Базові поняття у визначенні сутності підприємницької діяльності та якостей її суб’єкта

Тип работы:
Статья
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Базові поняття у визначенні сутності підприємницької діяльності та якостей її суб'єкта

Філіпенко А. В

Проблеми формування підприємницьких здібностей обумовлені потребами практики, насамперед, становленням ринкових відносин, утворенням нового типу носія виробничих відносин, демократизацією управління економічними процесами і суспільством як таким, утвердженням у ньому нових моральних регулятивів та людських якостей.

Протягом багатьох років наша країна знаходилася за своєрідною завісою, ім'я якій «адміністративно-командна система», що охоплювала всі сфери життєдіяльності суспільства, включаючи кожну людину. Найяскравіше віддзеркалення дане явище знайшло в економіці держави, оскільки разом із політикою і правом воно визначає основи державного і суспільного життя, саме в цій тріаді виявляються найбільш чіткі суперечності і закономірності розвитку суспільства. В даний час Україна вступила в новий період свого розвитку, пов’язаний з переходом до ринкових відносин, основною рушійною силою якого є підприємницька діяльність.

Інколи терміни «ринок», «ринкова економіка», «ринкові відносини» в нашій країні потрактують тільки як товарообмінні операції і товарно- грошові відносини, іншими словами, як торгівля, обмін, але таке уявлення примітивне.

Ринок — це вся система багатоманітних економічних відносин між людьми, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, заснованих на певних якостях та принципах, що складаються в сучасному суспільстві.

Найважливішим і головним в переході до ринку є надання свободи кожній людині, його зацікавленість в цьому переході і, звичайно створення умов для вільного руху людини, виявлення його творчої ініціативи і можливість її упровадження в життя. В свою чергу ринкові відносини, що складаються, змінюють архітектоніку людських якостей, та потребу в їх формуванні та розвитку.

Головною проблемою суспільного розвитку є перехід на новий рівень значень і цінностей, де різні орієнтації могли б взаємодіяти як різнорідні

елементи цілісної системи. В цьому синтетичному, якісно новому але зберігаючому позитивне значення старого ціннісному пласті культури і слід шукати духовні орієнтації і етичні цінності людини в умовах ринкових відносин.

З кінця 80-х років в державі почалося формування легального ринку робочої сили. Як наслідок цього процесу стало розшарування населення, утворення соціальних груп, відмінних по поглядах, манерам поведінки.

Сьогодні в Україні та в інших постсоціалістичних державах формується принципово інша соціальна структура. Виникають і швидко утверджуються типи господарюючих суб'єктів значущість яких в перехідній економіці не цілком зрозумілі. У ряді типів особливо видне місце займає предприємець, що підкоряється законам ринкової економіки, типовим продуктом якої він і є, особливо стосовно епохи НТР. Народному господарству держави належать найбільші не тільки соціальні, але і технико-технологічні перетворення із здійсненням яких ми явно відстали від розвинутих країн Заходу.

В західній економічній науці при розгляді місця, значущості і характеру взаємостосунків між різними представниками соціальної структури сучасного суспільства акцент робиться на виявленні функцій, що вони виконують в ринковій економіці. З цієї відправної позиції визначаються їх значущість в житті суспільства і перспективи розвитку. Під такою точкою зору складаються і уявлення про відмінні риси людини в умовах ринкових відносин як представника особливого прошарку. Тут йдеться і про ризико- вий характер його діяльності, і про новаторство, і про особливу значущість в забезпеченні динамізму сучасної економічної системи. Розглядаються і організаційні форми цієї діяльності: людина може працювати поодинці, а може — і на великій фірмі; вона може організувати і власну фірму з використанням як особисто йому так і позикового капіталу. Іншими словами, реалізується творчий потенціал в різних соціально-економічних і організаційних формах.

В рамках ринкової економіки людина зовсім не обов’язково повинна бути фабрикантом, промисловцем. Такі функції виконують і селянин, і ремісник, і особи вільних професій, тобто представники різних шарів. Щоб бути здібним до виконання цих функцій, індивід повинен володіти рядом специфічних рис: гострота бачення, уміння йти вперед поодинці, йти не- проторованою дорогою, володіти ініціативою, авторитетом, передбачення, впливи на інших людей. Схильність до аналізу, здатність мінятися, пристосовуватися до ситуації, незалежністю думок — такою повинна бути людина в умовах ринкових відносин. В системі їх ціннісних орієнтації особливе місце займають прагнення до самостійності, готовність йти на жертви. Їм не чужі ідеї самообмеження в ім'я створення і підтримки власного бізнесу. Для них він виступає як самодостатня цінність [1,76].

Базовими цінностями є повсякденна працьовитість і сумлінність, чесність і виконання обов’язку, а зовсім не збагачення будь-яким шляхом по праву сильного. Тим більше що в українській культурі ніколи не приймалися ідеї соціального дарвінізму — безжальної боротьби за виживання, за успіх і процвітання ціною придушення слабих.

Це смілива і азартна людина, схильна до усвідомленого ризику. Вона часто ризикує своїм станом, благополуччям, майбутнім. Так звані «ризикові люди» які змогли конструктивно і з користю для суспільства реалізувати свою активність. Їх можливості якнайповніше розкриваються в дрібному бізнесі, де вони можуть контролювати ситуацію, гнучко пристосовуватися до ринку мобільно міняти вид діяльності після того, як їх ідеї запозичили представники великого бізнесу.

Істинний бізнесмен не терпить рутинної праці, його завжди привертає новизна. Він надзвичайно мобільний, гнучкий, легко перебудовується. Він прагне розвитку і руху вперед.

В період ринкових відносин для людей не рідко на перший план виступають величезні прибутки. Інші вважають величезним успіхом, якщо їм вдалося врятувати свою фірму від банкрутства. Багато хто вважає, що працюють успішно, надійно вкладаючи зароблений прибуток на стороні. Інші ж вкладають зароблені гроші знову в своє підприємство і бачать свій успіх в його зростанні і процвітанні. Тоді як одні прагнуть скоротити якомога більше робочих місць, інші вважають свою роботу успішною якщо їм вдається зберегти або створити нові робочі місця. Успіх, таким чином, залежить від психології конкретної людини, від його системи цінностей, від ступеня його радощів і страхів. При цьому система цінностей кожної людини може з часом зазнавати зміни.

Багато десятиріч цінувалися, наприклад, такі якості, як старанність, працьовитість, пунктуальність, точність і т.д.

У цих традиційних чеснот тепер з’явилися конкуренти: сьогодні доводиться чути про так звані «постматеріальні цінності», такі, наприклад, як незалежність або уміння насолоджуватися життям. Оцінка успіху залежить також і від прихильності до традиційних етичних цінностей.

Від сотих часток секунди часто залежить доля величезних рекламних замовлень, спонсорських вкладень і т.д. В той же час тут з найбільшою наочністю виявляється закономірність успіху. Успіх дістається потім і кров’ю. Прагнучи успіху, треба завжди пам’ятати про цю прописну істину.

Є і такі люди, які вважають успіхом скромне, тихе існування без зайвих турбот і тривог. Якщо останнє не є метою, то слід подумати, заради якого успіху ви стали б трудитися не покладаючи рук. Ступінь успіху завжди залежить від інтенсивності зусиль або від розміру вкладених засобів у будь-яку справу. Успіх у будь-якому вигляді діяльності завжди залежатиме від особистих здібностей, від ступеня мотивації людини.

На підтвердження вищевикладеного можна зазначити, що за даними соціологічних даних аналіз ринку праці показує, що на сьогоднішній день вимоги, які найбільш поширені до кандидата на роботу: наявність освіти — 90% від загальної кількості; знання професіональної електронно- обчислювальної машини на рівні не нижче упевненого користувача — 95%; знання, як мінімум однієї іноземної мови — 50 відсотків [1,83].

Перехід до ринкової системи господарювання — це перехід до економіки підприємницького типу. Створення умов для розвитку підприємництва є найважливішою складовою трансформаційних змін перехідної економіки.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися із ХVІІ ст. і пов’язані з іменами Р. Каптільона, Ф. Келе, А. Сміта, Ж-Б. Сел.

Термін «підприємництво» ввів в обіг і дав його систематизований аналіз Кантільон. Він трактував підприємництво, як економічну функцію особливого роду та підкреслював елемент ризику, який завжди характерний для неї.

Імпульсом для сучасних досліджень підприємництва були ідеї Й. Шумпетера та Фрідріха фон Хайєка, їх послідовників.

Підприємництво визначається як самостійна, ініціативна системна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [3,15]. Саме активізація підприємства сприяла виробленню нових людських якостей.

Поняття «підприємництво» як в економічній, так і соціально- психологічній літературі трактується по-різному, але стрижнем всіх визначень виступає ефективна мотивована активність людини.

Підприємництво — ініціативна самостійна діяльність громадян, направлена на отримання прибутку або особистого доходу, здійснювана від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законом включаючи комерційне посередництво, торгово-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, а також операції з цінними паперами.

Підприємництво — це форма діяльності у сфері виробництва товарів і послуг з метою отримання можливо більшому прибутку.

Підприємництво — це мистецтво ведення ділової активності, уміння організувати власний бізнес і достатньо успішно здійснювати функції, пов’язані з веденням власної справи, також це інтелектуальна діяльність, пов’язана з усуненням незадоволеності, що обумовлює активну діяльність. Підприємництво означає здійснення нових комбінацій у виробництві, рух на нові ринки, створення нових продуктів, обгрунтований ризик. Досвід реформ в нашій країні приводить до розуміння того, що підприємництво — основний чинник динамізму ринкового господарства. Підприємницька активність в ринковій економіці виявляється переважно в зростанні числа самостійних приватних підприємців, і поки, на жаль, вона дуже обмежена у сфері виробничої діяльності, де тільки і може повною мірою реалізуватися новаторська функція підприємницького потенціалу. Серед найважливіших функцій підприємництва виділяються наступні:

• забезпечення зайнятості населення; підприємство надає робочі місця працездатній частині населення;

• забезпечення відтворювання і задоволення потреб населення; потреби населення постійно зростають, і їх задоволення лежить в основі діяльності підприємства, яке проводить для цього необхідну кількість товарів і послуг.

• розвиток соціально-економічної сфери суспільства; сюди можна віднести підвищення рівня життя і добробуту населення, соціально-економічну допомогу населенню та ін. ;

• поповнення бюджету; підприємство поповнює бюджет за рахунок податкових відрахувань;

• реалізація підприємницьких здібностей людей.

Підвищення ефективності підприємства неодмінно потребує підготовки тих, хто його має здійснювати, — підприємців.

Підприємцями ми називаємо господарських суб'єктів, функцією яких є здійснення нових комбінації, і які виступають як його активний елемент.

Особові якості підприємця — здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і ухваленні рішень, наявність управлінських здібностей. На думку І. Кирцнера, головна роль підприємця полягає в тому, щоб досягти такого регулювання системи, здійснити таке її налаштування, яке забезпечувало б рух ринків до стану рівноваги, тобто підприємець є «врівноважуючою силою».

Підприємець (entrepreneur) — це людина, що виконує на виробництві особливі функції:

• підприємець об'єднує землю, капітал і працю в єдиний процес виробництва економічних благ (товарів і послуг);

• підприємець ухвалює ключові (головні) рішення в процесі виробництва, «прокладаючи курс» фірми;

• підприємець — новатор. Він прагнути проводити нові товари і послуги, використовувати нові технології виробництва.

Поняття підприємництва з часом розширилося, додалися функції і вже такі характеристики, як особистий ризик, реакція на фінансові можливості і бажання довго і наполегливо працювати, не зважаючи на відпочинок, тобто, те, що традиційно вважається рисами доброго підприємця, зовсім не обов’язково свідчить про можливості тієї ж самої людини ефективно управляти організацією у міру того, як вона стає більшою. Для того, щоб досягти ефективності в підприємницькій діяльності, будь-який підприємець повинен володіти сукупністю індивідуальних і психологічних характеристик.

Перш за все підприємець повинен досконало знати ту справу, якою займається, бути фахівцем в ній. У нього повинні бути одночасно якості і адміністратора, і лідера. Підприємець повинен бути комунікабельним і володіти уявою стратега. Його інтелектуальні горизонти повинні бути широкими, а моральні стандарти високими. У підприємця повинне бути відчуття перспективи, знання того, що потрібне його компанії зараз і в майбутньому. Він повинен уміти слухати людей; в основі ж всіх достоїнств доброго підприємця лежить чесність. Без чесності не може бути довіри, і слід пям’ятати, що лідерство базується на довірі.

За даними соціологічних досліджень з ряду особистісних якостей підприємців (чесність у справах, зарозумілість, чванство, підлість, ініціативність, працелюбство, пристосовництво, прагнення до влади, здатність до ризику) єдина соціально-бажана якість, вираженість якої група підприємців визнає як високу, це — «здатність до ризику».

Конкурентність, як особистісна якість є «вторинною» і може розвиватись тільки на певному цілісно-орієнтованому грунті. «Конкурентні» резиденти більше, ніж «слабкі» орієнтовані на самостійність, здобування високих доходів, стабільність суспільного середовища, можливість впливати на людей. «Слабким» у підприємницькій діяльності більше до вподоби можливість робити своє діло (88,7%) належних до цієї групи, у групі «сильних» — 44%, проявити здібності, приносити користь суспільству [4,41−42].

Особливо слід зупинитися на діловій етиці. Вважається, що початок етичних принципів західного підприємництва лежить в протестантизмі, його центральному положенні: «Завгодно Богу те, що я роблю на землі» (Лютер). Це перш за все чесність і виняткова порядність в ділових зв’язках, добросовісне відношення до своєї праці, самопожертвування розвинуте почуття обов’язку перед людьми, прагнення до високої якості в роботі. Крім всього іншого, бізнесмен — це людина, з одного боку, володіючий різними знаннями в області економіки, психології, інноватики, політики, юриспруденції. З другого боку, він уміє організувати ефективну взаємодію фахівців з різних професійних сфер і продуктивно контактувати як з ученими, розробляючими нові ідеї, так і з власниками капіталу представниками виробництва і фахівцями по маркетингу. Воістину, бизнесмен — це універсал в діловому світі. Західні фахівці справедливо вважають, що бізнесмени і підприємці - це «цвіт нації», її «золотий запас», діловий потенціал країни вираз в людському «матеріалі» або в людських ресурсах її прагнення до духовного і економічного процвітання.

Далеко не всяка людина, що володіє добрими діловими якостями, може стати процвітаючим підприємцем. Істинний підприємець відрізняється від урядовця по багатьох ознаках — і перш за все по особистих якостях. Найважливіша якість бізнесмена — готовність ризикувати і брати на себе відповідальність, з урахуванням того, що ризик не нерозсудливе молодецтво, а здатність передбачати і прораховувати всі можливі варіанти. Підприємець повинен володіти високими духовними і фізичними якостями. Він зобов’язаний працювати більше, ніж його співробітники. Треба хотіти і уміти переносити підвищені фізичні навантаження, працювати по 12−16 годин на добу і вважати це абсолютно нормальним. Працювати, коли інші сплять, подорожують, обідають, розважаються.

Ще одна неодмінна якість — здатність шукати в бізнесі не стільки збагачення, скільки бажання служити своїй справі, прагнення до самодосконалості, тобто шукати те, що вище за гроші.

І головне — підприємець зобов’язаний бути оптимістом і завжди вірити в кінцевий результат бізнесу.

Також підприємцю потрібна упевненість в собі і своїх здібностях. Невпевнена в собі людина, не віряча в свої сили, не здатна довести справу до кінця в будь-якій сфері, не тільки в підприємництві. Правда, необхідно остерігатися того, щоб ця якість не перейшла в самовпевненість, не з’явилася основою переоцінки себе.

Що для підприємця згубно. Побоювання будуть зведені до мінімуму, якщо підприємець реалістично дивиться на себе і навколишню дійсність. Реалістичність вимагає зваженої експертної оцінки своїх ідей. З одного боку, не потрібно поспішати з реалізацією якої-небудь виниклої ідеї. З іншого — не можна зволікати з її втіленням в практику. Вихід з такої суперечливої ситуації один: будь-яка ідея повинна дозріти. Сиру, непродуману до кінця у всіх деталях ідею не можна запроваджувати в життя. Спочатку, звичайно, шикується загальна схема реалізації ідеї. Виділяються ті моменти, які поки незрозумілі і подальша робота зв’язується звичайно з обробкою таких деталей. Ця робота вельми важлива і необхідна, бо в ній основа майбутнього успіху (у тому числі і фінансового) [5,186−204].

Підприємець рідко здійснює реалізацію своєї ідеї поодинці. Виграє, звичайно ж, той, хто в змозі створити «потрібну команду», здатну ефективно впливати на процес реалізації підприємницької ідеї. В зв’язка з цим перед підприємцем виникають непрості задачі - якого профілю потрібні фахівці, якими особистими якостями вони повинні володіти, чи зможуть вони вписатися в той психологічний клімат, який підприємець конструює. Бізнесом займається людина, і ефект від будь-якої діяльності залежить саме від людини, і перш за все від рівня культури праці. Японці, наприклад, стверджують, що в основі їх «економічного чуда» лежить не тільки наука, науково-технічні і технологічні досягнення, а перш за все зміна культури праці, для чого японському суспільству було потрібно 30 років.

Під культурою праці ми розуміємо певний рівень загальної організації виробництва, відмова від традиційних, застарілих і сприйнятливість до нових, більш ефективних методів праці і прийомів спілкування з колегами і підлеглими, пошук нових ідей, технологій і т.п. Про культуру праці можна, мабуть, судити лише в тому випадку, якщо процесу праці властива гуманістична спрямованість. Особисті характеристики підприємця формують основу його ділових якостей. Відповідно до сучасних вимог, ділові якості включають здатність створювати поліпшені організаційні структури шляхом формування нових виробничих підрозділів або шляхом купівлі-продажу компаній (при цьому використовується аналіз структурних чинників розвитку, виділення на цій основі тієї економіко-господарської «ніші», яка поки що залишається незайнятою) [6,187−188].

Отже, якщо ми говоримо про підприємництво на рівні професійної діяльності, то необхідно обмовитися, що здійснювати таку діяльність можна лише за наявності якихось певних якостей, від яких і залежить підприємницький успіх. Які особисті якості допомагають досягненню підприємницького успіху? Різні автори виділяють різні риси вдачі: одержимість ідеєю; упевненість в собі; здатність підібрати потрібну команду; комунікабельність тощо.

Торкнемося, проте, іншої сторони цієї проблеми. Справжній успіх, мабуть, не супроводитиме людині: який не здатний на романтичні устремління; не вірить в себе; з підозрою відноситися до всіх людей і не здатний на щиру дружбу і пошану; не терпить чужої думки; не утрудняє себе аналітичною діяльністю.

Не слід, очевидно, займатися підприємницькою діяльністю людині: який ледачий (і душею, і тілом); не самолюбний; не поважає себе; не любить інших людей, не уміє і не хоче спілкуватися з ними; не любить вчитися і постійно поповнювати свої знання; не готовий на самопожертвування (багато і напружено працювати, але не дуже багато заробляти, особливо на перших порах, і т.д.); не має особливого бажання до творчості і конструювання ідеї і проектів.

Підприємництвом не слід займатися людині, не здатній спиратися на свої власні сили, але тяжіючому до утриманства.

Література

підприємницький ринковий виробничий цінність

1. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). — К.: Грамота, 2003. — 216 с.

2. Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. — К.: Знання, 2006. — 253 с.

3. Господарський кодекс України // Українська Інвестиційна Газета. — К.: 2008 — 98 с.

4. Акопян В. Г. Морально-етичні цінності підприємця: формування та розвиток (соціально-філософський аналіз): Дис… канд. філос. наук: 09. 00. 03/ Інститут вищої освіти АПН України. — К., 2004.

5. Бусыгин А. О. Предпринимательство.- М.: Интерпракс, 1994. — 204 с. Сухарев В. Качества, которыми должен обладать руководитель // ЭКО, 2001. — № 3. — С. 187−188.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой