Аналіз експортно-імпортних операцій виробника

РЕФЕРАТ

Визначити основні напрямки вдосконалення та підвищення ефективності експортно-імпортних операцій та відпрацювати основні напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства.

Аналіз експертно-імпортних операцій виробника парфюмерно-косметичної продукції та розробка напрямків їх вдосконалення на прикладі ВАТ «Аромалак» .

ВАТ «Аромалак» .

Метою випускної роботи є розробка основних методологічних та організаційних основ використання експортно-імпортних операцій на підприємствах, їх вдосконалення в умовах розвитку ринкової економіки в Україні, пошук шляхів удосконалення методів управління підприємством, яке працює в сфері виробництва.

Базовим методом роботи обрано структурно-функціональний аналіз як найбільш ефективну методику вивчення сучасних економічних явищ і процесів.

З огляду на дані аналізу зовнішньоторговельних операцій за попередні роки, мені все-таки представляється доцільним налагодження економічних зв’язків між підприємствами України та Росії.

Керівник роботи — доц. к.п.н. Китаєв В.О.

Робота — вміщує 4 глави

2 додатки

73 сторінки З малюнки

16 таблиць

ВСТУП

Актуальність роботи зумовлена сучасними потребами економічного життя України, направлених на побудову ринкового господарства, появу нових структур виробництва; побудову економічних зв’язків з іншими країнами. У зв’язку з цим, з боку суб'єктів економічної діяльності, виникає потреба в аналізі особливостей процесу міжнародної торгівлі і факторів, що впливають на її кінцевий результат для кожної зі сторін. Тому, представляється необхідним визначити найбільш оптимальні умови зовнішньоекономічного контакту як з погляду експорту, так і імпорту. Процес змін, що спостерігається в даний час в Україні., проникнув в усі сфери економічного життя. У цих умовах експортно-імпортні операції стають однією з основ товарного обігу в Україні і джерелом валютних надходжень організацій — резидентів. У зв’язку з великою увагою, що приділяється сьогодні зовнішньоторговельним операціям з боку суб'єктів економічної діяльності, виникає потреба в аналізі особливостей процесу міжнародної торгівлі і факторів, що впливають на її кінцевий результат для кожної зі сторін. Ці обставини зумовили вибір, актуальність теми даної дипломної робота, її мету й основні напрямки.

Метою випускної роботи є розробка основних методологічних та організаційних основ використання експортно-імпортних операцій на підприємствах, їх вдосконалення в умовах розвитку ринкової економіки в Україні, пошук шляхів удосконалення методів управління підприємством, яке працює в сфері виробництва.

Для виконання вказаної мети поставлені наступні задачі:

— вивчити методологічні, правові та організаційно-технічні аспекти

організації зовнішньої торгівлі на підприємствах;

— визначити основи методики та організації процесу організації

експортно-імпортних операцій в Україні;

— визначити основні напрямки вдосконалення та підвищення ефективності експортно-імпортних операцій;

— провести аналіз організації експортно-імпортних операцій на підприємстві, яке працює у сфері випуску парфюмерно-косметичної продукції в Росії;

— визначити напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства, та показати доцільності їх впровадження на досліджуваному підприємстві.

Предметом роботи є експортно-імпортні операції виробника парфюмерно-косметичної продукції, організація та розробка напрямів їх удосконалення. В якості об'єкта роботи обрано ВАТ «Аромалак» .

Методологія і методика роботи. Теоретичну та нормативну основу дослідження складають Конституція України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, положення, інструкції, програми та інші законодавчі акти з організації експортно-імпортних операцій. Базовим методом роботи обрано структурно-функціональний аналіз як найбільш ефективну методику вивчення сучасних економічних явищ і процесів. При написанні роботи були вивчені праці вітчизнянихP.M. Камаева, Мних Є.В., Бандурки А. М та зарубіжних економістів — Котлера Ф., А., Сміта Б.,Єйлона С, Гольда Б. та ін.

Структура випускної роботи. Випускна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, переліку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1. Проблеми регулювання зовнішньоторговельних операцій у

сучасних умовах

Процес змін, що спостерігається в даний час в Україні, проникнув в усі сфери економічного життя. Ринкова економіка створила широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, для валютної самостійності фірм. Унаслідок появи Уповноважених банків, що одержали ліцензію Центрального Банку України на проведення валютних операцій, значно розширилася сфера функціонування валютного механізму. У цих умовах експортно-імпортні операції стають однією з основ товарного обігу в Україні і джерелом валютних надходжень організацій — резидентів. У зв’язку з великою увагою, що приділяється сьогодні зовнішньоторговельним операціям з боку суб'єктів економічної діяльності, виникає потреба в аналізі особливостей процесу міжнародної торгівлі і факторів, що впливають на її кінцевий результат для кожної зі сторін. Тому, представляється необхідним визначити найбільш оптимальні умови зовнішньоекономічного контакту як з погляду експорту, так і імпорту. Термін «експортно-імпортна діяльність» має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до зовнішньоторговельної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини чи яких-небудь товарів за рубежем з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація — коли фірма має товари, продаж яких за рубежем може виявитися більш вигідною, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торгові посередники між продавцями і покупцями в різних країнах. Участь фірми в міжнародній торгівлі вимагає розуміння додаткових труднощів, що з цією діяльністю пов’язані.

Поняття зовнішньоекономічної діяльності з’явилося в 1987 р. з переходом на нову систему управління і початком здійснення зовнішньоекономічних реформ. Суть їх зводилася до децентралізації зовнішньої торгівлі і переходу від міжурядових зовнішньоекономічних зв’язків до зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємств. У результаті в процесі зовнішньоекономічних реформ склалися два поняття, зовнішньоекономічні зв’язки і зовнішньоекономічна діяльність, останнє з яких змінило існуюче раніше значення і характер зовнішньоекономічних зв’язків.

Зовнішньоекономічна діяльність на відміну від зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств і т.д.) з повною самостійністю у виборі іноземного партнера, номенклатури товару для експортно-імпортної угоди, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягу і термінів постачання і є частиною їх виробничо-комерційної діяльності як із внутрішніми, так і з закордонними партнерами. Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій. Обов’язковими супутніми умовами зовнішньоекономічної діяльності є виконання певних операцій по забезпеченню просування товару від продавця до покупця; по своєчасному наданню різного роду зовнішньоторговельних послуг — транспортних, страхових, експедиторських, банківських; по здійсненню платіжно-розрахункових операцій, а також наявність комерційної і валютно-фінансової інформації про кон’юнктуру зовнішніх товарних і грошових ринків.

Відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу, міжнародною (чи зовнішньоторговельною) вважається угода, що укладається між контрагентами, тобто торговими партнерами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах, чи, іншими словами, у юридичній адресі яких зазначені різні держави.

Вихідним принципом зовнішньоекономічної діяльності підприємств служить комерційний розрахунок на основі принципів господарської і фінансової самостійності і самооплатності з обліком власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей. Відповідальність за результати зовнішньоекономічної діяльності лежить на самому підприємстві не тільки в частині експортних постачань, але й імпортних закупівель для розвитку експортного і імпортозамінного виробництва, технічної реконструкції.

Зовнішньоекономічну діяльність і зовнішньоекономічні зв’язки не слід розглядати як дві роздільні сфери функціонування і державного регулювання. Основні задачі зовнішньоекономічної діяльності держави, такі як:

· митний контроль товарів, переміщуваних через державний кордон;

· нетарифне регулювання експорту й імпорту окремих товарів

· загальнодержавного значення (ліцензування і квотування);

· заходи оперативного регулювання зовнішніх економічних зв’язків,

· включаючи тарифне регулювання (податки, мита і збори).

Істотно впливають на визначення стратегії зовнішньоекономічної діяльності галузевих міністерств, відомств, окремих підприємств і об'єднань.

Види зовнішньоекономічної діяльності, здійснювані на Україні, визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До них відносяться:

· експорт і імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили);

· надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,

· маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, аудиторських, юридичних і інших не заборонених законами України; надання вищевказаних послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності, навчання і підготовка фахівців на комерційній основі; міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

· кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України;

· спільна підприємницька діяльність між суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном на території України і за її межами;

· підприємницька діяльність на території України, зв’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності, аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

· організація і здійснення діяльності в області проведення виставок, симпозіумів, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів і інших подібних заходів за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація і здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту; - товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі; орендні, у тому числі лізингові операції;

· операції по придбанню, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, біржах і на міжбанківському валютному ринку;

· роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені законами України.

Приведений у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» перелік видів і форм зовнішньоекономічної діяльності є дуже повним і охоплює практично усі відомі у світовій практиці види. Однак слід зазначити, що головну роль серед них грає така форма зовнішньоекономічних зв’язків як міжнародна торгівля, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпечувати задоволення потреби в тих продуктах, виробництво яких усередині країни вкрай не ефективно чи неможливо взагалі.

Немаловажне значення в стимулюванні міжнародної торгівлі грає підтримка вітчизняних підприємств-експортерів.

Орієнтація на підтримку вітчизняного товаровиробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля повинна бути одним з найважливіших джерел зростання виробництва НД і ВВП. А поки ж вітчизняний виробник на зовнішніх ринках почуває себе незатишно, сковане, у постійному страху за падіння виробництва, зниження якості товарів, пасивне сальдо торгівлі.

У 2001 році торгово — економічні зв’язки здійснювалися з 156 країнами в різних регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами й ефективністю.

У 2001 році як і в попередньому році, балансування зовнішньої торгівлі здійснювалося за рахунок товарообігу з країнами Азії, Африки й Америки.

Торгівля з країнами СНД і Європи принесла збитки. У значній мірі торгівля з цими країнами здійснювалася на бартерній основі.

При збільшенні експорту на 11,9% розмір пасивного сальдо України зменшився на 30,6%. Однак незбалансованість торгівлі залишилася значимої. З усієї суми пасивного сальдо в $ 2950 млн. на обмін з Росією приходилося $ 2713 млн., чи майже 92%. До останнього часу не знайдено шляхів корінного поліпшення структури торгівлі з Росією, збільшення експорту товарів у противагу імпорту енергоносіїв.

Україна як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. З цими країнами Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією — морську в акваторії Чорного моря.

У 2001 році 83% українського товарообігу приходилося на всі інші 9 країн, у тому числі по експорту 78,5% і 21,5%, а по імпорту — 74,5% і 25,5%. Тим часом у 9 країнах проживає 167,2 млн. чоловік населення, що на 11,5% більше, ніж у Росії. Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існували в рамках СЕВ економічних зв’язків і їхнє значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки.

Просування товарів України на ринки ЄС і ЕАСТ проходить на превелику силу в зв’язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. У 2001 році в порівнянні з 2000 роком Україна збільшила свій експорт у країни ЄС на 41,1%, а імпорт — на 96,6%, що з’явилося головною причиною росту пасивного сальдо в 5,2 рази. У торгівлі з цими країнами виявилася повна безперспективність орієнтації на експорт сировини і виробів первинного ступеня переробки.

Структура експорту України буде залежати від реалізації нової економічної програми уряду, орієнтованої на розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС варто взяти курс на максимально швидке адаптування вітчизняного виробництва до економічних реалій сучасного ринку. На озброєння варто взяти досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню по енергозбереженню й умінню робити продукцію з мінімальними витратами, конкурентноздатну на цьому регіональному ринку. Без цього Україна не зможе успішно інтегруватися в ЄС і світову господарську систему.

У торгівлі України з країнами ЄС видна її незбалансованість. Якщо в 2000 році пасивне сальдо по експортно-імпортних операціях спостерігалося тільки з 4 країнами (ФРН, Франція, Нідерланди, Данія), то в 2001 році до цих країн приєдналося ще 4 держави: Великобританія, Люксембург, Ірландія, Греція, чи 2/3 складу країн ЄС. За два роки (2000;2001) торгівлі з країнами ЄС Україна втратила у виді пасивного сальдо $ 483,4 млн.

У 2001 р. у порівнянні з 2000 р. показники торгівлі України з країнами ЕАСТ погіршилися: обсяг товарообігу скоротився на 20,4%, а імпорт збільшився на 14,5%, що прищепило до пасивного сальдо в $ 40,6 млн. Як відомо, країни ЕАСТ із 1 січня 1999 року одержали від ЄС режим найбільшого сприяння в торгівлі, що створило умови для вільного пересування між ЄС і ЕАСТ капіталів, товарів, послуг, робочої сили.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, АТР. Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС (Asia and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене в 1989 році. У це угруповання входять країни АСЕАН, НИС і такі розвиті країни як Японія, СІЛА, Канада, Австрія, Нова Зеландія, а також Китай. Цей регіональний ринок самий великий, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки. У 2001 році товарообіг України з країнами цього ринку склав $ 21 543,8 млн., у тому числі з країнами АСЕАН — $ 318,8 млн., з Китаєм — $ 428,4 млн., з НИС — $ 210,5 млн. і розвитими індустріальними країнами — $ 1136,8 млн. Імпорт України склав $ 580,7 млн. при позитивному зовнішньоторговельному сальдо в $ 993,1 млн.

Щоб затвердиться на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР. На цьому ринку знаходить збут продукція хімічної промисловості і насамперед, добрива, прокат чорних металів, електроустаткування, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, визначені види продукції АПК. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка. Україна здійснювала торгівлю і з країнами такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій. Загальний товарообіг України з країнами НАФТА в 2000;2001 р. склав $ 1441,8 млн., у тому числі 86,1% приходиться на США, 13,6% - на Канаду і тільки 0,3% на Мексику.

Торгово — економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.

Таблиця 1.1

Таблиця 1.2

Регіональна структура зовнішньої торгівлі України

Таблиця 1.3

Товарообіг України з прикордонними країнами

З погляду державних цілей, розвиток сфери експортно-імпортних операцій і обсяг зовнішньоторговельних операцій безпосередньо впливають на насиченість українського товарного ринку і приток іноземної валюти в країну. Звичайно, міжнародна торгівля породжує більш високі ризики для торгових партнерів у порівнянні з торгівлею усередині країни. Однак, експортно-імпортні операції часто більш вигідні, хоча і вимагаю додаткових організаційних і фінансових витрат.

1.2 Організація експортно-імпортних зв’язків з Росією

У перспективі на найближчі 10−15 років ключове значення для України будуть мати економічні відносини з країнами СНД, що у 1993 році підписали угоду про створення Економічного союзу (Україна є його асоційованим членом). Головними цілями Економічного союзу є: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів; реалізація спільних економічних проектів. Домовленості країн у рамках Економічного союзу СНД орієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Однак слід зазначити, що особливе місце в зовнішньоекономічній політиці України у відношенні країн СНД займає Росія.

Митна статистика фіксує тенденцію — у перші шість місяців 2001 року імпорт українських товарів у Росію склав $ 1,761 млрд., що на 40,3% менше, ніж в аналогічний період 2000 року.

Експорт російських товарів в Україну протягом перших шести місяців 2001 року склав $ 4,251 млрд., що на 8,5% нижче чим у 2000 році. Негативне сальдо балансу торгівлі товарами протягом цього періоду виросло на $ 795 млн. та склало $ 2,489 млрд. Завдяки високій частці послуг у сумарному експорті загальне сальдо зовнішньоторговельного обороту виявилося менше — $ 1,037 млрд. Проте в порівнянні з першими шістьма місяцями 2000 року ріст негативного сальдо виявилася майже шестиразовим — тоді ця величина складала $ 176,6 млн.

Мал. 1.1 Структура загального експорту в Росію з України

Різке падіння імпорту українських товарів у Росію почалося із серпня 2000 року, коли вийшов сумно відомий Указ президента Російської Федерації № 1216 «Про оподаткування на додану вартість товарів, що відбуваються з території України і які ввозяться на митну територію Російської Федерації». Цим документом було введено з 1 вересня 2000 року стягування ПДВ з імпортованих у Росію українських товарів. У наслідку термін був перенесений на 1 жовтня. З цього дня український товарний експорт у Росію упав майже в півтора разу.

Мал. 1.2 Структура загального імпорту з Росії в Україну

Якщо із січня по вересень 2000 року середньомісячний обсяг експорту товарів з України в Росію складав $ 495,9 млн., то з жовтня по грудень ця величина упала до $ 306,5 млн. У першому півріччі 2001 року середньомісячний обсяг експорту українських товарів знизився до $ 271,5 млн. И навряд чи цю цифру можна вважати новою площадкою стабілізації - на україно-російському торговому фронті назрівають нові зіткнення інтересів.

Таблиця 1.4

Середньомісячні обсяги експорту з України в Росію, млн. USD.

Варто помітити, що російський імпорт в Україну знизився в набагато меншій мері, що з’ясовано розходженнями в структурі товарних потоків. Як відомо, близько 90% товарів, увезених з Росії в Україну приходиться на енергоносії, сировину і напівфабрикати. А от у структурі експорту товарів і послуг з України в Росію власне послуги і роботи складають близько 47%, причому основна їхня частка приходиться на транзит нафти і газу. Правда, за це треба сказати «спасибі» географії і «особисто Леонідові Іллічу», що ніколи дали добро на будівництво цілого пучка експортних газопроводів.

Структура експорту українських товарів у Росію виглядає так: 15% - металургійна продукція; 14,3% - машинобудівна; 13% - продовольство; 5,5% - хімічні товари, що досить таки не погано. Питома вага цих товарів у російському імпорті в Україну складає відповідно 4,2%; 9%; 0,3% і 4,5%. На долю російських енергоносіїв приходиться 73,8% імпорту.

Описані диспропорції в структурі експорту й імпорту призвели до того, що сформована в Росії система стягування ПДВ при товарообігу з Україною найбільший збиток нанесла останній. Як відомо, практика стягування ПДВ з імпортованих товарів є загальноприйнятою, тоді як не повернення ПДВ при експорті є сугубо новим винаходом, від якого Київ уже давно відмовився. Тому, не наполягаючи на скасуванні «імпортного» ПДВ, Україна вже рік бореться за скасування Росією ПДВ «експортного». Правда не слід думати, що скасування стягування ПДВ із російських енергоносіїв викликає здешевлення останніх. Скоріше, справа закінчиться підвищенням прибутків газоі нафтоекспортерів, оскільки ціна продажів в обох випадках орієнтується на відповідні світові ціни.

Під час візиту в Україну в травні 2001 року президент Російської Федерації Володимир Путін був «здивований» дискримінацією українських братів і пообіцяв розібратися в що відбувається. Усі до тому і йшло: практично одночасно з візитом Володимира Путіна під час другого засідання змішаної україно-російської комісії зі співробітництва був підписаний протокол, у якому відповідним відомствам обох сторін було доручено до 1 вересня 2001 року завершити розгляд проблем уніфікації оподатковування товарів, що поставляються з України в Росію, а також у зворотному напрямку.

У протоколі не було зазначено конкретних термінів рішення даної проблеми — можливо тому, що відповідні надходження в розмірі $ 1,4 млрд. від обкладання ПДВ російського експорту російський Мінфін уже врахував у дохідних статтях федерального бюджету. Очевидно саме з цієї причини протокольне доручення залишилося на папері - скасування «експортного» ПДВ при вивозі російських товарів в Україну до 1 січня 2002 року неможлива.

Ударний ефект від уведення Росією «імпортного» ПДВ на українські товари був посилений тим обставиною, що собівартість українських товарів уже досягла такого рівня, що додавання ще 20% (10% - для продовольства) робить їх неконкурентоспроможними. Іноді винуваті і самі українські продавці, що задирають ціни «до небес». Крім того зіграв свою роль і психологічний фактор: рідкий продавець ризикне укладати навіть короткостроковий контракт, знаючи, що от-от зміняться правила гри. Для запеклої сміливості потрібно мати одне з двох: чи могутнє владне прикриття, чи ціновий зазор неабияких розмірів. Але про останнього вужа року три продавці залишається тільки мріяти.

Найбільш твердий удар був нанесений по групі товарів традиційного українського експорту: зерну і зернопродуктам, цукру, рослинній олії, харчовому спирту, горілці, пневматичним шинам, феросплавам, прокату, авіадвигунам, електротрансформаторам і деяким іншим видам машинобудівної продукції.

Правда, виробництво ряду «потерпілих» товарів в Україні в першому півріччі 2001 року скоротилося, так що зниження їхнього експорту в Росію можна віднести і на рахунок загального економічного спаду. Але якщо згадати, що в Україні хоч скільки-небудь дихають саме галузі орієнтовані на експорт, то причини і наслідки вишикуються в правильній послідовності.

Утім, крім що програли, є і переможці експортного змагання. До них відносяться: м’ясні консерви і ковбаси (з $ 18,8 млн. до $ 46,2 млн.); фармацевтична продукція (з $ 14,9 млн. до $ 17,4 млн.); литі чавунні труби (з $ 220,1 млн. до $ 273,7 млн.); вироби з паперу (з $ 27,7 млн. до $ 31,9 млн.). І це свідчить про те, що деякі ніші на російському ринку українським товарам «імпортний» ПДВ закрити все-таки не зумів. І можливість експортувати свої товари в Росію, хоча б потенційна, ще існує. На жаль, українські підприємства не мають у своєму розпорядженні інвестиційні ресурси, виходить, не можуть розраховувати на зниження виробничих витрат. Тим часом знос основних фондів українських підприємств продовжується, а стало бути, що течуть витрати будуть рости, а якість — падати. Власної програми підтримки експорту в Україні не існує, а розраховувати на приплив інвестицій у галузі орієнтовані на експорт, не сировинного характеру, необачно — навряд чи знайдуться бажаючі зрощуватися конкурентів.

Таблиця 1.5

Обсяг товарів, за перше півріччя, експорт яких у Росію знизився найбільшою мірою в млн. USD.

Отже, по всіх ознаках, між Україною і Росією палахкоче торгова війна. Ескалація напруженості поки не досягла критичної оцінки, хоча справа до цього йде стрімкими кроками. Практично закрита дорога для імпорту українських спирту і горшки. Всупереч угоді про режим вільної торгівлі введене мито на український цукор розміром у 25%. Правда, на міжурядовому рівні є домовленість про постачання в Росію 600 тис. тонн українського цукру на пільгових умовах (без сплати ПДВ), але вона зависла в повітрі.

Проте українські товари, усе активніше просуваються в інших напрямках. Частка російського напрямку в українському експорті товарів знизилася з 41,6% у перші шістьох місяців 2000 року до 27,5% в аналогічний період 2001 року. На жаль, але навіть така різка переорієнтація товарних потоків не змогла компенсувати загублені на російському ринку позиції: приріст експорту в далеке зарубіжжя ($ 619,8 млн.) майже удвічі відстав від зниження експорту товарів у Росію ($ 1191 млн.).

Деякий ріст експорту товарів відзначений і в торгівлі з країнами раніше входили в СРСР: з Білорусією — на $ 136,1 млн. (позитивне сальдо в $ 248,6 млн.); з Молдавією — на $ 24,4 млн. ($ 96,8 млн.); з Таджикистаном — на $ 36,6 млн. ($ 44,6 млн.); с Узбекистаном — на $ 8,1 млн. ($ 41,5 млн.). Аналіз показує, що в цілому негативне сальдо зовнішньоторговельного обороту України в першому півріччі 2001 року навіть зменшилося. Однак радуватися ранотенденція падіння експорту українських товарів у Росію усе ще не переборена.

З огляду на дані аналізу зовнішньоторговельних операцій України і Россі за попередні роки, мені все-таки представляється доцільним налагодження економічних зв’язків між підприємствами цих країн. Найбільш перспективним є пошук нових шляхів співробітництва, галузей, цікавих для торгівлі. У цьому зв’язку мені хотілося б запропонувати напрямку інтеграції на ринку парфюмерно-косметичної продукції, усе більш розвинутій у Росії, і з величезним потенційним ринком в Україні.

1.3 Огляд економічної ситуації на російському і міжнародному ринках парфюмерно-косметичної продукції

Могутній поштовх до відродження російської парфюмерно-косметичної промисловості почався поряд з позитивними для виробників наслідками кризи 1998 року. На сьогоднішній день, за різними оцінками, вітчизняним компаніям належить уже близько 47% російського ринку парфумерії і косметики. За даними, на території Росії зараз працює 178 парфюмерно-косметичних підприємств. Наскільки це багато, можна судити по тому, що весь російський парфюмерно-косметичний ринок, за даними агентства Euromonitor, оцінюється сьогодні приблизно в 3,5 млрд. доларів, а його потенціал — у 15−17 млрд. доларів.

Успіхи російської парфумерії і косметики пояснюються не тільки більш низькими цінами, але і зрослою якістю. Так, провідні російські компанії «Концерн «Калина» «, «Невская косметика», «Линда», «Гармония Плюс» активно впроваджують на виробництві міжнародні системи якості (ISO 9000 і 9001). Крім того, російські компанії використовують у виробництві практично та ж сировина, що і їхні західні конкуренти. Очікується, що російська частка ринку буде збільшуватися. У вітчизняних підприємств з’явилися нове обладнання, якісна сировина і західні технології, так що вони цілком можуть бути конкурентноздатними.

Російський ринок сьогодні сміло можна назвати «развивающимся». Зміни, що відбуваються, дозволяють зробити принаймні, два важливих висновки з приводу подальшого розвитку парфюмерно-косметичної галузі Росії. По-перше, продовжується ріст обсягу ринку. При цьому темпи росту (до 20% у рік) як і раніше перевищують західноєвропейські (6% у рік).

Розвиток російського косметичного ринку продовжується, незважаючи на дефолт 1998 року, робити його привабливим для іноземних компаній. У країні відкриваються нові торгові компанії, з’являються нові бренди. При аналізі сьогоднішнього стану косметичного ринку з задоволенням можна говорити про позиції вітчизняної парфюмерно-косметичної, що підсилюються, промисловості. Два слова про стан у доринковий час.

На момент ліквідації союзного галузевого відомства (мається на увазі рішення про реорганізацію концерну «Союзпарфюмерпром» у 1989 році) структура концерну на території РФ виглядала в такий спосіб. Усього підприємств концерну — 42, 3 них: виробничих підприємств — 20, галузевих НДІ-3, підприємство з виробництва сировини — 8, підприємство з виробництва упакування -10, інших — 1.

З них виробничих на території РФ — 10 (Аромат, Аромасинтез, Ленінградський завод харчовий ароматики (нині Аромалак), Новая Заря, Рассвет, Северное Сияние, Свобода, Сувенир, Уральськие Самоцветы (Калина) і Театрон). Звичайно ж, у саму галузь також входили Фабрика Грим, Фабрика театральної косметики, Мосбытхим (нині Гармония Плюс), Новая Косметика.

На сьогоднішній день 176 російських підприємств виробляють парфюмерно-косметичну продукцію, що пройшла у встановленому порядку процедуру гігієнічного висновку, обов’язкової сертифікації в системі ДСТ Росії, і, при необхідності, державній реєстрації. Умовно всі ці підприємства можна розділити на 3 основні групи:

— Підприємства, що випускають різноманітний асортимент продукції

— Підприємства, що випускають парфумерну продукцію,

— Підприємства, що випускають окремі товарні групи (мило, аерозольна продукція й ін.)

При аналізі сучасної структури вітчизняної парфюмерно-косметичної галузі доцільно коротко зупинитися на відповідному розподілі підприємств косметичної промисловості по видах продукції, що випускається, по регіонах, по кількості співробітників.

Напевно, на сьогоднішньому етапі розвитку галузі, її руху до цивілізованого ринку, рішення непростих проблем можлива і наступна дуже цільова градація підприємств парфюмерно-косметичної промисловості:

Традиційні лідери (Свобода, Калина, Невская Косметика й ін.);

Нові лідери (Линда, Низар, Апрель);

Нові;

Сірі і чорні.

У результаті аналізу стану і перспектив розвитку російського парфюмерно-косметичного ринку можна виділити цілий ряд тенденцій, що складаються в сферах виробництва, збуту, комунікацій і в інфраструктурі галузі. Хотілося б більш пильно розглянути характеристики тенденцій в області виробництва і просування ПКП.

В даний час склалися наступні тенденції в сфері виробництва парфюмерно-косметичної продукції:

1. Збільшення числа підприємств — виробників.

До 1992 р. парфюмерно-косметичні компанії входили в «Союзпарфюмерпром», їхній у країні було усього 13. Сьогодні, за даними з реєстру підприємств виробників, їх 176. Динаміку обсягів продажів парфюмерно-косметичної продукції в Росії можна наочно простежити на графіку, представленому в Додатку 1.

Ця тенденція визначається усе більшою привабливістю галузі як для російських, так і для закордонних інвесторів.

Особливу активність у цьому будуть виявляти великі торгові оператори, спонукувані амбіціями у відношенні власних брендів, а також наявністю фінансових, збутових і маркетингових ресурсів.

Поява нових виробництв найбільше ймовірно в одному з трьох варіантів:

Створення власних виробництв «з нуля» («Апрель», «Низар», «Линда», «Флоресан», «Клио», «Гамма-косметика»),

Придбання вже існуючих парфюмерно-косметичних підприємств («Юнилевер» — «Северное Сияние», «ОВК» — аерозольний завод у Новомосковську, «Диво-Косметика» — «Садко-Ц»),

Створення довгострокових альянсів з компаніями — виробниками («Шварцкопф» — «Арнест»).

2. Продовження росту споживання вітчизняних косметичних

продуктів.

За даними 1994;95 років, 92% обсягу продажів парфюмерно-косметичної продукції займав імпорт, 8% - вітчизняна продукція. Сьогодні за даними агентства маркетингових досліджень і аналізу «Комкон-Фарма», співвідношення російської й імпортної продукції на парфюмерно-косметичному ринку Росії складає 46,9% на 53,1 відсотка.

3. Співвідношення російської й імпортної продукції на російському

парфюмерно-косметичному ринку.

За даними агентства маркетингових досліджень і аналізу «Комкон-Фарма», співвідношення російської й імпортної продукції на парфюмерно-косметичному ринку Росії в 2001 році складає 46,9% на 53,1 відсотка.

Частка російських товарів у категорії парфумерії складає 38%, частка імпортних товарів — 62 відсотка.

У секторі декоративної косметики російські товари займають 25%, імпортні - 85 відсотків.

Російська продукція засобів по відходу за шкірою обличчя складає 63%, імпортна продукція — 37% ринку. Російська й імпортна продукція засобів по догляду за волоссям займає практично рівні частки — 47 і 52 відсотка відповідно. У секторі засобів гігієни лідирує російська продукція -61%, у той час як імпортна складає 39 відсотків.

Серпнева криза 1998 року дав шанс російським виробникам трохи відновити втрачені ринкові позиції. Багато хто з них таким шансом зуміли скористатися. Виросли вкладення в маркетинг, з’явилися нові, цілком конкурентноздатні російські марки («Серебряная роса», «Ворожея», «Серебряная» і «Золотая» лінії, «Черный жемчуг», «Муссон», «Ксения», «Бабушкина аптека»).

Істотно змінилася стратегія ведучих російських підприємств в області якості. Російські парфюмерно-косметичні підприємства на сьогоднішній день серйозно підходять до організації системи керування якістю. Багато хто з них домоглися істотних результатів у цьому напрямку.

4. Найсуворіший контроль якості, починаючи з контролю вхідного сировини і закінчуючи готовою продукцією — відповідно до технічного регламенту. Процес контролю якості починається з вхідного контролю сировини і води. Технологічний режим, використовуваний на фірмі, передбачає очищення технологічного устаткування гострою парою і строге виконання всіх технологічних операцій: черговість, тривалість, температура (з точністю до градуса). Продукт із реактора перевіряється лабораторією на відповідність ТУ і передається в незалежну організацію для бактеріального контролю. Після одержання позитивних результатів лабораторія дає дозвіл на фасування. Готовий розфасований продукт перевіряється на відповідність НД і бактеріальну чистоту і тільки у випадку одержання позитивних результатів продукт здається на склад.

Створено систему одержання інформації від споживачів про їхні вимоги і побажання з метою використання її в рішенні поточних проблем в області якості.

Підтвердженням високої якості продукції перерахованих вище російських компаній служать їхньої нагороди — золоті медалі переможців щорічних Національних Конкурсів на кращу парфюмерно-косметичну продукцію року, що традиційно проводить Російська Парфюмерно-Косметична Асоціація за підтримкою Міністерства економічного розвитку і торгівлі РФ, Міністерства сільського господарства РФ і Держстандарту Росії.

Позиції таких компаній сьогодні найбільш кращі і стабільні. Але деякі компанії скористалися ситуацією на спустілому ринку лише для «зняття вершків», зробили ставку на невисоку ціну при тій же середній якості і млявій рекламі. їх недалекоглядність виявляється вже сьогодні.

Споживач у свою чергу одержав можливість краще довідатися вітчизняну продукцію. Значна частина покупців продовжує віддавати їй перевага і тоді, коли положення імпортних марок у Росії трохи відновилося. За прогнозами експертів, споживання вітчизняної продукції (а точніше, продукції, зробленої в Росії) буде рости як в абсолютних, так і у відносних показниках.

Середня цінова ніша стає максимально привабливою як для закордонних (особливо після кризи), так і для російських компаній. Саме в цьому — самому перспективному сегменті ринку — можна прогнозувати жорсткість конкуренції.

Усе більш активне використання російськими підприємствами засобу як масового, так і цільового маркетингу.

У зв’язку з цим варто очікувати появи не тільки нових марок рівня «масс-маркет» чи «медиум-маркет», але і селективного товару російського виробництва («Золотая Линия» — «Концерн «Калина», 200−250 p., «Голубая кровь» — компанія «Низар», дорогу серію збирається випустити компанія «Линда», близько до селективного коштує продукція компанії «Новая Заря» -«Российская Красавица»). Національні виробники починають усвідомлювати, що пропозиція формує попит, і нові товари створюють нові ніші на ринку. Російські компанії всі частіше реалізують цей принцип на практиці.

7. Виникнення реальних передумов для експорту російської косметики.

Посилення позицій багатьох російських компаній на місцевому ринку в передодні нового витка загострення конкурентної боротьби з міжнародними компаніями змушує вітчизняних виробників розглядати можливості по освоєнню нових для себе ринків — насамперед ринків країн СНД і Балтії.

8. Ріст конкуренції на ринку парфюмерно-косметичної сировини, упакування і промислового устаткування.

Підвищення обсягів виробництва парфюмерно-косметичної продукції формує нові потреби в продукції сполучених галузей — сировинний, пакувальної, машинобудівної і т.п. це приведе до розвитку ринків інвестиційних товарів для косметичної галузі, що, безумовно, позитивно позначиться на роботі російських фабрик.

Однак не заважає відзначити і перешкоди до підвищення ефективності роботи на даному сегменті ринку.

1. Недосконалість косметичного законодавства. До приклада:

а) Прийнята торік редакція глави 2 Податкового Кодексу породила З

проблеми:

Виробництво парфюмерно-косметичної продукції в аерозольному упакуванні ємністю балона 350 мол.

Виробництво і постачання підприємствам — виробникам кінцевої продукції, яка містить спирт (крему, маски, бальзами, гелі) зі змістом етилового спирту 1−4% обсягу водно-спиртових екстрактів з лікарських рослин.

Виробництво парфюмерно-косметичної продукції в аерозольному упакуванні (лаки для волосся, муси для укладання і т.д.) з використанням синтетичних смол, які містять спирт.

б) Виробництво сурогатів. Відсутня нормативно-правова база для

боротьби з «виробниками парфумерії» — сурогатів подвійного призначення з

використанням безакцизного спирту.

Сформована в Міністерстві сільського господарства РФ система обліку і контролю виділення через спецдозволи заявлених підприємствами — виробниками ПКП обсягів етилового денатурованого спирту з харчової сировини, підтвердження норм витрати денатурованого спирту на одиницю продукції, щоквартальне декларування про обсяги використовуваного спирту і виробництві парфюмерно-косметичної продукції, дозволила за останні 1,5−2 року вивести за дужки легального виготовлення парфумерії і косметики, які містять спирт несумлінні фірми, що випускають сурогат «подвійного призначення». Відсутність у нашій країні на сьогоднішній день подібного механізму обліково-контрольного впливу при закупівлях етилового спирту з нехарчової сировини, навпаки, створює можливість виробництва рідин, які містять спирт, що випускаються під видом парфюмерно-косметичних виробів (розчини, емульсії, суспензії, настойки, засоби для ванн, гігієнічні спирти, бальзами, ароматичні композиції). Це приводить у підсумку не тільки до підвищення рівня отруєння алкогольною і тією продукцією, що містить спирт, але і до дискредитації вітчизняної парфюмерно-косметичної галузі. Досягнуті за останні роки можливості розвитку галузі (розширення асортименту, підвищення споживчого попиту, надання можливості використовувати для виробництва ІЖП безакцизного спирту, ріст обсягів продажів російської продукції, підвищення її якості і конкурентноздатності) зводяться на немає бажаючими під личиною «виробників парфумерії» домогтися легкої наживи від продажу сурогатів.

2. Відсутність у країні виробництва високоякісної сировини, сучасного

упакування Пропозиція:

захисні міри зниження тарифів на транспортування імпортної сировини.

3. Відсутність механізму захисту ринку від підробленої, контрафактної

продукції, а також від парфюмерно-косметичних виробів (лосьйони,

одеколони, зубні пасти, мило), що проникає в Росію без митного оформлення

(контрабанда).

4. Критична ситуація з кадрами високопрофесійних фахівців на

російських підприємствах. Зараз у Росії по суті відсутня базова освіта.

Відсутність державної статистики. Ні єдності класифікації продукції по кодах ОКП і ШВЕД.

Відсутня міжвідомча взаємодія державних федеральних органів у рішенні виникаючих проблем. Приміром, є Постанова Уряду РФ 732 від федеральний орган виконавчої влади не може самостійно вирішити цю проблему. її потрібно вирішувати тільки у взаємодії.

7. Відсутність державної політики, що робить сприяння підвищенню експортного потенціалу вітчизняної продукції.

З огляду на настільки швидкі темпи росту парфюмерно-косметичного ринку, слід зазначити, що для забезпечення конкурентноздатного положення на ньому підприємству, що робить цю продукцію, необхідно не тільки вкладати гроші в наукові розробки, але і задіяти всі інструменти маркетингу, і природно необхідна всебічна державна підтримка в сфері правового й економічного регулювання виробництва і збуту.

1.4 Напрямки експортно-імпортних операцій на підприємствах даної галузі

Однією з головних причин кризи російської парфюмерно-косметичної галузі на початку 90-х років став розвал сировинної бази. Дружні СРСР тропічні країни перестали раптом задурно поставляти пальмову олію і багато інших необхідних компонентів. І попросили платити за все це за світовими цінами. А мита на ввіз сировини в РФ тоді минулому вище, ніж на готові вироби. У результаті на початку 90-х виробництво парфюмерно-косметичної продукції в Росії знизилося до мінімуму. За даними Російської парфюмерно-косметичної асоціації (РІЖА), у 1994;1995 роках частка імпорту в цьому сегменті ринку складала 92 відсотка.

Ситуацію збільшило і уведення Федерального закону про акцизи. Держава тоді забула, що є парфюмерно-косметична галузь, і акцизом був обкладений весь етиловий спирт, у тому числі той, що йде на виготовлення духів-одеколонів. Собівартість виробництва зросла настільки, що навіть та вітчизняна продукція, що уступала імпортним аналогам по якості, перевершила її за ціною. У результаті в 1996;1997 роках більшість російських підприємств, що виробляють парфюмерно-косметичну продукцію, яка містить спирт, змушена практично призупинити свою діяльність.

Зміни на краще почалися лише в 1998 році, коли було внесене виправлення «Про зміни і доповнення у Федеральний закон про акцизи». По новому законі, прийнятому Думою, етиловий спирт, закуповуваний виробниками парфюмерно-косметичної продукції, що пройшли відповідну державну реєстрацію, не обкладався акцизом. Приблизно в той же час був переглянутий ряд мит на ввіз у Росію сировини для виробництва парфумерії і косметики. Усе це разом з позитивними для виробників наслідками кризи 1998 року дало могутній поштовх до відродження російської парфюмерно-косметичної промисловості. На сьогоднішній день, за різними оцінками, вітчизняним компаніям належить уже від 35 до 45 відсотків російського ринку парфумерії і косметики. Наскільки це багато, можна судити по тому, що весь російський парфюмерно-косметичний ринок, за даними агентства Euromonitor, оцінюється сьогодні приблизно в 3,5 млрд. доларів, а його потенціал — у 15−17 млрд. доларів.

Успіхи російської парфумерії і косметики пояснюються не тільки більш низькими цінами, але і зрослим якістю. Так, провідні російські компанії «Концерн «Калина» «, «Невская косметика», «Линда», «Гармония Плюс» активно впроваджують на виробництві міжнародні системи якості (ISO 9000 і 9001). Крім того, російські компанії використовують у виробництві практично та ж сировина, що і їхні західні конкуренти. Відбувається це багато в чому «не від гарного життя»: вітчизняна сировинна база майже цілком відсутня.

Крім того, дотепер мита на ввіз у Росію більшості екзотичних компонентів для парфюмерно-косметичної промисловості складають від 5 до 15 відсотків. Було б доцільно і зовсім скасувати мита на сировину, що у Росії не росте. Це дозволило б значно здешевить собівартість виробництва вітчизняних компаній і зробити їхню продукцію ще більш конкурентноздатної.

Але головна погроза російським виробникам виходить сьогодні аж ніяк не від західних конкурентів і навіть не від високих мит. Від 40 до 60 відсотків російського ринку парфумерії і косметики займають підробки і контрабанда. Інакше як каральними мірами з боку держави потік нелегальних товарів перекрити не можна.

Перше, чого хотілося б у цьому зв’язку легальним російським парфумерам, — це посилення митного контролю на ввіз імпортної продукції. Не секрет, що корумпованість у цій сфері дуже висока, і прийняті зараз у ГТК заходи для чищення власних рядів уселяють деякі надії.

Іншим важливим фактором «очищення» ринку міг би стати перехід від так називаного доринкового контролю держави до ринкового. Зараз органи держконтролю, такі як Держстандарт, Державна торгівельна інспекція, Міністерство економічного розвитку, департамент Державного епідеміологічного нагляду Мінздраву і т.д. перевіряють продукцію в основному на стадії її розробки. Тоді як прилавки магазинів практично обділені увагою цих же відомств. Лише зрідка Держторгінспекція проводить вибіркові перевірки, та й то обмежується в основному звіренням етикеток з положеннями ДСТ.

Ще одна проблема — це засилля на російському ринку всіляких «лжебрендів». За інформацією Держторгінспекції, основними постачальниками в Росію підробленої продукції є Туреччина, Алжир (що спеціалізується на підробках під французьку парфумерію), а останнім часом і Угорщина, Чехія, Польща. Ну і, звичайно, країни Південно-Східної Азії.