Банківська система

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Банківська система — складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на взаємовідносинах між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов’язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів — комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям «банк банків» та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Метою моєї курсової роботи є вирішення таких завдань: висвітлення теоретичних аспектів функціонування банківської системи України, аналіз діяльності банківської системи України та регулювання діяльності банківської системи України.

Предметом та об'єктом дослідження є банківська система України. (Банківська система та грошова пропозиція. Функції НБУ та комерційних банків).

Поняття, типи та функції банківської системи

Банк (від італ. banco — лава) — кредитно-фінансова установа, яка здійснює грошові розрахунки, акумулює грошові кошти та інші цінності, надає кредити та здійснює послуги за фінансовими операціями. Банківська система більшості країн є дворівневою: Комерційні банки: на першому її щаблі розташовано комерційні банки, що безпосередньо здійснюють обслуговування фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку; Центральні банки: На другому щаблі розташовано центральний банк («банк банків»), що здійснює емісійну та грошово-кредитну політику в державі, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому. В Україні ці функції виконує Національний банк України.

Банківські ресурси (пасиви) — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні банку й використовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій. Банківські операції - операції, які забезпечують функціонування й прибутковість банків. Розрізняють пасивні (наприклад, залучення депозитів) та активні (наприклад, надання кредитів). У комерційних банках, насамперед, мають на меті одержання прибутку, та супроводжуються необхідними записами на банківських рахунках та в бухгалтерських документах.

Активні операції банків — банківські операції, за допомогою яких банки розміщують наявні в них грошові ресурси (видача позик, купівля цінних паперів тощо). У світовій практиці існує дві моделі сегментації банківської діяльності:

1. модель сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

2. модель універсальності, коли обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності: державні банки; акціонерні банки; кооперативні банки.

2. За масштабами операцій: роздрібні - акумулюють невеликі за обсягом кошти чисельних клієнтів. Потрібна розвинена інфраструктура; * оптові - обслуговують невелику кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням: * міжнародні; * регіональні; * банки, що діють у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій: * спеціалізовані (наприклад, ощадні банки, які спеціалізуються на залученні депозитів фізичних осіб; акцептні банки); * універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва й страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву й регіональну спеціалізації банків.

Міжнародна практика знає кілька типів банківських систем: розподільна централізована банківська система; ринкова банківська система; банківська система перехідного типу. Банківська система розподільного (централізованого) типу має такі особливості: * Держава є єдиним власником. Монополія держави на формування банків. * Однорівнева банківська система. * Відповідальність держави по зобов’язанням банків * Банки підкоряються уряду і залежать від його оперативної діяльності. * Кредитні і емісійні операції зосереджені в одному банку. * Керівник банку призначається центральною або місцевою владою державними органами управління. На противагу розподільної (планово-адміністративної) системі банківська система ринкового типу має такі відмінності: * Відсутністю монополії держави на банківську діяльність. * Емісійні і кредитні функції розділені між собою. Емісія готівки зосереджена в центральному банку, кредитування підприємств та населення здійснюють різні ділові банки — комерційні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадні і т. д. * Комерційні банки не відповідають по зобов’язанням держави, так само як і держава не відповідає по зобов’язанням комерційних банків. Щодо функцій то, виділяють наступні специфічні функції банківської системи України: а) створення грошей і регулювання грошової маси; б) трансформаційна функція; в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції приймають участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності. Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти однихсуб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики. Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності тагрошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи.

Данило Гетманцев зазначає, що банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи України, зокрема, шляхом: * забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо; * розробки та забезпечення способів управління ризиками; * забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання; * забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема, шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі; * забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.

Роль банківської системи у розвитку ринкових відносин

Економічний розвиток країни в умовах ринкових відносин потребує налагодженої системи інституційного забезпечення. В умовах, коли певна частина суб'єктів фінансово-економічних відносин володіє фінансовими ресурсами, а інша має в них потребу, постає питання про активізацію діяльності посередницьких структур, діяльність яких відбувається у середовищі економічної нестійкості та зростаючої конкуренції. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у механізмі організації та регулювання господарського життя суспільства та регулюванні ринкових відносин. За роки економічної незалежності в Україні побудована власна банківська система, проте тенденції розвитку світових ринків висувають нові вимоги до функціонування банківських структур, підвищення якості наданих ними послуг, забезпечення стійкості та ліквідності. Банки на сьогодні є одним із основних суб'єктів фінансового ринку, зокрема, та економіки загалом. На відміну від більшості фінансових інститутів, вони мають у розпорядженні залучені кошти фізичних та юридичних осіб, тому, виконуючи функцію управління фінансовими ресурсами, банківські структури значну увагу змушені приділяти забезпеченню можливості в майбутньому повернути кошти вкладникам, дотриманню окремих нормативів та обмежень, які забезпечують стабільність функціонування банківської системи. Становлення банківської системи формувалося еволюційним шляхом, починаючи з періоду розвитку товарного виробництва та поширення грошових відносин, з наукової точки зору представляє інтерес процедура кількісної та якісної оцінки місця банківських структур у системі грошовокредитних відносин.

Грошові відносини характерні для різних секторів економіки та у кожному з них проявляють свої специфічні риси:

а) сфери обслуговування товарного виробництва та обігу: властивий зустрічний рух товарних і грошових потоків. Товарно-грошові відносини існують при різних способах виробництва, зберігаючи при цьому характерні ознаки, про що зазначали ще К. Маркс і Ф. Енгельс у наукових працях;

б) фінансової системи: грошові відносини пов’язані з формуванням та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів;

в) кредитної сфери: грошові відносини опосередковують рух позикового капіталу без зустрічного товарного потоку, однак у зворотному напрямку забезпечують безперервність процесів відтворення.

Банківська система, як і кожний її елемент, мають відповідати вимогам кожного конкретного етапу суспільного розвитку. Тобто характер, цілі, напрямки діяльності банків, перелік та умови надання ними тих чи інших послуг повинні бути адаптовані до реальних потреб ринкової економіки. Розвиток банківської системи в сучасних умовах потребує кардинальних змін щодо самої структури, умов і методів її функціонування, відповідаючи таким чином потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує. Однак, якщо темпи трансформації у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки, це негативно відображається на самих банках, результати діяльності яких можуть істотно нівелюватися через відставання від рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів — суб'єктів господарювання всієї економіки з наданням їй, як і банківській системі, вищого рівня розвитку.

Формування банківської системи України в умовах становлення нового економічного порядку та розширення міжнародної співпраці неоднозначно оцінюють фахівці та аналітики. Світові глобалізаційні процеси зумовлюють необхідність активізації банківського сектора як регулятора соціально-економічного розвитку суспільства. Саме банки в своєму арсеналі мають важелі впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та багато інших сфер економіки. Події останніх років у світовій економіці підтвердили — будь-які зміни у сфері фінансових та грошово-кредитних відносин неминуче позначаються на економічному розвитку країн, тим більше в умовах все зростаючої залежності країн одна від одної. Після кризи іпотечного кредитування в США у серпні 2007 р. світова економіка продемонструвала зниження основних показників активності, разом із тим, країни, що розвиваються, продовжували утримувати позитивні тенденції в економічному розвитку.

Лише у вересні 2008 р. після дефолту американського банку Lehman Brothers, невиправданої державної фінансової підтримки з боку урядів США і країн Європи банківських установ відбувся черговий сплеск кризових явищ. Обсяги промислового виробництва і торгівлі товарами наприкінці 2008 р. суттєво зменшились як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. За оцінками фахівців МВФ, світовий ВВП у цей період зменшився на 6,2% у річному вимірі порівняно зі зростанням в аналогічний період 2007 р. на 4%. Занепокоєння викликає і той факт, що негативна тенденція, незважаючи на прогнози, зберігалась і на початку 2009 р.

Найвразливішими до економічної кризи виявилися розвинені країни, в яких зниження ВВП досягло 7,5%, і хоча США найбільше відчули її прояв через нестабільність фінансового ринку, в розвинених країнах Європи й Азії дошкуляли значні труднощі через спад обсягів торгівлі та зростання фінансових проблем унаслідок погіршення ситуації на ринку житла. У країнах, в яких формується ринок, відбувся спад ВВП, однак менш різкий, аніж у розвинених країнах, проте кризові явища охопили як фінансові, так і торгові потоки. У дослідженні МВФ зазначено, що спад активності через велику частку експорту товарів обробної промисловості в структурі зовнішньої торгівлі, проте для Індії та Китаю вона значно менша, що й обумовило меншу вразливість. Серйозні наслідки криза спричинила і для країн Східної Європи та СНД, адже для них була властива суттєва залежність економіки від зовнішнього фінансування та експорту промислової продукції, зокрема експорту біржових товарів. Водночас через спад цін на біржові товари і слабкий попит на експорт товарів найбільше постраждали країни Африки, Латинської Америки та Близького Сходу.

Тобто, за умови рецесії країнам слід, безперечно, реорганізувати фінансовий сектор, але не менш важливо виробити узгоджену політику стимулювання глобального попиту та відмови від протекціоністських заходів у міжнародній торгівлі. Якщо аналізувати тенденції та наслідки світової фінансової кризи, то поточна рецесія є синхронною і найважчою за останніх 50 років. Загалом, у розвитку світової економіки фахівці виділили чотири найнижчі точки глобальної економічної активності - 1975, 1982, 1991, 2009 рр. До кризових точок іноді відносять і 1998-й та 2001-й, проте в ці роки світовий реальний ВВП на душу населення не знижувався, а у зазначені чотири періоди зменшилися всі показники глобальної активності: темпи світового промислового виробництва, рівень безробіття, сукупний обсяг торгівлі, темпи споживання нафти та зростання потоку капіталу. Світова економічна криза внесла свої корективи у прогнози економічного розвитку як країн зокрема, так і світу в цілому, зважаючи на зростання взаємозалежності національних економік. За інформацією ЄБРР, економіка України перебуває в стані падіння, починаючи з третього кварталу 2012 року, що пов’язано з негативним впливом зовнішніх чинників, поганим бізнес-середовищем і нестабільністю внутрішньої політики. Зниження зовнішнього попиту призвело до падіння виробництва в таких ключових секторах, як машинобудування, металургія та хімічна промисловість, при цьому продовжує скорочуватися будівництво.

За оцінками ЄБРР, кредитування розвивається повільними темпами, що пов’язано з високими процентними ставками в національній валюті на рівні 20%, при цьому Нацбанк продовжує посилювати контроль руху капіталу. Зовнішні ризики, як зазначає ЄБРР, залишаються дуже високими, тоді як резерви НБУ скоротилися до рівня 2,5 місяця імпорту при обмеженому доступі уряду до міжнародних ринків капіталу.

Як повідомляв УНІАН, ЄБРР прогнозував зниження на 0,5% ВВП України в 2013 році в травні цього року. Світовий банк у жовтні цього року погіршив прогноз зростання економіки України за підсумками 2013 року до 0% із раніше прогнозованого показника в 1%. За версією Міжнародного валютного фонду, ВВП України за підсумками 2013 року становитиме 0%, за версією міжнародної аудиторської компанії «Ернст енд Янг» — 1,1%. Згідно з державним бюджетом на поточний рік, номінальний ВВП у 2013 р. має становити 1,576 трлн грн, зростання ВВП — 3,4%. Згідно зі звітом агентства, який презентував Чарльз Севілль, середньорічна інфляція в Україні за підсумками 2013 року очікується на рівні 1,5%, наступного року — на рівні 5%. Показник інфляції в Україні у вересні 2013 року порівняно з серпнем не змінився і становив 0%, у річному виразі (проти вересня 2012 року) зафіксована дефляція в 0,5%, із початку 2013 року (вересень 2013 року до грудня 2012 року) дефляція становила 0,6%.

На тему: Fitch прогнозує падіння резервів НБУ до $ 12,9 млрд у 2014 році Водночас, у вересні вперше з початку року базова інфляція (базовий індекс споживчих цін, БІСЦ) порівняно з серпнем 2013 року прискорилася до 0,1%. Україна завершила 2012 рік із дефляцією 0,2%. Зниження споживчих цін за підсумками 2012 року було зафіксовано вперше з 2002 року. Держбюджет України на 2013 рік розраховано виходячи з прогнозних макроекономічних показників річної інфляції (грудень до грудня) в 4,8%, граничного дефіциту держбюджету в 3,2% ВВП і темпів зростання ВВП у 3,4%. У жовтні МВФ у своєму прогнозі розвитку світової економіки знизив прогноз інфляції по Україні до 0% у 2013 і 1,9% у 2014 році. Згідно з прогнозом Світового банку, рівень інфляції в Україні за підсумками 2013 року становитиме 0,3%. Кабінет міністрів 14 вересня зареєстрував проект держбюджету на 2014 рік, що передбачає зростання ВВП на 3%, інфляцію на рівні 8,3% (грудень до грудня), держборг у 32,4% ВВП і дефіцит держбюджету на рівні 2,7% ВВП. Проект відправлено на доопрацювання. При збереженні таких темпів зростання виробництва Україна досягти до кризових показників зможе уже у 2012−2013 рр. Разом з тим, існують галузеві особливості розвитку України, які залежать від розвитку світових ринків. Наприклад, такими вразливими є металургійний сектор, частка якого в структурі промислового виробництва становить близько 25%, тоді як в структурі експорту — понад 40%.

Динаміка промислового виробництва в І півріччі 2011 р. досить чітко відтворювала динаміку світових цін на сталь, зростання яких поряд із подорожчанням нафти через політичну кризу в країнах Північної Африки і Близького Сходу сприяло прискоренню темпів збільшення випуску (до 11,5% у лютому), однак цінова корекція, що відбулася потім, негативно вплинула і на динаміку виробництва в Україні. Інфляційні процеси продовжують залишатися одним з негативних факторів. За 6 місяців 2011 р. За даними Державної служби статистики України, обсяг промислового виробництва по країні у вересні 2013 року знизився на 5,6% до вересня 2012-го, що гірше серпневого і липневого показників (5,4% і 4,9% відповідно), але краще червневого і травневого (5,7% і 9,3%).В цілому за підсумками дев’яти місяців спад залишається на рівні 5,2%. Держстат також уточнив, що у вересні в порівнянні з серпнем поточного року промислове виробництво скоротилося на 0,4%. Зазначалося, що високі процентні ставки за кредитами і відповідно за депозитами в Україні встановлені тому, що дуже великі темпи інфляції. Офіційні прогнози щодо інфляції за 2013 рік дають показник у 0. 2%, що виглядає щонайменше дивно на тлі депозитних ставок в 20 — 25%. Відразу згадується 1998 рік, коли в першому півріччі депозит можна було розмістити під 40% річних, після чого пішов розгін інфляції і гривня впала з 1.8 до 5.4 грв / дол.

Високі відсотки за депозитом бувають тільки в країнах з високим рівнем інфляції.

У збалансованих економіках на банківських депозитах не заробляють. Це інструмент для часткового заощадження грошей від інфляції. І в більшості випадків ставки за депозитами трохи менше показника інфляції У найближчій перспективі очікується запровадження ще одного банківського регулятора — підвищення ставок рефінансування. Інтеграційні процеси нині охоплюють різні сфери економіки, але найбільш відчутними вони є у фінансовій системі, зокрема у банківському секторі. Тому, моніторинг нових умов функціонування банківської системи є вкрай необхідним як для з’ясування тенденцій діяльності, так і для виявлення змін у банківській сфері в умовах глобалізації. Забезпечення стійкості банківської системи загалом і кожного банку зокрема є об'єктивною потребою і закономірністю розвитку економічних процесів в країні. Стійкість банку слід розуміти як такий стан, за якого банк упродовж порівняно тривалого періоду зберігає та нагромаджує капітал, не зазнаючи труднощів у виконанні своїх функцій і досягненні мети своєї діяльності - отриманні прибутку, та має реальні шанси для збереження цього стану у майбутньому.

Можна виокремити три основні групи чинників, які визначають стійкість банків:

зовнішні чинники;

чинники стану світових економічних процесів;

чинники діяльності окремого банку.

Першу групу становлять зовнішні чинники, не пов’язані безпосередньо з діяльністю кожного банку зокрема, і банківської системи загалом. Значимою є загальна економічна ситуація, яка визначається насамперед реалізацією економічної політики. Негативним є нестабільність фінансового ринку, системна банківська криза, затяжна стагнація виробничої сфери, невиконання державою своїх зобов’язань, зокрема фінансування державних замовлень, неврегульована нормативно-правова база і постійна зміна законодавчих актів тощо. До цієї групи належать також чинники, пов’язані з практичною діяльністю головного інституту грошово-кредитної системи — НБУ при виконанні покладених на нього найважливіших функцій: по-перше, проведення грошово-кредитної політики; по-друге, регулювання грошового обороту в країні; по-третє, здійснення банківського нагляду за діяльністю банків. Другу групу чинників становлять чинники стану світових економічних процесів. Прикладом є світова фінансова криза 2008 року, яка позначилася на фінансово-економічному становищі більшості країн. Незважаючи на відмінність причин кризових явищ, спільними можемо назвати: велику концентрацію фіктивного капіталу, лібералізацію фінансової та банківської систем, низький рівень капіталізації банківської системи, нерозвиненість фінансових інститутів тощо. Згідно із прогнозами, кризові явища відбуватимуться і в майбутньому, а їх причиною називають нагромадження фіктивної вартості, тобто фіктивний характер капіталізації досягне граничного рівня і буде приведений до значення реальної капіталізації. Світовий досвід та узагальнення причин і наслідків банківських криз дає змогу визначити такі заходи щодо подолання негативних наслідків (для деяких країн вони можуть стати чинниками, дотримання яких дасть можливість попередити кризові явища):

реструктуризація банківської системи;

посилення банківського нагляду;

рекапіталізація банків;

подолання кризи ліквідності.

Третя група чинників пов’язана з діяльністю самого банку і його фінансовими можливостями, де головним є: — дотримання обов’язкових економічних нормативів встановлених Національним банком України, оскільки їх недотримання не тільки створює реальну загрозу фінансовому стану банку, а й через застосування штрафних санкцій може негативно відобразитися на стані власних коштів банку.

Необхідність посилення банківського нагляду в Україні є очевидним:

за допомогою регулятивних інструментів підтримуються цілісність, стійкість та ліквідність банківської системи;

узгодженість кредитної політики банку з об'єктивними потребами економіки, тобто місце банку в ринковій ніші визначається за змістом банківських операцій:

орієнтація на перерозподіл грошових засобів на фінансовому ринку або наголошується на перерозподілі коштів реального сектора економіки;

ступінь ризикованості кредитної політики; - кадровий склад, за яким визначається якість системи управління банківськими операціями; - імідж банку, дотримання етичних норм у ділових стосунках з партнерами, що забезпечує довіру клієнтів, зокрема населення, до банківської системи.

Особливості побудови банківської системи України

Формування банківської системи України почалося з проголошенням її незалежності та виходом із складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, які діяли на її території у кінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР та керувались із союзного центра. Союзна банківська система була не ринковою, тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. почалось активне її реформування, у тому числі і на території України. У 1990 р. розпочалася розробка проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але найбільш реальним було реорганізувати сам союзний банк, як, наприклад, Федеральну резервну систему США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці.

Початок формування в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим Верховною Радою 20 березня 1991 р., в якому чітко розмежовувалися функції Національного банку України (НБУ) та комерційних банків (КБ), порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. В основу розвитку банківської системи України цим Законом було покладено такі принципи:

— дворівнева побудова;

— чітке функціональне розділення між банками першого та другого рівня;

— функціонування банків другого рівня на комерційній основі та на договірній основі з клієнтами;

— організація державного контролю за банківською діяльністю та покладення цієї задачі на центральний банк;

— незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади та ін.

На сформованій цим Законом правовій основі банківська система України за малий строк пройшла складний, але достатньо результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку. Національна банківська система стає більш надійною. Такого висновку дійшли аналітики банківського ринку, аналізуючи статистику про обсяги і структуру кредитування. За даними Національного банку, в Україні зростає загальний кредитний портфель банків. З початку року, станом на 1 жовтня, загальний обсяг наданих кредитів збільшився на 49,8 млрд. грн. — з 809,3 млрд. грн. до 859,1 млрд. грн. При цьому, звертають увагу аналітики, зростає частка кредитів, наданих суб'єктам підприємницької діяльності. Портфель кредитів юрособам збільшився на 44,4 млрд. грн., або на 7,1%. Водночас загальний обсяг кредитів населенню збільшився лише на 5,4 млрд. грн., або на 3%. Таким чином, з початку року частка кредитів юрособам збільшилася в загальному кредитному портфелі на 0,7% - з 77,4% до 78,1%. Це, на їх думку, свідчить про зростання кредитів реальному сектору і зниження ризиків, пов’язаних із кредитами населенню.

Якщо оцінювати ситуацію з початку 2012 року, то частка кредитів суб'єктам підприємницької діяльності у загальному кредитному портфелі банків збільшилася на 11,1%. У грошовому вираженні збільшення становить 188,4 млрд. грн. Водночас за цей же період портфель кредитів населенню зменшився на 46,8 млрд. грн.

Позитивом аналітики також називають зниження частки кредитів в іноземній валюті в загальному портфелі кредитів фізособам. З початку року портфель таких кредитів зменшився на 11,2 млрд. грн., а з початку 2012 року — на 99,3 млрд. грн.

Все це істотно знизило ризики банків. Фізособи, які не мають надходжень в іноземній валюті, не можуть бути надійними позичальниками валютних кредитів, підкреслюють аналітики. Експерти Незалежної асоціації банків України (НАБУ) також звертають увагу на зниження ризиків банків, пов’язаних зі зниженням загального портфеля споживчих кредитів, і особливо — таких кредитів на термін більше року. З початку 2010 року, станом на 1 жовтня 2013 року, портфель споживчих кредитів скоротився на 2 млрд. грн. — зі 137,1 млрд. грн. до 135,1 млрд. грн. При цьому загальний портфель споживчих кредитів з терміном погашення більше року скоротився на 31,2 млрд. грн. — зі 117,9 млрд. грн. до 86,7 млрд. грн. На думку експертів НАБУ, ці дані свідчать про те, що банки діють більш обачно і видають споживчі кредити, в основному, на термін до року. Таким чином, вони, зберігаючи у загальному кредитному портфелі більш дохідні споживчі кредити, водночас забезпечують більшу надійність їх повернення. Це, на їх думку, підтверджує висновок про значно більшу стабільність банківського сектору сьогодні, ніж на початку 2010 року.

При цьому експерти НАБУ підкреслюють, що портфель кредитів на термін більше року реальному сектору, навпаки, збільшується. Так, станом на початок 2010 року, загальний обсяг кредитів нефінансовим корпораціям на строк більше року становив 262,9 млрд. грн., з них більше 5 років — 56,4 млрд. грн. Водночас, станом на 1 жовтня 2013 року, портфель кредитів більше року становив 322,7 млрд. грн., з них більше 5 років — 76,7 млрд. грн. При цьому, якщо вивчати дані поточного року, то можна побачити, що портфель кредитів на термін більше року, виданих нефінансовим корпораціям, з початку року збільшився на 13,7 млрд. грн., з них на термін більше 5 років — на 3 млрд. грн. На думку аналітиків банківського ринку, нинішнє зростання портфеля інвестиційних кредитів на термін більше 5 років є, безумовно, недостатнім.

Кардинально змінити ситуацію буде можливо лише після початку діяльності Банку розвитку, підкреслюють вони. Цей банк буде здатний акумулювати довгострокові кредитні ресурси, в тому числі, за рахунок цільового рефінансування Нацбанку, які потім можна буде спрямувати на довгострокове кредитування. Як зазначено в повідомленні, на сьогодні найкращий кредитний портфель банку — в сільському господарстві, оскільки цей напрямок є високорентабельним (близько 30%), при цьому позичальники справно обслуговують борги (рівень прострочення не перевищує 4%). Серед інших пріоритетів — виробництво продуктів харчування, роздрібна торгівля, нафтопереробка і телекомунікації.

Стабілізація рівня інфляції пришвидшила процес банкрутства комерційних банків.

Головними недоліками банківської системи України залишались: — недостатність запасів капіталу більшості банків; - контроль відсоткових ставок через ставку рефінансування НБУ; - доступ держави до безкоштовних кредитів; - привілейований режим роботи для окремих комерційних банків; - недостатнє дотримання принципів, які діють у банківській діяльності; - недостатня конкуренція у кредитній сфері. На сьогодні розвиток банківської системи України стримується значними територіальними диспропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав. Так, у країнах ЄС на 100 тис. осіб припадає 40−50 кредитних установ, Центральної та Східної Європи — 7, в Україні - 3,2 (в Столичному регіоні - 5,7, на решті території України, без урахування Столичного регіону — 3). За рівнем територіальної концентрації банківської системи (обсягом сумарних активів банків і філій, розташованих в області) регіони умовно можна поділити на чотири групи: високої (Столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд грн), незначної (зазначений показник становить від 500 млн до 1,5 млрд грн) і низької концентрації (менше 500 млн грн). Група високої концентрації представлена м. Києвом та Київською областю (Столичний регіон), де зосереджено більше половини діючих банків — 54,1% і 166 банківських філій (11,8% від їх загальної кількості).

Група середньої концентрації включає 8 індустріально розвинутих областей (Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Одеську, Запорізьку, Львівську, Полтавську та АР Крим), де сконцентровано 38,2% банків України та 620 філій (44,1%). Як видно, ця група характеризується значною кількістю філій, тоді як у групі високої концентрації переважають банки. Група середньої концентрації посідає перше місце за обсягом вкладів фізичних осіб (47,7% від загальної суми по системі) та коштів суб'єктів господарювання (46,1%). До групи незначної концентрації належать 9 регіонів (Луганська, Миколаївська, Волинська, Івано-Франківська, Черкаська, Херсонська, Чернігівська, Сумська та Вінницька області). У перелічених областях діє 6,4% банків та 391 (27,8%) філія. До останньої групи — низької концентрації - входить 7 регіонів (Рівненська, Хмельницька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська, Чернівецька області), в яких розташовано 1,3% банків та 228 (16,2%) філій.

Територіальну нерівномірність розміщення банків в Україні певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найефективнішими нині є банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи 38,7% активів, вони забезпечують одержання 84,3% загального прибутку банківської системи країни. Усунення територіальних диспропорцій та підвищення ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.

Аналіз регіональних особливостей побудови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвитку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвестиційної привабливості у регіони (області) розвинуті та інвестиційно привабливіші. Відносно інфраструктури банківської системи, то помітні успіхи досягнуті в формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування й рефінансування комерційних банків.

Певні успіхи досягнуті й у функціональному розвитку банківської системи. Національний банк України (далі - НБУ) як центральний банк досяг значних успіхів у стабілізації національних грошей. Проте формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не лише гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад, хоча у 2000 році й було прийнято новий Закон України «Про банки і банківську діяльність». Мова йде, перш за все, про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду. Вона виявилась у тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, хронічний розбалансованості державного бюджету, глибокій хвилі неплатежів, високій інфляції. Всі ці процеси призводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, перш за все, у малому та середньому бізнесі, що призвело до швидкого згортання розвитку банківської системи в Україні (на початок 2012 р. близько 42% підприємств усіх галузей економіки працювали збитково).

Роль банківської системи в економіці держави визначається її функціональними характеристиками. Банківська система є основним джерелом коштів, гостро необхідних для функціонування різних економічних підсистем. Вона приймає участь у розподіленні та перерозподілі благ за допомогою інструментів кредитної системи. Також зараз банківська система переймає на себе більшість грошового обороту, переводячи його в сферу безготівкових платежів. У процесі подальшого розвитку банківської системи України, необхідно не лише якнайширше використати іноземний досвід, але й не забувати історичні особливості держави.

Проблеми розвитку та функціонування банківської системи України на сучасному етапі

Протягом останніх років відбувається активний процес інтеграції банківської системи України у світову фінансову систему на основі адаптації до єдиних загальновизнаних вимог функціонування та регулювання. Тому в нинішніх умовах стратегічним завданням Національного банку України є розбудова стійкої, ефективної, конкурентоспроможної банківської системи, яка б сприяла довгостроковому економічному зростанню країни, її фінансовій безпеці та була здатна без загроз національним інтересам інтегруватися у світовий фінансовий простір. Вирішення такого складного завдання може бути забезпечено шляхом поєднання трьох взаємопов'язаних напрямів функціонування банківської системи: забезпечення її стійкості, прозорості та високого рівня конкурентоспроможності.

Складність завдань, що стоять перед банківською системою, вимагає комплексного підходу до її розвитку на основі розроблення певного стратегічного документа (концепції, стратегії), який би передбачав розроблення і реалізацію комплексу узгоджених заходів правового, фінансового та інституційно-організаційного характеру, спрямованих на розбудову банківської системи України. Перша спроба розробити такий документ була реалізована у 2003 році, коли згідно з рішенням Правління Національного банку України було підготовлено проект Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003−2005 роки. Однак у зв’язку з певними об'єктивними обставинами ця програма так і залишилася проектом, унаслідок чого не було повною мірою виконано пріоритетні завдання та реалізовано запропонований перелік заходів, передбачений Комплексною програмою.

Відсутність системного та комплексного виконання поставлених завдань і визначених заходів знизила ефективність їх реалізації. На сьогодні, у порівнянні з початком трансформаційних процесів, в Україні створені всі основні фінансові інститути. Функціонують ринки банківських і страхових послуг, валютний і фондовий ринки. Проте головне місце у структурі фінансової системи країни належить банківській системі, яка відіграє ключову роль у розвитку та функціонуванні вітчизняного ринку фінансових послуг. Вивчення стану та аналіз тенденцій розвитку (Дод. 1) вітчизняної банківської системи дають підстави стверджувати, що в основному вона вже сформована і відповідає сучасним вимогам, у тому числі рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського нагляду, вимогам СОТ та іншим міжнародним документам.

Протягом 2001−2006 років вітчизняна банківська система розвивалася динамічно, поліпшилися її кількісні та якісні показники, підвищився рівень конкурентоспроможності українських банків. Однак фінансова криза 2008−2009 рр. загострила проблеми функціонування банківської системи, яким в умовах економічного зростання не приділялось достатньої уваги, що суттєво знизило її спроможність протистояти кризовим явищам. Це, перш за все, знайшло відображення в недостатньому рівні капіталізації, низькій якості управління ризиками, значній залежності вітчизняних банків від зовнішніх запозичень тощо. Зусиллями Національного банку України разом із банківською спільнотою протягом 2010−2011 рр. було забезпечено відновлення стабільної роботи банків, підвищення довіри до банківської системи з боку інвесторів і клієнтів, а також стабільність функціонування грошово-кредитного ринку в цілому, про що свідчить поліпшення основних показників діяльності вітчизняних банків.

Регулятивний капітал банків за п’ять останніх років збільшився в 6,8 рази і становить 16,3% від ВВП, а загальні активи банків перевищили 88,2% ВВП. За сім місяців 2012 року регулятивний капітал українських банків збільшився на 9,2% і становив 183,2 млрд грн. Зобов’язання банків у 2012, у загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку. Вони посідають важливе місце в структурі банківських ресурсів. У світовій банківській практиці всі зобов’язання за способом їх акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові (кредити) кошти. Вони становлять собою тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб за відповідну плату, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання.

Зобов’язання банку — це вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. Основними видами зобов’язань банків в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Сукупний обсяг зобов’язань українських банків з початку року зріс на 6,6% (59,1 млрд. грн.) і станом на 01. 01. 2013р. складав 957,9 млрд. грн (станом на 01. 01. 2012р. — 898,8 млрд. грн). Варто відзначити, що випереджаючі темпи зростання порівняно з зобов’язаннями показує обсяг залучених коштів від фізичних осіб (рисунок 1). Так, їх розмір протягом 2012 року збільшився на 18,88% (57,8 млрд. грн.) до 356,88 млрд. грн. станом на 01. 01. 2013р. (306,2 млрд. грн. станом на 01. 01. 2012р.).

Зростання обсягів залучених банками коштів від фізичних осіб поряд зі збільшенням частки строкових коштів в зобов’язаннях зумовлено високими відсотковими ставками по строкових коштах. Зростання, з одного боку, свідчить про поступове відновлення довіри населення до банків, а з іншого — ресурс, залучений від фізичних осіб, є дорогим і, на фоні відсутності активного кредитування, скорочується чистий процентний дохід банків. За результатами 2012 року відбулось зменшення коштів банків. Так, станом на початок 2013 року кошти банків склали 213,71 млрд. грн., що на 14,61% (36,55 млрд. грн.) менше, ніж на початок 2012 року. Кошти клієнтів — юридичних осіб склали на початок 2013року 227,7 млрд. грн., що на 6,2% (13,36 млрд. грн.) більше, ніж на початок 2012 року. Щодо фізичних осіб, то сума коштів склала 369,9 млрд. грн. станом на 01. 01. 2013р., що на 19,12% (59,36 млрд. грн.) більше, ніж на початок 2012 року. На рисунку 2 (Додаток 8) відображено структуру зобов’язань банківської системи України станом на 01. 01. 2012р.

Частка коштів банків у структурі зобов’язань за результатами 2012 року знизилась до значення 22,3% станом на 01. 01. 2013р. Ці зміни зображені на рисунку 3. (Додаток 9) Частка коштів клієнтів — фізичних осіб зросла протягом 2012 року і на початок 2013 року склала 38,7%. Частка, яку займають кошти юридичних осіб в зобов’язаннях, скоротилась і склала 23,8% станом на 01. 01. 2013р. Вага статей «Інші залучені кошти» та «Інші зобов’язання» в загальній структурі зобов’язань зменшилась на 0,5% та 0,4% відповідно. В той же час майже в півтора рази зросла частка інших фінансових зобов’язань. Загалом, можна зробити висновок, що банківська система України має оптимальну структуру ресурсної бази, яка дає змогу поєднувати високу надійність та стійкість ресурсної бази. Найвищими темпами зростали кошти фізичних осіб — у 3,7 раза, до 270,7 млрд грн, що становить 33,7% усіх зобов’язань. Кошти населення стали основним джерелом нарощування ресурсної бази банків.

Значним кількісним зростанням характеризуються активні операції банків. Чисті активи банків у 2006−2010 рр. зросли в 4,4 раза і досягли 942,1 млрд грн. Основну частку активів становлять надані банками кредити — 80,1%, обсяг яких зріс у 4,8 раза і досяг 755,0 млрд грн. При цьому слід відзначити, що довгострокові кредити зростали випереджаючими темпами, що слід розглядати як важливу передумову для забезпечення економічного зростання та посилення позитивного впливу банківської системи на соціально-економічний розвиток країни. Зміцнення банківської системи спостерігається і на основі поліпшення ресурсної бази вітчизняних банків. Так, у структурі депозитів суттєво зросла частка довгострокових депозитів, що стало запорукою збільшення частки довгострокових кредитів. Станом на 01. 01. 2013 р. питома вага довгострокових кредитів у загальному їх обсязі зросла до 38,3%, тоді як на початок 2010-го вона становила лише 24,4%. Слід звернути увагу на те, що темпи зростання депозитів перевищили темпи інфляції, що забезпечило реальне збереження депозитної бази. Разом із поліпшенням кількісних показників поліпшилися й фінансові результати банківської системи. За сім місяців 2011-го доходи банків збільшились на 2,4% і станом на 01. 08. 2011 р. становили 80,2 млрд грн, включаючи процентні доходи в розмірі 64,3 млрд грн (80,2% від суми сукупних доходів). Разом з тим розвиток економічних процесів в Україні вимагає дальшого підвищення рівня капіталізації банків і вдосконалення регулювання їх діяльності та нагляду. Результати аналізу сучасного стану вітчизняної банківської системи вказують на існування симптомів, що свідчать про необхідність дальшого підвищення рівня її стійкості, забезпечення прозорості та посилення конкурентоспроможності.

Основні проблеми розвитку вітчизняної банківської системи можна поділити на зовнішні, які лежать поза її межами, і внутрішні, які обумовлені внутрішньобанківськими особливостями їх функціонування в конкурентному середовищі. До основних зовнішніх проблем, які спричиняють найбільший вплив на розвиток банківської системи, можна віднести: повільні темпи ринкових перетворень вітчизняної економіки; наявність макроекономічних диспропорцій, особливо значного дефіциту державного бюджету; нестійкий і недостатньо прозорий фінансовий стан значної кількості підприємств; недостатній розвиток фондового ринку, ринку нерухомості, а також відсутність ринку землі; низький рівень довіри з боку населення до окремих банків, недостатній рівень захисту прав кредиторів і вкладників та інші. До проблем, притаманних самій банківській системі, можна віднести: недостатній рівень капіталізації та концентрації банківського капіталу, низький рівень корпоративного управління в банках, недостатній рівень управління банківськими ризиками, вузький спектр банківських послуг і продуктів, недостатній рівень прозорості діяльності та комунікацій з інвесторами і населенням тощо.

Серед ключових питань, з якими українські банки стикатимуться на сучасному етапі в своїй поточній діяльності, слід виділити такі:

перехід до системи постійного контролю ліквідності та введення нового порядку регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ;

впровадження системи регулярної оцінки ефективності діяльності комерційних банків та визначення рейтингових показників;

створення автоматизованих систем, баз даних, що забезпечуватимуть відслідковування кредитної історії клієнтів комерційних банків;

реформування механізму оподаткування банківської діяльності - завершення формування системи страхових, резервних та статутних фондів;

вдосконалення системи фінансового оздоровлення комерційних банків.

В цілому, дослідження сучасного стану та перспектив розвитку банківських систем розвинутих держав та України потребує виділення найважливіших проблем, що мають бути вирішені в ході реформування національної фінансово-економічної системи: А) високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській та виробничо-промисловій сферах; Б) нераціональна територіальна структура — висока концентрація банків, а отже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах; В) недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій; Г) незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій. Відтак за рахунок використання досвіду і ресурсів іноземних банків передбачається вирішення низки дисбалансів української банкової системи, а саме:

1) розбалансування валютної структури активів і пасивів українських банків;

2) зростання різниці у термінах погашення активів та пасивів, пов’язаної з обмеженими можливостями українських банків залучати довготермінові ресурси в умовах пришвидшеного зростання обсягів довгострокового кредитування;

3) загострення ресурсної проблеми в умовах поступового вичерпання такого джерела як кошти населення;

4) неефективне управління формуванням і розподілом ресурсної бази: отримані переважно за рахунок зовнішніх запозичень «довгі» кошти спрямовуються на фінансування споживчих потреб населення.

Проте, зважаючи на структуру основних мотивів приходу іноземних банків в Україну, сприяння вирішенню проблем української банківської системи не входить у перелік їх інтересів. Натомість, саме наявність цих проблем в значній мірі визначає можливість отримання іноземними банками високих прибутків на українському ринку.

Тому, як переконує світовий досвід, за відсутності виваженої стратегії відкриття внутрішнього ринку банківських послуг, розробленої з урахуванням інтересів України, наслідки приходу іноземного банківського капіталу можуть набути переважно негативного забарвлення, а саме:

1) розширення ресурсної бази фінансування реального сектора вітчизняної економіки не означає їх автоматичної переорієнтації до інноваційних галузей. За відсутності механізмів оптимального розподілу фінансових ресурсів підвищується ймовірність збереження викривленої валютної, строкової і галузевої структури банківського кредитування переважно високоприбуткових галузей (торгівлі, операцій з нерухомістю, галузей, пов’язаних із видобуванням і первинною переробкою мінерально-сировинних ресурсів), що веде до загострення структурних ризиків;

2) підвищення якості обслуговування і зниження рівня процентних ставок за кредитами в умовах спрощеного доступу філій іноземних банків до ресурсів материнських структур, їх якіснішої технологічної і методологічної бази, великого досвіду маркетингових стратегій і технологій ризик-менеджменту, гнучкості підходів до питань кредитування населення створить нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що обумовить необхідність значних витрат вітчизняних банків на впровадження нових технологій та навчання персоналу, що зменшить їх фінансову стійкість; приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків;

3) за зменшення впливу внутрішніх шоків на стабільність функціонування банківської системи в умовах розширення можливостей іноземних філій вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок материнської компанії зростає загроза неконтрольованого відтоку капіталу і фінансових ресурсів: можливість швидкого згортання діяльності, виведення кредитних ресурсів та інвестицій з України філій іноземних банків з метою мінімізації ризиків та фінансових втрат при одночасній слабкості національної частини банківського сектору спровокує колапс національної фінансової системи;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой