на прибуток підприємств.

У грудні 1917 року Радянську владу на Харківщині проголосив перший Всеукраїнський з'їзд Рад. Перші роки радянської влади характеризувалися досить частим реформуванням адміністративно-територіального устрою та органів місцевого самоврядування. З закінченням громадянської війни в країні затвердилася радянська форма правління. Важливими напрямами діяльності Харківської Міськради стали: спостереження за діяльністю промислових підприємств, контроль за здачею в оренду торговельних площ і видача патентів на торгівлю, боротьба з масовою неграмотністю і розвиток мережі медичних установ. У період між Громадянською і Великою Вітчизняною війною населення Харкова виросло більш ніж у 4 рази, промисловий потенціал міста значно виріс, був введений у лад водопровід і реконструйований трамвай, виросла мережа установ освіти, лікувальних установ. Однак діяльність міської влади по розвитку міста була перервана війною.

На теперішній час основною будівлею Харківського міськвиконкому є будинок № 7 по пл. Конституції. Споруда була побудована у 1885 році за проектом архітектора Б. Г. Михайловського для розміщення Міської Ради. Під час експлуатації будівля неодноразово була перебудована. Сучасний вигляд вона набула у 1954 році, коли була проведена її значна реконструкція за проектом архітекторів В. П. Костенко, Ю. П. Чеботарьова та інженера В.І. Харламова.

Будівля є пам’ятником архітектури місцевого значення.

Місто Харків за своїм виробничим, соціально-економічним, науково-технічним, культурним та інтелектуальним потенціалом і своїми можливостями відіграє виключно важливу роль у житті України. Вірне використання цього потенціалу було б істотним внеском у прискорення подолання кризової ситуації не тільки в місті та в регіоні, а й всій країні загалом. Тому міська влада традиційно надає великого значення інноваційним проектам, сміливо йде на експерименти у науково-економічній, соціальній та організаційно-управлінській сферах, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення територіальної громади міста.

Сьогодні система місцевого самоврядування у Харкові включає міську раду, міського голову, виконавчий комітет міської ради, а також районні ради у дев’яти адміністративних районах міста та їх виконавчі комітети. При цьому міська рада як представницька форма публічної влади населення міста, міський голова як головна посадова особа територіальної громади міста та виконавчий комітет міської ради з його структурними підрозділами утворюють чітку систему місцевого самоврядування, яка цілком відповідає принципам Європейської хартії та Конституції України і здатна забезпечити ефективне виконання своїх функцій.

Міська рада являє собою виборний орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади і від її імені здійснює функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами. Загальний склад міської ради, включаючи міського голову, складає 76 депутатів, які обираються таємним голосуванням на 4 роки. Структура Харківської міської ради показана на додатку А.

Міська рада визначає кількість постійних депутатських комісій та їх персональний склад. Комісії являють собою робочі органи міської ради з питань планування бюджету та фінансів; з питань промисловості, економічного розвитку і власності; з питань транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства та екології; з питань містобудування і місцевих відносин; з питань охорони здоров’я і соціального захисту; з питань освіти, прав молоді та гуманітарних питань; з питань місцевого самоврядування, гласності та депутатської діяльності; з питань забезпечення громадського порядку, виконання законності, охорони прав та законних інтересів громадян.

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 26) [ 2 ] до виключної компетенції міської ради віднесено такі питання:

1) затвердження регламенту ради;

2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, визначення його чисельності, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

4) затвердження за пропозицією міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

5) затвердження плану роботи ради та заслухування звіту про його виконання;

6) заслуховування звіту місткого голови про діяльність виконавчих органів ради;

7) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

8) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо проведення місцевого референдуму, організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та міського голови;

9) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку міста, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.

Стаття 26 цього закону детально визначає й інші питання, що відносяться до компетенції міської ради і визначають її повноваження.

Харківський міський голова являє собою головну посадову особу міста. Він обирається загальним таємним голосуванням жителів міста на 4 роки і може бути відкликаний відповідно до діючого законодавства, якщо за це рішення проголосує 2/3 депутатів міської ради.

Виконавчими комітетами міської ради є створені нею виконавчий комітет, його Головні управління, управління та відділи, а також інші виконавчі органи, які міська рада може утворювати відповідно до своїх повноважень. Загальна структура виконавчих органів міської ради визначається її сесією за поданням міського голови.

Головне управління економіки та комунального майна є виконавчим органом Харківської міської ради. Воно створено на підставі рішення ІІ сесії Харківської міської ради ІV скликання від 15.05. 2007р. «Про затвердження структури виконавчих органів Харківської міської ради ІV скликання». Управління у своїй діяльності підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету і міському голові.

Його структура показана у додатку Б, штатний розклад Головного управління економіки та комунального майна — у таблиці 1.1, чисельність посадових категорій по підрозділам (без урахування керівників) Головного управління економіки та комунального майна — у таблиці 1.2.

Таблиця 1.1

Штатний розклад Головного управління економіки та комунального майна

Таблиця 1.2

Чисельність посадових категорій по підрозділам (без урахування керівників) Головного управління економіки та комунального майна

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку є виконавчим органом міської ради.

Управління створено на підставі рішення ІІ сесії Харківської міської ради ХХІV скликання від 15.05. 2007р. «Про затвердження структури виконавчих органів Харківської міської ради ХХІV скликання».

Управління є структурним підрозділом Головного управління економіки та комунального майна, підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане міському голові, виконавчому комітету та заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради — начальнику Головного управління економіки та комунального майна.

Метою діяльності і задачею управління є забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Місцезнаходження: м. Харків, пл. Конституції, 7.

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку входить у структуру Головного управління економіки і комунального майна Харківської міської ради.

Структура управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку показана на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 — Структура управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Перелік посад по управлінню соціально-економічного розвитку, планування та обліку показано на таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Перелік посад по управлінню соціально-економічного розвитку, планування та обліку