Аналіз ефективності використання фінансових ресурсів ТОВ "Лагуна" м. Суми

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкових трансформацій, функціонування підприємств усе більше ускладнюється під впливом динамічних змін різних факторів навколишнього середовища. Критично оцінюючи загальну тенденцію позитивних зрушень за останні роки, слід зазначити, що реальний сектор поки не є вирішальним чинником росту національної економіки.

Першочерговим завданням розвитку економіки України є забезпечення стабільних темпів економічного зростання. При цьому вони повинні бути на рівні, що перевищує середньоєвропейські показники. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Прибуток підприємства забезпечує зростання обсягів власних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання. Їх нестача спричиняє ризик виникнення боргів, що у підсумку може призвести до банкрутства підприємства. У цьому контексті, формування механізму управління прибутком підприємств і його адаптація до ринкових умов має важливе теоретичне й практичне значення.

Формування фінансових результатів діяльності підприємств, обґрунтування структури й методичного забезпечення управління прибутком дозволяє максимізувати прибуток підприємств у нових умовах господарювання. Теоретичні й практичні аспекти даної проблеми знайшли своє відображення в роботах вітчизняних і закордонних учених і фахівців: І.Т. Балабанова, І.О. Бланка, Є. Брігхема, Дж.К. Ван Хорна, В.М. Геєца, М. Г. Гузя, А. Дайле, П. Друкера, П.В. Єгорова, А.М. Ковальової, Л. А. Костирко, Ю. Г. Лисенко, М. Х. Мескона, С. В. Мочерного, А.М. Поддєрьогіна, В. С. Пономаренко, Г. В. Савицької, В. П. Стасюка, Р. А. Фатхутдинова, А. А. Чухна, А. Д. Шеремета й інших.

Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних основ та розробка практичних рекомендацій щодо формування фінансових результатів діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:

провести теоретичний аналіз понять «власні фінансові ресурси підприємства», «прибуток»;

визначити особливості формування та розподілу прибутку на підприємстві

провести аналіз ефективності використання фінансових ресурсів ТОВ «Лагуна» м. Суми;

визначити шляхи удосконалення управління фінансовими результатами діяльності підприємства.

Об'єкт дослідження — ТОВ «Лагуна» м. Суми, яке засноване 15 квітня 1995 року, знаходиться в м. Суми, вул. Курська 51/116.

Предмет дослідження — економічний механізм формування фінансових результатів діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи дослідження: теоретичного узагальнення і порівняння; статистичного і графічного аналізу; формалізації та економіко-математичного моделювання тощо.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативні документи з економічних питань, офіційні статистичні матеріали, звітно-статистичні дані будівельних підприємств. Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених та фахівців у сфері управління формуванням і використанням прибутку підприємств в умовах переходу до ринкових відносин.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Прибуток як основний фінансовий результат діяльності підприємств

Основою ринкового механізму є економічні показники, необхідні для планування й об'єктивної оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства, утворення й використання спеціальних фондів, порівняння витрат і результатів на окремих стадіях відтворювального процесу. В умовах переходу до ринкової економіки головну роль у системі економічних показників грає прибуток. Однак, роль прибутку для підприємств в умовах вітчизняної економіки традиційно зводиться до проблеми отримання власної вигоди підприємця, що на сьогодні не дає змоги стабільного росту економіки та забезпечення добробуту суспільства в цілому.

Аналіз літературних джерел. Проблеми визначення фінансових результатів діяльності та дослідження його функцій досліджувались в різні часи багатьма авторами. Вагомий внесок до вивчення формування фінансових результатів внесли вітчизняні вчені А.Ф. Балкін, Ф. Ф. Бутинець, З. В. Задорожний, Н. П. Кондраков, П. А. Костюк, В.Г. Лінник, В. В. Сопко, М. Г. Чумаченко та іншими вченими. Головною метою створення та подальшого розвитку будь-якого суб'єкту господарської діяльності, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку. Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовим результатом [22].

Фінансовий результат є узагальнюючим показником, який характеризує ефективність діяльності суб'єкта господарювання.

Фінансовим результатом діяльності підприємства у звітному періоді може бути прибуток або збиток. Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації продукції, одержаний у вигляді різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на її виробництво і збут. На величину прибутку можуть також впливати фінансові результати, одержані від інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також одержані внаслідок надзвичайних подій.

Фінансовий результат — це прибуток або збиток, який отримує господарюючий суб'єкт внаслідок своєї діяльності. Таким чином, фінансовий результат є одним з найважливіших економічних показників, який узагальнює усі результати господарської діяльності та надає комплексну оцінку ефективності цієї діяльності [43].

Отже, результатом діяльності підприємства є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв і господарств.

Отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток як головний показник ефективності діяльності підприємства виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації [48].

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково — технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. З урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Тобто прибуток як економічна категорія відбиває дохід, який створений в процесі матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності.

У положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» надані наступні визначення прибутку та збитку:

— прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати;

— збиток — це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати [14].

Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат, що характеризує виробничо-господарську діяльність усього підприємства, тобто становить основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснюючи розширене відтворення. За рахунок його виконується частина зобов’язань перед бюджетом, банками й іншими підприємствами. У такий спосіб прибуток стає найважливішим показником оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Прибуток характеризує кошториси його ділової активності й фінансове благополуччя.

За рахунок відрахувань від прибутку в бюджет формується основна частина фінансових ресурсів держави, регіональних і місцевих органів влади, і від їхнього збільшення значною мірою залежать темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства й в остаточному підсумку підвищення життєвого рівня населення.

Прибуток являє собою різницю між сумою доходів і збитків, отриманих від різних господарських операцій. Саме тому вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємств.

Для різних потреб розрізняють наступні види прибутку [55]:

Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Торговельний прибуток — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку 79 «Фінансові результати».

Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні. Перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування. По основних видах господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов’язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, відносяться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін. [30]

По основних видах діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не відносяться до інвестиційної або фінансової діяльності.

Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу — основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов’язань по основному боргу і т.п.).

За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства.

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат. [55]

Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

Балансовий прибуток являє собою різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат, він включає три основні елементи:

— прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

— прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого

— майна підприємства;

— фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоригований на темп інфляції у відповідному періоді. По достатності рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Він дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюються два варіанти: покласти гроші на депозит чи вкласти їх в бізнес, і якщо отриманий прибуток більше, ніж кошти, які б було отримано від депозиту, він вважається нормальним.

Низький і високий прибуток характеризує рівень його формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток — ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства. За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства. [43]

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

— асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування

розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

— неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Санаційний прибуток — це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав, у результаті їх безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Головне призначення прибутку в сучасних умовах господарювання — відбиття ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства. Це обумовлено тим, що у величині прибутку повинне знаходити висвітлення відповідність індивідуальних витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією своєї продукції й виступаючих у формі собівартості, суспільно необхідних витрат, непрямим вираженням яких повинна з’явитися ціна виробу. Збільшення прибутку в умовах стабільності оптових цін свідчить про зниження індивідуальних витрат підприємства на виробництво й реалізацію продукції. В працях багатьох вчених (зокрема Вуда Ф., Бланка І.А., Вальтера С. Б., Лішанського М.Л. та ін.) присутня думка, що метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку. За умов ринкової економіки отримання максимально можливої суми прибутку є метою будь-якого виробництва, таке бажання максимізації прибутку визначається його роллю в системі економічних відносин:

1. Прибуток є основною метою підприємницької діяльності і мірилом її ефективності.

2. Прибуток є основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток.

3. Прибуток є носієм захисної функції підприємства від загрози банкрутства та головною передумовою зростання ринкової вартості господарюючого суб'єкта.

4. У прибутковій роботі підприємства зацікавлене суспільство, бо прибуток підприємства є фундаментом економічного розвитку країни, джерелом задоволення соціальних потреб в зв’язку з тим, саме отримання прибутку забезпечує надходження до бюджету податків і платежів.

Прибутку притаманні функції:

— оцінювальна — полягає в тому, що прибуток використовується як

основний критерій ефективності виробництва і використання ресурсів;

— стимулююча — полягає в тому, що його розмір впливає на виробниче і особисте споживання, є джерелом сплати податків;

— госпрозрахункова — полягає в тому, що госпрозрахунок передбачає обов’язкове отримання прибутку, інакше виробництво не має сенсу.

Як наголошувалось вище, прибуток є мірилом успіху діяльності підприємства, основою для прийняття інвестиційних рішень — джерелом виплати дивідендів, поповнення різних видів капіталу, умовою залучення позикових коштів. Однак, на нашу думку, слід виділити соціальну функцію прибутку, що сформувала б нове мислення підприємців щодо забезпечення не лише власного добробуту, а й підтримання соціально незахищених верств населення шляхом добровільного перерозподілу отриманого у виробництві результату. Така практика не є новою для країн розвинутої економіки, де підприємці зацікавлені у такому перерозподілі через заходи державного стимулювання (зниження податкового тиску, пільги і т. д). Тим не менше, на нашу думку, не дивлячись на низьке державне стимулювання підприємницьких соціальних ініціатив, досягнення такої перспективи у вітчизняній економіці є вкрай необхідним вже у найближчі роки, оскільки гонитва за власною вигодою є кінцева, якщо не формувати нове бачення ролі прибутку для суспільства в цілому. 9]

При цьому в сучасних умовах підвищується значення прибутку як об'єкта розподілу, створеного в сфері матеріального виробництва чистого доходу між підприємствами й державою, різними галузями народного господарства й підприємствами однієї галузі, між сферою матеріального виробництва й невиробничою сферою, між підприємствами і його працівниками.

Робота підприємства в умовах переходу до ринкової економіки пов’язана з підвищенням стимулюючої ролі прибутку. Використання прибутку в якості основного оціночного показника сприяє росту обсягу виробництва й реалізації продукції, підвищенню його якості, поліпшенню використання наявних виробничих ресурсів. Посилення ролі прибутку обумовлено також діючою системою його розподілу, відповідно до якої підвищується зацікавленість підприємств у збільшенні не тільки загальної суми прибутку, але й особливо тієї його частини, що залишається в розпорядженні підприємства й використається як головне джерело засобів, що направляють на виробничий і соціальний розвиток, а також на матеріальне заохочення працівників відповідно до якості затраченої праці.

Таким чином, прибуток відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства. Подальше посилення розподільної й стимулюючої ролі прибутку пов’язане з удосконалюванням його механізму розподілу.

Однак, прибуток не може розглядатися в якості єдиного й універсального показника ефективності виробництва. Якщо темпи зростання вартісних показників перевищують темпи зростання виробництва конкретних видів продукції в натуральному виразі, має місце зниження ефективності використання виробничих ресурсів, розраховуючи на одиницю його корисного ефекту. У величині й темпах зростання прибутку недостатньо повно відбивається зміна обсягу й ефективності використання основних фондів й оборотних коштів. Додатковий прибуток може бути отриманий при збільшенні обсягу виробничих фондів і підвищенні ефективності їх використання. Зміна економічних показників за будь-який часовий період відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів.

Досліджуючи питання визначення фінансових результатів, західні економісти звернули увагу, що виникненню прибутку сприяє ряд факторів: підприємницька ініціатива, сприятливі умови, протекція держави та інших суспільних інститутів. Економісти США та інших країн вивчають питання залежності прибутку від масштабів виробництва, коливань витрат та інтенсивності використання капіталу. На отримання прибутку також впливає здатність підприємця керувати ризиком та володіння методами передбачення та прогнозування.

Різноманіття факторів, що впливають на прибуток, вимагає їхньої класифікації, що у той же час має важливе значення для визначення основних напрямків, пошуку резервів підвищення ефективності господарювання. Фактори, що впливають на прибуток, можуть класифікуватися по різних ознаках. Так, виділяють зовнішні й внутрішні фактори формування прибутку. До внутрішніх відносяться фактори, які залежать від діяльності самого підприємства й характеризують різні сторони його роботи. До зовнішніх факторів відносять фактори, які не залежать від діяльності самого підприємства, але деякі з них можуть впливати на темпи зростання прибутку й рентабельності виробництва.

У свою чергу внутрішні фактори підрозділяються на виробничі і невиробничі. Невиробничі фактори зв’язані в основному з комерційними, природоохоронними й іншими аналогічними видами діяльності підприємства, а виробничі фактори відбивають наявність і використання основних елементів виробничого процесу, що беруть участь у формуванні прибутку (засоби праці, предмети праці й сама праця). По кожному із цих елементів виділяються групи інтенсивних факторів. 55]

До екстенсивних відносяться фактори, які відбивають обсяг виробничих ресурсів (наприклад, зміни чисельності працівників, вартості основних фондів), їхнього використання за часом (зміна тривалості робочого дня, коефіцієнта змінності устаткування й ін.), а також невиробниче використання ресурсів (витрати матеріалів на виробництво, втрати через відходи). До інтенсивних відносяться фактори, що відбивають ефективність використання ресурсів (наприклад, підвищення кваліфікації працівників, продуктивності устаткування, впровадження прогресивних технологій).

У процесі здійснення виробничої діяльності підприємства, пов’язаної з виробництвом, реалізацією продукції й одержанням прибутку, ці фактори перебувають у тісному взаємозв'язку й залежності.

Таким чином, можна зробити висновок, що ті самі елементи процесу виробництва (засоби праці, предмети праці й праця), розглядаються, з одного боку, як основні первинні фактори збільшення обсягу продукції, а з іншого боку — як основні первинні фактори, що визначають витрати виробництва. Оскільки прибуток являє собою різницю між обсягом виробленої продукції і її собівартістю, то її величина й темпи росту залежать від тих же трьох первинних факторів виробництва, які впливають на прибуток через систему показників обсягу продукції й витрат виробництва.

Висновки та перспективи подальших досліджень. В цілому, формування прибутку має багатосторонні аспекти. Він, як найважливіша категорія ринкових відносин виконує наступні функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову, соціальну. В той же час не виключена можливість наділення прибутку і іншими функціями.

Зміст названих функцій є в наступному:

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Використання прибутку в цій функції дає підприємцю дійовий засіб контролю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не співпадає з своєю об'єктивною основою — вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше: надбавку до собівартості продукції, по-друге, — приріст авансованої вартості. [43]

Зв’язок вартості додаткового продукту з своїм джерелом — живою абстрактною працею виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано і перетворено. І в цій якості прибуток виступає як результат руху всієї авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку. Отже, в силу того, що прибуток виступає як похідна форма і виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому виражається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці, тобто, ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. В цьому зв’язку в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок, який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затрат на виробництво. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб.

Соціальна функція полягає у формуванні у виробника потреби максимізації прибутку не лише на індивідуальні та виробничі потреби, а й на часткове забезпечення загально-соціальних потреб суспільства без прямого втручання держави в процес розподілу прибутку (пряма підтримка підприємцем соціально значущих об'єктів).

Зважаючи на вищевикладене, у кінцевому рахунку прибуток підприємства має використовуватися на:

— нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

— покриття збитків та інших потреб;

— капітальні фінансові вкладення;

— споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)

— соціальні потреби.

Досягнення реалізації останньої функції можливе, на нашу думку, за наступних умов:

1. Формування державної політики стимулювання виробників (через податкову політику, формування відповідної нормативно-правової бази тощо);

2. Формування нового економічного мислення підприємців (через навчання, підвищення національного сумління, осмислення власної соціальної значущості);

3. Виховання нового бачення суспільством підприємця як соціально вагомого елемента соціуму.

1.2 Розподіл фінансових результатів діяльності підприємства між суб'єктами господарювання

Розглядаючи прибуток як джерело фінансування економічного зростання підприємства, доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розподілу між суб'єктами володіння і розпоряджання, тобто на сфері економічних взаємовідносин між державою й окремими підприємствами.

Через розподіл прибутку реалізується одна з його найважливіших функцій — стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його створення. Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від організаційно-правової форми підприємства. Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два канали для їх вилучення на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Розподіл прибутку підприємства між суб'єктами володіння і розпоряджання

Якщо це підприємство державне чи приватне, то частину прибутку отримує держава у вигляді податків, зборів або платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління, повного господарського відання належить або засновникові на правах власності або ця частина прибутку залишається у розпорядженні підприємства. [46]

Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: на рухоме і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків — рентних платежів.

Другий канал — перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток.

Кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо встановлення пропорцій розподілу чистого прибутку. З боку держави передбачено регулювання процесу створення резервного фонду, а також певні стимули для використання чистого прибутку на технічний розвиток, поновлення оборотного капіталу та утримання об'єктів соціальної сфери. Можливі напрями розподілу чистого прибутку наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Розподіл прибутку підприємства між суб'єктами володіння і розпоряджання

Для перспективного розвитку підприємства першочергове значення має розподіл чистого прибутку на споживання і накопичення. У межах фонду споживання важливу роль для інвестиційної привабливості підприємства відіграє пропорція його розподілу на фонд виплат дивідендів та інші фонди споживання.

Межа розподілу прибутку на централізований і децентралізований, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та інтересів підприємств, є рухомою і залежить від соціально-економічних умов характерних конкретному періоду розвитку національної економіки та потреб держави, регламентується чинним законодавством. [36]

Останнім часом Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних галузей економіки як загалом, так і між суб'єктами володіння і розпоряджання зокрема. Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого розподілу, оскільки на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники.

1.3 Прогнозування фінансових результатів діяльності підприємства

Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.

Планування — це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді «дерева цілей». Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування — це функція управління фінансами. Функції управління — це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи. Планування в управлінні - це:

— конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;

— розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту. 57]

З погляду менеджменту функція «планування» полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.

План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:

— мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;

— методи і терміни ув’язки засобів і цілей;

— етапи і строки виконання робіт;

— виконавці плану по термінах і видах робіт;

— методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов’язати всі етапи без допомоги планування неможливо.

За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, «план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу — це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту».

Вдалий план, на думку Д. Дейла, — одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, — гарантія провалу фірми.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В. Ковальов виділяє три найважливіших:

— невизначеність майбутнього;

— координуюча роль плану;

— оптимізація економічних наслідків.

Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну перспективну діяльність підприємства.

Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затратна його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою. Фінансове планування нетотожне фінансовому прогнозуванню.

Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхили і й заплановане в будь-який інший; бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення. 61]

Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.

Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання «а що, якщо?». Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.

В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики. В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей.

Цілі стратегічного планування:

— Ринкові;

— Виробничі;

— Фінансово — економічні;

— Соціальні.

Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути.

Виробничі - яка структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.

Фінансово — економічні які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.

Соціальні як діяльність підприємства задовольнить, потреби членів суспільства.

Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п’ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану. [36]

Фінансове планування — це процес, який складається з наступних процедур:

— Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які мале підприємство.

— Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв’язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.

— Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану). Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.

Фінансове планування взаємопов'язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.

Такий взаємозв'язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіх розділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом.

В сучасних умовах зв’язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів.

Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні. Такими факторами виступають:

— відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;

— нестабільність фіскальної політики держави;

— складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;

— недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;

— недоліки існуючої системи управлінського обліку;

— застарілі методи оперативного планування;

— відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;

— недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.

Необхідність планування діяльності підприємства. Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:

Позитивні аспекти планування:

— забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

— попереджує про можливі проблеми;

— стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

— поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

— сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).

Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

1. Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється маркетинговий план, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку. обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо.

Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у визначенні свого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові і технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.

2. Діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентно-спроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що склалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.

3. Державні, в тому числі казенні підприємства. Для цих підприємств функція планування є традиційною. Однак традиційний характер планування не передбачає власних цілей розвитку, аналізу і прогнозування стану економіки в залежності від змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Тому в умовах ринку державним і казенним підприємствам необхідно наново виробляти досвід планування діяльності. [12]

Сучасний ринок висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:

— видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);

— видів продукції (послуг);

— джерел і обсягів фінансування;

— технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);

— фінансових результатів від кожного виду діяльності.

Діяльність державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним контролем і має підтримку галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання і розподілу прибутку, організації та оплати праці.

4. Підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ЛАГУНА» М. СУМИ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

фінансовий ресурс прибутковість планування

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лагуна» Ltd засноване 15 квітня 1995 року.

ТОВ «Лагуна» знаходиться в м. Суми, вул. Курська 51/116.

Товариство має право, в межах чинного законодавства, займатися зовнішньоекономічною діяльністю по всіх передбачених Статутом видів діяльності, зокрема:

— брати участь у експорті та імпорті всіх видів товарів, які не входять у перелік заборонених відповідними державними установами;

— надавати виробничих, транспортно-економічних, маркетингових, посередницьких і брокерських послуг суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності інших держав та отримання аналітичних послуг від іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— створювати виробничу кооперацію з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— організовувати спільну підприємницьку діяльність з іноземними партнерами;

— здійснювати товарообмін та інші види зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємство, при необхідності, здійснює зовнішньоекономічну діяльність користуючись послугами Учасників і створених ними, або при їх участі спеціалізованих організацій.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється підприємством згідно з чинним законодавством України, міжнародними договорами, угодами та контрактами по всім напрямкам діяльності, передбаченими його статутом.

Підприємство має право створювати спільні підприємства за участю іноземних партнерів.

Розглянемо структуру чисельності працівників ТОВ «Лагуна» в таблиці 2.1.

Таблиця 2. 1

Структура чисельності працівників ТОВ «Лагуна»

Показники

2009 р.

2010 р.

2011 р.

Відхилення %

2011 р. до 2009 р.

Середньорічна чисельність

працівників, чол.

8

10

9

1,0

Коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу

0,92

0,90

0,91

98,91

Вартість валової продукції в порівняльних цінах, тис. грн.

11 341,0

17 492,0

16 415,0

144,74

Затрати праці всього, тис. люд-годин

320,79

304,84

269,90

84,13

Вироблено валової продукції сільського господарства тис. грн. на 1 тис людино-годин, всього

35,4

57,4

60,8

171,75

Аналізуючи ефективність використання трудових ресурсів необхідно відмітити, що кількість відпрацьованих людино-годин працівниками за рік, за період має тенденцію до зменшення.

Відповідно зменшується і кількість днів відпрацьованих одним робітником за рік. В 2011році порівняно з 2009 роком кількість відпрацьованих днів зменшилась на 34 дні, це є негативним фактором для діяльності підприємства.

Необхідно зазначити, що вартість виробленої валової продукції досліджуваного підприємства на 1 тис. людино-годин має тенденцію до зростання, в 2011роціпорівняно з 2009 роком зріс на 171,75% і складає 60,8 тис. грн., та 35,4 тис грн. відповідно. На збільшення цього показника вплинуло зростання вартості валової продукції на 144,74% та зменшення кількості відпрацьованих людино-годин.

Зміна ще одного показника негативно впливає на діяльність підприємства, хоча зменшення значення коефіцієнта використання максимально можливого фонду робочого часу є майже не помітним, в порівнянні значення 2011 та 2009 років (0,91 та 0,92 відповідно).

Середньорічна чисельність працівників проілюстрована на рис. 2. 1

Рис. 2.1. Середньорічна чисельність працівників

Детальніше розглянемо показники майнового стану ТОВ «Лагуна» в таблиці 2.2.

Майно — це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой