Аналіз основних засобів та їх використання

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський національний технічний університет

Факультет обліку та фінансів

Індивідуальне завдання

з дисципліни Аналіз господарської діяльності

на тему: «Аналіз основних засобів та їх використання»

Виконала

Студентка групи ОА 13-СК

Дмитрович А. М.

Перевірила

Черновол О. М.

м. Кіровоград

2014

План

Вступ

1. Визнання, класифікація та оцінка основних засобів

2. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та ефективності їх використання

3. Шляхи удосконалення організації обліку основних засобів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важливе значення приділяється основним засовам як головному елементу матеріально-технічної бази підприємства.

Ефективність використання основних засобів залежить від організації своєчасного одержання надійної і досить повної обліково-економічної інформації. У цьому зв’язку зростає роль та значення обліку як однієї з найважливіших функцій управління.

Однак сучасна система організації бухгалтерського обліку основних засобів не може цілком задовольнити зростаючі інформаційні потреби управління.

Значний внесок у розробку теоретичних основ обліку основних засобів внесли роботи М. Т. Білухи, Ф. Ф. Бутинця, А. М. Герасимовича, С. Ф. Голова, В. П. Завгороднього, В. Г. Лінника, Ю. І. Осадчого, В. М. Пархоменка, М. С. Пушкаря, В. В. Сопка, Н. М. Ткаченко та інших вчених-економістів.

Отримані ними протягом багатьох років результати теоретичних і практичних розробок із проблем удосконалення обліку основних засобів мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку.

Метою даної роботи є дослідження шляхів удосконалення обліку та аналізу основних засобів.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

-- вивчення класифікації та оцінки основних засобів;

-- розглянути аналіз ефективності використання основних засобів;

Предметом дослідження даної роботи є аналіз ефективності використання основних засобів та дослідження шляхів удосконалення їх обліку та аналізу.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є обґрунтування необхідності вдосконалення фінансового та податкового обліку основних засобів та вирішення пов’язаних із цим процесом проблем.

1. Визнання, класифікація та оцінка основних засобів

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (далі П (С)БО 7). Крім того, при відображені в обліку та фінансовій звітності основних засобів необхідно враховувати вимоги інших П (С)БО:

· П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

· П (С)БО 2 «Баланс»;

· П (С)БО 9 «Запаси»;

· П (С)БО 14 «Оренда»;

· П (С)БО 15 «Дохід»;

· П (С)О 16 «Витрати»;

· П (С)БО 19 «Об'єднання підприємств»;

· П (С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», а також Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Норми П (С)БО 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Норми П (С)БО 7 не поширюються на не відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (наприклад, облік оренди).

Згідно з П (С)БО 7 основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

У зв’язку з цим перед бухгалтерським обліком основних засобів постають наступні завдання:

1. Організація систематичного контролю за збереженням усіх видів основних засобів та достовірністю облікових даних.

2. Забезпечення своєчасного й правильного відображення в обліку надходження, вибуття, переміщення основних засобів.

3. Організація контролю за правильністю нарахування амортизації.

4. Здійснення правильного і своєчасного відображення в обліку витрат, пов’язаних із проведенням ремонту, реконструкції, модернізації основних засобів.

5. Оперативне вилучення морально та фізично зношених машин, механізмів, обладнання.

6. Своєчасне й правильне формування облікових даних для складання звітності про рух основних засобів

Критерії визнання основних засобів аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, а саме:

Об'єкт основних засобів визнається активом, коли:

· існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням цього об'єкта, і

· його вартість може бути достовірно визначена.

Крім того, у визначенні основних засобів наведені такі критерії їх визнання, як:

· матеріальність (мають матеріальну форму);

· призначення (утримуються з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій);

· термін корисного використання (більше року або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Додатковий критерій визнання — критерій вартості - використовується при виділенні тільки однієї групи основних засобів: малоцінних необоротних матеріальних активів, які обліковуються на рахунку 112. Відповідно до П (С)БО 7 підприємства можуть самостійно установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. До основних засобів, які визнані малоцінними, підприємства можуть застосовувати спрощені методи нарахування амортизації.

Одиницею обліку основних засобів, відповідно до П (С)БО 7, є об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів — це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно об'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно або інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, що мають різний строк корисного використання, то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Наприклад: літак і його двигуни можуть відображатися в обліку як окремі зношувані активи, оскільки вони мають різні терміни корисного використання;

У деяких випадках доцільно об'єднати окремі незначущі об'єкти (ливарні форми, інвентар, бібліотечні фонди), які надійшли одночасно та мають однаковий строк корисного використання, та застосовувати критерії до сукупної вартості.

Об'єкти основних засобів, які не відповідають критеріям визнання активу, мають бути списаними з Балансу підприємства і відображатися у складі витрат періоду або за балансом.

Об'єкти основних засобів, отримані в операційну оренду, відображаються підприємством за Балансом на рахунку 01 «Орендовані необоротні активи».

За принципом превалювання сутності над формою основні засоби, отримані у фінансову оренду, будуть визнані у складі власних активів і відображені на відповідному рахунку (10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи»).

Об'єкти основних засобів, які тимчасово знаходяться на підприємстві та не є його власністю, прийняті до монтажу, у довірче управління, обліковуються на позабалансовому рахунку 02 «Активи на відповідальному зберіганні».

Основні засоби, вартість яких відображена на позабалансових рахунках, підлягають інвентаризації в порядку і строки, передбачені для власних основних засобів. Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби поділяються на основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, які в свою чергу поділяються на окремі групи.

Група основних засобів — сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів. Рахунки в Плані рахунків відповідають класифікації основних засобів, наведеній у П (С)БО 7. Кожній окремій групі об'єктів основних засобів відповідає один із 9 субрахунків до рахунку «Основні засоби» та один з 7 субрахунків до рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи».

Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Наприклад, коли будинок придбано одночасно з землею, на якій він побудований, то будинок і землю необхідно виділити в обліку як окремі об'єкти основних засобів, оскільки земля має необмежений термін корисного використання і тому, на відміну від будинку, не амортизується.

Основні засоби можуть оцінюватися за первісною, відновлювальною, залишковою вартістю (див. рисунок 1. 1).

Рисунок 1.1. — Оцінка основних засобів

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Визначення первісної вартості об'єкта основних засобів залежить від способу їх надходження на підприємство:

1) придбання або створення;

2) безоплатне отримання;

3) внески до статутного капіталу;

4) обмін на подібні або неподібні активи.

Первісна вартість об'єкта основних засобів відповідно до п. 8 П (С)БО 7 включає:

· суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

· реєстраційні збори, державний збір і аналогічні платежі, здійснювані в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

· витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

· витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

· інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Не включаються до первісної вартості об'єкта основних засобів витрати на сплату відсотків за користування кредитом (якщо основні засоби повністю або частково були придбані (створені) за рахунок позикового капіталу). Такі витрати на сплату відсотків відносяться на фінансові витрати того періоду, протягом якого вони сплачувалися.

Справедлива вартість — сума, за якою актив може бути обміняний або отриманий в операції між незалежними, поінформованими, зацікавленими сторонами.

Основні засоби перебувають на підприємствах тривалий час, в умовах нестабільності цін, вартість їх змінюється.

Відображення в обліку і звітності первісної вартості основних засобів, що існувала історично порушує принцип достовірності облікових даних. Це вимагає проведення переоцінки основних засобів, внаслідок чого визначається відновлювальна вартість -- це вартість відтворення об'єктів в теперішніх умовах за цінами, що діють у даний час.

З метою дотримання принципу обачності (запобігання завищення активів) у балансі основні засоби відображаються за залишковою вартістю.

Залишкова вартість об'єкта дорівнює первісній (відновлювальній) вартості за вирахуванням нарахованого зносу. Вона показує частину вартості, яка залишилася на даний час після експлуатації об'єкта протягом певного періоду.

За залишковою вартістю визначають недоамортизовану частину у основних засобів, що ліквідуються чи реалізуються, та планують оновлення основних засобів

2. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та ефективності їх використання

Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно) і підвищення ефективності їх використання (інтенсивно).

Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що зменшує ефективність його використання та можливість конверсії.

Тому економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження наявного його парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.

З метою забезпечення ефективного управління основними засобами підприємства треба виділити їхню структуру за кваліфікаційними ознаками. За цією умовою основні засоби підприємств групують за належністю, ступенем використання у виробничо-господарській діяльності, галузевою структурою, функціональним призначенням і натурально-речовим складом (рис. 2. 1).

Мета економічного аналізу полягає у визначенні забезпеченості підприємства основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення їх віддачі. Загальна модель аналізу основних засобів зображена нарис. 2.2.

Рис. 2.1 Класифікація основних засобів підприємства

Рис. 2.2 Модель економічного аналізу використання основних засобів підприємства

Враховуючи принцип системного підходу, у процесі економічного аналізу на різних рівнях менеджменту виокремлюють такі завдання:

* аналіз обсягу і структури основних засобів та їх відповідності вимогам технічного прогресу й оптимальним параметрам виробництва;

* визначення технічного стану основних засобів, темпів, форм і методів їх оновлення;

* аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного та інтенсивного завантаження;

* виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних засобів;

* розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання основних засобів.

Аналіз починається із вивчення зміни обсягу, складу та структури основних засобів за їх класифікаційними ознаками:

* промислово-виробничі засоби;

* виробничі засоби інших галузей;

* невиробничі основні засоби.

Для аналізу використовують дані з форми річного звіту (табл. 2. 1).

Таблиця 2.1 Характеристика обсягу, складу та структури основних засобів підприємства, тис. грн.

Вид основних засобів

Наявність на початок року

Надійшло у звітному році

Вибуло у звітному році

Наявність на кінець року

Всього

Введення нових

Всього

Ліквідовано

Передано іншим особам

Промисл.

виробничі

основні засоби

1900

200

150

160

140

20

1940

Основні засоби невироб.

призначення

630

20

20

40

40

-

610

Всього

2530

220

170

200

180

20

2550

З аналізу випливає, що загальне зростання основних засобів відбулося за рахунок приросту основних промислово-виробничих засобів (200 із 220). Загалом основні засоби -- на 20 тис. грн. (2550 — 530), або на 9,3%, а основні промислово-виробничі засоби -- на 15,1%. Це спричинило зміни в їхній структурі.

Зростання та зміна структури основних промислово-виробничих засобів визначає виробничу потужність підприємства.

На обсяг, структуру та динаміку основних виробничих засобів впливають такі фактори:

* характер та особливості процесу виробництва (неперервний, дискретний);

* тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

* технологія, рівень спеціалізації та кооперування;

* методи організації виробництва.

У процесі аналізу визначають зміну структури під впливом комплексної механізації та автоматизації виробництва, впровадження нової технології.

На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної та вікової структури основних засобів.

Для аналізу динаміки використовують коефіцієнти оновлення та вибуття.

Коефіцієнт оновлення відображає інтенсивність оновлення і визначається відношенням вартості основних засобів, які надійшли за аналізований період, до їх загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття основних засобів з виробництва і є відношенням вартості основних засобів, які вибули за певний період, до її вартості на початок періоду.

Ці коефіцієнти визначають для всіх основних засобів.

Коефіцієнт оновлення промислово-виробничих засобів за даними табл. 2.1 становить:

а коефіцієнт вибуття відповідно

Аналізуючи структуру та динаміку основних засобів, враховують особливості їх функціонування у тій чи іншій галузі.

Важливим етапом аналізу основних засобів є визначення їх технічного стану, який у непрямій формі встановлюється його віком і показує частку вікової групи у загальній кількості одиниць цього виду устаткування.

де — середина вікового інтервалу;

q — частка кожної групи за цим видом устаткування,%.

Підвищення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.

Іншим узагальнюючим показником, що характеризує технічний стан засобів, є коефіцієнт спрацювання, який визначають як відношення нарахованої амортизації до початкової вартості всіх основних засобів та їхніх складових. Цей коефіцієнт показує, якою мірою основні засоби, що перебувають в експлуатації, спрацьовані, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт (табл. 2. 2).

Таблиця 2.2 Характеристика зміни технічного ставу основних засобів підприємства за рік

Показник

На початок року, тис. грн.

На кінець року, тис. грн.

Основні засоби

2530

2550

Спрацювання основних засобів

670

740

Спрацювання, %

26,5

28,9

Зростання спрацьованості основних засобів негативно характеризує діяльність підприємства з удосконалення матеріально-технічної бази виробництва.

У багатьох випадках розраховують коефіцієнт придатності основних засобів, який визначають як відношення залишкової вартості основних засобів до їх балансової вартості.

Віковий склад устаткування є важливою характеристикою технічного рівня основних засобів. Для його визначення аналізують стан встановленого устаткування за строками його експлуатації. Визначають тривалість експлуатації устаткування за періодами до 5 років, 5--10 років, 10--20 років тощо.

У процесі аналізу визначають кількість різних груп устаткування з різними періодами експлуатації, їхню частку, розробляють заходи щодо оновлення та приведення у відповідність до нормативів.

Для оцінки технічного рівня засобів праці визначають також частку прогресивного устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять для кожної групи машин і устаткування.

Аналізуючи технічний стан основних засобів, треба розглянути організацію ремонту, модернізації засобів праці і виконання ремонтних робіт. Звертають увагу на виконання ремонтних робіт у строк, високу якість ремонту, його економічність.

Ступінь забезпеченості основними засобами можна визначити, зіставляючи їх фактичну наявність з потребою. Потребу в основних засобах слід розглядати з позицій реалізації тактичних і стратегічних цілей підприємства.

Для оцінки ступеня задоволення тактичних потреб за базу розрахунку приймають величину виробничої потужності, яка визначається за продуктивністю технологічної (активної) частини основних засобів.

Проводячи аналіз, потрібно враховувати виділення технологічної виробничої та загальногосподарської систем основних засобів.

Технологічна система визначає структуру основних засобів, що забезпечують технологічний процес виробництва.

Виробнича система охоплює крім технологічної також необхідну інфраструктуру основних засобів для функціонування технологічної системи.

Загальногосподарська система містить крім виробничої також інфраструктуру основних засобів, які забезпечують повноцінну життєдіяльність підприємства і створюють умови для її прогресу.

Для цих систем потрібна раціональна збалансованість, за якою мінімізують амортизаційні відрахування та витрати на забезпечення їх функціонування. Нестача, як і надлишок основних засобів за будь-якою системою, або лімітує ділову активність, або формує непродуктивні витрати.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції та темпів зростання обсягу основних засобів, озброєності праці та її продуктивності.

До натуральних показників належать екстенсивне та інтенсивне використання основного устаткування, віддача в натуральному чи умовно-натуральному вираженні, використання виробничої потужності і ступінь її освоєння.

Вартісними показниками є віддача основних засобів, розрахована за вартісними показниками, та частка продукції за використаними основними засобами.

Загальним показником ефективності використання основних засобів є виробництво товарної (валової) продукції у розрахунку на 1 грн. їхньої середньорічної вартості.

Незважаючи на компактність показника віддачі основних засобів за вартісними значеннями показників розрахунку його значень, він дає необ'єктивну характеристику ефективності використання основних засобів і практично є недоцільним для порівняльного аналізу.

Причиною є ринковий механізм ціноутворення для продукції та для основних засобів, між якими не досягнуто чіткої еластичності. Крім того, вартісні оцінки не є визначальними (а лише оцінковими) під час формування технологічної виробничої або загальногосподарської систем основних засобів.

Тому аналіз віддачі основних засобів в цілому необхідно проводити за використанням технологічної системи (машин і устаткування) основних засобів та їх завантаження потоками потрібних для опрацювання матеріалів і укомплектованості робочими кадрами.

Проаналізуємо вплив на рівень фондовіддачі основних засобів таких факторів: продуктивності устаткування, коефіцієнта змінності, вартості одиниці устаткування, частки машин і устаткування в загальній вартості основних засобів.

Щоб розрахувати вплив цих факторів, формулу фондовіддачі основних засобів подають у такому вигляді:

де — обсяг виробництва товарної продукції, грн. ;

— обсяг продукції без урахування матеріальних витрат, грн. ;

— кількість машино-змін роботи устаткування, од. ;

— кількість установленого устаткування, од. ;

— вартість машин і устаткування, грн.

Зауважимо, що фондовіддача основних засобів, коефіцієнт матеріальних витрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, частка машин і устаткування у загальній вартості основних засобів перебувають у прямій залежності, а залежність віддачі основних засобів від вартості одиниці устаткування обернена, тому формула віддачі основних засобів є такою:

де — коефіцієнт матеріальних затрат (співвідношення вартості продукції до її вартості без матеріальних витрат);

— продуктивність роботи устаткування, грн. /од. ;

— коефіцієнт змінності роботи устаткування;

— вартість одиниці устаткування, грн. ;

— частка машин й устаткування у загальній вартості засобів.

Для факторного аналізу використаємо дані аналітичної табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Вихідні дані для аналізу фондовіддачі основних засобів

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Звітний рік, % до минулого

1.

Обсяг валової продукції, тис. грн.

1850

2000

108,11

2.

Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.

2530

2550

100,80

3.

Вартість машин і устаткування (на початок і кінець року), тис. грн.

1200

1250

104,17

4.

Матеріальні витрати (без витрат за статтею «Інші витрати»), тис. грн.

1400

1550

110,71

5.

Кількість одиниць встановленого устаткування, од.

746

802

107,5

6.

Кількість відпрацьованих машино-змін

970

1125

115,98

7.

Продукція за вирахуванням матеріальних витрат, тис. грн.

1130

1000

88,49

8.

Коефіцієнт матеріаломісткості

1,64

2,0

121,95

9.

Продуктивність устаткування (рядок 7: рядок 6)

1,16

0,89

76,30

10.

Коефіцієнт змінності (рядок 6: рядок 5)

1,30

1,403

107,92

11.

Вартість одиниці устаткування (рядок 3: рядок 5)

0,62

0,64

103,20

12.

Частка машин і устаткування у загальній вартості основних засобів (рядок 3: рядок 2)

0,47

0,49

103,35

13.

Фондовіддача основних засобів (рядок 1: рядок 2), грн. /грн.

0,73

0,78

107,25

На основі побудованої аналітичної таблиці аналізують вплив окремих факторів. Загальне відхилення фондовіддачі основних засобів становить 0,05 грн. /грн. (0,78 — 0,73).

Щоб проаналізувати вплив окремих факторів на загальне відхилення фондовіддачі основних засобів побудуємо табл. 2.4.

На зниження фондовіддачі основних засобів вплинуло зменшення продуктивності устаткування (-0,27).

Залежність фондовіддачі основних засобів від зміни частки машин і устаткування можна розрахувати й іншим способом, враховуючи, що

Таблиця 2.4 Оцінка впливу окремих факторів на зміну фондовіддачі основних засобів

Фактор

Вихідна фондовідда-ча ОЗ

Зміна показників, %

Фондовідда-

ча ОЗ з урахуванням аналізованих показників

Вплив на фондовіддачу ОЗ окремих факторів

1.

Зміна матеріальних витрат

2,0

121,95

1,64

+0,36

2.

Зміна продуктивності устаткування

0,89

76,30

1,16

-0,27

3.

Зміна коефіцієнта змінності

1,403

107,92

1,30

+0,1

4.

Зміна вартості одиниці устаткування

0,64

103,20

0,62

+0,02

5.

Зміна частки машин і устаткування у вартості основних засобів

0,49

103,35

0,47

+0,02

Загальна зміна віддачі основних засобів

+0,05

Вартість основних засобів може змінюватися під впливом:

* зміни кошторисної вартості заново введених в експлуатацію об'єктів порівняно з діючими;

* невідповідності у темпах зміни та продуктивності нового устаткування;

* наявності надлишкового невстановленого і бездіяльного устаткування та ін.

Однак особливої уваги потребують фактори віддачі основних засобів, пов’язані зі зміною віддачі виробничого устаткування (табл. 2. 5).

Аналіз роботи виробничого устаткування ґрунтується на розгорнутій системі показників його використання за кількістю (забезпеченням) часу роботи та за потужністю.

Джерелом аналізу є статистична звітність про роботу устаткування.

Таблиця 2.5 Розрахунок впливу окремих факторів на показник фондовіддачі основних засобів

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення

Валова продукція, тис. грн.

1850

2000

+150

Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.

2530

2550

+20

Середньорічна вартість машин і устаткування, тис. грн.

1200

1250

+50

Частка машин і устаткування у загальній вартості основних засобів, коефіцієнт

0,474

0,490

+0,02

Фондовіддача основних засобів, грн. /грн.

0,73

0,78

+0,05

Фондовіддача машин і устаткування, грн. /грн.

1,54

1,60

+0,06

Зміна віддачі основних засобів за рахунок:

-- зміни частки машин і устаткування

-

-

+0,02

-- зміни віддачі машин і устаткування

-

-

0,03

Аналіз роботи виробничого устаткування ґрунтується на розгорнутій системі показників його використання за кількістю (забезпеченням) часу роботи та за потужністю. Джерелом аналізу є статистична звітність про роботу устаткування. Крім того, для аналізу використовують нормативні та планові документи, внутрішньозаводську звітність, матеріали вибіркових спостережень.

Аналізуючи використання устаткування, насамперед треба перевірити ступінь забезпеченості підприємства устаткуванням та повноту його використання.

Як відомо, все устаткування поділяється на наявне, встановлене і діюче. До наявного належить усе устаткування підприємства незалежно від того, де воно перебуває і в якому стані, до встановленого -- змонтоване, підготовлене до роботи устаткування, що розміщене в цехах. Встановлене устаткування може бути у резерві, на консервації, в ремонті і модернізації. Діюче устаткування -- це устаткування, що фактично працює незалежно від часу його роботи.

Під час аналізу оцінюють коефіцієнти використання наявного і встановленого устаткування (табл. 2. 6).

Таблиця 2.6 Характеристика використання наявного та встановленого устаткування

Устаткування

За планом

Фактично

Відхилення, %

Наявне, од.

1200

1200

100

Встановлене, од.

1108

1112

100,4

Діюче, од.

940

956

101,7

Працююче, % до наявного

78,3

79,7

101,7

Діюче, % до встановленого

84,8

85,97

101,4

Із даних табл. 2.6 випливає, що на підприємстві фактично 82 одиниці устаткування не встановлено (перебуває на складі 6,83% = 82 * 100: 1200), а 20,3% наявного і 14,03% встановленого устаткування не працює.

Для аналізу потрібно з діючого устаткування виокремити запасне та не змонтоване, а із встановленого -- надпланове і невстановлене. Введення в дію невстановленого устаткування збільшує випуск продукції. Недоотриману продукцію можна визначити множенням кількості невстановленого устаткування на кількість відпрацьованих годин за зміну і на годинну продуктивність одного верстата за планом.

Другий напрям аналізу -- це оцінка ефективності експлуатації устаткування. Підвищення ефективності експлуатації працюючого устаткування забезпечується двома шляхами -- екстенсивним (в часі) та інтенсивним (за рахунок потужності).

Показниками, які характеризують екстенсивний шлях використання устаткування, є кількість устаткування; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і верстатів.

Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції за одну верстато-годину, тобто його продуктивністю.

Вихідні дані в аналізі беруться з балансу робочого часу устаткування: календарний, режимний, плановий. Календарний визначається як добуток кількості календарних днів у році і верстато-годин на добу.

Він поділяється на режимний і поза-режимний час.

Режимний фонд визначають із кількості робочих днів у році, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування, кількості верстатів, крім тих, які підлягають планово-запобіжному ремонту або мають бути у капітальному та поточному ремонті.

Поза-режимний час охоплює вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

Плановий фонд часу охоплює кількість годин, які підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, у резерві тощо). Плановий фонд відрізняється від режимного кількістю планових втрат робочого часу.

Фактично використаний фонд часу роботи устаткування -- це кількість фактично відпрацьованих верстато-годин.

Показники використання календарного, режимного та планового фондів часу роботи устаткування відображають ступінь його завантаження. Однак діюча система обліку й звітності не сприяє точній оцінці, оскільки не відображає реально відпрацьованого часу. На практиці оцінювання використання устаткування у часі проводиться за даними разових спостережень (фотографії).

Сукупний вплив екстенсивних та інтенсивних факторів на обсяг продукції можна проаналізувати, використовуючи табл. 2.7.

Таблиця 2.7 Вплив факторів завантаження устаткування за час його роботи на додатковий випуск продукції, тис. грн.

Показник

За планом

За звітом

Відхилення

Валова продукція

1900

2000

+100

Відпрацьовано верстато-годин

432

400

-32

Вироблено продукції за верстато-годин

4,4

5,0

+0,6

Розраховуємо:

— коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (відношення фактично відпрацьованих верстато-годин до планових): 400: 432 = 0,93,

— коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (відношення фактичного випуску продукції за одну верстато-годину до планового): 5,0: 4,4 = 1,14,

— коефіцієнт інтегрального використання: 0,93 * 1,4 = 1,30.

Результати свідчать про резерви виробництва, зумовлені втратами робочого часу (плановий фонд часу виконаний на 93%), що призвело до недовипуску продукції, хоча ці втрати були покриті зростанням продуктивності устаткування на 14%.

Загальне відхилення від плану валової продукції становить 100 тис. грн., у тому числі:

* за рахунок зменшення кількості відпрацьованих верстато-годин не додано продукції на: -32 * 4,4 = -140,8 тис. грн. ;

* внаслідок зростання виробітку за верстато-годину випуск продукції зріс на: 0,6 * 400 = 240 тис. грн.

Загальний вплив двох факторів становить суму перевиконання плану: 240 — 140,8 = +99,2 тис. грн. Екстенсивне використання устаткування характеризується також коефіцієнтом змінності (Кзм), який визначають як відношення відпрацьованих верстато-змін (Т) до загальної кількості встановленого устаткування (Свст):

Наприклад, у цеху 100 одиниць устаткування, з них 90 працює у першу зміну, 60 -- у другу, тоді загальний коефіцієнт змінності становитиме:

90 * 50: 100 = 45 в 1,4.

Підвищення коефіцієнта змінності прямо пропорційне збільшенню випуску продукції. Якщо Кзм зростає з 1,4 до 1,6, то додатковий випуск продукції в умовах попередньої задачі зростає до: 2000 * 1,6: 1,4 = 2286 тис. грн.

Основні причини низького коефіцієнта змінності -- неукомплектованість робітниками, несправність устаткування, тривалий позаплановий ремонт, недоліки у забезпеченні матеріальними ресурсами тощо.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується не тільки показниками випуску продукції за одну верстато-годину, а й низкою натуральних і умовно натуральних показників: отримана продукція з 1 кв. м виробничої площі, навантаження на виробничу одиницю та ін.

Ці показники характеризують також ефективність використання виробничих засобів у їх пасивній частині. Випуск продукції з 1 кв. м виробничої площі визначають як відношення валової продукції підприємства до його виробничої площі. Зростання випуску продукції з 1 кв. м виробничої площі свідчить про підвищення ефективності її використання.

Під час аналізу враховують прогресивні зміни у структурі виробничих площ (табл. 2. 8).

Таблиця 2.8 Оцінка використання виробничої площі підприємства

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення

Валова продукція, тис. грн.

1850

2000

+150

Виробнича площа, всього, кв. м

28 500

29 000

+500

Виробнича площа цехів, кв. м

26 100

26 400

+300

Частка площі цехів у загальній площі, %

91,6

91,0

-0,6

Випуск продукції на 1 кв. м: площі цехів

64,9

68,9

+4

Загальної площі

70,9

75,7

+4,8

На аналізованому підприємстві структура виробничих площ дещо погіршилася, оскільки частка площі цехів зменшилася на 0,6%. Однак поліпшилося використання виробничих площ.

За даними табл. 1.8 можна визначити вплив на випуск продукції зміни виробничої площі та випуску продукції з 1 кв. м її величини.

Загальне відхилення випуску валової продукції становить +150 тис. грн., у тому числі:

* за рахунок збільшення виробничих площ цехів випуск продукції зріс на: 300 * 70,9 = 22 тис. грн. ;

* за рахунок підвищення випуску продукції з 1 кв. м виробничої площі цехів: +4,8 * 26 400 = +127 тис. грн.

Сумарний вплив факторів: 22 + 127 = 149 тис. грн.

Такий аналіз доцільно проводити для всіх внутрішньовиробничих підрозділів підприємства.

Обсяг, структура, технічний стан основних засобів та ефективність їх використання є визначальними параметрами виробничої потужності підприємств.

Виробничою потужністю називають максимально можливий обсяг виробництва продукції певного асортименту й якості за одиницю часу. її визначають за потужністю провідних виробничих підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів) і вона є вагомою для оцінки збалансованості у забезпеченні основними засобами.

Головними елементами, які визначають виробничу потужність, є:

* склад устаткування і його кількість за видами;

* техніко-економічні показники використання машин і устаткування;

* фонд часу роботи устаткування;

* виробнича площа підприємства та його підрозділів;

* експлуатаційні можливості машин і устаткування. Виробничу потужність провідного виробничого підрозділу можна розрахувати за формулою:

де n -- кількість одиниць провідного устаткування, од;

ФТ -- максимальний фонд часу роботи провідного устаткування, год. ;

Тв -- прогресивна норма трудомісткості продукції на цьому устаткуванні, год. /од.

Виробнича потужність не є сталою величиною і може змінюватися за рахунок введення нових потужностей, вибуття за різними причинами та поліпшення використання її проектних параметрів.

Тому для оцінки ступеня використання виробничої потужності використовують показник її середньорічної величини (Пср), який визначають так:

де Пп -- потужність на початок року, од. ;

Псрвв та Псрвиб -- середньорічне введення і вибуття виробничої потужності, од.

Ступінь використання виробничої потужності буде визначатися відношенням випуску продукції (планового чи фактичного) до величини виробничої потужності підприємства.

3. Шляхи удосконалення організації обліку основних засобів

основний засіб облік актив

Для ефективного функціонування підприємства однією з головних умов являється забезпечення його основними засобами. Завдяки їм розпочинається функціонування промислового підприємства.

Позицію основних засобів у діяльності підприємства зумовлює особливі вимоги до інформації використання та руху основних засобів.

Основні засоби є матеріально-технічною базою підприємства, вони визначають обсяги виробництва та його виробничу потужність, а ефективне управління основними засобами сприяє покращенню техніко-економічних показників роботи підприємства, а саме — зростанню обсягів випуску продукції та зниженню її собівартості.

Необхідність інформаційного забезпечення процесами управління основних засобів зумовлює необхідність впровадження на підприємстві науково обґрунтованої системи обліку основних засобів, яка б була адекватною складу об'єкту управління.

Організація обліку основних засобів визначена як «процес цілеспрямованого вибору та безперервного упорядкування способів і прийомів збирання, обробки та видачі достовірної та своєчасної вихідної інформації про наявність, рух, збереження та використання основних засобів із метою прийняття управлінських рішень».

Облікова інформація являється чи не єдиною інформаційною основою всіх процедур (облікових, аналітичних і контрольних), отже можна зробити висновок, що в удосконаленні організації обліку, перш за все, важливим є формування складу та визначення змісту показників, яких в свою чергу доцільно відображувати, обробляти та узагальнювати у системі обліку.

На вибір облікових показників дуже впливають чинники, які займають позицію протилежного характеру. Для того щоб забезпечувати не тільки потреби обліку, а й інших функцій управління, в використанні яких бере участь облікова інформація, то склад інформації повинен бути достатнім.

Проте, якщо подивитися з іншого боку, то одержання великої кількості інформації підвищує вартість облікових робіт, а також переповнює облік непотрібними показниками.

Це ускладнює розробку оптимальних рішень, а також зменшує оперативність одержання необхідної інформації, отже потрібно реєструвати інформацію тільки в тому обсязі, який дозволяє здійснювати управлінський вплив на господарські процеси.

Для того щоб вибрати оптимальний обсяг та склад інформації, потрібно виходити із завдань, поставлених суб'єктами господарювання та системи державної та внутрішньогосподарської звітності.

Потрібно організувати систему послідовності логічно взаємопов'язаних між собою операцій облікового процесу, для більш досконалого документування операцій з руху основних засобів, облікову реєстрацію та складання звітності.

Також на нашу думку потрібно удосконалити носії інформації з обліку основних засобів. З документів, якими оформлюється рух основних засобів та регістрів обліку потрібно видалити графи, в яких зазначається балансова вартість, норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення та капітальний ремонт, а замість них додати: вартість основних засобів (з можливістю зазначення усіх видів оцінок), строк корисного використання, група основних засобів, метод амортизації, а також показники, що характеризують переоцінку (первісної вартості та зносу).

Якщо слідкувати вище наданим вказівкам, то обсяг зайвої роботі облікового апарату зменшиться, а це в свою чергу дозволить зосередитися в отриманні результативної інформації, що впливає на формування управлінських рішень.

Для раціональної організації обліку основних засобів потрібно визначити певні об'єкти для кожного виду.

У П (С)БО 7 «Основні засоби» окреслені три підходи до ідентифікації об'єкта основних засобів, які не суперечать положенням Державного класифікатора України:

1) закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

2) конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

3) відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя та єдиний фундамент, унаслідок чого кожний предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

З першими двома пунктами, а точніше характеристиками які їм відповідають, проблем не виникає. Що ж стосується обліку будівель цехів, офісів, майстерень тощо інвентарним об'єктом вибирають кожну будівлю разом з будівлями, що прилягають до неї. Об'єктом обліку обладнання та машин є кожна машина з її фундаментом ті всіма пристосуваннями до неї.

Прикладом такого об'єкта може слугувати комп’ютер, до його складу потрібно включити монітор, клавіатуру, принтер, системний блок, мишу, вони забезпечують повне виконання його функцій.

Отже, можна стверджувати, що практичні і теоретичні засади організації обліку основних засобів потрібно вдосконалювати у напрямі максимального пристосування до потреб суб'єктів господарювання. До основних шляхів удосконалення належить оптимізація кожної форми документів, регістрів обліку, способів і методів збирання, обробки та узагальнення облікової інформації.

Висновки

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначено в Положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Норми цього положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності.

Усі операції, пов’язані з рухом основних засобів, оформлюються первинними документами, які забезпечують правильність і своєчасність їх обліку.

Документування основних засобів оформлюється такими первинними документами як: «Акт приймання — передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів», «Акт введення в експлуатацію основних засобів», «Акт списання основних засобів», «Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини», «Інвентарна картка обліку основних засобів», «Опис інвентарних карток по обліку основних засобів», «Картка обліку руху основних засобів». Для обліку основних засобів використовується рахунок 10 «Основнi засоби». За дебетом рахунка 10 «Основні засоби» відображається надходження основних засобів на баланс підприємства, а за кредитом — вибуття основних засобів внаслiдок продажу, безоплатної передачі.

Важливе значення має аналiз вивчення руху i технiчного стану основних засобiв. Для аналізу особливе значення має розподiл виробничих основних засобiв основної дiяльностi пiдприємства на двi частини: активну i пасивну. Мета економiчного аналiзу ефективностi використання основних засобiв полягає у визначеннi забезпеченостi основними засобами за умови найбiльш iнтенсивного їх використання та пошуку резервiв пiдвищення фондовiддачi. Інтенсивне поліпшення використання основних засобів означає підвищення ступеня завантаження виробничих потужностей в одиницю часу.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф. А. Бухгалтерський фінансовий облік. -Житомир, 2000р.

2. Житна І. П., Нескреба А. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. — К.: Вища школа, 1999.

3. Житна І. П., Нескреба А. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств — К.: Вища школа, 2004р.

4. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні' від 16. 07. 99 р, № 996-ХIV, зі змінами і доповненнями.

5. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. — К: КНЕУ, 2001.

6. Пархоменко В. М. Бухгалтерський облік в Україні: Нормативи. Коментарі - Луганськ: Промдрук ДСД Лугань, 2004

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби', від 27. 04. 00р. № 92.

8. Поддєрьогін А. М. Фінанаси підприємств. К.: КНЕУ, 2005р.

9. Пушкар М. С. Фінансовій облік: Підручник. -Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

10. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. зал. — 6-те вид. — К.: А.С.К., 2004.

11. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Практичний посібник — К: «Лібра, 2004 р.

12. Чебанова Н. В., Єфіменко Т. І. Фінансовий облік: Підручник. — К.: ВЦ «Академія». 2007.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой