Аналіз жіночих образів у романах "Замок" та "Процес" Ф. Кафки

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО Ф. КАФКУ ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ

1.1 Життєвий та творчий шлях видатного письменника Ф. Кафки

1.2 Франц Кафка в очах видатних письменників ХХ століття

Раздел 2. СПЕЦИФІКА ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У РОМАНАХ «ЗАМОК» ТА «ПРОЦЕС» Ф. КАФКИ

2.1 Система жіночих образів у романі «Замок» Ф. Кафки

2.2 Жіночі образи у романі «Процес» австрійського письменника Ф. Кафки

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Дана тема може представляти інтерес як для спеціалістів в області літературознавства, так і для широкого кола громадськості, а саме тих, хто цікавиться творчістю Ф. Кафки. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма та зображення жіночих образів в творах, глибині осмислення стрижневих проблем духовного життя творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру ХХ століття. Твори Ф. Кафки сповнені багатогранністю зображення жіночих образів. Вивчення даної теми — дуже значима частина діяльності літературознавців. В зв’язку з тим, що жіночі образи в творчості Франца Кафки являються неповторними, таємничими та в певній мірі загадковими то можна вважати дослідження в цій області необхідним та важливим на сучасному етапі.

Мета курсової роботи заключається в тому, щоб дослідити специфіку та неповторність жіночих образів у романах «Замок» та «Процес» Ф. Кафки.

Задачі курсової роботи:

1) вивчити творчий та життєвий шлях Ф. Кафки;

2) проаналізувати систему жіночих образів у творі «Замок»;

3) прослідити специфіку жіночих образів у романі «Процес»;

4) розкрити прототипи образів героїнь творів;

5) узагальнити матеріал та зробити висновки.

Об'єктом дослідження курсової роботи є таємничий образ жінки, а предметом — твори австрійського письменника Ф. Кафки «Замок» та «Процес».

Новизна теми полягає в тому, що звернувши увагу на систему жіночих образів в творах «Замок» та «Процес», то ми помітили саме ту неповторність та самобутність образів творчості Ф. Кафки.

Теоретичне значення: у курсовій роботі розглядаються детально жіночі образи, дається опис їх зовнішнього вигляду за твором та їх аналіз; пропонується ознайомитися з біографічними даними письменника для того, щоб зрозуміти, хто послужив праобразом героїнь.

Практичне значення: робота призначена для студентів-філологів, які можуть її використовувати як додатковий матеріал при вивченні життєвого та творчого шляху Ф. Кафки, на заняттях зі світової літератури в школі та дисциплінах з зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах.

Структура курсової роботи: вступ, основна частина, яка вміщує в собі розділ 1 та розділ 2, висновок та список літератури.

РОЗДІЛ 1. БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО Ф. КАФКУ ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ

1. 1 Життєвий та творчий шлях видатного письменника Ф. Кафки

Австрійський письменник, лауреат премії ім. Т. Фонтане, один із фундаторів модерністської прози. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма, глибині осмислення стрижневих проблем духовного життя творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру XX ст.

Творчість письменника, відмічена 1915 р. премією Фонтане, привернула увагу лише в 40 р., коли його сприйняли на Заході як метра модернізму. Письменник показав відчуження особистості, ізольованість людини в буржуазному суспільстві, її приреченість на страждання. «Тільки люди, яких уразила однакова недуга, розуміють одне одного» — такий запис він зробив, у 20 років [12, с. 165].

Франц Кафка за національністю єврей, писав і вивчав німецьку мову. Продовжив традиції Гофмана і поєднав у своїй творчості реальний та ірреальний світ, що ускладнило його читання. 21 червня 1913 р. він записав у своєму щоденникові: «Який жахливий світ юрмиться у моїй голові! Але як мені звільнитися від нього і звільнити його, не розірвавши. Та все ж таки краще тисячу разів розірватися, аніж ховати або поховати його у собі. Для цього я і живу на світі, це мені цілком зрозуміло» [12, c. 17]. Усе своє життя він роздвоювався між своїм духовним життям, яке вважав фантастичним, бо воно було сповнене страхіттями та жахами, та реальним, ще страшнішим, оскільки суперечило людському єству. Світ для нього, таким чином, був розчахнутим на поетику сновидінь і брудну прозу життя.

Прізвище Кафка у перекладі з чеської означало «ґава», на що його носій зауважив: «Це моїй родичці живеться краще, ніж мені. Щоправда, у неї підрізані крила. Зі мною цього робити не треба, оскільки мої крила відмерли. І для мене не існують ані висоти, ані далечінь…» [11].

Кафку вважали пророком XX ст., основоположником теми абсурду в Літературі XX ст. та релігійним мислителем, твори якого слід розглядати «у категоріях святості, а не літератури»; письменником, що його творчість надавала невичерпний матеріал для психоаналітичних студій і містила глибокі викриття механізму тоталітарної влади. Давно увійшли до лексикону інтелігенції вирази: «кафкіанська ситуація», «кафкіанський абсурд», «кафкіанський кошмар».

Народився визначний австрійський письменник-модерніст 3 липня 1883 року у Празі, що була тоді містом Австро-Угорської імперії, в єврейській родині. Рік народження виявився видатним: помер Ріхард Вагнер — відомий німецький композитор і диригент; пішов із життя французький живописець Едуард Мане; в Чехії народився Ярослав Гашек, який прожив 40 років, як і Кафка; в Італії - народився фашистський диктатор Беніто Муссоліні.

Франц був єдиним сином у сім'ї Германа та Юлії Кафки (два хлопчики, які народилися після нього, прожили недовго). Крім Франца, батьки мали трьох доньок: Еллі, Валлі, Оттла. Із наймолодшою сестрою у Кафки до кінця життя залишилася ніжна, зворушлива дружба.

Батько письменника наполегливою працею зібрав невеликий капітал і став дрібним фабрикантом, власником галантерейної крамниці. У сім'ї це був деспотичний тиран, який своєю дріб'язковою прискіпливістю та жорстокістю зробив життя усіх мешканців дому нестерпним, а особливо сина Франца. Сімейні стосунки з батьком були швидше сімейними путами: «…я з давніх пір ховався від Тебе — у свою кімнату, в книги, в навіжені ідеї, в божевільних друзів; я ніколи не говорив з Тобою відверто… ніколи не виявляв родинних почуттів… Я був боязкою дитиною. По суті своїй Ти добра і м’яка людина, але… Ти виховував дитину тільки відповідно до свого особистого характеру — силою, криком, запальністю… Ти прагнув виховати в мені сильного і сміливого юнака… Я пригадав лише один випадок із дитинства. Якось вночі я увесь час скиглив, просив пити, а певно почасти, щоб позлити Тебе, а почасти, розважитися. Після того, як сильні погрози не допомогли, Ти вийняв мене з ліжка, виніс на балкон і залишив там на деякий час самого, перед замкнутими дверима… Тоді я, зрозуміло, затих, але мені була заподіяна глибока образа… Ось, виходить, якою нікчемою я був для тебе…» [11]. Батько придушив волю хлопця, позбавив його віри у власні сили і викликав до себе почуття страху, ненависті та відрази.

Хлопця постійно з самого дитинства переслідував страх: перед батьком, перед грубою нянькою — чешкою, перед сусідськими хлопцями, а незабаром до цього додався ще страх перед школою та вчителями. Саме ці обставини і вплинули на формування характеру творчості.

У школі Франц навчався добре. Сім'я переїздила із місця на місце, змінювали школи, гімназії, і кожне нове оточення додавало нової паніки і переживань. Хлопець захопився грою на скрипці, багато читає. На вимогу батька Кафка здобув юридичну освіту у Празькому університеті, однак усе своє життя прослужив дрібним клерком у страховому агентстві, категорично відмовившись займатися справами батькової фабрики і віддаючи себе самого і весь свій вільний час ненависній Кафці-старшому літературі. У 1906 р. закінчив університет, працював юристом у різних установах Праги, але повсякденна робота не перешкоджала займатися улюбленною справою — літературною творчістю.

На перший погляд, біографія Кафки небагата на події. До вже сказаного слід додати, що він почав друкуватися з 1908 р., і за життя видав дуже мало: лише шосту частину того, що було ним написано. Але це пояснювало не цензурними чи якимись іншими переслідуваннями, а виключно особливостями особистості письменника: він свідомо писав свої твори, так би мовити, «в шухляду», бо не любив друкуватися. Він був з тих сором’язливих людей, які не виносили свої почуття назовню. Надруковані твори деякі читачі сміялись, деякі критики не сприймали, а були й такі, які захоплювались ним. Письменник — початківець отримав найпочеснішу премію Фонтане (вища нагорода з літератури у Німеччині). Він швидко знайшов цікаву форму викладу — притчу, яка перетворилася у художню метафору.

Чужий серед людей, чужий у своїй сім'ї, самотній у товаристві друзів, також не був одружений, а своїй нареченій відмовив двічі. Серед численних комплексів Кафки — комплекс перед жінками. Він мріяв створити сім'ю й виховати дітей. Проте так і не зміг пов’язати долю з жодною із жінок, які любили і жаліли його: «Мені здається неймовірним, що я навчусь жити з кимсь. Мені необхідно багато бути одному. Все, що мною створено, — це плоди самотності. Усе, що не належить до літератури, я просто ненавиджу, воно мені набридає» [11]. У 1912 р. до Франца прийшло перше серйозне захоплення: він познайомився з Феліцією Бауер, стенографісткою з магазину. Між ними виникло листування, а потім дружба, після чого юнак насмілився попросити двічі її руки та весілля так і не відбулося жодного разу. В одному з листів коханими зізнався своїй подрузі: «Перешкодою мені став страх перед можливістю бути щасливим» [2, c. 11].

Все життя Кафка боявся остаточно пов’язати своє життя шлюбом. Навіть тоді, коли захопився чеською журналісткою Міленою Есенською, з якою познайомився у 1920 р. В одному з листів до Мілени було таке зізнання: «Куди б я не озирався, звідусіль на мене надходить чорна хвиля. Я хворий душевно, легенева хвороба — лише привід розірвати стосунки. До всього ж я люблю не тебе, а моє, через тебе мені подароване буття» [2, c. 21]. Згадана Кафкою легенева хвороба — туберкульоз, на який він страждав з молодих років.

У вересні 1923 р. Франц виїхав в Берлін до Дори Дімант, юної привабливої красуні, з якою нарешті отримав бажаний душевний спокій і був щасливий останні місяці свого життя.

Через шість місяців після приїзду прозаїка в Берлін його здоров’я різко погіршилося, і лікування, на жаль, не дало ніяких позитивних зрушень. Три місяці він перебував в агонії: рушився не лише організм, а й свідомість. 3 червня 1924 р. Митець помер у санаторії «Кірлінг» в Австрії у присутності Дори Дімант та товариша Роберта Клопштока. Тіло письменника поховано на єврейському Страшницькому кладовищі.

У літературному світі смерть Франці Кафки пройшла майже непоміченою. Єдиним відгуком став некролог, який опублікувала Мілена Есенська у празькій газеті «Народні листи»: «Він був сором’язливим, ніжним і добрим, однак написані ним книги жорстокі та хворобливі. Він бачив світ, наповнений небаченими демонами, котрі знищували безпорадну людину. Він був художником і людиною з цілком чутливою совістю, що чув навіть там, де глухі помилково відчували себе в небезпеці» [3, c. 51].

Творчість Кафки належала до експресіонізму. Твори письменника були сповнені ідеями абсурду, в них відчувалася прихована єдність надлюдського і буденного, фантастичного і реального.

Прозаїк писав романи, новели і притчі. За життя було видано кілька невеликих за обсягом книжок. По смерті надруковано понад 30 новел і три романи: «Америка», «Процес» і «Замок». Нині його спадщина складає десять томів, куди увійшли також «Щоденники» 1910−1923 рр., «Листи 1902 — 1924», «Листи до Мілени», «Листи до Феліції», «Листи до Оттле та родини».

Дослідники виділили два чинники, які найбільше вплинули на появу інтересу знавців літератури до творчості Кафки за чверть століття по його смерті. По-перше, це європейська внутрішня ситуація 30 — 40-х рр., яка своєю моторошністю була дуже схожа на світ, змальований у творах автора. По-друге, існування спорідненість між ідеями французького екзистенціалізму (Ж. -П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель) та світом письменника, що також сприяло популярності його творів.

Рання мала проза митця, створена ним протягом 1904−1910 рр., увійшла до збірки «Споглядання». Уже у перших творах прозвучали типово «кафкіанські мотиви» — обездуховлене існування, обезцінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий, описаний у новелі чи притчі випадок здійнявся з типовим, загальним. Уже у ранніх творах Франц прагнув надати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст умістити у прозову, буденну форму.

Серед інших визначних зразків новелістики Кафки — «У виправній колонії», «Гігантський кріт», «Звіт для Академії», «Як будувалася китайська стіна», «Дослідження одного собаки» та ін

У 1912 р. прозаїк почав працювати над романом «Без вісті зниклий», який Макс надрукував у 1927 р. під назвою «Америка». Роман залишився незавершеним: письменник написав 6 розділів, а 1913 р. опублікував окремо лише його першу частину — «Кочегар».

В «Америці» людину протиставлено чужому і ворожому світові (як і взагалі в усіх творах Кафки). В 1914—1915 рр. Кафка написав свій другий незавершений роман «Процес», який вийшов у світ 1925 р. Упродовж 1921−1922 рр. автор плідно працював над останнім, теж незавершеним романом «Замок». Усі його романи мали трагічний фінал (передбачений, хоча й не написаний, бо твори незавершені), і це не випадково. Адже конфлікт людини і суспільства, людини і життя, на думку письменника, неможливо розв’язати, так само, як і неможливо подолати людську відчуженість.

Важливе місце у творчості прозаїка належало притчам. Одним із найцікавіших у Кафки стали невеликі за обсягом притчі «Правда про Санчо Пансу» та «Біля воріт Закону». 1922 р. письменник написав один із підсумкових своїх творів — «Про притчі».

Творчість Франца Кафки вражала синтезом реального і фантастичного, які тісно взаємодіяли. Найнеймовірніше та найабсурдніше відбувалося у буденній обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжувалося якимись романтичними казковими ефектами. Більше того, воно ні у кого не викликало подиву та сприймалося, як щось природне.

1. 2 Франц Кафка в очах видатних письменників ХХ століття

Франц Кафка не схожий ні на кого. Один із його німецьких біографів писав: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей… він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед німців. Він ніби голий серед одягнених. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син -- не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім'ї. Водночас він жив у своїй сім'ї більш чужим, ніж будь-хто чужий» [2, c. 234]. Його постійно переслідували матеріальні негаразди, Кафка був виснажений постійним безсонням, страждав від нападів страху, а також неврозами, галюцинаціями, фізичними хворобами, зокрема, хворобою серця та сухотами.

Щодо творчості Ф. Кафки, то я вже говорила про те, що критики сприймали його по різному. А саме: деякі сприймали його, як великого письменника, деякі - ні, а були й такі, що захоплювалися ним. Максу Броду, Вістену Гью Одену, Ежену Йонескові дуже імпонувала творчість Кафки. Світогляди письменників та вміст творів співвпадали багато в чому, наприклад в розповіді Кафки «Правда про Санчо Пансе» і п'єсу Іонесько «Носоріг» форма твору і його вміст виступають єдиним цілим. Але незважаючи на все це, все ж таки у кожного були свої думки та своє відношення до письменника. Ось, наприклад, Макс Брод писав: «Кафка не любив теорій. Він говорив образами, тому що мислив образами. Образна мова була для нього найприроднішою. Навіть у так званому щоденному спілкуванні» [3, с. 115 ]. Вістен Гью Оден говорив, що коли б ми захотіли назвати автора, який найтісніше пов’язаний із нашим часом, як Данте, Шекспір і Гете були пов’язані зі своїм, то Кафка був би одним із перших.

Чимало письменників особливо звернули увагу на творчу майстерність автора. Серед їх числа був і Альбер Камю, котрий писав, що майстерність Кафки полягає в умінні примушувати перечизати. Його розв’язки або їх відсутність підказують тлумачення, але не виражають його однозначно, і, щоб переконатися в тому, що ви зрозуміли правильно, доводиться перечитувати всю історію спочатку під новим кутом зору.

Предметом творчості письменника, як зазначив в своїх роботах Томас Манн, являється нездатність людей пізнати добро, поєднати себе з ним і жити праведно. І якщо звертати увагу на його фрази в текстах, то ми помітимо це.

Чеський музикант і літератор Густав Яноух в своїй книзі «Розмови з Кафкою» пише такі рядки: «Ви змальовуєте поета якимось надзвичайним велетнем: ноги його на землі, а голова зникає десь у хмарах… Насправді ж поет набагато дрібніший і слабший за звичайну людину, тому що він значно гостріше та сильніше за інших відчував тягар земного буття. Для нього спів — лише лемент. Творчість для художника — страждання, за посередництвом якого він звільнив себе для нового страждання. Він не велетень, а лише строкатий птах, зачинений у клітці власного існування» [18, с. 134]. Зі слів можна зрозуміти, що літератор не сприймав творчість Ф. Кафки так велично, як ті ж самі Макс Брод, Вістен Гью Оден та інші, а бачить в творчості Кафки лише самі страждання та виплеск емоцій самотньої людини.

Герман Гессе говорив, що: «Голодомайстер» — один із найпрекрасніших і найзворушливіших витворів Кафки, ефірний, як мрія, точний, як логарифм. Після «Сільського лікаря» й «У виправній колонії», цих шедеврів" [5, c. 101]. Голодомайстер" - найбільш, мабуть, істинна, прониклива і запашна річ цієї мрійливої і доброчинної людини, що до того ж стала незбагненним майстром і володарем царства німецької мови. Адже фашистська диктатура зародилася, так би мовити, в тілі буржуазних демократій, і Кафка з чудовою фантазією описав майбутні концтабори, майбутнє безправ’я, майбутню абсолютизацію державного апарату. У нього все відбувалося, як кошмарі, з плутаниною і незбагненністю кошмару. І водночас із тим як заплутувався розум, прояснялася мова.

Тематика творів Кафки різноманітна і все ж таки провідною темою творчості Кафки є людина. І як виразвся Ежен Йонеско «людина, що загубилася в лабіринті та не має дороговказної нитки. Однак, якщо людина більше не має дороговказної нитки, то лише тому, що більше не бажає її мати. Звідси його відчуття провини, страху й абсурдності історії» [7, c. 106].

Він не був схожим на інших. Саме про його відмінність від інших і писав один із його німецьких біографі: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей… він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляла німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляв німецькою, він не був своїм серед німців. Він, ніби голий серед одягнених. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син — не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім 'ї Водночас він був у своїй родини більш чужим, ніж будь-хто інший» [4].

Затонський Д. в свою чергу зазначив, що диво зовсім і не вторгалося у художній світ Кафки, воно завжди знаходилося тут, складало одне з неодмінних ознак цього світу. «Якщо уявно розчленувати романи і новели прозаїка на їх первісні елементи, так би мовити „будівельні цеглини“, то ми отримали переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з’явилася лише тоді, коли Кафка почав ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного — вона полягала в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притягуванні» [8, c. 19].

Це була особистість із надзвичайно тонкою психічною організацією, безмежно заглиблена в себе. 21 червня 1913 року він записав у свій щоденник: «Який жахливий світ юрмиться у моїй голові! Але як мені звільнитися від нього і звільнити його, не розірвавши. Та все ж таки краще тисячу разів розірвати, аніж ховати або поховати його у собі. Для цього я і живу на світі, це мені цілком зрозуміло» [12, с. 300].

Тому, з усього вище сказаного можна зробити такий висновок, що творчість його й на сьогодні залишається актуальною, цікавою і не відкритою сповна. Кожен літератор, дослідник творчості письменника та читач знаходить у його творах щось нове, цікаве та своє, важливе та неповторне. Деяким літераторам імпонує творчість письменника, а деякі взагалі не сприймають її. Але з усього вище сказаного слід сказати про те, що багато хто цікавиться не лише творчістю Ф. Кафки, а й тим, якою він є людиною. Він зовсім не схожий на інших і саме цим цікавий та особливий.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У РОМАНАХ «ЗАМОК» ТА «ПРОЦЕС» Ф. КАФКИ

2. 1 Система жіночих образів у романі «Замок» Ф. Кафки

Роман «Замок» був написаний в 1922 році. Це була третя спроба Кафки написати справді епічний твір, яку він вважав невдалою, як і дві попередні («Зниклий безвісти» та «Процес»), тому в заповіті попросив найближчого друга Макса Брода знищити рукописи (чого той не виконав).

Роботі над романом передувала тривала пауза в писанні, тому настрій Кафки під час написання «Замку» був надзвичайно схвильований — він коливався між екстазом і повною зневірою (спершу Кафка навіть приховував від друзів написане). «Замок» був останнім твором Кафки, тому в ньому зібрано всі теми і конфлікти, які непокоїли його протягом життя.

Сюжетні образи з твору Ф. Кафки «Замок» часто пов’язують із біографією самого автора. Самотність, від якої він страждає і якої одночасно боїться позбутися — це і відчуття землеміра, який хоче одружитися з Фрідою, але не може покинути задля неї своїх таємничих і незрозумілих їй занять у Селі, тому залишає її саму в школі виконувати важку роботу, а сам вештається по Селу в безрезультатних намаганнях побачити недосяжного чиновника Кламма, проте не може сформулювати, навіщо це йому потрібно. І навіть небезпека втратити Фріду не зупиняє його від цих безглуздих, на її думку, походеньок. Саме цей конфлікт між побутом і далеким від реальності життям у власному внутрішньому світі переживав Кафка кожного разу, коли збирався одружитися. Це описано, зокрема, в листуванні із Феліцією Бауер, однією із наречених письменника, її ж вважають частково прототипом Фріди із Замку. Зовнішність Феліції Кафка описує в щоденнику більш ніж промовисто: «Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу"[11] (Фріда також не раз описана в романі як дівчина обмежена, неприваблива, неохайна та ще й деспотична). Заняття Кафки літературою були для Феліції чимось настільки ж незрозумілим і непотрібним, як походи К. в Село для дівчини з-за шинквасу Фріди. Все життя Кафка страждав від власної невизначеності поміж страхом втратити таку необхідну йому для писання самотність і страхом залишитися без сім'ї: «Щастя молодих і літніх одружених чоловіків, що працюють у нашій конторі. Мені воно недоступне, а якби й було доступне, то стало б нестерпним, і все ж це — єдине, чим я був би схильний насититись» [12, c. 115]. Або навіть так: «Без предків, без подружнього життя, без нащадків, сповнений шаленої жаги предків, подружнього життя, нащадків» [12, c. 116].

Ця боротьба з самим собою супроводжує усі його романи із жінками, саме тому прототипом образу Фріди дослідники вважають і найбільше кохання Кафки, його перекладачку і музу Мілену Єсенську, а прототипом колишнього коханця Фріди чиновника Кламма — чоловіка Єсенської Ернста Поллака. Навіть заїзд «Панський двір» у романі має назву кнайпи, куди любив ходити Поллак. Фріда покинула Кламма заради К, але Єсенська залишилася з чоловіком попри те, що їхній шлюб давно був у кризі, і після смерті К. вона таки піде від чоловіка до збіднілого німецького графа комуніста Шафготша, біографія якого нагадує пригодницький роман: він чотири роки провів у російському полоні, був особисто знайомий із Леніним і Троцьким, а під час Другої світової війни став націонал-соціалістом, але при цьому не допоміг Мілені звільнитися із концтабору, хоча й мав таку можливість. На відміну від своєї коханки, Шафготш успішно дожив до глибокої старості і помер у 1972 році. Пророчу алюзію на таку долю Мілени можна відчитати у «Замку», адже Фріду спокушає і забирає від К. Єремія — один із двох однаково недолугих і легковажних помічників.

Схематична але дуже показова роль жінки в романі. Всіх головних героїнь об'єднує одна але неймовірно важлива риса для головного героя: всі вони мають зв’язок в Замкові, і саме в цих зв’язках заклечається все їх значення, тільки цим вони цікаві головному герою. Землемір К. за одну ніч «страстно закохується» в Фріду — адже вона кохана чиновника Кламма. К. підозрює, що через неї він зможе попасти чи хоча б наблизитися до Замку. Фріда була невзрачною але в ній було щось, що заставляло звернути на неї увагу. Ось якою її вперше побачив К.: «Пиво розливала молоденька дівчина на ім'я Фріди. Це була непоказна маленька блондинка, з сумними очима і запалими щоками, але К. був уражений її поглядом, повним особливої переваги» [14, c. 15]. Фріда була лише способом досягнення мети для К. і коли вона це зрозуміла, ушла від нього до помічника, віддаючи свій спокій нездійсненним мріям.

Фріда — найцікавіший персонаж навіть в галереї дивних типів, яку представляють з себе «Замок». В тексті автор описує її, як молоденьку дівчинку на ім'я Фріди. Це була непоказна маленька блондинка, з сумними очима і запалими щоками, але К. був уражений її поглядом, повним особливої переваги. Коли її очі зупинилися на К., йому здалося, що вона цим поглядом вже вирішила багато питань, що стосуються його. І хоча він сам і не підозрював про їх існування, але її погляд переконував його, що вони існують. «Вона грайливо поправила свою легку, відкриту кремову блузу, немов з чужого плеча що попала на її жалюгідне тільце …» [12, с. 47]. «…руки у неї і справді були маленькі і ніжні, хоча можна було їх назвати і слабкими і невиразними … «[12; 48].

Сіра непримітна дівиця, нічим невиразна, середніх років, вона, тим паче зразу притягує землеміра своїм дивакуватим поглядом, «повним особливого піднесення» [14, c. 123]. І є від чого, Фріда не просто грає велику роль в сюжетному розвиткові роману. Від неї тягнуться ниточки до всіх основних персонажів — трактир, готель, сімейство Варнави, казкове божество Кламм, Пепі, помічники, школа. Фріда всіх знає, до всіх звертається, на всіх має надзвичайний вплив. Недаром покоївка Пепі зрівнює її з павучихою. Всі дії роману влаштовується біля цієї ідеально пристосованної до навколишнього середовища дамочки. Ця місцева різновидність Майї, індійської ілюзії миру, змінюючій людині істинну сутність на зовнішній блиск. Але якщо індійська Майя блискуча, то і ілюзія здішнього світу сіра та непомітна. Ну й що з того? На то вона й істинна ілюзія, щоб до кінця залишатися нею. Достатньо бути коханкою Кламма, щоб вважатися і роковою красунею, і розумницею, і щасливицею. Адже Кламм ні разу з нею не розмовляв, адже не вважати ж розмовою призивний крик: «Фрідо!». То, що до неї по суті відносяться, як до резинової ляльки нікого не змущає.

Фріда безкінечно брехлива, як типічна істеричка. Але вона зажде кохання та рішуче йде за К., бросивши на призив Кламма торжествуючій крик кохання «А я с землеміром! А я с землеміром!». Ах, ця вічна жіноча жертвенність, та висота, яка таїться в коханні, і на котру жінка піднесеться так легко і спробує підняти до себе того, кого любить в вічному сіянні… Але жінки непостійні, інакше б прийшлось вічно просити у них пробачення. От і Фріда легко зраджує землеміру з його помічниками, ловко маніпулюючи обставинами та жонглюючи словами. Як бі там не було, зв’язав себе з Фрідою, К. зв’язує себе з деревенським світом. Неперевершеним образом сцена соблазну нагадує гріхопадіння та зігнання з Раю. Фріда і К. після громового відклику Бога — Кламма повинні покинуть готель та відправитися на постоялий двір.

Там землеміра чекає ще одна принизлива сцена — хазяйка готелю відчитує його як хлопчиська, доказуючи, як низько вони з Фрідою пали. «. як дівчина, про яку говорили, що вона коханка Кламма, — хоча я вважаю, що це сильно перебільшено — як вона дозволила вам доторкнутися до себе?» — говорить хазяйка [14, c. 234].

Пізніше його увага переключилася на Амалію та Ольгу «Обидві сестри — блондинки, схожі один на одного і на Варнаву, лише грубіше рисами обличчя, високі щільні діви"[14, c. 23] - вони напряму через своє минуле і Варнаву в теперішньому зв’язані з Замком. Тим паче той факт, що землемір покидає Фріду та йде до сестер Барнабе, так як сім'я Барнабе — єдина в селищі, покинута замком та самим селищем. Амалія, старша сестра, відмовилась від пропозицій одного зі служителів замка. Послідники цього прокляття назавжди лишились її кохання «бога». Бути неспроможною втратити свою честь ради «бога», в образе чиновника із Замка — це означає стати недостойною його милості. В даному випадку прослідковується думка: правда противорічить моралі. Слідуючи цій темі, Ф. Кафка описує путь, який здійснює герой від Фріди до сестер Барнабе, путь, який веде від довірливої любові до обожествлення абсурду. К. не подобається Пепі але в глубині душі він, звичайно, визнає, що якщо Пепі буде сходинкою до Замку — йому прийдеться завоювати його увагу. А Пепі, піднявшись на більш вищу сходинку суспільства прагне зберегти своє положення але осмисливши те, що це їй не вдасться, вона зве з собою К. «Підемо ж, ну, будь ласка, підемо до нас! Ти себе нічим не зобов’яжеш.» [14, c. 102].

Таким чином, читач бачить перед собою складний та багатогранний світ жіночих образів у романі Ф. Кафки «Замок». Дійові особи роману знаходять відсутність зовнішніх рис та характерів як комбінацій душевних якостей. Всіх головних героїнь, як я вже і зазначала вище, об'єднує одна але неймовірно важлива риса для головного героя: всі вони мають зв’язок в Замкові, і саме в цих зв’язках заключається все їх значення і тільки цим вони цікаві головному герою.

2. 2 Жіночі образи у романі «Процес» австрійського письменника Ф. Кафки

«Процес» — унікальна книга Франца Кафки, яка фактично «створила» його ім'я для культури світового постмодерністського театру і кінематографа другої половини XX століття, — точніше, «вплесла» це ім'я в ідею постмодерністського абсурдізма. Страшна і привабливо-безглузда історія «Процесу» — історія, що починається ні з «чого безглуздості» і закінчується «нічим смерті». Цікаво, що Кафка не залишив жодних підказок, по яких можна було б якось відтворити фабулу романа. Всі глави не були пронумеровані і містилися в окремих конвертах.

Написання роману «Процес» Ф. Кафки супроводжується важливими подіями в житті автора. В липні 1941 року Кафка розірвав свої заручини з Феліцією Бауер, яка була для нього першим та справжнім захопленням, адже назвати це словом «кохання» важко. Вона стала його героїнею, якій він посилав чимало листів. Вона — берлінська розсудлива дама з мілко буржуазної еврейсько — німецької сім'ї, «ненаглядная делячка «, як називав її Кафка. Вони зустрілись та… почалась їх переписка. Листи Кафки складні, наскрізь літературні, істинно кафкіанські, в них він відточував своє перо та експериментував з почуттями (полігон кохання та в водночас літератури). Читати їх досить тяжко і психологічно важко через одкровення письменника, в них, за його призначенням, «скільки завгодно страждань». І разом з цим листи Ф. Кафки заворожують та не відпускають від себе. Сам образ Феліції Бауер вважають прототипом панни Бюрстнер. На це вказують й ініціали Ф. Б. (від Fraulein Burstner), які Кафка у рукописі вживав на позначення героїні роману, а в щоденнику Феліції.

На думку Канетті, «важка та майже нерішуча ситуація, в якій Кафка опинився за час заручин, розкрита ним в першій главі «Процеса» з підкупаючою одкровенністю. Він бажав та добивався присутності Грети Блох на заручинах, навіть висказав інтерес до плаття, яке вона з цього приводу збиралась одягти. Не виключено, що як раз пляття і перетворилось в білу блузку, висівшу в кімнаті панні Бюрстнер"[9, c. 128]. Канетті відносить всю лінію панні Бюрстнер в «Процесі» на долю відносин Кафки з Гретою Блох. То, що сусідка після нічної розмови з Йозефом К. відмовляється від зустрічі з ним, також є відображенням зв’язків, які начебто мали місце в реальності: «Ескапада тієї ночі залишається їх загальною і як би недоторканною таємницею. І це тим самим нагадує про стосунки Кафки і Грети Бліх. Що б не відбувалося між ними, все залишилося таємним» [15, c. 231]. У цьому контексті і поява якоїсь жінки на нічній вулиці міста, по якій Йозефа К. ведуть на страту, що нагадує панні Бюрстнер, з’являється як «нагадування про його таємницю і його так ніколи і не висловленою віне» [15, c. 142].

Роман «Процес» по своєму відходить від традицій ХІХ століття; в тексті немає детального опису зовнішності героїв, їх одягу, акцент зроблений лише на деталях. У фройляйн Бюрстнер маленький, удосталь уквітчаний капелюшок, вузькі плечі, які вона окутує шовковистою вуаллю. Жінка службовця в суді має м’які пальці та пишне, гнучке тіло в темному платті. Про Лені ми дізнаємося, що вона молода дівчина в довгому білому фартусі, у неї «темні, ледве опуклі очі, кругле, як в ляльки личко, здорове, красиве тіло» [15, c. 89]. Герої Кафки з їх душею, внутрішнім світом як би ховаються в світі матеріальному, залишаючи від себе тільки деталь свого зовнішнього подобання. Все це пояснюється відносинами між Ф. Кафкою та його батьком. Кафка завжди комплексував с приводу своєї зовнішності, адже батько в нього був справжнісіньким красенем. В порівнянні з батьком письменник виглядав жалюгідним, маленьким та непривабливим.

Деталь же служить зачасту не індивідуалізації, а типізації образу. Одна з таких деталей в зовнішності героїв — це волосся. Брови слідуючого «…раптом зрушилися на переніссі, густі, чорні, кудлаті» [ 15, c. 168]. Люди, які зібралися в залі суду, описані як немолоді чоловіки, деякі навіть з сивим волоссям. У Бертольда коротка ріденька руда борідка. У адвоката голова з довгою борідкою та довге сиве волосся.

Роман Кафки «Процес» сповнений жіночими образами. Протягом всього тексту ми зустрічаємо такі образи, як фрау Ґрубах, панні Бюрстнер, німкеня з призвіщем Монтаґ, Лені, образи служниць та багато інших образів.

Якщо міркувати над образами жінок, то можно віднайти схожі деталі в зоображенні образів, у фройляйн Бюрстнер «волосся, розділене проділом <… > рудувате волосся, поцуплене низьким тугим вузлом» [15, c. 167]. У Лені «пишні, темні, скручені тугим вузлом волосся"[15, c. 29]. Фройляйн Бюрстнер та Лені схожі своїми зачісками. Можливо, Лені і нагадує К. фройляйн Бюрстнер. Художня деталь при створенні жіночих образів допомагає надати роману єротичної атмосфери, яка пронизує страхом та напругою: так, можна сказати, що Лені грає роль «священной проститутки».

Жінки зоображені в романі «Процес» дуже різні, хоч і є багато схожих деталей між ними. Панні Бюрстнер «…така собі панна Бюрстнер, друкарка, що вдосвіта вибиралась на роботу, поночі поверталась, і К. мав змогу хіба що коли — не — коли привітатися з нею…» [15; 29], «…я не хочу обмовляти панну Бюрстнер, це добра і мила дівчина, приязна, охайна, пунктуальна й роботяща, і за це я її дуже ціную, але правда й те, що їй годилося б мати більше самоповаги і стриманості. Цього місяця я вже двічі бачила її на далеких від центру вуличках, і щоразу з іншим чоловіком. Для мене це прикра річ, і, Господом присягаюсь, я розповідаю про це лише вам.» — говорить фрау Ґрубах [13; 39].

Саму фрау Ґрубах автор зоображує у романі гарною жінкою, яка мала в собі той шарм, яким привертала до себе увагу чоловіків. Фрау Ґрубах була дуже приязна і завжди балає залюбки, хіба він не знає, хто саме її найкращий і найулюбленіший квартирант.

Отже, слід сказати про те, що основою для написання роману «Процес» Ф. Кафки стали важливі події в житті автора. Кафка розірвав свої заручини з Феліцією Бауер, жінкою, яка була для нього першим та справжнім захопленням. Багато хто плутає Феліцію Бауер з Гретою Блох та вважають панні Бюрстнер її праобразом. Взагалі, роман Кафки «Процес» сповнений жіночими образами. Фрау Ґрубах цікава своєю впевненістю в собі, красою та в певній мірі гордливостю. Панні Бюрстнер така собі звичайна панні, яка зацікавила читача своєю охайністю, пунктуальністю та добротою. Але все ж таки кожен образ по своєму цікавий та особливий.

ВИСНОВОК

Австрійський письменник, лауреат премії ім. Т. Фонтане, один із фундаторів модерністської прози. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма, глибині осмислення стрижневих проблем духовного життя творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру XX ст.

У літературному світі XX ст., мабуть, важко знайти особистість, парадоксальнішу за Ф. Кафку. Відомий за життя вузькому колу цінувальників художнього слова, він за чверть століття після своєї смерті перетворився на одного з відкривачів цілого літературного материка — модернізму, який завзято їх нозивали представники літератури, мистецтва, філософії, психології та інших галузей світової гуманітаристики. Давно увійшли до лексикону інтелігенції вирази: «кафкіанська ситуація», «кафкіанський абсурд», «кафкіанський кошмар».

Стан відчуження, зумовлений самим соціальним контекстом, і культурне життя Праги і дивовижні реалії життя однієї з найстаріших у Європі імперій, що вирізнялася не лише пишною бароковою культурою, а й доведеною до гротескних форм бюрократією — все це, звісно, наклало свій відбиток на світосприйняття і художнє мислення Кафки.

У кафківських творах, які нерідко справляли враження «незрозумілих», «чудних», навіть «хворобливих», впізнавали себе різні покоління читачів. Це здається тим більше дивним, якщо взяти до уваги, що Кафка, як зазначав український дослідник його творчості Д. Затонський, завжди писав «про себе і для себе».

Кілька разів Кафка намагався одружитися. З першою своєю нареченою Феліцією Бауер він упродовж п’яти років заручався навіть двічі. Однак щоразу після виснажливих вагань все ж таки відмовлявся від планів на подружнє життя. Стосунки з М. Єсенською також не увінчалися шлюбом. Неофіційною дружиною письменника наприкінці його життя стала 19-річна Дора Дімант. Їхнє подружнє життя не мало важливого для Кафки офіційного статусу: батько дівчини не дав свого дозволу на цей шлюб. Втім, разом їм судилося прожити лише близько року — того самого, протягом якого тяжко хворий на сухоти Кафка повільно вмирав.

Плодами літературної праці, що тривала близько двадцяти років, стали три незавершених романи: «Зниклий безвісти» (інша назва — «Америка», був розпочатий 1912 p.), «Процес» (1914 — 1915), «Замок» (1922); новели та притчі. Особливе місце у літературній спадщині Ф. Кафки посідають його щоденники та листи, що балансують на межі документальної та художньої прози. Лише незначна частина написаного побачила світ за життя автора: два уривки з новели «Опис однієї боротьби» (1909), збірка «Споглядання» (1913), перший розділ роману «Зниклий безвісти» (1913), новели «Вирок» (1912), «Перевтілення» (1912), «У виправній колонії» (1919), збірка новел «Сільський лікар» (1919); упродовж останнього року життя Кафка готував до друку збірку «Голодомайстер». кафка письменник роман жіночий

Схильність Ф. Кафки до роздумів над універсальними духовними проблемами виявлялася не лише у його творах, що мали своїм прихованим дном філософську проблематику.

Проблема шлюбу, так само як і конфлікт з батьком, для пересічної людини начебто не містить нічого оригінального. Оригінальне виникає там, де ці проблеми, осмислені генієм, перетворюються на «історію мандрів духу», стають невичерпним живильним середовищем для самобутніх образів та сюжетів кафківських творів. Досить сказати, що обидва зрілих романи письменника — «Процес» і «Замок» — народжувалися саме у контексті пережитих ним любовних історій.

Перший, як зазначив австрійський письменник та інтерпретатор творчості Кафки Е. Канетті, був художнім переосмисленням скандальної ситуації, що виникла навколо розриву заручин з Феліцією Бауер. Судилище, яке влаштували Кафці розлючені родичі нареченої, силою художньої уяви митця перетворилося на трагііронічну історію боротьби банківського чиновника Йосифа К. з загадковим і невидимим судом, котрий після року усіляких зволікань і без будь-яких пояснень щодо провини героя присудив його до страти. Цей сюжет, породжений ситуацією глухого кута в особистому житті письменника, за кілька десятиліть після його смерті заграв новими смислами, що відбивали реалії життя у тоталітарних державах, де подібні беззаконні суди й вироки ставали масовим явищем. Значною мірою завдяки цьому роман «Процес» здобув славу літературної емблеми XX ст.

Що ж до роману «Замок», то у ньому в гротескно — сатиричній формі була зображена історія взаємин Кафки з Міленою Єсенською. Сюжет роману утворює розповідь про те, як землемір К., що здалеку прийшов до чужого села, намагається добитися від канцелярій Замку, до володінь якого воно належить, дозволу на те, щоб тут оселитися. Втім, зовні короткий шлях до Замку виявляється безкінечним. Землемір сподівається пробитися на прийом хоча б до одного чиновника Замку, що зупинився у сільському готелі. Він розраховує на допомогу молодої жінки Фріди — буфетниці готелю, яка є фавориткою згаданого чиновника. Втім, непомітно для себе герой сам закохується у неї, від цього моменту починається новий виток його митарств у селі… «Замок» — це класичний модерністський роман-міф, у якому іронічно змальовується трагічна приреченість спроб людини подолати свою самотність і відокремленість від інших людей, трагічна недосяжність духовних цілей.

Творчість Ф. Кафки є взірцем модерністської прози. Тематичне ядро кафківських текстів становлять ідеї знеособлення та відчуження особистості у світі, її залежності від незбагненної та всесильної влади, феномен мистецтва тощо. У межах цих тем письменник порушував найзагальніші питання духовного буття.

Зображуючи конфлікт особистості зі світом, письменник зосереджується не на соціальному чи психологічному аналізі, а насамперед на дослідженні універсальних законів світового буття. При цьому всеохоплююче, загальнозначуще Кафка сполучає з найдрібнішим, приватним і передусім — зі своєю внутрішньою біографією, у якій важливу роль відігравали конфлікт з батьком, проблема шлюбу та суперечливе ставлення до власної творчості.

І саме тому, художній світ Ф. Кафки характеризується поєднанням фантастичного й буденного, трагічного та іронічного, натуралістичних деталей і складної, затемненої символіки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Белоножко В. Невеселые заметки о романе «Процесс». — [Електронний ресурс]: http: //www. kafka. ru/kritika/read/neveselie-zametki

2. Беньямин В. Заметки // Беньямин В. Франц Кафка. М.: Ad Marginem, 2000. — С. 301.

3. Брод М. Ф. Кафка: Биография // Звезда. — 2007. — № 6. — С. 245.

4. Брод М. Послесловия и примечания к роману «Замок». — [Електронний ресурс]: http: //www. kafka. ru/kritika/read/poslesloviya-i-primechaniya

5. Вікно в світ 1/98 Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. — К.: Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1998. — 208 с.

6. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ — початку ХХ століття: навч. посібник. [для студентів вищих навчальних закладів] / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка — [2-е вид.]. — К.: Центр учбової літератури, 2010 — 400 с.

7. Жила В. Франц Кафка — видатний письменник ХХ сторіччя // Всесвіт. — 1998. — № 5−6. — С. 315.

8. Затонский Д. Франц Кафка и проблеми модернизма. [Учеб. пособие для институтов и факультетов иностран. яз.] Изд. 2-е, испр. — М.: Высшая школа, 1972. — 136 с.

9. Канетти Э. Другой процесс // Иностранная литература. — № 7. — 1993. — С. 179.

10. Карельский А. Лекция о творчестве Франца Кафки // Иностранная литература. — 2008. — № 8. — С. 150.

11. Кафка Ф. Дневники. — [Електронний ресурс]: http: //www. vehi. net/kafka/dnevnik. html

12. Кафка Ф. Дневники. Письма / Ф. Кафка [предисл. Ю. Архипова]. 1919. — С. 415.

13. Кафка Ф. Из дневников Ф. Кафки. [Пер. с нем. Е. Карцевой. С предисловием Д. Затонского] // Вопросы литературы. — 1968. — № 2. — С. 268.

14. Кафка Ф. Замок: Роман / Пер. с нем. И прим. Г. Ноткина. — СПб.: Амфора, 2009. — C. 415.

15. Кафка Ф. Процес: Пер. з нім. / Передмова Д. В. Затонського; Харків: Фоліо, 2006. — 351 с. — (Б-ка світ. літ.).

16. Лотман Ю. М., З. Г. Минц, Е. М. Мелетинский «Мифы народов мира», мифологическая энциклопедия в двух томах, под ред. С. А. Токарева, М.: Советская энциклопедия, том II. — 1982. — С. 340.

17. Мелетинский E.M. «Мифологизм» Кафки // Мелетинский E.M. Поэтика мифа. M.: Вост. Литра РАН, 2010, — С. 400.

18. Сучков Б. Л. Ф. Кафка// Сучков Б. Л. Лики времени. — М., 2009. — С. 193.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой