Аналіз забезпечення та ефективності використання основних засобів (на матеріалах ПАТ "Ратнівський молокозавод")

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Аналіз господарської діяльності»

на тему:

Аналіз забезпечення та ефективності використання основних засобів (на матеріалах ПАТ «Ратнівський молокозавод»

Виконав: ст. гр. ОАц-11 Гнатюк Т. В.

Перевірив:к.е.н., доцент Московчук А. Т.

Луцьк 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу забезпечення та ефективності використання основних засобів

1.1 Економічна суть основних засобів, їх класифікація та оцінка

1.2 Методичні підходи до аналізу забезпечення та ефективності використання основних засобів

1.3 Джерела інформації для аналізу забезпечення та ефективного використання основних засобів

Розділ 2. Економічно-організаційна характеристика діяльності приватного акціонерного товариства «Ратнівський Молокозавод»

2.1 Загальні відомості про підприємство

2.2 Аналіз основних показників діяльності ПАТ «Ратнівський молокозавод»

Розділ 3. Аналіз забезпечення та ефективності використання основних засобів

3.1 Аналіз наявності, динаміки основних засобів

3.2 Аналіз руху основних засобів

3.3 Аналіз ефективності використання основних засобів

3.4 Обґрунтування шляхів підвищення забезпечення та ефективності використання основних засобів

Висновок

Список літературних джерел

Додатки

ВСТУП

Одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах є забезпечення їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті і більш повне їх використання.

Майже всі великі підприємства зараз перебувають у післякризовому стані. Це значно збільшує змінні статті витрат і веде до підвищення собівартості продукції і, відповідно, зниження конкурентоспроможності підприємства на ринку. З цим пов’язаний недолік коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства. Насамперед, це відбивається на стані основних виробничих засобів підприємств.

Умови економічної кризи спонукають трудові колективи до пошуку резервів підвищення ефективності використання всіх матеріально- речових факторів виробництва, в тому числі і основних засобів. Виявити та практично використовувати ці резерви можна за допомогою ретельного економічного аналізу.

Одна з головних завдань промисловості на сучасному етапі - підвищення ефективності та якості суспільного виробництва і значне збільшення віддачі капітальних вкладень і основних засобів, що є матеріальною базою виробництва і найважливішою складовою частиною продуктивних сил країни. Чисельне зростання і якісне поліпшення засобів праці на основі безперервного науково-технічного прогресу — це вирішальна передумова неухильного зростання продуктивності праці.

Основні виробничі засоби, що складаються з будівель, споруд, машин, устаткування та інших засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи може що-небудь здійснитися.

Протягом тривалого періоду використання кошти надходять на підприємство і передаються в експлуатацію; зношуються в результаті експлуатації; піддаються ремонту, за допомогою якого відновлюються їх фізичні якості; переміщаються всередині підприємства; вибувають з підприємства внаслідок старості або недоцільність їхнього подальшого застосування.

Основні засоби беруть участь у процесі виробництва тривалий час, в кількох виробничих циклах і переносять свою вартість на собівартість виготовленої продукції по частинах (у вигляді амортизаційних відрахувань), зберігаючи при цьому натуральну форму. Ця особливість основних засобів робить необхідним їх максимально ефективне використання.

Одним з показників ефективного застосування основних засобів є збільшення: часу їх роботи (шляхом скорочення простоїв); коефіцієнта змінності; продуктивності (на базі впровадження нової техніки і технології); фондовіддачі (тобто збільшення випуску продукції).

В умовах швидкого технічного прогресу відбувається постійне вдосконалення техніки, створюються нові, більш високопродуктивні види механізмів і апаратів, які замінюють стару техніку. Термін використання (термін служби) основних засобів у виробничому процесі набуває все більшого значення, як з точки зору технічного прогресу, так і з точки зору більш правильного високоефективного використання тих капітальних вкладень, які витрачаються на створення нових основних засобів.

Проблема підвищення ефективності використання основних засобів і виробничих потужностей підприємств займає центральне місце. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства в промисловому виробництві, його фінансовий стан, конкурентоздатність на ринку.

Маючи ясне уявлення про роль кожного елемента основних засобів у виробничому процесі, фізичному і моральному їх знос, фактори, що впливають на використанні основних засобів, можна виявити методи, напрями, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечує зниження витрат виробництва і зростання продуктивності праці.

В умовах ринкових відносин на перший план висуваються такі питання, що стосуються основних засобів, як технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання.

Раціональне та економне використання основних засобів — першочергове завдання підприємства.

Метою даної курсової роботи є оцінка ефективності використання основних засобів на ПАТ «Ратнівський молокозавод», виявлення резервів збільшення фондовіддачі на даному підприємстві та пошук шляхів щодо підвищення ефективності використання основних засобів.

Задачі оцінки ефективності - визначити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними засобами і рівень їх використання по узагальнюючих і приватних показниками, а також встановити причини їх зміни; розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції та інші показники; виявити резерви ефективності використання основних засобів.

Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Перша глава присвячена вивченню загальних теоретичних понять, що стосуються основних засобів, методологічних підходів до їх розгляду. Друга глава описує загальну характеристику ПАТ «Ратнівський молокозавод». Третя глава повністю присвячена аналізу основних засобів на підприємстві «Ратнівський молокозавод» та пошуку шляхів поліпшення ефективності їх використання.

У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові методи (аналіз, синтез, спостереження, зіставлення, абстракція), так і спеціальні аналітичні прийоми (метод послідовного викладу факторів).

При написанні курсової роботи використані навчальна і спеціальна література, звітно-статичні дані ПАТ «Ратнівський молокозавод» за 2011−2012 рр., відомості із засобів масової інформації і деякі інтернет-джерела.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Економічна суть основних засобів, їх класифікація та оцінка

Основні засоби формують матеріально-технічну базу підприємства. Від правильного та раціонального обліку основних засобів залежить процес їх відтворення, поповнення, оновлення та в кінцевому рахунку — забезпеченість підприємства конкурентоспроможними, сучасними засобами праці. Розвиток цього напряму економіки залежить від своєчасного отримання надійної, достовірної, прозорої та повної обліково-економічної інформації. У зв’язку з цим, зростає роль і значення обліку основних засобів як найважливішої функції управління підприємством. Однак наразі існуючий порядок організації обліку операцій з основними засобами не дає змогу провести повний економічний аналіз і не в повній мірі забезпечує інформацією щодо їх здійснення систему управління підприємством. Нечіткість нормативно-правового регулювання, численні зміни правової бази сприяли перекручуванню сутності основних засобів, відсутності взаємозв'язку між фінансовим та податковим обліком основних засобів, а також до неоднозначного сприйняття фахівцями інформації про них.

Сучасний етап переходу економіки до ринкових відносин характеризується відповідними механізмами та процесами, змінами у структурі та формах власності, організації й управлінні виробництвом, розподілі та споживанні. Усе це зумовлює постановку та розв’язання проблеми розвитку механізму господарювання саме на рівні підприємства. Україна має великий економічний потенціал і ефективність її господарства залежить від того, як використовується цей потенціал і основні засоби зокрема. Роль основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в умовах ринкової економіки обумовлюють особливі вимоги до інформації про наявність, рух, стан і використання основних засобів.

З погляду економічної категорії, основні засоби — це частина постійного виробничого капіталу, яка виступає у формі засобів праці та поступово, протягом багатьох виробничих циклів, переносить свою вартість на виготовлений продукт.

Значення вивчення та дослідження такої економічної категорії як основні засоби зумовлюється наступним:

1. основні засоби, які призначені для використання у виробничій сфері, складають матеріальну основу продуктивних сил, виробничий апарат та засоби праці, наявність та склад яких визначає економічний потенціал суспільства.

2. основні засоби, які використовуються у невиробничій сфері створюють умови, сприяють підвищенню рівня науки та культури, покращенню здоров’я та соціальному розвитку суспільства;

Розглянемо сутність основних засобів у діючих нормативно-правових актах. Згідно з пп. 14.1. 138 ст. 14 Податкового кодексу «основні засоби — матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)». Необхідно відмітити, що у 2011 році критерій вартості основних фондів залишався у розмірі 1000 грн і тільки з першого січня 2012 року він становив 2500 грн.

Однак у класичному політекономічному визначенні основних засобів немає якихось обмежень у розмірі їх вартості у грошовому виразі. Важливо лише, що вони беруть участь у виробничому процесі багаторазово і переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами.

Протягом строку служби об'єктів основних засобів підприємства акумулюють перенесену на виготовлену продукцію вартість у формі амортизаційних відрахувань. Функціонування основних засобів у фізичному вигляді завершується після закінчення строку служби об'єкта основних засобів, і відбувається перетворення накопичених амортизаційних відрахувань у нові об'єкти основних засобів, які приходять на зміну зношеним та вибулим з експлуатації.

З метою ведення обліку основних засобів і складання звітності, планування їх відтворення, проведення переоцінок та інвентаризацій у практиці необхідно якимось чином згрупувати об'єкти основних засобів за окремими ознаками у однорідні групи, тобто класифікувати. Під класифікацією основних засобів слід розуміти групування їх за певними ознаками в якісно однорідні групи. Класифікація полегшує поточний облік основних засобів, спрощує складання звітності про наявність та рух основних засобів.

В.П. Завгородний і В. Я. Савченко зводять класифікацію основних засобів тільки до однієї їхньої ознаки — «у залежності від характеру участі основних фондів у процесі розширеного відтворення» й підрозділяють за цією ознакою на виробничі й невиробничі основні засоби. Більш детальну класифікацію пропонує у своїх роботах Н. М. Ткаченко. Автор групує основні засоби: за функціональним призначенням (виробничі, невиробничі), за галузями народного господарства (промисловість, будівництво, сільське господарство і т.д.), за натурально-матеріальним складом або видами, за використанням (діючі, недіючі, запасні) й приналежності (власні, орендовані).

Відповідно до типової класифікації основні засоби поділяються за приналежністю, використанням та призначенням. За приналежністю основні засоби поділяються на власні та орендовані; за використанням — на діючі та недіючі; за призначенням — на виробничі і невиробничі. До власних основних засобів відносяться ті, які належать певному підприємству. Власні основні засоби можуть формуватись за рахунок статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширене виробництво, власних прибутків. Орендовані основні засоби не належать певному підприємству, однак на підставі договору оренди використовуються в її господарській діяльності. До діючих основних фондів відносяться ті, які знаходяться в експлуатації, у тому числі ті, які тимчасово не використовуються або здані в оренду іншим підприємствам на договірних засадах. До недіючих основних засобів відносяться ті, які знаходяться в резерві (в запасі, на складі).

За функціональним призначенням та видом діяльності (виробнича, комерційна, банківська) основні засоби поділяють на два види — виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби є знаряддями праці, за допомогою яких працівник впливає на предмет праці, або являють собою необхідні для здійснення процесу торгівлі, заготівель, виробництва та інші матеріальні умови, та які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або якимось чином сприяють його здійсненню та багаторазово беруть участь у виробничих циклах, що повторюються, поступово зношуються і, не змінюючи своєї натуральної форми, по частинах переносять свою вартість на виготовлений продукт. Невиробничі основні засоби є необхідною умовою суспільного відтворення. До них належать ті основні засоби, які не беруть безпосередньої участі у основній діяльності, а призначені для обслуговування потреб, вони функціонують тривалий час і поступово зношуються, але не беруть участі у виробництві матеріальних благ і тому втрачена ними вартість не переноситься на продукт. Відшкодування втраченої ними вартості здійснюється за рахунок національного доходу.

За галузями діяльності основні виробничі засоби поділяються на такі, які використовуються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, зв’язку, будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, лісовому господарстві, матеріально-технічному постачанні і збуті, заготівлях, інших видах діяльності сфери матеріального виробництва, а також у житлово-комунальному господарстві, охороні здоров’я, фізичній культурі, соціальному забезпеченні, освіті, культурі, мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, кредитуванні, управлінні та основні засоби, які використовуються громадськими організаціями.

Для кожної галузі народного господарства, враховуючи її специфіку, класифікація основних засобів за натуральним складом, виробничим призначенням конкретизується, але при цьому зберігається можливість приведення всіх галузевих класифікацій до народногосподарської.

По натурально-матеріальному складу основні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

1. Будівлі.

2. Споруди.

3. Передавальні пристрої.

4. Машини і устаткування, у тому числі: силові, робочі машини і устаткування; вимірювальні прилади і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування, у тому числі автоматизоване.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти.

7. Виробничий інвентар і обладнання.

8. Господарський інвентар.

9. Робоча і продуктивна худоба.

10. Багаторічні насадження.

11. Капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд).

12. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.

Рис. 1.1. Класифікація основних засобів

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.1.2. 1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01. 01. 2003 р. основних засобів на слідуючі групи:

— група 1 -- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

— група 2 -- автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

— група 3 -- будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

— група 4 -- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Кожному підприємству, яке володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку.

Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступені фізичного і морального зносу.

Промислові підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і об'єму продукції, що виготовляється.

Обізнаність про наявність засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використовуванням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік.

Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.

Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

Знос під впливом сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.

Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

Фізичний і моральний знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості.

Оскільки необоротні активи приносять підприємству економічні вигоди протягом кількох років, необхідно розподіляти вартість цих активів між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.

Амортизація — це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Слово амортизація походить від слова amortisation — сплата боргів.

Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Строк корисного використання об'єкта (експлуатації) визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників:

— очікувана потужність або продуктивність об'єкта;

— строк корисного використання подібних активів;

— очікуваний фізичний знос;

— моральний знос (унаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);

— правові або інші обмеження щодо використання об'єкта (наприклад, строк;

— оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об'єктів, тощо).

Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:

а) прямолінійний;

б) зменшення залишкової вартості;

в) прискореного зменшення залишкової вартості;

г) кумулятивний;

д) виробничий.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування.

Метод амортизації об'єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.

Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використовування.

Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття об'єкту основних засобів.

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів:

— первісна;

— переоцінена (відновлювальна);

— ліквідаційна;

— справедлива;

— вартість, яка амортизується;

— залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість — різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість — ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Балансова вартість — це сума, по якій актив включається у баланс після вирахування суми нарахованого зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

— суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємством);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

— інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Зміна первісної вартості основних засобів допускається тільки у випадках:

— реконструкції, добудування, дообладнування, технічного переоснащення й інших видів поліпшення основних засобів, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод від їхнього використання;

— переоцінки (індексації) балансової вартості основних засобів;

— часткової ліквідації відповідних об'єктів.

У процесі експлуатації основні засоби, як відомо, поступово зношуються (фізично, морально), унаслідок чого їхня первісна вартість зменшується. Первісна вартість основних засобів за винятком суми зносу називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

У бухгалтерському балансі окремими статтями показують первісну вартість основних засобів, суму зносу і залишкову вартість. У підсумок балансу основні засоби включаються по залишковій їх вартості.

Під відбудовною вартістю основних засобів розуміють вартість їхнього відтворення (спорудження, виготовлення, придбання) у сучасних умовах, при сучасному рівні сформованих цін, норм і розцінок.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки -- до складу витрат, крім випадків:

— у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об'єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об'єкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

— у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об'єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Мета економічного аналізу використання основних засобів підприємства полягає у визначенні забезпечення підприємства основними засобами за умови інтенсивного їх використання та пошук резервів підвищення ефективності їх використання за рівнем фондовіддачі.

Завдання аналізу вирішуються за такими напрямами дослідження:

— визначення забезпечення підприємства і його структурних підрозділів основними засобами й оцінка рівня їх використання за узагальненими і частковими показниками та встановлення причини їх зміни;

— розрахунок впливу факторів, які впливають на рівень використання основних засобів, і, відповідно, на обсяг виробництва продукції;

— оцінка ступеня використання виробничої потужності підприємства, площ та обладнання;

— виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів та впливу зміни рівня їх віддачі на виробничо — господарські результати.

Для оцінки зміни обсягу і руху основних засобів та їх відтворення використовують їх баланси. Для характеристики руху основних засобів використовують показники надходження, оновлення, вибуття, які виступають загальною характеристикою інтенсивності цього процесу. Їх визначають для аналізованого підприємства за суміжні періоди часу, як правило рік, в цілому і для груп основних фондів підприємства.

1.2 Методичні підходи до аналізу забезпечення та ефективності використання основних засобів

Для характеристики вивчення динаміки, планування та визначення рівня використання основних засобів здійснюється їх аналіз. Аналіз використання основних засобів дозволяє:

— виявити та оцінити зміни в складі та структурі основних засобів, їх технічний стан;

— визначити, як використовуються основні засоби, і які резерви їх використання наявні на підприємстві;

— встановити відповідність між потребами перспективного розвитку фірми, потребам ринку, конкурентоспроможністю;

— відібрати найбільш важливі фактори та виявити їх кількісний вплив на зміну рівня використання основних засобів.

Для цілей аналізу використовуються дані річного звіту, статистичної звітності, оперативно- технічного обліку і, при необхідності, первинні матеріали, інформацію разових обстежень.

Аналіз основних засобів може здійснюватися за наступними напрямами:

— аналіз складу основних засобів (промислово — виробничих основних засобів, виробничих та інших галузей основних засобів невиробничого призначення);

— аналіз структури основних засобів (видової, технологічної, вікової та виробничої);

— аналіз технічного стану основних засобів;

— аналіз змісту основних засобів;

— аналіз техніко — економічних показників використання основних засобів.

Велике значення має аналіз технічного стану основних засобів. Розрахунок коефіцієнтів оновлення, вибуття, приросту, зносу та придатності основних засобів проводиться за наступними формулами:

1. Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Оновлення основних засобів означає процес заміни застарілих засобів праці новими, будівництво нових будівель і споруд, машин та обладнання.

Для характеристики темпів оновлення основних фондів розраховується коефіцієнт відновлення:

, (1. 1)

де Фвв — вартість основних фондів, введених у звітному періоді;

Фкп — вартість основних фондів на кінець періоду.

2. Коефіцієнт вибуття.

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина ВПФ була списана протягом звітного періоду:

, (1. 2)

де Фвив — вартість основних фондів, виведених у звітному періоді;

Фп.п. — вартість основних фондів на початок періоду.

3. Коефіцієнт приросту основних засобів.

Коефіцієнт приросту показує, яка частина основних засобів додалася (зменшилася) до вартості основних засобів, що знаходяться на балансі організації:

, (1. 3)

де Фвв — вартість основних фондів, введених у звітному періоді;

Фвив — вартість основних фондів, виведених у звітному періоді;

Фк.п. — вартість основних фондів на кінець періоду.

4. Коефіцієнт зносу.

Коефіцієнт зносу показує ту частину основних засобів, яка вже перенесена на вартість готової продукції або наданих послуг, тобто зношена:

, (1. 4)

де, А — сума нарахованої амортизації основних засобів;

Ф — первісна вартість основних засобів.

5. Коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт придатності визначається відношенням залишкової (недоамортизованої) вартості основних засобів до первісної.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина вартості фондів ще не перенесена на вартість готової продукції або наданих послуг, тобто придатна до використання.

, (1. 5)

де Фз -- залишкова вартість основних фондів.

Аналіз техніко — економічних показників використання основних засобів включає:

— аналіз показників використання обладнання по кількості;

— аналіз коефіцієнта змінності;

— загальний аналіз фондовіддачі;

— факторний аналіз фондовіддачі;

— аналіз ефективності розвитку основних засобів.

Для розрахунку показників використання основних засобів необхідно, насамперед, знати середньорічну вартість основних засобів. Вона може бути розрахована наступними методами:

а) по формулі середньої арифметичної простої:

, (1. 6)

б) по формулі середньої хронологічної. Дану формулу можна застосовувати, якщо відома вартість основних засобів на дати, що розділені рівні проміжки часу:

, (1. 7)

в) за даними руху основних засобів:

, (1. 8)

де ОФср — середньорічна вартість основних засобів;

Фп — початкова (балансова) вартість основних засобів на початок року;

Фвв — вартість введених засобів в розрахунковому році;

ЧМ — число місяців функціонування введених основних засобів;

Фл — ліквідна вартість;

М — кількість місяців функціонування основних засобів, які вибули.

Зміна фондовіддачі (ФОсм) за рахунок зміни коефіцієнта змінності в звітному періоді (Ксм1) порівняно з базисним (Ксм0) визначається по формулі:

(1. 9)

де ФО0 — фондовіддача в базовий період.

Об'єм виробництва продукції на підприємстві залежить від зміни:

1) середньорічної вартості основних засобів;

2) рівня фондовіддачі.

Зміна об'єму випускаємої продукції (ВП) за рахунок зміни середньорічної вартості основновних засобів визначається за формулою:

, (1. 10)

де ФО1 та ФО0 — фондовіддача відповідного звітного та базового періоду.

На рівень фондовіддачі здійснюють вплив різні фактори, серед яких виділяють:

— питому вагу активної частини основних засобів;

— рівень кооперування виробництва;

— рівень спеціалізації виробництва;

— рівень цін на продукцію;

— використання обладнання за часом та потужністю.

Вплив окремих факторів на фондовіддачу визначається аналогічно розрахунку зміни фондовіддачі за рахунок коефіцієнта змінності, де замість коефіцієнта змінності здійснюється розрахунок за відповідним фактором за базисний та звітний період.

Рівень забезпеченості працівників основними засобами визначається показником фондоозброєності праці (ФВ). Він показує, яка вартість основних засобів припадає на кожного працюючого, і розраховується за формулою:

(1. 11)

де Фср — середньорічна вартість основних виробничих засобів;

Чпвп — чисельність виробничо — промислового персоналу.

Очевидно, що якщо фондоозброєність праці зростає більш високими темпами, ніж продуктивність праці, то це призводить до зниження фондовіддачі та викликає потребу в додаткових капітальних вкладеннях.

Сучасні підходи до оцінювання ефективності використання основних засобів досить різноманітні, але всі вони ґрунтуються на системі натуральних та вартісних показників.

До натуральних показників належать екстенсивне та інтенсивне використання основного устаткування, віддача в натуральному чи умовно-натуральному вираженні, використання виробничої потужності та ступінь її освоєння.

Вартісні показники: фондовіддача основних засобів розрахована за вартісними показниками, фондоємкість, співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів, фондоозброєності та продуктивності праці. Різні автори віддають перевагу різним показникам.

Мних Є. В. вважає, що показник віддачі основних засобів, розрахований за вартісним значенням (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних засобів), дає необ'єктивну характеристику ефективності їх використання і є недоцільним для порівняльного аналізу. Причиною є ринковий механізм ціноутворення для продукції і для основних засобів, між якими чіткої еластичності не досягнуто. При формуванні технологічної виробничої системи основних засобів вони не є визначальними, а лише оцінними. Тому він вважає, що аналіз потрібно проводити за двома напрямами:

1) аналіз впливу на рівень віддачі продуктивності устаткування, коефіцієнта змінності вартості одиниці устаткування, питомої ваги машин та обладнання в загальній вартості основних засобів;

2) оцінка ефективності експлуатації устаткування.

Покропивний С. Ф. вважає, що система показників, яка може повністю характеризувати ефективність основних засобів, охоплює два блоки:

1) показники відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;

2) показники рівня використання основних засобів у цілому і окремих його видів.

Показникам відтворення при аналізі основних засобів автор надає велике значення, оскільки відтворювальні процеси безпосередньо впливають на ступінь ефективності їх використання. Він наголошує на тому, що чинна система показників відтворення основних засобів потребує вдосконалення.

Савицька Г. В. пропонує для повного аналізу основних засобів використати трирівневу модель факторного аналізу фондовіддачі, яка дозволяє проаналізувати вплив на фондовіддачу як вартісних, так і натуральних показників.

Таким чином, для вдосконалення аналізу ефективності використання основних засобів використовують факторні моделі фондовіддачі, які дозволять визначити не тільки вплив факторів на фондовіддачу, але й виявити резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві.

Для проведення такого поглибленого аналізу необхідно мати достатню та достовірну вихідну інформацію. На жаль, діюча система обліку і звітності на багатьох підприємствах не сприяє точній оцінці, оскільки не відображає реально відпрацьованого часу. Отже, інформаційне забезпечення управління матеріально-технічною базою, яке представлене на підприємстві системою обліку, аудиту та контролю, потребує подальшого розвитку.

Усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних засобів підприємства можна умовно поділити на дві групи:

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення інтенсивного навантаження.

Екстенсивне завантаження машин і обладнання обмежується тільки календарним фондом часу і не потребує капітальних витрат.

Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок: підвищення коефіцієнта змінності, постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій дільниці, між цехами підприємства, поліпшення догляду за основними засобами, дотримання технології виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, що сприяє недопущенню простоїв, проведення організаційних заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу.

Підвищення рівня інтенсивного використання виробничого обладнання потребує значних інвестицій для придбання високопродуктивного обладнання. Проте останні швидко окупаються за рахунок додаткового економічного ефекту.

В умовах сучасного конкурентного ринку оновлення основних засобів — одне з головних завдань виробничо-господарської діяльності підприємства. Тому інвестиційна політика підприємства повинна бути спрямована на залучення як внутрішніх (частина валового прибутку і амортизації), так і зовнішніх інвестицій.

Для вдосконалення методики обчислення показників оновлення та вибуття основних засобів методологічно більш правильно абсолютну суму введених основних засобів та обсягу їх вибуття відносити до середньорічної вартості основних засобів.

У систему показників ефективності відтворення основних засобів доцільно включити коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період), коефіцієнт оптимальності вибуття основних засобів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Покращення контролю та аудиту на підприємстві може стати ефективним засобом для надання об'єктивної економічної інформації, необхідної для проведення аналізу основних засобів.

Основні засоби посідають помітне місце серед активів і є головним багатством підприємства. Від процесу їх формування та використання залежить економічне зростання держави. Тому вони потребують більш детального аналізу й вивчення дослідниками та науковцями.

1.3 Джерела інформації для аналізу забезпечення та ефективного використання основних засобів

Серед найважливіших джерел інформації для підприємства за напрямами надходження можна виділити такі види: внутрішні - всередині самого підприємства (внутрішньогосподарські) та зовнішні - ті, що публікуються, а також, які надходять з інших підприємств, інформаційної індустрії.

Внутрішньогосподарські джерела інформації представляють спеціалізовані інформаційно-аналітичні групи працівників з їх діяльністю, періодичною звітністю, всілякими інформаційними зв’язками. У більшості сучасних великих компаній, наприклад торговельних, переважну частину інформації, яку використовують менеджери, забезпечують внутрішні джерела. Інформаційним забезпеченням тут повністю або частково зайнята спеціалізована група працівників. До її складу можуть входити такі відділи: маркетингових досліджень, аналізу продажу, планування, економічного аналізу, досліджень операцій та системного аналізу. Крім цього, в кожній компанії запроваджено регулярні звіти лінійних керівників і службовців, однією з форм яких є доповіді продавців по телефону, що дає змогу отримувати поточну ринкову інформацію.

Джерела інформації, які публікуються, можуть бути у формі звітів урядових агентств, торговельних організацій, наукових публікацій, журналів, довідників тощо. Вони становлять інформаційну базу з різних питань, які стосуються управління, економічних умов, виробництва, реалізації продукції, цінової політики, нормативно-правових актів тощо.

Інші підприємства, наприклад постачальники, рекламні агентства, замовники (у тому числі дилери і оптовики), засоби масової інформації і навіть конкуренти, покупці, теж можуть надавати підприємству певну корисну інформацію. Це можуть бути повідомлення про проблеми з експлуатацією, пакуванням, обслуговуванням вироблених товарів, про дії конкурентів.

Представниками інформаційної індустрії є фірми, що займаються дослідженнями у сфері маркетингу, інші спеціалізовані агентства, наприклад служба газетних вирізок, служба перевірки реклами, служба кредиту та ін.

Для проведення економічного аналізу джерела інформації можна поділити детальніше, а саме на облікові, планові та позаоблікові (рис. 1. 2).

Рис. 1.2 Основні джерела інформації для економічного аналізу

Облікові джерела інформації включають документи бухгалтерського, статистичного обліку та звітності.

Для комплексного економічного аналізу господарської діяльності підприємства первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку недостатньо, необхідно використовувати також звітність.

Внутрішньогосподарська (управлінська) звітність — це спеціальна звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку і призначена для задоволення потреб в інформації внутрішніх користувачів — органів управління підприємства.

У загальному вигляді фінансову звітність можна охарактеризувати як документи встановленої форми, які відображають фінансові показники діяльності підприємства за звітний період і передаються контролюючим органам.

У свою чергу документація за способом складання, обробки й зберігання поділяється на ту, яка заповнюється й обробляється вручну, і машинну.

Позаоблікові джерела становлять документи, які регулюють господарську діяльність: регламентовані - законодавчо-регулюючі документи (нормативно-правові акти, стандарти) та розпорядчі документи (розпорядження, накази, вказівки, рекомендації, пропозиції), а також нерегламентовані - матеріали засобів масової інформації, наукових конференцій, прес-конференцій, нарад, виступів, матеріали спеціальних обстежень тощо. Спеціальні обстеження мають нерегулярний характер і проводяться за допомогою вибіркових, монографічних спостережень. Такими можуть бути, наприклад, соціологічне опитування працівників щодо мотивації праці, вивчення передового досвіду підприємств з впровадження нових технологій та ін.

Отже, економічна інформація міститься найчастіше в документації. Вона, у свою чергу, поділяється на первинну облікову та розрахункову, звітність і публікації.

Основною інформаційною базою про фінансовий стан суб'єктів господарювання, аналіз та оцінку його фінансово — економічної діяльності є фінансова звітність.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

До складу фінансової звітності входять:

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— звіт про власний капітал;

— звіт про рух грошових коштів;

— примітки до фінансових звітів.

У процесі дослідження ефективності використання основних засобів використовують такі джерела інформації: бізнес — плани підприємства та додатки до них, форму 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних засобів», примітки до річної фінансової звітності, форму 1 «Підприємництво», «Розрахунок амортизації і зносу основних засобів», первинні дані обліку: («Акт (накладна) приймання — передачі основних засобів», «Акт (накладна) відремонтованих, реконструйованих, модернізованих об'єктів», «Акт на списання основних засобів», «Інвентарна картка обліку основних засобів», «Картка обліку руху основних засобів», інвентарний список основних засобів підприємства за місцем їх знаходження та експлуатації, проектно — кошторисна документація) та ін.

До інформації, яка використовується в аналізі представлені ряд вимог:

— повнота заповнення форм;

— правильність арифметичних розрахунків;

— наявність підстав, підписів керівника та головного бухгалтера;

— відповідність показників у різних формах звітності.

Певні вимоги також пред’являються і до організації інформаційного забезпечення аналізу:

1. Аналітичність інформації (забезпечення надходження даних про ті напрями і з тією деталізацією, яка в цей момент необхідна аналітику).

2. Об'єктивність (дані інформації для аналізу необхідні бути документальні підтвердженні).

3. Єдина інформація (кожна господарська операція повинна реєструватися лише один раз, а одержані результати можуть використовуватися в обліку, плануванні, контролі і аналізі).

4. Оперативність (інформація для аналізу повинна надходити якнайшвидше).

5. Раціональність.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНО — ОРГАНІЗАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАТНІВСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД»

2.1 Загальні відомості про підприємство

основний засіб ефективність

ПАТ «Ратнівський молокозавод» створено в 1958 році.

Підприємство знаходиться за адресою: 44 100, Волинська область, Ратнівський район, смт. Ратне, вул. Шевченка, буд. 47, форма власності - колективна.

Основною метою діяльності ПАТ «Ратнівський молокозавод», як і метою будь якого комерційного підприємства, є отримання прибутку. У зв’язку з цим, підприємство займається наступними видами фінансово-господарської діяльності:

— заготівля, переробка, виробництво та реалізація молочної продукції;

— реалізація промислових та продовольчих товарів через власну і орендовану торговельну мережу;

— маркетинг, комерційна, посередницька діяльність, в т. ч. зовнішня торгівля;

— виробництво і реалізація товарів народного споживання.

ПАТ «Ратнівський молокозавод» входить до складу групи компаній «Агрополіс» — об'єднання підприємств, що виробляють вершкове масло, спреди, сухе знежирене молоко і казеїн. Найбагатший досвід роботи групи компаній «Агрополіс» в цій області дозволяє пишатися якістю продукції. На даний момент група компаній «Агрополіс» включає п’ять заводів в Україні.

Візитною карткою групи компаній «Агрополіс» є масло та спреди під торговою маркою «Щедрий вечір». Торгова марка «Щедрий вечір» неодноразово ставала лауреатом численних премій і нагород.

Продукція групи компаній «Агрополіс» виготовляється з натуральної сировини по сучасних технологіях обробки молока, тому вона відрізняється багатим смаком і традиційно високою якістю. Висока якість, традиційна натуральність і гідна ціна, є причинами того, що продукція групи компаній «Агрополіс» стабільно займає лідируючі позиції на молочному ринку України і активно просувається на ринках країн ближнього і далекого зарубіжжя. Стандарти якості - ISO 9001, ISO 22 000.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой