Термінова допомога студентам
Дипломи, курсові, реферати, контрольні...

Банківська система України

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету… Читати ще >

Банківська система України (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Розділ І. Сутність, будова та функції банківської системи

1.1 Сутність та функції банківської системи

Банки і банківська система — не звичайні економічні структури, їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять — банківська діяльність, банк, банківська система.

Науково обґрунтовані визначення вказаних понять потрібно закріпити законодавчо, щоб кожний суб'єкт грошового ринку міг легко з’ясувати займається він банківською чи небанківською діяльністю і які наслідки (правові та економічні) це матиме для нього.

У законі України «Про банки та банківську діяльність» банком названо будь-яку установу, яка виконує функції кредитування, касового й розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

Конкретним результатом банківської діяльності є банківський продукт — особливі послуги, що надаються банком клієнтові, а також готівкові і безготівкові платіжні засоби, що емітуються ним у процесі надання вищезгаданих послуг. Специфікою банківського продукту є його обмеженість сферою грошового обігу та нематеріальний зміст. [5, c 7−9]

Логічно, що вся сукупність банківських установ країни має бути належним чином організаційно оформлена. Під банківською системою розуміють історично складену і законодавче закріплену систему організації банківської справи в країні. Законодавство встановлює структуру банківської системи, визначає сферу діяльності, підпорядкованість та відповідальність для різних інститутів, що входять до неї.

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними. Вона повинна функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури. [6]

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

відносно окремих банків як її структурних елементів;

відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами — забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним. [6]

Мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є:

недопустимість втручання в банківську справу третіх осіб;

конкуренція в банківській діяльності;

можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;

допустимість інформації про банки;

налагодження зовнішньоекономічних зв`язків;

рівноправність, свобода в раціональній діяльності. 5, c 10−12]

Рисунок 1.1 Принципи функціонування дворівневої банківської системи.

Отже, банківська система — це специфічна економічна структура яка має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці. Вона повинна регулювати банківську діяльність загалом та забезпечувати надійність і стабільність функціонування окремих банків. Це інструмент, за допомогою якого держава впливає на економіку країни, забезпечує стабільність національної валюти.

1.2 Особливості побудови банківської системи України

Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру. Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, уже в 1990 р. розпочалося розроблення проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але найімовірніше малося на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці. 13]

Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

дворівнева побудова;

чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;

організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;

незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.

На сформованій цим Законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.

Кількість банків за період 1992;1999 pp. зросла майже втричі, хоч починаючи з 1996 р. кількість їх поступово скорочується. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом — з 12 на кінець 1994р. до 30 на кінець 1999р. Сплачений статутний фонд комерційних банків за період 1994;1999 pp. зріс більше ніж у 30 разів. Досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: кількість банків зі сплаченим статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994 р. до 91 на кінець 1999 p. 10]

Що стосується інфраструктури банківської системи, то помітних успіхів досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові банківської системи. НБУ як центральний банк в основному опанував досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей, організовано провів у вересні 1996 р. завершення грошової реформи. Позитивний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності - у регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльності комерційних банків тощо. Значно розширилася сфера функціонування комерційних банків, і вони накопичили цінний досвід роботи не тільки на традиційних напрямах, а й у нових для них сферах діяльності - на фондовому та валютному ринках, у сфері міжнародних відносин, на ринку міжбанківських кредитів, у взаємовідносинах з центральним банком, у банківському менеджменті тощо. 8]

Тож, ми визначили, що банківська система України, як і сама держава, пройшла складний шлях розвитку. І тепер вона має принципи, загальновизнані у світовій практиці: дворівнева побудова, незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади, чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів, ліквідація монополії держави на банківську справу та ін.

1.3 Проблеми розвитку та недоліки банківської системи України

Формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в глибокій кризі неплатежів (на початок 2000 р. взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів перевищила річний обсяг ВВП), у небувало високій інфляції, яку пережила Україна в 1992;1994 pp., та в зумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Усі ці процеси призводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектора економіки, посилення таких негативних для банківництва процесів, як бартеризація, тінізація і доларизація економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння ефективності виробництва (на початок 2000 р. близько 60% підприємств усіх галузей економіки працювали збиткове). 10]

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, є досить низьким. Це підтверджується викладеними нижче даними, що характеризують якісну сторону функціонування банківської системи України.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків. Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р. становила 1116,4 млн дол. США. У середньому на один банк припадає 6,85 млн дол. США. На фоні провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, що був опублікований англійським журналом «The Banker» у 1994р. Ситуація не змінилася і на початок 2000 р. Найбільший за цим показником банк УкраїниПромінвестбанкмав на початок 2000р. 128,4 млн дол. США власного капіталу, в той час як останній банк з тисячного списку вже в 1994 р. мав 125,0 млн дол. США. Тому українським банкам буде важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й всередині України, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку.

Вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшенням мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо, оскільки прибутковість банків в останні роки постійно знижується, привабливість банківського бізнесу для інвесторів зменшується та й необхідні для цього внутрішні грошові капітали залишаються обмеженими. Вирішити проблему капіталізації банків можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки, зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків, недостатній рівень їх менеджменту спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків та банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з’являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон. 14]

У таких умовах на банки здійснюється могутній тиск з боку органів банківського регулювання, передусім НБУ, з тим щоб утримати їх ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їх потужну посередницьку роль. Для цього використовуються найбільш «жорсткі» заходи — надзвичайно висока норма обов’язкового резервування і часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків та окремих видів їх діяльності, установлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів та жорсткого контролю за їх дотриманням тощо. Усе це не тільки негативно впливає на розвиток окремих банків, а й послаблює внутрішньо-системний механізм їх взаємодії та консолідації, спричинює певне протистояння між нершим та другим рівнями системи, між великими і малими банками тощо.

Глибока довготривала криза державних фінансів теж негативно впливає на формування банківської системи, гальмує формування суто ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих взаємовідносин між самими комерційними банками. НБУ змушений переважну частину свого сеньйоражу спрямовувати на монетизацію бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної" позики банки змушені свої ресурси спрямовувати переважно в державні цінні папери як найбільш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки. Посилюється залежність банківської системи від діяльності урядових структур, а отже від короткострокових, часто суб'єктивних чинників, що послаблює системні засади в банківській діяльності. 14]

В умовах високої інфляції НБУ змушений протягом тривалого часу (1994;2000рр.) проводити жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, що теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. З одного боку, така політика стримує процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, що звужує економічну базу посередницької діяльності банків. А з іншого боку, НБУ змушений часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш жорсткі, а то й прямі адміністративні заходи монетарного регулювання, за яких інтереси монетарної політики не відповідають інтересам комерційних банків. 6]

Отже, банківська система України має багато суттєвих недоліків, які перешкоджають розвитку економіки країни. Влада повинна негайно провести низку заходів, щодо стимулювання та функціонування банківської системи та окремих банків зокрема. Усі негативні обставини можуть настільки ослабити банківську систему України, передусім її другий рівень, що коли процес ринкової трансформації завершиться і розпочнеться етап економічного зростання, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. І тоді неминучим буде широкомасштабне проникнення в Україну іноземних банків, витіснення національного капіталу з цієї сфери іноземним. Така перспектива вимагає прискореного розроблення наукової концепції розвитку банківської системи України на перспективу, погодженої з вищими органами законодавчої та виконавчої влади країни. Відсутність такої концепції протягом 10-річного періоду формування банківської системи України теж була гальмуючим чинником цього процесу.

Розділ ІІ. Аналіз банківської системи України за 2009;2011 роки

2.1 Зміна структури та ресурсів банківської системи 2009;2011 рр

Сьогодні економічне зростання в Україні значною мірою залежить від ефективного та стабільного функціонування і розвитку банківських установ передусім від рівня їх капіталізації, обсягів здійснюваних активних операцій, кредитування реального сектора національної економіки. Значні фінансові ресурси, які так необхідні для розвитку як окремих галузей вітчизняної економіки, так і всього господарського комплексу країни, може і повинна сформувати банківська система. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчить про те, що стан банківської системи є індикатором стану всієї економіки. [9, c 206]

Аналізуючи стан банківської системи за 2010;2011 роки, варто зазначити, що станом на 1 вересня 2011 року кількість зареєстрованих банків становить 198 (з них 20 банків перебувають на стадії ліквідації), тоді як за результатами 2010 року їх налічувалося 197 (14 — на шляху до ліквідації). 4]

Основні показники щодо зміни інституційного складу банківської системи України наведені в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Основні показники інституційного складу банківської системи за 2009;2011 рр. (за даними НБУ) Кількість банків з іноземним капіталом за 2010 рік зросла з 51 до 55 і склала 31,3% від загальної кількості діючих банків України. Кількість банків із 100%

іноземним капіталом зросла з 18 до 20 (11,4% від всіх діючих банків). За 2011 рік кількість банків з іноземним капіталом зменшилась з 55 до 54 і склала 30,6% від загальної кількості діючих банків в Україні, але частка банків із 100% іноземним капіталом зросла з 20 до 22 (12,5% від всіх банків України). Негативною тенденцією аналізованого періоду є зростання кількості банків, що знаходяться в стані ліквідації. Дану тенденцію можна вважати результатом фінансової кризи, яка почалась в 2008 році та триває і досі. Варто також відзначити, що кількість банків із 100% іноземним капіталом зростала протягом даного періоду. Однією з причин даної тенденції можна вважати світові глобалізацій ні процеси, що призводять до міграції капіталу. Стійкою тенденцією останніх років також можна відзначити зростання частки російського капіталу в банківській системі України, який станом на початок 2011 року становив 24,5% від усього іноземного капіталу банківської системи (по 11% припадає на Кіпр та Францію, 10,4% на Швецію та 10% на Австрію).

Важливою складовою банківських ресурсів є фінансові ресурси, а саме: залишки коштів на поточних рахунках суб'єктів підприємництва, організацій та установ, фізичних осіб, а також депозитні вкладення українських громадян. Банківські фінансові ресурси — це грошові кошти, що є у розпорядженні банківської установи. Виходячи із цього визначення, можна стверджувати, що до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди, а також та частина грошових коштів, яку використовує банківська установа для інвестиційних цілей. банківська система україна В умовах дефіциту державних інвестицій і бюджетних коштів вітчизняна банківська система відіграє вирішальну роль у фінансуванні загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм у розвитку національної економіки, підприємництва, особливо малого та середнього, впровадженню нових та прогресивних технологій, високоефективного обладнання та устаткування і підвищення конкурентоздатної та експортоспроможної продукції. Так, за останні роки вітчизняна банківська система залучала депозити від 134,8 млрд грн до майже 500,0 млрд грн (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Депозити залучені депозитними корпораціями у 2005;2011рр., млн.грн.

Варто зауважити, що до кінця 2007 р. обсяги залучених коштів на депозитні рахунки зростали в 1,53 раза, порівняно з 2006 р., а вже з 2008 р. почався спад, який був спричинений світовою фінансово-економічною кризою.

Проте вже у 2010 р. поступово відновилася довіра до банківської системи та національної валюти, про що свідчить стабільний приріст депозитних коштів на рахунках у банках, насамперед у національній валюті [3, с. 22]

У 2010 р. залишки коштів, залучених від резидентів, збільшилися на 24,4% - до 416,6 млрд грн (рис. 2). При цьому темпи приросту депозитів у національній валюті (38,3%) істотно перевищували темпи приросту депозитів в іноземній валюті (9,6%). За строками залучення найбільше за рік зросли депозити строком від 1 року до 2 років (на 46,3 млрд грн, зокрема в національній валюті - 24,0 млрд грн). Депозити на вимогу збільшилися на 32,7 млрд грн, зокрема в національній валюті на 30,0 млрд грн. Приріст депозитів зі строком залучення більше 2 років становив 4,6 млрд грн, із них у національній валюті - 2,1 млрд грн, а в іноземній — 2,5 млрд грн. (діагр. 1.2)

Діаграма 1.2 — Депозитні вкладення у банківську систему у 2010;2011 роках [4, c 106]

Залишки за депозитами зі строком залучення до року скоротилися загалом на 1,8 млрд грн виключно за рахунок зменшення їх частки в іноземній валюті на 11, 9 млрд грн. Стабілізація ситуації на валютному ринку та підвищення економічної активності у грудні 2009 р. сприяли у 2010 р. активізації активних операцій банківських установ.

Отже, важливою складовою банківських ресурсів є фінансові ресурси, тобто грошові кошти, що є у розпорядженні банківської установи. За останні 2009;2011 роки вітчизняна банківська система залучала депозити від 334,9 млрд грн до майже 500,0 млрд грн. Поступово відновлюється довіра до банківської системи та національної валюти України. Збільшилась кількість зареєстрованих банків: станом на 01.11.2011 вона становила 198, порівняно з 01.01.2010 -197. Проте, значно зросла і кількість банків, які знаходяться у стані ліквідації: з 14 станом на 01.01.2010, до 21 станом на 01.11.2011. Дану тенденцію можна вважати результатом фінансової кризи, яка почалась в 2008 році та триває і досі.

2.2 Кількісний аналіз зміни доходності, активів та пасивів банківської системи за 2009;2011 роки

Тепер проаналізуємо зміну активів, пасивів та власного капіталу банків України за період 2009;2011 років. Ситуація в банківській системі у цей період була досить складна: спостерігалася низька кредитна активність банків, зростали сума збитків та кількість збиткових банків. Одним з найбільш важливих показників стану розвитку банківської системи є показник структури капіталу в розрізі груп банків.

До першої групи входять банки, активи яких більше 14 млрд грн (ПриватБанк, Укрексімбанк, Ощадбанк, Райффайзен банк Аваль, УкрСиббанк, Укрсоцбанк, ВТБ Банк, Промінвестбанк, Альфа-банк, ОТР банк, Надра, Фінанси та Кредит, Перший український міжнародний банк, Брокбізнесбанк, Форум, Укргазбанк і Кредитпромбанк).

У другу групу входять банки з активами понад 4,5 млрд грн, в третю — понад 2 млрд грн, в четверту — менше 2 млрд грн. [15]

Дані для порівняння основних показників наведені в табл. 3.2:

Таблиця 3.2

Структура активів, власного капіталу та зобов’язань в банківській системі України за 2009;2010 роки, у %.

Аналізуючи вищенаведену таблицю варто відзначити, що в 2010 році тривав процес концентрації активів, власного капіталу та зобов’язань в банках І групи. Зобов’язання банків за станом на 01.10.2009 становили 771,9 млрд. грн. Кошти фізичних осіб становлять 200,5 млрд. грн., або 26% загального обсягу зобов’язань, кошти суб'єктів господарювання -119,2 млрд. грн., або 15,4% .

Варто відзначити той факт, що на початок 2010 року понад 70% всього власного капіталу банків України належало саме банкам І групи (9,8% від загальної кількості діючих банків), що свідчить про значний розрив в розвитку між банками І групи та всіма іншими.

Порівнюючи концентрацію власного капіталу за 2009 і 2010 роки відзначаємо зменшення частки банків І групи на 3,6%. Основним фактором, що вплинув на цю зміну, є підвищення мінімального рівня статутного та регулятивного капіталу. Через це більшість банків ІІІ та IV груп мали підвищити власну капіталізацію, що збільшило їх частки в розподілі власного капіталу по групах банків.

Основні тенденції щодо зміни активів зображені на рис 2.2

Рисунок 2.2 — Зміна основних складових активів за 2099;2011рр., млн. Грн. 1,2]

Аналізуючи зміну структури активів банківської системи України, варто відзначити тенденцію до зростання кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності та зменшення кредитування фізичних осіб. Дану тенденцію можна пояснити тим, що аналізованому періоду було характерне певне пожвавлення реального сектору економіки (насамперед експортоорієнтованих галузей), через що підвищилась їх фінансова активність, а тому зросли і обсяги кредитування.

Що ж до зменшення кредитування фізичних осіб, то більшість банків України ще в часи кризи заморозили споживче кредитування, яке і досі майже не відновлене.

Ще одним важливим показником, що визначає якість активі банківської системи є розмір резервів під активні операції банків. За 2010;2011 роки даний показник постійно зростав (за період ріст склад 2%), і станом на листопад 2011 року склав 15,9% від загального розміру активів банківської системи. Зростання цього показника говорить про тенденцію до погіршення якості активів українських банків, а отже і до загального погіршення їхньої стійкості. Також варто відзначити, що така тенденція може призвести в подальшому до дефіциту ліквідності в банківській системі.

Також варто відзначити той факт, що протягом аналізованого періоду відбулось зростання кредитування в національній валюті (на 11,2%) на фоні спаду частки кредитів в іноземній валюті (на 8,3%).

Значне зростання вкладення банків в цінні папери (в два рази) пов’язане, перш за все, з збільшення випуску ОВДП Урядом України в часи кризи, внаслідок чого банки значно наростили свої портфелі цінних паперів.

Тепер дамо коротку характеристику зміні зобов’язань банків України за 2009;2011 роки [1, 2, 11, 12]. Наведемо їх на рис. 3.2

Рисунок 3.2 — Зміна складових зобов’язань банків України за 2009;2011 роки, млн. грн.

Аналізуючи зміну окремих складових зобов’язань банківської системи України варто звернути увагу на кілька особливостей:

зобов’язання українських банків протягом аналізованого періоду постійно зростали (менш ніж за два роки даний показник зріс на 16%). При цьому спостерігався ріст всіх основних складових зобов’язань банків;

найбільший приріст показали кошти фізичних осіб, приріст яких склав 44%. Цьому сприяло відновлення зростання економіки, стабільна динаміка валютного курсу протягом всього періоду та певне підвищення довіри населення до банківського сектору України;

значно зріс обсяг коштів суб'єктів господарської діяльності (на 52,5%). Можна стверджувати, що в основі даної тенденції лежать позитивні очікування щодо розвитку економіки та сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура, що сприяли підвищенню економічної активності СГД. Також важливою умовою був стабільний економічний курс національної валюти, що особливо важливим був для розвитку експортних галузей економіки;

найбільшу частку в зобов’язаннях складають кошти фізичних осіб. За період з 01.01.2010 по 01.11.2011 рр. їх в частка зросла з 47,7% до 59,9% від загальної кількості зобов’язань. Пояснити цю тенденцію можна тим, що на фоні стабілізації економіки довіра населення до банківської системи збільшилась. Також важливо відзначити факт зростання відсоткових ставок за депозитами, особливо довгостроковими, що також відіграло свою роль у збільшенні вкладів фізичних осіб.

Аналізуючи стан банківської системи, також необхідно звернути увагу на тенденції її доходів та витрат.

Станом на 01.01.2010 р. доходи банків становили 136,8 млрд. грн. За рік даний показник зменшився на 4,3%. Основну частку в структурі доходів, як і раніше, складали процентні доходи, які склали 113,3 млрд. грн.(частка в загальній структурі 82,8%). При цьому вони скоротились на 6,4% (переважно за 48 рахунок скорочення доходів від кредитування фізичних осіб). Комісійні доходи склали 15,3 млрд. грн., а результат від торгівельних операцій склав 2,2 млрд. грн.

За січень-листопад 2011 року доходи банків України склали 99,34 млрд. грн., що перевищило значення аналогічного періоду 2010 року на 2%. Варто відзначити зменшення процентних доходів на 2,1%. Також варто відзначити зростання розміру комісійних доходів на 22,1% до 13,4 млрд. грн.

Причиною зменшення процентних доходів за аналізований період можна вважати зменшення банками обсягів кредитування в останні роки (особливо слід відзначити обмеження споживчого кредитування, що було одним з основних джерел доходів).

За 2010 рік витрати українських банків зменшились на 17,4% і на кінець року становили 149,9 млрд. грн. найбільшу питому вагу в витратах займали процентні витрати — 40,9% (61,4 млрд. грн.). Якщо порівнювати цю цифру з початком року, то абсолютний розмір витрат знизився на 7,8%, але часка в структурі витрат зросла 2,2%. Щодо перших трьох кварталів 2011 року, то загальна сума витрат склала 108,2 млрд. грн., що на 2,3% менше за аналогічний показник минулого року. Найвищою залишається частка процентних витрат, яка станом на листопад 2011 року склала 39,6% від загальних витрат. Також варто відзначити зменшення суми коштів, яка спрямовувалась на загальні відрахування до резервів. В період з 01.01.2010 сума резервів зменшилась на 30,8%. В 2011 році продовжилась тенденція до зниження відрахувань в резерви. Таку тенденцію можна вважати свідченням поступової очистки кредитно-інвестиційного портфелю банків від проблемної заборгованості. Щодо адміністративних та інших операційних витрат, то протягом 2010 року вони зросли на 3% і склали 39,1 млрд. грн. У 2011 році спостерігається тенденція до їх зростання: станом на листопад їх загальна сума становить 34,4 млрд. грн. (що на 30% більше за аналогічний період попереднього року).

Ще одним важливим показником при аналізі доходів та витрат банків є їх структура у розрізі груп. За даними НБУ, за 2009;2010 роки ця структура мала наступний вигляд (табл. 4.2):

Таблиця 4.2

Структура доходів та витрат за групами банків за 2009;2010 рр., % [12]

Аналізуючи вищенаведені дані, можна відзначити, що структура доходів загалом відповідає структурі розподілу активів між групами банків. Аналогічна тенденція є і в розподілі витрат та зобов’язань в розрізі груп банків України. Цей зв’язок є цілком закономірним, адже активи є джерелом доходу, а зобов’язання — витрат. Варто відзначити той факт, що за 2010 рік банки України збиток 13 млрд. грн. (що в 3 рази менше, ніж результат 2009 року), і найбільші збитки несли банки 2 групи, на які припало 53,5% збитків всієї банківської системи України [НБУ]. Це дозволяє зробити висновок про те, що ці банки мають найменш якісні активи та є нестійкими в фінансовому плані. [3]

Отже, аналізуючи зміну структури активів банківської системи України, варто відзначити тенденцію до зростання кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності та зменшення кредитування фізичних осіб. Також зазначимо, що зросли резерви під активні операції банків, що показує погіршення якості активів.

Аналізуючи зобов’язання банків, то відзначаємо їх зростання на 16% за період з 01.01.2010 по 01.11.2011 рр. Найбільший приріст показали кошти фізичних осіб, і це можна вважати за показник підвищення довіри до банківської системи. Значно зріс обсяг коштів суб'єктів господарської діяльності, в основі даної тенденції лежать позитивні очікування щодо розвитку економіки та сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура.

За 2010 рік витрати українських банків зменшились на 17,4% і на кінець року становили 149,9 млрд. грн. найбільшу питому вагу в витратах займали процентні витрати — 40,9% (61,4 млрд. грн.). За перші три квартали 2011 року сума витрат склала 108,2 млрд. грн., що на 2,3% менше за аналогічний показник минулого року. Найвищою залишається частка процентних витрат, яка станом на листопад 2011 року склала 39,6% від загальних витрат.

Розділ ІІІ. Перспективи та основні напрямки розвитку банківської системи України

3.1 План розвитку банківської системи України на майбутнє

У планах розвитку на найближчі роки намічені конкретні заходи щодо зміцнення банківської системи і вдосконалення її функціонування. Основними цілями при цьому є:

забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

збереження досягнутої фінансової стабільності;

підвищення ефективності функціонування всієї банківської системи;

прискорення на цій основі темпів ринкових перетворень у всій економіці і в кредитно-грошовій сфері зокрема.

Для успішного вирішення поставлених завдань необхідно зосередити зусилля на поширенні безготівкових розрахунків, поліпшенні якості банківських послуг, розвитку національної системи електронних платежів, підвищенні прозорості банківських процедур і технологій. Важливе значення в досягненні визначених цілей відводиться подальшому вдосконаленню правової бази, яка регламентує банківську діяльність. Зокрема, необхідно суттєво підвищити діяльність системи гарантування вкладів фізичних осіб у банки.

Успішна реалізація цих заходів буде сприяти зміцненню банківської системи і створенню нею сприятливих умов для подальшого розвитку нашої економіки й зростання ефективності її функціонування. [7]

Основними й найважливішими видами банківських послуг на найближче майбутнє залишаються залучення грошових коштів на депозити і надання їх у подальшому в позику під проценти. Тепер, як і раніше, прибутковість більшості банків досягається за рахунок використання різниці відсотків, призначених для цих послуг. Разом з тим, є багато специфічних форм або альтернативних продуктів, які можуть використовуватися в межах цих базових послуг. В основному це зводиться до того, що окремі банки могли б розробити спеціальні способи організації активних банківських операцій, які дають їм змогу досягти відмінності від конкурентів.

За умов ринкової економіки фінансово-кредитна система країни, з одного боку, є показником загального економічного стану, а з іншого, фінанси здійснюють багатосторонній вплив на процеси суспільного відтворення. Протягом останніх років у фінансовій системі будь-якої країни суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери та платіжного балансу [7, с. 121].

Збалансоване зростання обсягу активів і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою досягнення і підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економіки України.

Збільшення банківських активів великою мірою визначається кредитним портфелем, що позитивно впливає на економіку країни та діяльність суб'єктів господарювання зокрема.

Активними операціями називають кредитні та інші вкладення банківських ресурсів, що визначено чинним законодавством України з метою їх найефективнішого використання. При вмілому, доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують прибутки (як плату за надані ними кредити), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти. Нині банківське кредитування економічних структур набуває ще більшого значення оскільки головним чинником фінансового забезпечення інвестиційного процесу в Україні найближчим часом, як вважають фахівці, мають стати внутрішні ресурси, насамперед банківське кредитування. 14]

Враховуючи спрямованість банківської системи України у світовий банківський простір в умовах глобалізації банківської діяльності, основними перспективами розвитку та зміцнення конкурентоспроможності вітчизняного банківського сектору мають стати:

укрупнення вітчизняних банківських установ шляхом злиттів та поглинань, підвищення рівня їх капіталізації та збільшення сукупних активів окремих банків і банківської системи в цілому;

сприяння розвитку реального сектору економіки за участю національних банків;

участь банків в міжнародних банківських консорціумах, створення альянсів з транснаціональними банками;

розширення діяльності банків у сфері міжнародного бізнесу, вихід банків на міжнародні фінансові ринки, відкриття філій банків за кордоном;

збереження державних банків на ринку банківських послуг, завданням яких має стати фінансування пріоритетних державних проектів, збільшення їх капіталізації;

посилення контролю за діяльністю банків, що сприятиме оптимізації ризиків банківської діяльності та запобіганню виникнення системних фінансових криз.

Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від процесу її реструктуризації, проведення належної державної політики у сфері банківської діяльності.

До цілей державної політики в банківській сфері відносяться:

уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їхньої конкурентоспроможності;

забезпечення дотримання законів і правил, що передбачають високий рівень ведення банківської справи;

задоволення потреб суспільства в одержанні різноманітних банківських послуг;

попередження наслідків можливих криз в банківській системі;

забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів; стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки.

З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня 2000 р. був прийнятий Указ Президента України № 891/2000 «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень».

Прийнятий Указ визначив головні правила стратегії і тактики розвитку банківської системи країни, а саме:

удосконалення правового регулювання банківської діяльності;

забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції — кредитування суб'єктів господарювання та громадян, зростання довіри населення до вітчизняних банків.

На виконання зазначеного Указу була затверджена низка заходів, спрямованих на зміцнення банківського сектору економіки. В підготовленій Кабінетом Міністрів України за участю Національного банку України Комплексній програмі визначені стратегічні цілі подальшої розбудови вітчизняної банківської системи та інструменти, спроможні забезпечити фінансові потреби економічного зростання, дається стислий огляд стану банківської системи України й аналіз існуючих проблем, визначені основні принципи та концептуальні підходи до подальшого розвитку банківського сектору за такими напрямами:

зростання рівня концентрації банківського капіталу;

стимулювання притоку іноземного капіталу;

створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки; організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків;

зміцнення ресурсної бази комерційних банків;

розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;

удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;

врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;

завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності за міжнародними стандартами та рекомендаціями Європейського Союзу;

удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;

удосконалення банківського законодавства;

стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та розширення гарантій збереження цих вкладів тощо.

Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України сприяла створенню належних організаційних, правових і методичних умов для успішного виконання завдань, які стояли перед банківською системою. 14]

Стабільності та підвищенню ефективності діяльності банківської системи сприятиме поглиблення реформ у банківській сфері сучасної України.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою