Аналіз ліквідності балансу підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

Курсова робота: стор., табл., рис., додатки, джерел використаної літератури.

Об'єкт дослідження: процес формування аналізу ліквідності балансу підприємства.

Предмет дослідження: аналіз ліквідності балансу підприємства.

Мета дослідження: оптимізація ліквідності балансу підприємства.

Завдання дослідження: розглянути теоретичні та методологічні засади ліквідності балансу підприємства, провести аналіз ліквідності балансу від різних видів діяльності, розробити оптимізаційну модель управління ліквідності балансу підприємства.

Методи дослідження: теоретичні дослідження і практичні спостереження, узагальнений аналіз бібліографічних джерел.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі наведені теоретичні та методологічні основи управління та аналізу ліквідності балансу підприємства.

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ЗАЛУЧЕНИЙ КАПІТАЛ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, БАЛАНС, ЛІКВІДНІСТЬ, КОЕФІЦІЄНТ ЛІКВІДНОСТІ, ЗОБОВ`ЯЗАННЯ

ВСТУП

фінансовий ліквідність баланс

Актуальність даної курсової роботи полягає в аналізі ліквідності балансу підприємства.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка ліквідності сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями за рахунок активів, які є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.

Об'єкт дослідження: процес формування аналізу ліквідності балансу підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго».

Предмет дослідження: аналіз ліквідності балансу підприємства.

Мета дослідження: оптимізація ліквідності балансу підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго».

Завдання дослідження: розглянути теоретичні та методологічні засади ліквідності балансу підприємства, провести аналіз ліквідності балансу від різних видів діяльності, розробити оптимізаційну модель управління ліквідності балансу підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго».

Методи дослідження: теоретичні дослідження і практичні спостереження, узагальнений аналіз бібліографічних джерел.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.

Ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладень в оборотні активи.

Ступінь ліквідності оборотних активів, і кожної їх групи, визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до поточних зобов’язань.

Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс ліквідний і підприємство платоспроможне. У противному разі баланс неліквідний і підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, аналіз ліквідності балансу підприємства полягає у порівнянні засобів, які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування їх ліквідності, із зобов’язаннями, які згруповані за строками їх погашення та розміщені у порядку зростання термінів.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Основи аналізу ліквідності підприємства

Основи фінансового аналізу складається з визначення конкретного завдання аналізу певних процесів або явищ господарсько-фінансової діяльності підприємства; комплексної їх оцінки у взаємозв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості; дослідження причин та наслідків цих зв’язків; обчислення величини впливу чинників на кінцевий результатний показник; визначення пріоритетних напрямів розвитку; оцінки обґрунтованості й дієвості механізму реалізації управлінських рішень.

Фінансовий аналіз як наука — це система спеціальних знань, що шляхом розчленування цілого на складові і виділення окремих сторін, властивостей, зв’язків спрямована на дослідження економічних явищ та процесів у їх взаємозв'язку і взаємозумовленості, яка формується під впливом об'єктивних економічних законів з науковим обґрунтуванням завдань та договірних зобов’язань, оцінкою їх виконання, визначенням величини дії позитивних і негативних чинників, невикористаних резервів і розробкою пропозицій щодо вироблення оптимальних управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Як і кожна наука, економічний аналіз має свій предмет вивчення. Необхідно зазначити, що ще до теперішнього часу в спеціальній літературі з фінансового аналізу немає однозначного визначення предмета аналізу. На думку більшості сучасних авторів, предметом фінансового аналізу є причини утворення та зміни результатів господарської діяльності. Це визначення ґрунтується на тому, що розкрити суть економічних явищ і завдяки цьому дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності виробництва, обґрунтувати управлінські рішення та дати прогноз на майбутнє можна лише після пізнання причинно-наслідкових зв’язків у господарській діяльності підприємств.

При цьому першочерговими завданнями аналізу є:

— загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;

— вивчення відповідності між коштами та джерелами, раціональності їх розміщення та ефективності використання;

— визначення причинно-наслідкових зв’язків між різними показниками виробничої, комерційної та фінансової діяльності і на основі цього оцінка виконання плану щодо надходження фінансових ресурсів та їх використання з позицій зміцнення фінансового стану підприємства;

— дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;

— визначення ліквідності та фінансової стабільності підприємства;

— прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;

— розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Це коло завдань визначається керівниками підприємств і вирішується внутрішнім аналізом.

Для оцінки фінансового стану підприємства використовується система показників, яка характеризує зміни:

— структури капіталу за його розміщенням та джерелами утворення;

— ефективності використання капіталу;

— платоспроможності та кредитоспроможності підприємства;

— фінансової стійкості;

— рівня прибутковості (рентабельності) підприємства.

Для аналізу фінансового стану підприємства використовуються внутрішні і зовнішні джерела інформації.

Зовнішні дані - це матеріали преси, фінансові довідники, висновки аудиторських фірм тощо.

У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства. Витрати на придбання та створення активу, які, не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Зобов’язання відображається в балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

В об'єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі бухгалтерської (фінансової) звітності, які в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку об'єднані в три основні групи:

— особи, які безпосередньо займаються бізнесом на даному підприємстві;

— особи, які не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (наприклад, власники акцій);

— особи, які мають непряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (податкові служби; фондові біржі, які займаються купівлею-продажем цінних паперів; органи, які контролюють ціни, експорт та імпорт; профспілки; преса та ін.).

Внутрішньогосподарський аналіз виконується для керівників підприємства, а також їхніх функціональних і лінійних підрозділів.

Наслідками низького рівня ліквідності є нездатність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов’язання, що веде, в свою чергу, до обов’язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

Як зовнішній, так і внутрішньогосподарський аналіз фінансового стану прийнято класифікувати за різними ознаками (рис. 1. 1)

Рисунок 1.1 — Класифікація видів аналізу фінансового стану підприємства

Отже, залежно від інформаційного забезпечення та поділу на різні групи користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється на внутрішньогосподарський та зовнішній.

1.2 Сутність ліквідності підприємства та її значення для оцінки його фінансового стану

Робота підприємства в умовах ринку передбачає здійснення нормальної фінансової діяльності. З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству доводиться вирішувати такі завдання:

— підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями;

— забезпечення фінансування в необхідних обсягах.

Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив. Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами.

Ліквідність — термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей перетворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наявністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках у банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються. Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.

В складі поточних активів є такі їх елементи, які можна швидко продати, але зі значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вартості.

Ліквідність розглядають з двох позицій:

1) як час, необхідний для продажу активу;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Тому, ліквідність — це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів в міру настання їх строків та швидкість здійснення цього.

За умов конкурентного середовища, оцінка ліквідності балансу являє собою об'єктивну необхідність для аналізу платоспроможності підприємства.

Часто у науковій літературі поняття ліквідності і платоспроможності використовують поруч і невіддільно одне від одного. Так О. О. Шеремет зазначає: «В ринкових умовах господарювання ліквідність і платоспроможність підприємств вважається однією з найважливіших характеристик їх діяльності. Вона визначає не тільки взаємовідносини підприємства з партнерами, суб'єктами фінансового ринку, державою, а й його успішне функціонування чи банкрутство. Результати аналізу ліквідності та платоспроможності цікавлять перш за все кредиторів підприємства, оскільки це дає відповідь на питання про його здатність погасити свої зобов’язання» [14].

Крім цього автори різних підручників та посібників з економічного та фінансового аналізу часто використовують поняття «ліквідність підприємства», «ліквідність балансу» та «ліквідність активів». В. О. Мец пояснює так взаємозв'язок видів ліквідності: «ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання є ліквідністю його балансу. Ліквідність же балансу підприємства характеризує зв’язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів» [7].

Розібратися у взаємозв'язку понять платоспроможності та ліквідності підприємства, ліквідності балансу і ліквідності активів дозволяє схема та наведена на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 — Взаємозв'язок між показниками ліквідності та платоспроможності

Ліквідність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі поняття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж платоспроможність. Зазначені блоки схеми рівнозначні між собою, але разом з тим досягнення завдання другого блоку не можливе без реалізації завдань першого блоку, а третього — без наявності першого і другого, четвертого -без наявності першого і другого. Ліквідність активів є основою платоспроможності підприємства. Іншими словами, ліквідність — це засіб підтримання платоспроможності.

Розглянемо коефіцієнт поточної ліквідності. Коефіцієнт поточної ліквідності показує ступінь, в якій поточні активи покривають поточні пасиви. Він може змінитися за рахунок збільшення або зменшення суми по кожній статті поточних активів або поточних пасивів.

Це один з найважливіших фінансових коефіцієнтів. Чим вище показник, тим краще платоспроможність підприємства. Хорошим вважається значення коефіцієнта більше 2. З іншого боку, значення більше 3 може свідчити про нераціональної структурі капіталу, це може бути пов’язано з уповільненням оборотності коштів, вкладених у запаси, невиправданим зростанням дебіторської заборгованості.

Зміна рівня коефіцієнта поточної ліквідності може відбутися за рахунок збільшення або зменшення суми по кожній статті поточних активів і поточних пасивів (рис. 1. 3).

Рисунок 1.3 — Блок-схема факторного аналізу коефіцієнта поточної ліквідності

Перевищення поточних активів над поточними пасивами забезпечує резервний запас для компенсації збитків, які може понести підприємство при розміщенні та ліквідації всіх поточних активів, крім готівки. Чим більша величина цього запасу, тим більше впевненість кредиторів, що борги будуть погашені. Іншими словами, коефіцієнт покриття визначає кордон безпеки для будь-якого можливого зниження ринкової вартості поточних активів, викликаними непередбаченими обставинами, здатними призупинити або скоротити приплив коштів.

Ліквідність активів — характеристика окремих видів активів підприємства по їх здатності до швидкого перетворення в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності підприємства. З цієї точки зору можна виділити ліквідні і важко ліквідні активи. До ліквідних активів відносяться оборотні активи підприємства: грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення; дебіторська заборгованість; запаси. До важко ліквідних активів відносяться необоротні активи підприємства.

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами. Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприємства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвесторів. Як правило, досліджують поточну і перспективну платоспроможність. Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов’язань господарюючого суб'єкта.

Отже, можна зробити висновок, що від структури оборотних активів за ступенем ліквідності залежить платоспроможність підприємства. Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспроможності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною категорією, ніж платоспроможність. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.

1.3 Методологія дослідження ліквідності балансу підприємства

Підприємство може бути ліквідним у більшому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості. Тому, при проведенні аналізу ліквідності балансу підприємства слід здійснити порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів.

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:

Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо. Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво. Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо із суті кругообігу грошових коштів на підприємстві, де запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.

Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

— характером і сферою діяльності підприємства;

— швидкістю обороту коштів підприємства;

— співвідношенням оборотних і необоротних активів;

— «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;

— сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов’язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) — найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

Третя група (П3) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис. 1.4.

Рисунок 1.4 — Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або інфляції підприємство може збільшити вкладення коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшується величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефективність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння значень показників рентабельності багато в чому визначається наявністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

— низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

— невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реалізація продукції, обсягу її виробництва;

— послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змоги скласти об'єктивну картину наявності та стану запасів матеріальних цінностей;

— відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського відділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та відображення їх в облікових регістрах.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з’ясувати і уточними такі питання, як:

— свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предметом застави);

— можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуальним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

— доступність активів для поточного розпорядження (наприклад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

— контрольованість активів (для кредитора важливо володіти інформацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з одного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

— наявність умовних зобов’язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов’язання, що можуть виникнути внаслідок несприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зобов’язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балансі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов’язань в обов’язковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.

Багаторазове перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов’язаннями дає змогу зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у погашенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів, а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

Показник власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Він характеризує свободу маневру і фінансову стійкість підприємства з позиції короткострокової перспективи.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотним коштами показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Чим вище цей показник, тим вище платоспроможність і кредитоспроможність підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами визначає, яка частина матеріальних запасів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Його значення рекомендується не нижче 0,5. Коефіцієнт маневреності ВОК характеризує частку власних оборотних коштів, яка знаходиться у формі абсолютно ліквідних активів — грошових коштів. Його зростання в динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Коефіцієнт покриття запасів показує співвідношення величини «нормальних» джерел покриття запасів до величини запасів. До таких джерел відносяться власні оборотні кошти, короткострокові банківські кредити та кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги. Якщо значення показника менше за 1, то поточний фінансовий стан підприємства вважається нестійким.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього показника, як правило, відносять:

— зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту: якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборотність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього коефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

— ефективність роботи підприємства відносно управління запасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи постачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта

— високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта покриття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у результаті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

2. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Коротка характеристика підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго»

Підприємство було створено в 1947 році. У 1965 було включено до складу Московського тресту пересувних електростанцій і займалося комплектацією, поставкою та експлуатаційним обслуговуванням паротурбінних енергопоїздів потужністю 2,5−4 МВт.

З 1970 року розпочато виробництво (по сучасному — пэкеджинг), експлуатація газотурбінних електростанцій потужністю 2,5; 5; 10; 12 МВт і когенераційних блоків потужністю до 72 МВт.

При реконструкції підприємства в 1980 році були створені додаткові виробничі потужності для виробництва електростанцій, ремонт газотурбінних двигунів і дизелів. В кінці 80-х було освоєно виробництво водогрійних котлів потужністю від 1,25 до 5,8 МВт. В 90-х підприємство налагодило виробництво блочних водогрійних котельних. До кінця 90-х колективом підприємства був накопичений великий досвід у виготовленні котлів, і тривала робота з виготовлення і постачання газотурбінних електростанцій, в т. ч. що працюють в когенераційному циклі, тобто з одночасним виробленням теплової та електричної енергії. Для такого циклу був потрібний котел-утилізатор.

ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» спеціалізується на виробництві та ремонті наступного енергетичного та котельного обладнання:

— газотурбінні електростанції одиничною потужністю 2,5; 6; 15; 25 МВт (ISO, +15 ?C);

— когенераційні установки на базі газотурбінних (виробництва ВАТ «Мотор-Січ» і ДП НВКГ «Зоря"-"Машпроект») і газопоршньових двигунів;

— котли-утилізатори парові та водогрійні, що встановлюються за вищенаведеними та іншими газотурбінними і газопоршневими двигунами. Котли можуть працювати як на чистої утилізації, так і з системою допалу зі збільшенням вироблення тепла;

— допоміжне обладнання для газотурбінних електростанцій і когенераційних установок (система очищення повітря на вході у ВМД, система шумоглушения, САУ електростанції і котла-утилізатора); газощільні байпасні клапани, портали, димарі.

Підприємство має великий досвід і забезпечує виконання повного комплексу робіт зі створення та будівництва об'єктів з використанням енергетичного, когенераціоного, теплоутилізаційного і котельного обладнання — від проектування до введення в промислову експлуатацію.

У 2000-х було розпочато виготовлення парових і водогрійних котлів-утилізаторів різних модифікацій, зокрема, встановлюваних за такими газотурбінними двигунами як АІ-20 потужністю 2,5 МВт; ДЖ-59, НК-16−18СТ потужністю 15 МВт; General Electric MS5001 потужністю 26 МВт; General Electric LM 6000-PD SPRINT потужністю 45 МВт.

З 2005 року підприємство починає опрацьовувати питання по розробці і виготовленню утилізаторів за котлами. Спільно з концерном «Міські тепломережі» були розроблені і встановлені утилізатори різних типів і на котли різної потужності. Установка таких утилізаторів дозволила підняти на 4−7% ККД котлів. У всіх утилізаторів, вироблених підприємством, є загальне — теплообмінна поверхня виконана з ребристих труб для збільшення теплообміну при мінімальних масогабаритних характеристиках. У зв’язку з відсутністю в Україні сучасних ліній по виготовленню ореберених труб і побачив перспективу розвитку даного напрямку, підприємство закупило лінію спірального оребріння труби методом високочастотного зварювання. Таке обладнання дозволило оребрять не тільки труби з котелень сталей, але і з корозійно-стійких сталей, що зробило можливим вихід на новий рівень утилізаційних схем, з конденсацією водяних парів, що перебувають у газах, що дозволяє збільшити ККД котла на 10−15%.

2.2 Аналіз ліквідності балансу підприємства

Проаналізуємо ліквідність балансу в співвідношенні активів і пасивів підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго». Попередньо здійснимо групування активів підприємства за ступенем ліквідності та пасивів за терміном їх сплати.

Таблиця 2.1 — Групування активів підприємства за ступенем ліквідності ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» у 2009−2011 рр.

Група активів

Значення, станом на

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Найбільш ліквідні активи

1 612

8 341

1 761

Активи, що швидко реалізуються

7 446

9 373

6 910

Активи, що повільно реалізуються

6 824

3 670

6 873

Активи, що важко реалізуються

4 753

4 840

4 350

Групування активів підприємства за ступенем ліквідності за 2009−2011 роки показує:

— найбільш ліквідні активи в 2009 році зменшились на 1 612 тис. грн, в 2010 році збільшились на 8 341 тис. грн. і в 2011 році зменшились на 1 761 тис. грн;

— активи, що швидко реалізуються в 2009 році зменшились на 7 446 тис. грн, в 2010 році збільшились на 9 373 тис. грн. і в 2011 році зменшились на 6 910 тис. грн;

— активи, що повільно реалізуються в 2009 році збільшились на 6 824 тис. грн, в 2010 році зменшились на 3 670 тис. грн. і в 2011 році збільшились на 6 873 тис. грн;

— активи, що важко реалізуються в 2009 році зменшились на 4 753 тис. грн, в 2010 році збільшились на 4 840 тис. грн. і в 2011 році зменшились на 4 350 тис. грн.

Таблиця 2.2 — Групування активів за терміном їх сплати ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» у 2009−2011рр.

Група пасивів

Значення, станом на

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Найбільш термінові зобов’язання

6 742

5 730

6 983

Короткострокові пасиви

11 769

12 811

9 729

Довгострокові пасиви

0

0

0

Постійні пасиви

2 124

7 683

3 182

Групування пасивів за терміном їх сплати за 2009−2011 роки показує:

— найбільш термінові зобов`язання в 2009 році збільшились на 6 742 тис. грн, в 2010 році зменшились на 5 730 тис. грн. і в 2011 році збільшились на 6 983 тис. грн;

— короткострокові пасиви в 2009 році зменшились на 11 769 тис. грн, в 2010 році збільшились на 12 811 тис. грн. і в 2011 році зменшились на 9 729 тис. грн;

— довгострокові пасиви в 2009—2011 роках мали 0 тис. грн;

— постійна пасиви в 2009 році зменшились на 2 124 тис. грн, в 2010 році збільшились на 7 683 тис. грн. і в 2011 році зменшились на 3 182 тис. грн.

Таблиця 2.3 — Аналіз ліквідності балансу підприємства ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» у 2009−2011 рр.

Група активів

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Група пасивів

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Платіжний надлишок (нестача)

2009 рік

2010 рік

2011 рік

А1

1 612

8341

1 761

П1

6 742

5 730

6 983

(-5 130)

2 611

(-5 222)

А2

7 446

9373

6 910

П2

11 769

12 811

9 729

(-4 323)

(-3 438)

(-2 819)

А3

6 824

3670

6 873

П3

0

0

0

6 824

3 670

6 873

А4

4 753

4840

4 350

П4

21 24

7 683

3 182

2 629

(-2 843)

1 168

Підприємство в змозі розрахуватися зі своїми зобов`язаннями у довготерміновому періоді, однак воно не має у достатньому обсязі високоліквідних активів та не зможе швидко реалізуватися за найбільш

терміновими зобов`язаннями.

В аналізі ліквідності балансі підприємства в 2009—2011 роках показує що (рис. 2. 1):

— платіжний надлишок (нестача) в 2009 році в активах які найбільш ліквідні і найбільш термінові зобов`язання мають негативне значення (-5 130) тис. грн, в 2010 році збільшились на 2 611 тис. грн. і в 2011 році мають негативне значення (-5 222) тис. грн;

— платіжний надлишок (нестача) в 2009 році в активах, що швидко реалізуються і в короткострокових пасивах мають негативне значення на (-4 323) тис. грн, в 2010 році (-3 438) тис. грн. і в 2011 році (-2 819) тис. грн;

— платіжний надлишок (нестача) в 2009 році активи, що повільно реалізуються і довгострокові пасиви мають позитивне значення 6 824 тис. грн, в 2010 році має позитивне значення 3 670 тис. грн. і в 2011 році має позитивне значення 6 873 тис. грн;

— платіжний надлишок (нестача) в 2009 році активи, що важко реалізуються і постійні пасиви мають позитивне значення 2 629 тис. грн, в 2010 році має негативне значення (-2 843) тис. грн. і в 2011 році має позитивне значення 1 168 тис. грн.

Рисунок 2.1 — Аналіз ліквідності балансу підприємства

На цьому рисунку 2.1 ми бачимо що в 2009—2011 роках відбулося зменшення активах, які найбільш ліквідні і що швидко реалізуються і пасивах в термінові зобов`язання, короткострокові пасиви і постійні мають негативні значення і збільшення активів, які, найбільш ліквідні, що повільно реалізуються і що швидко реалізуються і пасивах які термінові зобов`язання і довгострокові пасиви. Наступним етапом аналізу ліквідності є розрахунок фінансових коефіцієнтів, які було розглянуто у попередньому підрозділі: коефіцієнт покриття (поточної ліквідності); коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт абсолютної ліквідності. Результати розрахунку зазначених показників наведено у табл. 2. 4

Таблиця 2.4 — Розрахунок коефіцієнтів ліквідності ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» у 2009−2011 рр.

Коефіцієнти

Нормативне значення

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Коефіцієнт покриття (поточної ліквідності)

1−1,5

0,86

1,15

0,93

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,5−1,0

0,49

0,96

0,52

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,2−0,35

0,087

0,45

0,105

Власні оборотні кошти

-

(-2 627)

3 881

(-131)

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

2−3,5

(-0,16)

0,13

(-0,075)

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами

0,5

0,31

0,22

0,28

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів

2,5−3

(-1,23)

0,32

(-0,27)

Коефіцієнт покриття запасів

1

0,85

1,15

0,93

Показник ліквідності характеризує спроможність підприємства виконувати свої поточні зобов’язання за рахунок оборотних активів. Загалом підприємство вважається ліквідним, якщо його оборотні активи перевищують поточні зобов’язання. Однак таке перевищення само по собі не дає повної картини, оскільки рівень ліквідності може бути різним. Тому використовується система фінансових коефіцієнтів, які відображають співвідношення даних за певними статтями балансу та інших форм фінансової звітності. Коефіцієнт загальної ліквідності (К1) визначає ступінь покриття поточних зобов’язань оборотними активами:

Цей коефіцієнт іноді називають коефіцієнтом покриття. Він показує, скільки грошових одиниць (тис. грн.) оборотних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо значення коефіцієнта К1 менше від одиниці, це свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки у підприємництві готівкові кошти важливіші, ніж прибуток. Низький рівень загальної ліквідності може бути наслідком труднощів у збуті продукції, поганої організації матеріально-технічного постачання тощо.

Високий рівень ліквідності підприємства є позитивним фактором для кредиторів і потенційних інвесторів. Однак якщо значення К1 перевищує три (дуже високий рівень), потрібен ретельний аналіз, оскільки це може означати, що надлишкові фінанси перетворюються на зайві оборотні засоби. Останнє зумовлює погіршення показників ефективності використання активів. Крім того, залучення надлишкових фінансів може потребувати додаткових витрат на виплату процентів. Тому необхідно проаналізувати фінансову структуру підприємства для підтвердження (чи спростування) того, що підприємство, наприклад, має надто багато відносно дорогих фінансів (довгострокових кредитів і акціонерного капіталу) і недостатньо дешевих (короткострокових кредитів і позик).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К2) визначає ступінь покриття поточних зобов’язань поточними фінансовими інвестиціями і коштами та їх еквівалентами:

Різні коефіцієнти ліквідності дають інформацію про фінансову стійкість підприємства для різних категорій користувачів. Так, коефіцієнт проміжної ліквідності становить значний інтерес для банків та інших кредитних установ, а коефіцієнт абсолютної ліквідності -- для постачальників товарів (робіт, послуг) та фінансових аналітиків підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних коштів (К3) характеризує відношення чистих оборотних активів до власного капіталу підприємства:

Цей коефіцієнт показує частку власного капіталу в такій формі, яка дозволяє вільно ним оперувати, збільшуючи закупівлю сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, змінюючи номенклатуру товарів, купуючи додаткове устаткування, здійснюючи інвестиції в інші підприємства. Величина К6 дає інформацію про фінансову незалежність підприємства, його спроможність не стати банкрутом у разі тривалого технічного переоснащення або труднощів зі збутом продукції. Високий коефіцієнт К6 певною мірою знижує ризик, пов’язаний з наявністю застарілих (чи таких, що швидко старіють) виробничих машин та обладнання.

Показник платоспроможності характеризує спроможність підприємства виконувати зовнішні (поточні і довгострокові) зобов’язання, використовуючи свої активи. Він вимірює фінансовий ризик, тобто ймовірність банкрутства. У загальному випадку підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують зовнішні зобов’язання, причому чим більше це перевищення, тим вища платоспроможність.

Для докладного вимірювання показника платоспроможності використовується система фінансових коефіцієнтів, що відображають співвідношення між даними окремих статей балансу та інших форм фінансової звітності.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (К4) показує фінансове співвідношення власних і позикових оборотних коштів підприємства:

Коефіцієнт швидкої ліквідності (К5) — фінансовий коефіцієнт, що дорівнює відношенню високоліквідних поточних активів до короткострокових зобов’язань (поточних пасивів). На відміну від поточної ліквідності в складі активів не враховуються матеріально-виробничі запаси, тому що при їх вимушеній реалізації збитки можуть бути максимальними серед всіх оборотних коштів.

У розрахунку коефіцієнтів ліквідності ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» у 2009−2011 роках показує:

— коефіцієнт покриття (поточної ліквідності) в 2009 році зменшився на 0,86%, в 2010 році збільшився на 1,15% і в 2011 році зменшився на 0,93%;

— коефіцієнт швидкої ліквідності в 2009 році зменшився на 0,49%, в 2010 році збільшився на 0,96% і в 2011 році зменшився на 0,52%;

— коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2009 році збільшився на 0,087%, в 2010 році зменшився на 0,45% і в 2011 році зменшився на 0,105%;

— власні оборотні кошти в 2009 році зменшився на (-2 6)%, в 2010 збільшився на 3 8% тис. грн. і в 2011 році зменшився на (-13)% тис. грн;

— коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами в 2009 році зменшився на (-0,16)%, в 2010 році збільшився на 0,13% і в 2011 році зменшився на (-0,075)%;

— коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами в 2009 році збільшився на 0,31%, в 2010 році зменшився на 0,22% і в 2011 році збільшився на 0,28%;

— коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів у 2009 році зменшився на (-1,23)%, в 2010 році збільшився на 0,32% і в 2011 році зменшився на (-0,27)%;

— коефіцієнт покриття запасів в 2009 році зменшився на 0,85%, в 2010 році збільшився на 1,15% і в 2011 році зменшився на 0,93%.

Аналіз ліквідності ПАТ «Акціонерна компанія «Південтрансенерго» показав, що керівництву підприємства все ж не слід забувати про ризик неплатоспроможності, який як і ризик порушення фінансової стійкості, відноситься до числа найбільш небезпечних для підприємства, так як створює безпосередню загрозу його банкрутства.

Цей ризик викликається недостатністю грошових активів підприємства (його грошових коштів та їх еквівалентів). Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі своєї операційної діяльності, повністю визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися по всім своїм невідкладним фінансовими зобов’язаннями), а також суттєво впливає на рівень його проміжної та поточної платоспроможності.

З урахуванням ролі грошових активів в забезпеченні платоспроможності підприємства організується процес управління ними. При здійсненні цього управління слід врахувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення високого розміру грошових активів, тобто переслідують цілі максимізації їх середнього залишку в рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, слід врахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при їх збереженні в значній мірі схильні до втрати реальної вартості від інфляції; крім того, грошові активи в національній та іноземній валюті при зберіганні втрачають свою вартість у часі, що визначає необхідність мінімізації їх середнього залишку. Ці суперечливі вимоги повинні бути враховані при здійсненні управління грошовими активами, що у зв’язку з цим набуває оптимізаційний характер.

Сьогодні дуже гостро постала проблема неплатоспроможності багатьох вітчизняних підприємств. Неплатоспроможність одного підприємства позначається на виникненні ризику неплатоспроможності інших, а також на можливості підприємств вчасно видавати заробітну плату. Відтак це впливає і на платоспроможність рядових покупців.

Як негативне явище, що сприяє розвитку ризику неплатоспроможності, можна відмітити постійний зріст загальної суми як дебіторської, так і кредиторської заборгованості між підприємствами та установами України.

Для ефективного управління фінансовими ризиками необхідно чітко визначити джерела їх утворення та розробити дієві заходи для запобігання негативним наслідкам та зниження несприятливого впливу фінансових ризиків.

Основними причинами виникнення вищезгаданого ризику є: відсутність послідовного довгострокового планування, що гальмує виробничо-господарські процеси підприємств; неритмічність і недостатність фінансування державних підприємств та відсутність і важко доступність фінансових ресурсів для приватних організацій, що не дає змоги виконувати заплановані обсяги робіт щодо виробничо-господарської діяльності та розвитку; неліквідність запасів і готової продукції, що зменшує обсяг його обігових коштів; відсутність кваліфікованого персоналу середнього рівня управління; високий рівень корупції; бюрократичність в управлінні; значний рівень дебіторської і кредиторської заборгованості між підприємствами; негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи для економіки країни; висока інфляція; низький рівень інноваційної активності підприємств, тощо.

У результаті зростання неплатежів посилюється спад виробництва. Внутрішній ринок гине через незабезпеченість коштами при тому, що попит залишається незадоволеним, а виробничі потужності підприємств-постачальників не завантаженими.

Банкрутами можуть стати економічно «здорові» підприємства, що потрапили у скрутне фінансове становище через неплатоспроможність своїх покупців. Можливість затримки виконання партнерами поточних договірних зобов’язань призводить до небезпеки втрат, пов’язаних із порушенням платежів і одержанням прибутку підприємством.

У системі методів керування фінансовими ризиками підприємства і ризиком неплатоспроможності підприємства зокрема, основна роль належить внутрішнім механізмам їхньої нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків — система методів мінімізації їхніх негативних наслідків, що обираються й здійснюваних у рамках самого підприємства.

При виявленні ризику неплатоспроможності підприємства слід звертати увагу саме на управління ліквідністю підприємства, адже управління нею дозволяє уникнути тимчасової, а нерідко й досить тривалої неплатоспроможності. Воно полягає в гнучкому та оперативному плануванні та координації виплат за борговими зобов’язаннями, грошових надходжень на рахунки підприємства.

При розробці політики управління ліквідністю активів підприємства потрібно враховувати особливості необоротних та оборотних активів як об'єкта фінансового управління. Стратегія управління необоротними активами значною мірою залежить від ступеню їх ліквідності. При цьому ліквідними вважаються ті необоротні активи, які можна у разі необхідності продати за ціною не нижчою за ціну придбання за мінусом амортизації.

Управління ліквідністю оборотних активів підприємства повинно обов’язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати неплатоспроможності.

Для нормального функціонування підприємства необхідно скорочувати час переведення в кошти на поточному рахунку засобів, які іммобілізовані у запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості. Тому при розробці політики раціонального управління ліквідністю оборотних коштів підприємства окремо розробляється комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ліквідності та прискорення оборотності окремих видів поточних активів (товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій).

Щоб уникнути проблеми неплатежів між підприємствами, які призводять до ризиків неплатоспроможності, доцільно вживати такі заходи: відмова від фінансових операцій, рівень ризику за якими надзвичайно високий і не відповідає критеріям ефективної фінансової політики підприємства; зниження питомої ваги позикових фінансових ресурсів у господарському обороті; підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів.

Шляхи покращення управління ризиком неплатоспроможності підприємства ми вбачаємо в провадженні наступних заходів:

— аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка суми й рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їхнього використання.

— вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів. Таке регулювання проводиться з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а також з метою зменшення розрахункової максимальної й середньої потреби в залишках грошових активів.

— максимізація чистого грошового потоку.

забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

— побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.

— формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості.

— забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості.

— побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією поточної дебіторської заборгованості. Такий контроль організується в рамках побудови загальної системи фінансового контролю на підприємстві як самостійний його блок.

Отже, необхідність управління даним ризиком на підприємствах України в сучасних умовах є очевидною і дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Нехтування відповідною політикою на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації.

3. ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Шляхи вдосконалення фінансового стану підприємства

Першочерговим етапом у покращання стабільного фінансового стану підприємств є пошук оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, яке б забезпечило мінімальний фінансовий ризик за максимальної рентабельності власного капіталу.

Оптимізація ліквідності підприємства реалізується за допомогою оперативного механізму фінансової стабілізації - системи заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення фінансових зобов’язань, а з іншого, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов’язання.

Фінансові зобов’язання підприємство може зменшити за рахунок: зменшення суми постійних витрат (зокрема витрат на утримання управлінського персоналу); зменшення рівня умовно-змінних витрат; продовження строків кредиторської заборгованості за товарними операціями; відстрочення виплат дивідендів та відсотків.

Показником, який характеризує інтенсивність використання капіталу, його ділову активність є оборотність як сукупного капіталу, так і його складових частин. Швидкість оборотності капіталу характеризують наступні показники (табл.3. 1):

1. Оборотність капіталу у разах (коефіцієнт оборотності капіталу) обчислюють:

— діленням чистої виручки від реалізації на середній розмір капіталу підприємства;

або

— діленням кількості днів у аналізованому періоді на оборотність капіталу у днях:

Кок=, (3. 1)

де, ЧД — чистий дохід за звітний період;

— середня вартість капіталу за звітний період;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой